Постанова

від 11.12.2017 по справі 910/13807/17

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" грудня 2017 р. Справа№ 910/13807/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Смірнової Л.Г.

суддів: Дідиченко М.А.

Руденко М.А.

при секретарі судового засідання: Цукарєвій Г.В.

за участю представників:

від позивача: Сочка В.В. за довіреністю від 19.07.2017;

від відповідача: не з'явився;

Розглянувши матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтертехнікс"

на рішення Господарського суду міста Києва від 10.10.2017

у справі № 910/13807/17 (суддя В.В. Сівакова)

за позовом Селянського (фермерського) господарства "Альона"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтертехнікс"

про стягнення 223 344,23 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 10.10.2017 у справі №910/13807/17 позов задоволено частково.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтертехнікс" (01054, м. Київ, вул. Ярославів Вал, код ЄДРПОУ 39765911) на користь Селянського (фермерського) господарства "Альона" (75631, Херсонська обл., Голопристанський район, с. Нова Збур'ївка, вул. Леніна (ремонтні майстерні), код ЄДРПОУ 31369335) 175.000 (сто сімдесят п'ять тисяч) грн. 00 коп. основного боргу, 43.750 (сорок три тисячі сімсот п'ятдесят) грн. 00 коп. штрафу, 3.281 (три тисячі двісті вісімдесят одна) грн. 25 коп. витрат по сплаті судового збору.

В іншій частині в позові відмовлено повністю.

Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Інтертехнікс" звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 10.10.2017 у справі №910/13807/17 скасувати в частині задоволення позовних вимог і прийняти в цій частині нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

Відповідно до протоколу автоматизованого визначення складу колегії суддів апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтертехнікс" у справі №910/13807/17 передано на розгляд колегії суддів у складі головуючого судді Смірнової Л.Г., суддів Руденко М.А., Кропивної Л.В.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 01.12.2017 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтертехнікс" було прийнято до провадження та призначено до розгляду на 11.12.2017.

Протоколом автоматичної зміни складу колегії суддів від 07.12.2017 у зв'язку з перебуванням судді Кропивної Л.В. у відпустці з 11.12.2017, сформовано для розгляду апеляційної скарги колегію суддів у складі головуючого судді Смірнової Л.Г., суддів Дідиченко М.А., Руденко М.А.

У судове засідання 11.12.2017 з'явився представник позивача. Представники відповідача у судове засідання не з'явились, про причини неявки суд не повідомили.

Всі учасники судового процесу були належним чином повідомлені про час та місце розгляду апеляційної скарги, проте представники відповідача не скористалися своїми правами, передбаченими ст. 22 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), та виходячи з того, що явка учасників апеляційного провадження судом апеляційної інстанції обов'язковою не визнавалася, а участь в засіданні суду є правом, а не обов'язком сторони, Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку про можливість розгляду апеляційної скарги за відсутності представників відповідача.

Представник позивача в судовому засіданні заперечив проти доводів, викладених в апеляційній скарзі, просив залишити апеляційну скаргу - без задоволення.

Відповідно до статті 101 ГПК України, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу, також апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі.

Дослідивши доводи апеляційної скарги, наявні матеріали справи, Київський апеляційний господарський суд встановив наступне.

09.12.2016 між Селянським (фермерським) господарством "Альона" (покупець, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальність "Інтертехнікс" (постачальник, відповідач) було укладено договір поставки № 091216-1 (далі - договір).

Відповідно до п. 1.1. договору постачальник зобов'язується передати, а покупець зобов'язався прийняти товар та оплатити його вартість у відповідності до умов даного договору. Найменування, кількість, ціна та інші характеристики зазначаються у специфікаціях, рахунках-фактурах або накладних, які будуть складені за кожною партією товару і які є невід'ємною частиною даного договору.

Спір виник в зв'язку з тим, що відповідач в порушення взятих на себе зобов'язань за договором поставку товару не здійснив, в зв'язку з чим має повернути сплачені позивачем кошти за товар та нараховані штраф, інфляційні втрати та 3% річних.

Відповідно до абзацу 2 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України) до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з п. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.

Згідно ст. 627 ЦК України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до п. 1. ст. 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі - продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погодженні ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до п. 9.1. договору цей договір діє з моменту його підписання сторонами, скріплення печатками та діє до 31.12.2017.

Згідно з специфікацією № 1 до договору, яка підписана та скріплена печатками обох сторін, відповідач мав поставити наступний товар загальною вартістю 277.000,00 грн.:

1. стіл холодильний Polair TM4GNG - 3 шт.,

2. стіл морозильний Polair TB3GNG - 3 шт.,

3. шафа холодильна Polair CM105G - 1 шт.,

4. шафа холодильна Polair CB105G - 1 шт.,

5. стіл з підігрівом 1600х700х850 - 1 шт.

Позивачем на рахунок відповідача було перераховано попередню оплату за товар в загальному розмірі 175.000,00 грн. наступним чином:

згідно платіжного доручення № 212 від 20.12.2016 - 100.000,00 грн.,

згідно платіжного доручення № 234 від 04.01.2017 - 100.000,00 грн.,

згідно платіжного доручення № 247 від 30.01.2017 - 20.300,00 грн.,

згідно платіжного доручення № 252 від 01.02.2017 - 47.000,00 грн.,

згідно платіжного доручення № 335 від 30.03.2017 - 9.700,00 грн.

Відповідно до п. 2.2 договору поставка товару проводиться протягом 60 (шести десяти) днів з моменту оплати вартості товару покупцем (за умови, що замовлений товар знаходиться в складському асортименті постачальника).

Відповідач підписавши специфікацію № 1 до договору тим самим підтвердив наявність вказаного в ній товару на складі постачальника та можливість його поставки позивачу.

Будь-яких інших доказів в підтвердження відсутності на складі постачальника товару не подано.

Більше того, за умовами п. 7.3 договору передбачено, що сторона у якої виникла неспроможність виконання зобов'язань за договором має у десятиденний строк письмово повідомити іншу сторону про настання та припинення дії зазначених обставин, в цьому випадку строки виконання зобов'язань за цим договором відсуваються відносно строкам дії таких обставин. Несвоєчасне повідомлення о настанні зазначених обставин позбавляє сторону права посилатись на них.

Доказів того, що відповідач повідомляв позивача про неможливість здійснення поставки товару за його відсутності на складі постачальника не подано.

Згідно зі ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Відповідно до ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Як визначено абзацом 1 ч. 1 ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 2 ст. 193 ГК України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язань, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Згідно з приписами статей 662, 663 ЦК України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу; продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Однак, відповідач в порушення взятих на себе зобов'язань за договором товар позивачу досі не поставив.

Відповідно до частини 2 статті 693 ЦК України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Отже, у розумінні приписів цієї норми покупцю належить право вимагати, крім іншого, повернення передоплати за непоставлений товар. При цьому, попередньою оплатою є часткова або повна оплата товару до його передання продавцем.

Визначене зазначеною нормою право покупця вимагати від продавця повернення суми попередньої оплати є за своїм змістом правом покупця на односторонню відмову від зобов'язання, внаслідок якої припиняється зобов'язання продавця перед покупцем по поставці товару і виникає нове грошове зобов'язання (постанова Вищого господарського суду України від 18.01.2010, справа № 42/423).

В матеріалах справи наявна вимога № 16/17 від 30.03.2017 про поставку товару у дводенний строк або повернення коштів в розмірі 175.000,00 грн. Проте, належних доказів в підтвердження надіслання вказаної вимоги позивачем не подано.

Разом з цим, відповідно до рішення Конституційного суду України № 15-рп/2002 від 09.07.2002 захист судом прав і свобод людини і громадянина, а також прав юридичної особи, встановлюють юридичні гарантії їх реалізації, надаючи можливість кожному захищати права і свободи будь-якими не забороненими законом засобами (частина п'ята статті 55 Конституції України). Тобто кожна особа має право вільно обирати не заборонений законом засіб захисту прав і свобод, у тому числі судовий захист.

Можливість судового захисту не може бути поставлена законом, іншими нормативно-правовими актами у залежність від використання суб'єктом правовідносин інших засобів правового захисту, у тому числі досудового врегулювання спору.

Обрання певного засобу правового захисту, у тому числі і досудового врегулювання спору, є правом, а не обов'язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує. Встановлення законом обов'язкового досудового врегулювання спору обмежує можливість реалізації права на судовий захист.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку про обґрунтованість заявлених позивачем вимог про стягнення з відповідача 175.000,00 грн. коштів.

Пункт 1 статті 612 ЦК України визначає що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Матеріалами справи підтверджується те, що відповідач, в порушення умов договору, у визначений строк зобов'язання щодо поставки товару не здійснив, а отже є таким, що прострочив виконання зобов'язання.

Пунктом 1 ст. 216 ГК України встановлено що, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно п. 1 ст. 218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Відповідно до статті 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до п. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Пунктом 1 ст. 546 ЦК України встановлено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися зокрема неустойкою.

При цьому, відповідно до п. 1 ст. 547 ЦК України всі правочини щодо забезпечення виконання зобов'язань боржника перед кредитором повинні здійснюватися виключно у письмовій формі.

Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Частина 2 ст. 551 ЦК України визначає, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно ч. 4 ст. 213 ГК України штраф як різновид неустойки, може бути встановлений договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Відповідач у поданому відзиві на позовну заяву підтверджує ту обставину, що ним не було здійснено своєчасну поставку продукції за договором.

Пунктом 6.3 договору передбачено, що за несвоєчасну поставку товару в строки, зазначені в п. 2.2 даного договору, покупець має право стягнути з постачальника штраф у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на момент прострочки від суми непоставленого в строк товару.

Оскільки прострочення з постачання товару мало місце, суд приходить до висновку про задоволення вимог позивача щодо стягнення з відповідача 43.750,00 грн. штрафу (за обґрунтованими розрахунками).

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3 % річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

При цьому даною нормою передбачено можливість стягнення інфляційних втрат та 3% річних за прострочення саме грошового зобов'язання.

Разом із тим, стягнення з відповідача суми попередньої оплати за договором поставки не є наслідком порушення ним грошового зобов'язання, оскільки відповідні дії вчиняються не на виконання взятих на себе грошових зобов'язань, а з інших підстав - повернення сплаченого авансу за непоставлений товар.

За своєю суттю обов'язок щодо повернення грошових коштів, отриманих як передоплата, не можна розцінювати як грошове зобов'язання в розумінні статті 625 Цивільного кодексу України (даної позиції дотримується Верховний Суд України в постанові № 3-90гс14 від 16.09.2014 та Вищий Господарський суд України в постанові № 5011-42/13539-2012 від 20.11.2013).

Аванс - це спосіб платежу. Він не виконує забезпечувальної функції, а виконує функцію попередньої оплати.

У відповідності до п. 5.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" обов'язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних не виникає, зокрема у випадках повернення сум авансу та завдатку, повернення безпідставно отриманих коштів (стаття 1212 ЦК України), оскільки відповідні дії вчиняються сторонами не на виконання взятих на себе грошових зобов'язань, а з інших підстав,

З огляду на викладене, вимоги позивача про стягнення інфляційних нарахувань та 3% річних на попередню оплату товару є необґрунтованими.

Згідно ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідачем не спростовано належними засобами доказування обставин на які посилається позивач в обґрунтування своїх позовних вимог.

З урахуванням викладеного суд приходить до висновку, що позовні вимоги Селянського (фермерського) господарства "Альона" обґрунтовані та підлягають задоволенню частково.

За таких обставин, Київський апеляційний господарський суд не вбачає підстав для скасування рішення Господарського суду міста Києва від 10.10.2017 у справі №910/13807/17.

Керуючись ст. ст 99, 101, 102, 103, 104, 105, Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтертехнікс" на рішення Господарського суду міста Києва від 10.10.2017 у справі №910/13807/17 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 10.10.2017 у справі №910/13807/17 залишити без змін.

3. Матеріали справи №910/13807/17 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий суддя Л.Г. Смірнова

Судді М.А. Дідиченко

М.А. Руденко