Окрема думка

від 27.06.2018 по справі 668/13907/13-ц

ВЕЛИКА ПАЛАТА ВЕРХОВНОГО СУДУ

ОКРЕМА ДУМКА

суддів Великої Палати Верховного Суду Лященко Н. П. , Прокопенка О. Б. , Ситнік О. М.

на постанову від 27 червня 2018 року

у справі № 668/13907/13-ц

провадження № 14-153цс18

Відповідно до частини третьої статті 35 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) викладаємо окрему думку.

У жовтні 2013 року приватне акціонерне товариство Херсонгазсервіс , правонаступником якого є ТОВ Херсонгазсервіс , звернулося до суду із позовом до ОСОБА_4, третя особа - приватний нотаріус Херсонського міського нотаріального округу Довгань О. І., про визнання договору купівлі-продажу нерухомого майна недійсним, посилаючись на те, що 27 жовтня 2010 року між відкритим акціонерним товариством Херсонгазсервіс (далі - ВАТ Херсонгазсервіс ) як продавцем та ОСОБА_4 як покупцем укладено та нотаріально посвідчено договір купівлі-продажу нежитлового приміщення - центральної майстерні літ. В , загальною площею 825,6 кв. м, розташованої на АДРЕСА_1, вартістю 346 749,00 грн. Від імені товариства договір укладений не уповноваженою на те особою - головою правління, який не мав права одноособово розпоряджатися спірним майном.

Крім того, зазначеним договором передбачена домовленість сторін про встановлення сервітуту, який полягає в праві продавця безперешкодно користуватися приміщенням № 8, розташованим в центральній майстерні літ. В , відповідно до його цільового призначення у зв'язку з тим, що на його території знаходяться електрощитові виробничої бази, належної товариству. Позивач зазначив, що без дозволу керівних органів управління товариства та без схвалення спостережною радою і без рішення загальних зборів товариства на встановлення сервітуту такі умови договору не могли бути включені до спірного договору, також договором не визначені умови щодо земельної ділянки, якою користується товариство й про такі обмеження відповідачка мала б знати.

У зв'язку з цим, уточнивши позовні вимоги, позивач просив суд визнати договір купівлі-продажу від 27 жовтня 2010 року недійсним на підставі статей 92, 115, частин першої - третьої статті 203, частини першої статті 215, статті 628 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Справа розглядалася судами неодноразово.

Останнім рішенням Суворовського районного суду м. Херсона від 22 січня 2016 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішенням Апеляційного суду Херсонської області від 26 жовтня 2016 року рішення районного суду скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов задоволено: визнано недійсним договір купівлі-продажу нежитлового приміщення - центральної майстерні літ. В загальною площею 825,6 кв. м, розташованої на АДРЕСА_1, укладений 27 жовтня 2010 року між ВАТ Херсонгазсервіс та ОСОБА_4 Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 вересня 2017 року рішення Апеляційного суду Херсонської області від 26 жовтня 2016 року залишено без змін.

У жовтні 2017 року ОСОБА_4, в інтересах якої діє адвокат Лещенко О. В., звернулася до Верховного Суду України із заявою про перегляд рішення Апеляційного суду Херсонської області від 26 жовтня 2016 року та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 вересня 2017 року з підстав неоднакового застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, та невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному в постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, а саме статей 92 та 241 ЦК України та статті 70 Закону України Про акціонерні товариства в частині надання правової оцінки укладенню виконавчим органом юридичної особи договорів за відсутності відповідного рішення загальних зборів. Просила рішення судів апеляційної та касаційної інстанції скасувати, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

В обґрунтування зазначених підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини першої статті 355 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання заяви про перегляд судового рішення), ОСОБА_4 послалася на ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 вересня 2017 року у справі № 757/10133/16-ц, постанову Вищого господарського суду України від 9 листопада 2016 року у справі № 918/405/15 та постанови Верховного Суду України від 12 квітня 2017 року у справі № 6?72цс17, від 27 квітня 2016 року у справі № 6-62цс16, від 6 квітня 2016 року у справі № 3-84гс16.

Постановою Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року заяву ОСОБА_4 задоволено. Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 вересня 2017 року та рішення Апеляційного суду Херсонської області від 26 жовтня 2016 року скасовано, рішення Суворовського районного суду м. Херсона від 22 січня 2016 року залишено в силі.

Приймаючи цю постанову, Велика Палата Верховного Суду виходила з такого.

З огляду на приписи статей 92, 237 - 239, 241 ЦК України для визнання недійсним договору, укладеного юридичною особою з третьою особою, з підстави порушення установленого обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи, не має самостійного юридичного значення факт перевищення повноважень органом чи особою, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, як і сам по собі факт скасування довіреності представнику, який у період її чинності здійснював свої права та виконував обов'язки за цією довіреністю.

Такий договір може бути визнаний недійсним із зазначених підстав у тому разі, якщо буде встановлено, що сама третя особа, контрагент юридичної особи за договором, діяла недобросовісно і нерозумно. Тобто третя особа знала або за всіма обставинами, проявивши розумну обачність, не могла не знати про обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи чи про припинення дії довіреності, виданої представнику юридичної особи, який укладає договір від її імені.

Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд України постановах від 27 квітня 2016 року у справі № 6-62цс16, 12 квітня 2017 року у справі № 6?72цс17, копії яких надано в обґрунтування заяви про перегляд судових рішень.

Для визнання недійсним договору з тієї підстави, що його було укладено представником юридичної особи з перевищенням повноважень, необхідно встановити, по-перше, наявність підтверджених належними і допустимими доказами обставин, які свідчать про те, що контрагент такої юридичної особи діяв недобросовісно або нерозумно. При цьому тягар доказування недобросовісності та нерозумності в поведінці контрагента за договором несе юридична особа. По-друге, дії сторін такого договору мають свідчити про відсутність реального наміру його укладення і виконання.

Не зазначивши обставин, які безспірно свідчать про обізнаність відповідачки щодо наявності обмежень у представника продавця на відчуження майна, суд апеляційної інстанції, з висновками якого погодився суд касаційної інстанції, дійшов помилкових висновків про визнання оспорюваного правочину недійсним. При цьому такого висновку апеляційний суд дійшов, узявши до уваги ті самі факти та обставини, що були встановлені судом першої інстанції, здійснивши їх переоцінку.

Ураховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позивачем не доведено обізнаність відповідачки про наявність обмежень повноважень голови правління ТОВ Херсонгазсервіс на укладення оспорюваного правочину.

Разом із тим, поза увагою більшості суддів Великої Палати Верховного Суду залишилось те, що в обґрунтування підстав для перегляду судових рішень заявник послався, зокрема, на постанову Верховного Суду України від 6 квітня 2016 року у справі № 3-84гс16 , у якій викладено висновок про застосування положень статті 241 ЦК України у подібних правовідносинах щодо дефекту волі юридичної особи під час прийняття рішення про укладення правочину, який у подальшому було схвалено продавцем.

Згідно з цим висновком за змістом статті 241 ЦК схвалення правочину не залежить від прийняття юридичного рішення про таке схвалення. Підтвердженням схвалення правочину можуть бути дії з його виконання, вчинені особою, в інтересах якої його укладено; схвалення може також відбутися у формі мовчазної згоди чи у вигляді певних поведінкових актів (конклюдентних дій) особи - сторони правочину (наприклад, прийняття оплати за товар за договором купівлі-продажу). Якщо судами об'єктивно встановлено, що сторона, яку представляють, за оспорюваним договором вчиняла дії, спрямовані на його виконання, то сама по собі відсутність у представника повноважень на укладення від імені товариства оспорюваного договору, навіть такого, який є значним, не створює підстави для визнання його недійсним, оскільки за фактичними обставинами справи договір не тільки прийнято до виконання, але і значною мірою виконано.

Таким чином, підставою для скасування судових рішень судів касаційної та апеляційної інстанцій є неоднакове застосування статей 92, 241 ЦК України щодо двох підстав визнання недійсними правочинів: обізнаності покупця щодо наявності обмежень у представника продавця на відчуження майна; відсутності реальної волі продавця на відчуження майна.

Суд апеляційної інстанції, з висновками якого погодився суд касаційної інстанції, дійшов помилкових висновків про визнання оспорюваного правочину недійсним не тільки не зазначивши обставин, які безспірно свідчать про обізнаність відповідачки щодо наявності обмежень у представника продавця на відчуження майна, а й установивши, що ОСОБА_4 і ВАТ Херсонгазсервіс вчинили дії, які свідчать про виконання оспорюваного договору (майно передано відповідачеві, який сплатив за нього ціну, значно вищу інвентаризаційної вартості; кошти, отримані позивачем від продажу цього майна, спрямовані на погашення його кредиторської заборгованості; підставою для продажу слугувало скрутне фінансове становище товариства; після укладення оспорюваного правочину сторони спільно утримували майно та вирішували питання щодо відведення земельної ділянки, на якій воно розташоване).

Ураховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що дії позивача свідчать про те, що оспорюваний правочин не тільки прийнято до виконання, але і значною мірою виконано, що також свідчить про відсутність підстав для визнання його недійсним.

Зазначена підстава для перегляду судових рішень залишилась поза увагою більшості суддів Великої Палати Верховного Суду.

СуддіН.П. Лященко О. Б. Прокопенко О. М. Ситнік