Постанова

від 18.10.2017 по справі 910/5732/16

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 жовтня 2017 року Справа № 910/5732/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого суддіДанилової М.В. суддіАлєєвої І.В., Корсака В.А. за участю представників: позивача не з'явилися, про час і місце слухання справи повідомлені належним чином відповідача не з'явилися, про час і місце слухання справи повідомлені належним чином третьої особи не з'явилися, про час і місце слухання справи повідомлені належним чином розглянувши матеріали касаційної скаргиПриватного підприємства "Драйв-Т" на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 22.05.2017 у справі№ 910/5732/16 господарського суду міста Києва за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "М.І.А.С." доПриватного підприємства "Драйв-Т" за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача ФОП ОСОБА_4 простягнення 38206,51 грн.

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство "М.І.А.С." звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Приватного підприємства "Драйв-Т" про стягнення 37000,00 боргу з надання транспортних послуг за договором від 01.09.2015 №76 на транспортно-експедиційне обслуговування перевезень вантажів в міжнародному сполученні, а також нарахованих 3% річних в сумі 510,18 грн. та 696,33 грн. інфляційних втрат.

Рішенням господарського суду міста Києва від 07.07.2016 (суддя Борисенко І.І.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 22.05.2017 (головуючий суддя Зеленін В.О., судді Мартюк А.І., Ткаченко Б.О.), позовні вимоги задоволено повністю.

Стягнуто з Приватного підприємства "Драйв-Т" на користь Приватного підприємства "М.І.А.С." 37000,00 грн. основного боргу, 510,18 грн. 3% річних, 696,33 грн. інфляційних втрат, 1378,00 грн. судового збору, 4400,00 грн. витрат на правову допомогу.

Не погоджуючись із прийнятими судовими рішеннями, Приватне підприємство "Драйв-Т", звернулося до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 07.07.2016 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 22.05.2017 і прийняти нове рішення про відмову у позові.

На думку заявника судові рішення прийняті з порушенням норм чинного законодавства України та тим, що судами не в повному обсязі з'ясовано обставини справи, які мають значення для правильного вирішення господарського спору, неправильно та неповно досліджено докази, що призвело до невідповідності висновків суду обставинам справи, а також те, що суд невірно застосував норми як матеріального, так і процесуального права, що потягло за собою неправильне вирішення господарського спору.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.09.2017 справа повинна розглядатись у складі колегії суддів: головуючий суддя - Данилова М.В., судді Корсак В.А., Алєєва І.В.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 25.09.2017 касаційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду у вищевказаному складі.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення з огляду на таке.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, 01.09.2015 між позивачем - Приватним підприємством "М.І.А.С.", як перевізником, та відповідачем - Приватним підприємством "Драйв-Т", як експедитором, було укладено Договір №76 на транспортно-експедиційне обслуговування перевезень вантажів в міжнародному сполученні (далі - Договір), відповідно до п. 1.1. якого перевізник зобов'язався здійснювати транспортно-експедиційне обслуговування (ТЕО) експедитора з метою доставки автомобільним транспортом з пунктів відправлення в пункти призначення вантажів по заявках, а експедитор зобов'язався сплатити послуги перевізника.

Пунктом 1.4 договору експедитор зобов'язаний здійснити оплату за надані послуги протягом обумовлених в заявці днів після отримання оригінального пакету документів.

Згідно з пунктом 2.1.1 договору перевізник зобов'язався за винагороду організувати і здійснити перевезення вантажів автомобільним транспортом за дорученням експедитора.

Відповідно до пункту 2.2.2 договору експедитор зобов'язаний надати перевізнику оригінал або факс-копію заявки на виконання погоджених перевезень вантажів по встановленій формі не пізніше, ніж за 48 годин до початку перевезення.

Платежі і взаємні розрахунки за надані послуги здійснюються експедитором із коштів, що поступили від замовника, згідно виставленого перевізником рахунку протягом обумовлених в заявці банківських днів з моменту отримання оригіналів документів (заявки, акту виконаних робіт, договору, рахунку, копії ЦМР (ТТН), завірених печаткою перевізника) (пункт 3.1 договору).

Пунктом 7.1 договору сторони погодили, що договір набирає чинності з моменту його підписання і дійсний до 31.12.2015, договір автоматично продовжується на наступний календарний рік, якщо на те немає заперечення сторін.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 02.09.2015 відповідач звернувся до позивача з заявкою №2948, в якій просив здійснити перевезення за маршрутом: місто Коростишев (Україна) - місто Москва (РФ); дата завантаження: 04.09.2015; строк доставки: 08.09.2015; вартість: 18500,00 грн.; умови оплати: безготівковий розрахунок по отриманню оригіналів документів 7-10 банківських днів.

Додаткові умови до вказаної заявки щодо обсягу відповідальності сторін були погоджені сторонами у договорі №2948 від 03.09.2015.

Також судами було встановлено, що на виконання умов договору №76 від 01.09.2015, заявки відповідача №2948 від 02.09.2015 та договору до неї №2948 від 03.09.2015 позивач здійснив замовлене перевезення у визначені строки, що підтверджується Міжнародною товарно-транспортною накладною (CMR) від 03.09.2015.

З метою оплати вказаного перевезення позивач виставив відповідачу рахунок-фактуру №СФ-0000080 від 04.09.2015 на суму 18 500,00 грн.

08.09.2015 відповідач звернувся до позивача з заявкою №2959, відповідно до якої просив здійснити перевезення за маршрутом: село Бильківці, Коростишевський район, Житомирська область (Україна) - село Ніколіно, Московська область (РФ); дата завантаження: 09.09.2015; строк доставки: 14.09.2015; вартість: 18500, 00 грн.; умови оплати: безготівковий розрахунок по отриманню оригіналів документів 7-10 банківських днів.

Додаткові умови до вказаної заявки щодо обсягу відповідальності сторін були погоджені сторонами у договорі №2959 від 08.09.2015.

Судами першої та апеляційної інстанцій вірно встановлено, що на виконання умов договору №76 від 01.09.2015, заявки відповідача №2959 від 08.09.2015 та договору до неї № 2959 від 08-09-2015 позивач здійснив замовлене перевезення у визначені строки, що підтверджується Міжнародною товарно-транспортною накладною (CMR) від 08.09.2015.

З метою оплати вказаного перевезення позивач виставив відповідачу рахунок-фактуру №СФ-0000082 від 09.09.2015 на суму 18500,00 грн.

Відповідач, заперечуючи факт отримання вантажу вантажоодержувачем, посилався на те, що у зазначених міжнародних товарно-транспортних накладних відсутні відомості щодо одержання вантажу належним вантажоодержувачем (ТОВ "Гелексі Стоун Груп").

Однак, судами попередніх інстанцій було вірно встановлено, що спірні перевезення були замовлені відповідачем для організації поставки товару бруківки різаної термообробленої з граніту від Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 (третя особа у справі) на користь ТОВ "Гелексі Стоун Груп" (адреса реєстрації 117623, РФ, м. Москва, вул. Мелітопільська 2-Я, дом. 21, корпус 2, поверх 1 пом X ком ИНН 7727187805 ОГРН 1157746557209), між якими було укладено Контракт на поставку №210815 від 21.08.2015.

Зі змісту наявних у матеріалах справи Міжнародних товарно-транспортних накладних (CMR) від 03.09.2015 та від 08.09.2015, судами правомірно встановлено, що міжнародна товарно-транспортна накладна від 08.09.2015 в графі 24 "Вантаж одержано" містить лише підпис, без штампу одержувача, а в міжнародній товарно-транспортній накладній від 03.09.2015 відсутній підпис одержувача та при цьому стоїть відбиток печатки стороннього підприємства - ТОВ "Аметист-строй", а згідно пояснень вантажовідправника - Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4, вбачається, що товар (бруківка різана термооброблена з граніту) по вказаним накладним був отриманий вантажоодержувачем - ТОВ "Гелексі Стоун Груп", від якого не надходило жодних претензій щодо строків та обсягів поставки товару, також з боку ТОВ "Гелексі Стоун Груп" було проведено розрахунок у повному обсязі.

А відтак, враховуючи вказані пояснення вантажовідправника, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний господарський суд, дійшов вірного висновку про те, що неналежним чином оформлення графи 24 міжнародних товарно-транспортних накладних відбулось зі сторони представників вантажоодержувача - ТОВ "Гелексі Стоун Груп", з яким у позивача відсутні договірні відносини.

У зв'язку із несплатою відповідачем боргу з надання транспортних послуг за договором від 01.09.2015 №76 на транспортно-експедиційне обслуговування перевезень вантажів в міжнародному сполученні, позивач звернувся до суду із даним позовом.

Задовольняючи позовні вимоги у повному обсязі суди попередніх інстанції дійшли вірного висновку щодо їх доведеності та обґрунтованості.

Касаційний господарський суд погоджується із такими висновками судів з огляду на таке.

Згідно зі статтею 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України, що визначено статтею 175 Господарського кодексу України.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором перевезення вантажів.

Частиною 1 статті 909 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Частиною 1 статті 306 Господарського кодексу України встановлено, що перевезенням вантажів у цьому Кодексі визнається господарська діяльність, пов'язана з переміщенням продукції виробничо-технічного призначення та виробів народного споживання залізницями, автомобільними дорогами, водними та повітряними шляхами, а також транспортування продукції трубопроводами.

Згідно з частиною 1 статті 307 Господарського кодексу України, за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

А відтак, товарно-транспортна накладна є документом, який складається вантажовідправником для оформлення перевезень вантажів відповідно до укладеного договору і використовується для проведення остаточних розрахунків за надані послуги з перевезення вантажів. При цьому, оформлена товарно-транспортна накладна має бути у водія транспортного засобу під час здійснення перевезень вантажів за договором перевезення.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, згідно наявної у справі довідки від 14.06.2016, вантажовідправник ФОП ОСОБА_4 підтвердив, що товар відповідно до міжнародних товарно-транспортних накладних, складених 03.09.2015 та 08.09.2015 був доставлений вантажоодержувачу - ТОВ "Гелексі Стоун Груп", жодних претензій від вантажоодержувача щодо строків та обсягу поставки, а також якості товару - не надходило.

Крім того, в матеріалах справи наявний гарантійний лист, наданий відповідачем, за яким останній гарантував позивачу оплату рахунку на суму 18500,00 грн. у вказані у заявці строки за наданні транспортні послуги по перевезенню вантажу по рейсу с. Більківці (Житомирська обл.) - пос. Ніколіно (Московська обл.) згідно заявки №2959 при наданні повного пакету оригінальних документів з оригінальною ЦМР з відміткою про отримання вантажу без печатки вантажоодержувача.

Судами попередніх інстанцій було встановлено, що позивач направив на адресу відповідача рекомендованим листом згідно з вимогами пункту 3.1 договору такі документи: договір №76 від 01.09.2015, заявки №2948 від 02.09.2015 та №2959 від 08.09.2015, акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) №ОУ-0000080 від 10.09.2015 на суму 18500,00 грн. та №ОУ-0000081 від 12.09.2015 на суму 18500,00 грн., рахунки-фактура №СФ-0000080 від 04.09.2015 на суму 18500,00 грн. та № СФ-0000082 від 09.09.2015 на суму 18500,00 грн., міжнародні товарно-транспортні накладні (CMR) від 03.09.2015 та від 08.09.2015.

Зазначені документи відповідач отримав 28.09.2015, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення №03680 09273708 та чеком на підтвердження надання поштових послуг від 25.09.2015, однак в порушення умов договору надані позивачем транспортні послуги не оплатив.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Статтею 526 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 901 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. При цьому, споживання послуги має місце в процесі її надання (в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності).

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України).

Законодавець розмежував в окремі інститути послуг "перевезення" та "транспортне експедирування". Так, за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату (ч. 1 ст. 909 ЦК України). Наведене свідчить, що за договором перевезення у перевізника виникає обов'язок доставити вантаж у пункт призначення одержувачеві, а у експедитора за договором транспортного експедирування виконати особисто експедиційні послуги, пов'язані з перевезенням вантажу, або організувати їх виконання.

Спір між сторонами даного виник внаслідок порушення відповідачем обов'язку з оплати наданих позивачем транспортних послуг за договором. Відповідач послуги на користь позивача не оплатив, в результаті чого у відповідача перед позивачем виникла заборгованість в сумі 37000,00 грн.

Оскільки спір виник з правовідносин надання послуг з міжнародного автомобільного перевезення вантажу, ці правовідносини регулюються положеннями Конвенції про договір міжнародного перевезення вантажів (КДПВ) від 19.05.1956, яка набрала чинності для України 17.05.2007, за приписами якої дана Конвенція застосовується до всякого договору дорожнього перевезення вантажів за винагороду за допомогою автомобілів, коли зазначені в договорі місце прийняття до перевезення вантажу і місце, передбачене для здачі вантажу, знаходяться на території двох різних країн, з яких, принаймні, одна є учасником Конвенції (ст. 1 глави 1 Конвенції).

Згідно статті 4 "Конвенції про договір міжнародного дорожнього перевезення вантажів (КДПВ)" від 19.05.1956, визначено, що договір перевезення встановлюється накладною.

Підписанням заявок та міжнародних товарно-транспортних накладних сторони обумовили усі істотні умови договору перевезення, якими згідно ст. 50 Закону України "Про автомобільний транспорт" є: найменування та місцезнаходження сторін, найменування та кількість вантажу, його пакування, умови та термін перевезення, місце та час навантаження і розвантаження, вартість перевезення, інші умови, узгоджені сторонами.

Доказами, наявними у матеріалах справи, підтверджується факт виконання позивачем своїх зобов'язань, відповідно до умов укладеного Договору, а заперечення відповідача щодо неотримання коштів від замовника, на підставі п. 3.1 договору, як підставу для невиконання свого зобов'язання з оплати послуг перевізника (позивача) за договором від 01.09.2015 №76, правомірно визнані судом необґрунтованими.

Згідно статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Проте, як вірно встановлено судом першої інстанції, за умовами договору не визначено кого необхідно розуміти Замовником за договором.

За змістом підписаних сторонами Заявок встановлені наступні умови оплати: безготівковий розрахунок по отриманню оригіналів документів 7-10 банківських днів.

Отже, оскільки відповідні документи відповідач отримав 28.09.2015, то він мав здійснити повний розрахунок з позивачем до 12.10.2015.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України та частини 1 статті 193 Господарського кодексу України зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог законодавства, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України, кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Частина 2 статті 617 Цивільного кодексу України та частина 2 статті 218 Господарського кодексу України передбачають, що відсутність у боржника необхідних коштів, а також порушення зобов'язань контрагентами правопорушника не вважаються обставинами, які є підставою для звільнення боржника від відповідальності за порушення зобов'язання.

Враховуючи наведені норми чинного законодавства та фактичні обставини справи, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що факт наявності заборгованості у відповідача перед позивачем за договором у сумі 37000,00 грн. належним чином доведений, документально підтверджений, а тому позовні вимоги про стягнення основного бору підлягають до задоволення у повному обсязі.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку статті 625 Цивільного кодексу України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (відповідної правової позиції дотримується Верховний Суд України у постанові № 3-12г10 від 08.11.2010)

У Постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" також роз'яснено, що за загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання через відсутність у нього необхідних коштів, оскільки згадане правило обумовлено замінністю грошей як їх юридичною властивістю. Тому у випадках порушення грошового зобов'язання суди не повинні приймати доводи боржника з посиланням на неможливість виконання грошового зобов'язання через відсутність необхідних коштів (стаття 607 ЦК України) або на відсутність вини (статті 614, 617 ЦК України чи стаття 218 ГК України).

У зв'язку із простроченням грошового зобов'язання, позивач нарахував 3% річних в сумі 510,18 грн. та інфляційні втрати в розмірі 696,33 грн. від простроченої суми за період з 13.10.2015 по 29.03.2016.

Перевіривши розрахунок 3% річних та інфляційних втрат, колегія суддів касаційного суду погоджується із висновком судів про те, що розрахунок є правильним, а тому вимоги про стягнення 3% річних та інфляційних втрат також підлягають до задоволення.

Відповідно до приписів 111 7 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Колегія суддів касаційної інстанції перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування судами норм матеріального та процесуального права, вважає висновки судів попередніх інстанцій обґрунтованими та правомірними.

Натомість, викладені у касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів попередніх інстанцій, пов'язані з переоцінкою доказів, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції і не є такими, що тягнуть за собою скасування оскаржуваних рішень.

Керуючись статтями 111 5 , 111 7 , 111 9 , 111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,-

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Приватного підприємства "Драйв-Т" залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 22.05.2017 у справі № 910/5732/16 господарського суду міста Києва залишити без змін.

Головуючий суддя М. Данилова

Судді І. Алєєва

В. Корсак