Ухвала

від 10.10.2017 по справі 808/7094/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"10" жовтня 2017 р. м. Київ К/800/45860/15

Вищий адміністративний суд України у складі суддів:

головуючого - Цвіркуна Ю.І. (суддя-доповідач), Бухтіярової І.О., Маринчак Н.Є., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу

за касаційною скаргою Приватного підприємства Будтехноком-Бердянськ

на постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 25.08.2015 року

у справі № 808/7094/13-а

за позовом Приватного підприємства Будтехноком-Бердянськ

до Бердянської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Запорізькій області

про скасування податкових повідомлень-рішень,

встановив:

Приватне підприємство Будтехноком-Бердянськ звернулось до суду з адміністративним позовом до Бердянської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Запорізькій області про скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 01.11.2013 року у справі № 808/7094/13-а позов задоволено частково. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 01.03.2013 року № 0000192211, № 0000202211. В іншій частині в позові відмовлено.

Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 25.08.2015 року у справі № 808/7094/13-а постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 01.11.2013 року скасовано в частині задоволення вимог та прийнято нову постанову в цій частині про відмову у визнанні протиправними та скасуванні податкових повідомлень-рішень: від 01.03.2013 року за № 0000192211, яким збільшено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток підприємств в сумі 1 524 518 грн., у томі числі: за основним платежем - 1 435 580 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 88 938 грн.; та за № 0000202211, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 1 205 260 грн., у тому числі: за основним платежем - 964 208 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 241 052 грн., а також щодо стягнення з Державного бюджету України на користь Приватного підприємства Будтехноком - Бердянськ судового збору у розмірі 2 039, 36 грн.. В іншій частині постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 01.11.2013 року залишено без змін.

Не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення суду апеляційної інстанції скасувати, залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.

Згідно із пунктом 1 частини першої ст. 222 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами у разі відсутності клопотань усіх осіб, які беруть участь у справі, про розгляд справи за їх участю.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин справи, колегія суддів встановила таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами позапланової виїзної перевірки Приватного підприємства Будтехноком - Бердянськ з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.2009 року по 30.09.2012 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2009 року по 30.09.2012 року, відповідачем складно акт від 15.02.2013 року № 028/2211/34667294, яким встановлено порушення: - п. 5.1, пп. 5.2.1 п. 5.2, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України Про оподаткування прибутку підприємств , п.п. 138.1, 138.2 ст.138, пп.пп. 139.1.1, 139.1.9, 139.1.12 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся, на загальну суму 1 435 580, 00 грн.; - п. 1.7 ст. 1, пп. 7.4.1 п. 7.4, пп. 7.4.5 п. 7.4, пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України Про податок на додану вартість , пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14, п.п. 198.1, 198.3, 198.6 ст.198 Податкового Кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 964 208, 00 грн.; - п. 2.12 гл. 2 Постанови Правління Національного банку України від 15.12.2004 року № 637, а саме: при одержанні готівки з поточного рахунку із застосуванням корпоративного спеціального платіжного засобу звіти про використання коштів на загальну суму 693 216, 23 грн. до бухгалтерії не надавалися; - абз. 4 п. 2.11 гл. 2 Постанови Правління Національного банку України від 15.12.2004 року № 637, а саме: видача відповідній особі готівкових коштів під звіт в сумі 669 771, 96 грн. проводилася за умови незвітування нею у встановленому порядку за раніше отримані під звіт суми.

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 01.03.2013 року: - № 0000192211, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток підприємств в сумі 1 524 518, 00 грн., у томі числі: за основним платежем - 1 435 580, 00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 88 938, 00 грн.; - № 0000202211, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість в сумі 1 205 260, 00 грн., у тому числі: за основним платежем - 964 208, 00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 241 052, 00 грн.; - № 0000062211, яким застосовано штрафні (фінансової) санкції за порушення законодавства про патентування, за порушення норм регулювання обігу готівки та про застосування обігу PPO в сумі 340 747, 05 грн.

Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив з того, що висновки відповідача щодо нереальності господарських операцій позивача з його контрагентами, ґрунтуються на суб'єктивних припущеннях перевіряючих та не підтверджені належними засобами доказування.

З даними висновком суд апеляційної інстанції не погодився та відмовляючи у задоволенні позову у цій частині виходив з того, що угоди, укладені позивачем з його контрагентами, не спричиняють реального настання правових наслідків, а відтак спірні податкові повідомлення-рішення, якими позивачу донараховано грошові зобов'язання за платежем податок на додану вартість та податок на прибуток, прийнято податковим органом правомірно. В іншій частині суд апеляційної інстанції дійшов висновку про правомірність рішення суду першої інстанції.

Колегія суддів суду касаційної інстанції, з урахуванням норм законодавства, чинних на час виникнення відповідних правовідносин, вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, враховуючи таке.

Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України Про оподаткування прибутку підприємств валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно із пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України Про оподаткування прибутку підприємств до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Підпунктом 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України Про оподаткування прибутку підприємств передбачено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Згідно з п. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до п. 138.8 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Підпунктом 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України передбачено, що не включаються до складу витрат, витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно із пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України Про податок на додану вартість податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку, придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Підпунктом 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України Про податок на додану вартість передбачено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Згідно з пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 вказаного Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною ( п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України).

В силу п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Отже, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість виникають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг), що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах.

При цьому витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені та підтверджені належним чином оформленими первинними документами, що відображають реальність здійснення господарської операції.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що між позивачем та ТОВ ТД Дельта , ТОВ Фін-Трейд-Сервіс , ТОВ Стілстрой укладено договори поставки.

Судом першої інстанції встановлено, що реальність даних господарських операцій щодо поставки товарно-матеріальних цінностей (поліетиленові труби та інші комплектуючі товари) підтверджується договорами, податковими накладними, видатковими накладними, рахунками-фактурами, специфікаціями, товарно-транспортними накладними.

Посилання податкового органу на результати податкового контролю контрагентів позивача помилкового прийнято судом апеляційної інстанції до уваги, оскільки податкове законодавство не ставить в залежність податковий облік (стан) певного платника податку від інших осіб, від фактичної сплати контрагентом податку до бюджету, від перебування постачальника за юридичною адресою, а також від його господарських та виробничих можливостей. Крім того, безпідставними є посилання на податкову інформацію щодо контрагентів по ланцюгу постачання, оскільки відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів.

За наявності документів, які підтверджують фактичне отримання позивачем товарів та використання їх у власній господарській діяльності, ненадання такого документу як товарно-транспортна накладна, не може бути єдиною підставою для висновків про відсутність підтвердження реальності здійснення господарських операцій з придбання товару, оскільки відповідною транспортною документацією обов'язково мають бути підтверджені витрати з послуг по перевезенню вантажів, а не послуги з придбання товару.

Щодо обґрунтованості висновків податкового органу про неправомірне віднесення до складу валових витрат, витрат, пов'язаних з наданням юридичних та консультаційно-правових послуг контрагентами - підприємцями ФОП ОСОБА_4 та ФОП ОСОБА_5, оскільки позивачем не підтверджено необхідність набуття даних послуг та їх відношення до господарської діяльності позивача, судом першої інстанції встановлено, що реальність надання даних послуг підтверджується договорами та актами приймання-передачі виконаних робіт.

Висновки суду апеляційної інстанції про те, що відповідні акти не містять в собі розшифровки про зміст, об'єм і т.д. наданих послуг, та які б свідчили про необхідність набуття позивачем вказаних послуг і їх відношення до господарської діяльності самого підприємства Будтехноком - Бердянськ , є безпідставними, оскільки юридичне обслуговування підприємства становить собою складову частину (елемент) управлінської діяльності підприємства та полягає у веденні певної правової роботи, що здійснюється в різних організаційно-правових формах.

Суд першої інстанції у своїх мотивах зазначив, що юридичні послуги - це роз'яснення законодавства у формі усних і письмових консультацій, складання документів, що мають правове значення, розробка рекомендацій про способи і засоби досягнення мети з урахуванням вимог і заборон законодавства й сформованої практики правозастосування, у представленні інтересів клієнта у судах і правоохоронних органах. Конкретний зміст і види правової роботи, залежно від організаційної форми юридичного обслуговування, визначаються чинним законодавством, посадовими інструкціями про функції осіб, які здійснюють обслуговування, чи умовами договору (контракту) з юридичною або фізичною особою на виконання роботи з правового обслуговування.

В свою чергу акти приймання-передачі виконаних робіт від ФОП ОСОБА_4 містять перелік отриманих юридичних послуг.

Таким чином, судом першої інстанції встановлено, що факти надання послуг та отримання товару від контрагентів підтверджені необхідними первинними документами бухгалтерського обліку та доведено, яким чином дані послуги та отримані товари використані позивачем у власній господарській діяльності.

В іншій частині позовних вимог, а саме щодо скасування податкового повідомлення-рішення від 01.03.2013 року № 0000062211, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про наявність порушень позивачем вимог абз. 4 п. 2.11, п. 2.12 гл. 2 Постанови Правління Національного банку України від 15.12.2004 року № 637, зареєстрованої в Міністерстві юстиції 13.01.2005 року за № 40/10320, оскільки встановлено, що при одержані готівки з поточного рахунку із застосуванням корпоративного спеціального платіжного засобу звіти про використання коштів на загальну суму 693 216, 23 грн. до бухгалтерії не надавались, а також проводилася видача відповідальній особі готівкових коштів під звіт (головному бухгалтеру Луцишиній О.М.) в сумі 669 771, 96 грн. за умови незвітування нею у встановленому порядку за раніше отримані під звіт суми.

У відповідній частині сторони із судовими рішеннями погодилися та їх не оскаржували.

Відповідно до ст. 226 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.

Отже, прийняте апеляційним судом нове рішення у справі про відмову в задоволенні позову підлягає скасуванню, а постанова суду першої інстанції у відповідній частині - залишенню в силі відповідно до ст. 226 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. Не може бути скасовано судове рішення з мотивів порушення норм процесуального права, якщо це не призвело і не могло призвести до неправильного вирішення справи.

За таких обставин касаційна скарга підлягає задоволенню частково.

Керуючись ст. ст. 220, 222, 226, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ухвалив:

Касаційну скаргу Приватного підприємства Будтехноком-Бердянськ задовольнити частково.

Постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 25.08.2015 року у справі № 808/7094/13-а в частині скасування постанови Запорізького окружного адміністративного суду від 01.11.2013 року та прийняття нової постанови про відмову у задоволенні позову скасувати.

В цій частині залишити в силі постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 01.11.2013 року у справі № 808/7094/13-а.

В іншій частині постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 25.08.2015 року у справі № 808/7094/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та на неї може бути подана заява про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Ю.І.Цвіркун

Судді І.О.Бухтіярова

Н.Є.Маринчак