Ухвала

від 18.10.2017 по справі 820/979/17

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 жовтня 2017 р.Справа № 820/979/17 Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Калитки О. М.

Суддів: Кононенко З.О. , Калиновського В.А.

за участю секретаря судового засідання Ковальчук А.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління ДФС у Харківській області на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 19.07.2017р. по справі № 820/979/17

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Агропромислова компанія Савинська"

до Головного управління ДФС у Харківській області

про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Агропромислова компанія Савинська", звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного Управління ДФС у Харківській області, в якому просив суд скасувати податкові повідомлення-рішення від 17.11.2016 р. № 0002211403 та від 17.11.2016 р. № 0002231403.

В обґрунтування позову позивач зазначив, що не погоджується з висновками акту перевірки, вважає податкові повідомлення-рішення, видані на підставі акту перевірки, такими, що ґрунтуються на незаконних і необґрунтованих висновках податкового органу, а отже підлягають скасуванню.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 19.07.2017 року у справі № 820/979/17 задоволено адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Агропромислова компанія Савинська" до Головного управління ДФС у Харківській області про скасування податкових повідомлень-рішень.

Скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Харківській області від 17.11.2016 р. № 0002211403.

Скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Харківській області від 17.11.2016 р. № 0002231403.

Відповідач не погодився із рішенням суду та подав апеляційну скаргу, в якій зазначив, що рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, просив суд скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги відповідно до ст. 195 Кодексу адміністративного судочинства України, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено під час апеляційного розгляду, Головним управлінцям ДФС у Харківській області проведено перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю Агропромислова компанія Савинська , за результатами якої складено акт від 17.10.2016 р. № 642/20-40-14-03-08/37010685 про результати документальної планової перевірки ТОВ АПК Савинська (код ЄДРПОУ 37010685) з питань дотримання вимог податкового законодавств за період з 01.01.2015 року по 30.06.2016 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2015 року по 30.06.2016 року.

Перевіркою, зокрема, зроблено висновки про порушення позивачем:

п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.5, п. 198.6 ст. 198 ПК України, ТОВ Агропромислова компанія Савинська занижено ПДВ - 642 782 грн., у тому числі за листопад 2015 р. у сумі - 499100, 00 грн., за квітень 2016 р. у сумі 143 682 грн. та завищення від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту на суму 451 933,00 грн. за червень 2016 р.

На підставі акту перевірки від 17.10.2016 р. № 642/20-40-14-03-08/37010685 відповідачем, видано податкові повідомлення-рішення:

- від 17.11.2016 р. № 0002211403, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість (далі - ПДВ) на суму 803 477,50 грн. у тому числі 642 782,00 грн. - за податковими зобов'язаннями і 160 695,50 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

- від 17.11.2016 р. № 0002231403, яким Позивачу зменшено суму від'ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду у сумі 451 933,00 грн.

В акті перевірки від 17.10.2016 р. № 642/20-40-14-03-08/37010685 вказано, що порушення податкового законодавства були допущені позивачем при здійсненні придбання товарно-матеріальних цінностей у наступних контрагентів: ТОВ ТД Фаворит груп - податковий кредит у розмірі 358 258,51 грн.; ПП Євромет-Д - податковий кредит у розмірі 146 071,76 грн.; ТОВ Евро-Тест - податковий кредит у розмірі 35 466,76 грн.; ТОВ Вимір-Експо - податковий кредит у розмірі 536 866,67 грн.; ТОВ Ека Строй Плюс - податковий кредит у розмірі 17 994,50 грн.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що реальність здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами підтверджується належними первинними документами, а тому оскаржувані рішення є протиправними.

Колегія суддів погоджується з таким висновком виходячи з наступного.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 Податкового Кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.2 ст. 198 Податкового Кодексу України).

Водночас згідно п. 198.3 ст. 198 Податкового Кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Тобто, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

В пункті 198.6 статті 198 Податкового кодексу України зазначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Податкова накладна виписується удвох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів (послуг) (пункт 201.4 статті 201 Податкового кодексу України).

Водночас, ст.1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" №996-ХІV від 16.07.1999 р. визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, для підтвердження даних податкового обліку можуть братись до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції. Тобто, податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість має бути підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків. При цьому, оцінюватись при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Згідно ч.1 ст.9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

За приписами ч.2 ст.9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Пунктом 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88 передбачено, що первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно з п.200.1, п.200.2, п.200.3 ст.200 ПК України, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду. При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 статті 200 ПК України, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені ПК України. При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 статті 200 ПК України, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Згідно пункту 201.8 статті 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Податкова накладна, відповідно до абзацу першого пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Із системного аналізу вказаних правових норм, можливо дійти до висновку, що для отримання права на податковий кредит із сум податку на додану вартість, сплачених в ціні придбаного товару (робіт, послуг), платник ПДВ повинен мати податкові накладні, видані на реально отриманий товар (роботи, послуги), призначений для використання у власній господарській діяльності.

Як підтверджено матеріалами справи, ТОВ "Агропромислова компанія Савинська" є підприємством, яке займається переробкою цукрових буряків і виробництвом цукру.

Відповідно до Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб- підприємців та громадських формувань, основними видами діяльності Позивача за КВЕД є: 10.81 Виробництво цукру; 23.52 Виробництво вапна та гіпсових сумішей; 46.36 Оптова торгівля цукром, шоколадом і кондитерськими виробами; 46.75 Оптова торгівля хімічними продуктами; 49.41 Вантажний автомобільний транспорт; 35.11 Виробництво електроенергії.

30.03.2016 р. між позивачем (покупець) і ТОВ ТОРГОВИЙ ДОМ ФАВОРИТ ГРУП (постачальник) було укладено договір поставки № 3003У, за умовами якого постачальник зобов'язався поставити покупцю вугільну продукцію - антрацит.

Істотні умови договору поставки було викладено у наступних специфікаціях: специфікація № 1 від 30.03.2016 р. було передбачено відвантаження позивачу вугілля кам'яного АШ 0-6 мм у кількості 349 тон з можливим відхиленням 5 %; специфікація № 2 від 11.05.2016 р. було передбачено відвантаження позивачу вугілля кам'яного АШ 0-6 мм у кількості 1161,67 тон з можливим відхиленням 5 %.

На виконання умов договору ТОВ ТД Фаворит груп поставило позивачу вугілля, що підтверджується накладною від 23.04.2016 №6 та актом від 23.04.2016 №1 на 349 т. у сумі 488601,40 грн. (ПДВ - 81433,57 грн.), накладною від 23.05.2016 №8 та актом від 23.05.2016 №2 на 580 т. у сумі 829402,32 грн. (ПДВ - 138233,72 грн.), накладною від 30.05.2016 №9 та актом від 30.05.2016 №3 на 581,5 т. у сумі 831547,33 грн. (ПДВ - 138591,22 грн.).

Транспортування вугілля на адресу позивача підтверджується залізничними накладними: дата відправлення 13.04.2016 ідентифікація відправлення 53440707, дата відправлення 19.05.2016 ідентифікація відправлення 48293658, дата відправлення 19.05.2016 ідентифікація відправлення 48288823, дата відправлення 30.05.2016 ідентифікація відправлення 48440150, дата відправлення 25.05.2016 ідентифікація відправлення 48440168.

Оплату вугілля здійснено у повному обсязі платіжними дорученнями: від 26.04.2016 №С8-606, від 26.05.2016 № С8-791, від 02.06.2016 №С8-833 на загальну суму 2149551,05 грн.

За фактом оплати позивач одержав податкові накладні, належним чином оформлені і зареєстровані у ЄРПН: від 26.04.2016 № 5, від 26.05.2016 № 1, від 02.06.2016 № 1 на загальну суму 2149551,05 грн. (ПДВ-358258,51 грн.).

14.07.2015 р. між позивачем (покупець) і ПП ЄВРОМЕТ-Д (постачальник) було укладено договір поставки № 94/07, за умовами якого постачальник зобов'язався поставити покупцю вугільну продукцію.

Істотні умови договору поставки було викладено у специфікаціях. Специфікацією № 1 від 14.07.2015 р. було передбачено відвантаження позивачу вугілля кам'яного АШ 0-6 мм у кількості 140 тон. Специфікацією № 2 від 24.08.2015 р. було передбачено відвантаження позивачу вугілля кам'яного АШ 0-6 мм у кількості 327,4 тон. На виконання умов договору ПП ЄВРОМЕТ-Д поставило позивачу вугілля загальною кількістю 467,4 тон, що підтверджується видатковими накладними: від 31.08.2015 №РН-019 на 140 т. у сумі 238000,56 грн. (ПДВ -39666,76) та від 01.10.2015 № РН-026 на 327 т. у сумі 4638430,00 грн. (ПДВ-106405,00).

Транспортування вугілля на адресу позивача підтверджується залізничними накладними: дата відправлення 29.07.2015 ідентифікація відправлення 53226585, дата відправлення 29.07.2015 ідентифікація відправлення 53226775, дата відправлення 26.08.2015 ідентифікація відправлення 53878005, дата відправлення 26.08.2015 ідентифікація відправлення 53877999.

Оплату вугілля здійснено платіжними дорученнями: від 01.09.2015 №С8-1528 та від 08.10.2015 № С8-1910 на загальну суму 873891,55 грн.

За фактом оплати позивач одержав податкові накладні, належним чином оформлені і зареєстровані у ЄРПН від 31.08.2015 №2, від 08.10.2015 №1 на загальну суму 876430,56 грн. (ПДВ-146071,76 грн.).

18.05.2015 р. між позивачем (покупець) і ТОВ ЄВРО-ТЕСТ (постачальник) було укладено договір поставки № 18\05-2015, за умовами якого постачальник зобов'язався поставити покупцю вугільну продукцію.

Істотні умови договору поставки було викладено у специфікації № 1 від 18.05.2015 p., а саме: ТОВ ЄВРО-ТЕСТ зобов'язалося відвантажити позивачу вугілля кам'яне АШ 0-6 у кількості 140 тон.

На виконання умов договору ТОВ ЄВРО-ТЕСТ поставило позивачу вугілля загальною кількістю 140 тон, що підтверджується видатковою накладною від 02.08.2015 №ЕТ-0000008 на суму 212800,56 грн. (ПДВ-35466,76 грн.)

Транспортування вугілля на адресу позивача підтверджується залізничною накладною дата відправлення 23.06.2015 ідентифікація відправлення 52375110.

Оплату вугілля здійснено платіжним дорученням від 04.08.2015 №С8-1237 на суму 212800,56 грн.

23.04.2015 р. між позивачем (покупець) і ТОВ ВИМІР ЕКСПО (постачальник) було укладено Договір поставки № 42/04, за умовами якого постачальник зобов'язався поставити покупцю вугільну продукцію.

Істотні умови договору поставки було викладено у специфікаціях: специфікацією від 23.04.2015 р. ТОВ ВИМІР ЕКСПО зобов'язалося відвантажити позивачу вугілля кам'яне АО (25-50) у кількості 140 тон; специфікацією від 03.08.2015 р. ТОВ ВИМІР ЕКСПО зобов'язалося відвантажити позивачу вугілля кам'яне АС (0-12) у кількості 1 388 тон.

На виконання умов договору ТОВ ВИМІР ЕКСПО поставило позивачу вугілля загальною кількістю 1528 тон, що підтверджується видатковими накладними: від 01.09.2015 № ВЭ-000019, від 08.09.2015 № ВЭ-000021, від 18.09.2015 № ВЭ-000024.

Транспортування вугілля на адресу позивача підтверджується залізничними накладними: дата відправлення 25.08.2015 ідентифікація відправлення 53843454, дата відправлення 25.08.2015 ідентифікація відправлення 53843496, дата відправлення 31.08.2015 ідентифікація відправлення 48006274, дата відправлення 08.09.2015 ідентифікація відправлення 48199855, дата відправлення 08.09.2015 ідентифікація відправлення 48199400.

Оплату вугілля здійснено платіжними дорученнями: від 03.09.2015 №С8-1554, від 10.09.2015 №C8-1632, від 10.09.2015 №3, від 11.09.2015 № С8-1637, від 22.09.2015 № С8-1752 на загальну суму 3221200,03 грн.

Право позивача на формування податкового кредиту підтверджується належним чином оформленими податковими накладними, що зареєстровані у ЄРПН: від 01.09.2015 №30, від 08.09.2015 № 31, від 18.09.2015 № 37 на загальну суму 3221200,03 грн. (ПДВ-536866,67 грн.).

21.09.2015 р. між позивачем і TOB ЕКА СТРОЙ ПЛЮС було укладено договір поставки № 42, за умовами якого постачальник зобов'язався поставити покупцю ножі бурякорізці безреберні, виготовлені зі сталі У7, заточені.

Додатком № 1 до договору поставки було, зокрема, визначено кількість та ціну товару - 850 ножів загальною вартістю 107 967,00 грн., у тому числі ПДВ - 17 994,50 грн., а також місце (адресу) поставки товару - склад покупця в смт. Савинці, за адресою вул. Савинське шосе, 1.

Вказаний товар поставлено позивачу у повному обсязі, що підтверджується видатковою накладною № ЕЮ000000308 від 22.09.2015 р.

Транспортування ножів бурякорізних на адресу позивача здійснено автомобільним транспортом, що підтверджується товарно-транспортною накладною від 22.09.2015 р.

Оплату вугілля здійснено платіжними дорученнями від 30.09.2015 №С8-1817, від 27.10.2015 №С8-2042, від 05.11.2015 №С8-2116, на загальну суму 107967,00 грн.

За фактом відвантаження товару позивач одержав податкову накладну від 22.09.2015 №96.

Колегія суддів зазначає, що досліджені у судовому засіданні документи бухгалтерського та податкового обліку, податкові накладні, відповідають вимогам статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" №996-ХІV від 16.07.1999р., містять обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис, не мають дефектів форми, змісту або походження, тобто є такими, що не викликають сумнівів щодо їх юридичної сили та доказовості та підтверджують фактичне здійснення господарських операцій.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що на підтвердження здійснення позивачем господарських операцій з його контрагентами до суду надані копії необхідних документів, що підтверджують факт реального здійснення господарських операцій.

Щодо доводів відповідача про порушення кримінальних проваджень відносно контрагентів позивача, колегія суддів зазначає наступне.

Також статтею 16 ПК України передбачено, що особами, відповідальними за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, за нарахування, утримання та сплату (перерахування) податку до бюджету, а також за повноту та своєчасність його внесення до бюджету - є платники податку.

Відповідно до п.36.5 ст. 36 Податкового кодексу України, відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов'язку несе платник податків.

При цьому такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку, допущені безпосередньо ним самим.

Отже, відповідальність є персональною; обов'язковою правовою підставою для неї є наявність вини конкретного платника податків у допущених порушеннях, відповідно, вона не може автоматично поширюватись на контрагентів платника податків. Порушення, допущені одним платником податків у відображенні в податковому обліку певної господарської операції, за загальним правилом не впливають на права та обов'язки іншого платника податків.

Колегія суддів вказує, що належними та допустимими в розумінні ст. 124 Конституції України та ст. 70 КАС України доказами факту відображення в обліку показників господарських операцій, які в дійсності не відбулись, можуть бути або обвинувальний вирок суду по кримінальній справі (бо діяння платника податків по протиправному заволодінню майном іншої особи або ухиленню від сплати податків є об'єктивною стороною злочинів, передбачених ст. 191 КК України та ст. 212 КК України), або рішення суду у справі про стягнення одержаного за нікчемним правочином (бо наслідком вчинення платником податків нікчемного правочину відповідно до ст. ст. 207, 208, 250 Господарського кодексу України є застосування конфіскаційного заходу у вигляді стягнення одержаного за нікчемним правочином), або рішення суду про визнання правочину недійсним (бо відповідно до ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України вчинення платником податків правочину, котрий суперечить інтересам держави і суспільства, є підставою для звернення до суду з вимогою про визнання такого правочину недійсним).

Відповідно до частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Між тим, в акті перевірки відповідачем не наведено доказів наявності обвинувального вироку суду, рішення суду про стягнення одержаного за нікчемним правочином або рішення суду про визнання правочину недійсним.

При цьому, колегія суддів зазначає, що згідно ч. 4 ст. 72 КАС України передбачає, що вирок суду у кримінальному провадженні або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

При цьому, норма частини четвертої статті 72 КАС України поширюється лише на особу, щодо якої постановлено відповідний вирок або прийнято постанову. Тому обов'язковими є лише обставини щодо безпосередньо цієї особи (засудженого (виправданого) або притягнутого (не притягнутого) до адміністративної відповідальності), а не щодо інших осіб .

Адміністративний суд під час розгляду конкретної справи на підставі встановлених ним обставин (у тому числі з урахуванням преюдиційних обставин) повинен самостійно кваліфікувати поведінку особи і дійти власних висновків щодо правомірності такої поведінки з відповідним застосуванням необхідних матеріально-правових норм.

Таким чином, в такого роду спорах, посилання фіскального органу на порушення кримінального провадження, де ще немає вироку по справі - не є належним доказом.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Як вбачається з ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що висновки акту документальної позапланової виїзної перевірки 03.03.2017 №772/20-40-14-06-10/23749676 не підтверджені належними доказами, а тому є безпідставними, а прийняті на підставі таких висновків податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної Фіскальної служби у Харківській області від 23.03.2017 за №№0000301406 підлягає скасуванню.

Доводи апеляційної скарги з наведених вище підстав висновків суду не спростовують.

Статтею 159 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Враховуючи вищевикладене, переглянувши постанову суду першої інстанції, в межах доводів апеляційних скарг, колегія суддів підтверджує, що при її прийнятті суд першої інстанції дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Відповідно до ч. 1 ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову чи ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200, п. 1 ч. 1 ст. 205, ст. 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Харківській області залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 19.07.2017р. по справі № 820/979/17 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя (підпис)Калитка О.М. Судді (підпис) (підпис) Кононенко З.О. Калиновський В.А. Повний текст ухвали виготовлений 23.10.2017 р.