Рішення

від 11.10.2017 по справі 910/15382/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.10.2017Справа №910/15382/17

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю ЕЙТІПІ

До Товариства з обмеженою відповідальністю ЛОГІСТИК МТС

Про стягнення 145 054,88 грн.

Суддя Лиськов М.О.

Представники :

від позивача: Слончак В.О. (дов. від 10.08.2017)

від відповідача: не з'явився

В судовому засіданні 11.10.2017, відповідно до положень ст.85 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ :

Товариство з обмеженою відповідальністю "ЕЙТІПІ" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛОГІСТИК МТС" (далі - відповідач) про стягнення 143 539,09 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.09.2017 порушено провадження у справі № 910/15382/17 розгляд справи призначено на 27.09.2017 року.

В судове засідання, призначене 27.09.2017 представник позивача з'явився, надав пояснення по справі та заявив клопотання про збільшення розміру позовних вимог в частині пені, 10 % річних та інфляційних втрат, розгляд якого суд відклав.

В судове засідання, призначене на 27.09.2017 представник відповідача не з'явився, однак через канцелярію Господарського суду міста Києва подав клопотання про відкладення розгляду справи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.09.2017 розгляд справи було відкладено до 11.10.2017.

У судове засідання 11.10.2017 представник позивача з'явився, надав усні пояснення по суті спору, позовні вимоги, з урахуванням заяви про збільшення підтримав в повному обсязі.

Представник відповідача 11.10.2017 у судове засідання не з'явився, вимог ухвал суду від 14.09.2017 та 27.09.2017 не виконав однак через канцелярію Господарського суду міста Києва 10.11.2017 подав клопотання про відкладення розгляду справи.

Розглянувши у судовому засіданні 11.10.2017 заяву позивача про збільшення розміру позовних вимог в частині пені, 10 % річних та інфляційних втрат, суд дійшов до висновку про необхідність його прийняття до розгляду, з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 4 ст. 22 ГПК України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Відповідно до п. п. 3.10, 3.11 Постанови Пленуму Вищого господарського суду міста Києва Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції від 26 грудня 2011 року N 18 (далі - Постанова) передбачені частиною четвертою статті 22 ГПК права позивача збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову можуть бути реалізовані до прийняття рішення судом першої інстанції. Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві. Згідно з частиною третьою статті 55 ГПК ціну позову вказує позивач. Отже, у разі прийняття судом зміни (в бік збільшення або зменшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір, - з обов'язковим зазначенням про це як у вступній, так і в описовій частині рішення.

Збільшено (чи зменшено) може бути лише розмір вимог майнового характеру. Якщо в заяві позивача йдеться про збільшення розміру немайнових вимог (наприклад, про визнання недійсним ще одного акта крім того, стосовно якого відповідну вимогу вже заявлено), то фактично також йдеться про подання іншого позову.

Судом встановлено, що подана позивачем заява про збільшення розміру позовних вимог не суперечить приписам чинного законодавства України та не порушує чиї-небудь охоронювані законом права та інтереси, а тому приймається судом до розгляду.

Щодо клопотання відповідача про повторне відкладення розгляду справи, суд повідомляє наступне.

Судом враховано, що відповідно до п.3.9. постанови пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на те, що неявка представника відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

При цьому, оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи можливість відповідачу, як учаснику судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені статті 69 Господарського процесуального кодексу України, не знаходить підстав для повторного відкладення розгляду справи.

Судом, враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України №1-5/45 від 25 січня 2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Зважаючи на достатність в матеріалах справи доказів, необхідних для повного та об'єктивного вирішення справи, розгляд справи відбувся з урахуванням положень ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними у справі матеріалами.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно та повно з'ясувавши всі фактичні обставини, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

25.04.2017 між Товариством з обмеженою відповідальністю ЕЙТІПІ (далі - Позивач, Постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю ЛОГІСТИК МТС (далі - Відповідач, Покупець) був укладений договір поставки №250417/1344 (далі - Договір) з Протоколом розбіжностей.

Відповідно до п.1.1. Договору Постачальник зобов'язується передати у власність Покупця, а Покупець прийняти та оплатити запасні частини до вантажної, спеціальної та тракторної техніки, в подальшому іменовані товар , відповідно до видаткових накладних, в яких визначається номенклатура, кількість та вартість товару і які є невід'ємною частиною даного Договору.

Згідно з п.1.2. Договору підтвердження факту узгодження сторонами асортименту, кількості, ціни товару є прийняття Покупцем товару відповідно до видаткової накладної, яка після її підписання має юридичну силу специфікації в розумінні ст.266 Господарського кодексу України.

Пунктами 3.1. та 3.2. Договору передбачено, що загальна сума договору визначається, як сума всіх видаткових накладних, які будуть підписані між сторонами протягом дії даного договору. Відповідно до ст.524 Цивільного кодексу України, сторони домовились визначати грошовий еквівалент вартості товару в доларах США/евро. Ціна товару визначається в гривні, з розрахунку курсу продажу долара США/евро на міжбанківському валютному ринку на день поставки товару.

Відповідно до п.4.1. Договору Постачальник зобов'язаний передати товар в строки додатково погоджені з Покупцем на умовах: EXW Франко-склад Постачальника: Київська область, м.Київ, вул. Пшенична, 9 (відповідно до правил ІНКОТЕРМС в редакції 2010 року). За погодженням сторін, товар може бути доставлений на умовах DDP: склад Покупця (відповідно до правил ІНКОТЕРМС в редакції 2010 року).

Пунктом 5.1. Договору визначено, що Покупець зобов'язаний перерахувати повну 100% оплату на п/р Постачальника за запасні частини протягом 21 календарних днів та за шини протягом 14 календарних днів з дати отримання товару у розмірі, визначеному у видатковій накладній.

Згідно з п.10.9. Договір набуває чинності з моменту його підписання та діє протягом одного року, але в будь-якому випадку до завершення всіх взаєморозрахунків за даним договором. Якщо за місяць до закінчення строку дії договору жодна зі сторін не заявить про його розірвання, договір вважається пролонгованим на тих самих умовах на наступний рік.

Позивач зазначає суду про те, що ним, на виконання умов Договору, було поставлено Відповідачу товар, в свою чергу, Відповідачем не було його оплачено в повному обсязі, внаслідок чого у Відповідача виникла заборгованість перед Позивачем в розмірі 122 000,40 грн.

Відповідно до ст.526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною 1 ст.610 Цивільного кодексу України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч.2 ст.615 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов'язання.

Частиною 1 ст.626 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з ч.1 ст.628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст.629 Цивільного кодексу України).

Проаналізувавши умови Договору, суд дійшов до висновку про те, що укладений між сторонами Договір за своєю юридичною природою є договором поставки.

Згідно з частинами 1 та 2 ст.712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 Цивільного кодексу України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу (ч.1 ст.691 Цивільного кодексу України).

Судом встановлено, що Позивачем на виконання Договору було здійснено поставку товару Відповідачу на суму 122 000,40 грн, що підтверджується наявними у матеріалах справи копіями рахунку-фактури №0231-00001708 від 04.05.2017 та видаткової накладної №2331-0001522 від 04.05.2017 (остання містить підписи обох сторін, їх круглі печатки, без зауважень)

Таким чином, у Відповідача, утворилась заборгованість перед Позивачем за Договором в розмірі 122 000,40 грн.

Відповідно до статей 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідачем не було надано суду жодного доказу на спростування доводів Позивача щодо наявності у Відповідача заборгованості за поставлену за вищезазначеною видатковою накладною товару у розмірі 122 000,40 грн.

З огляду на вищенаведене, позовні вимоги в частині стягнення з Відповідача заборгованості за поставлений товар в розмірі 122 000,40 грн є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Крім суми основної заборгованості Позивач просить суд, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, стягнути з Відповідача на свою користь пеню у розмірі 10 635,50 грн, інфляційні втрати у розмірі 2 074,01 грн, 10% річних у розмірі 4 244,95 грн та штраф у розмірі 6 100,02 грн.

Відповідно до частин 1, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч. 1 ст. 550 Цивільного кодексу України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.

Частиною 2 ст. 551 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Суб'єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 цього Кодексу.

Згідно з ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Як вбачається з ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Згідно з статтями 1 та 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Так, п.6.3. Договору (з урахуванням протоколу розбіжностей) за прострочення строків оплати товару, Покупець сплачує Постачальнику пеню за кожен день прострочення в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період за який нараховується пеня, від суми невиконаного зобов'язання. В порядку статті 625 Цивільного кодексу України, Покупець сплачує суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 10% річних від простроченої суми.

Пунктом 6.4. Договору (з урахуванням протоколу розбіжностей) сторони погодили, що у випадку порушення строків перерахування оплати за товар більше ніж на 45 календарних днів на суму до 250 000,00 грн Покупець, окрім пені, сплачує Постачальнику штраф у розмірі 5% від суми заборгованості, а за прострочення оплати вартості товару на суму більше 250 000,00 грн - 8% від суми перевищення.

Оскільки сума основного боргу складає 122 000,40 грн, що менше 250 000,00 грн, то Позивач правомірно нараховує штраф у розмірі саме 5% від суми заборгованості.

Щодо можливості одночасного стягнення пені та штрафу, суд зазначає наступне.

Статтею 526 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні положення містяться і в частині першій статті 193 Господарського кодексу України, яка також передбачає, що до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

За порушення у сфері господарювання учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених Господарським кодексом України, іншими законами та договором.

Такий вид забезпечення виконання зобов'язання як пеня та її розмір встановлено ст. 549 Цивільного кодексу України, ст. 231 Господарського кодексу України, статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України.

Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 09.04.2012 у справі № 3-88гс11.

Відповідно до ч. 1 ст. 111-28 ГПК України висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 111 16 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Судом здійснено перерахунок заявлених Позивачем до стягнення з Відповідача сум пені та штрафу та встановлено, що Позивачем вірно розраховано вказані суми, а відтак з Відповідача на користь Позивача підлягають стягненню пеня в розмірі 10 635,50 грн та штраф в розмірі 6 100,02 грн.

Згідно з ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до п. 1.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань від 17 грудня 2013 року N 14 (далі - Постанова) грошовим, за змістом статей 524, 533 - 535, 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), є виражене в грошових одиницях (національній валюті України чи в грошовому еквіваленті в іноземній валюті) зобов'язання сплатити гроші на користь іншої сторони, яка, відповідно, має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Грошовим слід вважати будь-яке зобов'язання, що складається в тому числі з правовідношення, в якому право кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора.

Згідно з п. 1.2 Постанови правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549 - 552, 611, 625 ЦК України.

Згідно з п. 1.3 Постанови з урахуванням приписів статті 549, частини другої статті 625 ЦК України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Відповідно до п. 1.10 Постанови за загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання через відсутність у нього необхідних коштів, оскільки згадане правило обумовлено замінністю грошей як їх юридичною властивістю. Тому у випадках порушення грошового зобов'язання суди не повинні приймати доводи боржника з посиланням на неможливість виконання грошового зобов'язання через відсутність необхідних коштів (стаття 607 ЦК України) або на відсутність вини (статті 614, 617 ЦК України чи стаття 218 ГК України).

Як вбачається з пунктів 3.1, 3.2 Постанови, інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Згідно з п. 4.1 Постанови сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Відповідно до п. 5.4 Постанови за приписом частини п'ятої статті 11 ЦК України грошове зобов'язання може виникати з рішення суду. Відтак якщо певне зобов'язання згідно з рішенням господарського суду є грошовим, відповідальність за невиконання такого зобов'язання, яке виникло з рішення суду, настає на загальних підставах згідно з частиною другою статті 625 названого Кодексу.

Крім того, суд звертає увагу на те, що за змістом частини другої статті 625 Цивільного кодексу України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Аналогічна правова позиція викладена у Постановах Верховного Суду України у справах № 6-126цс14 від 11.03.2015 та № 6-352цс16 від 06.04.2016.

Відповідно до ч. 1 ст. 111-28 ГПК України висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 111 16 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Як вже зазначалося судом, сторони, відповідно до умов п.6.3. Договору (з урахуванням протоколу розбіжностей), погодили, що в порядку статті 625 Цивільного кодексу України, Покупець сплачує суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 10% річних від простроченої суми.

Таким чином, враховуючи наявний факт порушення Відповідачем грошового зобов'язання, положення Цивільного кодексу України, вимоги про стягнення з Відповідача 10% річних та інфляційних втрат є обґрунтованими.

Судом здійснено перерахунок заявлених Позивачем до стягнення з Відповідача сум 10% річних та інфляційних втрат та встановлено, що Позивачем вірно розраховано вказані суми, а відтак з Відповідача на користь Позивача підлягають стягненню 10% річних в розмірі 4 244,95 грн та інфляційні втрати в розмірі 2 074,01 грн.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги про стягнення , з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, з Відповідача заборгованості за Договором, з урахуванням пені, 10% річних, інфляційних втрат та штрафу в загальному розмірі 145 054,88 грн підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Виходячи з вищенаведених норм закону, Відповідачем належним чином протягом розгляду справи не було надано належних доказів по справі на спростування позовних вимог.

Витрати по оплаті судового збору згідно ст. 49 ГПК України покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 49, 82-85 ГПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариством з обмеженою відповідальністю ЛОГІСТИК МТС (Ідентифікаційний код юридичної особи: 39209821, адреса: Україна, 01032, м. Київ, бульвар Тараса Шевченка, 33 ) на користь Товариством з обмеженою відповідальністю ЕЙТІПІ (Ідентифікаційний код юридичної особи: 32825675, адреса: Україна, 01004, м. Київ, вул. Велика Васильківська, 13/1, кім. 204) суму основної заборгованості в розмірі 122 000 грн 40 коп, пеню в розмірі 10 635 грн 50 коп, втрати від інфляції в розмірі 2 074 грн 01 коп, 10% річних в розмірі 4 244 грн 95 коп, штраф у розмірі 6 100 грн 02 коп та суму судового збору у розмірі 2175, 82 грн.

3. Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення складено 18.10.2017.

Суддя М.О. Лиськов