Рішення

від 03.11.2010 по справі 2-1918/2010

ВОЗНЕСЕНСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

іменем України

"03" листопада 2010 р. Вознесенський міськрайонний суд Миколаївської області в складі: головуючого - судді Вуїва О.В., при секретарі - Кашарайло А.А.,

за участю: позивачки ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вознесенську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням ,

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2010 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання його таким, що втратив право користування житловим приміщенням.

В обґрунтування своїх вимог позивачка зазначала, що вона перебувала з відповідачем в зареєстрованому шлюбі до 26 вересня 2008 року.

Від шлюбу мають двох спільних малолітніх дітей.

Також в період шлюбу вони придбали (в рівних частках) житловий будинок №190 по вул. Папаніна в м. Вознесенську Миколаївської області.

В подальшому відповідач за нотаріально посвідченим договором продав їй належну йому частку житла.

Вироком Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 09 грудня 2009 року ОСОБА_2 був визнаний винним у скоєнні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України (за спричинення позивачці тілесних ушкоджень) та на підставі ст. 71 КК України остаточно засуджений до позбавлення волі строком на 3 роки 25 днів.

В зв'язку з засудженням та відбуванням покарання у виправній колонії відповідач не проживає в належному позивачці житловому будинку.

Виходячи з того, що відповідачем припинено сімейні відносини з власником житла та його відсутності за місцем проживання протягом тривалого часу, а тому ОСОБА_1 на підставі ст. 41 Конституції України, ст.ст. 405-406 ЦК України, ст.ст. 156, 162 ЖК України просила про задоволення позову.

В судовому засіданні позивачка свої вимоги підтримала в повному обсязі, надала пояснення, аналогічні викладеним в позові. Також просила врахувати неможливість її подальшого спільного проживання з ОСОБА_2 в належному їй житловому будинку.

Відповідач в судове засідання не з'явився, оскільки знаходиться в місцях позбавлення волі, судом належним чином через адміністрацію виправного закладу повідомлений про час та місце розгляду справи, жодних заяв, клопотань, заперечень, доказів по справі не надав.

Суд вважає за необхідне ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, оскільки позивачка не заперечує проти такого вирішення справи.

Заслухавши пояснення позивачки, дослідивши матеріали справи в межах заявлених позовних вимог та на підставі наявних у ній доказів, суд прийшов до наступного.

В судовому засіданні встановлено, що сторони перебували в зареєстрованому шлюбі від якого мають спільних малолітніх дітей - сина ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 та сина ОСОБА_4, 04 червня 2006 року.

26 вересня 2008 року між сторонами зареєстровано розірвання шлюбу (а.с. 19-21).

Також в період шлюбу (26 травня 2005 року) подружжя ОСОБА_2 за нотаріально посвідченим договором купівлі-продажу придбали в рівних частках житловий будинок №190 по вул. Папаніна в м. Вознесенську Миколаївської області (а.с. 14-18).

В подальшому за нотаріально посвідченим договором від 06 серпня 2009 року відповідач продав свою частку будинку позивачці (а.с. 6-13).

Вироком Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 09 грудня 2009 року ОСОБА_2 був визнаний винним у скоєнні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України (спричинення позивачці тілесних ушкоджень) та на підставі ст. 71 КК України остаточно засуджений до позбавлення волі строком на 3 роки 25 днів (а.с. 5).

З матеріалів справи вбачається те, що до моменту засудження він був зареєстрований та проживав в житловому будинку №190 по вул. Папаніна в м. Вознесенську Миколаївської області (а.с. 5, 22).

З моменту засудження знаходився в СІЗО №20 м. Миколаєва, а в подальшому - направлений для відбуття покарання в Білозерську виправну колонію Херсонської області №105.

Судом встановлено, що відносини між сторонами виникли з житлових правовідносин та пов'язані з користуванням жилими приміщеннями в будинках (квартирах) приватного житлового фонду, а тому повинні регулюватися главою 6 розділу ІІІ Житлового кодексу України.

Проте вказана глава не містить підстав втрати права користування житлом у приватному секторі колишніми членами сім'ї власника житлового приміщення.

Положення ЖК України дають підстави вважати, що норми гл. 2 разділу III цього Кодексу (користування жилими приміщеннями в будинках державного і громадського житлового фонду) можуть застосовуватися до житлових правовідносин в приватному житловому фонді тільки в тих випадках, коли в гл. 6 ЖК є посилання на ці випадки або коли подібні житлові правовідносини не врегульовано нормами гл. 6 і застосування до цих норм гл. 2 не суперечить їх змісту.

Тому, суд до вказаних відносин в частині неврегульованих відносин вважає можливим застосувати аналогію закону.

Відповідно до ч.ч. 1, 4 ст. 156 ЖК України члени сім'ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням. У разі відсутності угоди між власником будинку (квартири) і колишнім членом його сім'ї про безоплатне користування жилим приміщенням до цих відносин застосовуються правила, встановлені статтею 162 цього Кодексу.

Таким чином саме по собі припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє права колишніх членів його сім'ї на користування житловим приміщенням.

Підставою для такого припинення закон визначає вибуття цієї особи на інше постійне місце проживання або її непроживання в жилому приміщенні понад встановлені строки.

Відповідно до ст. 72 ЖК України визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.

Згідно ст.ст. 71, 107 ЖК при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім'ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців.

У разі вибуття наймача та членів його сім'ї на постійне проживання до іншого населеного пункту або в інше жиле приміщення в тому ж населеному пункті договір найму жилого приміщення вважається розірваним з дня вибуття. Якщо з жилого приміщення вибуває не вся сім'я, то договір найму жилого приміщення не розривається, а член сім'ї, який вибув, втрачає право користування цим жилим приміщенням з дня вибуття за винятком випадків, коли за ним, як тимчасово відсутньою особою, зберігається жиле приміщення понад строки, встановлені цим Кодексом.

Разом з тим відповідно до п. 7 ч. 3 ст. 71 ЖК України жиле приміщення зберігається за тимчасово відсутнім наймачем або членами його сім'ї понад шість місяців у випадках взяття його під варту або засудження до арешту, обмеження волі, позбавлення волі на певний строк чи довічне позбавлення волі - протягом усього часу перебування під вартою або відбування покарання, якщо в цьому будинку, квартирі (їх частині) залишилися проживати інші члени сім'ї.

Згідно п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України №2 від 12 квітня 1985 року Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України у справах про визнання наймача або члена його сім'ї таким, що втратив право користування жилим приміщенням (ст.71 ЖК), необхідно з'ясовувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки. В разі їх поважності суд може продовжити пропущений строк.

Відповідно до положень ст. 13 Закону України Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні вільний вибір місця проживання щодо осіб, засуджених до позбавлення або обмеження волі обмежується державою.

З встановленого вбачається те, що відповідач не змінив постійне місце проживання, а тимчасово вибув з нього на період відбування покарання.

В той же час він не може вважатися таким, що не проживає без поважних причин в жилому приміщенні понад встановлені законом строки, оскільки не користується житлом поза своєю волею та за ним зберігається право на жиле приміщення протягом вського часу відбування покарання.

Виходячи з цих обставин суд не вбачає підстав для задоволення позову.

В силу ст. 88 ЦПК України не підлягають також відшкодуванню понесені позивачкою судові витрати.

Керуючись ст. ст. 209, 212, 213, 214, 215, 226, 228, 233 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням - відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуте за письмовою заявою відповідача, яка може бути подана протягом десяти днів з дня отримання копії рішення.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Миколаївської області через міськрайонний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя: