Постанова

від 11.10.2017 по справі 921/18/17-г/17

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 жовтня 2017 року Справа № 921/18/17-г/17

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді:Данилової М.В., суддівКорсака В.А., Сибіги О.М. за участю представників: позивачаКатрук Є.А. відповідачаМихальчук О.Ю. третьої особине з'явився (про час та місце судового засідання повідомлені належно) розглянувши матеріали касаційної скарги Тернопільського національного технічного університету ім. І. Пулюя в особі Технічного коледжу ТНТУ ім. Пулюя на постановуЛьвівського апеляційного господарського суду від 06.06.2017 у справі№921/18/17-г/17 Господарського суду Тернопільської області за позовомТернопільського національного технічного університету ім. І. Пулюя в особі Технічного коледжу ТНТУ ім. Пулюя до Тернопільська міська рада 3-я особа на стороні позивача 1. Приватного малого підприємства "Сапід"; 2. Об'єднання співвласників багатоквартирного житлового будинку "Тарнавського 23" провизнання незаконним та скасування рішення ВСТАНОВИВ:

28.12.2016 Тернопільський національний технічний університет ім. І. Пулюя в особі його Технічного коледжу звернувся до Господарського суду Тернопільської області з позовом до Тернопільської міської ради про визнання незаконним рішення Тернопільської міської ради №4/11/155 від 25.06.2004 "Про надання дозволу на підготовку матеріалів попереднього погодження місця розташування багатоквартирного житлового будинку з вбудованими стоянками за адресою: вул.Генерала Тарнавського приватному малому підприємству "Сапі".

Рішенням Господарського суду Тернопільської області від 28.02.2017 (суддя Андрусик Н.О.), залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 06.06.2017 (головуючий суддя Кравчук Н.М., судді Матущак О.І., Мирутенко О.Л.), у задоволені позову відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятими рішеннями, Тернопільський національний технічний університет імені Івана Пулюя в особі Технічного коледжу ТДТУ ім. І.Пулюя звернувся до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Тернопільської області від 28.02.2017 та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 06.06.2017 і прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, зокрема, статей 256, 267 Цивільного кодексу України.

Заявник посилається на те, що звернувся до суду за захистом свого порушеного права в межах строку позовної давності, оскільки відповідно з прийняття відповідачем оскаржуваного рішення і до проведення перевірки позивачу не було відомо про рішення Тернопільської міської ради №4/11/155 від 25.06.2004 "Про надання дозволу на підготовку матеріалів попереднього погодження місця розташування багатоквартирного житлового будинку з вбудованими стоянками за адресою: вул. Генерала Тарнавського приватному малому підприємству "Сапід" і вилученням земельної ділянки на підставі даного рішення.

Також скаржник зазначає, що вказані обставини були встановлені лише в ході проведення перевірки обставин, викладених у листі головного управління контррозвідувального захисту інтересів держави у сфері економічної безпеки Служби безпеки України від 17.06.2014 №8/2/5-5714 та ефективності використання державного майна Технічного коледжу Тернопільського національного технічного університету імені Івана Пулюя, в зв'язку з чим порушено кримінальну справу проти директора коледжу, що на даний час перебуває на стадії судового розгляду.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.09.2017 справа повинна розглядатись у складі колегії суддів: головуючий суддя - Данилова М.В., судді Сибіга О.М., Корсак В.А.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 15.09.2017 касаційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду у вищевказаному складі.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення присутніх у судовому засіданні 11.10.2017 представників сторін, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, відповідно до пункту 1.1 Положення про Технічний коледж в редакції 2015 року, Технічний коледж є структурним підрозділом Тернопільського національного технічного університету ім. І.Пулюя (а.с. 68-87, т.1).

Згідно Державного акта на право постійного користування землею, серії І-ТР №000614, виданого 17.06.1999 на підставі рішення восьмої сесії 23 скликання Тернопільської міської ради від 31.03.1999, позивач є постійним землекористувачем земельної ділянки, площею 8,5896 га згідно з планом землекористування наданої для будівництва та обслуговування комплексу технічного коледжу по вул. Генерала Тарнавського, 7 у м. Тернополі. Акт зареєстровано в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №416 (а.с. 50-53, т.1).

Судами встановлено, що згідно листа Міністерства освіти і науки України №1/11-1088 від 20.03.2003, за результатами розгляду звернення технічного коледжу Тернопільського державного технічного університету стосовно будівництва житлового будинку на земельній ділянці, закріпленій за коледжем та враховуючи велику чергу на житло працівників коледжу та університету, Міністерство надало згоду на проведення будівництва за рахунок коштів створеного Товариства індивідуальних забудовників житла "Коледж" (а.с. 24, т.1).

Листом №152 від 08.10.2003, адресованому Міському голові м. Тернополя Технічний коледж ТДТУ ім. І. Пулюя погодився на вилучення земельної ділянки, площею 1,8 га по вул. Тарнавського в м. Тернополі на користь Товариства індивідуальних забудовників житла "Коледж" для будівництва багатоквартирного житлового комплексу, враховуючи згоду Міністерства освіти та науки України від 20.03.2003 (а.с. 23, т.1).

У листі від 09.03.2004 №579/09 Управління містобудування та архітектури міської ради інформувало голову спілки Чорнобиль про погодження постійною комісією Тернопільської міської ради з питань містобудування та земельних відносин вилучення земельної ділянки в технічного коледжу площею до 0,25 га для будівництва 24 квартирного житлового будинку Приватного малого підприємства "Сапід" та про необхідність подальшого узгодження даного питання з технічним коледжем (а.с.20, т.1).

25.06.2004 Тернопільською міською радою було прийнято рішення №4/11/171, яким вилучено з користування Технічного коледжу ТДТУ ім. І. Пулюя земельну ділянку, площею 1,8 га за адресою вул. Тарнавського, враховуючи письмову згоду землекористувача та надано Товариству індивідуальних забудовників "Коледж" дозвіл на підготовку матеріалів попереднього погодження місця розташування багатоквартирного житлового будинку з вбудованими стоянками по вул. Тарнавського на земельній ділянці площею 1,8 га з наданням її в оренду терміном на 5 років (а.с. 114, т.1).

Цього ж дня, 25.06.2004 Тернопільською міською радою було прийнято рішення №4/11/155 про вилучення з користування Технічного коледжу ТДТУ ім. І.Пулюя земельної ділянки, площею 0,25 га за адресою вул. Тарнавського та про надання дозволу Приватному малому підприємству "Сапід" на підготовку матеріалів попереднього погодження місця розташування багатоквартирного житлового будинку з вбудованими стоянками на земельній ділянці, площею 0,25га за адресою вул. Тарнавського з наданням в оренду терміном на 5 років. Як вбачається з преамбули даного рішення таке прийнято за зверненням Приватного малого підприємства "Сапід", з урахуванням клопотання Тернопільської організації "Спілка Чорнобиль" (а.с.19, т.1).

У Державному акті серії І-ТР №000614 начальником відділу використання земельних ресурсів міської ради Руцьким Я. зроблено відповідні записи про вилучення у землекористувача ділянок площею 0,25 га (на підставі рішення Тернопільської міської ради №4/11/155 від 25.06.2004) та площею 1,8 га (на підставі рішення Тернопільської міської ради №4/11/171 від 25.06.2004).

24.11.2006 Тернопільською міською радою прийнято рішення №5/4/68 про затвердження проекту землеустрою щодо відведення Приватному малому підприємству "Сапід" земельної ділянки під розташування багатоквартирного житлового будинку з вбудованими стоянками за адресою вул. Тарнавського у м. Тернополі.

19.12.2006 між Приватним малим підприємством "Сапід" та Тернопільською міською радою було укладено договір оренди земельної ділянки, площею 0,25 га строком на 5 років, для будівництва багатоквартирного житлового будинку, що в книзі записів засвідчення факту реєстрації вчинено запис за №2494 від 22.12.2006 (а.с.186-189, т.1).

Рішенням №1357 від 16.07.2008 Тернопільською міською радою надано дозвіл Приватному малому підприємству "Сапід" на влаштування приміщень громадського призначення в багатоквартирному житловому будинку (а.с. 76, т.1).

Судами попередніх інстанцій було встановлено, що 31.03.2011 Приватним малим підприємством "Сапід" подано нотаріально засвідчену згоду на вилучення земельної ділянки, площею 2500,00 кв.м., розташованої у м. Тернополі по вул. Тарнавського, котра перебуває в користуванні згідно договору оренди землі від 19.12.2006, укладеного з Тернопільською міською радою в користь Об'єднання співвласників багатоквартирного житлового будинку "Тарнавського 23".

Рішенням Тернопільської міської ради №6/16/77 від 16.12.2011 "Про надання земельної ділянки площею 0,25га для обслуговування 63 - квартирного житлового будинку із вбудованими стоянками для автомобілів і приміщеннями громадського призначення за адресою вул. "Тарнавського 23", затверджено Об'єднанню співвласників багатоквартирного житлового будинку "Тарнавського 23" дану технічну документацію із землеустрою; вилучено з користування Приватного малого підприємства "Сапід" земельну ділянку площею 0,25 га; надано Об'єднанню співвласників багатоквартирного житлового будинку "Тарнавського 23" в оренду терміном на десять років для обслуговування 63-квартирного житлового будинку з вбудованими стоянками для автомобілів і приміщеннями громадського призначення по вул. Тарнавського, 23 у м. Тернополі (а.с. 210, т.1).

19.06.2012 між міською радою та Об'єднанням співвласників багатоквартирного житлового будинку "Тарнавського 23" укладено договір оренди землі терміном на 10 років (а.с. 211-212, т.1).

Земельна ділянка, площею 0,25 га на час вирішення спору є власністю Об'єднання співвласників багатоквартирного житлового будинку "Тарнавського 23", яка передана безоплатно об'єднанню на підставі рішення Тернопільської міської ради №6/53/128 від 28.11.2014 для обслуговування 63-квартирного житлового будинку з вбудованими стоянками для автомобілів і приміщеннями громадського призначення; державну реєстрацію права власності зареєстровано в реєстрі, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно індексний номер 31102584 від 17.12.2014 (номер запису про право власності: 8104361) (а.с. 232-234, т.1).

09.02.2012 Управлінням Держкомзему у м. Тернополі проведено державну реєстрацію земельної ділянки, що належить Технічному коледжу на праві постійного користування землею відповідно до Державного акту від 17.09.1999 площею 6,5396 га з присвоєнням кадастрового номеру 6110100000:04:002:0024, що підтверджується відомостями з Державного земельного кадастру про земельну ділянку НВ-6101432222014 від 15.12.2014 (а.с. 89-94, т.1).

Згідно довідки відділу Держземагенства у м. Тернополі №19-1919-0.61-47/2-15 від 21.01.2015, по формі 6-ЗЕМ за Технічним коледжем ТДТУ ім. І. Пулюя рахується земельна ділянка по вул. Тарнавського,7, площею 6,5396га (а.с.88, т.1).

Тобто землекористування позивача зменшено на 2,05 га (1,8 га +0,25 га).

Судами встановлено, що позивач стверджував про те, що Технічний коледж ТДТУ ім.І.Пулюя надав згоду на вилучення земельної ділянки лише площею 1,8 га за адресою вул. Тарнавського у м. Тернополі на користь ТІЗ "Коледж" для будівництва багатоквартирного житлового комплексу. Згоди на вилучення земельної ділянки, площею 0,25 га не надавав.

Вказаний факт знайшов своє підтвердження і в ході проведеної перевірки Міністерством освіти і науки України обставин, викладених у листі Головного управління контррозвідувального захисту інтересів держави у сфері економічної безпеки Служби безпеки України від 17.06.2014 №8/2/5-5714, та ефективності використання державного майна Технічного коледжу Тернопільського національного технічного університету ім. І.Пулюя від 22.07.2015 (вх.1/3-1201 від 11.08.2014) (а.с. 119-124, т.1).

Університет стверджував, що станом на 28.02.2017 спірна ділянка є вилученою з користування коледжу без згоди землекористувача.

Вказані обставини стали підставою для звернення позивача із позовом про визнання незаконним та скасування рішення Тернопільської міської ради №4/11/155 від 25.06.2004 "Про надання дозволу на підготовку матеріалів попереднього погодження місця розташування багатоквартирного житлового будинку з вбудованими стоянками за адресою: вул. Генерала Тарнавського - Приватному малому підприємству "Сапід".

Приймаючи судові рішення про відмову у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний господарський суд, виходив із наступного.

Земельні правовідносини, зокрема пов'язані із виникненням, припиненням права користування землею, регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, іншими Законами України, постановами Кабінету Міністрів України у випадках, передбачених законом.

Право на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Згідно з частиною 1 статті 92 Земельного кодексу України право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Положеннями статті 123 Земельного кодексу України визначено порядок надання у постійне користування земельних ділянок. Відповідно до частини 1 цієї статті надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Згідно вимог статей 116, 125 Земельного кодексу України право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації.

Право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою, в силу приписів статті 126 Земельного кодексу України, посвідчується державними актами, форми яких затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Підставами припинення права користування земельною ділянкою, згідно приписів статті 141 Земельного кодексу України, зокрема, є добровільна відмова від права користування земельною ділянкою.

В порядку статті 149 Земельного кодексу України земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування на підставі та в порядку, передбачених цим Кодексом.

Вилучення земельних ділянок, згідно з частиною 2 статті 149 Земельного кодексу України, провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень.

У разі незгоди землекористувача з вилученням земельної ділянки, відповідно до пункту 10 статті 149 Земельного кодексу України питання вирішується в судовому порядку.

Приписами статті 152 Земельного кодексу України передбачено право землекористувача вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, у тому числі шляхом визнання недійсними рішень органів місцевого самоврядування.

Із наведеного вбачається, що припинення права користування земельною ділянкою за рішенням органу місцевого самоврядування можливе лише за наявності добровільної згоди постійного землекористувача.

Судами попередніх інстанцій було встановлено, що у постійному користуванні позивача згідно з Державним актом серії І-ТР №000614 від 17.06.1999 знаходилася земельна ділянка, площею 8,5896 га.

Його правовстановлюючий документ на згадану ділянку ніким у встановленому порядку, станом на час розгляду справи в суді не визнано недійсним та не скасовано.

У Державному акті серії І-ТР №000614 Начальником відділу земельних ресурсів Руцьким Я. внесено два записи щодо зміни в землекористуванні, а саме про вилучення у землекористувача ділянки, площею 0,25 га на підставі рішення Тернопільської міської ради №4/11/155 від 25.06.2004 та про вилучення у землекористувача ділянки, площею 1,8 га на підставі рішення Тернопільської міської ради №4/11/171 від 25.06.2004.

Із наявних у матеріалах справи документів судами встановлено, що Тернопільською міською радою 25.06.2004 приймалося два окремих рішення щодо вилучення у технічного коледжу двох різних земельних ділянок площею 1,8 га та 0,25 га відповідно, що були складовою земельної ділянки, котра належала коледжу на праві постійного користування землею на підставі Державного акта на право постійного користування землею І-ТР №000614 від 17.06.1999 і розміщена за адресою вул. Тарнавського, 7 в м. Тернополі, загальною площею 8,5896 га, котрі в подальшому передані в оренду для здійснення будівництва житлових будинків двом різним юридичним особам (земельна ділянка, площею 1,8 га - ТІЗ "Коледж", земельна ділянка, площею 0,25 га - Приватного малого підприємства "Сапід").

Факт того, що земельна ділянка, площею 0,25 га є відмінною від земельної ділянки, площею 1,8 га (та не входить до неї) сторонами не заперечувався.

Твердження відповідача, що дані земельні ділянки вилучалися за згодою землекористувача, судами попередніх інстанцій було досліджено та правомірно відхилено з огляду на те, що заява про відмову від земельної ділянки, площею 0,25 га коледжем не подавалася і таку сторонами суду не надано.

Землекористувачем та Міністерством освіти і науки України у встановленому законом порядку дано згоду на припинення користування лише ділянкою площею 1,8 га по вул. Тарнавського у м. Тернополі. Вказане вилучення оформлено рішенням Тернопільської міської ради №4/11/171 від 25.06.2004.

У матеріалах, які стали підставою для прийняття рішення №4/11/155 від 25.06.2004 містяться ті ж самі лист Міністерства освіти і науки України №1/11-1088 від 20.03.2003 та заява Технічного коледжу про згоду на вилучення ділянки площею 1,8га на користь ТІЗ "Коледж", які було покладено в основу рішення відповідача №4/11/171 від 25.06.2004. Проте, належним чином погодженої з органом управління - Міністерством освіти та науки України заяви землекористувача (Технічного коледжу) щодо добровільної відмови від земельної ділянки, площею 0,25 га, поданий на розгляд Тернопільської міської ради пакет документів, не містив.

Також судами встановлено, що зі змісту оскаржуваного рішення №4/11/155 від 25.06.2004 вбачається, що воно не містить підстав вилучення земельної ділянки, площею 0,25 га (як в тексті так і в преамбулі) на відміну від рішення №4/11/171, де зазначено про письмову згоду землекористувача (а.с.19, 114, т.1).

Доказів отримання добровільної згоди на припинення права постійного користування названою частиною земельної ділянки для прийняття рішення про вилучення земельної ділянки площею 0,25 га по вул. Тарнавського у м. Тернополі відповідач не надав, в матеріалах справи відсутні.

Питання вилучення земельної ділянки в судовому порядку не вирішувалося як це встановлено статтею 149 Земельного кодексу України.

Суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси (частина 1, статті 21 Цивільного кодексу України).

Виходячи із наведеного, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що відповідачем не було отримано добровільної згоди позивача, відповідно, припинення права Технічного коледжу ТНТУ ім.І.Пулюя на постійне користування земельною ділянкою, площею 0,25 га по вул. Тарнавського у м. Тернополі, здійснено відповідачем не у встановленому законом порядку та за відсутності для цього передбачених законом підстав, що є підставою для його скасування.

Однак, як вбачається з матеріалів справи, при розгляді справи в суді першої інстанції відповідачем було подано клопотання про застосування наслідків спливу позовної давності (а.с. 249, т.1).

Звертаючись до суду 03.01.2017 із даним позовом, позивач зазначав, що йому стало відомо про порушення його прав відповідачем лише у липні 2014 року з акта перевірки від 22.07.2014 під час проведення Міністерством освіти і науки України перевірки обставин, викладених у листі Головного управління контррозвідувального захисту інтересів держави в сфері економічної безпеки СБУ №8/2/5-5714 від 17.06.2014 та ефективності використання державного майна Технічного коледжу ТНТУ ім.І.Пулюя (а.с.119-124, т.1).

Законом України від 20.12.2011 №4176-VI "Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства" було виключено пункт 4 частини 1 статті 268 Цивільного кодексу України, відповідно до якого позовна давність не поширювалась на вимогу власника або іншої особи про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право.

Відповідно до пункту 5 розділу II Прикінцевих та перехідних положень вказаного Закону, протягом трьох років з дня набрання чинності цим Законом особа має право звернутися до суду з позовом, зокрема про визнання незаконним правового акта органу місцевого самоврядування, яким порушено право власності або інше речове право особи.

Посилання позивача на те, що оскільки з жовтня 2014 року Університетом проводилася позовна робота щодо скасування рішення Тернопільської міської ради №4/11/155 від 25.06.2004, доказом чого є адміністративний позов у справі №607/17929/14-а, в якому було встановлено, що даний спір підлягає розгляду в порядку господарського судочинства (а.с. 104-113, т.1), а відтак позовна давність не була пропущена, судами попередніх інстанцій правомірно відхилена з огляду на наступне.

Строк позовної давності - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 Цивільного кодексу України).

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 статті 261 Цивільного кодексу України встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до частини 4 статті 267 Цивільного кодексу України передбачено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Відповідач, як зазначалося вище, звернувся до суду з заявою про застосування позовної давності (а.с.249, т.1).

У висновках Верховного суду України від 01.08.2014 у спорах щодо застосування позовної давності зазначено, що частинами 4, 5 статті 267 Цивільного кодексу України передбачено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту. Отже, коли судом на підставі досліджених у судовому засіданні доказів встановлено, що право особи, про захист якого вона просить, порушене, а стороною у спорі до винесення рішення заявлено про застосування позовної давності, та встановлено, що цей строк пропущено без поважних причин, суд на підставі статті 267 Цивільного кодексу України ухвалює рішення про відмову в задоволенні позову за спливом позовної давності. У разі визнання судом причин пропущення позовної давності поважними, порушене право підлягає захисту.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся до суду з даним позовом лише 03.01.2017, тобто після спливу трьох років загального строку позовної давності.

Проте, причин поважності чи наявності обставин, які з об'єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, суду не подано.

Посилання позивача на те, що він за захистом свого порушеного права щодо скасування оскаржуваного рішення ще в жовтні 2014 року звернувся до адміністративного суду, судами відхилено з огляду на те, що відповідно до пункту 4.4.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №10 від 29.05.2013 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" (із змінами та доповненнями, внесеними постановою Пленуму ВГСУ №13 від 17.12.2013) судам надано роз'яснення, згідно яких зазначено, що за змістом частини другої статті 264 Цивільного кодексу України переривання перебігу позовної давності шляхом пред'явлення позову матиме місце у разі не будь-якого подання позову, а здійсненого з додержанням вимог процесуального закону, зокрема, статей 54, 56, 57 Господарського процесуального кодексу України. Тому, якщо господарським судом у прийнятті позовної заяви відмовлено (стаття 62 Господарського процесуального кодексу України) або її повернуто (стаття 63 названого Кодексу), то перебіг позовної давності не переривається. Так само не перериває цього перебігу подання позову з порушенням правил підвідомчості справ.

Відповідно до висновків Верховного Суду України, викладених у постановах від 29.10.2014 та від 10.06.2015 у справі №6-267цс15 зазначено, що для правильного застосування частини першої статті 261 Цивільного кодексу України при визначенні початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а й об'єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав.

Порівняльний аналіз термінів "довідався" та "міг довідатися", що містяться в статті 261 Цивільного кодексу України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Наявність у Державному акті серії І-ТР №000614 запису у розділі "Зміни в землекористуванні" про вилучення у землекористувача земельної ділянки площею 0,25 га із зазначенням рішення Тернопільської міської ради №4/11/155 від 25.06.2004, на підставі якого здійснено вилучення земельної ділянки, свідчить про той факт, що у позивача була об'єктивна можливість знати про обставини порушення прав Університету ще у 2004 році.

Окрім того, зведення та будівництво житлового будинку на даній земельній ділянці тривало з 2006 року по червень 2009 року, тобто у цей період позивач також мав можливість дізнатися про порушення його права на землекористування в особі структурного підрозділу.

Виходячи із наведеного, суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що позивачу про вилучення земельної ділянки, площею 0,25 га Університету стало відомо за результатами перевірки в 2014 році.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції) наголошує, що "позовна давність" - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Терміни позовної давності, що є звичайним явищем в національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконують кілька завдань, у тому числі забезпечують юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу" (судове рішення від 20.09.2011р. у справі ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Російської Федерації, п. 570, та судове рішення від 22.10.1996 у справі Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства, п.51). Таким чином, вищезазначене дає підстави для висновку про те, що здійснення і захист цивільних прав тісно пов'язані з фактором часу. Цивільні правовідносини не існують абстрактно, а виникають, змінюються та припиняються у часі. Обмеження строку для розгляду спору стимулює учасників процесу до надання доказів, підвищує їх достовірність і тим сприяє встановленню судами істини, а відтак - ефективному поновленню порушеного права. Крім того, встановлення строку позовної давності сприяє стабілізації цивільних правовідносин, усуненню невизначеності у відносинах між їх учасниками.

За даних обставин, позовні вимоги позивача не підлягають до задоволення внаслідок спливу терміну позовної давності.

Відповідно до статті 111 7 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Враховуючи те, що доводи скаржника, викладені у касаційній скарзі зводяться до переоцінки доказів, судова колегія вважає їх непереконливими та такими, що спростовуються наявними доказами та встановленими матеріалами справи.

Таким чином, враховуючи встановлені обставини справи та досліджені докази, судова колегія вважає прийняті у справі рішення про відмову у задоволенні позову про визнання незаконним рішення Тернопільської міської ради №4/11/155 від 25.06.2004 "Про надання дозволу на підготовку матеріалів попереднього погодження місця розташування багатоквартирного житлового будинку з вбудованими стоянками за адресою: вул. Генерала Тарнавського - Приватному малому підприємству "Сапід" такими, що відповідають нормам матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим підстав для їх зміни чи скасування, не вбачається.

Керуючись статтями 111 5 111 7 111 9 111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,-

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Тернопільського національного технічного університету ім. І. Пулюя в особі Технічного коледжу ТНТУ ім. Пулюя залишити без задоволення.

Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 06.06.2017 у справі №921/18/17-г/17 Господарського суду Тернопільської області залишити без змін.

Головуючий суддя М.Данилова

Судді В.Корсак

О.Сибіга