Постанова

від 11.10.2017 по справі 922/257/17

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 жовтня 2017 року Справа № 922/257/17

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді суддівКорсака В.А., Данилової М.В., Сибіги О.М. розглянувши матеріали касаційної скарги Старосалтівської селищної ради Вовчанського району Харківської області на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 08.06.2017 у справі№ 922/257/17 Господарського суду Харківської області за позовом Комунального підприємства "Харківський регіональний інженерно-консультативний центр" доСтаросалтівської селищної ради Вовчанського району Харківської області про стягнення коштів

в судовому засіданні взяли участь представники :

- позивачане з'явились, - відповідачаГрішин А.В., Калуцький Д.Є.

В С Т А Н О В И В:

В січні 2017 року Комунальне підприємство "Харківський регіональний інженерно-консультаційний центр" звернулось до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до Старосалтівської селищної ради Вовчанського району Харківської області, в якій просило суд стягнути з відповідача на користь позивача 73 208,85 грн., в тому числі: 61 056,32 грн. основного боргу, 8000,71 грн. пені за період прострочення з 16.08.2016 по 16.01.2017, 2198,02 грн. 3% річних та 1953,80 грн. інфляційних втрат за період прострочення з 05.11.2015 по 16.01.2017.

Позов обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договорами від 18.09.2015 №№ 22/2, 23/2, 24/2 та 44/2 в частині здійснення повної оплати виконаних позивачем проектних робіт.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 29.03.2017 (суддя Шарко Л.В.), залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 08.06.2017 (головуючий суддя Барбашова С.В., судді: Істоміна О.А. , Пелипенко Н.М.) у справі № 922/257/17 позов задоволено частково, стягнуто з відповідача на користь позивача 61 056,32 грн. основного боргу, 2162,90 грн. 3% річних та 1953,80 грн. інфляційних втрат. В решті позову відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятими судовими актами у справі, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права, просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким у позові відмовити.

Учасники судового процесу брали участь у судовому засіданні 11.10.2017 в режимі відеоконференції.

Комунальне підприємство "Харківський регіональний інженерно-консультативний центр" не скористалась правом, наданим статтею 111 2 Господарського процесуального кодексу України, не надіслало відзив на касаційну скаргу, що в силу положень зазначеної статті не перешкоджає перегляду судового акту, що оскаржується та не реалізувало процесуальне право на участь у судовому засіданні суду касаційної інстанції 11.10.2017, хоча про час та місце його проведення був повідомлений належним чином.

Перевіривши доводи касаційної скарги, юридичну оцінку встановлених фактичних обставин, проаналізувавши правильність застосування господарським судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 18.09.2015 між Комунальним підприємством "Харківський регіональний інженерно-консультаційний центр" (виконавець) та Старосалтівською селищною радою (замовник) були укладені договори на розробку робочого проекту № 22/2, № 23/2, № 24/2, а також договір на виконання капітального ремонту за №44/2 (т. 1 а.с. 24-25, 29-30, 34-35, 39-40).

Згідно з пунктом 1.1. договору № 22/2 позивач зобов'язувався виконати роботи: робочий проект капітального ремонту дороги по вул. Пролетарській в селищі Старий Салтів, а відповідач (замовник) зобов'язувався прийняти та оплатити зазначені роботи на умовах цього договору.

Відповідно до пункту 1.1. договору № 23/2 позивач зобов'язувався виконати роботи: робочий проект капітального ремонту дороги (дорожній одяг) по вул. Пролетарській в селищі Старий Салтів, а відповідач (замовник) зобов'язувався прийняти та оплатити зазначені роботи на умовах цього договору.

Згідно з пунктом 1.1. договору № 24/2 позивач зобов'язувався виконати роботи: робочий проект капітального ремонту дороги (земляне полотно) по вул. Пролетарській в селищі Старий Салтів, а відповідач зобов'язувався прийняти та оплатити зазначені роботи на умовах цього договору.

Відповідно до пункту 1.1. договору № 44/2 позивач зобов'язувався виконати роботи: капітальний ремонт асфальтного покриття по вулиці Петровського в селі Петрівське Вовчанського району Харківської області, а відповідач (замовник) зобов'язувався прийняти та оплатити зазначені роботи на умовах цього договору.

Вартість робіт згідно з укладеними між сторонами договорами № 22/2, № 23/2, № 24/2 та № 44/2 складає по 15 264,08 грн. (у т.ч. ПДВ 20% - 2 544,01 грн.) кожен.

Судами також встановлено, що за всіма вказаними договорами між сторонами були складені протоколи узгодження вартості виконаних робіт, які в силу розділу 9 договорів є невід'ємними його частинами (т. 1 а.с. 26, 31, 36, 42).

При цьому кошторисом на виконання проектних робіт за договором №44/2 та протоколом узгодження вартості робіт за договором №44/2 передбачалося виконання саме проектних робіт у сумі 15 264,08 грн. (у т.ч. ПДВ 20% - 2 544,01 грн.) (т. 1 а.с. 41, 42).

Загальна сума укладених між сторонами договорів складає 61 056,32 грн.

Відповідно до умов пункту 2.2. договорів №22/2, №23/2, №24/2, №44/2 відповідач (замовник) проводить остаточний розрахунок за договорами протягом п'яти банківських днів після підписання сторонами акта приймання-передачі робіт.

Пунктами 2.3. договорів №22/2, №23/2, №24/2, №44/2 передбачено, що оплата за цими договорами здійснюється на підставі відповідних рахунків позивача (виконавця) за безготівковим розрахунком шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок виконавця.

Згідно з пунктами 3.1., 3.2., 3.3. договорів №22/2, №23/2, №24/2, №44/2 позивач (виконавець) зобов'язаний:

- приступити до виконання комплексу робіт, зазначених у підпунктах 1.1. цих договорів, протягом 3-х робочих днів та передачі замовником документації згідно підпункту 4.1. цих договорів;

- виконати роботи зазначені у пункті 1 договорів протягом 30 календарних днів і передати результати замовнику;

- негайно сповістити замовника про закінчення виконання робіт в цілому і передати замовнику виконані роботи за актом здачі-приймання проектних робіт.

Відповідно до пунктів 4.1., 4.2. договорів відповідач (замовник) зобов'язаний:

- протягом 3 (трьох) робочих днів після отримання проектних рішень по об'єкту підписати акт здачі-приймання проектних робіт або, у разі незгоди, мотивовану відмову з переліком необхідних доробок і термінів їх виконання;

- оплатити роботи у розмірі та строки, передбачені даними договорами.

У пункті 5.1. договорів сторони погодили, що у разі порушення термінів проведення розрахунків за виконані роботи замовник сплачує пеню в розмірі подвійної ставки НБУ від неоплаченої або несвоєчасно сплаченої суми за кожен день прострочення платежу.

Судами також встановлено, що 05.11.2015 між сторонами підписані акти здачі-приймання робіт, якими зафіксовано, що роботи, а саме: по розробці робочого проекту капітального ремонту дороги по вул. Пролетарській в селищі Старий Салтів, по розробці робочого проекту капітального ремонту дороги (дорожній одяг) по вул. Пролетарській в селищі Старий Салтів, по розробці робочого проекту капітального ремонту дороги (земляне полотно) по вул. Пролетарській в селищі Старий Салтів, а також по розробці капітального ремонту асфальтного покриття по вулиці Петровського в селі Петрівське Вовчанського району Харківської області за всіма вказаними договорами виконані у повному обсязі і задовольняють умовам цих договорів.

Акти здачі-приймання робіт від 05.11.2015 підписані відповідачем на загальну суму 61 056,32 грн. без жодних зауважень та заперечень (т. 1 а.с. 27, 32, 37, 43).

Також, 05.11.2015 між сторонами була складена накладна відносно передачі робочих проектів за договорами № 22/2, № 23/2, № 24/2, та накладна № 44/2 відносно передачі робочих проектів за договором № 44/2 (т. 1 а.с. 44-45).

03.03.2016 за вих. № 10/1 та 08.09.2016 за вих. № 42/1 позивач звертався до відповідача з претензіями, які містили вимогу про сплату заборгованості за виконані роботи в сумі 61 056,32 грн. (т. 1 а.с. 95-96).

Як вбачається з матеріалів справи спір виник у зв'язку з тим, що відповідач, за посиланням позивача, не розрахувався за виконані проектні роботи, що стало підставою для звернення позивача з позовом про стягнення заборгованості, трьох відсотків річних, інфляційних втрат та пені.

Частиною першою статті 837 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

За змістом статті 838 цього ж кодексу підрядник має право, якщо інше не встановлено договором, залучити до виконання роботи інших осіб (субпідрядників), залишаючись відповідальним перед замовником за результат їхньої роботи. У цьому разі підрядник виступає перед замовником як генеральний підрядник, а перед субпідрядником - як замовник. Генеральний підрядник відповідає перед субпідрядником за невиконання або неналежне виконання замовником своїх обов'язків за договором підряду, а перед замовником - за порушення субпідрядником свого обов'язку. Замовник і субпідрядник не мають права пред'являти один одному вимоги, пов'язані з порушенням договорів, укладених кожним з них з генеральним підрядником, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України, статті 193 Господарського кодексу України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться і одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Встановивши на підставі поданих до матеріалів справи доказів факт неналежного виконання відповідачем договірних зобов'язань щодо своєчасного та повного розрахунку з позивачем за виконані проектні роботи, суди попередніх інстанцій задовольнили позовні вимоги про стягнення з відповідача заборгованості у сумі 61 056,32 грн.

Що стосується позовних вимог про стягнення 3% річних, інфляційних втрат та пені.

Порушенням зобов'язання відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

В пунктах 3.1., 4.1. своєї постанови № 14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" пленум Вищого господарського суду України роз'яснив, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Підставою для задоволення позову в частині стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних став висновок судів попередніх інстанцій про неналежне виконання відповідачем договірних зобов'язань щодо своєчасної та повної оплати виконаних робіт та передбачену статтею 625 Цивільного кодексу України відповідальність за порушення грошового зобов'язання у вигляді трьох процентів річних та інфляційних втрат.

Здійснивши перевірку наданого позивачем розрахунку заявлених до стягнення 3% річних, суди дійшли обґрунтованого висновку про часткове задоволення позову в цій частині, з огляду на невірність визначеного позивачем періоду нарахування, стягнувши з відповідача 3% річних у розмірі 2162,90 грн. за період з 13.11.2015 по 16.01.2017.

Також, судами обґрунтовано встановлено, що з відповідача підлягає стягненню на користь позивача сума інфляційних втрат у розмірі 1953,80 грн., заявлених позивачем за період з 13.11.2015 по 16.01.2017.

У разі незгоди з розрахунками боргу, інфляційних втрат та трьох процентів річних, відповідач не був позбавлений права подати суду контррозрахунок, однак своїм правом при розгляді даної справи він не скористався. Відповідний контррозрахунок до матеріалів справи не надав.

Вирішуючи спір в частині стягненні пені, суди встановили, що при розрахунку суми пені позивачем не було враховано приписи частини шостої статті 232 Господарського кодексу України, відповідно до якої нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Як роз'яснено у пункті 1.12. постанови пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" з огляду на вимоги частини першої статті 4 7 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Враховуючи наведені приписи законодавства, а також те, що позивачем у розрахунку пені невірно був визначений період її нарахування (з 16.08.2016 по 16.01.2017), суди дійшли обґрунтованого висновку про відсутність підстав для стягнення з відповідача пені у розмірі 8000,71 грн.

Відповідно до приписів статті 111 7 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти їх. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Колегія вважає, що судами попередніх інстанцій дана належна правова оцінка усім обставинам справи, норми матеріального та процесуального права застосовані вірно і передбачені законом підстави для зміни або скасування рішень судів, відсутні.

Обґрунтовуючи свої заперечення проти позову касатор послався на те, що невиконання ним договірних зобов'язань зумовлено відсутністю на його рахунках бюджетних коштів.

Ці заперечення не приймаються колегією до уваги, оскільки наведені у касаційній скарзі обставини, не звільняють відповідача, як боржника у зобов'язанні, від виконання взятих на себе зобов'язань з оплати прийнятих без зауважень робіт, в передбачений договором строк.

Касатором не надано належних та допустимих доказів в підтвердження того, що на час розгляду цього спору наявні підстави для звільнення його, як замовника за договорами, від вказаного обов'язку, відповідно до умов укладених між сторонами договорів.

Відсутність бюджетних коштів передбачених у видатках Державного бюджету України не виправдовує бездіяльність відповідача, як боржника, і не є підставою для звільнення його від відповідальності за порушення зобов'язання. Такої правової позиції дотримується Верховний Суд України у своїй постанові від 15.05.2012 у справі №11/446.

Правова позиція господарських судів попередніх інстанцій відповідає висновкам Верховного Суду України, викладеним у вищезазначеній постанові.

До того ж, в пункті 5 Оглядового листа Вищого господарського суду України №01-06/374/2013 від 18.02.2013 "Про практику вирішення спорів, пов'язаних із виконанням договорів підряду (за матеріалами справ, розглянутих у касаційному порядку Вищим господарським судом України)" зазначено, що відсутність бюджетного призначення на фінансування робіт за договором підряду не може бути підставою для звільнення замовника від обов'язку оплати відповідних робіт, оскільки в разі відсутності коштів для оплати замовник був вправі та мав фактичну можливість призупинити виконання умов договору з моменту виявлення відсутності коштів для оплати робіт, а не приймати їх результати.

За таких обставин, доводи касатора про звільнення його від виконання умов договорів в частині розрахунків за виконані проектні роботи через відсутність на його рахунках бюджетних коштів не можна визнати обґрунтованими.

В своїй касаційній скарзі касатор фактично просить вирішити питання про достовірність поданих ним доказів, які на його думку, в зв'язку з вибірковим підходом до їх оцінки були безпідставно відхилені судами попередніх інстанцій, про перевагу одних доказів над іншими і фактично зводяться до необхідності надання нової оцінки доказів по справі, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

За таких обставин, касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 111 5 , 111 7 , 111 9 , 111 11 ГПК України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу залишити без задоволення.

Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 08.06.2017 у справі № 922/257/17 залишити без змін.

Головуючий суддя В. А. Корсак

С у д д і М. В. Данилова

О. М. Сибіга