Ухвала

від 24.10.2017 по справі 813/2296/17

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 жовтня 2017 рокуЛьвів№ 876/8665/17

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Гінди О.М.

суддів: Качмара В.Я., Ніколіна В.В.

за участі секретаря судових засідань: ОСОБА_1

представника позивача - ОСОБА_2

представника відповідача - ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Львівській області на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 20 липня 2017 року у справі за адміністративним позовом Приватного акціонерного товариства ІРОКС до Головного управління ДФС у Львівській області про визнання протиправним і скасування податкового повідомлення-рішення, -

встановив:

30.06.2017 ПАТ ІРОКС звернулося в суд із адміністративним позовом до Головного управління ДФС у Львівській області (далі - ГУ ДФС у Львівській області), у якому просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № НОМЕР_1 від 15.06.2017.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що висновки податкового органу, які викладені в акті виїзної позапланової перевірки контролюючого органу на підставі яких винесено оскаржуване податкове повідомлення-рішення, не відповідають дійсності, оскільки не ґрунтуються на належних доказах та фактах про фіктивність господарських операцій з контрагентами ПрАТ ІРОКС , а саме ПрАТ Інтуртранс , ПрАТ Воютицький цегляний завод . Крім того, вважає, що платник податків не може контролювати дії своїх контрагентів та нести відповідальність за невиконання чи неналежне виконання обов'язку щодо сплати податків, зборів (обов'язкових платежів) іншими платниками податків, якщо інше прямо не встановлено законом. Отже, у разі невиконання контрагентами ПрАТ ІРОКС своїх зобов'язань щодо декларування та сплати необхідних сум податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цих осіб. З огляду на викладене, позивач вважає, що не вчиняв порушень передбачених п. 198.1, п. 198.2, п. 198.6 ст. 198 та п.п. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, а висновки викладені в акті виїзної позапланової перевірки контролюючого органу неправомірними та винесене на підставі цього акту податкове повідомлення-рішення протиправним, яке підлягає скасуванню.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 20.07.2017 позов задоволено повністю.

Із цією постановою суду не погодився відповідач та оскаржив її в апеляційному порядку. Вважає, що постанова суду першої інстанції прийнята з неповним з'ясуванням судом обставин справи, які мають значення для справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, а тому просить її скасувати та прийняти нову, якою в задоволенні позову відмовити.

В обґрунтування апеляційних вимог відповідач посилається на те, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення правомірно прийняте з урахуванням вимог чинного законодавства. Покликається на те, що до перевірки не надано належним чином оформлених первинних документів, що підтверджують реальність виконання операцій. У ході перевірки встановлено, що контрагент ПрАТ ІРОКС ПрАТ Львів-Інтуртранс мав взаємовідносини з ТзОВ ОСОБА_2 і К . Перевіркою не ідентифіковано придбання послуг по монтажу системи вентиляції та кондиціонування ПрАТ Львівінтуртранс по ланцюгу постачання в інших СГД. Як наслідок, неотримання ПрАТ Львів-Інтуртранс робіт від ТзОВ ОСОБА_2 і К за період березень, квітень 2015 свідчить про відсутність факту подальшої реалізації вищенаведених робіт контрагентам-покупцям, зокрема, позивачу за період березень, квітень 2015 року.

Щодо контрагента ПрАТ Воютицький цегляний завод , то позивач сформував податковий кредит від ПрАТ Воютицький цегельний завод за червень 2015 в сумі 50 000 грн. В свою чергу, ПрАТ Воютицький цегельний завод сформував податковий кредит за червень 2015 року на суму ПДВ 50 000 грн від ТзОВ Ідеал Інвест . Однак, згідно з інформацією в інформаційних базах даних ДФС, ТзОВ Ідеал Інвест фактично не могло здійснювати операції з купівлі-продажу товарів (робіт/послуг), оскільки відсутня будь-яка інформація про наявність складських приміщень, автомобільного чи іншого транспорту, а також устаткування, що необхідне для здійснення фінансово-господарської діяльності підприємства.

Крім того, ПрАТ ІРОКС до перевірки не представив накладних, ТТН чи інших документів, які б свідчили про реальний рух товару від ПрАТ Воютицький цегельний завод до позивача у червні 2015 року.

З огляду на викладене відповідач вважає, що документами наданими до перевірки, не підтверджується факт отримання придбаних у контрагента товарів (робіт, послуг), оскільки господарські операції між вказаними підприємствами не спрямовані на настання реальних наслідків та мають ознаки фіктивних.

Представник відповідача у судовому засіданні апеляційну скаргу підтримав та просить її задовольнити.

Представник позивача у судовому засіданні апеляційну скаргу заперечив та просить залишити її без задоволення.

Суд апеляційної інстанції, заслухав доповідь судді-доповідача, пояснення сторін, перевірив матеріали справи та обговорив підстави і межі апеляційних вимог, вважає, що апеляційна скарга задоволеною бути не може.

Судом першої інстанції встановлено, що ГУ ДФС у Львівській області проведено позапланову виїзну перевірку ПрАТ ІРОКС з питань проведення взаємовідносин з ПрАТ Львів-Інтуртранс (код ЄДРПОУ 13829036), що міститься у податкових деклараціях з ПДВ за березень, квітень 2015 року та ПрАТ Воютицький цегельний завод (код ЄДРПОУ 20804083), що міститься у податкових деклараціях з ПДВ за червень 2015 року.

За результатами перевірки позивача, контролюючим органом складений акт № 593/13-01-14-14/23958651 від 19.05.2017. Згідно висновків цього акта, під час перевірки встановлено порушення вимог:

- п.п. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14, п. 198.1, п.198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено податковий кредит з ПДВ на загальну 349 333,32 грн, в тому числі за березень 2015 на 162 666,66 грн та за квітень 2015 року на 136 666,66 грн в частині здійснених взаєморозрахунків з ПРАТ Львів-Інтуртранс , та за червень 2015 року на 50 000,00 грн в частині здійснення взаєморозрахунків з ПРАТ Воютицький цегельний завод , внаслідок чого занижено ПДВ всього на 349 333,32 грн, в тому числі за березень 2015 року на 162 666,66 грн, за квітень 2015 рок 136 666,66 грн та за червень 2015 року на 50 000,00 грн.

На підставі акту перевірки ГУ ДФС у Львівській області 15.06.2017 прийнято податкове повідомлення-рішення № НОМЕР_1, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 336668 грн, в т.ч. 349334 грн за основним платежем та 87334 грн - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що у зв'язку з наявністю у позивача відповідних первинних документів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку, зокрема, податкових накладних, які підтверджують реальність господарських операцій ПрАТ ІРОКС ми, дії позивача, щодо формування податкового кредиту та валових витрат по взаємовідносинах із вказаними контрагентами є обґрунтованими, а відтак, контролюючим органом неправомірно прийнято податкове повідомлення-рішення, яке є протиправним та підлягає скасуванню.

Суд апеляційної інстанції з такими висновками суду першої інстанції погоджується, з огляду на таке.

Спірні правовідносини регулюються Конституцією України, Податковим кодексом України, Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (далі - ПК України) господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами;

Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин), податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Пунктом 198.1 статті 198 ПК України встановлено, що до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу; ґ) ввезення товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Пунктом 198.2 статті 198 ПК України встановлено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3 статті 198 ПК України передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи); ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 201.10 статті 201 розділу V ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Положеннями п. 44.1 статті 44 ПК України визначено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Водночас, статтею 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні (далі - Закон № 996-ХIV) встановлено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону № 996-ХIV бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

За змістом ч.ч. 1 та 2 ст. 9 цього ж Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Первинні документи, складені в електронній формі, застосовуються у бухгалтерському обліку за умови дотримання вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами передбачено пунктом 1.2 статті 1, пункту 2.1 статті 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.1995 за № 168/704, та зазначено, що первинні документі - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

З системного аналізу правових норм вбачається, що витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток та податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків. Визначальною ж ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку. За відсутності факту придбання робіт (послуг), відповідні суми не можуть враховуватись у податковому обліку навіть за наявності формально складених первинних документів або сплати грошових коштів. Реальність, в свою чергу, потребує з'ясування того факту, чи справді відповідні роботи (послуги) отримано від указаних у первинних документах контрагентів.

Таким чином, для підтвердження даних податкового обліку можуть братись до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції. Тобто, податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість має бути підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Як встановлено судом першої інстанції, 02 червня 2014 року, між ПрАТ ІРОКС (Замовник) та ПрАТ Львівінтуртранс (Виконавець) укладено Договір підряду, відповідно до умов якого Замовник доручає, а Виконавець виконує роботи по влаштуванню водопроводу та системи каналізації на об'єкті будівництва.

Щодо проведення господарських операцій з ПрАТ Інтуртранс (ЄДРПОУ 13829036), судом першої інстанції досліджено наступні документи: договір підряду від 02.06.2014 року; акти приймання виконаних підрядних робіт (форма КБ-2) за серпень, вересень, грудень 2014 року та березень 2015 року; довідки про вартість виконаних будівельних робіт та витрати за серпень, вересень, листопад, грудень 2014 року та березень 2015 (форма КБ-3); картки рахунку 6852 за березень 2015 року та за квітень 2015 року ПрАТ Інтуртранс ; платіжні доручення по проведенню розрахунків з ПрАТ Інтуртранс за березень, квітень 2015 року; податкові накладні за березень, квітень 2015 року.

Як вбачаться з матеріалів справи, протягом березня - квітня 2015 року здійснено оплату в сумі 1 796 000 грн відповідно до платіжних доручень: № 636 від 02.03.2015 на суму 58000 грн; № 640 від 03.03.2015 на суму 55000 грн; № 648 від 04.03.2015 на суму 58000 грн; № 660 від 05.03.2015 на суму 50000 грн; № 664 від 06.03.2015 на суму 59000 грн; № 681 від 11.03.2015 на суму 55000 грн; № 699 від 11.03.2015 на суму 59000 грн; № 716 від 12.03.2015 на суму 56000 грн; № 770 від 16.03.2015 на суму 58000 грн; № 786 від 18.03.2015 на суму 58000 грн; № 797 від 19.03.2015 на суму 57000 грн № 825 від 23.03.2015 на суму 59000 грн № 826 від 24.03.2015 на суму 59 000 грн; № 834 від 26.03.2015 на суму 59000 грн; № 852 від 27.03.2015 на суму 59000 грн; № 858 від 30.03.2015 на суму 59000 грн; № 4366 від 01.04.2015 на суму 58000 грн; № 887 від 03.04.2015 на суму 58000 грн; № 903 від 07.04.2015 на суму 58000 грн; № 911 від 08.04.2015 на суму 58000 грн; №918 від 09.04.2015 на суму 59000 грн; № 933 від 10.04.2015 на суму 59000 грн; № 944 від 15.04.2015 на суму 59000 грн; № 948 від 16.04.2015 на суму 59000 грн; № 4393 від 17.04.2015 на суму 59000 грн; № 956 від 17.04.2015 на суму 58000 грн; № 982 від 22.04.2015 на суму 59000грн; № 990 від 23.04.2015 на суму 58000 грн; № 4411 від 24.04.2015 на суму 59000 грн; № 1002 від 27.04.2015 на суму 59000 грн.

Крім того, факт виконання умов договору підряду між ПрАТ ІРОКС та ПрАТ Львів-Інтуртранс підтверджується також карточкою счета 6852 за березень 2015 року та за квітень 2015 року.

Реальність здійснення господарських операцій підтверджується також податковими накладними: № 1 від 02.03.2015, № 2 від 03.03.2015, № 4 від 04.03.2015, № 6 від 05.03.2015, № 8 від 06.03.2015, № 11 від 11.03.2015, № 12 від 12.03.2015, № 13 від13.03.2015,№16 від 17.03.2015, № 18 від 18.03.2015, № 20 від 19.03.2015, № 23 від 23.03.2015, № 24 від 24.03.2015, № 26 від 26.03.2015, № 28 від 27.03.2015, № 30 від 30.03.2015, № 1 від 01.04.2015, № 4 від 03.04.2015, № 6 від 07.04.2015, № 8 від 08.04.2015, № 11 від 09.04.2015, №12 від 10.04.2015, № 13 від 15.04.2015, № 14 від 16.04.2015, № 18 від 17.04.2015, № 20 від 22.04.2015, № 21 від 23.04.2015, № 23 від 24.04.2015, № 24 від 27.04.2015, які виписані ПрАТ Львів-Інтуртранс для ПрАТ Ірокс і включені до складу податкового кредиту, зареєстровані у Єдиному реєстрі податкових накладних та податковими деклараціями з податку на додану вартість за звітний (податковий) період 2015 року та квитанції № 2, що підтверджує факт надсилання декларації за вказаний звітний період.

Суми податку на додану вартість за зазначеними податковими накладними включені до складу податкового кредиту за період березень, квітень 2015 року, що відображено у додатку 5 до податкової декларації з податку на додану вартість за період березень, квітень 2015 року.

Покликання апелянта на вирок Галицького районного суду м. Львова від 07.07.2016, яким ОСОБА_4 директора ТзОВ ОСОБА_2 і К , визнано винним та засуджено за ч. 2 ст. 27 - ч. 1 ст. 205 КК України, суд апеляційної інстанції не бере до уваги, оскільки жодних господарських операцій позивач з цим контрагентом не мав.

Щодо взаємовідносин ПрАТ ІРОКС із ПрАТ Воютицький цегельний завод , то суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Як встановлено судом першої інстанції, 21.05.2015 ПрАТ ІРОКС (код ЄДРПОУ 23958651) (Сторона 1) уклала договір № 2105/1 з ПрАТ Воютицький цегельний завод (код ЄДРПОУ 20804083) ( Сторона 2), відповідно до умов якого Сторона 1 інвестує кошти в сумі 35000000, 00 грн для модернізації обладнання та виготовлення робочого проекту розробки та рекультивації Північної частини Воютицького (Самбірського) родовища керамічної глини, що належить стороні 2 у тому числі виготовлення, монтаж, доставка і пусконалагоджування комплекту обладнання. Сторона 2 зобов'язується провести модернізацію обладнання та виговити робочий проект розробки та рекультивації Північної частини Воютицького (Самбірського) родовища керамічної глини і розрахуватися із Стороною 1 на умовах даного договору. Сторона 2 по даному договору зобов'язується поставляти Стороні 1 повнотілу цеглу по вартості виходячи із собівартості враховуючи 10% знижку (дисконтну) від вартості повнотілої цегли, що діє на момент поставки.

На виконання умов договору № 2105/1 від 21.05.2015 в червні 2015 року ПрАТ ІРОКС перерахувало кошти за робочий проект ПрАТ Воютицький цегельний завод в розмірі 300000, 00 грн в тому числі ПДВ 50000, 00 грн, що підтверджується платіжними дорученнями № 1347 від 30.06.2015 на суму 57000, 00 грн, № 4571 від 30.06.2015 на суму 343000,00 грн.

Реальність здійснення господарських операцій між ПрАТ ІРОКС та ПрАТ Воютицький цегельний завод підтверджується карточкою счета 631 за червень 2015 року, платіжними дорученнями за червень 2015 року, податковими накладними, розрахунками коригування кількісних і вартісних показників до податкової накладної.

В додатку 5 декларації з ПДВ за червень 2015 року ПрАТ ІРОКС по контрагенту ПрАТ Воютицький цегельний завод відобразило податковий кредит на суму ПДВ - 50 000, 00грн.

Як вбачається з листа № 931/1 від 30.06.2015 направленого ПрАТ ІРОКС ПрАТ Воютицький цегельний завод позивач повідомив контрагента про зміну призначення платежу згідно платіжних доручень від 30.06.2015 з оплати за робочий проект на попередню оплату за цеглу.

31.10.2015 ПрАТ Воютицький цегельний завод провів розрахунок коригування кількісних і вартісних показників до податкової накладної № 4 від 30.06.2015 за № 1 зі зміною номенклатури та податкової накладної № 5 від 30.06.2015 за № 7 зі зміною номенклатури. Вищезгадані коригування відображені в розділі II додатку 1 до податкової декларації з податку на додану вартість за 10 місяць 2015 року.

Щодо посилання контролюючого органу про відсутність контрагентів позивача за юридичною адресою, то суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що це не є доказом правомірності висновків відповідача про порушення позивачем вимог податкового законодавства по операціям за угодою із вказаними контрагентам у момент їх укладення та виконання, так як, на момент виникнення спірних правовідносин контрагенти позивача не позбавлені права укладати з іншими суб`єктами господарювання договори з метою забезпечення мети власної господарської діяльності, належним чином зареєстровані, що доводить достатній об'єм правоздатності останнього для укладення спірної угоди.

Твердження відповідача про відсутність у спірних контрагентів необхідних умов для досягнення результатів господарської, економічної діяльності самі по собі не є доказом безтоварності розглядуваних операцій та недобросовісності підприємств як платників податків; ці доводи є оцінкою контрагента, за дії та поведінку яких позивач не може нести відповідальність.

Крім того, у комерційній діяльності виконання робіт, послуг не завжди вимагає наявності власних основних та транспортних засобів, значної кількості персоналу; звичаями ділового обороту встановлені й інші можливості залучення матеріальних ресурсів без реєстрації в уповноважених органах (як-от - на умовах оренди, найму за цивільними договорами тощо).

Не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому, відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Крім того, будь-яка неправомірна діяльність контрагентів (наприклад, їх фіктивність , відносини з іншими контрагентами) не впливають на результати діяльності позивача і не можуть бути підставою для притягнення до відповідальності платника податку, оскільки згідно статті 61 Конституції України, юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що висновки податкового органу, щодо не підтвердження здійснення господарських взаємовідносин позивача з контрагентами є неправомірними, оскільки реальність здійснення господарських операцій підтверджується наявними у матеріалах справи первинними документами.

Суд апеляційної інстанції при вирішенні цього спору дотримується позиції, вказаної у рішенні Європейського суду з прав людини, яку він висловив у пункті 53 рішення у справі Федорченко та Лозенко проти України , відповідно до якої суд при оцінці доказів керується критерієм доведення поза розумними сумнівом .

Так, наведені відповідачем аргументи не є достатньо вагомими, чіткими та узгодженими доказами, що спростовують реальність господарських операцій між позивачем та контрагентом, факт чого підтверджується належними та допустимими доказами в розумінні положень ст. 70 КАС України.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі Компанія "Вестберґа таксі Актіеболаґ та Вуліч проти Швеції Суд визначив, що …адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління .

У той же час, відповідачем під час розгляду адміністративної справи не наведено об'єктивних доводів щодо наявності в діях позивача ознак неправомірності чи недотримання принципу належної обачності при виборі контрагентів, як і не доведено правомірності оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Суд апеляційної інстанції вважає, що позивач у спірних правовідносинах не допускав порушень податкового законодавства, оскільки господарські операції мають реальний характер та підтверджені усіма належним чином оформленими первинними документами. Висновки податкового органу не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду, а тому суд першої інстанції дійшов правильного та обґрунтованого висновку, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення є протиправним та підлягає скасуванню.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції обґрунтовано задовольнив позовні вимоги, правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків рішення суду, а тому підстав для скасування оскаржуваної постанови, суд апеляційної інстанції не вбачає.

Керуючись ст.ст. 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд -

ухвалив:

апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Львівській області залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 20 липня 2017 року у справі № 813/2296/17 без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення.

На ухвалу протягом двадцяти днів, з дня складення її у повному обсязі, може бути подана касаційна скарга безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя ОСОБА_5 судді ОСОБА_6 ОСОБА_7

Ухвала в повному обсязі складена та підписана 27.10.2017.