Рішення

від 19.10.2017 по справі 2-3253/09

КОМІНТЕРНІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ХАРКОВА

Провадження № 2/641/1232/2017 Справа № 2-3253/09

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 жовтня 2017 року м. Харків

Комінтернівський районний суд м. Харкова у складі:

головуючого - судді - Фанда О.А.,

за участю секретаря судових засідань - ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Харкові цивільну справу за позовом

ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання права власності на частину квартири, перерозподіл ідеальних часток , -

в с т а н о в и в:

18 червня 2009 року ОСОБА_2, ОСОБА_4 звернулися до суду з позовом, в якому просили: визнати за кожним з них право власності на 1/3 частку квартири АДРЕСА_1 та перерозподілити ідеальні частки вказаної квартири.

В обґрунтування своїх вимог посилалися на те, що з 1979 року по теперішній час ОСОБА_2 проживає в ІНФОРМАЦІЯ_1, як дружина відповідача ОСОБА_3 Позивач ОСОБА_4 є сином сторін, який з народження також проживав та був зареєстрований за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2.

Власником квартири є відповідач, ОСОБА_3, в порядку спадкування за законом після смерті своїх батьків.

З 1995 року відповідач ОСОБА_3 виїхав до Польщі на заробітки. З того часу будь-яких звісток від чоловіка про його місцеперебування, а також матеріальної допомоги на лікування їх сина, утримання квартири АДРЕСА_1 тощо, ОСОБА_2 не отримувала. Більш того, серед їх спільних знайомих пішли чутки, що її чоловік, ОСОБА_3 загинув, внаслідок чого вона була змушена звернутися до суду з заявою про оголошення свого чоловіка померлим.

Рішенням Комінтернівського районного суду м. Харкова від 9 жовтня 1998 року її заяву було задоволено, ОСОБА_3 оголошено померлим.

В червні 2008 року відповідач з'явився у спірній квартирі та почав вимагати її та сина залишити квартиру, оскільки він має намір її продати.

ОСОБА_2 зазначала, що з 1995 року вона самостійно несла тягар з утримання квартири АДРЕСА_1, сплачувала комунальні платежі, робила ремонт квартири тощо. Відповідач з 1995 року в спірній квартирі не проживав, будь-якої допомоги на утримання житла не надавав, квартирою не цікавився.

Посилаючись на вказані обставини, а також на те, що з 1979 року вони, ОСОБА_2 та ОСОБА_4, добросовісно та безперервно володіють спірною квартирою, позивачі просили: визнати за кожним з них право власності на 1/3 частку квартири АДРЕСА_1 та перерозподілити в зв'язку з цим ідеальні частки квартири.

Заочним рішенням Комінтернівського районного суду м. Харкова від 10 вересня 2009 року позовні вимоги ОСОБА_2 та ОСОБА_4 задоволені в повному обсязі.

Не погоджуючись з вищезазначеним заочним рішенням суду 25 травня 2017 року відповідач подав заяву про його перегляд, яка ухвалою Комінтернівського районного суду м. Харкова від 21 квітня 2017 року була задоволена, заочне рішення цього ж суду від 10 вересня 2009 року скасовано, справу призначено до розгляду в загальному порядку.

Ухвалою Комінтернівського районного суду м. Харкова від 20 вересня 2017 року провадження у справі в частині позовних вимог ОСОБА_4 закрито з підстав, передбачених п. 6 ч. 1 ст. 205 ЦПК України, в зв'язку зі смертю останнього (а.с. 243 т. І).

12 жовтня 2017 року суддею-доповідачем по даній справі задоволено заяву про самовідвід та, в порядку передбаченому ст. 11-1 ЦПК України, після повторного автоматизованого розподілу справу передано в провадження судді Комінтернівського районного суду м. Харкова Фанда О.А.

Ухвалою судді Комінтернівського районного суду м. Харкова від 13 жовтня 2017 року справу прийнято до провадження судді Фанда О.А. та призначено до розгляду в судове засідання на 19 жовтня 2017 року.

В судове засідання 19 жовтня 2017 року позивачка не з'явилася, направила до суду свого представника, який позовні вимоги ОСОБА_2 підтримав в повному обсязі.

Відповідач в судове засідання 19 жовтня 2017 року не з'явився, направив до суду свого представника, який проти задоволення позовних вимог заперечував в повному обсязі. При цьому зазначав, що ОСОБА_3 є власником квартири АДРЕСА_1 згідно свідоцтва про право на спадщину за законом № 143/99. В 1998 році шлюб між ним та ОСОБА_2 розірвано на підставі рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова. Відповідач дійсно з 1995 року виїхав на заробітки до Польщі, проте періодично приїздив до міста Харкова та не втрачав інтересу до свого майна, а саме квартири АДРЕСА_1. З його дозволу ОСОБА_2 проживала в спірній квартирі та сплачувала комунальні платежі.

В судовому засідання були допитані свідки ОСОБА_5 та ОСОБА_6, які підтвердили, що в АДРЕСА_2 постійно проживали ОСОБА_2 та її син ОСОБА_4 ОСОБА_2 сплачувала комунальні платежі за квартиру, несла інші необхідні витрати з утримання житла. Відповідач з 1995 року в квартирі за вказаною адресою не проживав. Кому належить квартира АДРЕСА_1 на праві власності свідкам не відомо.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, показання допитаних в судовому засіданні свідків, дослідивши наявні в матеріалах справи докази в їх сукупності, приходить до висновку, що позов задоволенню не підлягає з наступних підстав.

ОСОБА_2 та ОСОБА_3 перебували в зареєстрованому шлюбі, який було розірвано в 1998 році рішенням Комінтернівського районного суду м. Харкова.

Згідно свідоцтва про право на спадщину за законом від 4 березня 1999 року відповідач ОСОБА_3 є спадкоємцем майна ОСОБА_7, який помер 3 грудня 1987 року. Спадкове майно, на яке видано свідоцтво про право на спадщину складається з пайового внеску в житлово - будівельному кооперативі - Ювілейний , за квартиру АДРЕСА_1, що належить померлому на підставі довідки, виданої цим же житлово-будівельним кооперативом 3 березня 1999 року (а.с. 7 матеріалів з розгляду заяви про поворот виконання судового рішення).

Відповідно до витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно комунального підприємства Харківське міське бюро технічної інвентаризації № 11577706 від 17 серпня 2006 року ОСОБА_3 є власником квартири АДРЕСА_1 (а.с. 8 матеріалів з розгляду заяви про поворот виконання судового рішення).

Відповідно до ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

Таким чином посилання позивачки на те, що відповідач з 1995 року виїхав на заробітки до Польщі, не може бути підставою для обмеження його права власності на квартиру АДРЕСА_1.

Як на підставу для визнання права власності на частку квартири, ОСОБА_2 посилається на вимоги ст.ст. 328, 344 ЦК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Відповідно до п.п. 9, 11 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 7 лютого 2014 року при вирішенні спорів, пов'язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, суди повинні враховувати, зокрема, таке:

- володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності;

- володіння визнається відкритим, якщо особа не приховувала факт знаходження майна в її володінні. Вжиття звичайних заходів щодо забезпечення охорони майна не свідчить про приховування цього майна;

- володіння визнається безперервним, якщо воно не переривалось протягом всього строку набувальної давності. У разі втрати не із своєї волі майна його давнісним володільцем та повернення цього майна протягом одного року або пред'явлення протягом цього строку позову про його витребування набувальна давність не переривається (ч. 3 ст. 344 ЦК України). Не переривається набувальна давність, якщо особа, яка заявляє про давність володіння, є сингулярним чи універсальним правонаступником, оскільки в цьому разі вона може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є (ч. 2 ст. 344 ЦК України).

Ураховуючи положення п. 8 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України про те, що правила статті 344 ЦК про набувальну давність поширюються також на випадки, коли володіння майном почалося за три роки до набрання чинності цим Кодексом, та беручи до уваги, що ЦК набрав чинності з 1 січня 2004 року, положення статті 344 ЦК поширюються на правовідносини, що виникли з 1 січня 2001 року. Отже, визнання судом права власності на нерухоме майно за набувальною давністю може мати місце не раніше 1 січня 2011 року.

З позовом про визнання права власності за набувальною давністю ОСОБА_2 звернулася в 2009 році.

За змістом вказаної норми набувальна давність поширюється на випадки фактичного, безтитульного (незаконного) володіння чужим майном. Наявність у володільця певного юридичного титулу, наприклад, договору найму, оренди, зберігання тощо, виключає застосування набувальної давності.

Встановлено та підтверджується наявними в справі доказами, що ОСОБА_2 з 1979 року проживає в ІНФОРМАЦІЯ_3 та зареєстрована за вказаною адресою. Представник відповідача в судовому засіданні також підтвердила, що за спірною адресою позивачка проживала зі згоди відповідача разом з їх сином.

Таким чином, підстави передбачені ст. 344 ЦК України для визнання за ОСОБА_2 права власності на квартиру АДРЕСА_1 - відсутні.

Крім того, згідно постанови про відмову в порушенні кримінальної справи за заявою ОСОБА_3 від 13 червня 2008 року, відповідач звертався з заявами до правоохоронних органів про вжиття заходів реагування до його колишньої дружини ОСОБА_2, яка скориставшись його перебуванням у Польщі звернулася до суду з заявою про визнання його померлим та прописалася у АДРЕСА_2.

З врахуванням вищезазначеного, підстави для визнання за ОСОБА_2 права власності на квартиру АДРЕСА_3, в порядку передбаченому ст. 344 ЦК України за набувальною давністю - відсутні.

Керуючись ст. 344 ЦК України, ст. ст. 209, 212, 214-215, 217, 218 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги ОСОБА_8 до ОСОБА_3 про визнання права власності на частину квартири, перерозподіл ідеальних часток - залишити без задоволення.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Харківської області через Комінтернівський районний суд м. Харкова протягом десяти днів з дня проголошення рішення шляхом подання апеляційної скарги. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення рішення можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя: ОСОБА_9