Рішення

від 12.10.2017 по справі 496/1630/17

БІЛЯЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 496/1630/17

Провадження № 2/496/1193/17

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 жовтня 2017 року м. Біляївка

Біляївський районний суд Одеської області у складі:

головуючого судді - Пендюри Л.О.

за участю секретаря - Богдан Ю.В.,

представника позивачки - ОСОБА_1

відповідачки - ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду міста Біляївка цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до відділу Державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Біляївського районного управління юстиції в Одеській області, ОСОБА_2 про визнання шлюбу недійсним,

В С Т А Н О В И В :

Позивачка звернулась до суду з позовом, в якому просить визнати шлюб, зареєстрований відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Біляївського міськрайонного управління юстиції в Одеській області від 03.12.2014 року, актовий запис № 414 між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 - фіктивним та недійсним, анулювавши актовий запис про шлюб, визнавши ОСОБА_2 такою, що не має права на спадкування, усунувши її від права на спадкування після смерті ОСОБА_4, померлого 03.11.2015 року.

Свої вимоги мотивує тим, що після смерті батька вона, як єдиний спадкоємець за законом першої черги, звернулась до державного нотаріуса Біляївської районної державної нотаріальної контори Одеської області з приводу оформлення права на спадщину, але їй стало відомо, що 03.12.2014 року батько зареєстрував шлюб з відповідачкою, яка також претендує на спадщину. Вказує, що сім'ї між батьком та ОСОБА_2 ніколи не було, відповідачка не проживала разом з ним, не вела спільне господарство, у них не було спільного бюджету. Останні роки батько часто випивав, був в алкогольній залежності, лікувався з цього приводу, а після його смерті участь в захороненні відповідачка не приймала, так як знаходилась в іншій країні та з ним взагалі не спілкувалась. Вважає, що вказаний шлюб є фіктивним та повинен бути визнаний недійсним з підстав, вказаних в ч. 2 ст. 40 СК України, так він був зареєстрований без вільної згоди її батька, з ціллю набути інші права, яких без реєстрації шлюбу було б неможливо набути (право на спадкування) та з батьком по день його смерті біля семи років мешкала інша жінка, тобто як до реєстрації шлюбу з ОСОБА_2, так і після. У зв'язку з викладеним, вона звернулась з даним позовом до суду.

Представник позивачки ОСОБА_1 в судовому засіданні позовні вимоги підтримала, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві. При цьому пояснила, що шлюб, зареєстрований між ОСОБА_4 та ОСОБА_2, відповідно до ч. 2 ст. 40 СК України, є недійсним, оскільки відповідачка не мала наміру створити шлюб з ОСОБА_4, а останній мешкав з іншою жінкою, яку відповідачка виселила з будинку ОСОБА_4, а сама поїхала на заробітки. ОСОБА_4 знаходився у тяжкому стані, а потім помер і його хоронила донька.

Відповідачка в судовому засіданні позов не визнала. При цьому пояснила, що вони з ОСОБА_5 були достатньо дорослі для того, щоб укладати шлюб. Шлюб вона уклала за пропозицією ОСОБА_4, хотіла проживати разом з ним та утворити сім'ю. Вона виселила квартирантів з квартири ОСОБА_4 і так як в його квартирі були неналежні умови, поїхала на заробітки для того, щоб можна було зробити ремонт в квартирі. ОСОБА_4 приходив до неї, вона його годувала та вони поводились, як чоловік з жінкою.

Представник відділу Державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Біляївського районного управління юстиції в Одеській області в судове засідання не з'явився, хоча про час слухання справи повідомлявся належним чином.

Заслухавши пояснення сторін, свідків, дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази, суд вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

В судовому засіданні встановлено, що позивачка є донькою ОСОБА_4 та ОСОБА_6, згідно свідоцтва про народження серії V-ЖД № 429746 (а.с.20).

Відповідно до свідоцтва про переміну прізвища, імені, по батькові серії І-ЖД № 250431 ОСОБА_7 змінила прізвище та по батькові на ОСОБА_8 (а.с.19).

З матеріалів справи вбачається, що після реєстрації шлюбу ОСОБА_8 змінила прізвище на ОСОБА_9.

Відповідно до витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про шлюб щодо підтвердження дошлюбного прізвища від 24 листопада 2015 року, ОСОБА_9 уклала шлюб з ОСОБА_10 та змінила прізвище на ОСОБА_10 (а.с.18).

Таким чином, ОСОБА_3 є донькою ОСОБА_4.

03 листопада 2015 року ОСОБА_4 - помер, згідно свідоцтва про смерть серії І-ЖД № 441102 (а.с. 17).

Відповідно до лікарського свідоцтва про смерть № 365 від 06 листопада 2015 року причиною смерті ОСОБА_4 є пневмонія (а.с. 16).

Позивачка у своєму позові вказує, що лише у нотаріуса при подачі заяви про прийняття спадщини дізналась про те, що її батько перебуває у шлюбі з відповідачкою.

Позивачка вказує, що даний шлюб є фіктивним у розумінні ч. 2 ст. 40 СК України, оскільки батько на момент реєстрації шлюбу з ОСОБА_2 та після його реєстрації деякий час мешкав з іншою жінкою - своєю цивільною дружиною ОСОБА_11 біля семи років. Крім цього, батько часто випивав, був в алкогольній залежності, лікувався від цього, знаходився на стаціонарному лікуванні з діагнозом психічний та поведінковий розлад в результаті вживання алкоголю, синдром залежності. Відповідачка не брала участі ані в лікуванні батька, ані в його захороненні, так як знаходилась в іншій країні та не спілкувалась з ним.

В судовому засіданні свідок ОСОБА_11 пояснила, що з ОСОБА_4 вона прожила близько 8 років. У нього була прописана її дочка з дитиною. Після того, як ОСОБА_4 розписався з відповідачкою, остання виселила її доньку з дитиною та винесла їх речі і вони виїхали. Вона теж поїхала залишивши ОСОБА_4 оскільки ОСОБА_2 була з ним одружена. Вважає, що відповідачка одружилась з ОСОБА_4 із-за квартири.

В судовому засіданні свідок ОСОБА_12 пояснила, що ОСОБА_4 близько 4 років проживав разом з ОСОБА_11, її донкою та онукою до серпня 2015 року, а потім з'їхали. Коли ОСОБА_4 розписався з відповідачкою, то ходив до неї додому на вул. Біляїва. Вважає, що ОСОБА_11 ліпше дивилась за ОСОБА_4, ніж відповідачка.

В судовому засіданні свідок ОСОБА_13 пояснила, що ОСОБА_11 повідомила їй, що ОСОБА_4 уклав шлюб з відповідачкою та вказану обставину підтвердив їй ОСОБА_4 та говорив їй, що з ОСОБА_2 йому буде ліпше. Близько 4-5 місяців він ходив до відповідачки, але ночував у себе. С початку приносив від відповідачки харчі та одяг. Хотів добре жити та щоб його добре поховали.

Згідно положень ч. 2 ст. 40 СК України шлюб визнається недійсним за рішенням суду у разі його фіктивності. Шлюб є фіктивним, якщо його укладено жінкою та чоловіком або одним із них без наміру створення сім'ї та набуття прав та обов'язків подружжя.

Як роз'яснено в п. 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 2007 року № 11 Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя за рішенням суду шлюб обов'язково визнається недійсним, якщо він був зареєстрований без вільної згоди жінки або чоловіка, а також у разі його фіктивності (ст. 40 СК). Шлюб не може бути визнано недійсним, якщо на момент розгляду справи відпали обставини, які засвідчують відсутність згоди особи на шлюб або її небажання створити сім'ю.

Частинами 1, 2 ст. 3 СК України встановлено, що сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Подружжя вважається сім'єю і тоді, коли дружина та чоловік у зв'язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно.

Відповідно до норм сімейного законодавства, добровільність шлюбу - одна з основних його засад. Шлюб - це сімейний союз, при цьому слово сімейний засвідчує, що шлюб створює сім'ю, а слово союз , підкреслює договірну природу шлюбу, яка зумовлює його добровільний характер. Шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Шлюб припиняється внаслідок його розірвання. Розірвання шлюбу засвідчує стійкий розлад подружніх стосунків. Позов про розірвання шлюбу може бути пред'явлений одним із подружжя. Для поваги до права дружини або чоловіка на пред'явлення вимоги про розірвання шлюбу потрібен прояв другим з подружжя власної гідності, поваги до себе.

Збереження шлюбу можливе на паритетних засадах, на почуттях взаємної любові та поваги, взаємодопомоги та підтримки, тобто на тому, що є моральною основою шлюбу.

Судом встановлено, що ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, у відділі державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Біляївського міськрайонного управління юстиції в Одеській області 03 грудня 2014 року, зареєстрували шлюб, актовий запис № 414.

Посилання представника позивачки про те, що ОСОБА_4 у період реєстрації шлюбу з відповідачкою проживав з ОСОБА_11, як з цивільною дружиною, суд не приймає до уваги, оскільки остання після того, як відповідачка виселила дочку ОСОБА_11 з дитиною залишила ОСОБА_4 та виїхала з квартири. Як вона пояснила в судовому засіданні, виселення проводилось на підставі рішення суду за позовом відповідачки, яка перебувала у шлюбі з ОСОБА_4 До того ж ч. 2 ст. 21 СК України передбачає, що проживання однією сім'єю жінки та чоловіка в без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов'язків подружжя.

Представником позивачки в судовому засіданні були надані журнали та звукозапис судових засідань по цивільній справі №496/1388/16-ц за позовом ОСОБА_3 до Біляївського міськрайонного управління юстиції в Одеській області, ОСОБА_2 про визнання шлюбу недійсним, усунення від права на спадкування, але суд їх до уваги не приймає, оскільки їм була дана належна оцінка при ухваленні рішень, які розглядались з інших підстав. При цьому суд вважає, що особи, які беруть участь у справі, розпоряджаються своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (ч. 2 ст. 11 ЦПК України), а тому суд приймає до уваги пояснення сторін та свідків наданих в рамках розгляду цієї справи №496/1630/17.

Посилання представника позивачки про те, що мета укладення відповідачкою шлюбу була лише отримання квартири і що іншим способом вона не могла досягти своєї мети, суд не приймає до уваги, оскільки ОСОБА_4 за життя міг розпорядитись своєю власністю - квартирою, склавши заповіт, або договір дарування чи довічного утримання.

Позивачка посилається на недійсність та фіктивність укладання шлюбу, але не надала доказів, на підтвердження того, що при реєстрації шлюбу ОСОБА_4 та ОСОБА_2 не мали наміру створити сім'ю і мати шлюбні стосунки.

В свою чергу відповідачка, заперечуючи проти задоволення позову, пояснила, що уклала шлюб з ОСОБА_4 за взаємною згодою, вони мали подружні стосунки, однак не могли проживати разом через неналежні умови проживання у квартирі ОСОБА_4, у зв'язку з чим вона змушена була поїхала на заробітки для того, щоб зробити ремонт. Доказів протилежного суду не надано.

Згідно ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Оскільки чинне законодавство не містить норми, яка безумовно зобов'язує подружжя проживати разом, тому їх роздільне проживання не свідчить про відсутність наміру створити сім'ю і не може розглядатися як доказ фіктивності шлюбу.

Ч. 1 ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 ратифікованою Україною 17.07.1997 року, яка набрала чинності для України 11.09.1997 року передбачає, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.

Термін приватне життя у ст. 8 Конвенції не розкрито, оскільки воно є терміном з широким значенням, яке не піддається вичерпному визначенню (рішення Євросуду у справі Пек проти Сполученого Королівства (2003)). Водночас аналіз відповідної практики Євросуду все ж таки дозволяє зробити висновок, що повага до приватного життя вимагає невтручання у прийняті людиною рішення про те, як і куди направляти їй своє власне життя, і що будь-яке втручання повинно бути виправдане обставинами, що наводяться у п. 2 ст. 8 Конвенції. Наприклад, право на повагу до приватного життя є правом на приватність, правом жити так, як кожен того бажає, і бути захищеним від оприлюднення фактів приватного життя (…). До певної міри це передбачає також право встановлювати та підтримувати зв'язки з іншими особами, особливо коли йдеться про вираження почуттів, а також для розвитку та ствердження себе як особистості (рішення Євросуду у справі ОСОБА_14 проти Бельгії (1979)).

Доречно наголосити, що розуміння поняття сімейне життя в контексті статей 8, 12 Конвенції, як свідчать із цього приводу дослідження [23, с. 60], в основному відмінне від національного законодавства Високих Договірних Сторін. Пояснюється це тим, що положення Конвенції розглядаються як живий механізм, що постійно розвивається [5, с. 69]. Так, спільне життя між чоловіком та жінкою, за рішеннями Євросуду, не є головною умовою існування сімейного життя в контексті ст. 8 Конвенції [3, с. 12- 13].

Враховуючи вищевикладене суд не знаходить підстав для задоволення позовних вимог.

Посилаючись на фіктивність та недійсність шлюбу, представник позивачки просила також визнати ОСОБА_2 такою, що немає права та спадкування та усунути її від права на спадкування, яка відкрилася після смерті ОСОБА_4

Так як суд прийшов до висновку про відмову в позові про визнання шлюбу недійсним, доказів на підставі яких можна було би усунути відповідачку від спадкування позивачкою не надано, а тому суд вважає можливим і в цій частині позову відмовити. При цьому суд виходить з положень ст. 1261 ЦК України відповідно до якої дружина має право на спадкове майно, як спадкоємець за законом першої черги.

Відповідно до п. 8 ч. 1 ст. 214 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує питання - чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Ухвалою суду від 19 липня 2017 року вжиті заходи забезпечення позову у виді заборони державному нотаріусу Біляївської районної державної нотаріальної контори Одеської області ОСОБА_15 видавати свідоцтво про право на спадщину будь-яким особам, після смерті ОСОБА_4, померлого 03.11.2015 року , але оскільки в задоволенні позовних вимог відмовлено повністю, заходи забезпечення позову підлягають скасуванню.

Керуючись ст. ст. 10, 11, 60, 88, 209, 212-215 ЦПК України, ст. 21, ч. 2 ст. 40 СК України, суд

В И Р І Ш И В:

ОСОБА_3 в позові до відділу Державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Біляївського районного управління юстиції в Одеській області, ОСОБА_2 про визнання шлюбу недійсним - відмовити.

Скасувати заходи забезпечення позову застосовані ухвалою Біляївського районного суду Одеської області 19 липня 2017 року у виді заборони державному нотаріусу Біляївської районної державної нотаріальної контори Одеської області ОСОБА_15 видавати свідоцтво про право на спадщину будь-яким особам, після смерті ОСОБА_4, померлого 03.11.2015 року.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом десяти днів з дня його проголошення, до апеляційного суду Одеської області, через Біляївський районний суд Одеської області.

Суддя Біляївського районного суду

Одеської області: ОСОБА_16