Постанова

від 16.04.2019 по справі 820/979/17

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

Іменем України

Київ

16 квітня 2019 року

справа №820/979/17

адміністративне провадження №К/9901/37622/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Ханової Р.Ф.(суддя-доповідач),

суддів: Гончарової І.А., Олендера І.Я.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління ДФС у Харківській області

на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 19 липня 2017 року у складі судді Тітова О.М.,

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 18 жовтня 2017 року у складі суддів Калитки О.М., Кононенко З.О., Калиновського А.С.,

у справі № 820/979/17

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Агропромислова компанія "Савинська"

до Головного управління ДФС у Харківській області

про скасування податкових повідомлень-рішень,

У С Т А Н О В И В :

06 березня 2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Агропромислова компанія "Савинська" (далі - Товариство, платник податків, позивач у справі) звернулося до суду з позовом до Головного управління ДФС у Харківській області (далі - податковий орган, відповідач у справі) про скасування податкових повідомлень - рішень податкового органу від 17 листопада 2016 року № 0002231403, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість на 451933 грн за червень 2016 року, та № 0002211403, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання з податку на додану вартість на 642782 грн за основним платежем та застосовані штрафні (фінансові) санкції у сумі 160695 грн 50 коп., з мотивів безпідставності їх прийняття.

19 липня 2017 року постановою Харківського окружного адміністративного суду, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 18 жовтня 2017 року, задоволений позов Товариства, скасовані податкові повідомлення-рішення податкового органу від 17 листопада 2016 року № 0002211403 та № 0002231403, з мотивів відсутності підстав у податкового органу для виключення ПДВ, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів, зі складу податкового кредиту.

13 листопада 2017 року податковим органом подано касаційну скаргу до Вищого адміністративного суду України, в якій відповідач, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким в задоволенні позовних вимог Товариства відмовити в повному обсязі.

В обґрунтування касаційної скарги відповідач наводить обставини справи шляхом відтворення частини акта перевірки та нормативно - правове обґрунтування вимог касаційної скарги шляхом викладення тексту норм покладених в основу прийняття спірних податкових повідомлень - рішень.

05 грудня 2017 року ухвалою Вищого адміністративного суду України відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою податкового органу, після усунення недоліків наведених в ухвалі цього суду від 14 листопада 2017 року та витребувана справа №820/979/17 з Харківського окружного адміністративного суду.

Товариством заперечення або відзив на касаційну скаргу податкового органу до Суду не подані, що не перешкоджає її розгляду по суті.

05 лютого 2018 року справа №820/979/17 надійшла до Вищого адміністративного суду України.

14 березня 2018 року справа №820/979/17 разом із матеріалами касаційної скарги №К/9901/37622/18 передані до Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Верховний Суд, переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги.

Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Зазначеним вимогам закону судові рішення відповідають.

Суди попередніх інстанцій установили, що Товариство є юридичною особою, включене до ЄДРПОУ за номером 37010685, перебуває на податковому обліку з 15 лютого 2011 року, є платником податку на додану вартість з 13 березня 2011 року, є підприємством, яке займається переробкою цукрових буряків і виробництвом цукру, основними видами діяльності за КВЕД є: 10.81 Виробництво цукру; 23.52 Виробництво вапна та гіпсових сумішей; 46.36 Оптова торгівля цукром, шоколадом і кондитерськими виробами; 46.75 Оптова торгівля хімічними продуктами; 49.41 Вантажний автомобільний транспорт; 35.11 Виробництво електроенергії.

Податковим органом у серпні-вересні 2016 року проведено документальну планову виїзну перевірку Товариства зокрема з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01 січня 2015 року по 30 червня 2016 року, результати якої викладені в акті перевірки від 17 жовтня 2016 року №642/20-40-14-03-08/37010685 (далі акт перевірки).

17 листопада 2016 року керівником податкового органу прийняті податкові повідомлення-рішення згідно з підпунктом 54.3.2 пункту 54.3 статті 54, пунктом 58.1 статті 58 Податкового кодексу України на підставі акта перевірки.

Податковим повідомленням - рішенням №0002211403 збільшено суму грошового зобов'язання з податку на податку на додану вартість за основним платежем у сумі 642782 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями у сумі 160695 грн 50 коп. Правовою підставою збільшення суми грошового зобов'язання визначені положення підпунктів 198.1, 198.2, 198.3, 198.5, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, штрафні (фінансові) санкції застосовані на підставі пункту 123.1 статті 123 цього кодексу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за висновком податкового органу порушення податкового законодавства допущені позивачем при здійсненні придбання товарно-матеріальних цінностей у наступних контрагентів: ТОВ ТД Фаворит груп - податковий кредит у розмірі 358 258,51 грн; ПП Євромет-Д - податковий кредит у розмірі 146 071,76 грн; ТОВ Евро-Тест - податковий кредит у розмірі 35 466,76 грн; ТОВ Вимір-Експо - податковий кредит у розмірі 536 866,67 грн; ТОВ Ека Строй Плюс - податковий кредит у розмірі 17 994,50 грн.

Вирішуючи спірні правовідносини суди попередніх інстанцій висновувалися на тому, що реальність здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами підтверджується належними первинними документами, а тому оскаржувані рішення є протиправними.

В основу такого висновку судами попередніх інстанцій покладений системний аналіз положень пунктів198.1, 198.2, 198.3, 198.6 статті 198, пункту 201.4 статті 201 Податкового кодексу України, який серед іншого зумовив висновок про те, що необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності на підставі податкової накладної, яка виписується у день виникнення податкових зобов'язань продавця та аналізу положень статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" №996-ХІV від 16 липня 1999 року, яким серед іншого встановлено значення первинного документа, як документа, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відтак, для підтвердження даних податкового обліку можуть братись до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції. Тобто, податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість має бути підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків. При цьому, оцінюватись при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Судами попередніх інстанцій у судових рішеннях наведений текст частини першої, частини другої статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88, якими встановлені вимоги до первинних документів, як підстав формування даних бухгалтерського обліку платника податку по факту здійснення господарських операцій.

Здійснивши системний аналіз положень пунктів 200.1, 200.2, 200.3 статті 200, пунктів 201.8, 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, суди попередніх інстанцій дійшли до висновку, що для отримання права на податковий кредит із сум податку на додану вартість, сплачених в ціні придбаного товару (робіт, послуг), платник ПДВ повинен мати податкові накладні, видані на реально отриманий товар (роботи, послуги), призначений для використання у власній господарській діяльності.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 30 березня 2016 року між позивачем (покупець) і ТОВ ТОРГОВИЙ ДОМ ФАВОРИТ ГРУП (постачальник) укладено та виконано договір поставки № 3003У, предметом якого є поставка вугільної продукції - антрациту, за специфікаціями до цього договору предметом поставки є вугілля кам'яне АШ 0-6 мм у кількості 349 тон з можливим відхиленням 5 %; вугілля кам'яне АШ 0-6 мм у кількості 1161,67 тон з можливим відхиленням 5 %.

Факт реального виконання договору поставки вугілля підтверджується накладною від 23.04.2016 №6 та актом від 23.04.2016 №1 на 349 т. у сумі 488601,40 грн. (ПДВ - 81433,57 грн.), накладною від 23.05.2016 №8 та актом від 23.05.2016 №2 на 580 т. у сумі 829402,32 грн. (ПДВ - 138233,72 грн.), накладною від 30.05.2016 №9 та актом від 30.05.2016 №3 на 581,5 т. у сумі 831547,33 грн. (ПДВ - 138591,22 грн.), транспортування вугілля на адресу позивача підтверджується залізничними накладними, оплата у повному обсязі платіжними дорученнями.

Також встановлено, що за фактом оплати позивач одержав податкові накладні, належним чином оформлені і зареєстровані у ЄРПН: від 26.04.2016 № 5, від 26.05.2016 № 1, від 02.06.2016 № 1 на загальну суму 2149551,05 грн. (ПДВ-358258,51 грн.).

Також 14 липня 2015 року між позивачем (покупець) і ПП ЄВРОМЕТ-Д (постачальник) укладено та виконано договір поставки вугільної продукції № 94/07, з урахуванням Специфікацій до договору передбачено відвантаження позивачу вугілля кам'яного АШ 0-6 мм у кількості 140 тон., вугілля кам'яного АШ 0-6 мм у кількості 327,4 тон. На виконання умов цього договору ПП ЄВРОМЕТ-Д поставило позивачу вугілля загальною кількістю 467,4 тон, що підтверджується видатковими накладними: від 31.08.2015 №РН-019 на 140 т. у сумі 238000,56 грн. (ПДВ -39666,76) та від 01.10.2015 № РН-026 на 327 т. у сумі 4638430,00 грн. (ПДВ-106405,00), транспортування вугілля на адресу позивача підтверджується залізничними накладними, оплата вугілля здійснена платіжними дорученнями, за фактом оплати позивач одержав податкові накладні, належним чином оформлені і зареєстровані у ЄРПН від 31.08.2015 №2, від 08.10.2015 №1 на загальну суму 876430,56 грн. (ПДВ-146071,76 грн.).

18 травня 2015 року між позивачем (покупець) і ТОВ ЄВРО-ТЕСТ (постачальник) укладено та виконано договір поставки вугільної продукції № 18\05-2015, предметом поставки якого є вугілля кам'яне АШ 0-6 у кількості 140 тон., факт постачання якого підтверджується видатковою накладною від 02.08.2015 №ЕТ-0000008 на суму 212800,56 грн. (ПДВ-35466,76 грн.), транспортування вугілля на адресу позивача підтверджується залізничною накладною, оплата вугілля платіжним дорученням від 04.08.2015 №С8-1237 на суму 212800,56 грн.

23 квітня 2015 року між позивачем (покупець) і ТОВ ВИМІР ЕКСПО (постачальник) укладено та виконано договір поставки вугільної продукції № 42/04, предметом поставки за специфікаціями до якого є вугілля кам'яне АО (25-50) у кількості 140 тон та вугілля кам'яне АС (0-12) у кількості 1 388 тон., постачання за цим договором вугілля загальною кількістю 1528 тон, підтверджується видатковими накладними: від 01.09.2015 № ВЭ-000019, від 08.09.2015 № ВЭ-000021, від 18.09.2015 № ВЭ-000024, транспортування вугілля на адресу позивача підтверджується залізничними накладними, оплата платіжними дорученнями, формування податкового кредиту підтверджується належним чином оформленими податковими накладними, що зареєстровані у ЄРПН: від 01.09.2015 №30, від 08.09.2015 № 31, від 18.09.2015 № 37 на загальну суму 3221200,03 грн. (ПДВ-536866,67 грн.).

21 вересня 2015 року між позивачем і TOB ЕКА СТРОЙ ПЛЮС укладено та виконано договір поставки № 42, предметом поставки за умовами якого є ножі бурякорізці безреберні, виготовлені зі сталі У7, заточені., додатком до цього договору поставки було, зокрема, визначено кількість та ціну товару - 850 ножів загальною вартістю 107 967,00 грн., у тому числі ПДВ - 17 994,50 грн., а також місце (адресу) поставки товару - склад покупця в смт. Савинці, за адресою вул. Савинське шосе, 1.

Факт поставки вказаного товару позивачеві у повному обсязі підтверджується видатковою накладною № ЕЮ000000308 від 22.09.2015 р., транспортування ножів бурякорізних на адресу позивача здійснено автомобільним транспортом, що підтверджується товарно-транспортною накладною від 22.09.2015 р., оплата здійснена платіжними дорученнями на загальну суму 107967,00 грн. За фактом відвантаження товару позивач одержав податкову накладну від 22.09.2015 №96.

Суд апеляційної інстанції встановив, що на підтвердження здійснення позивачем господарських операцій з його контрагентами до суду надані копії необхідних документів, що підтверджують факт реального здійснення господарських операцій, які досліджені у судовому засіданні, результат досліджень зумовив висновок про те, що документи бухгалтерського та податкового обліку, податкові накладні, відповідають вимогам статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" №996-ХІV від 16.07.1999 р.

Оцінюючи доводи відповідача про порушення кримінальних проваджень відносно контрагентів позивача, суд апеляційної інстанції висновувався на аналізі положень статті 16 Податкового кодексу України, якою передбачено, що особами, відповідальними за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, за нарахування, утримання та сплату (перерахування) податку до бюджету, а також за повноту та своєчасність його внесення до бюджету - є платники податку.

Відповідно до пункту 36.5 статті 36 Податкового кодексу України, відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов'язку несе платник податків, при цьому такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку, допущені безпосередньо ним самим.

Відтак, за висновком суду апеляційної інстанції, відповідальність є персональною; обов'язковою правовою підставою для неї є наявність вини конкретного платника податків у допущених порушеннях, відповідно, вона не може автоматично поширюватись на контрагентів платника податків. Порушення, допущені одним платником податків у відображенні в податковому обліку певної господарської операції, за загальним правилом не впливають на права та обов'язки іншого платника податків.

Суд апеляційної інстанції зазначив, що належними та допустимими в розумінні статті 124 Конституції України та статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, яка діяла на час розгляду справи судами попередніх інстанцій) доказами факту відображення в обліку показників господарських операцій, які в дійсності не відбулись, можуть бути або обвинувальний вирок суду по кримінальній справі (адже діяння платника податків по протиправному заволодінню майном іншої особи або ухиленню від сплати податків є об'єктивною стороною злочинів, передбачених статтею 191 КК України та статтею 212 КК України), або рішення суду у справі про стягнення одержаного за нікчемним правочином (адже наслідком вчинення платником податків нікчемного правочину відповідно до статей 207, 208, 250 Господарського кодексу України є застосування конфіскаційного заходу у вигляді стягнення одержаного за нікчемним правочином), або рішення суду про визнання правочину недійсним (адже відповідно до частини 3 статті 228 Цивільного кодексу України вчинення платником податків правочину, котрий суперечить інтересам держави і суспільства, є підставою для звернення до суду з вимогою про визнання такого правочину недійсним).

Відповідно до частини першої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Між тим, в акті перевірки відповідачем не наведено доказів наявності обвинувального вироку суду, рішення суду про стягнення одержаного за нікчемним правочином або рішення суду про визнання правочину недійсним.

Частиною четвертою статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України передбаченно, що вирок суду у кримінальному провадженні або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

При цьому, норма частини четвертої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України поширюється лише на особу, щодо якої постановлено відповідний вирок або прийнято постанову. Тому обов'язковими є лише обставини щодо безпосередньо цієї особи (засудженого (виправданого) або притягнутого (не притягнутого) до адміністративної відповідальності), а не щодо інших осіб .

За висновком суду апеляційної інстанції суд під час розгляду конкретної справи на підставі встановлених ним обставин (у тому числі з урахуванням преюдиційних обставин) повинен самостійно кваліфікувати поведінку особи і дійти власних висновків щодо правомірності такої поведінки з відповідним застосуванням необхідних матеріально-правових норм.

За висновком суду апеляційної інстанції посилання фіскального органу на порушення кримінального провадження, де ще немає вироку по справі - не є належним доказом.

Суд погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, відхиляє доводи податкового органу про те, що судами не враховано, що контрагенти позивача є фігурантами багатьох кримінальних справ, вказавши при цьому виключно на дати 14 липня 2016 року, 30 травня 2016 року та 24 вересня 2015 року та номери кримінальних проваджень, не обґрунтувавши належність конкретного доказу для підтвердження своїх заперечень проти позову та доводів касаційної скарги.

Оцінюючи спірні операції суди попередніх інстанцій висновувалися на доведеності поставки контрагентами позивача товару (продукції виробничо-технічного призначення) та використання його позивачем у власній господарській діяльності в оподаткованих операціях.

Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що дослідженнями акта перевірки та долученими до матеріалів справи відповідними первинними документами підтверджений рух придбаної позивачем продукції.

Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про наявність у позивача відповідних первинних документів як підстав для бухгалтерського обліку господарських операцій, якими зафіксовані факти їх здійснення, відповідно до частини першої та другої статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні .

Здійснення позивачем господарських операцій, їх реальний характер, встановлено судами попередніх інстанцій, що доводить правомірність формування позивачем, як витрат, так і податкового кредиту по факту придбання товару (продукції) та спростовує висновки податкового органу про податкові правопорушення покладені в основу прийняття податкових повідомлень-рішень.

Відсутність підстав збільшення грошових зобов'язань з податку на прибуток та податку на додану вартість спірними податковими повідомленнями-рішеннями унеможливлює застосування штрафних (фінансових) санкцій.

Суд зазначає, що відповідачем касаційною скаргою не обґрунтовано, із зазначенням того, у чому полягає неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, внаслідок чого у цій частині касаційна скарга є невмотивованою.

Відповідач касаційною скаргою просить про переоцінку, додаткову перевірку доказів стосовно здійснення господарських операцій із контрагентом позивача, що знаходиться за межами касаційного перегляду встановленими частиною другою статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України.

Верховний Суд визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень, внаслідок чого касаційна скарга відповідача залишається без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанції без змін.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Головного управління ДФС у Харківській області залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 19 липня 2017 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 18 жовтня 2017 року у справі № 820/979/17 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Р.Ф. Ханова

Судді: І.А. Гончарова

І.Я. Олендер