Ухвала

від 08.11.2017 по справі 2-3253/09

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 2-3253/09 Головуючий суддя І інстанції Фанда О. А.

Провадження № 22-ц/790/6500/17 Суддя доповідач Яцина В.Б.

Категорія: Спори, що виникають із житлових правовідносин

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 листопада 2017 року м. Харків.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Харківської області в складі:

Головуючого судді - Яцини В.Б.

суддів: - Бурлака І.В., Карімової Л.В.,

за участю секретаря - Баранкової В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 19 жовтня 2017 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання права власності на частину квартири, перерозподіл ідеальних часток,

В С Т А Н О В И Л А :

18 червня 2009 року ОСОБА_3, ОСОБА_5 звернулися до суду з позовом, в якому просили: визнати за кожним з них право власності на 1/3 частку квартири АДРЕСА_1 та перерозподілити ідеальні частки вказаної квартири.

В обґрунтування своїх вимог посилалися на те, що з 1979 року по теперішній час ОСОБА_3 проживає в АДРЕСА_1, як дружина відповідача ОСОБА_4 Позивач ОСОБА_5 є сином сторін, який з народження також проживав та був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1.

Власником квартири є відповідач, ОСОБА_4, в порядку спадкування за законом після смерті своїх батьків.

З 1995 року відповідач ОСОБА_4 виїхав до Польщі на заробітки. З того часу будь-яких звісток від чоловіка про його місцеперебування, а також матеріальної допомоги на лікування їх сина, утримання квартири АДРЕСА_1 тощо, ОСОБА_3 не отримувала. Більш того, серед їх спільних знайомих пішли чутки, що її чоловік, ОСОБА_4 загинув, внаслідок чого вона була змушена звернутися до суду з заявою про оголошення свого чоловіка померлим.

Рішенням Комінтернівського районного суду м. Харкова від 9 жовтня 1998 року її заяву було задоволено, ОСОБА_4 оголошено померлим.

В червні 2008 року відповідач з'явився у спірній квартирі та почав вимагати її та сина залишити квартиру, оскільки він має намір її продати.

ОСОБА_3 зазначала, що з 1995 року вона самостійно несла тягар з утримання квартири АДРЕСА_1, сплачувала комунальні платежі, робила ремонт квартири тощо. Відповідач з 1995 року в спірній квартирі не проживав, будь-якої допомоги на утримання житла не надавав, квартирою не цікавився.

Посилаючись на вказані обставини, а також на те, що з 1979 року вони, ОСОБА_3 та ОСОБА_5, добросовісно та безперервно володіють спірною квартирою, позивачі просили: визнати за кожним з них право власності на 1/3 частку квартири АДРЕСА_1 та перерозподілити в зв'язку з цим ідеальні частки квартири.

Заочним рішенням Комінтернівського районного суду м. Харкова від 10 вересня 2009 року позовні вимоги ОСОБА_3 та ОСОБА_5 задоволені в повному обсязі.

Ухвалою Комінтернівського районного суду м. Харкова від 21 квітня 2017 року заочне рішення цього ж суду від 10 вересня 2009 року було скасовано, і справа була розглянута у загальному порядку.

Ухвалою Комінтернівського районного суду м. Харкова від 20 вересня 2017 року провадження у справі в частині позовних вимог ОСОБА_5 закрито з підстав, передбачених п. 6 ч. 1 ст. 205 ЦПК України, в зв'язку зі смертю останнього.

Рішенням Комінтернівського районного суду м. Харкова від 19 жовтня 2017 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_3 було відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_3 в апеляційній скарзі просить його скасувати і ухвалити нове рішення про задоволення позову.

В обґрунтування скарги зазначено, що оскаржуване рішення є необґрунтованим та незаконним, ухваленим з порушенням норм матеріального права. Вказала, що у суду не було підстав для перегляду заочного рішення Комінтернівського районного суду від 10 вересня 2009 року, оскільки відповідачем не було надано належних та допустимих доказів на підтвердження факту неналежного повідомлення та/або наявності доказів, що мають істотне значення для вирішення спору.

Колегія суддів, вислухавши суддю доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_3 та ОСОБА_4 перебували в зареєстрованому шлюбі, який було розірвано у вересні 1998 році рішенням Комінтернівського районного суду м. Харкова.

Згідно свідоцтва про право на спадщину за законом від 4 березня 1999 року відповідач ОСОБА_4 є спадкоємцем майна ОСОБА_6, який помер ІНФОРМАЦІЯ_4 року. Спадкове майно, на яке видано свідоцтво про право на спадщину складається з пайового внеску в житлово-будівельному кооперативі - Ювілейний , за квартиру АДРЕСА_1, що належить померлому на підставі довідки, виданої цим же житлово-будівельним кооперативом 3 березня 1999 року.

Відповідно до витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно комунального підприємства Харківське міське бюро технічної інвентаризації № 11577706 від 17 серпня 2006 року ОСОБА_4 є власником квартири АДРЕСА_1. Відповідно до відомостей з реєстру прав власності на нерухоме майно 06.08.2010 року за ОСОБА_4 було зареєстровано право власності на вищевказану квартиру на підставі дублікату довідки б/н від 05.03.1999р. ЖБК Ювілейний , який був виданий 16.08.2006 року (а.с. 101 на звороті).

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що відсутні правові підстави для визнання права власності за набувальною давністю.

Колегія суддів погоджується з такими висновками, виходячи з наступного.

Згідно матеріалів справи відповідач у 1995 році виїхав на заробітки до Польщі. Рішенням Комінтернівського районного суду м. Харкова від 09 жовтня 1998 року за заявою ОСОБА_7 ОСОБА_4 було визнано померлим внаслідок відсутності відомостей про перебування ОСОБА_4 з 1995 року, після чого ОСОБА_4 у 2001 році поновив свою дієздатність, а у 2006 році - право власності на спірну квартиру (а.с. 13 т. 1).

Відповідно до постанови про відмову у порушенні кримінальної справи від 13 червня 2008 року ОСОБА_4 у березні 1999 року приїхав до м. Харкова, після чого дізнався про вищевказане рішення суду від 1998 року, яке було скасовано рішенням Комінтернівського районного суду від 2001 року (а.с. 18 т. 1).

ОСОБА_3 з 1979 року проживає в АДРЕСА_1 та зареєстрована за вказаною адресою і сплачувала комунальні витрати та несла витрати на її утримання. Представник відповідача в судовому засіданні також підтвердила, що за спірною адресою позивачка проживала зі згоди відповідача разом з їх сином.

Відповідно до ч. 1 ст. 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Відповідно до роз'яснень судам, які містяться у п.п. 9, 11 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 7 лютого 2014 року при вирішенні спорів, пов'язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, суди повинні враховувати, зокрема, таке:

- володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності;

- володіння визнається відкритим, якщо особа не приховувала факт знаходження майна в її володінні. Вжиття звичайних заходів щодо забезпечення охорони майна не свідчить про приховування цього майна;

- володіння визнається безперервним, якщо воно не переривалось протягом всього строку набувальної давності. У разі втрати не із своєї волі майна його давнісним володільцем та повернення цього майна протягом одного року або пред'явлення протягом цього строку позову про його витребування набувальна давність не переривається (ч. 3 ст. 344 ЦК України). Не переривається набувальна давність, якщо особа, яка заявляє про давність володіння, є сингулярним чи універсальним правонаступником, оскільки в цьому разі вона може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є (ч. 2 ст. 344 ЦК України).

Ураховуючи положення п. 8 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України про те, що правила статті 344 ЦК про набувальну давність поширюються також на випадки, коли володіння майном почалося за три роки до набрання чинності цим Кодексом, та беручи до уваги, що ЦК набрав чинності з 1 січня 2004 року, положення статті 344 ЦК поширюються на правовідносини, що виникли з 1 січня 2001 року. Отже, визнання судом права власності на нерухоме майно за набувальною давністю може мати місце не раніше 1 січня 2011 року.

Оскільки позивач з позовом про визнання права власності за набувальною давністю звернулася в 2009 році, до спливу передбаченого у ст.. 344 ЦК України десятирічного строку, у даному випадку дійсно відсутні законні підстави для визнання права власності за набувальною давністю.

Що стосується тих витрат, які позивач понесла у зв'язку із утриманням спірної квартири, то з цього приводу вона не позбавлена права на судовий захист шляхом звернення до суду із відповідним позовом.

Таким чином, оскільки суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, то відповідно до ст. 308 ЦПК України Апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін.

Відповідно до ч. 1 ст. 380 ЦПК України питання про поворот виконання вирішує суд апеляційної чи касаційної інстанції, якщо, скасувавши рішення, він закриває провадження у справі, залишає позов без розгляду, відмовляє в позові повністю або задовольняє позовні вимоги в меншому розмірі.

Представником ОСОБА_4 - ОСОБА_8 07.11.2017 до суду було подано заяву про поворот виконання рішення суду, яка не підлягає розгляду апеляційним судом, оскільки це питання вирішується при ухваленні рішення по справі, тоді як суд апеляційної інстанції залишає без змін оскаржуване рішення.

З огляду на викладене, ОСОБА_4 не позбавлений можливості звернутися з цим питанням до суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 303, 304, п. 1 ч. 1 ст. 307, ст.ст. 308, 313, 314, 315, 317, 319, 323, 324, 325, 327 ЦПК України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 19 жовтня 2017 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, і протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий -

Судді -