Ухвала

від 03.10.2017 по справі 826/9654/16

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"03" жовтня 2017 р. м. Київ К/800/22734/17

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: головуючого суддіБорисенко І.В. суддів Бившевої Л.І. Бухтіярової І.О., розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Торговий дім Санмакс на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 22.06.2017 у справі№ 826/9654/16 за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю Торговий дім Санмакс доГоловного управління ДФС у місті Києві провизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Торговий дім Санмакс звернулось до суду з адміністративним позовом до Головного управління ДФС у місті Києві, в якому просить визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 27 квітня 2016 за №0672615147 та №0682615147.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 20.02.2017 адміністративний позов було задоволено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22.06.2017 постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 20.02.2017 скасовано та ухвалено нову постанову, якою в задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить його скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції, оскільки вважає, що рішення суду апеляційної інстанції було прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

З урахуванням неприбуття у судове засідання жодної з осіб, які беруть участь у справі, справу розглянуто в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами у відповідності до п.2 ч.1 ст.222 Кодексу адміністративного судочинства України.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про наявність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що:

- відповідачем за результатами перевірки позивача складено акт від 13 квітня 2016 року №66/26-15-14-07-02-37208653 Про результати документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ ТД Санмакс (код ЄДРПОУ 37208653) з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства під час проведення фінансово-господарських операцій з ТОВ Новел Групп (код ЄДРПОУ 38857833) та ТОВ Гольд-Фактор (код ЄДРПОУ 39040936) за період з 01 січня 2014 року по 01 листопада 2015 року ;

- вказаною перевіркою встановлено порушення позивачем вимог п.138.2, п.138.8 ст.138, пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем занижено податок на прибуток за 2014 рік на суму 3363528 грн.; п.198.1, п.198.3, п.198.6 ст.198, п.201.1 ст.201 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем занижено податок на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету, на суму 3211834 грн.;

- на підставі акту перевірки відповідачем було прийнято:

1) податкове повідомлення-рішення №0672615147 від 27.04.2016, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання з податку на прибуток на суму 5045292 грн. (з яких: за основним платежем - 3363528 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 1681764 грн.);

2) податкове повідомлення-рішення №0682615147 від 27.04.2016, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання з податку на додану вартість на суму 4817751 грн. (з яких: за основним платежем - 3211834 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 1608917 грн.).

Відповідач вважає неправомірним включення позивачем до складу витрат вартості товарів/послуг по взаємовідносинах із ТОВ Новел Групп та ТОВ Гольд-Фактор та безпідставним включення до складу податкового кредиту відповідних сум податку на додану вартість у зв'язку із непідтвердженням реальності спірних операцій з цими контрагентами.

Також, в акті перевірки зазначено, що в провадженні 6-го відділу СУ КР ГСУ ФР ДФС України є матеріали кримінального провадження №32015000000000202, внесені до ЄРДР 09 жовтня 2015 року за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.205, ч.3 ст.212 Кримінального кодексу України. Так, у ході досудового розслідування встановлено, що невстановлені слідством особи в період 2014-2015 років створили та придбали на ім'я ОСОБА_4 ряд суб'єктів підприємницької діяльності, серед яких ТОВ Новел Групп та ТОВ Гольд-Фактор , який 01.03.2008 помер на території Держави Ізраїль, що підтверджується свідченням про смерть, виданим Міністерством внутрішніх справ Держави Ізраїль 10 березня 2008 року, та показаннями колишньої дружини ОСОБА_5

Задовольняючи позов, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідачем належними доказами не доведено правомірність прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішення, в той час як поданими позивачем доказами підтверджено правомірність формування платником податків спірних показників податкової звітності по взаємовідносинах з ТОВ Новел Групп та ТОВ Гольд-Фактор .

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позову, суд апеляційної інстанції погодився з доводами податкового органу щодо наявності порушень позивачем вимог податкового законодавства, встановлених актом перевірки.

Колегія суддів касаційної інстанції не може погодитися з висновками суду апеляційної інстанції. При цьому, колегія суддів виходить з такого.

Оскільки згідно зі ст.1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства, то визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків (як обов'язкова ознака господарської операції) кореспондується з положеннями Податкового кодексу України.

Згідно п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідності до п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

За змістом п.138.1 ст.138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування податком на прибуток, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

У відповідності до п.138.2 ст.138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

З огляду на наведені приписи податкового законодавства, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток та податком на додану вартість мають бути фактично здійснені та підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Водночас, за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі, якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку, відповідні суми не можуть включатися до складу податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

При цьому, будь-які документи мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що між позивачем (як покупцем) та ТОВ Новел Груп (як постачальником) укладено договір №1609/01 від 16.09.2014, за умовами якого постачальник зобов'язується поставляти у власність покупця товар, а покупець зобов'язується приймати цей товар і сплачувати за нього встановлену грошову суму. Також, між позивачем (як покупцем) та ТОВ Гольд-Фактор (як постачальником) укладено договір №0306201401 від 03.06.2014, за умовами якого постачальник зобов'язується поставляти у власність покупця товар, а покупець зобов'язується приймати цей товар і сплачувати за нього встановлену грошову суму.

На підтвердження реальності господарських операцій та мети придбання товарів для провадження господарської діяльності позивачем надано суду копії наступних документів: господарські договори поставки; видаткові накладні; товарно-транспортні накладні; податкові накладні; розрахункові документи; господарські договори поставки із додатками щодо подальшого продажу придбаного товару; видаткові накладні щодо подальшого продажу товару; довіреності на отримання матеріальних цінностей; експрес-накладні поштової служби; договори оренди та акти приймання-передачу об'єкту оренди, бухгалтерські документи тощо. Також, позивачем надано копію договору надання транспортних послуг №02012014 від 02.01.2014, укладеного між позивачем та ФОП ОСОБА_6, акти прийому передачі наданих транспортних послуг, докази працевлаштування у ФОП ОСОБА_6 водія ОСОБА_7 для здійснення вантажних перевезень (трудовий договір). Вказані докази визнані судом першої інстанції як належні та допустимі.

Дослідивши докази, надані позивачем на підтвердження реальності здійснення спірних операцій з ТОВ Новел Груп та ТОВ Гольд-Фактор , судом першої інстанції встановлено, що оплата вартості товару здійснювалась позивачем у безготівковій формі, транспортування товару здійснювалося залученим позивачем перевізником - ФОП ОСОБА_6 При цьому, в товарно-транспортних накладних зазначено вид та кількість вантажу відповідно до видаткової накладної, містяться відмітки водія-експедитора (ОСОБА_7.), ідентифіковані транспортні засоби, а також містяться відтиски штампу/печатки та підписи учасників операцій - постачальника та покупця. Товар, придбаний позивачем у ТОВ Новел Групп та ТОВ Гольд-Фактор , у подальшому було реалізовано позивачем на адресу третіх осіб, зокрема, ТОВ Епіцентр К , ПрАТ Нова Лінія , ТОВ Леруа Мерлен Україна , ТОВ Полімпромсинтез , ТОВ Сантехтрейд Групп , ТОВ Практікер Україна та інших.

Судом першої інстанції також встановлено, що позивач здійснює діяльність у сфері оптової торгівлі деревиною, будівельними матеріалами та санітарно-технічним обладнанням, що узгоджується із видом поставленого контрагентами товару. На підставі договору оренди нерухомого майна (нежитлового приміщення) №4 від 01.01.2014 позивач орендує у ПАТ Українська спеціалізована база постачання та збуту Укрторгмонтажтехніка складські приміщення загальною площею 375 кв. м. за адресою: АДРЕСА_1 яка вказана у товарно-транспортних накладних як пункт розвантаження товару.

Також, судом першої інстанції зазначено, що відповідачем не наведено, а судом першої інстанції не встановлено, що первинні документи, складені у межах спірних правовідносин (видаткові накладні), не відповідають вимогам частини другої статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні .

Як встановлено судом першої інстанції, на момент складання податкових накладних контрагенти позивача ТОВ Новел Групп та ТОВ Гольд-Фактор були зареєстровані платниками податку на додану вартість, а оформлені податкові накладні, на підставі яких позивач формував податковий кредит, відповідають вимогам, встановленим п.201.1 ст.201 Податкового кодексу України.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд апеляційної інстанції не дослідив вищезазначені докази, надані позивачем на підтвердження правомірності формування спірних показників податкової звітності, та не спростував висновків суду першої інстанції про те, що поданими позивачем доказами підтверджено реальність здійснення спірних операцій та фактичний рух активів.

При цьому, суд апеляційної інстанції обмежився виключно посиланням на те, що податковим органом встановлено наявність кримінального провадження, внесеного до ЄРДР 09.10.2015, та на відомості про смерть ОСОБА_4, що підтверджується свідченням про смерть, виданим Міністерством внутрішніх справ Держави Ізраїль 10 березня 2008 року, та показаннями колишньої дружини ОСОБА_5

Суд касаційної інстанції вважає такі висновки суду апеляційної інстанції необґрунтованими, з огляду на таке.

Згідно ч.2 ст.2 Закону України Про державну реєстрацію актів цивільного стану та пункту 2 розділу І Правил державної реєстрації актів громадянського стану в Україні, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 18 жовтня 2000 року №52/5, смерть фізичної особи підлягає державній реєстрації.

За змістом абзацу 2 ч.1 ст.3 Закону України Про державну реєстрацію актів цивільного стану та п.2 розділу 1 названих Правил відомості про смерть фізичної особи підлягають обов'язковому внесенню до Державного реєстру актів цивільного стану громадян.

Відповідно до ч.2 ст.4 Закону України Про державну реєстрацію актів цивільного стану та п.1 розділу 1названих Правил державну реєстрацію актів цивільного стану громадян України, які проживають або тимчасово перебувають за кордоном, проводять дипломатичні представництва і консульські установи України.

Пунктом 3 Інструкції про порядок реєстрації актів громадянського стану в дипломатичних представництвах та консульських установах України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України, Міністерства закордонних справ України від 23 травня 2001 року №32/5/101, встанлвено, що реєстрація смерті громадян України, померлих за кордоном, провадиться консулом за останнім місцем проживання померлого, за місцем настання смерті, виявлення тіла померлого або за місцем поховання за письмовою заявою родичів померлого, компетентних органів країни перебування, адміністрації медичного закладу, у якому настала смерть, та інших осіб на підставі: медичного документа про смерть, виданого медичним закладом; довідки про смерть, виданої компетентними органами держави перебування. Ці документи додаються до актового запису про смерть.

Пунктом 1.10 названої Інструкції встановлено, що при реєстрації актів цивільного стану складається актовий запис у двох примірниках, які разом з документами, що є підставою для реєстрації, щорічно до 5 січня надсилаються до Міністерства закордонних справ України.

Згідно ч.3 ст.12 Закону України Про державну реєстрацію актів цивільного стану та пункту 6 Порядку ведення Державного реєстру актів цивільного стану громадян, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 22 серпня 2007 року №1064, визначено, що відомості, зазначені в актових записах про смерть, складених дипломатичними представництвами і консульськими установами України на паперових носіях та в електронному вигляді, вносяться до Державного реєстру актів цивільного стану громадян відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного управління юстиції в м. Києві протягом семи робочих днів з дня надходження першого примірника актового запису.

Пунктом 7 Інструкції встановлено, що після складання актового запису цивільного стану заявнику видається відповідне свідоцтво встановленого зразка. Свідоцтва про реєстрацію актів цивільного стану заповнюються державною мовою друкарським способом.

Відповідно до пункту 3.11 Інструкції інформація про померлих громадян подається також державним податковим інспекціям у встановленому законодавством порядку.

З огляду на зміст наведених положень законодавства, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що факт смерті фізичної особи-громадянина України, у тому числі, за кордоном, підлягає обов'язковій державній реєстрації із внесенням відповідних відомостей до Державного реєстру актів цивільного стану громадян та одночасним виданням свідоцтва про смерть встановленого зразка.

Судом першої інстанції встановлено, що у Державному реєстрі актів цивільного стану відсутній актовий запис про смерть ОСОБА_4, що підтверджується листом Відділу державної реєстрації актів цивільного стану Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у місті Києві від 21 червня 2016 року №1154/03.1-15. В матеріалах справи відсутнє також свідоцтво про смерть вказаної особи встановленого зразка, рішення суду про встановлення факту смерті вказаної особи в певний час або про оголошення її померлою тощо.

Також, судом першої інстанції встановлено, що у вказаній копії свідчення про смерть зазначений номер посвідчення особи - 317946937, що не є реквізитом документу, який підтверджує особу - громадянина України. Натомість, згідно наявних в матеріалах справи установчих документів ТОВ Новел Групп та ТОВ Гольд-Фактор ОСОБА_4, учасник та керівник вказаних юридичних осіб, є громадянином України, що підтверджується паспортом серії НОМЕР_1, виданим Ленінським РВ ММУ УМВС України в Миколаївській області. За таких обставин суд першої інстанції дійшов огрунтованого висновку про відсутність підстав однозначно стверджувати про те, що особа, зазначена у свідченні про смерть, на яке посилається відповідач, є тією ж особою, що вказана в установчих та реєстраційних документах ТОВ Новел Групп та ТОВ Гольд-Фактор .

Колегія суддів касаційної інстанції вважає, що суд першої інстанції також дійшов обґрунтованого висновку про те, що копії свідчення про смерть, виданого Міністерством внутрішніх справ Держави Ізраїль, та протоколу допиту колишньої дружини ОСОБА_4 - ОСОБА_5, за законом не можуть підтверджувати факт смерті особи, а тому, в силу положень ст.70 КАС України, не можуть бути взяті до уваги судом при вирішенні даної справи.

Як вбачається з оскаржуваного рішення, судом апеляційної інстанції вищенаведені висновки суду першої інстанції не спростовано.

З урахуванням усього вищенаведеного, колегія суддів касаційної інстанції вважає підставними та обґрунтованими висновки суду першої інстанції про те, що поданими позивачем доказами підтверджено факт придбання позивачем у ТОВ Новел Групп та ТОВ Гольд-Фактор товарів, які пов'язані з його господарською діяльністю, та реальність здійснення спірних операцій та, як наслідок, правомірність формування позивачем спірних показників податкового обліку по взаємовідносинах з вказаними контрагентами.

Оскільки судом апеляційної інстанції вищенаведені висновки суду першої інстанції не спростовано, колегія суддів касаційної інстанції не вбачає обґрунтованими належними та допустимими доказами висновки суду апеляційної інстанції про правомірність прийнятих відповідачем податкових повідомлень-рішень.

Відповідно до ст.226 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.

Зважаючи на викладене, з врахуванням обставин даної справи, постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню, а помилково скасована постанова суду першої інстанції - залишенню в силі.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 220, 222, 223, 226, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну Товариства з обмеженою відповідальністю Торговий дім Санмакс задовольнити.

2. Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 22.06.2017 скасувати та залишити в силі постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 20.02.2017 у справі №826/9654/16.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 239 1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя І.В. Борисенко СуддіЛ.І. Бившева І.О. Бухтіярова