Постанова

від 19.10.2017 по справі 816/1466/17

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 жовтня 2017 року м. ПолтаваСправа № 816/1466/17

Полтавський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Бойка С.С.,

за участю:

секретаря судового засідання - Лайко О.В.,

представника позивача - ОСОБА_1М,,

представника відповідача - ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області про визнання нечинним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И В:

31 серпня 2017 року ОСОБА_10, ОСОБА_9, ОСОБА_8, ОСОБА_7, ОСОБА_6, ОСОБА_5, ОСОБА_4, ОСОБА_3 звернулися до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області про визнання нечинним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії, а саме просять:

- визнати нечинним та скасувати рішення (відмову) Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області за вих. № 8749/6-17 від 26 червня 2017 року про залишення без задоволення клопотань (заяв) позивачів від 11 квітня 2017 року та 22 травня 2017 року "Про надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо виділення на одержання у власність земельної ділянки (паю), як члену фермерського господарства "Янтар";

- зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області видати дозвіл на розробку технічної документації із землеустрою щодо виділення на одержання у власність земельної ділянки (паю), як члену селянського (фермерського) господарства "Янтар" розміром 4,16 га умовних кадастрових гектар без визначення меж цієї частки в натурі (на місцевості) для ведення фермерського господарства, що знаходиться у користуванні СФГ "Янтар" (юридична адреса: 37521, с. Карпилівка, Лубенського району, Полтавської області, ідентифікаційний код 21058191), згідно Державного акта на право користування землею серії Б № 052694-298 від 1993 року, виданого ОСОБА_3 на підставі рішення сесії Духівської сільської ради народних депутатів 05 лютого 1992 року для ведення селянського (фермерського) господарська площею 38,8 га.

В обґрунтування позовних вимог позивачі посилались на те, що відповідачем протиправно відмолено їм у надання дозволів на розробку технічної документації із землеустрою щодо виділення на одержання у власність земельною ділянки (паю) із земель, наданих у користування Селянському (фермерському) господарству "Янтар" для ведення фермерського господарства.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 22 вересня 2017 року відмовлено у відкриття провадження по справі в частині позовних вимог ОСОБА_9 до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області про визнання нечинним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії.

Представник позивачів в судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив позов задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнав. У наданих до суду письмових запереченнях просив в задоволенні адміністративного позову відмовити посилаючись на те, що Постановою Кабінету міністрів України від 07 червня 2017 року №413 "Деякі питання удосконалення управління в сфері використання та охорони земель сільськогосподарського призначення державної власності та розпорядження ними" передбачено, що у разі добровільної відмови юридичної або фізичної особи від земельної ділянки у тому числі земельної ділянки частки (паю), яка перебуває у власності або користуванні такої особи, передавати таку земельну ділянку в користування за результатами земельних торгів, не допускаючи передачі таких земельних ділянок у приватну власність. Враховуючи викладене позивачам правомірно відмовлено у надані дозволів на розробку технічної документації із землеустрою щодо виділення на одержання у власність земельною ділянки (паю) із земель, наданих у користування Селянському (фермерському) господарству "Янтар" для ведення фермерського господарства.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив такі факти та відповідні до них правовідносини.

11 квітня 2017 року ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_10 до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області подано заяви про надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо виділення на одержання у власність земельної ділянки (паю), як члену Селянського (фермерського) господарства "Янтарь" розміром 4,16 га умовних кадастрових гектар без визначення меж цієї частки в натурі (на місцевості) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва із земель сільськогосподарського призначення державної власності, що знаходяться у користуванні С(Ф)Г "Янтарь".

Відповідач своїми листами від 15 травня 2017 року відмовив позивачам у задоволенні заявлених клопотань, посилаючись на те, що ст. 121 Земельного кодексу України не передбачено передачу у власність громадянам земельних ділянок для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

22 травня 2017 року представником позивачів ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області подано заяви про уточнення норми безоплатною передачі (отримання) земельної ділянки (паю), як члену селянського фермерського господарства та видачу дозволів на розробку технічної документації.

Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області своїм листом від 26 червня 2017 року №8749/6-17 заявлені клопотання залишено без задоволення.

Не погодившись з такою відповіддю суб'єкта владних повноважень, позивачі звернулися до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним відносинам та відповідним доводам сторін, суд виходить з такого.

Питання передачі в оренду земельних ділянок державної або комунальної власності урегульовано Земельним кодексом України.

Пунктом "а" частини третьої статті 22 Земельного кодексу України визначено, що землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.

Абзацом "а" частини першої статті 121 Земельного кодексу України встановлено, що громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах: для ведення фермерського господарства - в розмірі земельної частки (паю), визначеної для членів сільськогосподарських підприємств, розташованих на території сільської, селищної, міської ради, де знаходиться фермерське господарство. Якщо на території сільської, селищної, міської ради розташовано декілька сільськогосподарських підприємств, розмір земельної частки (паю) визначається як середній по цих підприємствах. У разі відсутності сільськогосподарських підприємств на території відповідної ради розмір земельної частки (паю) визначається як середній по району.

Відповідно до частини першої та другої статті 13 Закону України "Про фермерське господарство" члени фермерського господарства мають право на одержання безоплатно у власність із земель державної і комунальної власності земельних ділянок у розмірі земельної частки (паю). Членам фермерських господарств передаються безоплатно у приватну власність із раніше наданих їм у користування земельні ділянки у розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства, розташованого на території відповідної ради. Земельні ділянки, на яких розташовані житлові будинки, господарські будівлі та споруди фермерського господарства, передаються безоплатно у приватну власність у рахунок земельної частки (паю).

Згідно з статтею 32 Земельного кодексу України громадянам України - членам фермерських господарств передаються безоплатно у приватну власність надані їм у користування земельні ділянки у розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства, розташованого на території відповідної ради. Дія частини першої цієї статті не поширюється на громадян, які раніше набули права на земельну частку (пай).

Статтею 7 Закону України "Про фермерське господарство" встановлено, що надання земельних ділянок державної та комунальної власності у власність або користування для ведення фермерського господарства здійснюється в порядку, передбаченому Земельним кодексом України.

Згідно з частиною шостою статті 118 Земельного кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до ОСОБА_11 міністрів Автономної Республіки Крим. ОСОБА_11 Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідно до частини сьомої вказаної статті відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

В ході розгляду справи, суд встановлено, що підставою для відмови у наданні позивачу дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність частки (паю) для ведення фермерського господарства слугувало прийняття Кабінетом ОСОБА_12 України Постанови №413 від 07 червня 2017 року "Деякі питання удосконалення управління в сфері використання та охорони земель сільськогосподарського призначення державної власності та розпорядження ними", якою передбачено, що у разі добровільної відмови юридичної або фізичної особи від земельної ділянки у тому числі земельної ділянки частки (паю), яка перебуває у власності або користуванні такої особи, передавати таку земельну ділянку в користування за результатами земельних торгів, не допускаючи передачі таких земельних ділянок у приватну власність.

Суд вважає посилання відповідача у спірному рішенні на постанову Кабінету ОСОБА_12 України "Деякі питання удосконалення управління в сфері використання та охорони земель сільськогосподарського призначення державної власності та розпорядження ними" від 07 червня 2017 року №413, як на підставу для відмови позивачам у наданні дозволів на розроблення проекту землеустрою, необґрунтованим, оскільки вказана постанова набрала чинності лише 17 червня 2017 року (опублікування "Урядовий кур'єр" 2017, №111 від 17 червня 2017 року).

Тобто на момент звернення позивачів з клопотаннями про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою постанова КМУ від 07 червня 2017 року №413 не набула чинності.

Суб'єкт владних повноважень при розгляді таких клопотань повинен був застосовувати нормативно-правові акти, чинні на момент звернення особи до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області, а не на момент прийняття рішення та надання відповіді.

Такий спосіб відповідача щодо застосування положень нормативно-правового акту суперечить встановленим нормам законодавства, оскільки згідно рішення Конституційного суду України від 9 лютого 1999 року (справа № 1-7/99) за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Тобто, правові відносини між позивачами та відповідачем щодо отримання/надання дозволів на розроблення проектів землеустрою виникли до набрання чинності постановою КМУ від 07 червня 2017 року №413, а тому до даних правовідносин вказана постанова застосовуватися не може.

Окрім іншого, суд вважає за необхідне зазначити, що затверджена постановою №413 "Стратегія удосконалення механізму управління в сфері використання та охорони земель сільськогосподарського призначення державної власності та розпорядження ними" - це алгоритм дій уряду в майбутньому у цій сфері, а тому вона не містить правових норм для врегулювання цих відносин. Більш того, в ній прямо зазначено, що "для реалізації Стратегії необхідно розробити проекти нормативно-правових актів".

Суд погоджується з твердженнями відповідача, що Кабінет ОСОБА_12 України на основі та на виконання Конституції і законів України, актів Президента України, постанов Верховної ОСОБА_12 України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, видає обов'язкові для виконання акти - постанови і розпорядження, разом з тим, зазначає, що постанова від 07 червня 2017 року №413 не є нормативно-правовим актом, що врегульовує порядок надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо надання земельних ділянок у власність та не прийнята відповідно до певного закону чи на виконання такого закону, яким регулюються вимоги щодо обмеження розташування земельних ділянок, а лише затверджує стратегію (план діяльності на певний період) удосконалення механізму управління в сфері використання та охорони земель сільськогосподарського призначення державної власності та розпорядження ними.

Крім того, відповідно до вимог статті 6 Земельного кодексу України виключно до повноважень Верховної ради України віднесено регулювання земельних відносин шляхом прийняття законів.

При дослідженні в судовому засіданні оскаржуваного рішення відповідача від 26 червня 2017 року встановлено, що в ньому відсутні посилання на підстави передбачені статтею 118 Земельного кодексу України.

Представник відповідача в судому засіданні стверджував про неможливість прийняття позитивного рішення за результатами розгляду заяв про уточнення норм безоплатної передачі земельної частки паю, як члену СФГ та видачу дозволу на розробку технічної документації із землеустрою, у зв'язку з неподанням позивачами повного пакету документів, необхідних для надання дозволів на розробку технічної документації із землеустрою щодо виділення на одержання у власність земельної ділянки (паю), розміром 4,16 умовних кадастрових гектар без визначення меж цієї частки в натурі із земель наданих у користування С(Ф)Г "Янтарь". Оскільки раніше подані документи були повернуті позивачам 15 травня 2017 року разом із відповідями на заяви від 11 квітня 2017 року.

Надаючи оцінку вказаним твердженням представника відповідача суд виходить з наступного.

Зі змісту листа Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області від 26 червня 2017 року № 8749/6-17, судом встановлено, що підставою для відмови в задоволенні заяв позивачів про уточнення норми безоплатною передачі (отримання) земельної ділянки (паю), як членам селянського фермерського господарства та видачу дозволів на розробку технічної документації, слугувало прийняття Кабінетом ОСОБА_12 України постанови №413 від 07 червня 2017 року, а не подання заявниками неповного пакету документів. Крім того, відповідачем не надано суду доказів звернення до позивачів з пропозицією надати повний пакет документів, необхідних для надання дозволів на розробку технічної документації із землеустрою щодо виділення на одержання у власність земельної ділянки (паю), розміром 4,16 умовних кадастрових гектар без визначення меж цієї частки в натурі із земель наданих у користування С(Ф)Г "Янтарь".

Враховуючи вищевикладене, суд розцінює рішення ГУ Держгеокадастру в Полтавській області, викладене в листі від 26 червня 2017 року №8749/6-17, як відмову в наданні дозволів на розробку технічної документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність в розмірі земельної частки (паю), а саме 4,16 умовних кадастрових гектар, для ведення фермерського господарства із земель наданих в користування фермерському господарству "Янтар" на території Духівської сільської ради Лубенського району Полтавської області.

Так, відповідно до статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Всупереч вимог даної статті, відповідач не довів та не обґрунтував суду правомірність прийнятих відносно позивача оскаржуваних рішень.

З урахуванням вищевикладеного, суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_10 про визнання протиправним та скасування рішення про відмову у наданні дозволів на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки викладену у листі Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області №8749/6-17 від 26 червня 2017 року.

Надаючи оцінку позовним вимогам в частині зобов'язання Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області надати дозвіл ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_10 на розроблення технічної документації із землеустрою щодо виділення на одержання у власність земельної ділянки (паю), як члену С(Ф)Г "Янтар" розміром 4,16 га без визначення меж цієї частки на місцевості для ведення фермерського господарства, що знаходяться у користуванні С(Ф)Г "Янтар", суд виходить з наступного.

За своєю правовою природою, відповідно до норм чинного законодавства, повноваження відповідача щодо надання дозволів на розробку проектів землеустрою є дискреційним повноваженням та виключною компетенцією уповноваженого органу.

Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених проектом нормативно-правового акта.

Отже, дискреційне право органу виконавчої влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування обумовлене певною свободою (тобто вільним, або адміністративним, розсудом) в оцінюванні та діях, у виборі одного з варіантів рішень та правових наслідків.

Наділивши державні органи та осіб, уповноважених на виконання функцій держави дискреційними повноваженнями, законодавець надав відповідному органу держави та особам уповноважених на виконання функцій держави певну свободу розсуду при прийнятті управлінського рішення.

Згідно Рекомендацій Комітету ОСОБА_12 Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом ОСОБА_12 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Також Постановою ВАСУ від 21 жовтня 2010 року №П-278/10 встановлено, що з огляду на положення Кодексу адміністративного судочинства України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.

Аналіз норм Кодексу адміністративного судочинства України свідчить про те, що завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання прав та вимог законодавства, інакше було б порушено принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень, оскільки ключовим його завданням є здійснення правосуддя.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, позовні вимоги щодо зобов'язання Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області надати дозволи ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_10 на розроблення технічної документації із землеустрою щодо виділення на одержання у власність земельної ділянки (паю), як члену С(Ф)Г "Янтар" розміром 4,16 га без визначення меж цієї частки на місцевості для ведення фермерського господарства, що знаходяться у користуванні С(Ф)Г "Янтар", то суд доходить висновку, що вони не підлягають задоволенню, з огляду на втручання в дискреційні повноваження відповідача, виходить за межі завдань адміністративного судочинства, а тому задоволенню не підлягають.

Однак, враховуючи те, що в ході розгляду справи суд дійшов висновків про необхідність визнання протиправним та скасування рішення про відмову у наданні дозволів на розробку проекту землеустрою, викладену в листі від 26 червня 2017 року №8749/6-17, суд з метою повного та належного захисту прав позивачів, вважає за необхідне зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області повторно розглянути заяви ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_10 "Про надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність в розмірі земельної частки (паю) для ведення фермерського господарства із земель наданих в користування фермерському господарству "Янтар" на території Духівської сільської ради Лубенського району Полтавської області з урахуванням підстав скасування рішення від 26 червня 2017 року №8749/6-17.

Зазначене узгоджується з положеннями пункту 2 частини другої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно якої у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про зобов'язання відповідача вчинити певні дії. В цьому випадку суд повинен зазначити, яку саме дію повинен вчинити відповідач.

Відповідно до частини другої статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.

Одним з принципів адміністративного судочинства, передбачених статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України, є принцип законності, який відповідно до статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, полягає в наступному, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини першої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу, а згідно статті 86 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Відповідач як суб'єкт владних повноважень всупереч вимог частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, не довів та не обґрунтував правомірність своїх дій та рішення.

Таким чином, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Частиною третьою статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

На підставі викладеного, керуючись статтями 7, 8, 9, 10, 11, 71, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України,-

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення (відмову) Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області викладене у формі листа вих. № 8749/6-17 від 26 червня 2017 року про залишення без задоволення заяв ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 "Про надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо виділення на одержання у власність земельної ділянки (паю), як члену фермерського господарства "Янтар";

Зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області повторно розглянути заяви ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 "Про надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність в розмірі земельної частки (паю) для ведення фермерського господарства із земель наданих в користування фермерському господарству "Янтар" на території Духівської сільської ради Лубенського району Полтавської області.

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області на користь ОСОБА_3 судові витрати у розмірі 640,00 грн (шістсот сорок гривень 00 копійок).

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області на користь ОСОБА_4 судові витрати у розмірі 640,00 грн (шістсот сорок гривень 00 копійок).

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області на користь ОСОБА_5 судові витрати у розмірі 640,00 грн (шістсот сорок гривень 00 копійок).

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області на користь ОСОБА_6 судові витрати у розмірі 640,00 грн (шістсот сорок гривень 00 копійок).

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області на користь ОСОБА_7 судові витрати у розмірі 640,00 грн (шістсот сорок гривень 00 копійок).

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області на користь ОСОБА_8 судові витрати у розмірі 640,00 грн (шістсот сорок гривень 00 копійок).

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області на користь ОСОБА_10 судові витрати у розмірі 640,00 грн (шістсот сорок гривень 00 копійок).

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду через Полтавський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення постанови з одночасним надісланням її копії до суду апеляційної інстанції. У разі застосування судом частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Повний текст постанови складено 24 жовтня 2017 року.

Суддя С.С. Бойко