Постанова

від 22.01.2018 по справі 910/14723/17

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" січня 2018 р. Справа№ 910/14723/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Дикунської С.Я.

суддів: Калатай Н.Ф.

Смірнової Л.Г.

секретар судового засідання Драчук Р.А.

за участю представників сторін згідно протоколу судового засідання

розглянувши матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю Юбіком

на рішення Господарського суду міста Києва

від 24.10.2017 (повне рішення складено 31.10.2017)

у справі № 910/14723/17 (суддя Ярмак О.М.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Юбіком

до Публічного акціонерного товариства

Комерційний Банк Хрещатик

про визнання недійсним договору іпотеки

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю Юбіком (далі - ТОВ Юбіком ) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства Комерційний Банк Хрещатик (далі - ПАТ КБ Хрещатик ) про визнання недійсними Договору іпотеки №06/12-2-3 від 23.08.2012, договорів № 1 від 13.09.2012, № 2 від 22.12.2012, № 3 від 31.01.22013, № 4 від 27.08.2013, № 5 від 13.09.2013, № 6 від 20.12.2013, № 7 від 13.01.2014, № 8 від 21.08.2014, № 9 від 05.12.2014 про внесення змін до нього, укладених між ТОВ Юбіком (заставодавцем) та ПАТ КБ Хрещатик (іпотекодержателем). В обґрунтування своїх вимог зазначило, що оспорюванні договори укладені директорами ТОВ Юбіком з перевищенням наданих їм Статутом повноважень щодо підписання правочинів, а також без отримання погодження засновника товариства на їх підписання, відтак посилаючись на приписи ст. ст. 203, 215 ЦК України просило визнати їх недійсними.

Заперечуючи проти позову, відповідач зазначив, що договір іпотеки № 06/12-2-3 від 23.08.2012 скріплений печаткою ТОВ Юбіком та підписаний його директором Катренко Тетяною Володимирівною, яка діяла на підставі Статуту. За твердженнями відповідача, укладенню спірного правочину передувало рішення № 1 від 06.08.2012 засновника (власника) ТОВ Юбіком ОСОБА_3, яким надано повноваження директору на підпис всіх необхідних документів. Крім цього, відповідач вказав на те, що позивачем не надано доказів втрати печатки товариства, а при нотаріальному посвідченні правочину приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Курановою О.О. перевірено повноваження підписантів договору й підтверджено їх наявність. Одночасно відповідач заявив про застосування наслідків спливу строку позовної давності щодо заявлених позивачем вимог.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 24.10.2017 у справі № 910/14723/17 в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із згаданим рішенням, позивач оскаржив його в апеляційному порядку, просив скасувати та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. В обґрунтування своїх вимог зазначив, що оскаржуване рішення прийнято за неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права. За твердженнями апелянта, судом не враховано, що договори про внесення змін були підписані директорами позивача, яким засновником товариства не було надано повноважень на їх укладення. Згідно Статуту директори повинні були отримати погодження загальних зборів товариства. На переконання апелянта, укладаючи спірні договори відповідач знав про обмеження повноважень директорів позивача тощо.

Заперечуючи проти апеляційної скарги, відповідач подав відзив, в якому зазначив про безпідставність на необґрунтованість апеляційних вимог, просив не брати їх до уваги, відтак оскаржуване рішення як законне та обґрунтоване залишити без змін.

В судове засідання апеляційної інстанції 22.01.2018, яке проводилось в режимі відеоконференції, представник відповідача не з'явився, згідно наданої спеціалістом по проведенню відеоконференцій інформації представник позивача до Господарського суду Вінницької області також не з'явився.

Оскільки про час і місце розгляду справи сторони повідомлялися належним чином, про причини своєї неявки апеляційний суд не повідомили, клопотань про відкладення розгляду справи не надіслали, апеляційний суд вважав за можливе справи розглянути за відсутності їх представників за наявними у справі матеріалами.

Розглянувши наявні матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку фактичних обставин даної господарської справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Як встановлено матеріалами справи, 23.08.2012 між ПАТ КБ Хрещатик (відповідачем, іпотекодержателем) в особі заступника директора Вінницького регіонального відділення ПАТ КБ Хрещатик Новікової Л.Г, яка діє на підставі довіреності, та ТОВ Юбіком (позивачем, заставодавцем) в особі директора Катренко Т.В., яка діє на підставі Статуту, що виступає майновим поручителем Підприємства ГАССІБ з іноземною інвестицією (боржника), укладено Договір іпотеки № 06/12-2-3 (далі - Договір іпотеки)

За умовами п. 1.1 Договору іпотеки іпотекодержатель, з метою забезпечення виконання зобов'язань боржника в повному обсязі, що випливають з генерального кредитного договору № 06/12 від 27.02.2012 та укладеного в його рамках кредитного договору № 06/12-1 від 27.02.2012 та кредитного договору № 06/12-2 від 22.08.2012, генерального кредитного договору №597/07 від 06.07.2007 та укладеного в його рамках кредитного договору № 597/07/5 від 16.09.2011 та кредитного договору № 19/11 від 12.05.2011 року (в подальшому кредитні договори) передає, а іпотекодержатель приймає в іпотеку майно відповідно до п.1.2 Договору іпотеки.

Договір іпотеки згідно п. 6.1 набирає чинності з моменту його підписання сторонами та нотаріального посвідчення і діє до повного виконання зобов'язань, що випливають з кредитних договорів.

Матеріалами справи встановлено, що Договір іпотеки посвідчено приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Курановою О. О., зареєстровано в реєстрі за № 3328, тим же приватним нотаріусом вчинено заборони на відчуження вказаного в договорі майна - нежитлової будівлі складу за адресою: м. Вінниця, вул. Володарського, 28Б, яка належить ТОВ Юбіком , земельної ділянки кадастровий номер 0510136600:02:059:0032, яка розташована за адресою: м. Вінниця, вул. Володарського, 28Б, яка належить ТОВ Юбіком , земельної ділянки кадастровий номер 0510136600:02:059:0033, яка розташована за адресою: м. Вінниця, вул. Володарського, 28Б, яка належить ТОВ Юбіком до припинення Договору іпотеки.

В подальшому сторонами внесено зміни до Договору іпотеки шляхом підписання додаткових договорів №1-№9, які посвідчено приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Вінницької області Курановою О.О.

Спір у справі виник в зв'язку із оспорюванням позивачем законності Договору іпотеки та Договорів про внесення змін до нього з огляду на підписання їх директорами ТОВ Юбіком з перевищенням наданих їм повноважень.

Положеннями ч.2 ст. 16 ЦК України передбачено, що одним із способів захисту цивільного права може бути зокрема, визнання правочину недійсним.

За приписами ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ст. 203 ЦК України загальними вимогами, додержання яких є необхідним для чинності правочину є: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

За приписами п. 2.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013 Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними (далі постанова пленуму № 11) правочин може бути визнаний недійсним з підстав, передбачених законом.

Загальні підстави і наслідки недійсності правочинів (господарських договорів) встановлені статтями 215, 216 ЦК України, статтями 207, 208 ГК України. Правила, встановлені цими нормами, повинні застосовуватися господарськими судами в усіх випадках, коли правочин вчинений з порушенням загальних вимог частин першої-третьої, п'ятої статті 203 ЦК України і не підпадає під дію інших норм, які встановлюють підстави та наслідки недійсності правочинів, зокрема, статей 228, 229, 230, 232, 234, 235, 1057-1 ЦК України, абзацу другого частини шостої статті 29 Закону України Про приватизацію державного майна , частини другої статті 20 Закону України Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію) , частини другої статті 15 Закону України Про оренду землі , статті 12 Закону України Про іпотеку , частини другої статті 29 Закону України Про страхування , статті 78 Закону України Про банки і банківську діяльність , статті 7-1Закону України Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності тощо.

Таким чином, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин за приписами ч. 3 ст. 215 ЦК України може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини (п.1 ч.2 ст.11 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Правочином на підставі ч.1 ст. 202 ЦК України є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним, правочин є правомірним згідно ст. 204 ЦК України.

Як встановлено матеріалами справи, укладений між ПАТ КБ Хрещатик та ТОВ Юбіком Договір іпотеки скріплено печатками обох контрагентів та підписано зі сторони банку заступником директора Вінницького регіонального відділення ПАТ КБ Хрещатик Новіковою Л.Г, яка діяла на підставі посвідченої приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Лоєвим В.В. довіреності від 24.10.2011 за реєстровим № 2700, та зі сторони ТОВ Юбіком директором Катренко Т.В., яка діяла на підставі Статуту ТОВ Юбіком .

Договори № 1 від 13.09.2012, № 2 від 22.12.2012, № 3 від 31.01.22013, № 4 від 27.08.2013 про внесення змін до Договору іпотеки від імені ТОВ Юбіком підписано директором Катренко Т.В., яка діяла на підставі Статуту ТОВ Юбіком .

Договори № 5 від 13.09.2013, № 6 від 20.12.2013, № 7 від 13.01.2014, № 8 від 21.08.2014 про внесення змін до Договору іпотеки від імені ТОВ Юбіком підписано директором Коржак Н.В., яка діє на підставі Статуту ТОВ Юбіком .

Договір № 9 від 05.12.2014 про внесення змін до Договору іпотеки від імені ТОв Юбіком підписано директором Фесюк А.М., яка діє на підставі Статуту ТОВ Юбіком .

За приписами ч. 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства. Обов'язковість скріплення правочину печаткою може бути визначена за письмовою домовленістю сторін.

Відповідно до ч. 2 ст. 203 ЦК України особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Управління товариством здійснюють його органи. Органами управління товариством є загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом (ст. 97 ЦК України).

Положеннями ст.92 ЦК України встановлено, що юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.

Особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно та розумно та не перевищувати своїх повноважень (п. 3 цієї ст. 92 ЦК України).

Вищим органом товариства з обмеженою відповідальністю згідно ст. 58 Закону України Про господарські товариства та ст. 145 ЦК України є загальні збори учасників. Вони складаються з учасників товариства або призначених ними представників.

За змістом положень ч.1 ст.62 Закону України Про господарські товариства , ч.2 ст.145 ЦК України у товаристві з обмеженою відповідальністю створюється виконавчий орган (колегіальний або одноособовий), який здійснює поточне керівництво його діяльністю і є підзвітним загальним зборам його учасників. Виконавчий орган товариства може бути обраний також і не зі складу учасників товариства.

Дирекція (директор) вирішує всі питання діяльності товариства, за винятком тих, що належать до виключної компетенції загальних зборів учасників. Загальні збори учасників товариства можуть винести рішення про передачу частини повноважень, що належать їм, до компетенції дирекції (директора). Дирекція (директор) підзвітна загальним зборам учасників і організує виконання їх рішень. Дирекція (директор) не вправі приймати рішення, обов'язкові для учасників товариства. Дирекція (директор) діє від імені товариства в межах, встановлених даним Законом та установчими документами. Генеральний директор має право без довіреності виконувати дії від імені товариства. Інші члени дирекції також можуть бути наділені цим правом.

Відповідно до п. 6.1 Статуту ТОВ Юбіком (нова редакція), затвердженого протокол №8 від 29.06.2011 зборів учасників товариства, єдиним учасником (засновником) товариства є ОСОБА_3, яка володіє часткою 100% статутного капіталу.

Положеннями п. 9.1 Статуту визначено, що вищим органом товариства є загальні збори учасників, які складаються з учасників товариства або призначених ними представників. Виконавчим органом товариства є директор. Контроль за діяльністю директора здійснюється ревізійною комісією товариства.

Згідно п. 11.5 Статуту позивача директора товариства наділено, зокрема, повноваженнями на укладення від імені товариства та припинення кредитних договорів, договорів щодо відчуження та/або надання в оренду нерухомого майна товариства, договори позики, договори про спільну діяльність, угоди про надання товариством гарантії чи поруки, передачу майна товариства у заставу, незалежно від суми зазначених угод.

З наявного в матеріалах справи рішення засновника (власника) ТОВ Юбіком ОСОБА_3 № 1 від 06.08.2012 видно, що ОСОБА_3, як власник ТОВ Юбіком , вирішила виступати майновим поручителем Підприємства Гассіб з іноземною інвестицією по генеральному кредитному договору №6/12 від 27.02.2012 в частині збільшення ліміту генерального кредитного договору з 3 100 000 доларів США на 600 000 доларів США до загальної суми 3 700 000 доларів США, укладення нового кредитного договору в рамках генерального кредитного договору № 06/12 від 27.02.2012 в сумі 600 000 доларів США зі сплатою 15% річних терміном 24 місяці для здійснення розрахунків з постачальниками за сантехніку, керамічну плитку, ванни, аксесуари для ванних та туалетних кімнат та інше; передати в якості забезпечення майно згідно визначеного переліку.

Цим рішенням надано право підпису всіх необхідних документів директору ТОВ Юбіком Катренко Т.В.

Оскільки Договір іпотеки та Договори № 1 від 13.09.2012, № 2 від 22.12.2012, № 3 від 31.01.22013, № 4 від 27.08.2013 про внесення змін до Договору іпотеки були укладені з метою забезпечення виконання Підприємством Гассіб з іноземною інвестицією своїх зобов'язань по кредитному договору №06/12 від 27.02.2012 та кредитних договорів, які укладені в рамках генерального кредитного договору, директор Катренко Т.В. була уповноважена на укладання цих правочинів, це спростовує доводи позивача (апелянта) в цій частині.

При підписанні Договорів № 5 від 13.09.2013, № 6 від 20.12.2013, № 7 від 13.01.2014, № 8 від 21.08.2014, № 9 від 05.12.2014 про внесення змін до Договору іпотеки від імені ТОВ Юбіком директори Коржак Н.В. та Фесюк А.М. відповідно діяли на підставі Статуту товариства, відтак місцевий господарський суд дійшов правомірного висновку, що згадані договори з боку позивача було укладено уповноваженими особами.

За приписами п. 3.3 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013 Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними припис абзацу першого частини третьої статті 92 ЦК України зобов'язує орган або особу, яка виступає від імені юридичної особи не перевищувати своїх повноважень. Водночас саме лише порушення даного обов'язку не є підставою для визнання недійсними правочинів, вчинених цими органами (особами) від імені юридичної особи з третіми особами, оскільки у відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження (абзац другий частини третьої статті 92 ЦК України). Отже, позов про визнання недійсним відповідного правочину може бути задоволений у разі доведеності юридичною особою (позивачем) у господарському суді тієї обставини, що її контрагент знав або повинен був знати про наявні обмеження повноважень представника цієї юридичної особи, але, незважаючи на це, вчинив з ним оспорюваний правочин (що не отримав наступного схвалення особи, яку представляють). Наприклад, третя особа, укладаючи договір, підписаний керівником господарського товариства, знає про обмеження повноважень цього керівника, оскільки є акціонером товариства і брала участь у загальних зборах, якими затверджено його статут.

Проте позивачем не доведено належними та допустимими доказами, що контрагент (відповідач) знав або повинен був знати про наявні обмеження повноважень представника позивача, але, незважаючи на це, вчинив з ним оспорюваний правочин.

Водночас судом враховано позицію Верховного Суду України про практику вирішення спорів щодо порядку обрання та відкликання, компетенції виконавчого органу господарського товариства, викладені в листі від 01.08.2007 Практика розгляду судами корпоративних спорів , відповідно до якого на підставі ч. 3 ст. 92 ЦК у відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження. Це положення є гарантією стабільності майнового обороту і загальноприйнятим стандартом у світовій практиці, зокрема, відповідно до Першої директиви Ради Європейських Співтовариств від 9 березня 1968 р. (68/151/ЄЕС).

За приписами ч.1 ст. 241 ЦК України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.

Наступне схвалення юридичною особою правочину, вчиненого від її імені представником з перевищенням повноважень, унеможливлює визнання такого правочину недійсним (стаття 241 ЦК України). Настання передбачених цією статтею наслідків ставиться в залежність від того, чи було в подальшому схвалено правочин особою, від імені якої його вчинено; тому господарський суд повинен у розгляді відповідної справи з'ясовувати пов'язані з цим обставини. Доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення уповноваженого органу (посадової особи) такої юридичної особи до другої сторони правочину чи до її представника (лист, телефонограма, телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення зазначеним органом (посадовою особою) дій, які свідчать про схвалення правочину (прийняття його виконання, здійснення платежу другій стороні, підписання товаророзпорядчих документів і т. ін.). Наведене стосується й тих випадків, коли правочин вчинений не представником юридичної особи з перевищенням повноважень, а особою, яка взагалі не мала повноважень щодо вчинення даного правочину (п. 3.4 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013 Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними ).

Правочин вважається схваленим, зокрема, у разі якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Таким чином, із змісту норми частини першої статті 241 ЦК України випливає, що наступним схваленням правочину законодавець не вважає винятково прийняття юридичного рішення про схвалення правочину. Схвалення може відбутися також і в формі мовчазної згоди, і у вигляді певних поведінкових актів (так званих конклюдентних дій) особи - сторони правочину (наприклад, прийняття оплати за товар за договором купівлі-продажу). Вказана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 19.08.2014 у справі №3-59гс14.

Матеріалами справи встановлено, що Договір іпотеки укладено сторонами 23.08.2012, при цьому Договір № 9 про внесення змін підписано 05.12.2014, в той час як з позовом про визнання правочину недійсним позивач звернувся до суду через три роки після укладення останнього Договору про внесення змін та після стягнення банком в судовому порядку заборгованості з підприємства позивача за генеральним кредитним договором №06/12 від 27.02.2012 та укладеними в його рамках кредитними договорами (рішення Господарського суду Вінницької області від 24.11.2016 у справі №902/1583/15).

Вищезгадані обставини свідчать про те, що позивач протягом тривалого часу знав про укладення Договору іпотеки та Договорів про внесення змін до нього в якості забезпечення виконання грошового зобов'язання за генеральним кредитним договором №06/12 від 27.02.2012 та кредитними договорами, укладеними в рамках генерального договору, при цьому жодних заперечень з приводу відсутності у його директорів повноважень на укладення оспорюваних правочинів не заявляв.

З огляду на викладені обставини, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про безпідставність та необґрунтованість вимог позивача про визнання недійсними Договору іпотеки №06/12-2-3 від 23.08.2012 та Договорів № 1 від 13.09.2012, № 2 від 22.12.2012, № 3 від 31.01.22013, № 4 від 27.08.2013, № 5 від 13.09.2013, № 6 від 20.12.2013, № 7 від 13.01.2014, № 8 від 21.08.2014, № 9 від 05.12.2014 про внесення змін до нього, укладених між ТОВ Юбіком та ПАТ КБ Хрещатик , відтак законно відмовив в задоволенні позовних вимог з вищенаведених підстав.

Разом з тим, не підлягає розгляду й заява відповідача про застосування наслідків спливу строку позовної давності, оскільки станом на дату звернення позивача до суду з даним позовом права позивача відповідачем порушено не було.

Доводи апелянта (позивача) з приводу порушення судом першої інстанції вимог матеріального та процесуального права, неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи судом апеляційної інстанції.

За таких обставин, апеляційний господарський суд погоджується із висновками місцевого суду як законними, обґрунтованими обставинами й матеріалами справи, детальний аналіз яких, як і нормативне обґрунтування прийнятого судового рішення наведено місцевим судом, підстав для скасування його не знаходить. Доводи апелянта по суті скарги в межах заявлених вимог, як безпідставні й необґрунтовані не заслуговують на увагу, оскільки не підтверджуються жодними доказами по справі й не спростовують викладених в судовому рішенні висновків.

Керуючись ст.ст. 240, 269-270, 273, 275, 281-284 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Юбіком залишити без задоволення, рішення Господарського суду міста Києва від 24.10.2017 у справі № 910/14723/17 - без змін.

Матеріали справи № 910/14723/17 повернути до Господарського суду Київської області.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст. 288 ГПК України.

Повний текст постанови складено 29.01.2018

Головуючий суддя С.Я. Дикунська

Судді Н.Ф. Калатай

Л.Г. Смірнова