Ухвала

від 20.09.2017 по справі 668/13907/13-ц

ВИЩИЙ СПЕЦІАЛІЗОВАНИЙ СУД УКРАЇНИ З РОЗГЛЯДУ ЦИВІЛЬНИХ І КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВ

Ухвала

іменем україни

20 вересня 2017 рокум. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду

цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Луспеника Д.Д.,

суддів: Гулька Б.І., Журавель В.І.

Хопти С.Ф., ШтеликС.П.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю Херсонгазсервіс до ОСОБА_3, третя особа - приватний нотаріус Херсонського міського нотаріального округу Довгань Оксана Іванівна, про визнання договору купівлі-продажу нерухомого майна недійсним за касаційною скаргою представника ОСОБА_3 - ОСОБА_5, на рішення апеляційного суду Херсонської області від 26 жовтня 2016 року,

в с т а н о в и л а:

У жовтні 2013 року приватне акціонерне товариство Херсонгазсервіс , правонаступником якого є товариство з обмеженою відповідальністю Херсонгазсервіс (далі - ТОВ Херсонгазсервіс ), звернулося до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що 27 жовтня 2010 року між відкритим акціонерним товариством Херсонгазсервіс (далі - ВАТ Херсонгазсервіс ) та ОСОБА_3 було укладено нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу нежитлового приміщення, за яким товариство продало ОСОБА_3 об'єкт нерухомого майна, а саме: центральну майстерню літ. В , загальною площею 825,6 кв. м, яка знаходиться по АДРЕСА_1, вартістю 346 749 грн.

Посилалося на те, що договором купівлі-продажу нежитлового приміщення передбачена домовленість сторін про встановлення сервітуту, який полягає в праві продавця безперешкодно користуватися приміщенням № 8, що знаходиться в центральній майстерні літ. В , відповідно до його цільового призначення у зв'язку з тим, що в ньому розташовані електрощитові виробничої бази, належної товариству. Позивач зазначав, що без дозволу керівних органів управління товариства та без схвалення спостережною радою і без рішення загальних зборів товариства на встановлення сервітуту такі умови договору не могли бути включені до спірного договору, також договором не визначені умови щодо земельної ділянки, якою користується товариство й про такі обмеження відповідачка мала б знати.

У зв'язку з цим, уточнивши позовні вимоги, позивач просив суд визнати договір купівлі-продажу від 27 жовтня 2010 року недійсним на підставі ст. ст. 92, 115, чч. 1-3 ст. 203, ч. 1 ст. 215, ст. 628 ЦК України.

Рішенням Суворовського районного суду м. Херсона від 22 січня 2016 року у задоволенні позову ТОВ Херсонгазсервіс відмовлено.

Ухвалою апеляційного суду Херсонської області від 4 травня 2016 року рішення районного суду залишено без змін.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 липня 2016 року ухвалу апеляційного суду Херсонської області від 4 травня 2016 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Рішенням апеляційного суду Херсонської області від 26 жовтня 2016 року рішення районного суду скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов ТОВ Херсонгазсервіс задоволено. Визнано договір купівлі-продажу нежитлового приміщення, а саме: центральної майстерні літ. В , загальною площею 825,6 кв. м, яка знаходиться по АДРЕСА_1, укладений 27 жовтня 2010 року між ВАТ Херсонгазсервіс та ОСОБА_3, недійсним. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У касаційній скарзі представник ОСОБА_3 - ОСОБА_5, посилаючись на неправильним застосування судом норм матеріального права та порушення судом норм процесуального права, просить скасувати рішення апеляційного суду та ухвалити нове рішення про відмову у позові.

Відповідно до п. 6 розд. XII Прикінцеві та перехідні положення Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII Про судоустрій і статус суддів Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом, чинності.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України від 18 березня 2004 року.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно зі ст. 335 ЦПК України суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відмовляючи у задоволенні позову ТОВ Херсонгазсервіс , суд першої інстанції виходив із того, що зміст оспорюваного правочину не суперечить нормам ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а тому на час вчинення правочину сторонами було дотримано вимоги цивільного законодавства. При цьому відсутність рішення загальних зборів товариства та подання наглядової ради не є підставою для недійсності правочину, так як подальші дії товариства свідчать про схвалення правочину.

Скасовуючи рішення районного суду та ухвалюючи рішення про задоволення позову ТОВ Херсонгазсервіс , апеляційний суд, виконавши обов'язкові вказівки суду касаційної інстанції, вірно виходив із того, що спірний договір був укладений представником товариства з перевищенням його повноважень, оскільки вартість відчуженого за договором майна значно перевищувала розмір статутного фонду товариства, проте у порушення вимог пп. в п. 9.3 статуту товариства наглядовою радою не приймалось рішення про затвердження умов спірного договору.

При цьому апеляційний суд правильно послався на те, що ОСОБА_3 знала і за обставинами укладення договору не могла не знати про відсутність повноважень у керівника товариства на укладення договору купівлі-продажу нерухомого майна, вартість якого значно перевищувала розмір статутного фонду товариства.

Зазначені висновки суду відповідають обставинам справи, які судом установлені відповідно до вимог процесуального закону, а також узгоджуються з нормами матеріального права, які судом правильно застосовані, а наданим суду доказам дана належна правова оцінка (ст. 212 ЦПК України).

Судом встановлено, що договір купівлі-продажу від 27 жовтня 2010 року від імені ВАТ Херсонгазсервіс був укладений головою правління товариства ОСОБА_6 на підставі рішення правління товариства про реалізацію цеху заготовки, оформленого протоколом засідання правління від 10 вересня 2010 року, та рішення наглядової ради товариства про надання дозволу на реалізацію майстерні заготовки, оформлене протоколом від 11 вересня 2010 року № 1. Зазначені обставини визнані сторонами і не оспорюються.

Відповідно до протоколу засідання правління ВАТ Херсонгазсервіс від 10 вересня 2010 року згідно з порядком денним розглядалося питання про ефективність використання виробничих площ та реалізацію цеху заготівлі виробництва й було постановлено реалізувати цех заготівлі виробництва за адресою: АДРЕСА_1; голові правління ОСОБА_6 розробити механізм вільної реалізації цеху та забезпечити експертну оцінку об'єкта.

Згідно висновку про вартість об'єкта незалежної оцінки від 15 вересня 2010 року, здійсненої суб'єктом оціночної діяльності - товарною біржою Українська універсальна товарна біржа , ринкова вартість об'єкта оцінки - нежилі приміщення будівлі центральної майстерні літ. В , загальною площею 823,5 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 - станом на 15 вересня 2010 року складає 346 749 грн.

Відповідно до вимог чч. 2, 3 ст. 203 ЦК України особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Недодержання вказаних вимог у момент вчинення правочину відповідно до ст. 215 ЦК України є підставою для його недійсності.

Цивільна дієздатність юридичної особи визначена у ст. 92 ЦК України, згідно з частиною першою якої юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.

Відповідно до п. 6.1 Статуту ВАТ Херсонгазсервіс (далі - Статут товариства) товариство є власником майна, що складається з основних фондів, обігових коштів, а також інших матеріальних і нематеріальних цінностей, активів, переданих йому засновниками, вартість яких відображена в балансі товариства.

Згідно з п. 10.1 Статуту товариства виконавчим органом товариства, який здійснює оперативне керівництво його поточною діяльністю, є правління товариства.

Пунктом 10.5 Статуту товариства передбачено, що правління вирішує всі питання діяльності товариства, крім тих, що належить до компетенції загальних зборів і наглядової ради товариства.

Відповідно до пп. в п. 9.3 Статуту товариства до компетенції наглядової ради належить затвердження умов договорів (угод) та надання права на заставу майна товариства на суму, що перевищує статутний фонд товариства. Згідно з п. 5.2 статуту статутний фонд складає 97 056 грн 96 коп.

Згідно з договором купівлі-продажу центральної майстерні літ. В , загальною площею 825,6 кв. м, яка знаходиться по АДРЕСА_1, від 27 жовтня 2010 року, укладеним між ВАТ Херсонгазсервіс та ОСОБА_3, продаж було вчинено за 346 749 грн, що значно перевищує статутний фонд товариства.

Виходячи з положень статуту, саме до компетенції наглядової ради належало затвердження умов спірного договору купівлі-продажу, проте рішенням наглядової ради ВАТ Херсонгазсервіс від 11 вересня 2010 року, оформленим протоколом засідання наглядової ради від 11 вересня 2010 року № 1, договір не затверджувався, було лише надано дозвіл на реалізацію майстерень.

Апеляційний суд також зазначив, шо згідно з чч. 1, 2 ст. 70 Закону України Про акціонерні товариства рішення про вчинення значного правочину, якщо ринкова вартість майна або послуг, що є його предметом, становить від 10 до 25 відсотків вартості активів за даними останньої річної фінансової звітності акціонерного товариства, приймаються наглядовою радою.

Якщо ринкова вартість майна або послуг, що є предметом зазначеного правочину, перевищує 25 відсотків вартості активів за даними останньої річної фінансової звітності акціонерного товариства, рішення про вчинення такого правочину приймається загальними зборами за поданням наглядової ради.

Юридична особа є учасником цивільних відносин і наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю (ст. ст. 2, 80, 91, 92 ЦК України). При цьому особливістю цивільної дієздатності юридичної особи є те, що така особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону (ч. 1 ст. 92 ЦК України).

Правочини юридична особа також вчиняє через свої органи, що з огляду на приписи ст. 237 ЦК України утворює правовідношення представництва, в якому орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана або має право вчинити правочин від імені цієї юридичної особи, в тому числі вступаючи в правовідносини з третіми особами.

Крім того, управління товариством також здійснюють його органи - загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом (ст. 97 ЦК України). За системним аналізом норм ЦК України (ст. ст. 99, 145, 147), ГК України (ст. 89), Закону України Про господарські товариства (ст. ст. 58, 59, 62, 63) виконавчий орган товариства вирішує всі питання, пов'язані з управлінням поточною діяльністю товариства, крім питань, що є компетенцією загальних зборів учасників товариства або іншого його органу. Здійснюючи управлінську діяльність, виконавчий орган реалізує колективну волю учасників товариства, які є носіями корпоративних прав.

Реалізація учасниками товариства корпоративних прав на участь у його управлінні шляхом прийняття компетентним органом рішень про обрання (призначення), усунення, відсторонення, відкликання членів виконавчого органу цього об'єднання стосується також наділення або позбавлення їх повноважень на управління товариством. Такі рішення уповноваженого на це органу мають розглядатися в межах корпоративних правовідносин, що виникають між товариством і особами, яким довірено повноваження з управління ним (п. 3.2. рішення Конституційного Суду України від 12 січня 2010 року № 1-рп/2010 у справі за конституційним зверненням товариства з обмеженою відповідальністю Міжнародний фінансово-правовий консалтинг про офіційне тлумачення ч. 3 ст. 99 Цивільного кодексу України).

З огляду на вищезазначене, дефекти в компетенції, обсязі повноважень виконавчого органу товариства, коли цей орган вступає в правовідносини із третіми особами, можуть залежати від дефектів реалізації учасниками товариства корпоративних прав. У такому випадку дефекти волі товариства, обмеження повноважень його виконавчого органу можуть перебувати поза межами розумного контролю з боку третьої особи, не викликаючи в третьої особи обґрунтованих сумнівів у правомірності дій виконавчого органу товариства.

З огляду на таке, на захист прав третіх осіб, які вступають у правовідносини з юридичними особами, в тому числі й укладають із юридичними особами договори різних видів, ч. 3 ст. 92 ЦК України передбачено, що орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.

При цьому ч. 4 ст. 92 ЦК України передбачено, що якщо члени органу юридичної особи та інші особи, які відповідно до закону чи установчих документів виступають від імені юридичної особи, порушують свої обов'язки щодо представництва, вони несуть солідарну відповідальність за збитки, завдані ними юридичній особі.

Таким чином, закон вимагає, щоб виконавчий орган товариства діяв добросовісно і розумно, керуючись інтересами товариства, а не власними. За порушення цієї вимоги на виконавчий орган може бути покладений обов'язок відшкодувати завдані товариству збитки.

Однак закон ураховує, що питання визначення обсягу повноважень виконавчого органу товариства та добросовісність його дій є внутрішніми взаємовідносинами юридичної особи та її органу, тому сам лише факт учинення виконавчим органом товариства протиправних, недобросовісних дій, перевищення ним своїх повноважень не може слугувати єдиною підставою для визнання недійсними договорів, укладених цим органом від імені юридичної особи з третіми особами.

Частина третя ст. 92 ЦК України встановлює виняток із загального правила щодо визначення правових наслідків вчинення правочину представником із перевищенням повноважень (ст. ст. 203, 241 ЦК України). Для третьої особи, яка уклала з юридичною особою договір, обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи, в тому числі й повноважень виконавчого органу товариства, загалом не мають юридичної сили, хоча б відповідні обмеження й існували на момент укладення договору.

Разом із тим, обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи набуває юридичної сили для третьої особи в тому випадку, якщо саме вона, ця третя особа, вступаючи у відносини з юридичною особою та укладаючи договір, діяла недобросовісно або нерозумно, зокрема, достеменно знала про відсутність у виконавчого органу товариства необхідного обсягу повноважень або повинна була, проявивши принаймні розумну обачність, знати про це. Тягар доказування недобросовісності та нерозумності в поведінці третьої особи несе юридична особа.

Відповідно до ст. 16 ЦК України визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів і загальні вимоги щодо недійсності правочину передбачені ст. 215 ЦК України.

Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, а правочин - бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Недодержання стороною (сторонами) правочину в момент його вчинення цих вимог чинності правочину є підставою недійсності відповідного правочину (ст. 203, ч. 1 ст. 215 ЦК України).

За таких обставин, з урахуванням ст. 98 ЦК України та з огляду на приписи ст. ст. 92, 203, 215, 241 ЦК України рішення загальних зборів учасників товариства є актами, що зумовлюють настання правових наслідків, спрямованих на регулювання відносин у різних питаннях діяльності товариства, і мають обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин. Таким чином, у разі визнання судом недійсним рішення загальних зборів учасників товариства, воно є недійсним з моменту його прийняття.

Проте для визнання недійсним договору, укладеного виконавчим органом товариства (директором) з третьою особою, з підстав порушення цим органом установленого обмеження повноважень щодо представництва, не має самостійного юридичного значення сам по собі той факт, що згодом визнано недійсним у судовому порядку рішення загальних зборів учасників товариства про обрання (призначення) виконавчого органу, згідно якого виконавчий орган діяв на момент укладення договору.

Такий договір може бути визнаний недійсним із зазначених підстав у тому разі, якщо буде встановлено, що сама третя особа, контрагент юридичної особи за договором, діяла недобросовісно і нерозумно. Тобто третя особа знала або за всіма обставинами, проявивши розумну обачність, не могла не знати про обмеження в повноваженнях виконавчого органу товариства.

Закон не установлює виключного переліку обставин, які свідчать про недобросовісність чи нерозумність дій третьої особи у відносинах із юридичною особою. Тому з огляду на загальні засади здійснення цивільних прав (ст. 12 ЦК України) висновок про добросовісність поведінки третьої особи залежить від того, чи відповідало укладення договору її внутрішній волі, чи бажала третя особа реального настання правових наслідків, що обумовлені договором, і чи настали такі наслідки насправді. Таким чином, підлягає оцінці не лише поведінка третьої особи до та в момент укладення оспорюваного договору, але й після його укладення, зокрема чи виконала третя особа свої обов'язки за договором, у який спосіб, як у подальшому третя особа розпорядилася одержаним за оспорюваним договором, чи не було залучення третьої особи до участі в укладенні договору формальною дією, спрямованою на подальше відчуження предмета договору з метою протиправного позбавлення юридичної особи права власності на майно.

Зазначений висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладений у постановах від 27 квітня 2016 року № 6-62цс16 та від 13 березня 2017 року № 6-147цс17, який згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковим для всіх судів України.

Апеляційний суд, виконавши вимоги ч. 4 ст. 338 ЦПК України, вірно застосувавши положення ст. ст. 92, 203 ЦК України, дійшов до правильного висновку про те, що укладений між сторонами договір є значним, оскільки ринкова вартість майна, що є предметом договору, становить більше 50 відсотків вартості його активів. Укладаючи його, керівник товариства діяв з перевищенням своїх повноважень, оскільки умови договору не були затверджені наглядовою радою і таке рішення про вчинення правочину не приймалося загальними зборами.

При цьому апеляційний суд вірно зазначив, що ОСОБА_3 знала і не могла не знати про відсутність повноважень у керівника товариства на укладення 27 жовтня 2010 року значного правочину щодо відчуження нерухомого майна, оскільки при укладенні спірного договору надавалися копії установчих документів, у тому числі і статут товариства, у якому відсутня вказівка на те, що керівник товариства діє на підставі статуту, з яким відповідач могла і повинна була ознайомитися у нотаріуса при його укладенні.

При цьому, проявляючи розумну обачність й добросовісність ОСОБА_3 повинна була ознайомитись зі статутними документами товариства, а не виступати при купівлі нежитлового приміщення товариства формально покупцем.

Доводи касаційної скарги по правовій позиції Верховного Суду України не спростовують законності рішення апеляційного суду, оскільки стосуються, по-перше, доведеності позову, а, по-друге, інших фактичних обставин спору.

При цьому посилання касаційної скарги на те, що покупець не може вимагати статутних документів товариства при укладенні правочину є безпідставними, так як це є обов'язком контрагента за договором, і такі дії саме і свідчать про добросовісність набувача.

Інші доводи касаційної скарги на законність та обгрунтованість рішення суду не впливають.

Відповідно до ст. 337 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 335, 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

у х в а л и л а:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_5, відхилити.

Рішення апеляційного суду Херсонської області від 26 жовтня 2016 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий Д.Д. Луспеник

Судді: Б.І. Гулько

В.І.Журавель

С.Ф.Хопта

С.П.Штелик