Постанова

від 10.10.2017 по справі 907/434/17

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" жовтня 2017 р. Справа № 907/434/17

Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії :

головуючого судді М.І. Хабіб

суддів О.В. Зварич

ОСОБА_1,

за участю секретаря судового засідання Карнидал Л.Ю.

та представників сторін:

позивача -ОСОБА_2М.( керівника),

відповідача - не з'явився,

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Грін Енерджі» , б/н від 21.07.2017(01-05/3933/17 від 18.08.2017)

на рішення Господарського суду Закарпатської області від 10.07.2017

у справі №907/434/17

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Біотес» , м. Рахів Закарпатської області

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Грін Енерджі» , м. Рахів Закарпатської області

про стягнення 1 394 670,10грн боргу

ВСТАНОВИВ:

У травні 2017 року ТОВ Біотес звернулось до Господарського суду Закарпатської області з позовом до ТОВ Грін Енерджі про стягнення 1 394 670,10грн, з яких: 1 265 500,00грн основного боргу, 84 459,12грн штрафної санкції, 9 049,19грн 3% річних за користування коштами, 35 661,79грн інфляційних втрат.

Позовні вимоги обгрунтовані тим, що сторони уклали договір про надання поворотної фінансової допомоги №01/15-12 від 12.06.2015, за умовами якого ТОВ Біотес (кредитор) взяв на себе зобов'язання надати ТОВ Грін Енерджі (позичальнику) поворотну фінансову допомогу у сумі 1 300 000,00грн, а позичальник зобов'язався повернути її до 17.06.2017. Додатковою угодою №1 від 21.12.2016 сторони внесли зміни до вказаного договору, збільшили суму фінансової допомоги до 1 370 700,00грн та встановили строк її повернення до 16.01.2017. Поворотна фінансова допомога надана в повній сумі в період з 21.06.2015 по 26.12.2016, яку відповідач повернув частково в сумі 134 800,00грн, заборгованість становить 1 265 500,00грн. Позивач звертався до відповідача з вимогою №127 від 23.03.2017 про повернення фінансової допомоги в сумі 1 265 500,00грн, однак відповіді на вимогу позивача відповідач не надав, залишок боргу не оплатив. На підставі п. 4.2 договору та ст. 625 ЦК України позивачем заявлено до стягнення неустойку за період з 16.01.2017 по 12.04.2017 в сумі 84 459,12грн , 3% річних за користування коштами в сумі 9 049,19грн за період з 16.01.2017 по 12.04.2017та 35 661,79грн інфляційних втрат за лютий-березень 2017 року.

Рішенням Господарського суду Закарпатської області від 10.07.2017 у справі №907/434/17 (суддя Йосипчук О.С.) позов задоволено частково. Присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 1 255 340,12грн, у т.ч.: 1 211 700грн основного боргу , 34 145,71грн втрат від інфляції, 8 664,48грн 3% річних, 829, 93грн штрафу та 18 830,10грн судового збору. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Рішення суду мотивоване ст.ст. 92,509, 526, 530, 549, 625 ЦК України, постановою пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29.05.2013 Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними .

При частковому задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що наявними в матеріалах справи платіжними дорученнями підтверджено надання позивачем відповідачу 1 346 500грн фінансової допомоги, яка повернена відповідачем частково в сумі 134 800грн. Відтак суд встановив, що сума основного боргу становить 1 211 700грн. Решта суми боргу не доведена та не підтверджена належними доказами. Виходячи із суми боргу(1 211 700грн), суд здійснив перерахунок інфляційних втрат, 3 % річних і штрафних санкцій та дійшов висновку, що до стягнення підлягають 34 145,71грн інфляційних втрат, 8664, 48грн 3% річних та 829,93грн штрафу. Крім того, суд вказав, що пунктом 4.2 договору передбачена сплата позичальником штрафу за несвоєчасне повернення поворотної фінансової допомоги у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від простроченої суми, тобто разової суми, обчисленої від розміру простроченого боргу, тому визнав помилковим розрахунок штрафної санкції позивача у вигляді пені (за кожен день прострочення).

При цьому суд відхилив доводи відповідача про незаконність дій його керівника при укладенні договору №01/15-12 від 12.06.2015, виходячи з принципу правомірності правочину та чинності цього правочину.

Відповідач не погодився з рішенням суду першої інстанції, оскаржив його в апеляційному порядку, просить скасувати рішення, прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позову.

Скаржник вказує, що суд першої інстанції не дослідив наявні в матеріалах справи документи, які можуть підтвердити неправомірність дій попереднього керівника при укладенні та виконанні договору поворотної фінансової допомоги №01/15-12 від 12.06.2015. Скаржник посилається на аудиторський звіт за період з 01.07.2015 по 24.4.2017, яким встановлено, що керівник ТОВ Грін Енерджі вчинив порушення норм статуту відповідача, відповідно якого керівник/директор має повноваження проводити господарські операції на суму не більше 50 000,00грн, а всі інші дії підлягають затвердженню загальними зборами учасників відповідача і це положення належить до виключної компетенції загальних зборів учасників. Відтак стверджує, що договір укладений директором товариства з перевищенням повноважень, без достатнього обсягу цивільної дієздатності, тому цей договір згідно із ст. ст. 203,215 ЦК України є недійсним. Вважає, що стягнення грошових коштів на підставі недійсного договору є неможливим та порушує всі принципи норм права та ділового обороту. Скаржник також вказує, що суд, встановлюючи відповідні обставини у справі, повинен їх оцінити та винести відповідне процесуальне рішення, а у випадку необхідності направити матеріали судового провадження до правоохоронних органів для встановлення обставин наявності факту кримінального правопорушення, зупинивши на підставі ч. 2 ст. 79 ГПК України провадження у справі, однак суд першої інстанції вказаних дій не вчинив, чим порушив норми процесуального права. Крім того, зазначає, що в останнє судове засідання відповідач подав клопотання про відкладення та продовження строку розгляду справи на 15 днів, однак суд неправомірно відхилив це клопотання.

Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому заперечує доводи скаржника та зазначає, зокрема, що статутом відповідача не передбачено наявність згоди зборів учасників товариства на укладення директором договору, а передбачено затвердження такого договору зборами учасників. Разом з тим, згідно із ст. 1046 ЦК України договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Кошти були передані відповідачу та частково ним повернені, що свідчить про прийняття договору до виконання та схвалення цього договору згідно із ст. 241 ЦК України. Крім того, позивач вказує, що рішенням Господарського суду Закарпатської області від 26.09.2017 у справі №907/633/17 відмовлено у задоволенні позову відповідача про визнання недійсним договору про надання поворотної фінансової допомоги №01/15-12 від 12.06.2015.

Скаржник в судове засідання 10.10.2017 не з'явився, подав 09.10.2017 клопотання про відкладення розгляду справи та про відстрочення сплати судового збору. Клопотання обгрунтоване тим, що апеляційний суд відстрочив сплату судового збору за подання апеляційної скарги, однак з огляду на відсутність коштів апелянт сплатив судовий збір частково, тому з метою сплати судового збору у повному обсязі та подання суду додаткових доказів скаржник просить відкласти розгляд справи і відстрочити сплату решти судового збору. На підтвердження клопотання скаржник подав довідку АТ ОСОБА_3 МКБ від 06.10.2017 №157 про залишок коштів на рахунку ТОВ Грін Енерджі , згідно з якою станом на 05.10.2017 залишок коштів на рахунку № 26006009100219 становить 12,25грн. Крім того, подав п/д № 1136 від 06.10.2017 про сплату судового збору в сумі 4 950,00грн.

Представник позивача заперечив проти клопотання скаржника, вважає його необгрунтованим та таким, що спрямоване на затягування розгляду справи, вказав на те, що при розгляді справи судом першої інстанції відповідач неодноразово подавав клопотання про відкладення розгляду справи.

Розглянувши клопотання скаржника, колегія суддів відхиляє його з огляду на наступне.

При поданні апеляційної скарги підлягав сплаті судовий збір згідно із ЗУ Про судовий збір в сумі 23 012,06грн, в той час скаржник сплатив судовий збір в сумі 1 100,00грн та в прохальній частині апеляційної скарги просив відстрочити сплату судового збору, посилаючись на відсутність коштів. На підтвердження відсутності коштів додав до апеляційної скарги подав довідку ПАТ КБ ПриватБанк від 13.07.2017 про залишок коштів на рахунку ТОВ Грін Енерджі № 26009053924396 станом на 13.07.2017 в сумі 391,78грн та довідку АТ ОСОБА_3 МКБ від 25.07.2017 про залишок коштів на рахунку ТОВ Грін Енерджі № 26006009100219 станом на 24.07.2017 в сумі 390,00грн. Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 21.08.2017 відстрочено сплату судового збору за подання апеляційної скарги до 09.10.2017, апеляційну скаргу прийнято до провадження, розгляд справи призначено на 10.10.2017, зобов'язано скаржника подати суду до 09.10.2017 докази сплати судового збору в сумі 21 912,06 ( 23 012,06 - 1 100,00)грн.

Однак скаржник сплатив лише 4 950,00грн, доказів сплати решти судового збору в сумі 16 962,06 (21 912,06 - 4 950,00)грн у встановлений судом строк скаржник не подав. У клопотанні, поданому 09.10.2017, скаржник посилається на відсутність коштів та повторно просить відстрочити сплату судового збору. На підтвердження відсутності коштів на сплату судового збору скаржник посилається на довідку АТ ОСОБА_3 МКБ від 06.10.2017 №157 про залишок коштів на рахунку ТОВ Грін Енерджі , згідно з якою станом на 05.10.2017 залишок коштів на рахунку № 26006009100219 становить 12,25грн.

Разом з тим, з платіжного доручення № 1136 від 06.10.2017, по якому скаржник доплатив судовий збір частково в сумі 4 950,00грн, вбачається, що доплата судового збору здійснена відповідачем саме з рахунка № 26006009100219 в АТ ОСОБА_3 МКБ , що дає підстави для висновку, що після 05.10.2017 на цей рахунок відповідача надійшли кошти і саме тому з цього рахунка був сплачений 06.10.2017 судовий збір в сумі в сумі 4 950,00грн. Доказів того, яка сума коштів обліковувалася на рахунку відповідача №26006009100219 в АТ ОСОБА_3 МКБ станом на 06.10.2017 (на момент проведення часткової доплати судового збору), суду не подано. Скаржник також не подав доказів наявності чи відсутності коштів на його рахунку № 26009053924396 в ПАТ КБ ПриватБанк , наявність якого підтверджується довідкою цього банку від 13.07.2017 , яку відповідач подав суду при поданні апеляційної скарги. Суду також не подано жодних доказів відсутності коштів для сплати судового збору на рахунках відповідача за період з 21.08.2017( з моменту винесення ухвали про відстрочення сплати судового збору) по 09.10.2017.

На підставі викладеного колегія суддів дійшла висновку, що довідку АТ ОСОБА_3 МКБ від 06.10.2017 №157 про залишок коштів на рахунку ТОВ Грін Енерджі станом на 05.10.2017 не можна вважати у розумінні закону належним та допустимим доказом неможливості сплати судового збору у строк, на який суд відстрочив його сплату.

У постанові пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України від 21 лютого 2013 року N 7, з наступними змінами і доповненнями, роз'яснено, якщо строк (строки), на який (які) судом було відстрочено або розстрочено сплату судового збору, закінчився, а таку сплату не здійснено, господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи може своєю ухвалою продовжити цей строк (але не довше ніж до прийняття судового рішення по суті справи), або звільнити сторону від сплати судового збору, або стягнути несплачену суму судового збору у прийнятті судового рішення.

З огляду на викладені обставини колегія суддів вважає, що неподання скаржником доказів сплати судового збору у встановлений судом строк не може бути підставою для відкладення розгляду справи, оскільки суд не позбавлений права стягнути несплачену суму судового збору за наслідками розгляду справи по суті. Поряд з тим, заявляючи клопотання про відкладення розгляду справи, скаржник не навів жодних інших підстав для відкладення розгляду справи, зокрема,наявності поважних причин неможливості явки його представника в судове засідання тощо. Слід зазначити, що суд не визнавав обов'язковою явку представників сторін в судове засідання і нез'явлення представника скаржника в судове засідання апеляційного суду не унеможливлює розгляду апеляційної скарги по суті.

Таким чином, апеляційний суд відхиляє клопотання скаржника та вважає можливим розглянути апеляційну скаргу за наявними у справі матеріалами.

Представник позивача заперечив доводи скаржника з підстав, викладених у відзиві, просив залишити без змін рішення суду першої інстанції, апеляційну скаргу без задоволення.

Розглянувши матеріали справи, апеляційну скаргу, Львівський апеляційний господарський суд встановив наступне.

12.06.2015 ТОВ «Грін Енерджі» (позичальник) та ТОВ «Біотес» (позикодавець) уклали договір про надання поворотної фінансової допомоги №01/15-12, відповідно до умов якого позикодавець надає позичальнику поворотну фінансову допомогу, а позичальник зобов'язується повернути надані кошти в порядку та на умовах, передбачених цим договором.

Згідно з п. 2.1 та 3.1 договору розмір фінансової допомоги - 1 300 000,00грн без ПДВ, строк її повернення - до 11.06.2017.

Зі сторони позичальника договір підписаний директором ОСОБА_4, а зі сторони позикодавця виконавчим директором - ОСОБА_2 та скріплений печатками сторін.

Додатковою угодою №1 від 21.12.2016 сторони внесли зміни до вказаного договору, а саме: встановили розмір поворотної фінансової допомоги в сумі 1 370 700,00грн без ПДВ (п. 2.1 договору), та встановили, що така допомога підлягає поверненню до 16.01.2017.

Крім того, сторони доповнили договір пунктом 4.2, згідно з яким у разі несвоєчасного повернення поворотної фінансової допомоги позичальник сплачує штраф у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від простроченої суми.

Додаткова угода підписана зі сторони ТОВ Грін Енерджі директором ОСОБА_4, зі сторони ТОВ Біотес виконавчим директором - ОСОБА_2 та скріплений печатками сторін.

За період з 12.06.2015 по 26.12.2016 позивач надав відповідачу поворотну фінансову допомогу на загальну суму 1 346 500,00грн, що підтверджено поданими суду платіжними дорученнями ( а.с. 18-90).

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач свої зобов'язання щодо повернення фінансової допомоги у визначені договором строки виконав частково, повернув лише 134 800 грн фінансової допомоги.

Доказів повернення решти фінансової допомоги в сумі 1 211 700,00 (1 346 500,00 - 134 800,00) грн суду не подано.

25.03.2017 позивач звертався до відповідача з вимогою №127 від 23.03.2017 про сплату заборгованості , однак вимога позивача залишена без відповіді і без задоволення.

Дослідивши обставини справи, доводи апелянта, заслухавши пояснення представника позивача, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу.

За приписами статті 11 ЦК України підставами виникнення зобов'язань є, зокрема, договори та інші правочини.

Згідно із ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, сторонами був укладений договір про надання поворотної фінансової допомоги від 12.06.2015 №01/15-12 та додаткова угода №1 від 21.12.2016 до нього , за умовами якого позивач зобов'язався надати відповідачу поворотну фінансову допомогу в сумі 1 370 700,00грн, а відповідач зобов'язався повернути її до 16.01.2017.

За своєю правовою суттю укладений сторонами договір про надання поворотної фінансової допомоги є договором позики.

Відповідно до частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи фактичне надання позивачем відповідачу за період з 12.06.2015 по 26.12.2016 поворотної фінансової допомоги на загальну суму 1 346 500,00грн, яку відповідач повернув частково в сумі 134 800,00грн. Доказів повернення решти фінансової допомоги в сумі 1 211 700,00 (1 346 500,00 - 134 800,00) грн суду не подано.

Отже, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про наявність заборгованості в сумі 1 211 700,00грн, а не 1 265 500,00грн, як стверджував позивач.

Приписами ст.ст. 610, 612 Цивільного кодексу України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статеттю 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Так, пунктом 4.2 договору встановлено, що за несвоєчасне повернення поворотної фінансової допомоги позичальник сплачує штраф у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від простроченої суми.

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч.2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд першої інстанції правомірно здійснив перерахунок інфляційних втрат, 3 % річних і неустойки, виходячи із суми боргу 1 211 700,00грн, та вірно встановив, що до стягнення підлягає 34 145,71грн інфляційних втрат, 8664, 48грн 3% річних та 829,93грн штрафу. При цьому, з урахуванням положень пункту 4.2 договору, яким передбачена сплата позичальником штрафу за несвоєчасне повернення поворотної фінансової допомоги у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від простроченої суми, тобто разової суми, обчисленої від розміру простроченого боргу, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про помилковий розрахунок позивача штрафної санкції, визначеної за кожен день прострочення.

Таким чином, апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає рішення законним і обгрунтованим.

Апеляційний суд відхиляє доводи скаржника про перевищеннями його директором своїх повноважень при укладенні договору про надання поворотної фінансової допомоги №01/15-12 від 12.06.2015 та про недійсність цього договору, оскільки договір є чинним, він не визнаний недійсним у встановленому законом порядку. Крім того, договір прийнятий до виконання сторонами, а саме: позивач надав відповідачу поворотну фінансову допомогу на загальну суму 1 346 500,00грн, а відповідач її прийняв та частково повернув в сумі 134 800,00грн, що підтверджено матеріалами справи та не заперечується відповідачем .

Як встановлено ст. 241 ЦК України, правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину.

Верховний Суд України у постанові від 6 квітня 2016 року у справі № 922/796/15, прийнятій за наслідками перегляду постанови Вищого господарського суду України з підстав неоднакового застосування судом касаційної інстанції положень ст. 241 ЦК України і ст.43 ГПК України, вказав, що з аналізу змісту частини першої статті 241 ЦК України випливає, що законодавець не ставить схвалення правочину в обов'язкову залежність від наявності рішень окремих органів управління товариства, оскільки підтвердженням такого схвалення закон визначає вчинені на його виконання дії особи, в інтересах якої його було укладено. Такі дії повинні свідчити про прийняття правочину до виконання. Якщо спірний договір не тільки прийнято до виконання, але і значною мірою виконано, то відсутність у представника повноважень на укладення від імені товариства такого договору не є підставою для визнання його недійсним.

Оскільки договір про надання поворотної фінансової допомоги №01/15-12 від 12.06.2015 прийнятий сторонами до виконання і частково виконаний відповідачем, що свідчить про його схвалення відповідачем, цей договір створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки для сторін у т.ч. для відповідача, з моменту його вчинення.

Отже, неповернення відповідачем у встановлений договором строк отриманої поворотної фінансової допомоги в сумі 1 211 700грн свідчить про порушення відповідачем своїх зобов'язань, що має наслідком стягнення з відповідача крім суми основного боргу також інфляційних втрат, 3% річних та штрафних санкцій, визначених договором.

З огляду на викладене апеляційний суд вважає необгрунтованими доводи скаржника.

Інші доводи скаржника відхиляються як такі, що не спростовують висновків, покладених в основу оскаржуваного рішення.

Відповідно до ст.32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

В силу вимог ст.ст.33,34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно з ч.2 ст.101 ГПК України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

На підставі викладеного колегія суддів дійшла висновку, що скаржником не доведено, доказів не подано наявності підстав, передбачених ст. 104 ГПК України, для скасування рішення та для задоволення апеляційної скарги.

Судовий збір за розгляд апеляційної скарги покладається на скаржника.

Враховуючи те, що скаржник не сплатив 16 962,06грн судового збору, ця сума несплаченого судового збору підлягає стягненню із скаржника в дохід Державного бюджету України.

Керуючись ст.ст. 43, 49, 91, 99, 101, 103, 105 ГПК України, ЗУ Про судовий збір , Львівський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення Господарського суду Закарпатської області від 10.07.2017 у справі №907/434/17 залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Грін Енерджі» ,ідентифікаційний код 34710208, місцезнаходження: 90600, м. Рахів Закарпатської області, вул.Київська, буд.219, в дохід Державного бюджету України 16 962,06грн судового збору.

3 . Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

4. Справу повернути до місцевого господарського суду.

Постанова підписана 13.10.2017.

Головуючий суддя М.І. Хабіб

Суддя О.В. Зварич

Суддя О.С. Скрипчук