Постанова

від 18.10.2017 по справі 914/120/17

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" жовтня 2017 р. Справа № 914/120/17

Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії:

головуючого-судді Малех І.Б.

суддів Костів Т.С.

Матущак О.І.

при секретарі судового засідання Кришталь М.Б.

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Юліан Люкс", б/н від 28.08.2017р.

на рішення господарського суду Львівської області від 21.03.2017р., суддя Петрашко М.М.

у справі № 914/120/17

за позовом : Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, м. Львів

до відповідача : Товариства з обмеженою відповідальністю "Юліан Люкс", м. Львів

про стягнення 175364,60 грн.

за участю представників:

від позивача - ОСОБА_3 - представник (довіреність б/н від 06.02.2017р.)

від відповідача (скаржника) - Шимоняк І.В. - представник (довіреність б/н від 06.10.2017р.)

ВСТАНОВИВ:

рішенням господарського Львівської області від 21.03.2017року в справі № 914/120/17, позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Юліан Люкс" на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 145.365,00 грн. суми попередньої оплати, 29.823,76 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами та 2.627,86 грн. судового збору.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, Товариство з обмеженою відповідальністю "Юліан Люкс" звернулося до Львівського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій зазначає, що рішення суду першої інстанції винесене з порушенням норм матеріального та процесуального права, неповним з'ясуванням обставин, що мали значення для справи, тому просить його скасувати і прийняти нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги, апелянт, посилається на те, що в матеріалах справи відсутні докази що підтверджують факт оплати та відсутні акти звірки. Також вважає неможливим застосування курсу долара до суму вимоги, крім того заперечує нарахування на суму боргу, процентів, за користування чужими коштами.

11.09.2017 року на розгляд суду поступив відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач заперечує доводи скаржника, просить у задоволенні вимог апеляційної скарги відмовити, оскаржуване рішення суду першої інстанції - залишити без змін.

18.10.2017 року на адресу суду від відповідача (скаржника) надійшло клопотання про призначення судової експертизи (б/н від 18.10.2017 року).

Представник відповідача (скаржника) підтримав клопотання (б/н від 18.10.2017 року) про призначення судової експертизи документа, а саме оригіналу договору купівлі-продажу від 03.10.2007 року та просив поставити на вирішення експерта питання: встановити приблизну дату написання тексту від руки на оригіналі договору.

Представник позивача в судовому засіданні проти клопотання скаржника про призначення судової експертизи (б/н від 18.10.2017 року) заперечив.

Розглянувши клопотання про призначення судової експертизи (б/н від 18.10.2017 року), заслухавши пояснення представників сторін, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення такого, за безпідставністю.

При цьому, колегія суддів виходила з того, що представник відповідача сам зазначав в судовому засіданні, що вони надали позивачу бланк договору з підписам та печатками для того, щоб останній дописав необхідні пункти та підписав його. Відтак призначення експертизи в даному випадку, слугуватиме лише методом затягування часу.

Представник відповідача (скаржника) в судовому засіданні вимоги апеляційної скарги підтримав, просив задоволити в повному обсязі: скасувати рішення господарського суду Львівської області від 21.03.2017р. по справі № 914/120/17 та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Представник позивача в судовому засіданні проти вимог апеляційної скарги заперечив, просив оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення, з підстав, наведених у запереченнях на апеляційну скаргу (вих.№04/10 від 04.10.2017 року).

Дослідивши докази матеріалів справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія Львівського апеляційного господарського суду дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Між сторонами в даній справі був укладений договір купівлі-продажу від 03.10.2007р. (надалі - Договір). За умовами цього Договору продавець (відповідач у справі) продає, а покупець (позивач у справі) купує плитку керамічну, за ціною 50,5 грн./м 2 , що еквівалентно 10 доларів США за курсом НБУ на 03.10.2007 р. (1 долар США = 5,05 грн.).

Сума договору складає 1.000.000, грн., що еквівалентно 198.000,00 доларів США (пункт 2.1 Договору).

Відповідно до пункт 3.1 Договору покупець зобов'язується здійснити передоплату за товари, шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок продавця.

Згідно з пунктом 3.2 Договору продавець зобов'язується відвантажити товар покупцю після поступлення коштів на розрахунковий рахунок продавця на протязі трьох тижнів або повернути кошти з урахуванням курсу долара на день фактичної оплати.

На виконання умов Договору позивачем, згідно платіжного доручення № 195 від 03.10.2007р. оплачено на рахунок відповідача 27.775,00 грн. попередньої оплати за матеріали, згідно з договором від 03.10.2007р.

Позивачем на адресу відповідача скеровано претензії №1/25 від 18.11.2016 р. та №20/02 від 20.02.2015 р. про повернення суми попередньої оплати. До матеріалів справи додано докази надіслання вказаних претензій.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічне положення передбачено частиною першою пункту 1 статті 193 Господарського кодексу України: суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частини першої статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до пункту 3.1. Договору покупець зобов'язується здійснити передоплату за товари, шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок продавця.

В силу статті 610, частини першої статті 612 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно з статтею 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

У пункті 3.2 Договору зазначено, що продавець зобов'язується відвантажити товар покупцю після поступлення коштів на розрахунковий рахунок продавця на протязі трьох тижнів або повернути кошти з урахуванням курсу долара на день фактичної оплати.

Відповідно до частини першої статті 530 Цивільного кодексу України, якщо в зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Згідно з частиною другою статті 693 Цивільного кодексу України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Судами встановлено, що позивачем виконано умови Договору, перераховано на банківський рахунок відповідача передоплату в розмірі 27.775,00 грн. Відтак, свій обов'язок з оплати товару позивач виконав повністю, а відповідач порушуючи умови Договору, не здійснив передачі товару. Враховуючи наведене, вимога позивача про повернення суми попередньої оплати є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

При цьому, суд також враховує, що за умовами Договору (пункт 1.1, 2.1, 3.2) визначено виконання грошового зобов'язання у гривнях із визначенням еквіваленту в іноземній валюті.

Відповідно до частини першої та другої статті 533 Цивільного кодексу України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо в зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті в гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Сума передоплати 27.775,00 грн., здійсненої позивачем, відповідно до платіжного доручення №195 від 03.10.2007 р., на час перерахування становила еквівалент у іноземній валюті 5500 доларів США (за курсом 1 долар США дорівнює 5,05 грн.).

Як зазначено вище, відповідно до п. 3.2 Договору, продавець, зобов'язується відвантажити товар покупцю після поступлення коштів на розрахунковий рахунок продавця на протязі трьох тижнів або повернути кошти з урахуванням курсу долара на день фактичної оплати.

Враховуючи курс валют НБУ на день подання позову та на день ухвалення рішення, беручи до уваги розмір заявленої до стягнення суми, суд дійшов висновку, що заявлена до стягнення з відповідача сума попередньої оплати у розмірі 145.365,00 грн. є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

В частині позовних вимог, щодо стягнення 29.999,60 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами, суд зазначає наступне.

За користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства (стаття 536 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч.ч. 2, 3 ст. 693 ЦК України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати. На суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати. Договором може бути встановлений обов'язок продавця сплачувати проценти на суму попередньої оплати від дня одержання цієї суми від покупця.

За загальним правилом, розмір і порядок одержання, процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. Аналогічної позиції дотримується Верховний Суд України у постанові від 07 вересня 2016 р. у справі N 6-1412цс16.

Відповідно до статті 111-28 Господарського процесуального кодексу України висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 111 16 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Відтак судом першої інстанції, після здійснення перерахунку, правомірно стягнуто з відповідача на користь позивача 29.823,76 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами.

Відповідно до ст.ст.33, 34 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно ст.43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 ГПК України, Львівський апеляційний

господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Юліан Люкс", б/н від 28.08.2017р. залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду Львівської області від 21.03.2017року у справі № 914/120/17 залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.

4. Матеріали справи направити на адресу місцевого господарського суду.

Повний текст постанови виготовлений 23.10.2017 р.

Головуючий -суддя Малех І.Б.

Суддя Костів Т.С.

Суддя Матущак О.І.