Постанова

від 06.12.2017 по справі 910/13047/17

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" грудня 2017 р. Справа№ 910/13047/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Гончарова С.А.

суддів: Скрипки І.М.

Тищенко А.І.

при секретарі судового засідання Денисюк І.Г.

за участю представників:

від позивача: Бабанли К.М. - за належним чином оформленою довіреністю;

від відповідача: не з'явились;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "БІНЕТ"

на рішення Господарського суду міста Києва від 19.10.2017 у справі № 910/13047/17 (суддя Привалов А.І.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельно-Будівельна компанія "БМ-ГРУП"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "БІНЕТ"

про стягнення 638 582,33 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 19.10.2017 року позов задоволено повністю.

Не погодившись з вказаним рішенням суду, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, відповідно до якої просить скасувати оскаржуване рішення, прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволені позовних вимог.

Апеляційна скарга вмотивована тим, що Товариство з обмеженою відповідальністю "БІНЕТ" не погоджується з рішенням Господарського суду міста Киева від 19 жовтня 2017 року по справі №910/13047/17, вважає його таким, що прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Апелянт вказує, що в травні 2017 року була проведена звірка розрахунків по договору поставки №29082016/1 від 29.08.2016р. станом на 24.05.2017р., згідно якої відсутня будь- яка заборгованість між ТОВ БІНЕТ та ТОВ ТБК БМ-ГРУП . При цьому в порушення вимог чинного законодавства посадові особи ТОВ ТБК БМ-ГРУП не підписали та не повернули екземпляри документів ТОВ БІНЕТ , які підтверджують повне виконання ТОВ БІНЕТ умов договору поставки №29082016/1 від 29.08.2016р.

Відповідно автоматичного розподілу справ між суддями для розгляду даної апеляційної скарги сформовано колегію суддів у складі: Гончаров С.А. (головуючий), Тищенко А.І., Скрипка І.М.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 23.11.2017 року апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "БІНЕТ" було прийнято до провадження та призначено розгляд справи на 06.12.2017 року.

Відповідач, згідно з поданим до суду 05.12.2017 року клопотанням, просить апеляційний суд перенести судове засідання по вищевказаній справі в зв'язку з участю представника ТОВ Бінет Білого Миколи Михайловича в засіданні Придніпровського районного суду м.Черкаси при розгляді цивільної справи за позовом ПрАТ "Черкаський шовковий комбінат" до ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 про визнання такими, що втратили право користування житлом, третя особа: дочірнє підприємство "Ремонтно-експлуатаційне управління Черкаського шовкового комбінату ПрАТ "Черкаський шовковий комбінат".

Клопотання позивача про відкладення розгляду справи підлягає залишенню без задоволення з огляду на те, що за висновками суду, його неявка не перешкоджає розгляду апеляційної скарги за наявними у справі матеріалами, а також з огляду на те, що, по-перше, обставини, викладенні в клопотанні відповідача про відкладення розгляду справи, жодним чином не підтверджені, та по-друге, відповідач був обізнаний про подання ним апеляційної скарги та про її розгляд в Київському апеляційному господарському суді та не був позбавлений можливості залучити іншого представника для участі у судовому засіданні.

Відповідач до судового засідання, що відбулось 06.12.2017 року, не з'явився, хоча був належним чином повідомлений про дату, час та місце судового засідання.

Згідно із п. 3.9.2 Постанови №18 від 26.12.2011 року Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Судовою колегією встановлено, що неявка представників відповідач не перешкоджає розгляду апеляційної скарги за наявними у справі матеріалами, та, за таких обставин, розгляд справи за відсутності відповідач є можливим.

Розглянувши у судовому засіданні апеляційну скаргу, дослідивши матеріали справи та зібрані у ній докази, заслухавши пояснення учасників судового процесу, присутніх в судовому засіданні, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно ст. 99 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами наданими суду першої інстанції.

Відповідно до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Місцевим господарським судом вірно встановлено та матеріалами справи підтверджується наступне.

29.08.2016 року між позивачем (за договором - покупець) та відповідачем (за договором - продавець) укладено договір поставки №29082016/01 (далі - договір), відповідно п. 1.1. якого постачальник зобов'язується поставити, а покупець прийняти та оплатити ковролін, надалі товари, у кількості, асортименті і ціні, зазначеним у специфікаціях (замовленнях), що виставляються покупцем і є частиною цього договору з моменту їх підписання повноважними представниками сторін.

Відповідно до п. 1.2. на кожну окрему поставку покупцем надаються замовлення, які погоджуються з постачальником протягом 3 робочих днів. Після надання згоди постачальником оформлюється специфікація.

Згідно п. 2.1. ціна одиниці товару (партії) зазначається в специфікаціях чи інші аналогічних документах, що є невід'ємною частиною цього договору.

У п. 5.1.1. договору встановлено, що постачальник зобов'язаний поставити і передати товар покупцю чи вантажоодержувачу в терміни встановлені за домовленістю сторін.

Зобов'язання постачальника щодо термінів поставки, дотримання номенклатури, кількості і якості товару вважаються виконаними з моменту одержання покупцем товару і підписання акта прийому-передачі (чи інших документів згідно з п. 5.1.2) представниками постачальника і покупця (п. 5.2. договору).

Відповідно до п.п. 5.3.1., 5.3.2. договору, покупець зобов'язаний за відсутності обґрунтованих претензій до постачальника прийняти товар протягом 3 (трьох) днів з моменту його повідомлення про надходження на місце доставки за кількістю, якістю й асортиментом, скласти і підписати відповідні документи (акт прийому-передачі, накладну і т.д.); сплатити вартість товару відповідно до умов розділу 6 цього договору.

Згідно п. 6.1. договору, покупець зобов'язаний оплатити у розмірі 100% вартості партії товару згідно специфікації не пізніше як протягом 2 (двох) банківських днів з моменту отримання цієї партії товару у власність.

Договір набирає сили з дати його підписання уповноваженими представниками сторін і діє до " 31" грудня 2018 року, а в частині взаєморозрахунків - до їх повного і належного виконання (здійснення) (п. 9.1. договору).

На виконання умов договору позивач сплатив відповідачу грошові кошти в сумі 2 160 000,00 грн., що підтверджується платіжними дорученнями № 975 від 02.09.2016 року на суму 200 000, 00 грн., №993 від 13.09.2016 року на суму 100 000, 00 грн., №995 від 14.09.2016 року на суму 50 000, 00 грн., №996 від 14.09.2016 року на суму 200 000, 00 грн., №1007 від 16.09.2016 року на суму 150 000, 00 грн., №1044 від 30.09.2016 року на суму 250 000, 00 грн., №1058 від 07.10.2016 року на суму 260 000, 00 грн., №1091 від 21.10.2016 року на суму 100 000, 00 грн., №1115 від 31.10.2016 року на суму 200 000, 00 грн., №1105 від 31.10.2016 року на суму 300 000, 00 грн., №1151 від 16.11.2016 року на суму 50 000, 00 грн., №1175 від 01.12.2016 року на суму 50 000, 00 грн., №1226 від 27.12.2016 року на суму 150 000, 00 грн., №1276 від 31.01.2017 року на суму 50 000, 00 грн., №1284 від 03.02.2017 року на суму 50 000, 00 грн.

Відповідач на виконання умов договору поставив позивачу товар на суму 1 521 417,67 грн., що підтверджується підписаними представниками сторін та скріпленими печатками підприємств видатковими накладними №7 від 01.11.2016 року на суму 443 260, 03 грн., №8 від 01.12.2016 року на суму 619 552, 49 грн., №7 від 03.01.2017 року на суму 51 420, 00 грн., №8 від 01.02.2017 року на суму 407 185,15 грн.

Позивач звернувся до відповідача з вимогою №33 від 18.07.2017 року про повернення в порядку ст. 1212 Цивільного кодексу України коштів у розмірі 638 582,33 грн. за непоставлений згідно договору №29082016/01 від 29.08.2016 року товар.

Відповідач листами №28082017/2 від 28.08.2017 року та №28082017/1 від 28.08.2017 року направив позивачу акт звірки взаєморозрахунків та видаткові накладні №7 від 01.11.2016 року, №8 від 01.12.2016 року, №7 від 03.01.2017 року, №8 від 01.02.2017 року, №10 від 01.03.2017 року, №9 від 01.03.2017 року для підписання.

У відповідь на вказані листи позивач направив відповідачу вимогу №44 від 16.09.2017 року про поставку товару на суму 638 582,33 грн. або повернення суми попередньої оплати в розмірі 638 582,33 грн. в порядку ст. 693 Цивільного кодексу України за непоставлений відповідно до видаткових накладних №10 від 01.03.2017 року та №9 від 01.03.2017 року товар.

Як зазначалось, позовними вимогами у даній справі є стягнення коштів у розмірі 638 582,33 грн., які отримані Товариством з обмеженою відповідальністю "БІНЕТ" у якості попередньої оплати за товар

Позовні вимоги вмотивовані тим, що на виконання умов договору поставки №29082016/01 від 29.08.2016 року перерахував на користь відповідача 2 160 000,00 грн., в той час як останнім поставлено товар на суму 1 521 417,67 грн., а тому кошти в сумі 638 582,33 грн. є такими, що набуті товариством з обмеженою відповідальністю "БІНЕТ" без достатньої правової підстави та відповідно до ст. 1212 Цивільного кодексу України підлягають стягненню на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельно-Будівельна компанія "БМ - ГРУП".

Судова колегія, оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному і об'єктивному дослідженні в судовому засіданні з урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи їх взаємний зв'язок, погоджується з висновками, з яких виходив місцевий господарський суд при прийнятті оскаржуваного рішення з наступних підстав.

Згідно з частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ч. 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пункт 1 ч. 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачає, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

Згідно зі ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Стаття 628 Цивільного кодексу України встановлює, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є не обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Частиною 1 статті 655 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно зі ст. 527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно з ч. 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Частиною 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Судом першої інстанції вірно встановлено та матеріалами справи підтверджено, що відповідач на виконання зобов'язань за договором здійснив поставку товару, який прийнятий позивачем без заперечень та зауважень, на суму 1 521 417,67 грн., що підтверджується підписаними уповноваженими представниками сторін та скріпленими печатками підприємств видатковими накладними №7 від 01.11.2016 року на суму 443 260,03 грн., №8 від 01.12.2016 року на суму 619 552,49 грн., №7 від 03.01.2017 року на суму 51 420,00 грн., №8 від 01.02.2017 року на суму 407 185,15 грн.

З огляду на викладене колегія суддів не приймає доводи апелянта щодо поставки товару за договором на суму 2 160 000,00 грн., оскільки надані ним видаткові накладні №10 від 01.03.2017 року та №9 від 01.03.2017 року не є належними доказами здійснення поставки товару позивачу, так як не містять підпису представника та відбитку печатки останнього.

Оцінюючи подані відповідачем акт звіряння взаємних розрахунків, письмові пояснення працівника відповідача, митні декларації, інвойси та міжнародні товарно-транспортні накладні, суд першої інстанції вірно зазначив наступне.

В розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 року № 996-XIV (далі - Закон) первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Вимоги до первинного документу наведені у статті 9 даного Закону, яка визначає, що первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій є підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій та повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Виходячи з приписів господарського процесуального закону (ч. 2 ст. 34 ГПК України) підтвердження тих чи інших обставин справи може здійснюватись тільки певними встановленими законодавством засобами доказування. У зв'язку з цим інші засоби доказування не можуть бути покладені в основу судового рішення.

В контексті Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення, є первинний документ.

В розумінні ст. 36 ГПК України письмовими документами є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвіченій копії. Оригінали документів подаються, коли обставини справи відповідно до законодавства мають бути засвідчені тільки такими документами, а також в інших випадках на вимогу суду.

Чинним законодавством України акту звірки взаєморозрахунків не надано юридичної сили доказу наявності обов'язку сплатити грошові кошти або ж відсутності такого обов'язку, а у розумінні ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" акт звірки взаєморозрахунків є зведеним обліковим документом, який відображає загальну суму заборгованості, та фіксує стан розрахунків між сторонами, але сам по собі не породжує будь-яких прав та обов'язків сторін, в той час як зобов'язання сторін підтверджуються первинними документами - договором, накладними, рахунками тощо.

Враховуючи викладене, акт звірки взаєморозрахунків, як зведений обліковий документ, відображаючи загальну суму заборгованості, не належить до первинних документів бухгалтерської звітності. Достовірність даних бухгалтерського обліку відповідно до статті 10 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підтверджується інвентаризацією активів і зобов'язань.

З огляду на викладене, колегія суддів не приймає наданий акт звіряння взаємних розрахунків, складений відповідачем в односторонньому порядку, та який не містить підпису та печатки позивача, не є допустимими доказами, які підтверджують існування або відсутність заборгованості у сторін та здійснення поставки товару за договором поставки №29082016/01 від 29.08.2016 року

Також, надані відповідачем митні декларації є доказом декларування товарів під час переміщення через митний кордон, проте не підтверджують поставку товару позивачу на суму 2 160 000,00 грн. та прийняття його останнім.

Як і не підтверджують зазначеного факту підписані відповідачем та ТОВ "Ламан Транс-Експрес" міжнародні товарно-транспортні накладні" та складені компанією Hebel longsheng metals and minerals, Ltd інвойси, оскільки стосуються договірних відносин відповідача з вказаними особами.

Відповідно до ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно п. 6.1. договору покупець зобов'язаний оплатити у розмірі 100% вартості партії товару згідно специфікації не пізніше як протягом 2 (двох) банківських днів з моменту отримання цієї партії товару у власність.

Тобто, за поставлений товар по договору поставки №29082016/01 від 29.08.2016 року за видатковими накладними №7 від 01.11.2016 року, №8 від 01.12.2016 року, №7 від 03.01.2017 року, №8 від 01.02.2017 року позивачу необхідно було сплатити 1 521 417,67 грн.

Проте, як вбачається з наявних в матеріалах справи платіжних доручень позивачем сплачено відповідачу 2 160 000,00 грн.

Отримання вказаної суми грошових коштів відповідачем не заперечується.

До того ж, звернення до відповідача з вимогою №33 від 18.07.2017 року про повернення отриманих без достатньої правової підстави коштів в порядку статті 1212 Цивільного кодексу України, яка направлена на адресу відповідача 18.07.2017 року, колегія суддів вбачає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовується незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовується також до вимог про:

1) повернення виконаного за недійсним правочином;

2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння;

3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні;

4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Вищезазначене дає підстави для висновку, що цей вид позадоговірних зобов'язань породжують такі юридичні факти як: набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи та відсутність для цього правових підстав або якщо такі відпали.

Оскільки між сторонами було укладено договір поставки №29082016/01 від 29.08.2016 року, а кошти які позивач просить стягнути з відповідача, отримано останнім як попередня оплата за товар відповідно до умов договору, то такі кошти набуто за наявності правової підстави, а тому не можуть бути витребувані відповідно до положень статті 1212 ЦК України як безпідставне збагачення.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 22.01.2013р. у справі № 5006/18/13/2012 та від 17.06.2014р. у справі №3-30гс14, від 25.02.2015р. у справі №3-11гс15.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язань - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до ч. 7 п. 3.12 постанови пленуму ВГСУ "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" №18 від 26.12.2011р. посилання суду в рішенні на інші норми права, ніж зазначені у позовній заяві, не може розумітися як вихід суду за межі позовних вимог. У зв'язку з цим господарський суд, з'ясувавши у розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу в обґрунтування своїх вимог або заперечень послалися не на ті норми, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує у прийнятті рішення саме такі норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.

Згідно ст. 693 Цивільного кодексу України, якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Зі змісту зазначеної норми права вбачається, що умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов'язання зі своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати.

Згідно ч. 3 ст. 612 Цивільного кодексу України, якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов'язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання й вимагати відшкодування збитків.

Так, у матеріалах справи відсутні докази поставки Товариством з обмеженою відповідальністю "БІНЕТ" товару на перераховані позивачем грошові кошти у розмірі 638 582,33 грн. у якості попередньої оплати.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Частиною 1 ст. 614 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. При цьому відсутність своєї вини відповідно до ч. 2 ст. 614 Цивільного кодексу України доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Враховуючи викладене, оскільки між товариством з обмеженою відповідальністю "Торгівельно-Будівельна компанія "БМ-ГРУП" та товариством з обмеженою відповідальністю "БІНЕТ" було укладено договір поставки №29082016/01 від 29.08.2016 року, а кошти у розмірі 638 582,33 грн., які позивач просить стягнути з відповідача, отримані Товариством з обмеженою відповідальністю "БІНЕТ" у якості попередньої оплати за товар, доказів поставки якого матеріали справи не містять, то відповідно до положень ст. 693 Цивільного кодексу України вказана сума грошових коштів підлягає поверненню позивачу.

Таким чином, заперечення відповідача не знайшли підтвердження зібраними у матеріалах справи доказами.

Згідно ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

В порядку, передбаченому ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Заперечення відповідача до уваги судом не приймається з підстав їх недоведеності та невідповідності фактичним обставинам справи і вимогам закону.

З огляду на викладене позовні вимоги Товариством з обмеженою відповідальністю "БІНЕТ" є обґрунтованими та такими, що вірно задоволені судом першої інстанції.

За таких обставин, висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки відповідають дійсним обставинам справи і підтверджуються достовірними доказами, а тому рішення господарського суду міста Києва від 19.10.2017 року у справі № 910/13047/17 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи і підстав для його скасування не вбачається.

Разом з тим, доводи Товариства з обмеженою відповідальністю "БІНЕТ", викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції.

З огляду на викладене, судова колегія приходить до висновку про те, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "БІНЕТ" на рішення господарського суду міста Києва від 19.10.2017 року у справі № 910/13047/17 є необґрунтованою та такою, що задоволенню не підлягає.

Судові витрати за розгляд апеляційної скарги у зв'язку з відмовою в її задоволенні на підставі ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на апелянта.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 49, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "БІНЕТ" на рішення господарського суду міста Києва від 19.10.2017 року у справі № 910/13047/17 - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 19.10.2017 року у справі № 910/13047/17 - залишити без змін.

3. Матеріали справи № 910/13047/17 повернути до суду першої інстанції.

Постанова може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя С.А. Гончаров

Судді І.М. Скрипка

А.І. Тищенко