Постанова

від 17.10.2017 по справі 910/8789/17

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" жовтня 2017 р. Справа№ 910/8789/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Баранця О.М.

суддів: Калатай Н.Ф.

Сітайло Л.Г.

при секретарі Матюхін І.В.

за участю представників:

від позивача - Мельниченко І.О., Косенко А.П.

від відповідача - Бойко М.М.

розглянувши

апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Анкл

Лінк"

на рішення

Господарського суду міста Києва

від 25.07.2017 року

у справі № 910/8789/17 (суддя Турчин С.О.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Рекламні

Радіо Системи"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Анкл

Лінк"

про стягнення 609583,02 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 25.07.2017 року позов задоволено повністю.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Анкл Лінк" (01030, м. Київ, вул. Івана Франка, буд. 20, код 35948147) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Рекламні Радіо Системи" (07455, Київська обл., Броварський р-н, с. Княжичі, вул. Слави, буд. 28, код 36187533) 568552,42 грн. основного боргу, 33089,76 грн. інфляційних втрат, 7940,84 грн. 3% річних та 9143,75 грн. витрат зі сплати судового збору.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Анкл Лінк" звернулось з апеляційною скаргою до Київського апеляційного господарського суду, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 25.07.2017 року по справі № 910/8789/17 та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволені позову повністю.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 04.09.2017 року прийнято апеляційну скаргу до розгляду та порушено апеляційне провадження. Розгляд справи призначено на 17.10.2017 року.

Від відповідача надійшли клопотання про витребування доказів, клопотання про призначення у справі судової експертизи.

Як визначено у статті 1 Закону України "Про судову експертизу", судова експертиза - це дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об'єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи, що перебуває у провадженні, зокрема, суду. Водночас згідно з частиною першою статті 41 Господарського процесуального кодексу України судова експертиза призначається для роз'яснення питань, що виникають при вирішенні господарського спору і потребують спеціальних знань.

Відповідно до абз. 2, 3 п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики призначення судової експертизи" від 23.03.2012 року № 4 судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування. Якщо наявні у справі докази є взаємно суперечливими, їх оцінку в разі необхідності може бути здійснено господарським судом з призначенням відповідної судової експертизи.

Так, дослідивши матеріали справи, колегією суддів встановлено, що для з'ясування обставин у даній справі спеціальні знання не потрібні, оскільки в матеріалах справи наявні належні та допустимі докази необхідні для повного та всебічного дослідження обставин справи.

Клопотання відповідача про витребування доказів є похідним від клопотання про призначення експертизи та обґрунтовується тим, що докази, які відповідач просить витребувати, необхідні для проведення судової експертизи.

Відповідно до частини 1 статті 38 Господарського процесуального кодексу України, сторона або прокурор у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування господарським судом доказів.

Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії (стаття 36 Господарського процесуального кодексу України). Якщо документи, які мають значення для правильного вирішення спору, і підписи на них виготовлені стороною за допомогою будь-яких технічних засобів, то такі документи повинні прийматись господарським судом як письмові докази, досліджуватись та оцінюватись за загальними правилами Господарського процесуального кодексу України.

Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

При цьому, належністю доказів є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи.

Виходячи з аналізу наведених приписів процесуального законодавства у контексті заявлених позовних вимог, колегія суддів відмовляє у задоволені вказаних клопотань, оскільки, колегією суддів відмовлено у задоволенні клопотання про призначення експертизи, а також документи, які просить витребувати позивач, не стосуються предмета спору, а тому їх витребування не є необхідним.

Представником позивача подано відзив на апеляційну скаргу, в якому просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Колегією суддів долучено до метеріалав справи подані позивачем копії звітів.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються доводи та заперечення сторін, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Як вбачається з матеріалав даної справи, 17.06.2016 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Рекламні Радіо Системи" (далі - виконавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Анкл Лінк" (далі - рекламодавець) укладено договір № КИ-29 про надання рекламних послуг в мережі Інтернет (далі - Договір), відповідно до п. 2.1 якого рекламодавець замовляє та оплачує, а виконавець надає рекламні послуги відповідно до умов, викладених в Договорі та Додатках (Ордерах), в яких сторони погоджують інформаційні ресурси, інформаційні носії, їхні розміри, час або періодичність показу, кількість показів інформаційного носія, вид та місце розміщення, вартість рекламних послуг, суму податкових платежів, підсумкову вартість рекламних послуг з врахуванням податкових платежів.

Відповідно до п. 2.2 Договору, розміщення, кожного інформаційного носія реклами рекламодавця відбувається лише у разі та після узгодження сторонами змісту і вигляду інформаційного носія, а також всіх суттєвих умов Договору та підписання відповідного Додатку (Ордеру) до Договору.

Згідно з п. 5.1 Договору, ціна Договору визначається загальною сумою рекламних послуг, що будуть надані за відповідними Додатками (Ордерами) до Договору.

Вартість рекламних послуг за Договором сплачується рекламодавцем шляхом здійснення 100 (ста) відсотків попередньої оплати впродовж 3 (трьох) робочих днів з моменту одержання рекламодавцем рахунку-фактури виконавця в документарній формі, якщо інший порядок розрахунків не встановлений у відповідному Додатку (Ордері) до Договору (п. 5.2 Договору).

Положеннями п. 5.3 Договору встановлено, що факт надання послуг підтверджується шляхом підписання сторонами Актів наданих послуг і скріплення їх печатками.

Договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами і діє до 31 грудня 2016 року, а в частині виконання взаємних зобов'язань - до їх повного виконання. Якщо жодна зі сторін за 30 днів до закінчення строку дії цього Договору не заявить про бажання розірвати його, від автоматично продовжує свою дію на кожний наступний календарний рік на тих самих умовах (п. 8.1 Договору).

24.10.2016 року між позивачем та відповідачем погоджено та підписано Додаток № 23 до Договору, у якому сторони погодили умови розміщення виконавцем рекламних матеріалів замовника в мережі Інтернет та визначили період кампанії та вартість розміщення - 104612,55 грн.

01.11.2016 року погоджено та підписано Додатки №25 на суму 63161,60 грн., № 26 на суму 81000,00 грн. та № 29 на суму 319778,27 грн.

На виконання умов договору позивач надав відповідачу послуги на загальну суму 568552,42 грн., в підтвердження чого позивачем долучені до матеріалів справи наступні акти здачі-приймання робіт (надання послуг): № 557 від 30.11.2016 на суму 104612,55 грн., № 559 від 30.11.2016 року на суму 63161,60 грн., № 560 від 30.11.2016 року на суму 81000,00 грн., № 558 від 30.11.2016 на суму 319778,27 грн.

Позивачем долучені до матеріалів справи рахунки на оплату покупцю, посилання на які міститься у зазначених актах здачі-приймання робіт (надання послуг).

Позивач, зазначав, що відповідач в порушення взятих на себе зобов'язань, наданих позивачем послуг на суму 568552,42 грн. не сплатив, у зв'язку із чим, позивач просить стягнути вказану заборгованість в судовому порядку, а також 3% річних та інфляційні втрати у зв'язку з простроченням виконання грошового зобов'язання.

Згідно з ч. 2 ст. 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Відповідно до ст. 99 Господарського процесуального кодексу України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Укладений між сторонами договір № КИ-29 від 17.06.2016 за своєю правовою природою є договором про надання послуг.

Відповідно до ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Позивач надав відповідачу послуги на загальну суму 568552,42 грн.

На підтвердження вказаних обставин позивачем надані акти здачі-приймання робіт (надання послуг): № 557 від 30.11.2016 на суму 104612,55 грн., №559 від 30.11.2016 на суму 63161,60 грн., № 560 від 30.11.2016 на суму 81000,00 грн., № 558 від 30.11.2016 на суму 319778,27 грн.

Згідно з п. 5.4.2 Договору, рекламодавець у триденний строк від дати отримання Акту повинен розглянути та у разі відсутності заперечень, повернути підписаний примірник Акту про надання послуг виконавцю. У разі наявності заперечень щодо наданих рекламних послуг рекламодавець у зазначений строк складає про це письмове мотивоване заперечення та надсилає його виконавцю. Протягом 5 (п'яти) робочих днів, з дати отримання виконавцем мотивованого заперечення, сторони додатково погоджують строки виправлення недоліків.

Пункт 5.4.1 Договору встановлює, що Акт про надання послуг складається виконавцем протягом 5 (п'яти) банківських днів з моменту закінчення надання рекламних послуг, підписується виконавцем та передається на підписання рекламодавцю.

Наявні у матеріалах справи акти здачі-приймання робіт (надання послуг) підписані відповідачем без жодних зауважень та заперечень та скріплені печаткою підприємства.

Матеріали справи не містять доказів направлення відповідачем позивачу письмових мотивованих заперечень як у строки, встановлені договором, так і у будь-який інший час.

Відповідачем не зазначено, у чому саме полягала помилка у підписані спірних актів здачі-приймання робіт (надання послуг).

Акти про надання послуг підписуються вже після їх фактичного надання. Договором, зокрема п. 4.1.3, передбачено право рекламодавця запитувати від виконавця про хід виконання ним своїх зобов'язань за договором.

Однак, матеріали справи не містять жодних звернень відповідача до позивача щодо ненадання, неналежного надання послуг.

З огляду на вищевикладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що акти здачі-приймання робіт (надання послуг): № 557 від 30.11.2016 р. на суму 104612,55 грн., № 559 від 30.11.2016 р. на суму 63161,60 грн., № 560 від 30.11.2016 р. на суму 81000,00 грн., № 558 від 30.11.2016 р. на суму 319778,27 грн. є належними та допустимими доказами надання позивачем відповідачу послуг на суму 568552,42 грн.

Згідно з ч. 1 ст. 903 Цивільного кодексу України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Вартість рекламних послуг за Договором сплачується рекламодавцем шляхом здійснення 100 (ста) відсотків попередньої оплати впродовж 3 (трьох) робочих днів з моменту одержання рекламодавцем рахунку-фактури виконавця в документарній формі, якщо інший порядок розрахунків не встановлений у відповідному Додатку (Ордері) до Договору (п. 5.2 Договору).

Позивачем долучені до матеріалів справи рахунки на оплату № 502 від 24.10.2016 року на суму 104612,55 грн., № 547 від 28.11.2016 року на суму 63161,60 грн., №548 від 28.11.2016 року на суму 81000,00 грн., № 526 від 11.11.2016 року на суму 319778,27 грн.

За твердженням позивача, зазначені рахунки передавались відповідачу разом із Актами здачі-приймання робіт (надання послуг).

Відповідач, заперечуючи проти задоволення позовних вимог зазначав, що рахунків на оплату не отримував, а тому зобов'язань з оплати у відповідача не виникло.

Так, усі акти здачі-приймання робіт (надання послуг) містять посилання на долучені позивачем рахунки на оплату, а тому підписавши акти, відповідач знав про обов'язок їх оплати.

Більше того, рахунок на оплату є документом, який містить лише платіжні реквізити, на які потрібно перерахувати кошти; ненадання рахунку на оплату не є відкладальною обставиною у розумінні ст. 212 ЦК України та не є простроченням кредитора в розумінні ст. 613 ЦК України, тому наявність або відсутність рахунку на оплату не звільняє відповідача від обов'язку сплатити належні за договором платежі.

Таким чином, враховуючи вищенаведене, строк виконання зобов'язання з оплати наданих послуг на суму 568552,42 грн. у відповідача настав.

Згідно із ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частинами 1 і 2 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що:

- суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться;

- кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Враховуючи викладене вище, оскільки, невиконане зобов'язання за договором у розмірі 568552,42 грн. підтверджується матеріалами справи, доказів оплати заборгованості відповідачем не надано, суд першої інстанції обґрунтовано задовольнив позовні вимоги про стягнення заборгованості у сумі 568552,42 грн.

Позивачем заявлено до стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 7940,84 грн. 06.12.2016 року по 24.05.2015 року та 33089,76 грн. інфляційних втрат, нараховані за період з грудня 2016 по квітень 2017 року.

Частиною 2 статті 625 Цивільного Кодексу України передбачено, що за прострочення виконання грошового зобов'язання настає відповідальність у вигляді сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачені вищевказаними нормами законодавства наслідки прострочення виконання боржником грошового зобов'язання у вигляді відшкодування інфляційних втрат та 3% річних, що нараховуються на суму основного боргу не є штрафними санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті та отриманні від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові (постанова Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").

Здійснивши перерахунок 3% річних та інфляційних втрат за період, визначений позивачем, суд першої інстанції вірно встановив, що розмір 3% річних та інфляційних втрат є більшим, ніж заявлено позивачем до стягнення. Однак, враховуючи те, що позивачем у відповідності до п. 2 ч. 1 ст. 83 ГПК України не заявлялось клопотань про можливість суду виходити за межі позовних вимог, то з відповідача підлягає стягненню сума 3% річних у розмірі 7940,84 грн. та інфляційні втрати у розмірі 33089,76 грн., що заявлені позивачем до стягнення, а тому позовні вимоги у цій частині підлягають задоволенню в повному обсязі.

Згідно статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Частиною 2 ст. 34 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень (ч. 1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин в їх сукупності.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 року "Про судове рішення" рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Тож, оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, колегія суддів підтримує висновок суду першої інстанції про задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Рекламні Радіо Системи" повністю.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 99, 101 - 105 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення Господарського суду міста Києва від 25.07.2017 року у справі №910/8789/17 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

2. Справу №910/8789/17 повернути до Господарського суду міста Києва.

3. Копію постанови направити сторонам.

Головуючий суддя О.М. Баранець

Судді Н.Ф. Калатай

Л.Г. Сітайло