Постанова

від 18.10.2017 по справі 924/664/17

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 жовтня 2017 року Справа № 924/664/17

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючого судді Мамченко Ю.А.

судді Огороднік К.М. ,

судді Саврій В.А.

при секретарі Ткач Ю.В.

за участю представників сторін:

позивача: ОСОБА_1 (довіреність №21/08/2017 від 21 серпня 2017 року)

відповідача: не з'явився

розглянувши апеляційну скаргу відповідача - ТОВ "Поділля Парк" на рішення господарського суду Хмельницької області від 07 вересня 2017 року у справі №924/664/17 (суддя Димбовський В.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Мегаплант"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Поділля парк"

про стягнення 1 045 876,54 грн., з яких: 853696,00 грн. основного боргу, 110955,61 грн. пені, 67441,98 грн. втрат від інфляції, 13782,95 грн. 3% річних

Судом роз'яснено представнику позивача права та обов'язки, передбачені ст.ст. 20, 22 ГПК України. Клопотання про технічну фіксацію судового процесу не поступало, заяв про відвід суддів не надходило.

ВСТАНОВИВ :

Рішенням господарського суду Хмельницької області (суддя Димбовський В.В.) від 07 вересня 2017 року у справі №924/664/17 було задоволено позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Мегаплант" (надалі - позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Поділля парк" (надалі - відповідач) про стягнення 1045876,54 грн., з яких: 853696,00 грн. основного боргу, 110955,61 грн. пені, 67441,98 грн. втрат від інфляції, 13782,95 грн. 3% річних. Присуджено до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Поділля парк" (Хмельницька область, смт. Нова Ушиця, вул. Українська, 13, корпус "А"; код 39181780) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Мегаплант" (Київська область, Фастівський район, с.Триліси, вул. Короленка, 7; код 34501857) 853696,00 грн. (вісімсот п'ятдесят три тисячі шістсот дев'яносто шість гривень 00 коп.) - основного боргу, 110955,61 грн. (сто десять тисяч дев'ятсот п'ятдесят п'ять гривень 00 коп.) - пені, 67441,98 грн. (шістдесят сім тисяч чотириста сорок одну гривню 98 коп.) - інфляційних втрат, 13782,95 грн. (тринадцять тисяч сімсот вісімдесят дві гривні 95 коп.) - 3% річних, 15688,15 грн. (п'ятнадцять тисяч шістсот вісімдесят вісім гривень 15 коп.) - витрат по оплаті судового збору.

Вказане рішення обґрунтовано тим, що враховуючи всі здійснені позивачем поставки товару та враховуючи всі проплати відповідача, віднесені у хронологічній послідовності, борг відповідача за поставлений товар за договором склав 853696,00 грн., тобто факт наявності боргу у відповідача належним чином доведений та документально підтверджений. Окрім того, наявність боргу підтверджується підписаним між сторонами актом звірки взаєморозрахунків.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням, відповідач - ТОВ "Поділля парк" звернувся до Рівненського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Хмельницької області від 07 вересня 2017 року у справі №924/664/17 та прийняти нове рішення. Обґрунтовуючи свої вимоги апелянт посилається на порушення господарським судом Хмельницької області норм матеріального та процесуального права, а також на невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого суду, обставинам справи. Зокрема, апелянт зазначає, що позивачем у позовній заяві, і відповідно судом першої інстанції не вірно розраховано штрафні санкції. А саме по накладній №298 від 01 грудня 2016 року. Сума по даній накладній була повністю сплачена в грудні 2016 року, а саме банківськими виписками від 06 грудня 2016 року на суму 54510 грн. та від 19 грудня 2016 року на суму 200000 грн. Таким чином, сума позовних вимог, та відповідно, сума заборгованості і сума штрафних санкцій повинна бути перерахована та зменшена. Позивач не надав, а суд першої інстанції не перевірив повноваження на укладення та підписання договору виконавчим директором позивача ОСОБА_2, адже в разі відсутності повноважень на підписання договору останній може бути визнаний в силу статті 215 Цивільного кодексу України недійсним в момент підписання, що безпосередньо впливає на розгляд даної справи.

Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 09 жовтня 2017 року у справі №924/664/17 було поновлено строк на апеляційне оскарження, прийнято до провадження апеляційну скаргу відповідача та призначено дату судового засідання на 18 жовтня 2017 року.

Від позивача - ТОВ "Мегаплант" надійшов відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого останній вважає оскаржуване рішення законним та обґрунтованим, прийнятим у повній відповідності до норм матеріального та процесуального права, відтак в задоволенні апеляційної скарги просить відмовити, а судове рішення у справі залишити без змін.

Безпосередньо в судовому засіданні представник позивача повністю підтримав вимоги і доводи викладені у відзиві на апеляційну скаргу.

Представник апелянта - ТОВ "Поділля парк" в судове засідання не з'явився, водночас ним було подано клопотання від 17 жовтня 2017 року про відкладення розгляду апеляційної скарги, яке обґрунтовано тим, що ухвалу Рівненського апеляційного господарського суду про порушення апеляційного провадження ТОВ "Поділля парк" отримало 17 жовтня 2017 року о 16:30 год.

Розглянувши клопотання відповідача про відкладення розгляду справи, судова колегія не вбачає підстав для його задоволення, у зв'язку з наступним.

Відповідно до частини другої статті 22 Господарського процесуального кодексу України сторони, серед іншого, мають право на участь в засіданнях господарського суду.

Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу, розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Частина третя статті 22 ГПК України зобов'язує сторін добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони.

Відповідно до пункту 3.9.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України, від 26 грудня 2011 року №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору. Господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може відхилити доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т. п.). При цьому господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами першою - п'ятою статті 28 ГПК, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Неможливість такої заміни представника і неможливість розгляду справи без участі представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах (статті 32-34 ГПК), причому відсутність коштів для оплати послуг представника не може свідчити про поважність причини його відсутності в судовому засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Судом враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 - 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08 листопада 2005 року у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України від 25 січня 2006 року №1-5/45 у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Колегія суддів також бере до уваги той факт, що ухвала Рівненського апеляційного господарського суду від 09 жовтня 2017 року у справі №924/664/17 про призначення дати судового засідання на 18 жовтня 2017 року в електронній формі була оприлюднена в Єдиному державному реєстрі судових рішень 10 жовтня 2017 року відповідно до вимог Закону України "Про доступ до судових рішень".

Крім того, пунктом 4 вказаної ухвали апеляційного господарського суду явка представників сторін визначалась на їх розсуд.

Відповідно до інформації, яка мітиться на офіційному сайті УДППЗ "Укрпошта" on-line сервіс "Відстеження пересилання поштових відправлень", рекомендоване повідомлення з ідентифікатором внутрішнього поштового відправлення №3300114522133 (адресоване ТОВ "Поділля парк") надійшло до поштового відділення смт.Нова Ушиця 13 жовтня 2017 року, тобто учасник процесу був завчасно повідомлений про час та місце розгляду справи та про правові наслідки нез'явлення у судове засідання.

З врахуванням вищенаведеного, судова колегія не знаходить підстав для відкладення розгляду справи та відмовляє в задоволенні клопотання відповідача про відкладення розгляду справи.

Колегія суддів, заслухавши пояснення представника позивача, розглянувши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, вважає, що у задоволенні вимог апеляційної скарги слід відмовити, рішення місцевого господарського суду - залишити без змін.

При цьому колегія суддів виходила з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, позивачем у даній справі значиться Товариство з обмеженою відповідальністю "Мегаплант" (код ЄДРПОУ 34501857).

Як вбачається зі спеціальних витягів з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань:

- станом на 17 травня 2017 року найменування юридичної особи з кодом 34501857 значилося як Товариство з обмеженою відповідальністю "Зелена садиба";

- станом на 21 липня 2017 року найменування юридичної особи з кодом 34501857 значиться як Товариство з обмеженою відповідальністю "Мегаплант".

Матеріали справи містять протокол №21 позачергових загальних зборів учасників ТОВ "Зелена садиба" від 18 травня 2017 року, згідно якого вирішено змінити найменування юридичної особи з Товариства з обмеженою відповідальністю "Зелена садиба" на Товариство з обмеженою відповідальністю "Мегаплант" та внести зміни до статті 3 статуту товариства, що стосується найменування.

18 жовтня 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Зелена садиба", як постачальник, уклало з Товариством з обмеженою відповідальністю "Поділля парк", як покупцем, договір поставки №18/10/2016-1, згідно умов якого постачальник зобов'язався поставити (передати у власність покупця) товари в порядку, визначеному цим договором, а покупець зобов'язався прийняти товари і оплатити їх вартість в порядку та на умовах визначених цим договором (пункт 1.1).

Згідно пунктів 1.2, 3.3 договору, назва, номенклатура, асортимент, кількість, вартість товару погоджується сторонами у видаткових накладних на товари та/або специфікаціях, які є невід'ємною частиною цього договору. Товар вважається поставленим покупцеві у момент підписання сторонами видаткових накладних на товари.

Розрахунок за цим договором, згідно пункту 2.3, здійснюється покупцем шляхом оплати 100% вартості товару згідно накладної протягом 21 календарного дня з моменту поставки товару.

У додатках до договору №№1-13 (специфікаціях) сторони погодили товар, який має поставлятися, його кількість, ціну за одиницю та загальну вартість. Так, загальна вартість товару, яку позивач зобов'язався поставити відповідачу згідно специфікацій, склала 1703206,00 грн., а саме: згідно додатку №1 від 18 жовтня 2016 року на суму 344510,00 грн., згідно додатку №2 від 26 жовтня 2016 року на суму 181500,00 грн., згідно додатку №3 від 27 жовтня 2016 року на суму 7160,00 грн., згідно додатку №4 від 29 жовтня 2016 року на суму 26121,00 грн., згідно додатку №5 від 09 листопада 2016 року на суму 55000,00 грн., згідно додатку №6 від 09 листопада 2016 року на суму 35648,00 грн., згідно додатку №7 від 22 листопада 2016 року на суму 13700,00 грн., згідно додатку №8 від 23 листопада 2016 року на суму 123156,00 грн., згідно додатку №9 від 25 листопада 2016 року на суму 51600,00 грн., згідно додатку №10 від 28 листопада 2016 року на суму 830332,00 грн., згідно додатку №11 від 29 листопада 2016 року на суму 29640,00 грн., згідно додатку №12 від 07 грудня 2016 року на суму 2250,00 грн., згідно додатку №13 від 09 грудня 2016 року на суму 2589,00 грн.

З дослідженого місцевим господарським судом та перевіреного судом апеляційної інстанції вбачається, що за весь період дії договору позивач поставив відповідачу товар загальною вартістю 1703206,00 грн., про що свідчать підписані між сторонами видаткові накладні, а саме: №244 від 20 жовтня 2016 року на суму 8510,00 грн., №245 від 21 жовтня 2016 року на суму 168000,00 грн., №246 від 24 жовтня 2016 року на суму 168000,00 грн., №256 від 27 жовтня 2016 року на суму 165000,00 грн., №257 від 27 жовтня 2016 року на суму 7160,00 грн., №260 від 29 жовтня 2016 року на суму 621,00 грн., №261 від 29 жовтня 2016 року на суму 3000,00 грн., №262 від 31 жовтня 2016 року на суму 10500,00 грн., №265 від 31 жовтня 2016 року на суму 12000,00 грн., №276 від 09 листопада 2016 року на суму 16500,00 грн., №278 від 09 листопада 2016 року на суму 33000,00 грн., №280 від 10 листопада 2016 року на суму 35648,00 грн., №281 від 10 листопада 2016 року на суму 22000,00 грн., №289 від 22 листопада 2016 року на суму 13700,00 грн., №291 від 24 листопада 2016 року на суму 70300,00 грн., №292 від 25 листопада 2016 року на суму 52856,00 грн., №294 від 26 листопада 2016 року на суму 51600,00 грн., №298 від 01 грудня 2016 року на суму 180000,00 грн., №301 від 05 грудня 2016 року на суму 29640,00 грн., №302 від 05 грудня 2016 року на суму 44400,00 грн., №303 від 05 грудня 2016 року на суму 66000,00 грн., №304 від 05 грудня 2016 року на суму 66000,00 грн., №305 від 05 грудня 2016 року на суму 138000,00 грн., №306 від 06 грудня 2016 року на суму 66000,00 грн., №307 від 07 грудня 2016 року на суму 63800,00 грн., №308 від 07 грудня 2016 року на суму 2250,00 грн., №310 від 07 грудня 2016 року на суму 82217,00 грн., №312 від 08 грудня 2016 року на суму 72445,00 грн., №313 від 09 грудня 2016 року на суму 51470,00 грн., №314 від 09 грудня 2016 року на суму 2589,00 грн.

Оплату поставленого товару відповідач здійснив лише частково в сумі 849510,00 грн., про що свідчить довідка Кредобанку №240-2853/17 від 27 липня 2017 року.

Згідно вказаної довідки, відповідачем здійснено наступні проплати: 14 листопада 2016 року - 80000,00 грн., 24 листопада 2016 року - 150000,00 грн., 06 грудня 2016 року - 54510,00 грн., 19 грудня 2016 року - 200000,00 грн., 27 грудня 2016 року - 6600,00 грн., 27 грудня 2016 року - 8400,00 грн., 04 січня 2017 року - 200000,00 грн., 23 січня 2017 року - 50000,00 грн., 17 березня 2017 року - 50000,00 грн., 13 квітня 2017 року - 50000,00 грн.

Як вбачається судами з розрахунку позивача, отримані від відповідача кошти розподілялися в порядку черговості виникнення боргу. Борг відповідача склав 853696,00 грн. за період поставки товару з 01 грудня 2016 року по 09 грудня 2016 року, про що сторони підписали акт звірки взаєморозрахунків.

У пункті 5.2 договору встановлено відповідальність відповідача за порушення строків оплати товару у вигляді сплати пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості неоплаченого товару за кожен день затримки за весь період прострочення.

За порушення строків оплати товару, позивач, з посиланням на пункт 5.2 договору, нарахував відповідачу пеню в сумі 110955,61 грн., загальний період якої склав 23 грудня 2016 року-29 червня 2017 року, а також, з посиланням на частину 2 статті 625 Цивільного кодексу України, 67441,98 грн. - інфляційних втрат (за січень 2017 року по червень 2017 року) та 13782,95 грн. - 3% річних (з 23 грудня 2016 року по 17 липня 2017 року).

Враховуючи вищевикладені обставини справи, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду вважає за необхідне зазначити наступне.

Укладений у даній справі правочин, з якого виникли взаємні права та обов'язки, за своїм змістом і правовою природою підпадає під правове регулювання глави 54 Цивільного кодексу України "Купівля-продаж" (статті 655 - 712).

За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (стаття 712 Цивільного кодексу України).

За вимогами статті 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (стаття 612 Цивільного кодексу України).

Зі змісту умов укладеного договору поставки вбачається, що постачальник, яким виступає позивач, зобов'язався поставити товар, а покупець, яким виступає відповідач, зобов'язався прийняти товар і оплатити його вартість у строк, встановлений договором.

При цьому, як вірно встановлено місцевим судом постачальником у договорі та позивачем у даній справі є одна й та сама юридична особа, оскільки відбулася лише зміна її найменування, про що свідчать наявні в матеріалах справи протокол позачергових загальних зборів учасників товариства, витяги з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Окрім того, колегією суддів прийнято до уваги те, що ідентифікаційний код юридичної особи, яка являється позивачем у даній справі та ідентифікаційний код юридичної особи, яка зазначена постачальником у договорі поставки, один і той самий, а ідентифікаційний код є основною ознакою, яка ідентифікує суб'єкта господарювання - юридичну особу, оскільки за приписами пункту 6 Положення про Єдиний державний реєстр підприємств та організацій України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22 січня 1996 року №118, ідентифікаційний код зберігається за суб'єктом, якому він присвоєний, протягом усього періоду його існування і є єдиним. У випадках припинення юридичної особи присвоєння її ідентифікаційного коду новоствореним суб'єктам забороняється.

Факт належного виконання позивачем умов договору в частині поставки відповідачу товару у кількості та вартістю, що була погоджена сторонами в додатках до договору, підтверджується наявними в матеріалах справи видатковими накладними, як це передбачено пунктом 3.3 договору.

Факт неналежного виконання відповідачем умов договору в частині повної оплати поставленого товару, підтверджується наявною в матеріалах справи довідкою банку про здійснені проплати.

З вказаної банківської довідки колегією суддів вбачається, що у призначенні платежу не вказувались видаткові накладні, по яким саме здійснювалась оплата, а лише зазначався договір, на виконання якого проводиться оплата.

Колегія суддів погоджується з тим, що позивач - ТОВ "Мегаплант" перераховані кошти розподіляв в хронологічному порядку, починаючи з такої заборгованості, що виникла у найдавніший період, з огляду на наступне.

Відповідно до приписів пункту 3.8. Інструкції "Про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті", затвердженою постановою Правління Національного Банку України від 21 січня 2004 року №22, реквізит "Призначення платежу" платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України.

Відповідно до роз'яснень Комітету з питань фінансів і банківської діяльності Верховної Ради України, наданих листом №06-10/10-1215 від 29 жовтня 2004 року, коли в графі платіжного доручення "призначення платежу" відсутні посилання на період, дату, номер договору, згідно якого здійснюється платіж, тощо, такий період має визначатись одержувачем відповідно до умов договору між платником та одержувачем коштів. Якщо порядок зарахування коштів врегульовано у договорі між платником та одержувачем коштів - згідно з положенням договору; якщо відповідні застереження відсутні у договорі та у разі заборгованості, в тому числі, що підлягає стягненню на підставі судових рішень, платежі мають відноситись на погашення заборгованості у хронологічному порядку, тобто починаючи з такої заборгованості, що виникла у найдавніший період, до повного її погашення.

У договорі поставки не було врегульовано порядок зарахування коштів. Отже, у позивача були всі підстави відносити проплати на погашення заборгованості в хронологічному порядку, тобто починаючи з такої, що виникла у найдавніший період.

Таким чином, колегія суддів погоджується з тим, що позивач правомірно здійснював спрямування та розподіл коштів, сплачених за поставлений відповідачу товар, на погашення існуючої заборгованості в хронологічному порядку.

Аналогічна правова позиція стосовно спрямування коштів міститься в постановах Вищого господарського суду України від 12 грудня 2016 року у справі №904/4541/16, від 01 червня 2016 року у справі №921/942/15-г/15.

Враховуючи всі здійснені ТОВ "Мегаплант" поставки товару та враховуючи всі проплати ТОВ "Поділля парк", віднесені у хронологічній послідовності, борг відповідача за поставлений товар за договором склав 853696,00 грн., тобто факт наявності боргу у відповідача належним чином доведений та документально підтверджений.

Окрім того, наявність боргу підтверджується підписаним між сторонами актом звірки взаєморозрахунків.

Відтак, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що вимога позивача про стягнення з відповідача основного боргу в розмірі 853696,00 грн. є обгрунтованою та підлягає задоволенню.

У відповідності до пункту 3 статті 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до частин 1, 3 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною другою статті 551 Цивільного кодексу України передбачено, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі.

У відповідності до статей 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений даним законом, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно з частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

У договорі поставки сторони передбачили відповідальність відповідача за порушення строків оплати товару у вигляді сплати пені у граничному розмірі, встановленому Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".

Колегією суддів перевірено здійснений позивачем розрахунок пені та враховуючи неможливість виходу за межі позовних вимог встановлено, що заявлена пеня в сумі 110955,61 грн. правомірно присуджена до стягнення, відповідає обставинам справи та нормам чинного законодавства.

Згідно частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

У застосуванні індексації враховуються рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03 квітня 1997 року №62-97р.

Згідно зазначеного листа, індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення заборгованості. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця.

Враховуючи, що перераховані колегією суддів суми 3% річних та інфляційних втрат перевищують суми, заявлені позивачем до стягнення, місцевий господарський суд прийшов до правильного висновку про задоволення позовних вимог про стягнення 3% річних та інфляційних втрат у розмірі, який заявлено позивачем.

Безпідставним є посилання апелянта на те, що судом першої інстанції не вірно розраховано штрафні санкції з огляду на той факт, що сума по накладній №298 від 01 грудня 2016 року була повністю сплачена в грудні 2016 року, що підтверджується банківськими виписками від 06 грудня 2016 року на суму 54510,00 грн. та від 19 грудня 2016 року на суму 200000,00 грн., оскільки з врахуванням призначень платежу вказані проплати були правомірно віднесені ТОВ "Мегаплант" на погашення заборгованості, яка виникла у попередніх періодах про що вже зазначалось вище.

Не приймаються до уваги також доводи апелянта про те, що судом першої інстанції не встановлено повноваження позивача на підписання договору №18/10/2016-1 від 18 жовтня 2016 року, адже договір підписано не керівником позивача згідно офіційних даних, а невідомою особою, з огляду на наступне.

За змістом пункту 3.4 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29 травня 2013 року "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними", наступне схвалення юридичною особою правочину, вчиненого від її імені представником, з перевищенням повноважень, унеможливлює визнання такого правочину недійсним (стаття 241 Цивільного кодексу України). Настання передбачених цією статтею наслідків ставиться в залежність від того, чи було в подальшому схвалено правочин особою, від імені якої його вчинено; тому господарський суд повинен у розгляді відповідної справи з'ясовувати пов'язані з цим обставини. Доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення уповноваженого органу (посадової особи) такої юридичної особи до другої сторони правочину чи до її представника (лист, телефонограма, телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення зазначеним органом (посадовою особою) дій, які свідчать про схвалення правочину (прийняття його виконання, здійснення платежу другій стороні, підписання товаророзпорядчих документів і т. ін.). Наведене стосується й тих випадків, коли правочин вчинений не представником юридичної особи з перевищенням повноважень, а особою, яка взагалі не мала повноважень щодо вчинення даного правочину.

Як вище встановлено судами, з боку позивача мало місце наступне схвалення правочину, яке полягало у поставці ним відповідачеві товару, та прийняттям його часткової оплати відповідачем, а отже, в силу приписів частини 2 статті 241 Цивільного кодексу України, даний правочин є таким, що змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту його вчинення.

Крім того, частиною 5 пункту 2.10 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29 травня 2013 року "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" встановлено, що у силу припису статті 204 Цивільного кодексу України правомірність правочину презюмується.

Відповідно до частини 3 статті 237 Цивільного кодексу України представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_2 є виконавчим директором ТОВ "Мегаплант" та укладав даний договір на підставі довіреності №27/11/2015-2 від 27 листопада 2015 року та наказу №78-к про призначення виконавчого директора від 27 листопада 2015 року.

Таким чином, доводи відповідача, викладені у апеляційній скарзі, є безпідставними, необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Місцевим господарським судом повністю з'ясовані обставини, що мають значення для справи. Висновки, викладені у рішенні місцевого господарського суду, відповідають обставинам справи. Судом не порушені та правильно застосовані норми матеріального та процесуального права.

За таких обставин підстав для зміни, скасування рішення місцевого господарського суду, визначених статтею 104 ГПК України, не вбачається.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 99, 101, 103, 105 ГПК України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Рішення господарського суду Хмельницької області від 07.09.17 р. у справі №924/664/17 залишити без змін, апеляційну скаргу ТОВ "Поділля парк" - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Справу № 924/664/17 повернути господарському суду Хмельницької області.

Головуючий суддя Мамченко Ю.А.

Суддя Огороднік К.М.

Суддя Саврій В.А.