Постанова

від 01.11.2017 по справі 924/689/17

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" листопада 2017 р. Справа № 924/689/17

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючої судді Олексюк Г.Є.

суддів Василишин А.Р.

суддів Петухов М.Г.

при секретарі судового засідання Вох В.С.

розглянувши апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 міська рада на рішення господарського суду Хмельницької області від 18.09.17 р.

у справі № 924/689/17 (суддя Гладюк Ю. В. )

позивач ОСОБА_1 міська рада

відповідач ОСОБА_2 акціонерне товариство "ОСОБА_1 цукровий завод" м. Хмельницький

про припинення права постійного користування земельними ділянками

за участю представників сторін:

позивача - ОСОБА_3 ( пред.дов. у справі)

відповідача - ОСОБА_4 ( пред. дов. у справі)

Судом роз'яснено представникам сторін права та обов'язки, передбачені ст.ст.20, 22 ГПК України.Заяв про відвід суддів не надходило.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Хмельницької області від 18.09.2017 року у справі № 924/689/17 (суддя Гладюк Ю.В.) в позові ОСОБА_1 міської ради до Публічного акціонерного товариства "ОСОБА_1 цукровий завод" про припинення права постійного користування земельними ділянками відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, місцевий господарський суд керувався положеннями ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст.ст. 15,16,377 Цивільного кодексу України, ст. ст. 120,141,143, 144 Земельного кодексу України та прийшов до висновку, що позивачем не надано доказів дотримання порядку припинення права користування земельною ділянкою. Крім того, вилучення з постійного користування відповідача спірних земельних ділянок призведе до порушення права власності на належні йому будівлі та споруди, що знаходяться за адресою вул. Заводська, 59 в м. Хмельницькому .

Не погодившись з постановленим рішенням, ОСОБА_1 міська рада звернулась з апеляційною скаргою, в якій вказує, що місцевий суд безпідставно не врахував рішення ОСОБА_1 міської ради від 22.03.2017 № 61, яким відмовлено ПАТ "ОСОБА_1 цукровий завод" в наданні дозволу щодо розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) по вул. Заводській, 59 та доручено юридичному відділу ОСОБА_1 міської ради звернутись з позовом щодо припинення права користування земельними ділянками, що перебувають в користуванні ПАТ "ОСОБА_1 цукровий завод". На думку апелянта, надаючи доручення юридичному відділу вирішити питання припинення права користування земельними ділянками в судовому порядку, міська рада тим самим висловила свою позицію щодо припинення правовідносин.

Також апелянт вважає, що місцевий суд безпідставно застосував практику Європейського суду з прав людини в розрізі ніби то втручання в мирне володіння своїм майном.

Просить скасувати рішення господарського суду Хмельницької області від 18.09.2017 по справі №924/689/17 та прийняти нове, яким позов ОСОБА_1 міської ради до ПАТ "ОСОБА_1 цукровий завод" про припинення права постійного користування земельними ділянками задовольнити в повному обсязі

Відзиву від Публічного акціонерного товариства "ОСОБА_1 цукровий завод" не надійшло, що відповідно до ч.2 ст. 96 ГПК України не перешкоджає перегляду рішення місцевого господарського суду.

У судовому засіданні представник апелянта підтримав вимоги апеляційної скарги з підстав, викладених у ній. Просить скасувати рішення господарського суду Хмельницької області від 18.09.2017 по справі №924/689/17 та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити.

Представник відповідача заперечив вимоги апеляційної скарги та наголосив , що оскаржуване рішення є законним та обґрунтованим, а тому відсутні підстави для його скасування.

Відповідно до статті 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. У процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши повноту з'ясування та доведеність всіх обставин, що мають значення для справи, дослідивши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права при винесенні оскарженого рішення, судова колегія вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_1 міської ради не підлягає до задоволення, виходячи з наступного.

Як вірно встановлено місцевим судом та підтверджено матеріалами справи, рішенням виконавчого комітету ОСОБА_1 міської ради №767 від 28.10.1999 за Відкритим акціонерним товариством "ОСОБА_1 цукровий завод" було закріплено в постійне користування земельну ділянку у розмірі 17,2184 га під виробничу базу за адресою: м. Хмельницький, вул. Заводська,59.

Згідно державного акту на право постійного користування землею серії І-ХМ №000569, виданого ОСОБА_1 міською радою 06.03.2001 ВАТ "ОСОБА_1 цукровий завод" надано у постійне користування 17,2184 га землі в межах згідно з планом користування під виробничу базу. Державний акт зареєстровано в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею №1098.

У державному акті міститься запис в розділі "Зміни землекористування", згідно з яким відповідно до рішення ОСОБА_1 міської ради від 06.08.2008р. № 40 припинено право постійного користування земельною ділянкою площею 0,2500 та надання згоди на розробку проекту землеустрою. (а.с. 11-13)

Відповідно до витягів із Державного земельного кадастру від 30.05.2017 №НВ-6804872072017, №НВ-6804872132017 вбачається,що у постійному користуванні ВАТ "ОСОБА_1 цукровий завод" (код 00373400) на підставі рішення виконкому ОСОБА_1 міської ради від 28.10.1999 №767 значаться: земельна ділянка площею 1,2384 кадастровий №6810100000:04:005:0081, земельна ділянка площею 1,0666 га кадастровий №6810100000:04:005:0091 .

Як вбачається з листа ДПІ у м. Хмельницькому від 22.09.2016 №21157/9/22-25-12-03т, станом на 20.09.2016 заборгованість по земельному податку відповідача становила 1 680 932,88грн, станом на 14.07.2017 податковий борг по земельному податку ПАТ "ОСОБА_1 цукровий завод" становив 2 964,7 тис. грн (лист ДПІ у м. Хмельницькому від 14.07.2017 №7681/10/22-25-17) ( а.с.8, 9).

Відповідно до листа ДПІ у м. Хмельницькому від 27.04.2017 №5583/1022-25-17 значиться інформація про те, що станом на 27.04.2017 за ПАТ "ОСОБА_1 цукровий завод" рахується податковий борг в загальній сумі 4846582,15 грн., у тому числі по земельному податку з юридичних осіб в сумі 2835889,07 грн.; по податку на додану вартість в сумі 395260,33 грн., по земельному податку з юридичних осіб податковий борг в сумі 1614992,92 грн (а.с. 92), спосіб якого змінено на розстрочення ОСОБА_1 окружним адміністративним судом; по земельному податку з юридичних осіб в сумі 439,83 грн.

В свою чергу, рішенням загальних зборів ПАТ "ОСОБА_1 цукровий завод" від 25.12.2015 року припинено діяльність останнього та введено ліквідаційну процедуру.

Відповідно до довідки з Державного реєстру прав на нерухоме майно на спірних земельних ділянках знаходяться належні відповідачу на праві власності будівлі та споруди.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, згідно рішення ОСОБА_1 міської ради від 22.03.2017 №61 відповідачу було відмовлено в розробленні технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок (на місцевості) по вул. Заводській, 59 м. Хмельницькій та доручено юридичному відділу ОСОБА_1 міської ради звернутися з відповідним позовом до суду щодо припинення права користування земельними ділянками, що перебувають в користуванні ПАТ "ОСОБА_1 цукровий завод" ( а.с. 10). У зв"язку з чим, позивач звернувся до суду з позовом, в якому просить припинити право постійного користування земельними ділянками по вул. Заводській,59 у м. Хмельницькому згідно державного акту на право постійного користування землею серія І-ХМ №000569 від 06.03.2001р. (кадастрові номери 6810100000:04:005:0081 та 6810100000:04:005:0091) у зв'язку із систематичною несплатою відповідачем земельного податку, посилаючись на п. "д" ч. 1 ст. 141 Земельного кодексу України.

Аналізуючи зазначені обставини справи, колегія суддів вважає за необхідне до спірних правовідносин застосувати такі положення чинного законодавства.

Відповідно до статей 15, 16 Цивільного кодексу України ( надалі -ЦК) кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини 1 статті 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

У ст. 2 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) визначено, що земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею. Суб'єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади. Об'єктами земельних відносин є землі в межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї).

Відповідно до ч. 1 ст. 92 Земельного кодексу України право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

За приписами ст. 206 ЗК України використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Відповідно до п. б) ч.1 статті 96 ЗК України, одним із обов'язків землекористувачів є своєчасна сплата земельного податку або орендної плати.

Згідно зі ст. 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.

Статтею 141 Земельного кодексу України визначено підстави припинення права користування земельною ділянкою, якими є: а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; в) припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; ґ) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; д) систематична несплата земельного податку або орендної плати; е) набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці; є) використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини.

В свою чергу, положеннями ст. 144 ЗК України визначено порядок припинення права користування земельними ділянками, які використовуються з порушенням земельного законодавства, який передбачає чотири стадії процедури припинення права користування земельними ділянками, а саме: виявлення порушення, виконання вказівок по усуненню виявлених порушень, звернення до відповідного органу виконавчої влади або місцевого самоврядування з клопотанням про припинення права користування земельною ділянкою, за результатами розгляду якого приймається рішення про припинення суб'єктивного права користування земельною ділянкою; оскарження землекористувачем рішення органів виконавчої влади або місцевого самоврядування про припинення права користування земельною ділянкою в судовому порядку.

При цьому , стаття 143 ЗК України визначає випадки примусового припинення прав на земельну ділянку, яке здійснюється у судовому порядку:

а) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням;

б) неусунення допущених порушень законодавства (забруднення земель радіоактивними і хімічними речовинами, відходами, стічними водами, забруднення земель бактеріально-паразитичними і карантинно-шкідливими організмами, засмічення земель забороненими рослинами, пошкодження і знищення родючого шару ґрунту, об'єктів інженерної інфраструктури меліоративних систем, порушення встановленого режиму використання земель, що особливо охороняються, а також використання земель способами, які завдають шкоди здоров'ю населення) в строки, встановлені вказівками (приписами) центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері здійснення державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі;

в) конфіскації земельної ділянки;

г) примусового відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності;

ґ) примусового звернення стягнень на земельну ділянку по зобов'язаннях власника цієї земельної ділянки;

д) невідчуження земельної ділянки іноземними особами та особами без громадянства у встановлений строк у випадках, визначених цим Кодексом.

З аналізу положень статті 143 ЗК України вбачається, що перелік випадків примусового припинення прав на земельну ділянку, яке здійснюється саме у судовому порядку, є вичерпним, і не передбачає такої підстави як систематична несплата земельного податку або орендної плати.

Колегія суддів зазначає, що позбавлення суб'єкта права постійного землекористування земельної ділянки після державної реєстрації цього права поза межами підстав, визначених ст. 143 Земельного кодексу України, є порушенням права останнього на користування земельною ділянкою.

Отже, колегія суддів констатує, що за наявності підстав, передбачених п. "д" ст. 141 ЗК України, припинення права користування земельною ділянкою проводиться в загальному порядку - за рішенням компетентного органу виконавчої влади або місцевого самоврядування згідно з положеннями ст. 144 ЗК України.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 13.11.2012 р. у справі №5024/1039/2011.

В свою чергу, колегія суддів не приймає до уваги покликання апелянта на те, що ОСОБА_1 міська рада своїм рішенням від 22.03.2017 року № 61 фактично висловила свою позицію щодо припинення правовідносин , з огляду на таке.

Як зазначалось вище у даній постанові, рішенням ОСОБА_1 міської ради від 22.03.2017 року №61 відповідачу було відмовлено в розробленні технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок (на місцевості) по вул. Заводській, 59 м. Хмельницькій та доручено юридичному відділу ОСОБА_1 міської ради звернутися з відповідним позовом до суду щодо припинення права користування земельними ділянками, що перебувають в користуванні ПАТ "ОСОБА_1 цукровий завод".

Колегія суддів констатує, що згідно зазначеного рішення питання припинення права користування земельними ділянками, що перебувають в користуванні ПАТ "ОСОБА_1 цукровий завод" у зв язку з систематичною несплатою земельного податку ОСОБА_1 міською радою не вирішувалось, а тому доводи апелянта є помилковими та суперечать дійсним обставинам справи.

Отже, апелянтом ні в суд першої інстанції, ні під час апеляційного перегляду справи не надано доказів про дотримання порядку припинення права відповідача щодо користування спірними земельними ділянками .

Крім того, колегія суддів вважає підставними аргументи відповідача, що на спірних земельних ділянках знаходяться належні останньому будівлі та споруди, зареєстровані в установленому порядку як об'єкти нерухомого майна. Таких нерухомих об'єктів за адресою вул. Заводська, 59 загалом зареєстровано 27, а їх загальна площа перевищує 20000 кв.м.

З огляду на зазначені обставини справи, колегія суддів зауважує, що у практиці Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції" від 23.09.1982р., "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства" від 21.02.1986р., "Щокін проти України" від 14.10.2010р., "Серков проти України" від 07.07.2011р., "Колишній король Греції та інші проти Греції" від 23.11.2000р., "Булвес" АД проти Болгарії" від 22.01.2009р., "Трегубенко проти України" від 02.11.2004р., "East/West Alliance Limited" проти України" від 23.01.2014р.) визначено три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно "суспільний", "публічний" інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. Європейський суд з прав людини констатує порушення статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акту, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Сам лише факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає, що закон непередбачуваний. Сумніви щодо тлумачення закону, що залишаються, враховуючи зміни в повсякденній практиці, усувають суди в процесі здійснення правосуддя.

Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення "суспільного", "публічного" інтересу, при визначенні якого Європейський суд з прав людини надає державам право користуватися "значною свободою (полем) розсуду". Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об'єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Принцип "пропорційності" передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов'язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. "Справедлива рівновага" передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе "індивідуальний і надмірний тягар".

В питаннях оцінки "пропорційності" Європейський суд з прав людини, як і в питаннях наявності "суспільного", "публічного" інтересу, також визнає за державою достатньо широку "сферу розсуду", за виключенням випадків, коли такий "розсуд" не ґрунтується на розумних підставах (рішення в справах "Спорронґ і Льоннорт проти Швеції", "Булвес" АД проти Болгарії").

Отже, колегія суддів констатує, що з огляду на характер спірних правовідносин, втручання у право власності відповідача не буде пропорційним. Таким чином, колегія суддів прийшла до висновку, що звернувшись в суд з даним позовом про припинення права користування земельними ділянками , позивачем не враховано те, що на спірній земельній ділянці знаходяться об"єкти нерухомого майна, однак визначення подальшої долі цих об"єктів, щодо можливості знаходження їх на земельній ділянці, позивачем не розглядалось.

Аналогічна правова позиція викладена і у постанові Верховного суду України від 18.09.2013р. у справі №6-92цс13 за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних відносинах.

Відповідно до ст. 120 ЗК України та ст. 377 ЦК України, до особи, яка набула право власності на будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені та істотною умовою договору, який передбачає набуття права власності на будівлю або споруду, є кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв'язку з набуттям права власності на ці об'єкти.

Отже, вилучення з постійного користування відповідача спірних земельних ділянок призведе до порушення права власності на належні йому будівлі та споруди, що знаходяться за адресою вул. Заводська, 59, оскільки складовим права власності є право власника вільно розпоряджатись належним йому майном. За відсутності права на землю реалізація нерухомого майна (в ліквідаційній процедурі) неможлива, що з рештою перешкоджатиме задоволенню вимог кредиторів за рахунок реалізованого нерухомого майна, в тому числі погашення податкового боргу.

Колегія судова апеляційної інстанції звертає увагу і на наступне.

Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Згідно приписів частини 1 статті 9 Конституції України частиною національного законодавства України є Конвенція про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікована Верховною Радою України. Юрисдикція Європейського суду з прав людини є обов'язковою в усіх питаннях, що стосуються тлумачення та застосування Конвенції.

Статтею 1 Конвенції про захист прав і основоположних свобод визначено, що кожному гарантується право на мирне володіння своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до статті 6 Конвенції детально описує процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі при розгляді цивільного позову в національному суді, а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд незалежним і безстороннім судом, створеним відповідно до закону.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів зауважує на тому, що право на справедливий розгляд судом, яке гарантовано пунктом 1 статті 6 Конвенції, має розумітися у світлі преамбули Конвенції, у відповідній частині якої зазначено, що верховенство права є спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.

Приписами статті 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" передбачено, що суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Колегія суддів апеляційної інстанції, вирішуючи даний спір, опиралась не тільки на суперечливі і взаємовиключні юридичні обґрунтування сторін, а перш за все на базовий правовий принцип - принцип правової визначеності, який є невід"ємною, органічною складовою принципу верховенства права.

Відповідно до пунктів 1, 2 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про судове рішення" № 6 від 23.03.2012 р. із змінами і доповненнями рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Статтею 4-3 ГПК України визначено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

За наведених у даній постанові обставин, колегія суддів дійшла висновку, що відсутні підстави для зміни чи скасування рішення суду першої інстанції в розумінні статті 104 Господарського процесуального кодексу України.

Отже, ОСОБА_1 міською радою не було надано належних та допустимих доказів на обґрунтування заявлених позовних вимог.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає рішення суду по даній справі обґрунтованим та таким, що відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи, підстав для його скасування чи зміни не вбачається. Апеляційна скарга ОСОБА_1 міської ради є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 49,99,101,103-105 ГПК України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Рішення господарського суду Хмельницької області від 18.09.2017 року у справі № 924/689/17 залишити без змін, а апеляційну скаргу ОСОБА_1 міської ради залишити без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

Головуюча суддя Олексюк Г.Є.

Суддя Василишин А.Р.

Суддя Петухов М.Г.