Рішення

від 19.10.2017 по справі 910/13047/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.10.2017Справа №910/13047/17

Господарський суд міста Києва в складі:

головуючого судді Привалова А.І.

при секретарі Островській О.С.

розглянувши справу № 910/13047/17

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельно-Будівельна компанія

"БМ-ГРУП"

до товариства з обмеженою відповідальністю "БІНЕТ"

про стягнення 638 582,33 грн.

за участю представників сторін:

від позивача: Михайлик Л.Г., довіреність № 35 від 02.08.2017р .

від відповідача: не з'явились.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Торгівельно-Будівельна компанія "БМ - ГРУП" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "БІНЕТ" (далі - відповідач) про стягнення 638 582,33 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що на виконання умов договору поставки №29082016/01 від 29.08.2016р. перерахував на користь відповідача 2 160 000,00 грн., в той час як останнім поставлено товар на суму 1 521 417,67 грн., а тому кошти в сумі 638 582,33 грн. є такими, що набуті товариством з обмеженою відповідальністю "БІНЕТ" без достатньої правової підстави та відповідно до ст. 1212 Цивільного кодексу України підлягають стягненню на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельно-Будівельна компанія "БМ - ГРУП".

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.08.2017р. порушено провадження у справі та розгляд справи призначений на 07.09.2017р.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.09.2017р. розгляд справи відкладено на 28.09.2017р.

Представником відповідача в судовому засіданні 28.09.2017р. подано відзив на позовну заяву, у якому викладені заперечення проти задоволення позовних вимог, обґрунтовані належними виконанням товариством з обмеженою відповідальністю "БІНЕТ" своїх зобов'язань за договором поставки №29082016/01 від 29.08.2016р. Так, відповідач стверджує про здійснення поставки товару на суму 2 160 000,00 грн. відповідно до видаткових накладних №7 від 01.11.2016р., №8 від 01.12.2016р., №7 від 03.01.2017р., №8 від 01.02.2017р., №10 від 01.03.2017р. та №9 від 01.03.2017р. Також зазначає, що відповідно до акту звірки взаєморозрахунків станом на 24.05.2017р. у сторін відсутня будь-яка заборгованість за договором поставки №29082016/01 від 29.08.2016р. Про здійснення поставки товару на суму 2 160 000,00 грн., за його переконанням, також свідчать надані митні декларації, інвойси та міжнародні товарно-транспортні накладні.

В судовому засіданні 28.09.2017р., відповідно до ч. 3 ст. 77 ГПК України, за клопотанням позивача продовжено строк вирішення спору на п'ятнадцять днів та оголошено перерву в судовому засіданні до 12.10.2017р.

В судовому засіданні 12.10.2017р. представник позивача подав: позовну заяву про стягнення заборгованості (з урахуванням змін); заяву про внесення виправлень до ухвали Господарського суду міста Києва від 28.09.2017р. по справі №910/13047/17; зауваження до протоколу судового засідання від 28.09.2017р. по справі № 910/13047/17; пояснення по суті спору та клопотання про фіксування судових засідань у справі № 910/1304/17 за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Судом задоволено клопотання представника позивача про фіксування судових засідань у справі № 910/1304/17 за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Водночас, представник відповідача заявив усне клопотання про надання йому часу ознайомитись з матеріалами справи .

В судовому засіданні 12.10.2017р., відповідно до ч. 3 ст. 77 ГПК України, оголошено перерву до 19.10.2017р.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.10.2017р. зауваження представника товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельно-Будівельна компанія "БМ - ГРУП" на протокол судового засідання від 28.09.2017р. залишено без розгляду.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.10.2017р. відмовлено в задоволенні заяви представника товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельно-Будівельна компанія "БМ - ГРУП" про внесення виправлень до ухвали Господарського суду міста Києва від 28.09.2017р. по справі №910/13047/17.

19.10.2017р. через відділ діловодства від представника позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, у зв'язку із перебуванням представника товариства з обмеженою відповідальністю "БІНЕТ" на лікарняному.

В судовому засіданні 19.10.2017р. суд відмовив у прийнятті позовної заяви про стягнення заборгованості (з урахуванням змін), яка розцінена судом як заява про зміну підстав позовну вимог, оскільки така заява, всупереч ч. 4 ст. 22 ГПК України, подана після початку розгляду справи по суті.

Присутній у судовому засіданні 19.10.2017р. представник позивача наполягав на задоволенні позовних вимог.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про дату, час і місце його проведення повідомлений належним чином.

Розглянувши клопотання відповідача про відкладення розгляду справи, суд його відхилив з огляду на наступне.

Відповідно до змісту ст. 77 Господарського процесуального кодексу України господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу, розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні. При цьому, перелік таких обставин наведений у зазначеній статті Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з п. 3.9.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору. Господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може відхилити доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т. п.). При цьому, господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами першою - п'ятою статті 28 ГПК, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Неможливість такої заміни представника і неможливість розгляду справи без участі представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах (статті 32 - 34 ГПК), причому відсутність коштів для оплати послуг представника не може свідчити про поважність причини його відсутності в судовому засіданні.

Крім того, суд звертає увагу на те, що суд обмежений строками вирішення спору по суті, встановленими приписами ст. 69 Господарського процесуального кодексу України.

Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України від 25 січня 2006 р. № 1-5/45, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

З огляду на викладене, враховуючи те, що про день, час та місце проведення судового засідання відповідач був повідомлений належним чином та не був позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника, а також подати свої заперечення, суд дійшов висновку, що клопотання відповідача про відкладення розгляду справи підлягає відхиленню.

Враховуючи викладене. суд вважає, що, у відповідності до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, справа може бути розглянута за наявними в ній матеріалами, без участі представників відповідачів та третьої особи, яких достатньо для винесення рішення по суті.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 82 Господарського процесуального кодексу України, рішення прийнято господарським судом за результатами оцінки доказів у нарадчій кімнаті.

Згідно ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, після закінчення розгляду справи у судовому засіданні було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

29.08.2016р. між позивачем (за договором - покупець) та відповідачем (за договором - продавець) укладено договір поставки №29082016/01 (далі - договір), відповідно п. 1.1. якого постачальник зобов'язується поставити, а покупець прийняти та оплатити ковролін, надалі товари, у кількості, асортименті і ціні, зазначеним у специфікаціях (замовленнях), що виставляються покупцем і є частиною цього договору з моменту їх підписання повноважними представниками сторін.

Відповідно до п. 1.2. на кожну окрему поставку покупцем надаються замовлення, які погоджуються з постачальником протягом 3 робочих днів. Після надання згоди постачальником оформлюється специфікація.

Згідно п. 2.1. ціна одиниці товару (партії) зазначається в специфікаціях чи інші аналогічних документах, що є невід'ємною частиною цього договору.

У п. 5.1.1. договору встановлено, що постачальник зобов'язаний поставити і передати товар покупцю чи вантажоодержувачу в терміни встановлені за домовленістю сторін.

Зобов'язання постачальника щодо термінів поставки, дотримання номенклатури, кількості і якості товару вважаються виконаними з моменту одержання покупцем товару і підписання акта прийому-передачі (чи інших документів згідно з п. 5.1.2) представниками постачальника і покупця (п. 5.2. договору).

Відповідно до п.п. 5.3.1., 5.3.2. договору, покупець зобов'язаний за відсутності обґрунтованих претензій до постачальника прийняти товар протягом 3 (трьох) днів з моменту його повідомлення про надходження на місце доставки за кількістю, якістю й асортиментом, скласти і підписати відповідні документи (акт прийому-передачі, накладну і т.д.); сплатити вартість товару відповідно до умов розділу 6 цього договору.

Згідно п. 6.1. договору, покупець зобов'язаний оплатити у розмірі 100% вартості партії товару згідно специфікації не пізніше як протягом 2 (двох) банківських днів з моменту отримання цієї партії товару у власність.

Договір набирає сили з дати його підписання уповноваженими представниками сторін і діє до 31 грудня 2018 року, а в частині взаєморозрахунків - до їх повного і належного виконання (здійснення) (п. 9.1. договору).

На виконання умов договору позивач сплатив відповідачу грошові кошти в сумі 2 160 000,00 грн., що підтверджується платіжними дорученнями № 975 від 02.09.2016р. на суму 200 000, 00 грн., №993 від 13.09.2016р. на суму 100 000, 00 грн., №995 від 14.09.2016р. на суму 50 000, 00 грн., №996 від 14.09.2016р. на суму 200 000, 00 грн., №1007 від 16.09.2016р. на суму 150 000, 00 грн., №1044 від 30.09.2016р. на суму 250 000, 00 грн., №1058 від 07.10.2016р. на суму 260 000, 00 грн., №1091 від 21.10.2016р. на суму 100 000, 00 грн., №1115 від 31.10.2016р. на суму 200 000, 00 грн., №1105 від 31.10.2016р. на суму 300 000, 00 грн., №1151 від 16.11.2016р. на суму 50 000, 00 грн., №1175 від 01.12.2016р. на суму 50 000, 00 грн., №1226 від 27.12.2016р. на суму 150 000, 00 грн., №1276 від 31.01.2017р. на суму 50 000, 00 грн., №1284 від 03.02.2017р. на суму 50 000, 00 грн.

Відповідач на виконання умов договору поставив позивачу товар на суму 1 521 417,67 грн., що підтверджується підписаними представниками сторін та скріпленими печатками підприємств видатковими накладними №7 від 01.11.2016р. на суму 443 260, 03 грн., №8 від 01.12.2016р. на суму 619 552, 49 грн., №7 від 03.01.2017р. на суму 51 420, 00 грн., №8 від 01.02.2017р. на суму 407 185,15 грн.

Позивач звернувся до відповідача з вимогою №33 від 18.07.2017р про повернення в порядку ст. 1212 Цивільного кодексу України коштів у розмірі 638 582,33 грн. за непоставлений згідно договору №29082016/01 від 29.08.2016р товар.

Відповідач листами №28082017/2 від 28.08.2017р. та №28082017/1 від 28.08.2017р. направив позивачу акт звірки взаєморозрахунків та видаткові накладні №7 від 01.11.2016р., №8 від 01.12.2016р., №7 від 03.01.2017р., №8 від 01.02.2017р., №10 від 01.03.2017р., №9 від 01.03.2017р. для підписання.

У відповідь на вказані листи позивач направив відповідачу вимогу №44 від 16.09.2017р. про поставку товару на суму 638 582,33 грн. або повернення суми попередньої оплати в розмірі 638 582,33 грн. в порядку ст. 693 Цивільного кодексу України за непоставлений відповідно до видаткових накладних №10 від 01.03.2017р. та №9 від 01.03.2017р. товар.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно з частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ч.2 статті 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пункт 1 ч.2 статті 11 ЦК України передбачає, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

Згідно зі ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Стаття 628 Цивільного кодексу України встановлює, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є не обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Частиною 1 статті 655 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно зі ст. 527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно з ч. 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Частиною 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Матеріалами справи підтверджено, що відповідач на виконання зобов'язань за договором здійснив поставку товару, який прийнятий позивачем без заперечень та зауважень, на суму 1 521 417,67 грн., що підтверджується підписаними уповноваженими представниками сторін та скріпленими печатками підприємств видатковими накладними №7 від 01.11.2016р. на суму 443 260,03 грн., №8 від 01.12.2016р. на суму 619 552,49 грн., №7 від 03.01.2017р. на суму 51 420,00 грн., №8 від 01.02.2017р. на суму 407 185,15 грн.

У зв'язку із викладеним, судом не приймаються до уваги твердження відповідача, викладені у відзиві на позовну заяву, щодо поставки товару за договором на суму 2 160 000,00 грн., оскільки надані ним видаткові накладні №10 від 01.03.2017р. та №9 від 01.03.2017р. не є належними доказами здійснення поставки товару позивачу, так як не містять підпису представника та відтиску печатки останнього.

Оцінюючи подані відповідачем акт звіряння взаємних розрахунків, письмові пояснення працівника відповідача, митні декларації, інвойси та міжнародні товарно-транспортні накладні, суд виходить з такого.

В розумінні Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні від 16.07.1999 № 996-XIV (далі - Закон) первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Вимоги до первинного документу наведені у статті 9 даного Закону, яка визначає, що первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій є підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій та повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Виходячи з приписів господарського процесуального закону (ч. 2 ст. 34 ГПК України) підтвердження тих чи інших обставин справи може здійснюватись тільки певними встановленими законодавством засобами доказування. У зв'язку з цим інші засоби доказування не можуть бути покладені в основу судового рішення.

В контексті Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення, є первинний документ.

В розумінні ст. 36 ГПК України письмовими документами є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвіченій копії. Оригінали документів подаються, коли обставини справи відповідно до законодавства мають бути засвідчені тільки такими документами, а також в інших випадках на вимогу суду.

Чинним законодавством України акту звірки взаєморозрахунків не надано юридичної сили доказу наявності обов'язку сплатити грошові кошти або ж відсутності такого обов'язку, а у розумінні ст. 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні акт звірки взаєморозрахунків є зведеним обліковим документом, який відображає загальну суму заборгованості, та фіксує стан розрахунків між сторонами, але сам по собі не породжує будь-яких прав та обов'язків сторін, в той час як зобов'язання сторін підтверджуються первинними документами - договором, накладними, рахунками тощо.

Враховуючи викладене, акт звірки взаєморозрахунків як зведений обліковий документ, відображаючи загальну суму заборгованості, не належить до первинних документів бухгалтерської звітності. Достовірність даних бухгалтерського обліку відповідно до статті 10 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні підтверджується інвентаризацією активів і зобов'язань.

З огляду на викладене, як письмові пояснення працівника відповідача, так і наданий акт звіряння взаємних розрахунків, складений відповідачем в односторонньому порядку, оскільки не містить підпису та печатки позивача, не є допустимими доказами, які підтверджують існування або відсутність заборгованості у сторін та здійснення поставки товару за договором поставки №29082016/01 від 29.08.2016р.

Також, надані відповідачем митні декларації є доказом декларування товарів під час переміщення через митний кордон, проте не підтверджують поставку товару позивачу на суму 2 160 000,00 грн. та прийняття його останнім.

Як і не підтверджують зазначеного факту підписані відповідачем та ТОВ Ламан Транс-Експрес міжнародні товарно-транспортні накладні та складені компанією Hebel longsheng metals and minerals, Ltd інвойси, оскільки стосуються договірних відносин відповідача з вказаними особами.

Відповідно до ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно п. 6.1. договору покупець зобов'язаний оплатити у розмірі 100% вартості партії товару згідно специфікації не пізніше як протягом 2 (двох) банківських днів з моменту отримання цієї партії товару у власність.

Тобто, за поставлений товар по договору поставки №29082016/01 від 29.08.2016р. за видатковими накладними №7 від 01.11.2016р., №8 від 01.12.2016р., №7 від 03.01.2017р., №8 від 01.02.2017р. позивачу необхідно було сплатити 1 521 417,67 грн.

Проте, як вбачається з наявних в матеріалах справи платіжних доручень позивачем сплачено відповідачу 2 160 000,00 грн.

Отримання вказаної суми грошових коштів відповідачем не заперечується.

Оскільки, позивачем встановлено факт переплати за поставлений товар по договору на суму 638 582,33 грн., він звернувся до відповідача з вимогою №33 від 18.07.2017р. про повернення отриманих без достатньої правової підстави коштів в порядку статті 1212 Цивільного кодексу України, яка направлена на адресу відповідача 18.07.2017р.

Щодо посилання позивача на застосування до даних правовідносин ч.1 статті 1212 Цивільного кодексу України, то суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовується незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовується також до вимог про:

1) повернення виконаного за недійсним правочином;

2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння;

3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні;

4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Вищезазначене дає підстави для висновку, що цей вид позадоговірних зобов'язань породжують такі юридичні факти як: набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи та відсутність для цього правових підстав або якщо такі відпали.

Оскільки між сторонами було укладено договір поставки №29082016/01 від 29.08.2016р., а кошти які позивач просить стягнути з відповідача, отримано останнім як попередня оплата за товар відповідно до умов договору, то такі кошти набуто за наявності правової підстави, а тому не можуть бути витребувані відповідно до положень статті 1212 ЦК України як безпідставне збагачення.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 22.01.2013р. у справі № 5006/18/13/2012 та від 17.06.2014р. у справі №3-30гс14, від 25.02.2015р. у справі №3-11гс15.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язань - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до ч. 7 п. 3.12 постанови пленуму ВГСУ Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції №18 від 26.12.2011р. посилання суду в рішенні на інші норми права, ніж зазначені у позовній заяві, не може розумітися як вихід суду за межі позовних вимог. У зв'язку з цим господарський суд, з'ясувавши у розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу в обґрунтування своїх вимог або заперечень послалися не на ті норми, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує у прийнятті рішення саме такі норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.

Згідно ст. 693 Цивільного кодексу України, якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Зі змісту зазначеної норми права вбачається, що умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов'язання зі своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати.

Згідно ч. 3 ст. 612 Цивільного кодексу України, якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов'язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання й вимагати відшкодування збитків.

Так, у матеріалах справи відсутні докази поставки товариством з обмеженою відповідальністю "БІНЕТ" товару на перераховані позивачем грошові кошти у розмірі 638 582,33 грн. у якості попередньої оплати.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Частиною 1 ст. 614 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. При цьому відсутність своєї вини відповідно до ч. 2 ст. 614 Цивільного кодексу України доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Враховуючи викладене, оскільки між товариством з обмеженою відповідальністю "Торгівельно-Будівельна компанія "БМ-ГРУП" та товариством з обмеженою відповідальністю "БІНЕТ" було укладено договір поставки №29082016/01 від 29.08.2016р., а кошти у розмірі 638 582,33 грн., які позивач просить стягнути з відповідача, отримані товариством з обмеженою відповідальністю "БІНЕТ" у якості попередньої оплати за товар, доказів поставки якого матеріали справи не містять, то відповідно до положень ст. 693 Цивільного кодексу України вказана сума грошових коштів підлягає поверненню позивачу.

Таким чином, позовні вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 638 582,33 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

Керуючись ст.ст. 49, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "БІНЕТ" (04050, м. Київ, вулиця Артема, будинок 103; ідентифікаційний код 31201846) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельно-Будівельна компанія "БМ-ГРУП" (04111, м. Київ, вулиця Щербакова, будинок 53; ідентифікаційний код 37146545) грошові кошти в сумі 638 582 грн. 33 коп. та витрати по сплаті судового збору в сумі 9 578 грн. 73 коп. Видати наказ.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття, оформленого відповідно до вимог ст. 84 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення підписано: 24.10.2017р.

СуддяА.І. Привалов