Ухвала

від 11.10.2017 по справі 521/15158/15-ц

ВИЩИЙ СПЕЦІАЛІЗОВАНИЙ СУД УКРАЇНИ З РОЗГЛЯДУ ЦИВІЛЬНИХ І КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВ

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 жовтня 2017 року м. Київ

Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду

цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Луспеника Д.Д.,

суддів: Гулька Б.І., Закропивного О.В.,

Хопти С.Ф., ШтеликС.П.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до товариства з обмеженою відповідальністю БКФ Базальт , третя особа - територіальна державна інспекція з питань праці в Одеській області, про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу, стягнення інфляційних збитків, відшкодування моральної шкоди за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 22 серпня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 5 квітня 2017 року,

в с т а н о в и л а:

У вересні 2015 року ОСОБА_3 звернувся до суду з вищевказаним позовом, посилаючись на те, що з 23 травня 2011 року він працював електромонтером товариства з обмеженою відповідальністю БКФ Базальт (далі - ТОВ БКФ Базальт ). 29 грудня 2012 року наказом ТОВ БКФ Базальт його звільнено з роботи на підставі п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, у зв'язку з прогулом без поважних причин.

Вважав своє звільнення незаконним, оскільки з липня 2012 року по грудень 2012 року йому та іншим працівникам ТОВ БКФ Базальт заробітна плата не виплачувалася, унаслідок чого вони вирішили не виходити на роботу до часу, коли з ними не розрахуються. Отже, на його думку, причини невиходу на роботу були поважними та не можуть вважатися прогулом. На початку 2013 року його та інших співробітників запросили до товариства, де їм запропонували написати заяву про звільнення за власним бажанням й отримати в якості заробітної плати одну тисячу гривень, він відмовився від написання такої заяви.

Вказував про те, що він неодноразово звертався до ТОВ БКФ Базальт з вимогою про сплату заробітної плати та щодо повернення його трудової книжки. Проте лише 26 серпня 2015 року він отримав належні йому кошти при звільненні, а саме 3 514 грн 36 коп. за період з липня по грудень 2012 року. 28 серпня 2015 року товариством йому було повернуто трудову книжку, що підтверджується його підписом у журналі реєстрації трудових книжок. Крім того, зазначав про те, що на його утриманні перебувають двоє малолітніх дітей, тому невиплата йому заробітної плати поставила його родину у складне матеріальне становище.

Вважав, що такими діями ТОВ БКФ Базальт порушено його трудові права, оскільки позбавлено гарантованого Конституцією України права на працю та можливість заробляти собі та своїм дітям на життя, чим завдано йому, у тому числі моральну шкоду.

З урахуванням наведеного ОСОБА_3. просив суд скасувати наказ ТОВ БКФ Базальт від 29 грудня 2012 року про його звільнення, поновити його на роботі; стягнути з відповідача збитки від інфляції за період з 1 січня 2013 року по 26 серпня 2015 року у розмірі 2 628 грн 97 коп.; стягнути з відповідача 3 % річних за вищевказаний період у розмірі 279 грн 32 коп.; стягнути з ТОВ БКФ Базальт середній заробіток за весь час вимушеного прогулу з 30 грудня 2012 року по 28 серпня 2015 року з урахуванням збитків від інфляції та 3 % річних; стягнути з відповідача на його користь моральну шкоду у розмірі 10 тис. грн.

Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 22 серпня 2016 року позов ОСОБА_3 задоволено частково. Стягнуто з ТОВ БКФ Базальт на користь ОСОБА_3 збитки від інфляції у зв'язку з затримкою розрахунку при звільненні у розмірі 2 579 грн 56 коп. Стягнуто з ТОВ БКФ Базальт на користь ОСОБА_3 на відшкодування моральної шкоди 1 тис. грн. У решті позову відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішенням апеляційного суду Одеської області від 29 листопада 2016 року апеляційну скаргу ТОВ БКФ Базальт задоволено частково. Рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 22 серпня 2016 року в частині стягнення на користь ОСОБА_3 збитків від інфляції змінено. Стягнуто з ТОВ БКФ Базальт на користь ОСОБА_3 грошову компенсацію втрати заробітної плати у розмірі 2 579 грн 56 коп. У решті рішення суду залишено без змін.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_3 звернувся до апеляційного суду із апеляційною скаргою.

Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 5 квітня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилено, рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 22 серпня 2016 року залишено без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_3, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 22 серпня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 5 квітня 2017 року скасувати й ухвалити нове рішення, яким його позов задовольнити у повному обсязі.

Відповідно до п. 6 розд. XII Прикінцеві та перехідні положення Закону України від 2 червня 2016 року № 1402- VIII Про судоустрій і статус суддів Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України від 18 березня 2004 року.

Касаційна скарга в частині скасування оскаржуваних судових рішень й задоволення позову ОСОБА_3 про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення збитків від інфляції підлягає відхиленню, а в частині вирішення позову ОСОБА_3 про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, відшкодування моральної шкоди частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуальногоправа.

Частково задовольняючи позов ОСОБА_3 і відмовляючи у вимогах про поновлення на роботі, суд першої інстанції виходив із того, що відсутні підстави для стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу на користь позивачка, оскільки ОСОБА_3 правомірно звільнено на підставі п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, так як він без поважних причин був відсутнім на роботі з 24 грудня 2012 року по 29 грудня 2012 року. Проте, роботодавцем, тобто відповідачем при звільненні позивача всі належні йому суми виплачені не були, унаслідок чого відповідно до ст. ст. 115, 116 КЗпП України наявні підстави для стягнення з ТОВ БКФ Базальт інфляційних збитків у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні. Підстави для стягнення 3 % річних від простроченої суми відсутні, так як не передбачені нормами трудового законодавства.

Апеляційний суд погодився з такими висновками суду першої інстанції (змінивши за апеляційною скаргою ТОВ БКФ Базальт рішення районного суду у частині стягнення збитків від інфляції), зазначивши також про те, що відповідачем остаточний розрахунок при звільненні з позивачем проведено лише 25 серпня 2015 року, унаслідок чого наявні підстави для компенсації позивачу втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати на підставі Закону України Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати , а не на стягнення інфляційних збитків.

Такі висновки судів є правильними, відповідають матеріалам справи й вимогам закону, а наданим доказам суди дали належну правову оцінку (ст. 212 ЦПК України).

Судом установлено, що з 23 травня 2011 року ОСОБА_3 працювавелектромонтером ТОВ БКФ Базальт .

29 грудня 2012 року наказом ТОВ БКФ Базальт ОСОБА_3 звільненоз роботи на підставі п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, у зв'язку з прогулом без поважних причин.

26 серпня 2015 року ТОВ БКФ Базальт виплатило ОСОБА_3 належні йому кошти при звільненні, а саме 3 514 грн 36 коп., які дорівнювали його заробітну плату за період з липня по грудень 2012 року, що підтверджується довідкою ТОВ БКФ Базальт від 12 серпня 2015 року.

28 серпня 2015 року ТОВ БКФ Базальт було повернуто ОСОБА_3 трудову книжку, що підтверджується його підписом у журналі реєстрації трудових книжок.

Належність та допустимість доказів, їх перевірка та оцінка урегульовані ст. ст. 57-59, 212 ЦПК України.

У п. 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року № 9 Про практику розгляду судами трудових спорів судам роз'яснено, що при розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за п. 4 ст. 40 КЗпП України, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин.

Судом установлено, що ОСОБА_3 був відсутній на роботі з 24 грудня 2012 року по 29 грудня 2012 року, будь-яких доказів поважності відсутності на роботі ним не надано.

Доводи касаційної скарги та твердження ОСОБА_3 про те, що невихід на роботу був обумовлений невиплатою заробітної плати, не є підставою для визнання прогулу з поважних причин, так як законодавством урегульовано питання судового захисту працівників у разі невиплати заробітної плати. Цими правовими механізмами позивач не скористався.

Ураховуючи викладене, суди на підставі належним чином оцінених доказів (ст. 212 ЦПК України) дійшли правильного висновку про те, що позивачем не надано належних та допустимих доказів, що є його процесуальним обов'язком (ст. ст. 10, 60 ЦПК України), щодо поважності допущеного ним прогулу, унаслідок чого ТОВ БКФ Базальт правомірно винесено наказ про звільнення ОСОБА_3 на підставі п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України й відсутні підстави для поновлення позивача на роботі.

Крім того, ст. 115 КЗпП України встановлюється обов'язок роботодавця щодо виплати заробітної плати працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативними актоми роботодавця, але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Згідно зі ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

У ст. ст. 1-4 Закону України Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, в якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

Судом установлено, що 29 грудня 2012 року наказом ТОВ БКФ Базальт позивача звільнено з роботи, проте належні йому суми при звільнені у строк встановлений законодавством йому не виплачені, а остаточний розрахунок з ним проведено лише 25 серпня 2015 року, що сторонами не заперечувалося (ч. 1 ст. 61 ЦПК України).

Таким чином, апеляційний суд (змінюючи рішення районного суду у частині стягнення збитків від інфляції) на підставі належним чином оцінених доказів поданих сторонами (ст. 212 ЦПК України), дійшов правильного висновку про те, що оскільки відповідачем при звільненні позивача належні йому суми не виплачені, то наявні підстави для стягнення з ТОВ БКФ Базальт на користь ОСОБА_3 компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, розмір яких розраховано відповідно до положень закону.

Ураховуючи викладене, суди розглянули справу у цій частині відповідно до вимог ст. 11 ЦПК України, встановивши всі обставини справи танадавши їм належну правову оцінку (ст. 212 ЦПК України).

Відповідно до ст. 337 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Разом з тим колегія суддів не може погодитись з судовими рішеннями у частині вирішення позову ОСОБА_3 про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, відшкодування моральної шкоди, з огляду на таке.

Згідно з ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до ч. 1 ст. 179 ЦПК України предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи (причини пропуску строку позовної давності тощо) і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Отже, згідно з вимогами цивільного процесу - диспозитивності та змагальності - предмет та підставу позову визначає лише позивач.

Суд першої інстанції у порушення вищевказаних положень закону та вимог ст. ст. 212-214, 303, 315 ЦПК України не розглянув позовну вимогу ОСОБА_3 щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні на підставі положень ст. 117 КЗпП України (т. 1, а.с. 1-4, 136-137), хоча і посилався на неї в судовому рішенні, яка передбачає, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Апеляційний суд переглядаючи рішення суду за апеляційною скаргою ОСОБА_3, такі недоліки не усунув.

Таким чином, суди не дослідили, чи наявні підстави для стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку з відповідача на користь позивача.

Згідно зі ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Вирішення вимог про відшкодування моральної шкоди, визначення розміру цієї шкоди залежить від встановлення факту порушення трудових прав позивача у сукупності, тому в цій частині судові рішення також підлягають скасуванню.

Ураховуючи те, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, судами не встановлені, судові рішення частково не відповідають вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для їх часткового скасування із передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 335, 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

у х в а л и л а:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 22 серпня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 5 квітня 2017 року в частині вирішення позову ОСОБА_3 про стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку , відшкодування моральної шкоди скасувати, справу в цій частині передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

В іншій частині судові рішення залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий Д.Д. Луспеник

Судді: Б.І. Гулько

О.В.Закропивний

С.Ф.Хопта

С.П.Штелик