Постанова

від 10.10.2017 по справі 826/6170/16

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 826/6170/16 Головуючий у 1-й інстанції: Смолій І.В.

Суддя-доповідач: Оксененко О.М.

ПОСТАНОВА

Іменем України

10 жовтня 2017 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого - судді Оксененка О.М.,

суддів - Губської Л.В., Федотова І.В.,

при секретарі - Кривохижій О.О.,

за участю представників позивача - Риженка О.В., Тарасюка В.М., представника відповідача - Обушевської З.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю Ваік на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 10 серпня 2017 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю Ваік до державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И Л А:

ТОВ Ваік звернулося до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень №0006582204 та №0006572204 від 16.10.2015.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 10 серпня 2017 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням позивач звернувся із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувану постанову, в зв'язку з порушенням судом першої інстанції норми матеріального та процесуального права, та ухвалити нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Заслухавши доповідь судді, пояснення представників сторін, які прибули в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ДПІ в Оболонському районі Головного управління ДФС у місті Києві проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ Ваік з питання дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ТОВ Екстрабренд за період з 01.01.2014 по 31.12.2014.

За результатами зазначеної перевірки відповідачем було складено Акт перевірки від 28.09.2015 №862/26-54-22-04/38832908, в якому зроблено висновок про порушення позивачем вимог п.138.2, п.п. 139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України, що призвело до заниження ТОВ Ваік суми податку на прибуток 65 048,00 грн., в т.ч. за 2014 рік на 65 048,00 грн.; п.198.1, п.198.2, п.198.6 ст. 198, ст. ст.201 Податкового кодексу України, що призвело до заниження ТОВ Ваік суми податку на додану вартість на 72 275,00 грн., в т.ч. за листопад 2014 року на 72 275,00 грн.

На підставі висновків вказаного Акту перевірки ДПІ в Оболонському районі Головного управління ДФС у місті Києві було прийнято податкові повідомлення-рішення від 16.10.2015 №0006582204 та №0006572204.

Не погодившись з вищевказаними податковими повідомленнями-рішеннями, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що відповідач, як суб'єкт владних повноважень, довів правомірність прийнятих ним податкових повідомлень-рішень.

Проте, колегія суддів погоджується з вказаним рішенням суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до п.п. 14.1.27. п. 14.1. ст. 14 Податкового кодексу України, витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Згідно п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

В силу п.п. 134.1.1. п. 134.1. ст. 134 Податкового кодексу України, об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 Податкового кодексу України, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 Податкового кодексу України, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 Податкового кодексу України.

Відповідно до п.138.2 ст.138 Податкового кодексу України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II Податкового кодексу України.

Згідно п.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України, не включаються до складу витрат: витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до п. 14.1.181 ст. 14 Податкового кодексу України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 Податкового кодексу України, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 Податкового кодексу України ) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 Податкового кодексу України. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Проведення господарських операцій суб'єкта господарювання, за змістом статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , підтверджується первинними документами, на підставі яких ведеться бухгалтерський облік. Згідно частини 2 статті 3 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні на даних бухгалтерського обліку базується фінансова, податкова, статистична та інша звітність. Таким чином первинні документи по відображенню господарчих операцій є основою для податкового обліку.

Отже, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту та валових витрат, наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів/робіт/послуг з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, між ТОВ Ваік (Замовник) та ТОВ Екстрабренд (Виконавець) укладено договір про надання послуг від 30.10.2014 №10К, відповідно до якого Виконавець зобов'язується за завданням Замовника надати послуги щодо доукомплектування високовольтного вводу, в порядках та на умовах визначених цим договором.

Реальність виконання вказаного договору з ТОВ Екстрабренд підтверджується копіями наступних первинних та розрахункових документів, наявних в матеріалах справи: актів надання послуг, податкової накладної, платіжного доручення.

Всі зазначені вище документи підписані та скріплені печатками сторін та мають всі реквізити як того вимагає чинне законодавство України.

При цьому, в акті перевірки відповідач не заперечував наявності у позивача всіх належно оформлених первинних документів, які підтверджують його право на формування витрат та податкового кредиту з ПДВ.

Таким чином, на момент проведення перевірки у ТОВ Ваік були наявні всі необхідні документи, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського та податкового обліку, для віднесення до валових витрат та податкового кредиту сум, сплачених позивачем контрагенту, а аналіз наданих позивачем податкової накладної, інших первинних та платіжних документів свідчить про дотримання позивачем спеціальних вимог щодо документального підтвердження формування податкового кредиту по операції з ТОВ Екстрабренд , яка була предметом перевірки.

При цьому, колегія суддів зазначає, що договори, укладені між позивачем та його контрагентом в судовому порядку не оспорювалися, недійсними (фіктивними) не визнавалися, їх зміст не суперечить вимогам чинного законодавства.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що відповідачем не надано, як того вимагають положення чинного законодавства України, доказів, які б свідчили про те, що документи, виписані на виконання договору, були сфальсифікованими, як і не надано відомостей про звернення до правоохоронних органів у зв'язку з виявленими порушеннями складання завідомо неправдивих документів звітності.

Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, відповідач, в обґрунтування правомірності винесення ним спірних податкових повідомлень-рішень, посилається на дані АІС Податковий блок , відповідно до якої платник податків за основним місцем обліку не знаходиться, звіти 1-ДФ не подавав, що робить неможливим встановлення кількості робітників. Дані щодо наявності основних фондів також відсутні, Свідоцтво платника ПДВ від 01.10.2014 - анульовано 12.02.2015. Крім того, основним видом діяльності підприємства є 46.38-оптова торгівля іншими продуктам-харчування, у тому числі рибою, ракоподібними і молюсками.

Однак, колегія суддів вважає безпідставними посилання відповідача на вказані обставини, оскільки вони не є безумовною підставою для висновку про порушення позивачем податкового законодавства, оскільки податкове законодавство не ставить в залежність податковий облік (стан) певного платника податку від інших осіб, від знаходження його за юридичною адресою, фактичної сплати контрагентом податку до бюджету, від його господарських та виробничих можливостей. Питання віднесення певних сум податку на додану вартість до податкового кредиту поширюється виключно на окремо взятого платника та не залежить від розрахунків з бюджетом третіх осіб.

Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісним постачальником з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями контрагента може слугувати підставою для висновку про неправомірне формування податкового кредиту з податку на додану вартість.

При цьому, колегія суддів звертає увагу, що судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платників та інших учасників правовідносин у сфері економіки. У зв'язку з цим презюмується, що дії платника, результатом яких є отримання податкової вигоди, вважаються економічно виправданими, а відомості, що містяться у податковій та бухгалтерській звітності платника, - достовірні. Подання платником до контролюючого органу усіх належним чином оформлених первинних документів, передбачених податковим законодавством, з метою отримання податкової вигоди є підставою для її отримання, якщо податковий орган не доведе неправдивість, недостовірність або суперечливість відомостей, що містяться у таких документах. Доводи ж податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на включення сплаченого податку на додану вартість до податкового кредиту. Разом з тим, у справі, що переглядається, податковим органом не доведено існування таких обставин.

Враховуючи, що юридична відповідальність має індивідуальний характер, позивач не може нести відповідальність за можливі протиправні дії інших юридичних осіб. Крім того, порушення контрагентом позивача вимог законодавства про порядок здійснення господарської діяльності не може бути підставою для висновку щодо безтоварності відповідних господарських операцій.

Здійснення господарської діяльності контрагентами не може мати наслідків для позивача, оскільки законодавством не передбачений обов'язок суб'єкта підприємницької діяльності бути обізнаним із особливостями господарювання контрагента. Відомості, що є обов'язковими для перевірки підприємством стосовно свого контрагента, це включення його до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також наявність свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість на час здійснення господарських операцій. На період господарських взаємовідносин між позивачем та ТОВ Екстрабренд останнє було зареєстровано в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також платником податку на додану вартість, установчі та реєстраційні документи не визнавались недійсними.

Крім того, неприпустимість притягнення до відповідальності однієї компанії, у випадку за неправомірні дії іншої компанії підтверджується практикою Європейського суду з прав людини. Європейський суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення з боку його контрагентом.

Так, у справі БУЛВЕС АД проти Болгарії (заява №3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання контрагентом свої зобов'язання зі сплати податку.

Крім того, відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, одними з основних видів діяльності ТОВ Екстрабренд є, зокрема, 33.12 - Ремонт і технічне обслуговування машин і устаткування промислового призначення; 33.20 - устаткування та монтаж машин і устаткування.

Стосовно посилань відповідача на вирок Деснянського районного суду м. Києва від 16.01.2016 по справі №754/1073/16-к, відповідно до якого, зокрема, ОСОБА_5, який придбав ТОВ Екстрабренд з метою прикриття незаконної діяльності, визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 28 ч.2, 205 ч.2 КК України, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно положень ч. 4 ст. 72 КАС України вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Проте, обставини щодо діяння фізичної особи (засновника чи директора підприємства), встановлені вироком суду по кримінальній справі відносно цієї фізичної особи, не можна вважати обов'язковими при оцінці адміністративним судом правомірності поведінки юридичної особи-контрагента, якщо йдеться про відповідальність за порушення податкового законодавства цією юридичною особою.

Тобто, обставини, встановлені вироком суду у кримінальній справі відносно фізичної особи, не можуть бути покладені в основу судового рішення в адміністративному процесі без їх перевірки та підтвердження належними та допустимим доказами, дослідженими судом в межах розгляду адміністративної справи.

Крім того, фінансово-господарські правовідносини між позивачем та ТОВ Екстрабренд не були предметом дослідження у відповідній кримінальній справі.

Також, колегія суддів зазначає, що договір про надання послуг від 30.10.2014 №10К, що був предметом дослідження під час проведення перевірки, укладений від імені ТОВ Екстрабренд директором товариства - ОСОБА_6 Всі первинні документи, складені на підтвердження виконання умов вказаного договору також підписані директором товариства - ОСОБА_6

З огляду на викладене, посилання податкового органу на вирок Деснянського районного суду м. Києва від 16.01.2016 по справі №754/1073/16-к, як на підтвердження законності спірних податкових повідомлень-рішень є необґрунтованими та безпідставними.

З огляду на вказане, колегія суддів вважає, що податковим органом протиправно прийнято податкові повідомлення-рішення від 16.10.2015 №0006582204 та №0006572204, а тому оскаржувані рішення суб'єкта владних повноважень підлягають скасуванню.

Згідно з ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Однак, судом, під час здійснення судочинства не було враховано вимогу вказаної норми закону. Так, відповідачем не надано належних доказів на підтвердження висновку про порушення позивачем податкового законодавства, чинного на момент виникнення спірних правовідносин.

За таких обставин, висновки суду першої інстанцій щодо правомірності прийняття державною податковою інспекцією в Оболонському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві податкових повідомлень-рішень від 16.10.2015 №0006582204 та №0006572204 не ґрунтуються на вимогах закону.

Відповідно до п. 1, 4 ч.1 ст. 202 КАС України, підставами для скасування постанови суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу ТОВ Ваік слід задовольнити, а постанова суду першої інстанції скасувати та ухвалити нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Крім того, за приписами підпункту 5 пункту 1 ст. 161 Кодексу адміністративного судочинства України під час прийняття постанови суд вирішує як розподілити між сторонами судові витрати, про що відповідно до вимог ст. 163 Кодексу адміністративного судочинства України зазначає у резолютивній частині постанови.

Частинами першою та другою ст. 94 КАС України передбачено, що якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа. Якщо судове рішення ухвалене на користь сторони - суб'єкта владних повноважень, суд присуджує з іншої сторони всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати, пов'язані із залученням свідків та проведенням судових експертиз.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем при зверненні до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом сплачено судовий збір у розмірі 3 090,04 грн., що підтверджується платіжними дорученнями № 459 від 14 квітня 2016 року. При подачі апеляційної скарги до Київського апеляційного адміністративного суду, позивачем сплачено судовий збір у розмірі 3 399,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 708 від 06 вересня 2017 року.

Враховуючи що адміністративний позов є обґрунтованим, колегія суддів вважає за необхідне стягнути з Державного бюджету України за рахунок асигнування на утримання державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві на користь ТОВ Ваік документально підтверджені судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору, у розмірі 6 489 (шість тисяч чотириста вісімдесят дев'ять) гривні 04 коп.

Керуючись ст. ст. 160, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, колегія суддів

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю Ваік - задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 10 серпня 2017 року - скасувати та ухвалити нову постанову, якою позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю Ваік до державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень - задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві від 16.10.2015 №0006582204 та №0006572204.

Стягнути з Державного бюджету України за рахунок асигнувань на утримання державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві на користь товариства з обмеженою відповідальністю Ваік документально підтверджені судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору, у розмірі 6 489 (шість тисяч чотириста вісімдесят дев'ять) гривень 04 коп.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в порядку та строки передбачені ст. 212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:

Судді:

Постанову в повному тексті виготовлено 17 жовтня 2017 року.

Головуючий суддя Оксененко О.М.

Судді: Федотов І.В.

Губська Л.В.