Постанова

від 24.10.2017 по справі 914/647/17

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" жовтня 2017 р. Справа № 914/647/17

Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії

головуючого-судді Малех І.Б.

суддів Желік М.Б.

ОСОБА_1

при секретарі Кришталь М.Б.

розглянувши апеляційну скаргу Приватного підприємства «ПОЛІ-ПРОДУКТ» , б/н від 28.08.2017р.

на рішення господарського суду Львівської області від 13.06.2017р., суддя Галамай О.З.

у справі № 914/647/17

за позовом: Городоцької місцевої прокуратури Львівської області, м. Городок, Львівська область, в інтересах держави в особі Львівської обласної державної адміністрації, м.Львів

до відповідача-1: Приватного підприємства «ПОЛІ-ПРОДУКТ» , м. Львів,

відповідача-2: Яворівської районної державної адміністрації, м. Яворів, Львівська область.

про визнання договору оренди землі недійсним та зобов'язання повернути земельну ділянку

за участю представників:

від прокуратури - ОСОБА_2 (посвідчення №047917 від 13.09.2017 р.)

від позивача - ОСОБА_3 - представник (доручення №5/34-1086/0/2-17/1-2 від 20.02.2017р.)

від відповідача-1 (скаржника) - ОСОБА_4 - представник (довіреність б/н від 22.08.2017р.)

від відповідача-2 - не з'явився

ВСТАНОВИВ:

рішенням господарського суду Львівської області від 13.06.2017р. в справі № 914/647/17 позовні вимоги задоволено. Визнано недійсним договір оренди земельної ділянки від 21.06.2006р., укладений між Яворівською районною державною адміністрацією та Приватним підприємством «Полі-Продукт» , строком на 20 років, про передачу в оренду земельної ділянки площею 11,3897 га для обслуговування будівель і споруд бази відпочинку, яка знаходиться на території Лозинської сільської ради Яворівського району (за межами населеного пункту). Зобов'язано Приватне підприємство «Полі-Продукт» повернути земельну ділянку площею 11,3897 га, яка знаходиться на території Лозинської сільської ради Яворівського району (за межами населеного пункту) до земель державної власності в особі Львівської обласної державної адміністрації.

В апеляційній скарзі, відповідач 1, просить рішення господарського суду Львівської області від 13.06.2017р. в справі № 914/647/17 скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задоволити. При цьому вказує, що судом першої інстанції було порушено норми процесуального та матеріального права. Зокрема, зазначає, що на його думку, відсутність нормативно грошової оцінки земельної ділянки, за спірним договором оренди, не може бути єдиною підставою для визнання недійсним договору. Окрім того, апелянт просить застосувати строки позовної давності, оскільки Львівській обласній державній адміністрації, в інтересах якої звернулась прокуратура, повинно було бути відомо про наявність цього договору. ОСОБА_4 твердження підтверджується тим, що в провадженні господарського суду перебувала справа №5015/4647/12 за позовом прокурора Яворівського району в інтересах Львівської обласної державної адміністрації до Яворівської районної державної адміністрації та ПП Полі-Продукт про визнання недійсним договору, що є предметом оскарження в даній справі.

В запереченнях на апеляційну скаргу, прокурор, вказав, що суд першої інстанції дійшов вірних висновків, щодо визнання недійсним договору оренди, оскільки відсутня нормативно грошова оцінка земельної ділянки. Також зазначив, що дійсно прокуратурою вже подавався позов про визнання недійсним даного договору оренди, проте з інших підстав. Відтак просить залишити рішення суду першої інстанції без змін, апеляційну скаргу без задоволення.

Представник відповідача-2 в судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, хоча належним чином повідомлявся про дату, час та місце судового засідання, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення (арк. справи 21, том-2).

Представник відповідача (скаржника) в судовому засіданні вимоги апеляційної скарги підтримав, просив задоволити в повному обсязі: скасувати рішення господарського суду Львівської області від 13.06.2017р. по справі № 914/647/17 та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.

Прокурор та представник позивача в судовому засіданні проти вимог апеляційної скарги заперечили, просили оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення, з підстав, наведених у відзивах на апеляційну скаргу (вих.№05/21-32-17 від 28.09.2017 року; б/н від 29.09.2017 року).

Розглянувши наявні в справі докази, давши належну оцінку доводам та запереченням, які містяться в апеляційній скарзі, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення господарського суду Львівської області слід скасувати, а апеляційну скаргу - задоволити з наступних підстав.

Відповідно статті 3 Земельного кодексу України земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими, відповідно до них нормативно-правовими актами.

Статтею 12 Земельного кодексу України передбачено, що розпорядження землями територіальних громад, передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян і юридичних осіб, відноситься до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст.

Згідно з приписами ст.ст. 142 - 145 Конституції України до матеріальної основи органів місцевого самоврядування, крім інших об'єктів, належить земля, управління якою здійснюють територіальні громади через органи самоврядування в межах їх повноважень шляхом прийняття рішень.

У силу вимог ч. 1 ст. 122 Земельного кодексу України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Згідно зі ст. 2 Закону України "Про оренду землі" відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються Цивільним кодексом України, Земельним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

Статтею 13 Закону України "Про оренду землі" визначено, що договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку, відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності (ч. 1 ст. 93 ЗК України).

Розпорядженням голови Яворівської районної державної адміністрації №311 від 11.04.2006 р., ПП «Поліпродукт» надано в оренду земельну ділянку в межах встановлених меж, площею 11,3897 га, в тому числі забудовані землі 0,6961 га, ставки (під водою) 2,8356 га, лісонасадження 3,6582 га, інші 4,1998 га, для обслуговування будівель і споруд бази відпочинку, терміном на 20 років за рахунок земель, які перебувають в запасі Лозинської сільської ради.

На підставі даного розпорядження 21 червня 2006 року між Яворівською районною державною адміністрацією Львівської області (Орендодавець) та Приватним підприємством «Полі-Продукт» (Орендар) укладений договір оренди земельної ділянки (далі - Договір), за умовами якого Орендодавець передав Орендарю у строкове платне користування земельну ділянку для обслуговування будівель і споруд бази відпочинку, яка знаходиться на території Лозинської сільської ради Яворівського району Львівської області.

Цей Договір підписаний уповноваженими представниками його сторін, скріплений печатками вказаних юридичних осіб.

За змістом пункту 2.3. даного Договору нормативна грошова оцінка земельної ділянки не проводилася.

Земельна ділянка, яка передається оренду, не має недоліків, що можуть перешкоджати її ефективному використанню (пункт 2.4. Договору).

Згідно пункту 3.1. Договору останній укладено на 20 років. Після закінчення строку договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше, ніж за 30 днів до закінчення строку дії договору, повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію.

Пунктом 4.1. Договору передбачено, що орендна плата за земельну ділянку становить 23 600,00 грн. без ПДВ в рік, і вноситься Орендарем безготівково щомісячно. Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції (пункт 4.2. Договору).

Відповідно до розділу 6 Договору передача земельної ділянки в оренду здійснюється з розробленням проекту її відведення. Організація розроблення проекту відведення земельної ділянки і витрати, пов'язані з цим, покладаються на орендаря (п.6.1.1). Передача земельної ділянки орендарю здійснюється на протязі 10 днів після державної реєстрації цього договору за актом її приймання-передачі (п.6.2.).

Отже, до спірних правовідносин застосовуються вимоги чинного законодавства, що регулюють питання оренди земельних ділянок.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Крім того, ч.ч. 1, 2 ст. 15 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що істотними умовами договору оренди землі є: об'єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату. За згодою сторін у договорі оренди землі можуть зазначатися інші умови.

За ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

За визначенням, наведеним у ч. 1 ст. 79 Земельного кодексу України, земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

За змістом ст. 1, абз. 5 ст. 5 Закону України "Про оцінку земель" нормативна грошова оцінка земельних ділянок є капіталізованим рентним доходом із земельної ділянки, визначеним за встановленими і затвердженими нормативами. Нормативна грошова оцінка земельних ділянок використовується для визначення розміру земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Частиною 1 ст. 13 Закону України "Про оцінку земель" (в редакції, яка була чинна на момент укладення спірного Договору) нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться у разі визначення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності.

У силу вимог ч. 1 ст. 15 Закону України "Про оцінку земель" підставою для проведення оцінки земель (бонітування ґрунтів, економічної оцінки земель та нормативної грошової оцінки земельних ділянок) є рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування.

За приписами ч.ч. 1, 2 ст. 18 Закону України "Про оцінку земель" нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться, відповідно до державних стандартів, норм, правил, а також інших нормативно-правових актів на землях усіх категорій та форм власності. Нормативна грошова оцінка земельних ділянок, розташованих у межах населених пунктів незалежно від їх цільового призначення, проводиться не рідше ніж один раз на 5 - 7 років.

За ч. 2 ст. 20 Закону України "Про оцінку земель" дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 23 Закону України "Про оцінку земель" технічна документація з бонітування ґрунтів, економічної оцінки земель та нормативної грошової оцінки земельних ділянок у межах населених пунктів затверджується відповідною сільською, селищною, міською радою. Витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки видається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Таким чином, нормативна грошова оцінка земель є основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності.

В силу ст. 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, визначених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.

Статтею 15 Закону України "Про оренду землі" (в редакції, чинній на момент укладення оспорюваного договору) унормовано, що однією з істотних умов договору оренди землі є орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.

За приписами ст. 21 названого Закону (у відповідній редакції) орендна плата - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.

Розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Закону України "Про плату за землю").

Згідно з приписами ст. 2 Закону України "Про плату за землю" (який був чинним на момент укладання оспорюваного договору) використання землі в Україні є платним. Плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки земель. Розміри податку за земельні ділянки, грошову оцінку яких не встановлено, визначаються до її встановлення в порядку, визначеному цим Законом. За земельні ділянки, надані в оренду, справляється орендна плата.

Статтею 13 вказаного Закону передбачено, що підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру, а орендної плати за земельну ділянку, яка перебуває у державній або комунальній власності - договір оренди такої земельної ділянки.

Статтею 1 Закону України "Про оцінку земель" (у відповідній редакції) унормовано, що нормативна грошова оцінка земельних ділянок це капіталізований рентний дохід із земельної ділянки, визначений за встановленими і затвердженими нормативами.

За приписами ст. 5 цього ж Закону нормативна грошова оцінка земельних ділянок використовується, зокрема, для визначення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності.

Відповідно до приписів ст. 13 Закону України "Про оцінку земель" (в редакції, чинній на момент укладання оспорюваного договору оренди) проведення нормативної грошової оцінки земельних ділянок є обов'язковим при визначенні розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності.

Згідно зі ст. 18 названого Закону нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться, відповідно до державних стандартів, норм, правил, а також інших нормативно-правових актів на землях усіх категорій та форм власності. Нормативна грошова оцінка земельних ділянок сільськогосподарського призначення проводиться не рідше як один раз у 5 - 7 років, а несільськогосподарського призначення - не рідше як один раз у 7 - 10 років. Нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться юридичними особами, які отримали ліцензії на проведення робіт із землеустрою. За результатами бонітування ґрунтів, економічної оцінки земель та нормативної грошової оцінки земельних ділянок складається технічна документація, а за результатами проведення експертної грошової оцінки земельних ділянок складається звіт. ОСОБА_4 про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель (ст. 20 Закону України "Про оцінку земель" у відповідній редакції).

Відповідно до ст. 23 цього ж Закону технічна документація з бонітування ґрунтів, економічної оцінки земель та нормативної грошової оцінки земельних ділянок у межах населених пунктів затверджується відповідною сільською, селищною, міською радою. Технічна документація з бонітування ґрунтів, економічної оцінки земель та нормативної грошової оцінки земельних ділянок, розташованих за межами населених пунктів, затверджується районними радами. Витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки видається відповідним органом виконавчої влади з питань земельних ресурсів.

Отже, земельним законодавством передбачено обов'язковість проведення нормативної грошової оцінки земельних ділянок державної та комунальної власності, яка є основою для визначення розміру орендної плати за них.

За приписами статті 203 Цивільного кодексу України (у відповідній редакції) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Відповідно до приписів статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені частинами першою - третьою, пятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Наведене узгоджується з позицією Верховного Суду України, викладеною у постановах від 08.04.2015 року у справі №3-41гс15, від 20.05.2015 у справі №3-70гс15, від 01.07.2015 №3-297гс15, від 01.07.2015 №3-298гс15.

За змістом частини першої статті 203, частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу, і, зокрема, коли зміст правочину суперечить ЦК України, іншим актам цивільного законодавства. Відповідно до частини першої статті 632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, визначених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування. За змістом частини першої статті 15 Закону України «Про оренду землі» однією з істотних умов договору оренди землі є орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату. Відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, а також порушення вимог статей 4-6, 11, 17, 19 цього Закону є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним, відповідно до закону. Орендна плата, відповідно до статті 21 Закону України «Про оренду землі» - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою. Річна орендна плата за земельні ділянки, які перебувають у державній або комунальній власності, не може бути меншою за розмір земельного податку, що встановлюється Законом України «Про оплату за землю» та перевищувати 10% їх нормативної грошової оцінки. Частиною першою пункту 289.1 статті 289 ПК України і частиною першою статті 13 Закону України «Про оцінку земель» передбачено, що для визначення розміру орендної плати для земель державної та комунальної власності обов'язково проводиться та використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок, яка являє собою капіталізований рентний дохід (дохід, який можна отримати із землі як фактора виробництва залежно від якості та місця розташування земельної ділянки), визначений за встановленими та затвердженими нормативами (стаття 1 Закону України «Про оцінку земель» ). Враховуючи вищезазначене, можна дійти висновку, що обов'язок зі сплати орендної плати є нормативно врегульованим і не може визначатися чи змінюватися та припинятися сторонами договору за власним волевиявленням. Враховуючи те, що дотримання належного економічного регулювання земельних правовідносин, забезпечення надходжень платежів з орендної плати до місцевих бюджетів у законодавчо визначених межах, шляхом їх вірного правового врегулювання безпосередньо належить до інтересів держави, помилково вважати факт непроведення нормативної грошової оцінки, в порядку встановленим законодавством, суто формальною підставою для визнання спірного договору недійсним (Правова позиція Верховного суду України викладена в постанові Верховного суду України від 11.05.2016 року у справі № 6-824цс16).

За змістом пункту 2.3. оспорюваного Договору нормативна грошова оцінка земельної ділянки не проводилася.

З наведеного вбачається, що зміст оспорюваного договору суперечить вимогам ст. 123 Земельного кодексу України, ст. 15 Закону України "Про оренду землі", ст.ст. 5, 13 Закону України "Про оцінку земель" тощо.

Однак, Приватним підприємством «ПОЛІ-ПРОДУКТ» подано заяву про застосування судом позовної давності, зокрема наслідків її спливу.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» , яка набрала чинності для України 11 вересня 1997 року, передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом. Проте Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що «позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасниць Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу» (пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою № 14902/04 у справі відкрите акціонерне товариство «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії» ; пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства» ).

Конституція України проголошує рівність усіх перед законом (стаття 24). Господарський процесуальний кодекс України встановлює, що правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом (стаття 42).

Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. За загальним правилом, встановленим частиною 1 статті 261 Цивільного кодексу України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у статтях 252 - 255 Цивільного кодексу України. Загальна позовна давність статтею 257 Цивільного кодексу України встановлюється тривалістю у три роки.

Оскільки вимога прокурора є похідними від вимог органу в інтересах якого подається позов, то і перебіг строку позовної давності розпочинається з моменту, коли про порушення права та інтересів держави дізнався відповідний орган державної влади, що відповідає позиції Верховного суду України у справі 6-2407цс від 17.02.2016 року.

Судом встановлено та не заперечується прокурором, що в провадженні господарського суду перебувала справа №5015/4647/12 за позовом прокурора Яворівського району в інтересах Львівської обласної державної адміністрації до Яворівської районної державної адміністрації та ПП Полі-Продукт про визнання незаконними та скасування розпоряджень Яворівської районної державної адміністрації та визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, укладеного між Яворівською РДА та ПП «Полі-Продукт» для обслуговування будівель і споруд бази відпочинку загальною площею 11,3897 га, кадастровий №4625885200:01:000:0001, від 21.06.2006 р., зареєстрованого в книзі записів договорів оренди землі за №04.06.464.00063 від 06.07.2006 р. Рішенням господарського суду Львівської області від 20.12.2012 року в позові було відмовлено.

Відповідно до ст. 33 Закону України Про місцеві державні адміністрації Обласні державні адміністрації в межах своїх повноважень спрямовують діяльність районних державних адміністрацій та здійснюють контроль за їх діяльністю.

Голови районних державних адміністрацій регулярно інформують про свою діяльність голів обласних державних адміністрацій, щорічно та на вимогу звітують перед ними.

Голови обласних державних адміністрацій мають право скасовувати розпорядження голів районних державних адміністрацій, що суперечать Конституції України та законам України, рішенням Конституційного Суду України, актам Президента України, Кабінету Міністрів України, голів обласних державних адміністрацій, а також міністерств, інших центральних органів виконавчої влади.

Тобто здійснювати державний контроль за діяльністю районних державних адміністрацій, в тому числі, в сфері земельних правовідносин є обов'язком державних адміністрацій.

Відповідно до п. 3 ст. 13 Закону України Про місцеві державні адміністрації до відання місцевих державних адміністрацій у межах і формах, визначених Конституцією і законами України, належить вирішення питань використання землі, природних ресурсів, охорони довкілля;

Відповідно до п. 3 ст. 16 Закону України Про місцеві державні адміністрації Місцеві державні адміністрації в межах, визначених Конституцією і законами України, здійснюють на відповідних територіях державний контроль за використанням та охороною земель, лісів, надр, води, атмосферного повітря, рослинного і тваринного світу та інших природних ресурсів.

Отже, позивач, я державний орган, наділений достатніми повноваженнями для здійснення контролю за діяльністю державних адміністрацій.

З урахуванням зазначеного вище, позивач знав про наявність оспорюваного договору (ухвала про відкриття провадження у справі № 5015/4647/12 датована 08.11.2012 р.), а відтак, належним чином виконуючи свої обов'язки, мав можливість дізнатися про порушення своїх прав та інтересів.

Відповідно до Постанови пленуму Вищого господарського суду України №10 від 29.05.2013 року, у суді апеляційної інстанції заявити про сплив позовної давності може сторона у спорі, яка доведе неможливість подання відповідної заяви в суді першої інстанції, зокрема у разі, якщо відповідну сторону не було належним чином повідомлено про час і місце розгляду справи місцевим господарським судом.

Як вбачається з матеріалів справи та вказується самим апелянтом у скарзі, він не брав участі в справі під час її розгляду судом першої інстанції, оскільки не отримував жодного повідомлення про призначення розгляду справи, а також рішення, це підтверджується листом Укрпошти від 11.09.2017 року (а.с. 232), в якому зазначається, що всі листи були повернуті за терміном зберігання. Про наявність даної справи йому стало відомо лише після ознайомлення з матеріалами справи 28.08.2017 року.

Відповідно до ст.ст.33, 34 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно ст.43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 104, 105 ГПК України, Львівський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватного підприємства «ПОЛІ-ПРОДУКТ» , б/н від 28.08.2017р. задоволити.

2. Рішення господарського суду Львівської області від 13.06.2017р. в справі № 914/647/17 скасувати.

3. Прийняти нове рішення, яким відмовити в позові Городоцької місцевої прокуратури Львівської області в інтересах держави в особі Львівської обласної державної адміністрації до Приватного підприємства «ПОЛІ-ПРОДУКТ» та Яворівської районної державної адміністрації про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 21.06.2006р., укладеного між Яворівською районною державною адміністрацією та Приватним підприємством «Полі-Продукт» , строком на 20 років, про передачу в оренду земельної ділянки площею 11,3897 га для обслуговування будівель і споруд бази відпочинку, яка знаходиться на території Лозинської сільської ради Яворівського району (за межами населеного пункту) та зобов'язання повернути земельну ділянку.

4. Стягнути з Прокуратури Львівської області (79005, м. Львів, просп. Шевченка, 17/19, м. Львів, 79005; ідентифікаційний код юридичної особи 02910031; розрахунковий рахунок № 35211093000774 УДКСУ у м. Києві, МФО 820172) на користь Приватного підприємства «Полі-Продукт» (79040, м. Львів, вул. Городоцька, 359, код ЄДРПОУ 30203308) 3 520, 00 грн. судового збору, за розгляд справи в суді апеляційної інстанції.

5. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.

6. Матеріали справи направити на адресу місцевого господарського суду.

Повний текст постанови виготовлений 30.10.2017 р.

Головуючий -суддя Малех І. Б.

Суддя Желік М.Б.

Суддя Марко Р.І.