Постанова

від 01.11.2017 по справі 914/732/16

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" листопада 2017 р. Справа № 914/732/16

Львівський апеляційний господарський суд, в складі колегії:

Головуючого- судді: Бойко С.М.

суддів: Бонк Т.Б.

Якімець Г.Г.

при секретарі судового засідання Процевич Р.Б.,

за участю представників сторін:

від позивача (скаржник): Левандовський Ч.Ч. (довіреність від 21.2.2017 року);

від відповідача: Лозан С.І. (ордер серія ЛВ №1004531 від 11.10.2017 року та договір від 06.09.2016 року)

розглянув апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю Карлік Електротехнік б/н від 04.08.2017,

на рішення господарського суду Львівської області від 20.07.2017

у справі № 914/732/16, головуючий суддя - Щигельська О.І., судді Кітаєва С.Б.,

Петрашко М.М.,

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю Карлік Електротехнік , м.Некля, Польща

до відповідача товариства з обмеженою відповідальністю Західпромелектро , м.Львів

про стягнення суми,

ВСТАНОВИВ:

рішенням господарського суду Львівської області від 20.07.2017 відмовлено в задоволенні позову товариства з обмеженою відповідальністю Карлік Електротехнік до товариства з обмеженою відповідальністю Західпромелектро про стягнення 129 722,75 польських злотих за поставку товару.

Вказане рішення суду першої інстанції мотивоване відсутністю підстав для задоволення позову, оскільки позивачем не надано належних доказів в підтвердження поставки товару відповідними міжнародними товарно-транспортними накладними саме на таку суму.

В апеляційній скарзі ТОВ Карлік Електротехнік (позивач) просить скасувати рішення господарського суду Львівської області від 20.07.2017 та прийняти нове, яким задоволити позовні вимоги.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції безпідставно не взяв до уваги письмове пояснення позивача щодо обґрунтування позову, подане 17.07.2017; письмовий розрахунок позивача щодо заборгованості, поданий 13.07.2017; лист ГУ ДФС України у Львівській області від 16.08.2016 про здійснені поставки товару (а.с.15, т.3); лист банку Креді Агріколь про здійснені оплати (а.с.31-34, т.3); лист Митної служби Польщі (а.с.24, т.1); ухвалу господарського суду Львівської області від 23.05.2016 про витребування від ДФС України копій товарно-транспортних накладних (CMR), внаслідок чого неповно з'ясував розрахунок кількості поставленого позивачем товару на підставі контрактів №1 від 01.04.2009 та №1 від 15.12.2009, які складають загальну суму 839 626,02 польських злотих.

Посилається на неправильність застосування судом першої інстанції п. 11.1. Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, які затверджені наказом Міністерства транспорту України №363 від 14.10.1997, оскільки вказаний акт регулює перевезення лише в Україні, в той час як виконання зобов'язання позивачем відбувалось у Польщі в м. Перемишль.

Місцевим господарським судом помилково застосовано ст. 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , оскільки бухгалтерський облік позивач здійснює за законодавством Польщі, а даний закон не регулює вказані правовідносини.

Посилається скаржник й на те, що в силу ч. 2 ст. 14 Закону України Про міжнародне приватне право суд, незалежно від права, що підлягає застосуванню відповідно до цього Закону, може застосовувати імперативні норми права іншої держави, які мають тісний зв'язок з відповідними правовідносинами, а тому акт звірки взаєморозрахунків від 31.12.2013 є належним доказом на підтвердження заборгованості відповідача.

Суд першої інстанції ухилився від отримання доказів, які витребовувались ухвалою від 23.05.2016, а саме: від відповідача - копії міжнародних товарно-транспортних накладних (CMR) відповідно до 55 фактур на суму 2 491 292,52 польських злотих; від ДФС України - копії митних декларацій та копії міжнародних товарно-транспортних накладних (CMR) відповідно до 55 фактур на суму 2 491 292,52 польських злотих.

В судове засідання 01.11.2017 представники сторін з'явились.

Представник апелянта в судовому засіданні підтримав доводи викладені в апеляційній скарзі, надав пояснення аналогічні вищенаведеним та просив скасувати рішення господарського суду Львівської області від 20.07.2017 та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечив проти доводів апеляційної скарги та просив рішення господарського суду Львівської області від 20.07.2017 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Розглянувши наявні в справі матеріали, давши оцінку доводам та запереченням, які містяться в апеляційній скарзі та у відзиві на апеляційну скаргу, заслухавши пояснення представників сторін в судовому засіданні, апеляційний господарський суд дійшов висновку про залишення рішення господарського суду Львівської області від 20.07.2017 без змін, а апеляційної скарги без задоволення, з огляду на наступне.

Судами встановлено, що 15.12.2009 р. між товариством з обмеженою відповідальністю "Західпромелектро" (Україна, м.Львів) (надалі - покупець), в особі Чорнія І.В., що діє на підставі статуту та товариством з обмеженою відповідальністю "КАРЛІК ЕЛЕКТРОТЕХНІК", з місцезнаходженням в Польщі, м.Некля (надалі - продавець), в особі директора Шимона Маркевича було укладено контракт №1 (далі по тексту - контракт), відповідно до умов якого продавець продає покупцю товар на умовах FCA - Перемишль, Польща (у відповідності з правилами "Інкотермс 2000" ) в кількості і по ціні, вказаній на кожну поставку окремо в інвойсах, які являються додатками до контракту.

Згідно п.1.2. контракту характеристика, номенклатура, кількість та комплектність товару, що поставляється повинна повністю відповідати опису, даному в додатках до даного контракту. Згідно п.2.1. контракту товар буде поставлятися автомобільним транспортом покупця на умовах FCA - Перемишль, Польща/згідно міжнародних правил "Інкотермс 2000" .

Згідно п.2.3. контракту продавець при поставці товару зобов'язується надати наступні товаросупровідні документи: рахунок-фактуру (інвойс); сертифікат країни походження товару; копію експортної декларації країни продавця; міжнародну товарно-транспортну накладну.

Згідно п.3.2. контракту ціни на товар, вказаний в додатках до контракту розуміються на умовах FCA - Перемишль, Польща/згідно міжнародних правил "Інкотермс 2000" .

Згідно п.4. контракту товар поставляється покупцю продавцем на умовах післяоплати.

Згідно п.5.1. контракту товар вважається переданим від продавця до покупця в момент доставки його в м.Львів та передачі документів представнику покупця.

Згідно п.9. контракту будь-які суперечки і розбіжності при виконанні умов даного контракту підлягають розгляду в Арбітражному суді при торгово-промисловій палаті України згідно чинного законодавства. Згідно п.10.2. контракту, контракт вступає в дію з дати його підписання сторонами і діє до повного його виконання. Згідно п.10.3. контракту строк дії контракту - з 15.12.2009 р. по 31.12.2010 р.

27.09.2010 р. між сторонами укладено додаток №1 до контракту №1 від 15.12.2009 р., яким відповідно до п.1. додатку було змінено банківські реквізити ТзОВ "Західпромелектро", що не впливає на інші умови сторін.

Згідно ст.174 Господарського кодексу України однією з підстав виникнення господарського зобов'язання є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди не передбачені законом, але такі, які йому не суперечать.

Згідно ст.627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, з урахуванням вимог цього кодексу , інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. За умовами ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами. Зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними, але при укладенні договору сторони повинні керуватися вимогами Цивільного кодексу України , іншими актами цивільного законодавства.

Здійснюючи оцінку укладеного між сторонами договору судом першої інстанції зроблений правильний висновок, що контракт №1 від 15.12.2009 р. за своєю правовою природою є договором купівлі-продажу.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем протягом 2010 року здійснено поставку партій товару, та виставлено відповідачу рахунки-фактури (інвойси).

Предметом спору є стягнення заборгованості з відповідача перед позивачем за отриманий ним товар та неоплачений, а саме за вимогами позивача неоплаченими відповідачем залишились 4 останні за 2010 рік фактури, а саме: 10/FAE/MG01/00023 від 15.11.2010р. на суму 7521,25 PLN, 10/FAE/MG01/00024 від 01.12.2010р. на суму 40559,10 PLN, 10/FAE/MG01/00026 від 10.12.2010р. на суму 57663,50 PLN, 10/FAE/MG01/00027 від 15.12.2010р. на суму 23978,90 PLN, всього на загальну суму 129722,75 польських злотих, у зв'язку із чим позивач просив суд задоволити позов.

Пояснення позивача в тій частині, що операції з купівлі-продажу товару між сторонами здійснювалися в 2010 році на підставі контракту №1 від 01.04.2009 року не знайшли підтвердження в судовому засіданні, оскільки позивачем не надано оригіналу цього договору, а відповідач заперечив його укладення. Наявна копія в матеріалах справи правильно оцінена судом першої інстанції як недопустимий доказ.

Згідно ст.36 ГПК України , письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії. Друга сторінка, на якій містяться печатки і підписи сторін не містить необхідних для копії відміток. Нотаріус Львівського міського нотаріального округу Майхер О.Л. засвідчив справжність підпису перекладача ОСОБА_7, якою здійснено переклад згаданого контракту з польської на українську мову, а не відповідність копії договору оригіналу.

За п.5.27 Національного стандарту України "Державна уніфікована система організаційно - розпорядчої документації. Вимоги до оформлення документів. ДСТУ 4163-2003" (затвердженого Наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики № 55 від 07.04.2003р .) визначено, що відмітку про засвідчення копії документа складають зі слів "Згідно з оригіналом", назви посади, особистого підпису особи, яка засвідчує копію, її ініціалів та прізвища, дати засвідчення копії і проставляють нижче реквізиту 23 (підпис).

Крім того, валютою контракту №1 від 01.04.2009 р. є долар США, а не польський злотий, як у контракті №1 від 15.12.2009 року, проте усі рахунки-фактури у 2010 році виставлялись позивачем у PLN, у тому числі і спірні, так само як і усі оплати отриманого товару здійснювались відповідачем у вказаній валюті із посиланням у призначенні платежу на контракт №1 від 15.12.2009 р. Безпідставним та необгрунтованим є і посилання позивача на підписання контракту №1 від 15.12.2009 р. неуповноваженою особою Шимоном Маркєвічем, оскільки приймаючи від відповідача платежі з посиланням на цей контракт, позивач своїми діями визнав його укладення. На підтвердження поставок товару позивачем надано рахунки-фактури (інвойси) які виставлялись позивачем відповідачу

Таким чином, суд прийшов до висновку, що купівля-продаж товарів у 2010 році між сторонами відбувалась на підставі контракту №1 від 15.12.2009 р.

Судом першої інстанції правильно зроблено висновок, що для підтвердження факту отримання товару, окрім інвойсів, необхідні первинні документи, а саме міжнародні товарно-транспортні накладні (CMR). З наданих суду документів, що містяться в матеріалах справи, суд прийшов до висновку, що первинними документами підтверджено продаж у 2010 році позивачем товару відповідачу на суму 360890,30 польських злотих, оскільки саме на цю суму до матеріалів справи долучено міжнародні товарно-транспортні накладні (CMR) (том І, арк. спр. 191-204).

Відповідно до Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів, вчиненої 19.05.1956 в м. Женеві (Закон України "Про приєднання України до Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів" №57-V від 01.08.2006) (далі - Конвенція КДПВ) міжнародна автодорожня товарно-транспортна накладна типової форми CMR застосовується у міжнародних перевезеннях. Її положення застосовуються до будь-якого договору дорожнього перевезення вантажів, що передбачає винагороду, з використанням транспортних засобів у разі, якщо місце навантаження і місце доставлення вантажу, зазначені в контракті, знаходяться на території двох різних країн, з яких хоча б одна є учасницею Конвенції КДПВ.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 вищезазначеної Конвенції, договір перевезення підтверджується складанням вантажної накладної. Відсутність, неправильність чи утрата вантажної накладної не впливають на існування та чинність договору перевезення, до якого й у цьому випадку застосовуються положення цієї Конвенції.

Згідно з ч. 1 ст. 6 Конвенції, вантажна накладна містить такі дані: a) дата і місце складання вантажної накладної; b) ім'я та адреса відправника; c) ім'я та адреса перевізника; d) місце і дата прийняття вантажу до перевезення і передбачене місце його доставки; e) ім'я та адреса одержувача; f) прийняте позначення характеру вантажу і спосіб його упакування та, у випадку перевезення небезпечних вантажів, їх загальновизнане позначення; g) кількість вантажних місць, їх спеціальне маркування і нумерація місць; h) вага вантажу брутто чи виражена в інших одиницях виміру кількість вантажу; i) платежі, пов'язані з перевезенням (провізна плата, додаткові платежі, митні збори, а також інші платежі, що стягуються з моменту укладання договору до доставки вантажу); j) інструкції, необхідні для виконання митних та інших формальностей; к) заява про те, що перевезення здійснюється, незалежно від будь-яких умов, згідно положень дійсної Конвенції.

Отже, міжнародні товарно-транспортні документи свідчать про отримання товару і виконання зовнішньоекономічного договору купівлі-продажу товару та відносяться до первинних документів, на підставі яких ведеться бухгалтерський облік, за умови їх належного оформлення.

Відповідно до преамбули Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, які затверджені наказом Міністерства транспорту України №363 від 14.10.1997, останні не регламентують перевезення небезпечних, великовагових, великогабаритних вантажів, пошти та перевезення вантажів у міжнародному сполученні, оскільки такі перевезення мають свої особливості, що стосуються виконання комплексу вимог при вантажно-розвантажувальних роботах, власне процесу перевезення та його документального оформлення, а також узгодження таких правил із відповідними компетентними установами.

З цих підстав, доводи апелянта про безпідставність застосування судом першої інстанції п. 11.1. Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, які затверджені наказом Міністерства транспорту України №363 від 14.10.1997, оскільки вказаний акт регулює перевезення лише в Україні, є частково обґрунтованими, проте не спростовують висновків про те, що міжнародні товарно-транспортні накладні (CMR) є первинними документами, які підтверджують здійснення господарської операції.

У відповідності до вимог п.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 № 7 Про деякі питання практики застосування розділу ХІІ Господарського процесуального кодексу України передбачено, що з урахуванням припису частини другої статті 104 ГПК не підлягає скасуванню судове рішення, якщо апеляційною інстанцією буде з'ясовано, що його резолютивна частина є правильною, хоча відповідні висновки місцевого господарського суду й не були належним чином обґрунтовані у мотивувальній частині рішення.

Враховуючи вищенаведене, посилання суду першої інстанції на положення Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, які затверджені наказом Міністерства транспорту України №363 від 14.10.1997 підлягають виключенню з мотивувальної частини рішення суду.

Згідно ч. 1 ст. 7 Закону України Про міжнародне приватне право , при визначенні права, що підлягає застосуванню, суд чи інший орган керується тлумаченням норм і понять відповідно до права України, якщо інше не передбачено законом.

З цих підстав спростовуються доводи апеляційної скарги про неправильне застосування місцевим господарським судом ст. 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , а також необхідність застосування ч. 2 ст. 14 Закону України Про міжнародне приватне право .

Пунктом 1 ст. 9 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-XIV Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні (далі - Закон) визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Згідно з п.2 ст.9 цього Закону первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис, аналог власноручного підпису або підпис, прирівняний до власноручного підпису відповідно до Закону України Про електронний цифровий підпис , або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Таким чином, ТТН відноситься до первинних документів, на підставі яких ведеться бухгалтерський облік, за умови їх належного оформлення.

З цих підстав пояснення позивача оцінені судом першої інстанції як необґрунтовані, в тій частині, що відсутність міжнародних товарно-транспортних накладних обґрунтовано відсутністю таких вимог в законодавстві Польщі. А також судом правомірно враховано, що обов'язок оформлення таких CMR покладений на позивача за вимогами п.2.3. укладеного договору, згідно якого продавець при поставці товару зобов'язується надати наступні товаросупровідні документи: рахунок-фактуру (інвойс); сертифікат країни походження товару; копію експортної декларації країни продавця; міжнародну товарно-транспортну накладну.

Обов'язок по оформленню міжнародної товарно-траспортної накладної покладено на позивача в силу ст.ст.30,34 Конвенції Організації Об'єднаних Націй про договори міжнародної купівлі-продажу товарів від 11 квітня 1980 року, яка застосовується до даних правовідносин сторін, якими передбачено, що продавець зобов'язаний поставити товар, передати документи, що стосуються його, та передати право власності на товар відповідно до вимог договору та цієї Конвенції. Якщо продавець зобов'язаний передати документи, що стосуються товару, він повинен зробити це в строк, у місці й у формі, що передбачені за договором.

Оплату по контракту №1 від 15.12.2009 р. підтверджують наступні докази, що знаходяться в матеріалах справи:

- платіжне доручення в іноземній валюті №04 від 25.06.2010р. на суму 48662,90 польських злотих;

- меморіальний ордер №10 від 29.10.2010р. на суму 90000 польських злотих та меморіальний ордер №1 від 28.02.2011р. на суму 60000,00 польських злотих;

- платіжне доручення в іноземній валюті №13 від 23.12.2010р. на суму 15100,00 польських злотих;

- платіжне доручення в іноземній валюті №14 від 30.12.2010р. на суму 35000,00 польських злотих;

- платіжне доручення в іноземній валюті №14 від 12.09.2011р. на суму 5000,00 польських злотих;

- платіжне доручення в іноземній валюті №17 від 03.10.2011р. на суму 5000,00 польських злотих;

- платіжне доручення в іноземній валюті №19 від 18.10.2011р. на суму 20000,00 польських злотих;

- меморіальний ордер №20 від 02.11.2011р. та платіжне доручення в іноземній валюті №20 від 28.10.2011р. на суму 25000,00 польських злотих;

- меморіальний ордер №23 від 21.11.2011р. та платіжне доручення в іноземній валюті №23 від 18.11.2011р. на суму 20000,00 польських злотих;

- меморіальний ордер №25 від 19.12.2011р. та платіжне доручення в іноземній валюті №25 від 16.12.2011р. на суму 37000,00 польських злотих;

- меморіальний ордер №26 від 27.12.2011р. та платіжне доручення в іноземній валюті №26 від 26.12.2011р. на суму 27000,00 польських злотих;

- платіжне доручення в іноземній валюті №28 від 04.01.2012р. на суму 20000,00 польських злотих;

- меморіальний ордер №29 від 26.01.2012р. та платіжне доручення в іноземній валюті №29 від 24.01.2012р. на суму 10000,00 польських злотих;

- платіжне доручення в іноземній валюті №33 від 23.03.2012р. на суму 20000,00 польських злотих;

- платіжне доручення в іноземній валюті №35 від 28.04.2012р. на суму 20000,00 польських злотих;

- меморіальний ордер №36 від 25.06.2012р. та платіжне доручення в іноземній валюті №36 від 25.06.2012р. на суму 25000,00 польських злотих;

- платіжне доручення в іноземній валюті №36 від 25.06.2012р. на суму 15000,00 польських злотих;

- платіжне доручення в іноземній валюті №38 від 10.09.2012р. на суму 19056,02 польських злотих;

- меморіальний ордер №38 від 11.09.2012р. та платіжне доручення в іноземній валюті №38 від 10.09.2012р. 20000,00 польських злотих;

З цих підстав судом першої інстанції на підставі наявних доказів правильно зроблено висновок про сплату відповідачем 386818,92 польських злотих з призначенням платежу згідно контракту №1 від 15.12.2009 р., при підтверджених поставках на суму 360890,30 польських злотих, а тому висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову є правильним.

За змістом ст. ст. 9 , 10 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" , акт звірки взаєморозрахунків є зведеним обліковим документом, який відображає загальну суму заборгованості, та фіксує стан розрахунків між сторонами, але такий акт сам по собі не породжує будь-яких прав та обов'язків сторін, в той час як зобов'язання сторін підтверджуються первинними документами, договором, накладними, рахунками тощо.

Акт звірки є тільки документом, за яким бухгалтерії підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій, а наявність чи відсутність будь-яких зобов'язань сторін підтверджується первинними документами - договором, накладними, рахунками тощо.

Тому посилання апелянта на копію акту звірки розрахунків, що належним чином не засвідчений, відповідач заперечив факт його підписання, правильно оцінений судом першої інстанції як неналежний доказ на підтвердження суми боргу.

З вищенаведених обставин по справі, судом першої інстанції правомірно здійснено оцінку іншим письмовим доказам по справі, які не підтверджують факт отримання відповідачем товару на суму позову. Так: декларації вивезення (експортні декларації), що надіслані Митною службою у місті Перемишль при супровідному листі від 02.01.2017р., оскільки як вбачається з таких декларацій, частина їх підтверджує вивезення товарів у 2009 році - до укладення контракту №1 від 15.12.2009 року, тобто не стосується предмету спору, а з поставок після цієї дати - не вбачається вивезення товару по 4 спірних фактурах, що є підставою даного позову.Те ж стосується і витягів із спеціального журналу з операціями ТзОВ Західпромелектро та інформації ГУ ДФС у Львівській області - витягу із бази ІС Податковий блок ТОВ Західпромелектро .

У відповідь на ухвалу Львівського апеляційного господарського суду від 11.10.2017 року на клопотання позивача ДФСУ Львівська митниця надала відповідь від 12.10.2017 року (а.с.146-157) про неможливість подання копій накладних СМR та митних декларацій, за якими відбувалося оформлення вантажів від позивача за спливом терміну їх зберігання, про що додані акти про вилучення та знищениння цих документів(строк зберігання яких 3 роки).

Щодо заяви відповідача про застосування строків позовної давності, то в даному випадку судом першої інстанції правильно їх не застосовано, оскільки у відповідності до вимог частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанції про безпідставність позовних вимог, а тому апеляційна скарга позивача підлягає залишенню без задоволення, а рішення господарського суду Львівської області від 20.07.2017 у справі №914/732/16 залишенню без змін.

Згідно ст.43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Відповідно до ч. 1 ст. 49 ГПК України, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Таким чином, з урахуванням вищенаведеного, апеляційний господарський суд вирішив залишити судовий збір за апелянтом.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 ГПК України, Львівський апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю Карлік Електротехнік б/н від 04.08.2017 залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Львівської області від 20.07.2017 у справі №914/732/16 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

Матеріали справи повернути в місцевий господарський суд.

Головуючий-суддя: Бойко С.М.

Судді: Бонк Т.Б.

Якімець Г.Г.

Повний текст постанови виготовлено 02.11.2017