Постанова

від 05.06.2007 по справі 4/125

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КІРОВОГРАДСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ГОСПОДАРСЬКИЙ

СУД

Кіровоградської

області

ІМЕНЕМ

УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

          "05" червня 2007 р.

      Справа №  4/125

Господарський суд Кіровоградської

області у складі судді Хилька Ю.І., розглянувши матеріали справи № 4/125

за позовом: фізичної особи-

суб'єкта  підприємницької  діяльності ОСОБА_1 м.Олександрія  Кіровоградської області            

до відповідача:  Олександрійської об'єднаної державної

податкової інспекції м.Олександрія Кіровоградської  області                                                                

про визнання нечинним повідомлення

рішення 

Представники сторін:

від позивача - ОСОБА_2 ,

довіреність № б/н  від 05.02.07 ;

від відповідача - Дьорко А.М. ,

довіреність № 254  від 10.01.07 ;

від відповідача - Заіка Л.М. ,

довіреність № б/н  від 04.06.07 ;

Час прийняття постанови - 15:40

год.

Подано позовну заяву про визнання

нечинним податкового повідомлення-рішення Олександрійської об'єднаної державної

податкової інспекції НОМЕР_1   в частині

визначення фізичній особі- суб'єкту 

підприємницької  діяльності

ОСОБА_1   податкового зобов'язання з

податку на прибуток за основним платежем у розмірі 167402 грн. та за штрафними

санкціями в сумі 83701 грн.

Позивач вважає позов таким, що

підлягає задоволенню з наступних підстав. Відповідно до висновку по Акту

НОМЕР_2: документальною перевіркою встановлено порушення: пп. 7.2.З., пп.

7.2.4, пп. 7.2.6, п7.2. пп. 7.4.1., пп7.4.5 п7.4, пп7.7.1 ст. 7 Закону України

"Про податок на додану вартість" № 168/97 - ВР від 03.04.97 р (із змінами

та доповненнями), п.10.1 Порядку ведення книги обліку придбання" товарів

(робіт, послуг), затвердженого Наказом ДПА України від 30.05.1997 р за № 165,

зареєстрованим в Мін'юсті України 23.06.1997 р, п. 3.4. Порядку заповнення та

подання податкової декларації з податку на додану вартість, затвердженого

Наказом ДПА України від 30.05.97 № 166 та зареєстрованого в Мін'юсті України

09.07.97 р за № 250/2054 щодо заниження суми податку на додану вартість за

рахунок завищення податкового кредиту: в березні 2005 року в сумі 6333 грн. в

червні 2005 року в сумі 35069 грн. та в липні 2005 року в сумі 126000грн що

призвело до несплати ПДВ в розмірах 6333 грн., 35069 грн. та 126000 грн. по

строкам 30.04.2005р. 30.07.2005р, та 30.08.2005 року відповідно. Всього не

сплачено ПДВ в загальній сумі 167402 грн" 29 червня 2006 року

Олександрійською об'єднаною державною податковою інспекцією

(далі-"Відповідач") було винесено Податкове повідомлення - рішення за

НОМЕР_1 (далі - Рішення), згідно якого, 

позивачу  було визначено суму

податкового зобов'язання за платежем: НОМЕР_3 - податку на додану вартість з

вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) на суму основного платежу 167402

грн. та штрафних (фінансових ) санкцій на суму 83701 грн., а всього на суму

251103 грн..

Відповідач  позовні вимоги  заперечує, оскільки вважає, що  визначальним для  вирішення 

спору  є   те, що 

ТОВ „Леокос" та   ПП

“'Бізнес-Механіка"    не мали права

виписувати фактично  фіктивні  податкові накладні ІНФОРМАЦІЯ_1 , таким чином

податкові накладні є недійсною і на їх 

підставі позивач не пав права включати до податкового кредиту суми ПДВ.

Розглянувши матеріали даної справи,

заслухавши пояснення представників 

сторін, здійснивши оцінку наявних в матеріалах справи доказів,

господарський суд, -

                                                ВСТАНОВИВ:

Позовні вимоги  обґрунтовано 

наступним  чином.

За результатами проведеної  працівниками 

відповідача планової документальної перевірки своєчасності,

достовірності, повноти нарахування та сплати податків, зборів (обов'язкових

платежів)  суб'єктом підприємницької  діяльності - фізичною особою ОСОБА_1

(ідентифікаційний НОМЕР_4) за період 17.01.2005 року по 30.05.2006 року"  було складено Акт  НОМЕР_5 та 

прийнято рішення від 29.06.2006 року за НОМЕР_1 про   суму податкового зобов'язання в  розмірі 

251103 грн,  в  тому 

числі   основний  платіж 

167402 грн. та  штрафні  санкції в 

розмірі  83701 грн.

Висновок про наявність в діях

позивача порушення норм: Закону України "Про податок на додану

вартість", Порядку ведення книги обліку придбання товарів (робіт, послуг),

Порядку заповнення та подання податкової декларації з податку на додану

вартість, було зроблено на підставі 

копії рішення Деснянського районного суду м. Києва від 27.12.2005 року

(№2 -2286/2005) та Листа від 16.02.2006 року про те, що 18.03.2005 року ПП

"Бізнес - Механіка" знято з податкового обліку за рішенням власника.

Рішенням Деснянського районного

суду м. Києва визнано недійсним: Статут ТОВ "Леокос" з моменту

реєстрації у Деснянській районній державній адміністрації м. Києва, свідоцтво

про державну реєстрацію № 10661020000000475 ТОВ "Леокос" з моменту

реєстрації-21.10.2004 року, свідоцтво про реєстрацію ТОВ "Леокос" в

якості платника ПДВ № 35356227 з 22.11.2004 року та Листа від 16.02.2006 року

про те, що ПП "Бізнес - Механіка" знято з податкового обліку за

рішенням власника.

В частині 1 статті 4 Закону України

"Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб -

підприємців" зазначено, що "Державна реєстрація юридичних осіб та

фізичних осіб - підприємців - засвідчення факту створення або припинення

юридичної особи, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця

фізичною особою, а також вчинення інших реєстраційних дій, які передбачені цим

Законом, шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного

реєстру".

Згідно статті 104 Цивільного

кодексу України та статті 33 Закону України "Про державну реєстрацію

юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" юридична особа припиняється

в результаті передання всього свого майна, прав та обов'язків іншим юридичним

особам - правонаступникам у результаті злиття, приєднання, поділу, перетворення

(реорганізації) або в результаті ліквідації за рішенням, прийнятим засновниками

(учасниками) юридичної особи або уповноваженим ними органом, за судовим

рішенням або за рішенням органу державної влади, прийнятим у випадках,

передбачених законом.

Юридична особа є такою, що

припинилася, з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну

реєстрацію припинення юридичної особи.

Рішення суду є підставою для

припинення юридичної особи, але не самим фактом припинення юридичної особи.

Доказів про внесення запису до Єдиного державного реєстру про припинення ТОВ

"Леокос" не має, а тому Товариство з обмеженою відповідальністю

"Леокос" (код ЄДРПОУ 33148533), є зареєстрованим підприємством.

Крім того ч.ч. 1, 2 статті 18

Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб -

підприємців" передбачено, що: "Якщо відомості, які підлягають

внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі

відомості вважаються достовірними можуть бути використані в спорі з третьою

особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Якщо відомості, які підлягають

внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до

нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя

особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати

про те, що такі відомості є недостовірними".

Враховуючи викладене, можна зробити

висновки, що позивач не порушував норми чинного законодавства, оскільки суми:

35069грн та 126000 грн зараховувались в податковий кредит до ухвалення рішення

по справі № 2 - 2286/2005.

Відповідач не погодився з

доводами  позивача, вважає їх  необґрунтованими посилаючись на  наступне.

Позивач   в порушення пп. 7.2.3 пп.7.2.4, пп.7.2.6

п.7.2 , пп 7.4.1 , пп.7.4.5 І п.7.4, пп.7.7.1.п.7.7. ст.7 Закону України « Про

податок на додану вартість», п. 10 Порядку І ведення книги обліку придбання

товарів (робіт, послуг) , затвердженого Наказом ДПА України від 130.05.97р. за

№165, зареєстрованого в Мінюсті України 23.06.97р. за №233/2037, п 3 4

Порядку  заповнення та подання податкової

декларації з податку на додану вартість, затвердженого наказом  ДПА України від 30.05. 97р №166 та зареєстрованого

в Мін'юсті України 09.07.97р. за №250/2054, завищив податковий кредит в

декларації з ПДВ за березень 2005 року у розмірі 16333,33 грн., за червень

місяць 2005 р у розмірі 35069грн, в декларації з податку па додану  вартість за липень 2005 року на 126000грн.,

внаслідок включення до податкового кредиту ПДВ 

податкових накладних, які виписані не платником податку на додану

вартість підприємством, по одному з яких 

згідно рішення суду визнано недійсним статут з моменту його складання та

визнано  недійсним свідоцтво платника

податку на додану вартість від дати внесення до Реєстру платників І податку на

додану вартість та внаслідок включення до податкового кредиту ПДВ по податковій

накладній, яка виписана підприємством, що знято з податкового обліку за рішенням

власника ( згідно податкових накладних, виписаних ТОВ „Леокос", м.Київ

(код 33148533) та ПП „Бізнес-I Механіка" м. Одеса ( код - 31765338 ).

Господарські операції по придбанню

товарів від ТОВ «Леокос» та ПП „Бізнес-Механіка" ,  згідно вказаних вище податкових накладних,

відображені в книзі обліку придбання товарів (робіт, І послуг) позивача . При

проведенні  перевірки  відповідачем 

було встановлено, що   рішенням

Деснянського районного суду м.Києва № 2-2286/2005р від 27.12. 2005 року визнано

недійсним: статут ТОВ «.Леокос» з моменту реєстрації у Деснянській районній в

м. Києві Державній адміністрації, свідоцтво про державну реєстрацію №

10661020000000475 ТОВ „Леокос" з моменгу реєстрації - 12.10.2004р. ,

свідоцтво про реєстрацію ТОВ «Леокос» в якості платника ПДВ № 35356227 з 22.11.

2004 року та надана копія вищенаведеного рішення суду, а також 16.02.2006 року

отримано відповідь стосовно того, що 18.03.2005 року ПП „Бізнес-Механіка"

знято з податкового обліку за рішенням власника.

У зв»язку з цим, позивач не мав

підстав для віднесення до складу податкового кредиту податку на додану вартість

по зазначених вище податкових накладних, виписаних ТОВ „Леокос" та ПП „

Бізнес-Механіка", оскільки  ТОВ

„Леокос" та ПП „ Бізнес-Механіка" з цих же підстав не мали права  виписувати та надавати податкові накладні,

оскільки у період складання та надання податкових накладних не являлися

платниками податку на додану вартість.

Відповідно пп. 7.2.3 п.7.2 ст.7

Закону України "Про податок на додану вартість"  податкова  

накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань у

продавця, а у ТОВ „Леокос"  та ПП „

Бізнес-Механіка"     податкового

зобов'язання  не  виникало, 

оскільки  ними  звіти 

до  податкового органу не

надавались та не декларувалось податкове зобов'язання з податку на додану  вартість та відповідно не сплачувався податок

на додану вартість до бюджету.

Відповідно до п. 1.8 ст. 1 Закону

України "Про податок на додану вартість"    бюджетне відшкодування -  це сума, 

що підлягає поверненню  платнику

податку з  бюджету у зв'язку з надмірною

сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

У відповідності до п.п.7.4.1 п.7.4

ст.7 Закону України   "Про податок

на додану вартість" , крім обов'язкових підстав виникнення у платника

права на податковий кредит з податку на додану вартість, Закон передбачає

обов'язкову наявність ще й такої підстави, як сплати платником податку  у звітному періоді відповідних сум податку.

Проаналізувавши  правовідносини між учасниками спору та

надавши їм правову  оцінку, господарський

суд приходить до переконання, що  позовні

вимоги  є 

обґрунтованими , а   позов таким,

що підлягає задоволенню.

Відповідач  в порушення ч. 2 ст. 71 Кодексу

адміністративного судочинства України не доказав правомірність свого висновку

про порушення позивачем  7.2.3 пп.7.2.4,

пп.7.2.6 п.7.2 , пп 7.4.1 , пп.7.4.5 І п.7.4, пп.7.7.1.п.7.7. ст.7 Закону

України « Про податок на додану вартість», п. 10 Порядку І ведення книги обліку

придбання товарів (робіт, послуг) , затвердженого Наказом ДПА України від

130.05.97р. за №165, зареєстрованого в Мін'юсті України 23.06.97р. за

№233/2037, п 3 4 Порядку  заповнення та

подання податкової декларації з податку на додану вартість, затвердженого

наказом  ДПА України від 30.05. 97р №166

та зареєстрованого в Мін'юсті України 09.07.97р. за №250/2054, в

результаті  чого  у позивача 

могли виникнути  зобов'язання по

сплаті 251103 грн. згідно до 

спірного  податкового

повідомлення- рішення від  29.06.2006

року.

Як достеменно  встановлено судом  на підставі досліджених в  судовому засіданні  матеріалів 

справи, зокрема і  актом   проведеної працівниками   відповідача перевірки  від 21.06.2006 року   позивач в 

березні, червні та липні  2005

року  провів  господарські 

операції по  придбанню матеріальних  цінностей 

з ТОВ “Леокос” та ПП ”Бізнес- Механіка”, 

які були належним  чином   відображені в  бухгалтерських  документах 

позивача.

Прийняте рішення  рішення Деснянського районного суду м. Києва

від 27.12.2005 року (№2 -2286/2005) та Лист від 16.02.2006 року про те, що

18.03.2005 року ПП "Бізнес - Механіка" знято з податкового обліку за

рішенням власника , на які посилається відповідач не потягнуло за собою

настання будь-яких юридичних наслідків для фінансово-господарської діяльності

позивача.

Відповідно до листа Головного

Міжрегіонального управління статистики у  

м. Києві № 12/1-7/704 від 17.04.2007 року станом на 01.04.2007 року

товариство з обмеженою відповідальністю “Леокос” м.Київ та  ПП “Бізнес-Механіка”  значаться в Єдиномv державному реєстрі

підприємств та організацій України (а.с.21).

Згідно  до ч. 5 ст. 111 Цивільного Кодексу України та

ст. 22 Закону України “Про господарські товариства” визначено, що  юридична особа є ліквідованою з дня внесення

до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Ч. 4 ст. 91 Цивільного Кодексу

України встановлює, що цивільна правоздатність юридичної особи припиняється з

дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Наявність рішення суду від

27.12.2005 року про визнання недійсними 

реєстраційних  документів товариства

з обмеженою відповідальністю “Леокос” підставою лише для початку процедури

ліквідації цього товариства, а не ліквідацією самого підприємства і

відповідного припинення діяльності товариства.

Інформаційним листом Вищого

господарського суду України від 23.09.2004 року № 01-8/1694 про доповнення

інформаційного листа Вищого господарського суду України від 09.06.2003 року №

01-8/650 “Про практику Верховного Суду України у справах зі спорів, пов'язаних

із застосуванням законодавства про податок на додану вартість доповнена

Постановою Верховного Суду України від 10.06.2003 року у справі №

A9/462(03/102), яка визначає, що визнання в судовому порядку недійсними з

моменту реєстрації установчих документів платника податку і його свідоцтва, як

платника податку на додану вартість, не є підставою для визнання вчинених ним з

іншими суб'єктами господарювання юридично значимих дій недійсними, оскільки

його контрагенти за договором можуть нести відповідальність за наявності вини.

Господарські  операції між 

позивачем та  ТОВ Леокос” і  ПП “Бізнес- Механіка”  були повністю 

проведені  в березні- липні 2005

року, а рішення Деснянського  районного

суду м. Києва про  визнання недійсними

реєстраційних  документів ТОВ

“Леокос”  було  прийняте лише 

27.12.2005 року. Поряд з цим,  пунктом 9.8 статті 9 Закону України "Про

податок на додану вартість" передбачено, що: реєстрація особи як платника

Податку на додану вартість діє до дати її анулювання, тобто реєстрація платника

залишається дійсною до моменту її анулювання, однак доказів анулювання

реєстрації відповідачем  до суду не

подано  не надано.

Також не були надані докази про те,

що до Єдиного державного реєстру було  

внесено  запис про припинення ПП

"Бізнес - Механіка" та анульовано реєстрацію ПП "Бізнес-

Механіка", як платника податку на додану вартість.          ,

Крім того, пп.5.2.5. статті 5

Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед

бюджетами та державними цільовими фондами", передбачає, що: "з

урахуванням строків давності платник податків має право оскаржити до суду

рішення контролюючого органу про нарахування податкового зобов'язання у

будь-який момент після отримання відповідного податкового повідомлення.

Доказів визнання недійсними

господарських  операцій між вказаними

підприємствами та   позивачем до суду не

надано.        

Рішенням Деснянського  районного суду м.Києва від 27.12.2005

року  по 

справі №2-2286/2005  за позовом

ДПІ в Деснянському  районі м.Києва   до ОСОБА_3 та 3-ої особи Деснянської

районної в м.Києві  державної

адміністрації про визнання недійсними установчих документів    позовні вимоги задоволені. Визнані

недійсними установчі документи ТОВ “Леокос” з моменту перереєстрації, тобто з

12.10.2004 року.

Вказане  рішення 

суду прийнято з наступних мотивів.

Судом встановлено, ТОВ “Леокос”

було зареєстроване як  суб'єкт  підприємницької  діяльності Деснянською районною в

м.Києві  державною  адміністрацією.ІНФОРМАЦІЯ_2азначено  ОСОБА_3, що 

стверджується свідоцтвом про державну реєстрацію та статутом підприємства.

Не виконання ОСОБА_3  дій з

підприємницької діяльності,  не

підписання та не ведення документації фінансово-господарської діяльності

стверджується його поясненнями наданими в податковій інспекції (а.с.31).

Згідно  ст. 72 Кодексу  адміністративного  судочинства України  обставини, встановлені  судовим 

рішенням в  адміністративній,

цивільній або  господарській  справі, що набрало законної  сили, не 

доказуються  при  розгляді інших  справ, у 

яких беруть участь ті  самі  особи або 

особа, щодо  якої  встановлено ці  обставини.

Статтею 67 Конституції України

передбачено, що кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і

розмірах, встановлених законом.

За 

правилом  ч. 1 ст. 207

Господарського кодексу України, господарське зобов'язання, що не відповідає

вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави

і суспільства, або укладено учасниками господарських   відносин  

з   порушенням   хоча  

б   одним   з  

них   господарської  компетенції (спеціальної правосуб'єктності),

може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади

визнано судом недійсним повністю або в частині.

Як вказано в пункті 6 постанови

Пленуму Верховного Суду України № 3 від 28.04.78р. „Про судову практику в

справах про визнання угод недійсними” / з наступними змінами / при розгляді

справ про визнання угоди недійсною слід мати на увазі, що дія цієї норми

поширюється на угоди, які укладено з метою, завідомо суперечною інтересам

держави і суспільства, тобто які порушують основні принципи існуючого суспільного

ладу. До них, зокрема, належать угоди спрямовані на приховування фізичними та

юридичними особами від оподаткування доходів. 

Задовольняючи позов у такій справі,

суд повинен у рішенні вказати, у чому конкретно полягала завідомо суперечна

інтересам держави і суспільства мета укладення угоди і хто з її учасників мав

умисел на досягнення цієї мети.

Згідно з роз'ясненнями президії

ВАСУ № 02-5/111 від 12.03.99р. „Про деякі питання практики вирішення спорів,

пов'язаних з визнанням угод недійсними” / з наступними змінами / необхідними

умовами для визнання угоди недійсною є її укладення з метою завідомо суперечною

інтересам держави і суспільства та наявність умислу хоча б у однієї із сторін

щодо настання відповідних наслідків.

До угод, що підпадають під ознаки

статті 49 Цивільного кодексу, належать, зокрема, угоди, спрямовані на

приховування підприємствами, установами, організаціями чи громадянами, які

набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, від оподаткування доходів.

Для прийняття рішення зі спору

необхідно встановлювати, у чому конкретно полягало завідомо суперечна інтересам

держави і суспільства мета укладення угоди, якою із сторін і в якій мірі

виконано угоду, а також вину сторін у формі умислу.

Умисел юридичної особи визначається

як умисел тієї посадової або іншої фізичної особи, що підписала договір від

імені юридичної особи, маючи на це належні повноваження. За відсутності таких

повноважень наявність умислу у юридичної особи не може вважатися встановленим.

Таким чином, необхідними умовами

для визнання угоди недійсною  є її

укладення з метою завідомо суперечною інтересам держави і суспільства та

наявність умислу хоча б у однієї із сторін щодо настання відповідних наслідків.

Наявність умислу та обставин щодо

виконання угоди, стосовно дійсності якої виник спір, входять до предмету

доказування в судовому процесі. Один лише факт визнання установчих документів

ТОВ “Леокос” недійсними за рішенням суду, яке вступило в законну силу, без

встановлення в судовому процесі обставин щодо стану виконання підприємством

конституційного обов'язку сплачувати податки, встановлені законом, за

результатами господарської діяльності в цілому та конкретної цивільно-правової

угоди, зокрема, не може бути достатньою підставою для визнання такої угоди

недійсною з підстав, передбачених ст. 208 

Господарського кодексу  України.

Викладені в позовній заяві

припущення, що особи, яка підписувала податкову 

накладну  від імені ТОВ “Леокос”

та ПП “Бізнес-Механіка” мала на меті ухилятися від сплати податків з коштів

отриманих в оплату товарів і оспорювані 

господарські  зобов'язання  спрямовані на приховування відповідачами  від оподаткування доходів, не підтверджуються

жодним іншим доказом, крім рішення Деснянського районного суму м.Києва від

27.12.2005 року   і власних міркувань

відповідача   з цього приводу.

Господарський  суд 

при цьому  виходить  з 

вимог   ст.71 Кодексу

адміністративного  судочинства

України   про  те, що  

кожна  сторона  повинна 

довести ті  обставини,  на 

яких  ґрунтуються  її 

вимоги  і  заперечення, крім випадків, встановлених

статтею 72  цього  кодексу. Якщо 

особа, яка бере  участь у  справі, без 

поважних   причин не надасть  докази на 

пропозицію  суду для  підтвердження обставин, на які  вона 

посилається, суд вирішує справу на 

основі наявних  доказів.

При цьому  господарським 

судом враховується, що обов'язок доказування  наявності 

в діях  позивача мети, яка

протирічить інтересам  держави та

суспільства  покладена  на  

відповідача.

На час виписки ПП „Бізнес-Механіка”

та ТОВ “Леокос” податкових накладних  і

перерахуванням позивачем  грошових

коштів  за отриманий товар вказані   підприємства , як юридичні особи були

включені до ЄДРПОУ. Такими вони 

залишились  і  на 

час  розгляду  даної господарської справи.

На думку господарського суду,

рішення Деснянського районного суду м. Києва від 27.12.2005 року   про визнання недійсними установчих

документів ТОВ “Леокос” з моменту їх реєстрації не може бути єдиною підставою,

без  детального  аналізу 

та  врахування  інших доказів зібраних по справі, для

визнання недійсними всіх договорів укладених , з моменту створення цього

підприємства, з іншими фізичними чи юридичними особами.

Згідно  до ч.2 ст.18 Закону України “Про

державну  реєстрацію юридичних осіб

та  фізичних  осіб-підприємців”, якщо відомості, які

підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є   недостовірними, і  були 

внесені до  нього, то третя  особа 

може  посилатись на  них  у

спорі як  на  достовірні. Третя  особа 

не  може посилатись  на  них

у  спорі у  разі, якщо 

вона  знала або  могла 

знати про  те, що   такі 

відомості  є  недостовірними.

Відповідач  не надав господарському суду доказів

порушення  позивачем  податкового законодавства, доказів про

порушення відносно посадових осіб цих підприємств кримінальних справ за

ухилення від сплати податків.

За 

приписом ст. 72 Кодексу 

адміністративного судочинства України для  адміністративного  суду, що 

розглядає справу  про правові  наслідки дії 

чи бездіяльності особи, щодо  якої

ухвалено вирок або  постанова  суду є 

обов'язковим тільки  вирок суду в

кримінальній  справі або  постанова 

суду у  справі  про адміністративний  проступок, які  набрали законної  сили, лише 

у  питаннях чи  мало 

місце  діяння та  чи 

вчинене воно  цією  особою.

Отже, аналізуючи всі зібрані по

справі і подані сторонами документи, господарський суд вважає, що доказів які б

беззаперечно і однозначно свідчили б про наявність умислу юридичних осіб ТОВ

“Леокос” та ПП “Бізнес- Механіка” та 

позивача  при здійсненні  господарських операцій в  березні- липні 2005 року  по  поставці  товарів 

на  суму 167402 грн..  з метою завідомо суперечною інтересам держави

і суспільства,    відповідачем  не надано. Тому, позовні вимоги

підлягають  до задоволення.

Враховуючи вимоги ст.72

Кодексу  адміністративного

судочинства  України  про покладення  обов'язку 

доказування  на  відповідача (принцип  презумціїї винності), господарський  суд 

приходить  до переконання, що   відповідач   

не    врахував, що  юридичним 

наслідком скасування державної реєстрації підприємства на  підставі визнання  його  

установчих  документів  недійсними,     повинно 

бути   здійснення

ліквідаційної  процедури, під  час 

якої могли  бути  вирішені 

питання про  задоволення

вимог  кредиторів, зокрема  держави. Лише 

сам факт відміни  державної  реєстрації підприємства не  тягне 

визнання  недійсними всіх  правочинів, укладених з  часу державної  реєстрації та 

до  моменту виключення  з  

державного  реєстру.

На підставі викладеного,  керуючись 

ст. ст. 71, 156, 160, 163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України

, господарський суд, -

                                            П О

С Т А Н О В И В :

Позов задовольнити повністю.

Визнати нечинним  податкове повідомлення- рішення

Олександрійської об'єднаної державної 

податкової  інспекції від

29.06.2006 року за №0000481710/0 в частині визначення  суб'єкту 

підприємницької  діяльності

-фізичній особі   ОСОБА_1  суми  

податкового  зобов'язання  в розмірі 

251103 грн., у тому  числі  основний 

платіж -167402 грн. та  штрафні

(фінансові)  санкції- 83701 грн.

Стягнути  з Державного бюджету України (рахунок №

31115095700002, УДК у м. Кіровограді, банк ГУДКУ у Кіровоградській області, МФО

823016, ідентифікаційний код 24145329) на користь суб'єкта  підприємницької  діяльності -фізичної особи  ОСОБА_1 АДРЕСА_1  - витрати по сплаті судового збору в сумі

3,40 грн.

Після набрання судовим рішенням

законної сили, за заявою стягувача, буде виданий виконавчий лист.

Постанова суду першої інстанції

набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження,

якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне

оскарження , але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений

Кодексом адміністративного судочинства України, постанова суду першої інстанції

набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної

скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після

закінчення апеляційного розгляду справи. Якщо строк апеляційного оскарження

буде поновлено, то вважається, що постанова суду не набрала законної сили.

Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається

протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складання постанови у

повному обсязі відповідно до статті 160 Кодексу адміністративного судочинства

України з дня складання в повному обсязі. Апеляційна скарга на постанову суду

першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про

апеляційне оскарження, і копія апеляційної скарги одночасно надсилається

особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Постанова в повному обсязі

виготовлена 06.06.07 року

Суддя