Рішення

від 24.10.2017 по справі 910/14723/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24.10.2017Справа №910/14723/17 За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ЮБІКОМ"

до Публічного акціонерного товариства "Комерційний Банк "ХРЕЩАТИК"

про визнання недійсним договору іпотеки

Суддя Ярмак О.М.

Представники:

Від позивача: не з'явився

Від відповідача: Митюк С.П. за дов.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Пред'явлені вимоги про визнання недійсними договору іпотеки №06/12-2-3 від 23.08.2012, укладеним між ТОВ "ЮБІКОМ" та ПАТ "КБ "Хрещатик" та договорів № 1 від 13.09.2012, № 2 від 22.12.2012, № 3 від 31.01.22013, № 4 від 27.08.2013, № 5 від 13.09.2013, № 6 від 20.12.2013, № 7 від 13.01.2014, № 8 від 21.08.2014, № 9 від 05.12.2014 про внесення змін до нього, укладених між Товариством з обмеженою відповідальністю Юбіком (заставодавець) та Публічним акціонерним товариством Комерційний банк Хрещатик (іпотекодержатель).

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що договір іпотеки від №06/12-2-3 від 23.08.2012, укладений між позивачем та відповідачем, посвідчений приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Курановою О.О., зареєстрований в реєстрі за № 3328, є недійсним, як і договори про внесення змін до нього, оскільки вказані правочини не відповідають нормам чинного законодавства України, а саме підписані директором ТОВ "ЮБІКОМ" з перевищенням повноважень.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.09.2017 порушено провадження у справі, розгляд справи призначено на 10.10.2017.

18.09.2017 до суду від позивача надійшла заява про забезпечення позову, відповідно до якої просить вжити заходів забезпечення позову шляхом заборони будь-яким особам вчиняти дії, спрямовані на зміну власника майна, що є предметом договору іпотеки №06/12-2-3 від 23.08.2012, а саме: нежитлову будівлю складу, літера Г , загальною площею 463 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1, земельну ділянку, площею 0,0329 га, кадастровий номер НОМЕР_1, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, земельну ділянку, площею 0,0083 га, кадастровий номер НОМЕР_2, що розташована за адресою: АДРЕСА_1.

22.09.2017 через канцелярію суду відповідач подав документи по справі та відзив на позовну заяву, в якому виклав власні міркування та доводи в обґрунтування заперечень на позов за заявив про застосування строків позовної давності.

06.10.2017 до суду від позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку з необхідністю часу для підготовки до судового розгляду та подання доказів.

Ухвалою суду від 10.10.2017 розгляд справи відкладено на 24.10.2017.

У судовому засіданні 24.10.2017 представник відповідача проти позову заперечив з мотивів, викладених у відзиві.

Позивач свого представника у засідання суду не направив, про дату та час судового розгляду повідомлявся належним чином.

В судовому засіданні судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника відповідача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

23.08.2012 між ПАТ КБ Хрещатик (відповідачем, іпотекодержатель) в особі заступника директора Вінницького регіонального відділення ПАТ КБ Хрещатик Новікової Л.Г, яка діє на підставі довіреності , ТОВ ЮБІКОМ (позивач, заставодавець) в особі директора ОСОБА_4, яка діє на підставі Статуту, що виступає майновим поручителем Підприємства ГАССІБ з іноземною інвестицією (боржник) був укладений договір іпотеки № 06/12-2-3.

Відповідно до п.1.1 договору, іпотекодержатель, з метою забезпечення виконання зобов'язань боржника, у повному обсязі, що випливають з генерального кредитного договору № 06/12 від 27.02.2012 та укладеного в його рамках кредитного договору № 06/12-1 від 27.02.2012 року та кредитного договору № 06/12-2 від 22.08.2012, генерального кредитного договору №597/07 від 06.07.2007 року та укладеного в його рамках кредитного договору № 597/07/5 від 16.09.2011 року, кредитного договору № 19/11 від 12.05.2011 року (в подальшому кредитні договори) передав, а іпотекодержатель прийняв в іпотеку майно відповідно до п.1.2 договору.

Згідно п.6.1 договору, договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами та нотаріального посвідчення і діє до повного виконання зобов'язань, що випливають з кредитних договорів.

Як вбачається з матеріалів справи, договір іпотеки №06/12-2-3 від 23.08.2012 був посвідчений приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Курановою О. О., зареєстрований в реєстрі за № 3328, також тим же приватним нотаріусом вчинено заборони на відчуження вказаного в договорі майна - нежитлової будівлі складу за адресою: АДРЕСА_1, яка належить ТОВ ЮБІКОМ , земельної ділянки, кадастровий номер НОМЕР_1, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, яка належить ТОВ ЮБІКОМ , земельної ділянку, кадастровий номер НОМЕР_2, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, яка належить ТОВ ЮБІКОМ до припинення договору іпотеки.

В подальшому сторонами були внесені зміни до договору іпотеки № 06/12-2-3 від 23.08.2012 шляхом підписання додаткових договорів №1-№9, які посвідчені приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Вінницької області Курановою О.О.

Позовні вимоги мотивовані тим, що договір іпотеки № 06/12-2-3 від 23.08.2012, та договори № 1 від 13.09.2012, № 2 від 22.12.2012, № 3 від 31.01.22013, № 4 від 27.08.2013, № 5 від 13.09.2013, № 6 від 20.12.2013, № 7 від 13.01.2014, № 8 від 21.08.2014, № 9 від 05.12.2014 про внесення змін до договору іпотеки № 06/12-2-3 від 23.08.2012 укладені без погодження із загальними зборами товариства, та наявності письмового дозволу загальних зборів про уповноваження директорів на укладення даного договору та договір про внесення змін до нього згідно вимог Статуту. За стверджуваннями позивача, директори ТОВ ЮБІКОМ не мали необхідного обсягу повноважень для укладення та підписання спірних правочинів, умови яких суперечать інтересам позивача, оскільки в них міститься потенційна можливість позбавлення його власного майна, що є предметом іпотеки.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на вимоги на ч. 2, 4 ст. 92, ч.1, 3 ст. 203, ч. 1, 3 ст. 215 ЦК України.

Заперечуючи проти позову, відповідач у відзиві на позовну заяву пояснив, що договір іпотеки № 06/12-2-3 від 23.08.2012 від імені позивача був скріплений печаткою ТОВ ЮБІКОМ та підписаний його директором ОСОБА_4, яка діяла на підставі Статуту, пояснив, що укладенню спірного правочину передувало те, що рішенням № 1 від 06.08.2012 засновника (власника) ТОВ ЮБІКОМ ОСОБА_6 було надано повноваження вказаній особі - директору підпису всіх необхідних документів, доказів втрати печатки товариства не надано, при нотаріальному посвідченні правочину приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Курановою О. О. було перевірено повноваження підписантів даного договору та підтверджено наявність у них відповідних повноважень.

Дослідивши наявні в матеріалах справи та надані в судових засіданнях докази в їх сукупності, суд прийшов до висновку, що позов задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Відповідно до ст.ст. 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За змістом п. 2.6 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено (договір, який не укладено). У зв'язку з наведеним господарським судам необхідно встановлювати, чи є оспорюваний правочин вчиненим та з якого моменту (статті 205 - 210, 640 ЦК України, частини друга - п'ята, сьома статті 180 ГК України тощо).

Згідно зі ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст.204 Цивільного кодексу України).

Пунктом 2.1. Постанови №11 від 29.05.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" визначено, що вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків.

За приписами ч.1 ст.207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Згідно вимог статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень

Обов'язок доказування та подання доказів, відповідно до ст.33 ГПК України, розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення. В даному випадку це стосувалося позивача, що мав довести факт порушення його права відповідачем та надати відповідні докази.

Відповідно до ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Як встановлено судом, укладений між ПАТ КБ Хрещатик та ТОВ ЮБІКОМ договір іпотеки № 06/12-2-3 від 23.08.2012 скріплено печатками обох контрагентів та підписано зі сторони банку заступником директора Вінницького регіонального відділення ПАТ КБ Хрещатик Новіковою Л.Г, яка діє на підставі довіреності, посвідченої Лоєвим В.В., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу від 24.10.2011 за реєстровим № 2700, та зі сторони ТОВ ЮБІКОМ директором ОСОБА_4, яка діє на підставі Статуту ТОВ ЮБІКОМ .

Договори № 1 від 13.09.2012, № 2 від 22.12.2012, № 3 від 31.01.22013, № 4 від 27.08.2013 про внесення змін до договору іпотеки № 06/12-2-3 від 23.08.2012 також від імені ТОВ ЮБІКОМ підписані директором ОСОБА_4, яка діє на підставі Статуту ТОВ ЮБІКОМ .

Договори № 5 від 13.09.2013, № 6 від 20.12.2013, № 7 від 13.01.2014, № 8 від 21.08.2014 про внесення змін до договору іпотеки № 06/12-2-3 від 23.08.2012 від імені ТОВ ЮБІКОМ підписані директором Коржак Надією Володимирівною, яка діє на підставі Статуту ТОВ ЮБІКОМ .

Договір № 9 від 05.12.2014 про внесення змін до договору іпотеки № 06/12-2-3 від 23.08.2012 від імені ТОЮ ЮБІКОМ підписані директором Фесюк Аллою Миколаївною, яка діє на підставі Статуту ТОВ ЮБІКОМ .

Відповідно до ч.2 ст.203 Цивільного кодексу України особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Частиною 1 ст.92 Цивільного кодексу України передбачено, що юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.

Згідно з ч.3 ст.92 вказаного Кодексу України орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.

За приписами ст.97 Цивільного кодексу України управління товариством здійснюють його органи. Органами управління товариством є загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом.

У ст.58 Закону України "Про господарські товариства", ст.145 Цивільного кодексу України зазначено, що вищим органом товариства з обмеженою відповідальністю є загальні збори учасників. Вони складаються з учасників товариства або призначених ними представників.

За змістом положень ч.1 ст.62 Закону України "Про господарські товариства", ч.2 ст.145 Цивільного кодексу України у товаристві з обмеженою відповідальністю створюється виконавчий орган (колегіальний або одноособовий), який здійснює поточне керівництво його діяльністю і є підзвітним загальним зборам його учасників. Виконавчий орган товариства може бути обраний також і не зі складу учасників товариства.

Дирекція (директор) вирішує усі питання діяльності товариства, за винятком тих, що належать до виключної компетенції загальних зборів учасників. Загальні збори учасників товариства можуть винести рішення про передачу частини повноважень, що належать їм, до компетенції дирекції (директора). Дирекція (директор) підзвітна загальним зборам учасників і організує виконання їх рішень. Дирекція (директор) не вправі приймати рішення, обов'язкові для учасників товариства. Дирекція (директор) діє від імені товариства в межах, встановлених даним Законом та установчими документами. Генеральний директор має право без довіреності виконувати дії від імені товариства. Інші члени дирекції також можуть бути наділені цим правом.

Відповідно до п.6.1 Статуту Товариства з обмеженою відповідальністю ЮБІКОМ (нова редакція), затвердженого зборами Учасників ТОВ Юбіком , протокол №8 від 29.06.2011 року, єдиним учасником (засновником) товариства є ОСОБА_6, що володіє часткою 100% статутного капіталу.

Пунктом 9.1 статуту визначено, що вищим органом товариства є Загальні збори учасників, які складаються з учасників товариства або призначених ними представників. Виконавчим органом товариства є директор. Контроль за діяльністю директора здійснюється Ревізійною комісією Товариства.

У п. 11.5 статуту позивача директора товариства наділено, зокрема, повноваженнями на укладення від імені товариства та припинення кредитних договорів, договорів щодо відчуження та/або надання в оренду нерухомого майна товариства, договори позики, договори про спільну діяльність, угоди про надання товариством гарантії чи поруки, передачу майна товариства у заставу, незалежно від суми зазначених угод.

Крім того, до матеріалів справи додано рішення засновника (власника) ТОВ Юбіком ОСОБА_6 № 1 від 06.08.2012, відповідно до якого ОСОБА_6, як власник ТОВ Юбіком вирішила виступати майновим поручителем Підприємства Гассіб з іноземною інвестицією по генеральному кредитному договору №6/12 від 27.02.2012 року в частині збільшення ліміту генерального кредитного договору з 3100000 доларів США на 600 000 доларів США до загальної суми 3 700 000 доларів США, укладення нового кредитного договору в рамках генерального кредитного договору № 06/12 від 27.02.2012 в сумі 600 000 доларів США зі сплатою 15% річних терміном 24 місяці для здійснення розрахунків з постачальниками за сантехніку, керамічну плитку ванни аксесуари для ванних та туалетних кімнат та інше; передати в якості забезпечення майно згідно визначеного переліку.

Вказаним рішенням надано право підпису всіх необхідних документів директору ТОВ Юбіком ОСОБА_4

Оскільки договір іпотеки № 06/12-2-3 від 23.08.2012 та договори № 1 від 13.09.2012, № 2 від 22.12.2012, № 3 від 31.01.22013, № 4 від 27.08.2013 про внесення змін до договору іпотеки № 06/12-2-3 від 23.08.2012 були укладені з метою забезпечення виконання Підприємством Гассіб з іноземною інвестицією своїх зобов'язань, що випливають з кредитного договору №06/12 від 27.02.2012 та кредитних договорів, що укладені в рамках генерального кредитного договору, директор ОСОБА_4" була уповноважена на укладання вказаних правочинів, що спростовує доводи позивача про протилежне.

Враховуючи, що при підписанні договорів № 5 від 13.09.2013, № 6 від 20.12.2013, № 7 від 13.01.2014, № 8 від 21.08.2014 про внесення змін до договору іпотеки № 06/12-2-3 від 23.08.2012 від імені ТОВ ЮБІКОМ Коржак Надією Володимирівною, та договору № 9 від 05.12.2014 про внесення змін до договору іпотеки № 06/12-2-3 від 23.08.2012 від імені ТОЮ ЮБІКОМ директором Фесюк Аллою Миколаївною, які діяли на підставі Статуту товариства, господарський суд дійшов висновку, що вказані договори з боку позивача було укладено також уповноваженими особами.

Відповідно до п.3.3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними", припис абзацу першого частини третьої статті 92 ЦК України зобов'язує орган або особу, яка виступає від імені юридичної особи не перевищувати своїх повноважень. Водночас саме лише порушення даного обов'язку не є підставою для визнання недійсними правочинів, вчинених цими органами (особами) від імені юридичної особи з третіми особами, оскільки у відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження (абзац другий частини третьої статті 92 ЦК України).

Отже, позов про визнання недійсним відповідного правочину може бути задоволений у разі доведеності юридичною особою (позивачем) у господарському суді тієї обставини, що її контрагент знав або повинен був знати про наявні обмеження повноважень представника цієї юридичної особи, але, незважаючи на це, вчинив з ним оспорюваний правочин (що не отримав наступного схвалення особи, яку представляють).

Позивачем не доведено належними засобами доказування, що контрагент знав або повинен був знати про наявні обмеження повноважень представника цієї юридичної особи, але, незважаючи на це, вчинив з ним оспорюваний правочин.

Суд враховує позиції Верховного Суду України практики вирішення спорів щодо порядку обрання та відкликання, компетенції виконавчого органу господарського товариства, викладену у листі Верховного Суду України від 01.08.2007 "Практика розгляду судами корпоративних спорів", де зазначено, що на підставі ч. 3 ст. 92 ЦК у відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження. Це положення є гарантією стабільності майнового обороту і є також загальноприйнятим стандартом у світовій практиці, зокрема, відповідно до Першої директиви Ради Європейських Співтовариств від 9 березня 1968 р. (68/151/ЄЕС).

Відповідно ст. 241 Цивільного кодексу України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.

Відповідно до п. 3.4. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" від 29.05.2013 р. № 11 наступне схвалення юридичною особою правочину, вчиненого від її імені представником, який не мав належних повноважень, унеможливлює визнання такого правочину недійсним (стаття 241 Цивільного кодексу України). Настання передбачених цією статтею наслідків ставиться в залежність від того, чи було в подальшому схвалено правочин особою, від імені якої його вчинено; тому господарський суд повинен у розгляді відповідної справи з'ясовувати пов'язані з цим обставини. Доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення уповноваженого органу (посадової особи) такої юридичної особи до другої сторони правочину чи до її представника (лист, телефонограма, телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення зазначеним органом (посадовою особою) дій, які свідчать про схвалення правочину (прийняття його виконання, здійснення платежу другій стороні, підписання товаророзпорядчих документів і т.ін.). Наведене стосується й тих випадків, коли правочин вчинений не представником юридичної особи з перевищенням повноважень, а особою, яка взагалі не мала повноважень щодо вчинення даного правочину.

Правочин вважається схваленим, зокрема, у разі якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Таким чином, із змісту норми частини першої статті 241 ЦК України випливає, що наступним схваленням правочину законодавець не вважає винятково прийняття юридичного рішення про схвалення правочину. Схвалення може відбутися також і в формі мовчазної згоди, і у вигляді певних поведінкових актів (так званих конклюдентних дій) особи - сторони правочину (наприклад, прийняття оплати за товар за договором купівлі-продажу).

Вказана правова позиція міститься у постанові Верховного Суду України від 19.08.2014 р. у справі №3-59гс14.

Матеріалами справи підтверджується, що договір іпотеки № 06/12-2-3 був укладений сторонами 23.08.2012, при цьому договір № 9 про внесення змін до договору підписаний сторонами 05.12.2014, в той час як з даним позовом про визнання правочинів недійсними позивач звернувся до суду через три роки після їх укладення та після стягнення Банком в судовому порядку заборгованості з Підприємства за генеральним кредитним договором №06/12 від 27.02.2012 р. та укладеними в його рамках кредитними договорами (рішення господарського суду Вінницької області від 24.11.2016 р. у справі №902/1583/15).

Вказані обставини свідчать про те, що Підприємство протягом тривалого часу знало про укладення спірного Договору в якості забезпечення виконання грошового зобов'язання за генеральним кредитним договором №06/12 від 27.02.2012 р. та кредитних договорів, укладених в рамках генерального договору, жодних заперечень стосовно відсутності у його директора повноважень на його укладення висловлено не було.

Всупереч ст.33 ГПК України, позивачем не доведено, а судом не встановлено обставин з якими положення статей 203, 215 Цивільного кодексу України пов'язують можливість визнання оспорюваних правочинів недійсним.

Підстави для застосування у даній справі наслідків пропуску позивачем строку позовної давності, про що відповідачем було заявлено у відзиві на позовну заяву, в даному випадку відсутні з огляду на приписи абз. 2 п. 2.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" №10 від 29.05.2010 р., відповідно до якого перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Проаналізувавши положення чинного законодавства та наявні в матеріалах справи докази, суд не знайшов підстав для задоволення позовних вимог для визнання недійсним договору іпотеки №06/12-2-3 від 23.08.2012, укладеного між ТОВ "ЮБІКОМ" та ПАТ "КБ "Хрещатик" та договорів № 1 від 13.09.2012, № 2 від 22.12.2012, № 3 від 31.01.22013, № 4 від 27.08.2013, № 5 від 13.09.2013, № 6 від 20.12.2013, № 7 від 13.01.2014, № 8 від 21.08.2014, № 9 від 05.12.2014 про внесення змін до нього, в зв'язку з їх безпідставністю та недоведеністю.

Витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст. 49 ГПК України, покладаються на позивача.

Відповідно до ст. 66 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою сторони, прокурора або з власної ініціативи має право вжити передбачених статтею 67 цього Кодексу заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Забезпечення позову є засобом, що гарантує виконання майбутнього рішення господарського суду. Забезпечення позову полягає у вжитті заходів, за допомогою яких у подальшому гарантується виконання судових актів.

Пунктом 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. № 16 „Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову" передбачено, що забезпечення позову є засобом запобігання можливим порушенням прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи.

Згідно абзацу 2 п. 3 зазначеної постанови достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо).

Згідно із ст. 67 зазначеного кодексу позов забезпечується, зокрема, забороною відповідачеві вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору.

Позивач у заяві про забезпечення позову, поданій 18.09.2017 просить вжити заходів забезпечення позову шляхом заборони будь-яким особам вчиняти дії, спрямовані на зміну власника майна, що є предметом договору іпотеки №06/12-2-3 від 23.08.2012, а саме: нежитлову будівлю складу, літера Г , загальною площею 463 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1, земельну ділянку, площею 0,0329 га, кадастровий номер НОМЕР_1, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, земельну ділянку, площею 0,0083 га, кадастровий номер НОМЕР_2, що розташована за адресою: АДРЕСА_1.

Суд, розглянувши вказану заяву, не знайшов підстав для її задоволення.

Враховуючи викладене, суд відмовляє у задоволенні заяви про вжиття заходів про забезпечення позову.

Керуючись ст.ст. 32-34, 49, 66, 67, 75, 82-85 ГПК України, господарський суд ,-

В И Р І Ш И В :

У задоволенні позову відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання, оформленого відповідно до вимог статті 84 Господарського процесуального кодексу України .

Повне рішення складено 31.10.2017

Суддя О.М.Ярмак