Постанова

від 23.10.2017 по справі 910/8320/17

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" жовтня 2017 р. Справа№ 910/8320/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Алданової С.О.

суддів: Зубець Л.П.

Мартюк А.І.

при секретарі Шмиговській А.М.

за участю представників:

від позивача - Кузьмік Д.В. (довіреність б/н від 19.06.2017 р.)

від відповідача - Литвин В.В. (довіреність №9 від 17.01.2017 р.)

розглянувши матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю ІСО

на рішення господарського суду міста Києва від 31.07.2017 р.

у справі №910/8320/17 (суддя Трофименко Т.Ю.)

за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний Індустріальний Банк

до Товариства з обмеженою відповідальністю ІСО

про стягнення коштів

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство Комерційний Індустріальний Банк звернулось до господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю ІСО про стягнення 133703,00 грн. простроченої заборгованості за кредитом, 3739,37 грн. заборгованості за простроченими відсотками за користування кредитом, 3351,74 грн. пені за несвоєчасне погашення заборгованості.

Рішенням господарського суду міста Києва від 31.07.2017 р. позовні вимоги задоволено повністю. Стягнуто з відповідача на користь позивача 133703,00 грн. простроченої заборгованості за кредитом, 3739,37 грн. заборгованості за простроченими відсотками за користування кредитом, 3351,74 грн. пені за несвоєчасне погашення заборгованості та 2111,91 грн. судового збору.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати вказане рішення та прийняти нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

Апеляційну скаргу мотивовано тим, що рішення суду першої інстанції прийнято з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, з невідповідністю висновків, обставинам справи та з порушенням і неправильним застосуванням норм матеріального права.

Представник позивача в судовому засіданні проти доводів апеляційної скарги заперечував, просив відмовити в її задоволенні, рішення залишити без змін.

Представник відповідача в судовому засіданні повністю підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі, просив скаргу задовольнити, рішення скасувати, в позові відмовити.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

09.11.2016 р. між позивачем та відповідачем було укладено договір G711/16 про надання банківської гарантії, у відповідності до умов якого позивач надав відповідачу безвідкличну банківську гарантію щодо виконання останнім своїх зобов'язань перед міністерством оборони України.

Загальна сума гарантії становить 159000,00 грн. (п. 2.1 договору).

Відповідно до п. 2.2 договору, термін дії гарантії - з 10 листопада 2016 року по 07 лютого 2017 року включно.

06.02.2017 р. між сторонами було укладено додаткову угоду № 1 до договору, що є невід'ємною частиною договору про надання банківської гарантії.

Відповідно до п. 4.2 договору (зі змінами внесеними додатковою угодою №1), у разі виконання гарантом зобов'язання за гарантією за рахунок власних коштів, день здійснення гарантом оплати за гарантією вважається днем надання гарантом кредиту принципалу. Відповідно, принципал вважається таким, що отримав кредитні кошти у валюті та сумі відповідно валюти та розміру сплачених гарантом коштів за гарантією, і зобов'язується його повернути гаранту в строки та в сумах, що зазначені нижче:

до 20.02.2017 р. (включно) - 10000,00 грн.;

до 09.03.2017 р. (включно) - 43000,00 грн.;

до 09.04.2017 р. (включно) - 53000,00 грн.;

до 09.05.2017 р. (включно) - 53000,00 грн.

З матеріалів справи вбачається, що банком було отримано вимогу Міністерства оборони України від 20.01.2017 р. вих. № 286/8/359, відповідно до якої Міноборони просило виконати умови банківської гарантії 0711/16 від 09.11.2017 р.

Відповідно до умов договору, платіжним дорученням № 45921 від 15.02.2017 р. банком було перераховано на реквізити Міністерства оборони України (бенефіціара) кошти у розмірі 159000,00 грн.

У зв'язку з чим, згідно п. 4.2 договору, відповідач, починаючи з 15.02.2017 р. вважається таким, що отримав кредитні кошти позивача та в строк до 09.05.2017 р. включно бере на себе обов'язок сплатити позивачу кошти у розмірі 159000,00 грн.

За період, починаючи з моменту виплати гарантом за рахунок власних коштів будь-якої, суми бенефіціару по гарантії, до повного повернення принципалом гаранту сплачених ним коштів за гарантією, принципал сплачує гаранту проценти від суми заборгованості в розмірі 25% річних від суми, сплаченої гарантом бенефіціару за гарантією.

Пунктом 4.2.3. договору (зі змінами внесеними додатковою угодою №1) встановлено, що сплата процентів здійснюється щомісячно, не пізніше 10 (десятого) числа місяця, наступного за місяцем, за який нараховано проценти, а також в день повернення заборгованості в повній сумі.

При розгляді справи судом встановлено, що відповідач не виконував умови договору банківської гарантії, не сплачував кошти позивачу в обсязі та розмірах, які передбачено п. 4.2 договору банківської гарантії, чим порушив права банку.

24.04.2017 р. позивачем було направлено на адресу відповідача вимогу про дострокове погашення заборгованості вих. № 11.3-1023. Проте, відповіді з приводу врегулювання спірного питання відповідач не надав, вимогу залишив без задоволення.

Спір у даній справі виник внаслідок того, що відповідач свої зобов'язання за договором не виконав, а тому повинен сплатити наявну заборгованість та штрафні санкції.

Відповідно до ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.

Відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК України).

Частиною 1 ст. 1054 ЦК України встановлено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

З матеріалів справи вбачається, що свої зобов'язання за договором позивач виконав в повному обсязі, платіжним дорученням № 45921 від 15.02.2017 р. перерахував на реквізити Міністерства оборони України (бенефіціара) кошти у розмірі 159000,00 грн.

Відповідно до приписів ст. 560 ЦК України, за гарантією банк, інша фінансова установа, страхова організація (гарант) гарантує перед кредитором (бенефіціаром) виконання боржником (принципалом) свого обов'язку.

Гарант відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого гарантією, гарант зобов'язаний сплатити кредиторові грошову суму відповідно до умов гарантії (ч. 1 ст. 563 ЦК України).

Статтею 200 ГК України визначено, що гарантія є специфічним засобом забезпечення виконання господарських зобов'язань шляхом письмового підтвердження (гарантійного листа) банком, іншою кредитною установою, страховою організацією (банківська гарантія) про задоволення вимог управленої сторони у розмірі повної грошової суми, зазначеної у письмовому підтвердженні, якщо третя особа (зобов'язана сторона) не виконає вказане у ньому певне зобов'язання, або настануть інші умови, передбачені у відповідному підтвердженні.

Відповідно до вимог п. 4.2 договору, відповідач, починаючи з 15.02.2017 р. вважається таким, що отримав кредитні кошти позивача та в строк до 09.05.2017 р., включно, бере на себе обов'язок сплатити позивачу суму коштів у розмірі 159000,00 грн.

Згідно ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Відповідно до ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 ст. 193 ГК України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Матеріалами справи підтверджується, що відповідач порушував умови кредитного договору щодо строків повернення кредиту.

В матеріалах справи відсутні докази, які б підтверджували виконання відповідачем умов договору про закупівлю товарів за державні кошти, в забезпечення виконання зобов'язань якого була надана банківська гарантія, а відтак колегія суддів критично оцінює твердження відповідача щодо безпідставного задоволення вимог Міноборони та виплати банківської гарантії.

Слід також зазначити, що у вимогах від 24.02.2017 р. та від 24.04.2017 р., які були направлені банком відповідачу, позивач вимагав перерахувати кошти на відповідні банківські реквізити, проте відповідачем всі кошти перераховувались на його власний поточний рахунок.

У судових засіданнях, а також в апеляційній скарзі відповідач неодноразово наголошував про те, що розмір його заборгованості перед позивачем є меншим ніж заявлено до стягнення. У зв'язку з чим, колегією суддів було зобов'язано сторін скласти акт взаємозвірки розрахунків за договором №G711/16 про надання банківської гарантії від 09.11.2016 р. Позивачем на вимогу суду було долучено до матеріалів справи акт звірки взаєморозрахунків, однак останній не підписано з боку відповідача. В судовому засіданні 23.10.2017 р. сторони пояснили, що не досягли згоди щодо складення спільного акта звірки взаєморозрахунків, оскільки у сторін різна позиція щодо зарахування оплат відповідача та щодо суми дійсної заборгованості.

Враховуючи вищезазначені обставини, умови договору банківської гарантії, наявні в матеріалах справи докази, колегія суддів, перевіривши розрахунок заборгованості та банківські виписки по руху коштів за договором, погоджується з висновком суду першої інстанції, що вимога позивача про стягнення з відповідача заборгованості в сумі 133703,00 грн. є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Крім того, позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача 3351,74 грн. пені.

Відповідно до пункту 4.2.3. договору, відповідач повинен здійснювати сплату процентів щомісячно, не пізніше 10 (десятого) числа місяця, наступного за місяцем, за який нараховано проценти, а також в день повернення заборгованості в повній сумі.

Перевіривши правильність нарахування позивачем процентів за користування кредитом, відповідно до п. 4.2.3 договору, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість вимог позивача в частині стягнення процентів за користування кредитом у розмірі 3739,37 грн., а відтак позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню в заявленому розмірі.

Статтею 612 ЦК України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Матеріалами справи підтверджується те, що відповідач, в порушення умов договору, у визначені строки оплату по погашенню кредиту, сплаті процентів та комісії не провів, а отже є таким, що прострочив виконання зобов'язання.

Частиною 1 ст. 216 ГК України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно ч. 1 ст. 218 ГК України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 ГК України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

За змістом ст.ст. 546, 547 ЦК України, виконання зобов'язання може забезпечуватися, в тому числі неустойкою. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі.

Відповідно до ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 2 ст. 551 ЦК України визначено, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Пунктом 5.2 договору передбачено, що у разі порушення відповідачем зобов'язань, визначених в п.п. 4.1 - 4.3 цього договору, відповідач сплачує позивачу за кожен день прострочення пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, від несплаченої суми за кожен день прострочення.

З огляду на те, що відповідачем порушено взяті на себе зобов'язання щодо повернення банківської гарантії, колегія суддів, перевіривши розрахунок, погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 3351,74 грн. пені є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідачем, в порушення зазначеної норми, належним чином апеляційну скаргу не обґрунтовано, доказів та підстав для скасування рішення суду першої інстанції апеляційному суду не наведено.

З огляду на викладене, посилання скаржника на те, що рішення суду першої інстанції прийнято з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, з невідповідністю висновків, обставинам справи та з порушенням і неправильним застосуванням норм матеріального права, не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні. Крім того, доводи апеляційної скарги не спростовують висновку місцевого господарського суду та не підтверджуються наявними матеріалами справи.

Тому колегія суддів вважає, що рішення господарського суду міста Києва від 31.07.2017 р. у даній справі є таким, що відповідає нормам матеріального та процесуального права, фактичним обставинам та матеріалам справи, у зв'язку з чим підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 102, п. 1 ч. 1 ст. 103, ст. 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю ІСО залишити без задоволення.

Рішення господарського суду міста Києва від 31.07.2017 р. у справі №910/8320/17 залишити без змін.

Справу №910/8320/17 повернути до господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання судовим рішенням апеляційного господарського суду законної сили.

Головуючий суддя С.О. Алданова

Судді Л.П. Зубець

А.І. Мартюк