Рішення

від 23.10.2017 по справі 916/2674/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"23" жовтня 2017 р.Справа № 916/2674/16

За позовом: Міністерства оборони України та Білгород-Дністровської квартирно-експлуатаційної частини району;

до відповідача: Білгород-Дністровської міської ради;

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивачів: 1) Відділу Держгеокадастру у м. Білгород-Дністровському Одеської області; 2 ) Кабінету Міністрів України;

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: ОСОБА_1;

про визнання незаконним та скасування рішення

Суддя Щавинська Ю.М.

Представники:

від позивача-1: Оксенчук С.С. - довіреність №220/534/д від 29.12.2016р.;

від позивача-2: Турченко О.В. - довіреність №11 від 10.01.2017р.;

від відповідача: Гавриленко Є.В. - довіреність №35/2294 від 06.09.2017р.;

від третьої особи на стороні позивача-1 : не з'явився;

від третьої особи на стороні позивача-2 : Ківало Л.В. - довіреність № 861/9.1/32-17 від 31.01.2017р.;

від третьої особи на стороні відповідача: ОСОБА_6 - довіреність №1841 від 21.09.2016р.

Суть спору: 28.09.2016р. Міністерство оборони України та Білгород-Дністровська квартирно-експлуатаційна частина району звернулись до господарського суду Одеської області з позовною заявою до Білгород-Дністровської міської ради, в якій просять суд визнати незаконним та скасувати рішення Білгород-Дністровської міської ради №1076-VI від 03.10.2014р. "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність гр. ОСОБА_1", яким затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передано безкоштовно у власність гр. ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,0640 га за адресою: АДРЕСА_1, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) за кадастровим номером НОМЕР_1, а також стягнути з відповідача витрати по сплаті судового збору за подання позову.

Позовні вимоги мотивовані тим, що вищевказана спірна земельна ділянка, яка є складовою частиною земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_2, відноситься до земель оборони. На думку позивачів, Білгород-Дністровська міська рада під час прийняття спірного рішення безпідставно та незаконно розпорядилась земельною ділянкою, яка відноситься до земель оборони та належить державі в особі Кабінету Міністрів України на праві власності та Міністерству оборони України на праві постійного користування.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 03.10.2016р. (суддя Бездоля Ю.С.) порушено провадження у справі № 916/2674/16 із призначенням розгляду в засіданні суду 24.10.2016р.

21.10.2016р. до канцелярії суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (т.1 а.с.48-52), згідно якого останній, заперечуючи проти задоволення позову, зазначає про відсутність підстав для відмови у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки ОСОБА_1 при розгляді проекту рішення.

Спростовуючи доводи позивачів стосовно належності земельної ділянки до земель оборони, Білгород-Дністровська міська рада зазначає про відсутність у них будь-яких правовстановлюючих документів. Так, відповідач, посилаючись на постанову Білгород-Дністровського міськрайонного суду від 29.05.2013р. по справі № 1505/10424/2012, зазначає про встановлення вказаним судом факту стосовно того, що спірна земельна ділянка, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, не відноситься до земель оборони України, у зв'язку із чим вважає, що протилежна думка позивачів не відповідає дійсності.

Крім того, відповідач зауважує, що оскільки права позивачів оспорюваним рішенням жодним чином не були порушені, у задоволенні позову слід відмовити.

Водночас, рада у поданому відзиві на позов, посилаючись на п. 5 мотивувальної частини рішення Конституційного суду України від 16.04.2009р. № 7-рп/2009, наголошує на тому, що вищевказане рішення № 1076-VI від 03.10.2014р. „Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність гр.. ОСОБА_1" є ненормативним актом органу місцевого самоврядування, який вичерпав свою дію внаслідок його виконанням.

Ухвалою суду від 28.10.2016р. до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, було залучено ОСОБА_1.

Ухвалою суду від 15.11.2016р. до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивачів, залучено відділ Держгеокадастру у м. Білгород-Дністровському Одеської області та Кабінет Міністрів України.

28.11.2016р. до суду від позивача 1 надійшли письмові пояснення по справі (т.1а.с. 213-214), згідно яких останній послався на встановлення постановою Одеського окружного адміністративного суду від 05.02.2013р. у справі №1570/6771/2012 обставин того, що рішенням виконкому Білгород-Дністровської міської ради депутатів трудящих від 21.09.1945р. №3/7 для потреб військових частин Білгород-Дністровського гарнізону була відведена земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_2; аналогічні висновки, за посиланнями позивача-1, викладені у постанові Одеського окружного адміністративного суду від 18.11.2013р. у справі №1570/3661/2012 та в рішенні господарського суду Одеської області від 10.02.2014р. у справі №916/3327/14.

Рішенням господарського суду Одеської області від 06.12.2016р. по справі №916/2674/16 у задоволенні позову Міністерства оборони України та Білгород-Дністровської квартирно-експлуатаційної частини району відмовлено повністю.

Приймаючи відповідне рішення, суд виходив з того, що на момент розпорядження відповідачем земельною ділянкою та винесення оспорюваного позивачами рішення - державним органом, який здійснює повноваження у сфері земельних ресурсів, фактично було віднесено спірну земельну ділянку до земель комунальної власності, що в тому числі вбачається з довідки Відділу Держкомзему у місті Білгород-Дністровський Одеської області від 09.08.2012р. №28-28-28/1556. Отже, станом на момент прийняття відповідачем оспорюваного рішення ОСОБА_1 мав законні очікування, що спірна земельна ділянка знаходиться саме у комунальній власності територіальної громади м. Білгород-Дністровський в особі Білгород-Дністровської міської ради, а тому відповідач є повноважним органом на прийняття спірного рішення.

На думку суду, задоволення позовних вимог позивачів про визнання незаконним та скасування рішення Білгород-Дністровської міської ради від 03.10.2014р. №1076-VI "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність гр. ОСОБА_1", не призведе до справедливої рівноваги між інтересами суспільства та правами ОСОБА_1, як власника земельної ділянки, які гарантовані йому статтями 6, 13 Конвенції про захист прав й основоположних свобод.

Крім того, враховуючи, що рішення Білгород-Дністровської міської ради від 03.10.2014р. №1076-VI є ненормативним актом, який вже реалізований та вичерпав свою дію фактом його виконання, приймаючи до уваги, що скасування спірного рішення не породжує наслідків для власника земельної ділянки, оскільки у нього вже виникло право власності на земельну ділянку, і це право ґрунтується на правовстановлюючих документах, господарський суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог про визнання незаконним та скасування рішення Білгород-Дністровської міської ради від 03.10.2014р. №1076-VI.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 01.03.2017р. рішення господарського суду Одеської області від 06.12.2016р. залишено без змін з тих підстав, що позивачами не доведено ані суду першої інстанції, ані суду апеляційної інстанції, яким саме нормам чинного законодавства України не відповідає оскаржений ними ненормативний акт органу місцевого самоврядування, а посилання на прийняття такого рішення за межами його повноважень з причини того, що дана земельна ділянка повинна була надаватися державою в особі уповноважених органів як землі оборони, не доведено суду засобами доказування у господарському судочинстві.

Так, апеляційним судом зазначено, що позивачами не доведено належними та допустимими доказами у розумінні статей 33, 34, 36 Господарського процесуального кодексу України факту того, що земельна ділянка площею 0,0640 га за адресою: АДРЕСА_1 відноситься до земельної ділянки, яка належить до земель оборони площею 0,1813 га і розташована за адресою: АДРЕСА_2.

Крім того, в даному випадку скасування тільки рішення ради без вимог щодо свідоцтва про право власності, яке є правовстановлюючим документом, дійсним та чинним на теперішній час, не породжує наслідків для позивачів у вигляді поновлення порушених прав у випадку їх існування.

Постановою Вищого господарського суду України від 19.07.2017р. рішення господарського суду Одеської області від 06.12.2016р. та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 01.03.2017р. скасовано, справу передано на новий розгляд до господарського суду Одеської області.

Як вбачається з вищевказаної постанови Вищого господарського суду України від 19.07.2017р., скасовуючи рішення господарського суду Одеської області від 06.12.2016р. та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 01.03.2017р. у справі №916/2674/16, Вищий господарський суд України зазначив, що суди попередніх інстанцій, відмовляючи у позові, в своїх рішеннях послалися на те, що спірне рішення органу місцевого самоврядування є одноразовим ненормативним актом, який вичерпав свою дію шляхом виконання. Проте, такий висновок зроблений судами у зв'язку з помилковим тлумаченням правового висновку Верховного Суду України, викладеного в постанові від 11.11.2014р. у справі № 21-405а14.

Так, підставою для подачі позову у даній справі слугувала саме незаконність рішення відповідача №1076-VI, в результаті реалізації якого виникло цивільне речове право фізичної особи (ОСОБА_1) на земельну ділянку, яке позивачі оспорюють одночасно з порушенням питання про визнання незаконним рішення міської ради.

Відтак, ВГСУ зауважив, що суди першої та апеляційної інстанцій помилково не врахували правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 16 грудня 2015 року в справі № 6-2510цс15, і відмовили в задоволенні позову Міністерства оборони України та Білгород-Дністровської квартирно-експлуатаційної частини району, фактично не перевіряючи їх доводи про незаконність оспорюваного рішення ради.

Крім того, в своїй постанові касаційний суд зазначив, що суд апеляційної інстанції зробив висновок про те, що земельна ділянка, відносно якої виник спір, не віднесена до земель оборони, оскільки у Міністерства оборони України відсутні відповідні правовстановлюючі документи на неї (т.3. а.с.109). При цьому, такий висновок суду не можна визнати достатньо обґрунтованим, враховуючи те, що держава є власником земель оборони за законом, а наявність чи відсутність у землекористувача документів на користування земельною ділянкою не змінює її правового статусу, оскільки його вже визначено законом.

Водночас, ВГСУ у своїй постанові від 19.07.2017р. зауважив, що суди всупереч положенням ст.ст. 4-3, 38, 43 ГПК України не встановили обставин, які мають істотне значення для правильного вирішення спору, зокрема, не з'ясували та в рішеннях не зазначили дійсний правовий статус земельної ділянки, яка передана третій особі у власність за оспорюваним рішенням, її цільове призначення, наявності на земельній ділянці військового майна тощо.

Натомість, суди в своїх висновках про віднесення спірної земельної ділянки до земель комунальної власності обмежились лише довідкою Держкомзему у місті Білгород-Дністровський Одеської області від 09.08.2012 № 28-28-28/1556.

Суди обох інстанцій, розглядаючи цей спір, не зробили ніяких висновків про те, чи входить земельна ділянка, що передана третій особі у власність за оспорюваним рішенням, до складу земельної ділянки, що знаходиться у постійному користуванні Міністерства оборони України.

Крім того, ВГСУ зауважив, що при розгляді справи, як в суді першої, так і в суді апеляційної інстанції, позивачі звертали увагу судів на те, що спірна земельна ділянка державної власності за цільовим призначенням віднесена до земель оборони і, в установленому законом порядку з державної власності не вилучалась, право постійного користування Міністерства оборони України спірною земельною ділянкою не припинялося. Оспорюване рішення відповідача створює наслідки вибуття земельної ділянки військового містечка № 31 площею 0, 064 га з державної власності шляхом незаконної її передачі у приватну власність. При цьому, рішення суду першої інстанції та постанова апеляційної інстанції з цього приводу не містять мотивів відхилення доводів та аргументів позивачів по суті спору. Ці доводи не перевірені: не прийняті, але і не спростовані.

З урахуванням зазначеного, колегія суддів Вищого господарського суду України зауважила, що у ході нового розгляду справи суду належить окремо звернути увагу та дослідити питання правового статусу спірної земельної ділянки, її цільового призначення та обставин її переходу з державної власності у комунальну.

Розпорядженням керівника апарату суду від 21.08.2017р. призначено повторний автоматичний розподіл, за результатами якого справу №916/2674/16 розподілено судді господарського суду Одеської області Щавинській Ю.М.

Ухвалою суду від 28.08.2017р. справу № 916/2674/16 прийнято суддею Щавинською Ю.М. до свого провадження із призначенням розгляду в засіданні суду 13.09.2017р.

11.09.2017р. до канцелярії суду від позивача 2 (Білгород-Дністровської квартирно-експлуатаційної частини району) надійшли додаткові пояснення по суті спору (т.4 а.с.20-21), згідно яких останній зазначає, що на картковому обліку Білгород-Дністровської КЕЧ району станом на 01.04.2015р. рахується земельна ділянка №8 військового містечка № 31 загальною площею 0,1813 га, на якій розташовані 4 будівлі за адресою: АДРЕСА_2, в межах якої без узгодження з Міністерством оборони України та Білгород-Дністровською КЕЧ району було присвоєно адреси: АДРЕСА_1, АДРЕСА_3 та АДРЕСА_4

Так, зазначає, що розпорядженням виконавчого комітету народних депутатів Білгород-Дністровської міської ради № 88 від 17.05.1993р. „Про затвердження актів інвентаризації земельних ділянок" були затверджені загальні показники відводу земельних ділянок для Міністерства оборони України, куди увійшла земельна ділянка військового містечка № 31 загальною площею 0,1813 га.

При цьому вказує, що в ході неодноразових проведених звірок земельних ділянок, з 2007р. по 01.05.2013р. на підставі ст. 6 Закону України „Про розмежування земель державної та комунальної власності" земельна ділянка військового містечка № 31 належить до земель оборони та відноситься до державної власності.

13.09.2017р. до канцелярії суду від Кабінету Міністрів України надійшли письмові пояснення по справі (т.4 а.с.22-28), згідно яких останній зазначає, що власником спірної земельної ділянки є держава в особі Кабінету міністрів України.

При цьому зауважує, що дана ділянка знаходиться на обліку Білгород-Дністровської КЕЧ району, що підтверджується індивідуальною карткою обліку земельної ділянки № 7 військового містечка № 31 від 01.04.2012р.

Так, зазначає, що безпідставне вилучення та зміна цільового призначення земель, виділених для потреб оборони, надання їх без правових підстав стороннім суб'єктам господарювання для здійснення господарської діяльності спричиняє шкоду Міністерству оборони України, а відповідно й інтересам держави. Водночас, оскільки держава є власником земель оборони за законом, наявність або відсутність у землекористувача документів на користування земельною ділянкою не змінює її правового статусу.

В судовому засіданні 13.09.2017р. під час розгляду справи по суті представник позивача (Міністерства оборони України) підтримав заявлені позовні вимоги, наполягав на тому, що спірна земельна ділянка є частиною ділянки, яка належить військовому містечку.

Представник позивача 2 (Білгород-Дністровська КЕЧ району), підтримавши позицію Міністерства оборони України, зазначив, що право користування позивачем земельної ділянки підтверджується рішеннями судів, в яких було встановлено даний факт.

Представник відповідача надав пояснення по суті спору, згідно яких зазначив, що у випадку, якщо б спірна земельна ділянка належала до земель державної власності, позивач би не звертався до міської ради про надання дозволу на її відведення, наполягав на тому, що земельна ділянка належить до комунальної власності.

Представник третьої особи (Кабінету Міністрів України) підтримав правову позицію позивачів.

Представник третьої особи (ОСОБА_1) в свою чергу просив відмовити позивачам у задоволенні позову в повному обсязі, зазначивши, що рішенням Білгород-Дністровського районного суду було встановлено той факт, що спірна земельна ділянка відноситься до земель міської ради.

Ухвалою суду від 13.09.2017р., з огляду на нез'явлення в судове засідання представника Відділу Держгеокадастру, від якого не надходило клопотання про розгляд справи за його відсутності, невиконання вимог ухвали суду, а також з урахуванням необхідності додаткового дослідження доказів, розгляд справи було відкладено на 09.10.2017р.

В судовому засіданні 09.10.2017р. представник відповідача надав суду письмові пояснення по справі (т.4 а.с.44-47), згідно яких, заперечуючи проти задоволення позову, зазначає, що відсутність у Міністерства оборони України рішення про передачу у постійне або тимчасове користування земельною ділянкою виключає можливість задоволення позову.

Крім того, вказує, що всупереч положенням ст. 12 ЗК України та п. 30 ч. 1 ст. 26 Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні", позивачами не здійснювалися дії, направлені на набуття права та отримання у користування спірної ділянки.

При цьому відповідач вважає, що оспорюване рішення ради від 03.10.2014р. є похідним від рішення №1058-V від 08.07.2010р. „Про надання дозволу на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок громадянам України в м. Білгород-Дністровському", яке є чинним.

Вказаними поясненнями відповідач просить суд у задоволенні заявлених позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Ухвалою суду від 09.10.2017р., у зв'язку із нез'явленням в судове засідання представника Відділу Держгеокадастру, від якого не надходило клопотання про розгляд справи за його відсутності, невиконання вимог ухвали суду, а також з урахуванням необхідності додаткового дослідження доказів, розгляд справи було відкладено на 23.10.2017р.

У судовому засіданні 23.10.2017р. представник Міністерства оборони України надав суду письмові пояснення по справі (т.4 а.с.57-58), згідно яких зазначив, що фактичним підґрунтям оскарження вищевказаного рішення ради від 03.10.2014р. є оспорювання цивільного права - права власності ОСОБА_1 на спірну земельну ділянку, яке виникло в результаті та після реалізації оспорюваного рішення суб'єкта владних повноважень.

У судове засідання 23.10.2017р. з'явилися представники сторін та представники третіх осіб (Кабінету міністрів України та ОСОБА_1), які підтримали свої правові позиції щодо спору, викладені ними в попередніх судових засіданнях.

Третя особа - відділ Держгеокадастру у м. Білгород-Дністровському Одеської області в судові засідання не з'являвся, про місце та час розгляду справи повідомлявся належним чином шляхом направлення на його адресу вищевказаних ухвал суду, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень (т.4 а.с.19,54).

З урахуванням з'ясування усіх обставин справи, позицій сторін та третіх осіб, а також закінчення процесуального строку для розгляду справи, встановленого ст. 69 ГПК України, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності представника третьої особи (відділу Держгеокадастру у м. Білгород-Дністровському Одеської області).

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін та третіх осіб, надані в ході судового розгляду справи, проаналізувавши наявні у справі докази та надавши їм правову оцінку господарський суд дійшов наступних висновків:

В силу ст.124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Відповідно до ст.1 ГПК України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Згідно ст.2 ГПК України, господарський суд порушує провадження у справі за позовами, зокрема, державних органів, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.

Завданням суду при здійсненні правосуддя є захист гарантованих Конституцією України та законами, прав і законних інтересів державних органів.

За змістом положень вказаних норм, правом на пред'явлення позову до господарського суду наділені, зокрема, державні органи, а суд шляхом вчинення провадження у справах здійснює захист осіб, права і охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються.

Встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорювання і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

Розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

Так, предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою - посилання на належне йому право, юридичні факти, що призвели до порушення цього права, та правове обґрунтування необхідності його захисту.

Як встановлено судом, позовні вимоги Міністерства оборони України та Білгород-Дністровської квартирно-експлуатаційної частини району направлені на визнання незаконним та скасування рішення Білгород-Дністровської міської ради №1076-VI від 03.10.2014р. "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність гр. ОСОБА_1", яким затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передано безкоштовно у власність гр. ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,0640 га за адресою: АДРЕСА_1, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) за кадастровим номером НОМЕР_1.

Оцінюючи заявлені позовні вимоги Міністерства оборони України та Білгород-Дністровської квартирно-експлуатаційної частини району, а також враховуючи вказівки Вищого господарського суду України, що місяться у постанові від 19.07.2017р., які згідно вимог статті 111-12 ГПК України є обов'язковими під час нового розгляду справи, суд вказує наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Білгород-Дністровської міської ради від 03.10.2014р. № 1076-VI "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність громадянину ОСОБА_1" (т.1 а.с.31) затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передано безкоштовно у власність громадянину ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,0640 га за адресою: АДРЕСА_1, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) за кадастровим номером НОМЕР_1;

- зобов'язано гр. ОСОБА_1 здійснити відповідні заходи щодо оформлення права на земельну ділянку у відповідності до статей 125, 126 Земельного кодексу України, дотримуватись положень статті 91 Земельного кодексу України;

- зобов'язано Відділ Держземагенства у м. Білгород-Дністровському Одеської області за встановленим законом порядком внести належні зміни до земельно-облікової документації;

- зобов'язано Білгород-Дністровську ОДПІ врахувати дане рішення у роботі.

При цьому позов Міністерства оборони України та Білгород-Дністровської квартирно-експлуатаційної частини району про визнання незаконним та скасування вищевказаного рішення заявлений з тієї підстави, що відповідач - Білгород-Дністровська міська рада без достатніх правових підстав розпорядився земельною ділянкою, яка відноситься до земель оборони та належить державі.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивачі посилаються на те, що земельна ділянка площею 0,064 га, щодо якої прийнято оспорюване рішення, фактично, є складовою частиною земельної ділянки площею 0,1813 га за адресою АДРЕСА_2, яка знаходиться у постійному користуванні Міністерства оборони України, що підтверджено комісійним актом інвентаризації земель від 18.03.1993, в якому містяться дані про земельну ділянку, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 з наступними об'єктами: прачечна, контора, сушильна, котельна, склад, вугільний склад.

Позиція відповідача в свою чергу зводиться до того, що позивачами всупереч положенням ст. 12 ЗК України та п. 30 ч. 1 ст. 26 Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні", не здійснювалися дії, направлені на набуття права та отримання у користування спірної ділянки, а земельна ділянка належить до земель комунальної власності.

При цьому відповідач вважає, що оспорюване рішення ради від 03.10.2014р. є похідним від рішення №1058-V від 08.07.2010р. „Про надання дозволу на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок громадянам України в м. Білгород-Дністровському", яке є чинним.

Окреслюючи предмет доведення у даній справі, суд вважає, що першочерговим, з огляду на позиції сторін та обов'язкові вказівки касаційної інстанції, є встановлення правового статусу спірної земельної ділянки , у зв'язку з чим вказує наступне.

За змістом положень ст.77 ЗК землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України .

Аналогічні за змістом положення містилися також у ст.70 Земельного Кодексу 1990р., згідно з якою Землями для потреб оборони визнаються землі, надані для розміщення та постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств і організацій Збройних Сил України, інших військових формувань та внутрішніх військ.

Порядок надання земель для потреб оборони визначається законодавством України.

Статтею 1 Закону України "Про використання земель оборони" встановлено, що землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України. Військовим частинам для виконання покладених на них функцій та завдань земельні ділянки надаються у постійне користування відповідно до вимог ЗК (ст. 2 цього Закону).

Порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування визначено статтею 123 чинного ЗК України, а до його прийняття він встановлювався згідно до ч.5 ст. Земельного кодексу України у порядку, встановленому ст. ст. 17 і 19 Кодексу та відповідно до приписів статей 15 та 16 Земельного кодексу Української РСР (1970).

Крім того, наказом Міністра Оборони України N 483 від 22.12.97 затверджено Положення про порядок надання в користування земель (земельних ділянок) для потреб Збройних Сил України та основні правила користування наданими землями" (далі -Положення).

Відповідно до п. п. 15, 16, 19, Положення відведення земельних ділянок для потреб Збройних Сил України проводиться на підставі рішень Рад, які в межах своєї компетенції надають в користування землі. Земельні ділянки для потреб Збройних Сил України надаються в постійне або тимчасове користування, в тому числі на умовах оренди. В рішенні про надання земель вказуються умови користування землею. Право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються відповідними радами.

Проаналізувавши вищевикладені положення законодавства, суд доходить до висновку, що позивачами в порядку ст.33 ГПК України не доведено факт надання ані спірної земельної ділянки, ані земельної ділянки площею 0,813 га для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, що відповідно до законодавчого визначення є критерієм віднесення земельної ділянки до земель оборони.

Так, як було встановлено судом під час розгляду справи (т.2 а.с.2), а також ця обставина визнавалася усіма учасниками процесу, рішення виконкому Білгород-Дністровської міської ради депутатів трудящих від 21.09.1945р. №3/7 у архівних матеріалах відсутнє, у зв'язку з чим надано бути не може.

При цьому, наявний акт інвентаризації земель Міністерства оборони України 1993 року (т.1 а.с.16-24), складений згідно з розпорядженням районної державної адміністрації, виконавчого комітету міської Ради народних депутатів від 18.03.1993 року, в якому містяться дані про земельну ділянку, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 з наступними об'єктами: прачечна, контора, сушильна, котельна, склад, вугільний склад, не може бути прийнятий в якості доказу надання земельної ділянки.

Так, з вказаного акту вбачається, що земельна ділянка перебуває у користуванні Військової частини 28907 та використовується за цільовим призначенням; окрім того, вказано на необхідність розробити проект надання земельної ділянки для виготовлення державних актів про право постійного користування землею.

Разом з тим, по-перше, доказів виготовлення відповідного проекту як на час прийняття оскаржуваного рішення, так і станом на час розгляду справи, суду не надано, по-друге, як встановлено судом під час розгляду даної справи, а також було встановлено під час розгляду адміністративної справи №815/5925/13 та знайшло своє відображення, зокрема, в ухвалі ВАСУ від 19.03.2014р. (т.1 а.с.55-56), з 1992 року фонди містечка №31 вивільнені військовими та з цього часу ніким не зайняті.

Не можуть бути також взяті до уваги відомості облікових даних Білгород-Дністровської квартирно-експлуатаційної частини району та Відділу Держземагентства м. Білгород-Дністровського (форма 6-ЗЕМ), згідно з якими земельна ділянка площею 0,1813 га, розташована за адресою: АДРЕСА_2, рахується за Міністерством оборони України, оскільки згідно положень Керівництва з обліку земель (земельних ділянок) в органах квартирно-експлуатаційної служби Збройних Сил України, затверджених наказом Міністра оборони України N 483 від 22.12.97, облік земель повинен бути своєчасним, повним, достовірним і точним та складається, зокрема, з оформлення встановлених документів на право користування. При цьому, облікова картка земельної ділянки (т.2 а.с.104) свідчить про наявність у неї посилань саме на рішення №3/7 від 21.09.1945р., яке, як вже було зазначено судом, не може бути прийнято в якості належного та допустимого доказу у зв'язку з його фактичною відсутністю.

Крім того, оцінюючи достовірність обліку, суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що відомість, складена станом на 1.05.2017р. (т.4 а.с.74) містить дані щодо наявності на обліку Міністерства Оборони земельної ділянки площею 0,1813 га. При цьому, станом на 1.05.2017р. у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно міститься інформація про реєстрацію за третьою особою (ОСОБА_1) права приватної власності на земельну ділянку кадастровий номер: НОМЕР_1.

Водночас не можуть бути взяті до уваги посилання позивачів на факти, встановлені рішеннями судів у справах №1570/6771/2012, 1570/3661/2012 та №916/3327/13, оскільки, по-перше, суб'єктний склад учасників процесу не є ідентичним зі складом у справі №916/2674/16, спір у справі №1570/6771/2012 стосувався іншої земельної ділянки, по-друге, як вбачається зі змісту даних рішень (т.1 а.с.118-125,193-196, 226-231), при їх прийнятті суди виходили з факту наявності рішення №3/7 від 21.09.1945р., який було спростовано в ході розгляду даної справи.

Також суд не приймає до уваги в якості належного доказу розпорядження №88 від 17.05.1993р. (т.2 а.с.110), оскільки затвердження показників інвентаризації жодним чином не свідчить про надання земель у користування, про що судом було наголошено вище.

Враховуючи викладене, суд вважає, що позивачами в процесі розгляду справи №916/2674/16 належним чином не доведено факт наявності у спірної земельної ділянки правового статусу земель оборони. При цьому, суд вказує, що положення про можливість перебування земель оборони виключно у державній власності були внесені до земельного кодексу (ст.77) лише з 1.01.2013р.

За таких обставин, оцінюючи оскаржуване рішення на предмет його правомірності, суд зазначає, що частиною другою ст. 19 Конституції України органи передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до положень ст. 26 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.

За приписами статті 12 Земельного кодексу України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить, зокрема, розпорядження землями територіальних громад, передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу.

Згідно з ч.ч.1,2 ст. 83 Земельного кодексу України землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають: а) усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності; б) земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об'єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування.

Враховуючи, що судом встановлено, що спірна земельна ділянка станом на 3.10.2014р. перебувала в межах населеного пункту - м. Білгород-Дністровський та не знаходилася у приватній або державній власності, з урахуванням вище встановлених судом обставин, суд доходить до висновку про дотримання відповідачем при прийнятті рішення №1076 положень законодавства та встановленої компетенції.

Крім того, наявний у матеріалах справи протокол №19 від 23.09.1949р. (т.2 а.с.83)свідчить про взяття на баланс та закріплення за міськжитлуправлінням домоволодінь, що знаходяться, зокрема, за адресою АДРЕСА_2. Докази передачі будівель в подальшому у користування для розміщення військової частини в матеріалах справи відсутні.

При цьому, суд, з урахуванням вище встановлених обставин , також вважає слушними доводи відповідача, викладені у відзиві (т.1 а.с.48-52) щодо чинності рішення Білгород-Дністровської міської ради від 08.07.2010 року №1058-V "Про надання дозволу на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок громадянам України в м. Білгород-Дністровському", яка встановлена у справі №1505/10424/2012 (т.1 а.с.53-54), та про відсутність підстав для відмови у затвердженні проекту землеустрою згідно до ст.186 ЗК України.

З огляду на вищевикладене, суд вважає заявлені позовні вимоги необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають.

Враховуючи відмову у задоволенні позовних вимог Міністерства оборони України та Білгород-Дністровської квартирно-експлуатаційної частини району, судові витрати, згідно до ст.ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України, за рахунок відповідача не відшкодовуються.

Керуючись ст.ст. 44, 49, 82- 85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1 . У задоволенні позову відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку ст. 85 ГПК України.

Повне рішення складено 30 жовтня 2017 р.

Суддя Ю.М. Щавинська