Рішення

від 10.10.2017 по справі 910/13807/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10.10.2017Справа №910/13807/17

За позовом Селянського (фермерського) господарства Альона

до Товариства з обмеженою відповідальністю Інтертехнікс

про стягнення 222.384,25 грн.

Суддя Сівакова В.В.

Представники сторін:

від позивача Сочка В.В., довіреність № 01/17 від 19.07.2017

від відповідача Романенко Г.О., довіреність № 1 від 05.05.2017

СУТЬ СПОРУ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передані вимоги Селянського (фермерського) господарства Альона про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю Інтертехнікс 222.384,25 грн., з яких: 175.000,00 грн. основного боргу, 43.750,00 грн. штрафу, 2.800,00 грн. збитків від зміни індексу інфляції та 834,25 грн. - 3% річних за неналежне виконання взятих на себе останнім зобов'язань згідно договору поставки № 091216-1 від 09.12.2016.

Позивачем до позовної заяви подано заяву про забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти, які належать ТОВ Інтертехнікс та зберігаються на рахунку № 26004053130598 відкритому у Київському філіалі ПАТ Приватбанк .

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.08.2017 порушено провадження у справі № 910/13807/17 та призначено справу до розгляду на 21.09.2017.

Позивачем 17.08.2017 до відділу діловодства суду подано додаткові пояснення щодо розрахунку нарахування заявлених сум.

Позивачем 08.09.2017 до відділу діловодства суду подано заяву про збільшення розміру позовних вимог, відповідно до якої просить суд стягнути з відповідача 223.344,23 грн., з яких: 175.000,00 грн. основного боргу, 43.750,00 грн. штрафу, 3.443,55 грн. збитків від зміни індексу інфляції та 1.150,68 грн. - 3% річних.

Позивачем 20.09.2017 до відділу діловодства суду подано витребувані судом документи.

Відповідач у поданому 20.09.2017 до відділу діловодства суду відзиві на позовну заяву проти задоволення позовних вимог та зазначає, що строк дії договору ще не закінчився та відповідач має час на виконання взятих на себе зобов'язань, але позивач не бажає цього, тобто в односторонньому порядку відмовляється від договору. З умов договору випливає, що поставка товару мала бути проведена протягом 60 днів з моменту оплати при умові наявності його на території складу постачальника. Про те, що зазначеного товару не було у постачальника позивач знав але наполягав на розірванні договору. Зазначає, що ст. 625 Цивільного кодексу України не застосовується до правовідносин щодо поставки товару.

Розглянувши в судовому засіданні 21.09.2017 заяву позивача про забезпечення позову суд відзначає наступне

Відповідно до ст. 66 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою сторони, прокурора або з власної ініціативи має право вжити передбачених статтею 67 цього Кодексу заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Статтею 67 Господарського процесуального кодексу України визначено заходи забезпечення позову, зокрема позов забезпечується шляхом накладення арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачу.

Згідно з ч. 3 п. 3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 16 від 26.12.2011 Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Відповідно до п. 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 16 від 26.12.2011 Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 33 ГПК України, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

При цьому, заявниками не надано достатньо обґрунтованих даних про те, що грошові суми відповідача можуть зникнути, що зробить неможливим або утруднить виконання рішення суду.

Таким чином, заява позивача про вжиття заходів забезпечення позову є такою, що не підлягає задоволенню, оскільки заявником не наведені достатньо обґрунтовані підстави того, що невжиття заходів щодо забезпечення позову може утруднити або зробити неможливим виконання рішення суду.

Судом прийнято заяву позивача про збільшення розміру позовних вимог та розглядаються вимоги позивача з урахуванням викладених в ній вимог.

Позивач в судовому засіданні 21.09.2017 позовні вимоги підтримав повністю.

Ухвалою Господарського суду міста Києва № 910/13807/17 від 21.09.2017, у зв'язку з нез'явленням в судове засідання представника відповідача та невиконанням сторонами вимог ухвали про порушення провадження у справі від 19.08.2017, розгляд справи відкладено на 10.10.2017.

Позивачем 09.10.2017 до відділу діловодства суду подано пояснення на відзив, в яких зазначає наступне. Відповідно до п. 2.2 договору поставка товару здійснюється протягом 60 днів з моменту оплати вартості товару покупцем. Останній платіж був зроблений 30.03.2017, а отже, протягом 60 днів починаючи з 30.03.2017 і до 28.05.2017 постачальник мав зобов'язання здійснити поставку товару на адресу складу покупця. У зв'язку з цим, позивач вправі пред'явити свої вимоги, пов'язані з порушенням зобов'язання. Формулювання, зазначене в п.9.4 договору поставки стосовно його пролонгації, призводить до того, що виконання зобов'язання може ніколи не настати. Проте договір не може породжувати невизначеність стосовно строку його дії, оскільки передбачений момент виконання зобов'язання - конкретний термін. Що стосується наявності товару у складському асортименті відповідача, вважає, що зазначена інформація не може бути взята до уваги судом, оскільки до теперішнього часу відповідачем не було повідомлено позивача про відсутність будь-якого товару на складі (ані в усному режимі, ані, тим більш, письмово), та не було зроблено жодних спроб для врегулювання зазначеного питання. Окрім того, у Специфікації № 1 до договору поставки зазначено термін поставки товару на склад постачальника - 25.02.2017. Підтвердження, що зазначений товар не було поставлено на склад постачальника відповідачем не надано. Також, у п. 7.3 договору поставки зазначено, що сторона, для якої створилася неможливість виконання зобов'язань за цим договором, повинна в десятиденний термін письмово сповістити іншу сторону про настання і припинення дій вищевказаних обставин. Несвоєчасне повідомлення про настання вищевказаних обставин позбавляє сторону права посилатися на них. Зазначає, що нарахування інфляційних втрат та 3% річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання.

Позивачем 09.10.2017 до відділу діловодства суду подано витребувані судом документи.

Відповідач в судовому засіданні 10.10.2017 проти задоволення позовних вимог заперечував повністю.

В судовому засіданні 10.10.2017, відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представників позивача і відповідача, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

09.12.2016 між Селянським (фермерським) господарством Альона (покупець, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальність Інтертехнікс (постачальник, відповідач) було укладено договір поставки № 091216-1 (далі - договір).

Відповідно до п. 1.1. договору постачальник зобов'язується передати, а покупець зобов'язався прийняти товар та оплатити його вартість у відповідності до умов даного договору. Найменування, кількість, ціна та інші характеристики зазначаються у специфікаціях, рахунках-фактурах або накладних, які будуть складені за кожною партією товару і які є невід'ємною частиною даного договору.

Спір виник в зв'язку з тим, що відповідач в порушення взятих на себе зобов'язань за договором поставку товару не здійснив, в зв'язку з чим має повернути сплачені позивачем кошти за товар та нараховані штраф, інфляційні втрати та 3% річних.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до абзацу 2 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з п. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.

Згідно ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до п. 1. ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі - продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погодженні ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до п. 9.1. договору цей договір діє з моменту його підписання сторонами, скріплення печатками та діє до 31.12.2017.

Згідно з специфікацією № 1 до договору, яка підписана та скріплена печатками обох сторін, відповідач мав поставити наступний товар загальною вартістю 277.000,00 грн.:

1. стіл холодильний Polair TM4GNG - 3 шт.,

2. стіл морозильний Polair TB3GNG - 3 шт.,

3. шафа холодильна Polair CM105G - 1 шт.,

4. шафа холодильна Polair CB105G - 1 шт.,

5. стіл з підігрівом 1600х700х850 - 1 шт.

Позивачем на рахунок відповідача було перераховано попередню оплату за товар в загальному розмірі 175.000,00 грн. наступним чином:

згідно платіжного доручення № 212 від 20.12.2016 - 100.000,00 грн.,

згідно платіжного доручення № 234 від 04.01.2017 - 100.000,00 грн.,

згідно платіжного доручення № 247 від 30.01.2017 - 20.300,00 грн.,

згідно платіжного доручення № 252 від 01.02.2017 - 47.000,00 грн.,

згідно платіжного доручення № 335 від 30.03.2017 - 9.700,00 грн.

Відповідно до п. 2.2 договору поставка товару проводиться протягом 60 (шести десяти) днів з моменту оплати вартості товару покупцем (за умови, що замовлений товар знаходиться в складському асортименті постачальника).

Відповідач підписавши специфікацію № 1 до договору тим самим підтвердив наявність вказаного в ній товару на складі постачальника та можливість його поставки позивачу.

Будь-яких інших доказів в підтвердження відсутності на складі постачальника товару не подано.

Більше того, за умовами п. 7.3 договору передбачено, що сторона у якої виникла неспроможність виконання зобов'язань за договором має у десятиденний строк письмово повідомити іншу сторону про настання та припинення дії зазначених обставин, в цьому випадку строки виконання зобов'язань за цим договором відсуваються відносно строкам дії таких обставин. Несвоєчасне повідомлення о настанні зазначених обставин позбавляє сторону права посилатись на них.

Доказів того, що відповідач повідомляв позивача про неможливість здійснення поставки товару за його відсутності на складі постачальника не подано.

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Як визначено абзацом 1 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язань, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Згідно з приписами статей 662, 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу; продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Однак, відповідач в порушення взятих на себе зобов'язань за договором товар позивачу досі не поставив.

Відповідно до частини 2 статті 693 Цивільного кодексу України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Отже, у розумінні приписів цієї норми покупцю належить право вимагати, крім іншого, повернення передоплати за непоставлений товар. При цьому, попередньою оплатою є часткова або повна оплата товару до його передання продавцем.

Визначене зазначеною нормою право покупця вимагати від продавця повернення суми попередньої оплати є за своїм змістом правом покупця на односторонню відмову від зобов'язання, внаслідок якої припиняється зобов'язання продавця перед покупцем по поставці товару і виникає нове грошове зобов'язання (постанова Вищого господарського суду України від 18.01.2010, справа № 42/423).

В матеріалах справи наявна вимога № 16/17 від 30.03.2017 про поставку товару у дводенний строк або повернення коштів в розмірі 175.000,00 грн. Проте, належних доказів в підтвердження надіслання вказаної вимоги позивачем не подано.

Разом з цим, відповідно до рішення Конституційного суду України № 15-рп/2002 від 09.07.2002 захист судом прав і свобод людини і громадянина, а також прав юридичної особи, встановлюють юридичні гарантії їх реалізації, надаючи можливість кожному захищати права і свободи будь-якими не забороненими законом засобами (частина п'ята статті 55 Конституції України). Тобто кожна особа має право вільно обирати не заборонений законом засіб захисту прав і свобод, у тому числі судовий захист.

Можливість судового захисту не може бути поставлена законом, іншими нормативно-правовими актами у залежність від використання суб'єктом правовідносин інших засобів правового захисту, у тому числі досудового врегулювання спору.

Обрання певного засобу правового захисту, у тому числі і досудового врегулювання спору, є правом, а не обов'язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує. Встановлення законом обов'язкового досудового врегулювання спору обмежує можливість реалізації права на судовий захист.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку про обґрунтованість заявлених позивачем вимог про стягнення з відповідача 175.000,00 грн. коштів.

Пункт 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначає що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Матеріалами справи підтверджується те, що відповідач, в порушення умов договору, у визначений строк зобов'язання щодо поставки товару не здійснив, а отже є таким, що прострочив виконання зобов'язання.

Пунктом 1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено що, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно п. 1 ст. 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до п. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Пунктом 1 ст. 546 Цивільного кодексу України встановлено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися зокрема неустойкою.

При цьому, відповідно до п. 1 ст. 547 Цивільного кодексу України всі правочини щодо забезпечення виконання зобов'язань боржника перед кредитором повинні здійснюватися виключно у письмовій формі.

Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Частина 2 ст. 551 Цивільного кодексу України визначає, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно ч. 4 ст. 213 Господарського кодексу України штраф як різновид неустойки, може бути встановлений договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Відповідач у поданому відзиві на позовну заяву підтверджує ту обставину, що ним не було здійснено своєчасну поставку продукції за договором.

Пунктом 6.3 договору передбачено, що за несвоєчасну поставку товару в строки, зазначені в п. 2.2 даного договору, покупець має право стягнути з постачальника штраф у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на момент прострочки від суми непоставленого в строк товару.

Оскільки прострочення з постачання товару мало місце, суд приходить до висновку про задоволення вимог позивача щодо стягнення з відповідача 43.750,00 грн. штрафу (за обґрунтованими розрахунками).

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3 % річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

При цьому даною нормою передбачено можливість стягнення інфляційних втрат та 3% річних за прострочення саме грошового зобов'язання.

Разом із тим, стягнення з відповідача суми попередньої оплати за договором поставки не є наслідком порушення ним грошового зобов'язання, оскільки відповідні дії вчиняються не на виконання взятих на себе грошових зобов'язань, а з інших підстав - повернення сплаченого авансу за непоставлений товар.

За своєю суттю обов'язок щодо повернення грошових коштів, отриманих як передоплата, не можна розцінювати як грошове зобов'язання в розумінні статті 625 Цивільного кодексу України (даної позиції дотримується Верховний Суд України в постанові № 3-90гс14 від 16.09.2014 та Вищий Господарський суд України в постанові № 5011-42/13539-2012 від 20.11.2013).

Аванс - це спосіб платежу. Він не виконує забезпечувальної функції, а виконує функцію попередньої оплати.

У відповідності до п. 5.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань обов'язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних не виникає, зокрема у випадках повернення сум авансу та завдатку, повернення безпідставно отриманих коштів (стаття 1212 ЦК України), оскільки відповідні дії вчиняються сторонами не на виконання взятих на себе грошових зобов'язань, а з інших підстав,

З огляду на викладене, вимоги позивача про стягнення інфляційних нарахувань та 3% річних на попередню оплату товару є необґрунтованими.

Згідно ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідачем не спростовано належними засобами доказування обставин на які посилається позивач в обґрунтування своїх позовних вимог.

З урахуванням викладеного суд приходить до висновку, що позовні вимоги Селянського (фермерського) господарства Альона обґрунтовані та підлягають задоволенню частково.

Витрати по сплаті судового збору, відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, підлягають стягненню з відповідача на користь позивача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи наведене та керуючись ст. 49, ст.ст. 82-85 ГПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Інтертехнікс (01054, м. Київ, вул. Ярославів Вал, код ЄДРПОУ 39765911) на користь Селянського (фермерського) господарства Альона (75631, Херсонська обл., Голопристанський район, с. Нова Збур'ївка, вул. Леніна (ремонтні майстерні), код ЄДРПОУ 31369335) 175.000 (сто сімдесят п'ять тисяч) грн. 00 коп. основного боргу, 43.750 (сорок три тисячі сімсот п'ятдесят) грн. 00 коп. штрафу, 3.281 (три тисячі двісті вісімдесят одна) грн. 25 коп. витрат по сплаті судового збору.

3. В іншій частині в позові відмовити повністю.

Повне рішення складено 17.10.2017.

СуддяВ.В. Сівакова