Рішення

від 29.10.2017 по справі 922/2732/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 715-77-21, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"30" жовтня 2017 р.Справа № 922/2732/17

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Светлічного Ю.В.

при секретарі судового засідання Мороз Ю.В.

розглянувши справу

за позовом Військового прокурора Харківського гарнізону м. Харків в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, м. Київ до 1) Квартирно-експлуатаційного відділу м. Харкова, м. Харків , 2) Приватного підприємства виробничо-торгівельної компанії "Ніка", смт. Савинці про визнання недійсним договору за участю представників сторін:

прокурора - Волика О.Г. службове посвідчення №035279 від 26.08.15р.;

позивача - Вельми І.О. довіреність 220/4661д від 26.12.16р., Ліщенко С.М. довіреність 220/4661д від 26.12.16р.;

1-го відповідача - Волкова І.М. довіреність №226/400/д від 07.12.16р.;

2-го відповідача - Бабенка Д.А. довіреність б/н від 12.08.2017р.;

ВСТАНОВИВ:

Військовий прокурор Харківського гарнізону м. Харків звернувся до господарського суду Харківської області із позовною заявою в інтересах держави в особі Міністерства оборони України до відповідачів: 1) Квартирно-експлуатаційного відділу м. Харкова, 2) Приватного підприємства виробничо-торгівельної компанії "Ніка", в якій позивач просить визнати недійсним договір №278 від 09.08.2017р., укладений між першим та другим відповідачами.

Зазначений позов обґрунтовано з посиланням на те, що при укладанні спірного договору сторони порушили вимоги чинного законодавства України, зокрема ст. 4 Закону України «Про управління об`єктами державної власності», ст. 3 Закону України «Про правовий режим майна в Збройних силах України», оскільки при його укладанні не узгоджували відповідного питання з позивачем у даній справі, до сфери відання якого належать землі, які є предметом цього договору. Крім того, прокурор також зазначає, що укладений між відповідачами договір за своєю правовою природою є договором оренди (користування) землі, тоді як 2-й відповідач не наділений повноваженнями на передачу земель без погодження з уповноваженими органами.

Представник позивача надав суду письмові пояснення у справі (вх.№ 35124 від 25.10.2016 р.) яких зазначив, що договір, який є предметом позову не суперечить інтересам позивача та вимогам діючого законодавства. Земельна ділянка, загальною площею 8519 га передана згідно Державного акту від 1982 року серії Б №0472222 в безстрокове та безоплатне користування Чугуївському КЕЧ району, Квартирно-експлуатаційний відділ м. Харків (1-ий відповідач) є правонаступником Чугуївського КЕЧ району. Частина вказаної земельної ділянки у розмірі 1224 га є предметом спірного договору. Кошти отримані згідно договору залучаються для наповнення спеціального фонду Міністерства оборони України для виробництва житла військовослужбовцям та матеріально-технічного забезпечення військових частин в зоні проведення антитерористичної операції. Також, позивач зазначав, що Кабінетом Міністрів України не розроблено порядок передання земельних ділянок в користування третім особам, але військові частини не позбавлені надавати дозволи на вирощування сільськогосподарських культур, випасання худоби та заготовлення сіна на землях, наданих їм у постійне користування. Сторонами під час укладення спірного договору не порушено приписи ч.1 ст. 4 Закону України "Про використання земель оборони" п.п. 39,40 Положення, оскільки передачі земельної ділянки в користування не передбачалось та не відбувалось. Проте позивач зазначав, що 1-им відповідачем при укладанні спірного договору були порушені вимоги Методичних рекомендацій щодо укладення договорів спільної обробки землі з вирощування сільськогосподарських культур на земельних ділянках землекористувачів Міноборони, які були розроблені на підставі статей 67, 197, 185 ГК України та ст. 650 ЦК України, а саме щодо обов`язкової процедури проведення конкурсу, та визначення умов його проведення та визначення мінімальної ціни вартості за 1га. Представник позивача зазначав, що ознайомившись із конкурсною документацією КЕВ м. Харків ним встановлено, що 1-им відповідачем не вірно визначено мінімальну ціну вартості за 1га, а саме розрахунок мінімальної ціни вартості 1га визначено виходячи із вартості земельної ділянки станом на 01.01.2016р., а конкурс проводився у 2017 році. За таких обставин, на думку позивача спірний договір має бути визнаний недійсним, оскільки 1-им відповідачем порушено приписи Методичних рекомендацій, які є обов`язковими для виконання посадовими особами Міноборони та Збройних Сил України, а саме заниження ціни за надання послуг з обробітку земельної ділянки Міноборони.

2-им відповідачем у справі надавались клопотання про витребування доказів у прокурора: за вх.№29481 від 12.09.2017р.; за вх.№33298 від 11.10.2017р., які були судом задоволені згідно ухвал суду від 11.09.2017р. та від 11.10.2017р.

Вказані судом в ухвалах документи були надані до суду згідно супровідного листа за вх.№34645 від 23.10.2017р., які судом досліджені та долучені до матеріалів справи.

Представником позивача надані до суду додаткові пояснення за вх.№35504 від 30.10.2017р., в яких зазначено, що прокурором не виконано обов`язок про надання обґрунтування наявності підстав для здійснення представництва інтересів Міністерства оборони України, та у матеріалах справи відсутні докази, що підтверджували надання Міністерством оборони України погодження на звернення прокурора до суду із даним позовом та в чому полягає порушення прав Міністерства оборони України.

Суд, ознайомившись із вищевказаними поясненнями позивача, вважає за необхідне зазначити про наступне.

Згідно ч.1 ст. 29 Господарського процесуального кодексу України, прокурор бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, порушену за позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду для представництва інтересів громадянина або держави. З метою вступу у справу прокурор може подати апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд рішення Верховним Судом України, про перегляд рішення за нововиявленими обставинами або повідомити суд і взяти участь у розгляді справи, порушеної за позовом інших осіб. При цьому прокурор для представництва інтересів громадянина або держави в господарському суді (незалежно від форми, в якій здійснюється представництво) повинен обґрунтувати наявність підстав для здійснення такого представництва, передбачених частинами другою або третьою статті 25 Закону України "Про прокуратуру". Для представництва інтересів громадянина в господарському суді прокурор також повинен надати документи, що підтверджують недосягнення повноліття, недієздатність або обмежену дієздатність відповідного громадянина, та письмову згоду законного представника або органу, якому законом надано право захищати права, свободи та інтереси відповідної особи, на здійснення представництва. Невиконання прокурором вимог щодо надання господарському суду обґрунтування наявності підстав для здійснення представництва інтересів громадянина або держави в господарському суді має наслідком повернення поданої ним позовної заяви (заяви, скарги) у порядку, встановленому статтею 63 ГПК України.

За змістом вищевказаної норми, прокурор для представництва інтересів громадянина або держави в господарському суді (незалежно від форми, в якій здійснюється представництво) повинен обґрунтувати наявність підстав для здійснення такого представництва, передбачених частинами другою або третьою статті 25 Закону України "Про прокуратуру".

Представником позивача у вищезазначених письмових поясненнях зазначено, що для представництва інтересів позивача прокурор мав отримати письмову згоду на подання даного позову до суду, проте вказаної вимоги прокурор не виконав.

Суд, не погоджується із вищевказаним трактуванням позивачем вищевказаної норми, оскільки обов`язкова письмова згода на подання позову прокурором до суду необхідна у разі представництва прокурором громадянина в господарському суді та у цьому випадку обов`язкове надання документів, що підтверджують недосягнення особою повноліття, недієздатність або обмежену дієздатність відповідного громадянина, та письмову згоду законного представника або органу особи, яка є недієздатною, або обмеженою у дієздатності.

Представник 2-го відповідача звернувся до суду 12.09.2017р. із клопотанням про залишення даного позову без розгляду за вх.№294180, оскільки Військова прокуратура Харківського гарнізону не наділена повноваженнями подавати позов в інтересах центрального органу виконавчої влади, зокрема Міністерства оборони України, тому на думку 2-го відповідача позов має бути залишений без розгляду згідно ч.1 п.1 ст. 81 ГПК України, оскільки позовну заяву підписано особою, яка не має права підписувати її. Вказане клопотання було прийнято судом до розгляду.

Присутній представник прокуратури у судовому засіданні проти задоволення клопотання заперечував та просив у його задоволенні відмовити.

Присутній представник позивача у судовому засіданні пояснив, що вирішення даного клопотання він залишає на розсуд суду.

Присутній представник 1-го відповідача у судовому засіданні проти задоволення клопотання 2-го відповідача не заперечував.

Суд, розглянувши клопотання 2-го відповідача про залишення позову без розгляду вважає у його задоволенні відмовити з огляду на наступне.

Як зазначав Вищий господарський суд України, у постанові Пленуму від 23.03.2012р. №7 "Про деякі питання участі прокурора у розгляді справ, підвідомчих господарським судам": п. 3.8. абз.2 другий пункту 3, інтереси держави мають чітко формулюватися й умотивовуватися прокурором. Звертаючись до суду, прокурор повинен обґрунтувати наявність підстав для здійснення представництва у порядку, передбаченому частиною другою або третьою статті 23 Закону України "Про прокуратуру". Слід враховувати, що прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду із представництвом інтересів держави або громадянина, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. Зазначені обставини повинні перевірятися судом при зверненні прокурора з відповідною заявою або скаргою до суду. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи його законним представником або суб`єктом владних повноважень.

Як вбачається з матеріалів справи, а саме аркуш справи №189, Військовий прокурор Харківського гарнізону обов`язок щодо повідомлення Міністерства оборони України виконав та повідомив вказаний орган листом від 03.07.2017р. за №24-5663 вих.17 про підготування звернення до суду із декількома позовами, в тому числі із позовом до відповідачів у даній справі: 1) Квартирно-експлуатаційного відділу м. Харкова, 2) Приватного підприємства виробничо-торгівельної компанії "Ніка".

Як вказано у п. 3.9. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012р. №7 "Про деякі питання участі прокурора у розгляді справ, підвідомчих господарським судам": якщо прокурор, що звертається до господарського суду в інтересах держави або громадянина, у позовній заяві не обґрунтував наявності підстав для здійснення представництва інтересів держави або громадянина в суді, то господарський суд повертає позовну заяву без розгляду на підставі пункту 3 частини першої статті 63 ГПК України. У разі ж коли суд у зазначених випадках помилково порушив провадження у справі за позовом прокурора, відповідний позов залишається без розгляду згідно з пунктом 1 частини першої статті 81 ГПК України.

Враховуючи вищенаведене та те, що прокурор обов`язок щодо повідомлення органу в інтересах якого він звернувся повідомив, докази повідомлення містяться у матеріалах справи, в позовній заяві обґрунтував в чому полягає порушення інтересів держави укладання спірного договору, згідно чого судом порушено провадження у даній справі, суд не вбачає підстав для залишення позову Військової прокуратури Харківського гарнізону без розгляду, тому вважає за необхідне у задоволенні клопотання 2-го відповідача про залишення позову без розгляду відмовити.

Також, 2-им відповідачем у справі було надано до суду клопотання щодо винесення окремої ухвали згідно Військової прокуратури Харківського гарнізону у зв`язку із порушенням ст. 3 та 23 Закону України "Про прокуратуру". Вказане клопотання було прийнято судом до розгляду.

Присутній представник прокуратури у судовому засіданні проти задоволення клопотання заперечував.

Присутній представник позивача у судовому засіданні пояснив, що вирішення даного клопотання він залишає на розсуд суду.

Присутній представник 1-го відповідача у судовому засіданні проти задоволення клопотання 2-го відповідача не заперечував.

Суд, розглянувши клопотання 2-го відповідача про винесення окремої ухвали вважає за необхідне у його задоволенні відмовити з огляду на наступне.

Згідно п. 5.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", окрема ухвала виноситься господарським судом за наявності умов, передбачених частиною першою статті 90 ГПК України - виявлення при вирішенні спору порушень законності або недоліків у діяльності підприємства, установи, організації, державного чи іншого органу (далі - підприємства і організації).

При цьому господарський суд не обмежений колом ні учасників судового процесу у конкретній справі, ані загалом осіб, зазначених у статті 1 ГПК України.

За реченням першим п.5.2. вищевказаної постанови пленуму, окрема ухвала виноситься, як правило, одночасно з рішенням зі справи.

За п.5.6. зазначеної постанови Пленуму, господарський суд при виявленні під час розгляду справи порушень законності чи недоліків у діяльності підприємства, організації або посадових осіб господарський суд виносить на їх адресу окрему ухвалу незалежно від того, чи є вони учасниками господарського процесу.

Враховуючи вищенаведене та те, що винесення окремої ухвали є правом, а не обов`язком господарського суду, обставини викладені 2-им відповідачем щодо наявності в діях Військової прокуратури Харківського гарнізону при поданні даного позову до суду порушень, матеріалами справи не підтверджуються, суд не вбачає підстав для винесення окремої ухвали, відповідно до цього суд вважає за необхідне у задоволенні клопотання 2-го відповідача про винесення окремої ухвали відмовити.

Прокурор у судових засіданнях зазначав, спірний договір є таким, що не відповідає вимогам земельного законодавства України та є правочином, що укладений з метою приховати фактично існуючі відносини оренди, відтак має всі ознаки недійсності. Прокурор зазначає, що вказане, окрім іншого, знайшло свого підтвердження в ході розгляду аналогічної справи № 922/3061/16 за позовом Військового прокурора Харківського гарнізону м. Харків в інтересах держави в особі 1) Міністерства оборони України, м. Київ; 2) Міністерство аграрної політики та продовольства України до 1) Квартирно-експлуатаційного відділу міста Харкова, м. Харків, 2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Приватне сільськогосподарське підприємство "Коробчанське", с. Коробочкине про визнання недійсним договору та повернення земельної ділянки.

1-й відповідач надав суду відзив на позовну заяву (вх. № 38688 від 14.11.2016 р.) в якому просить суд відмовити прокурору в задоволенні позову. В обґрунтування своїх вимог 1-й відповідач вказує на безпідставність тверджень прокурора стосовно недотримання відповідачами при укладанні спірно договору №133 від 03.06.2016 року вимог чинного законодавства України, які регулюють порядок укладання договору оренди землі, оскільки спірний договір за своєю правовою природою не є договором оренди та зазначав, що земельна ділянка, яка є предметом договору в користування 2-го відповідача не передавалась.

Крім того, 1-й відповідач надав додаткові пояснення від 30.10.2017р. за вх.№33486 в яких не погоджується із письмовими поясненнями наданими Міністерством оборони України та зазначає, що під час проведення конкурсу земельна ділянка, що є предметом договору розміщена в Малинівській селищній раді та коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки сільськогосподарських угідь у 2016 та у 2017 році були однакові, тому 1-им відповідачем було вірно визначено стартову плату за надання послуг з вирощування сільхозкультур при укладанні спірного договору. Також, 1-ий відповідач зазначив, що Методичні рекомендації про які зазначає Міністерство оборони України не є обов`язковим для виконання.

В процесі розгляду справи 2-й відповідач надавав суду відзив на позовну заяву (вх. № 32591 від 04.10.2016 р.) в якому просить суд в задоволенні позову відмовити, посилаючись на те, що прокурором не надано доказів удаваності оскарженого правочину; 1-ий відповідач має достатні повноваження для укладання спірного договору. Спірний договір є договором про надання послуг та у ньому відсутні основні ознаки договору оренди землі, сторони не вчинили та не домовлялись вчинити будь-які дії, які б свідчили про наявність між ними домовленості про передачу земельної ділянки на умовах оренди та укладанню договору передувала конкурсна процедура.

Також, 1-им відповідачем були надані 30.10.2017р. додаткові доводи за вх.№35488, в яких 2-ий відповідач зазначив, методичні рекомендації про які зазначає позивач не затверджені наказом Міністра оборони України, а тому не є актом, та не є нормативно - правим актом, що має обов`язкову силу. Також, 2-ий відповідач зазначав проте, що нормативна грошова оцінка земельних ділянок у 2017 році у порівнянні з 2016 роком не змінилася. На думку 2-го відповідача лист прокуратури від 03.07.2017р. є елементом тиску прокуратури на сторони договору та Міністерство оборони України.

Присутній у судовому засіданні представник прокуратури у судовому засіданні підтримує позицію, викладену в позовній заяві, просить її задовольнити в повному обсязі.

Присутній представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги прокуратури не підтримував та підтримав письмові пояснення надані до суду 30.10.2017р.

Представники 1-го відповідача та 2-го відповідача просять суд у задоволенні позову відмовити.

Розглянувши надані учасниками судового процесу документи і матеріали, пояснення їх повноважних представників, всебічно та повно з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги і заперечення, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

Прокурор при зверненні до суду з позовом по даній справі обґрунтовує необхідність такого звернення в інтересах держави наступним:

Статтею 1 Закону України Про прокуратуру, прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту прав і свобод людини, загальних інтересів суспільства та держави.

Згідно ч. З ст. 23 Закону України Про прокуратуру прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 08 квітня 1999 року у справі №1-1/99, державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону, гарантування державної економічної інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо.

З урахуванням того, що інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Згідно зі ст. ст. 1, 10 Закону України Про оборону України, Міністерство оборони України, є центральним органом виконавчої влади і військового управління в системі Збройних Сил України, які створені для захисту суверенітету, незалежності ті територіальної цілісності України.

Відповідно до ст. З Закону України Про Збройні Сили України, Збройні сили України організаційно складаються з органів військового управління, об`єднань, з`єднань, військових частин, установ та організацій. Органами на місцях є підпорядковані Міністру оборони України командири зазначених військових формувань. Вони зобов`язані вживати заходи для відшкодування завданої державі шкоди, для чого діяти відповідно до Закону, у тому числі в разі необхідності представляти інтереси держави у судах.

Прокурор зазначає, що укладений між відповідачами договір №278 від 09.08.2017 р. не відповідає вимогам Закону, та порушує інтереси Міністерства оборони України, а отже інтереси Держави.

Оскільки, Міністерством оборони України, як центральними органом виконавчої влади, заходів реагування з цього приводу не вжито, зазначені обставини можуть бути підставами для звернення прокурора до суду з позовом по даній справі в інтересах держави в особі Міністерства оборони України.

Розглянувши відповідні позовні вимоги прокурора по суті, суд встановив, що 1-й відповідач у даній справі Квартирно-експлуатаційний відділ м. Харків є правонаступником Чугуївської КЕЧ району.

Державним актом серії Б №047822 від 1982 року Чугуївській КЕЧ району надано в постійне користування земельну ділянку Чугуївського полігону загальною площею 8519 га. (т. 1 а. с. 22-23)

Спірна земельна ділянка відноситься до категорії земель оборони, та використовувалась Чугуївською КЕЧ району та в подальшому Квартирно-експлуатаційним відділом м. Харків за цільовим призначенням в якості військового полігону сухопутних військ з метою випробування військовою техніки, озброєння та вишколу військовослужбовців Харківського та Чугуївського гарнізонів.

Судом встановлено, що земельна ділянка площею 1224 га є складовою частиною земельної ділянки, наданої Державним актом серії Б №047822 від 1982 року Чугуївській КЕЧ району в постійне користування.

09.08.2017 року між відповідачами у даній справі - КЕВ м. Харків (сторона-1) та ТОВ "Ніка" (сторона-2) укладено договір №278.

Згідно з п. 1.1. договору, з метою залучення додаткових джерел фінансування для підтримання на належному бойової та мобілізаційної готовності і життєдіяльності в квартирно-експлуатаційному відділі м. Харків, сторони дійшли згоди про те, що цей договір є змішаним у розумінні ст.ст. 627, 628 Цивільного кодексу України в порядку та на умовах, визначених цим договором. Сторона-1 зобов`язується за умови сприяння та підтримки сторони-2 протягом визначеного в строку, надавати за плату послуги з вирощування сільськогосподарської продукції на ділянці, що є власністю Держави та належить квартирно-експлуатаційному відділу на підставі державного акту на право постійного користування землею №57 від 1982 року стороні 1 (далі за текстом - послуги), а сторона-2 зобов`язується оплачувати надані згідно умов цього договору. Площа посівів становить 1224 га, згідно акту обстеження земельної ділянки, який є невід`ємною частиною Договору.

Згідно з п. 1.2. договору, сторони погодитись із тим, що вони мають наступні цілі, які сформовані виключно на їх волевиявленні:

а) розподіл праці та спеціалізація виробництва;

б) підвищення обсягів виробництва та виробничої програми;

в) забезпечення економічності виробництва за рахунок зниження вартості одиниці продукції та закупівельної ціни на сировину та репродукційний матеріал;

г) збільшення гнучкості виробництва та збуту у відповідності до вимог ринку;

д) швидке освоєння нової продукції, яка користуються попитом на ринку.

Пунктом 1.3. договору передбачено, що для виконання цілей цього договору, сторона-2 забезпечує надання в розпорядження сторони-1:

- насіннєвої продукції, її обробки, висадження та збору;

- добрив та інших засобів, необхідних для вирощування сільськогосподарських культур та застосування, а також для здійснення підготовки ґрунту для проведення сільськогосподарських робіт;

- сільськогосподарської техніки, її керування та технічної експлуатації екіпажами (водіями) сторони-2;

Пунктами 1.4.-1.5. договору передбачено, що детальна інформація щодо послуги, які надаються за цим договором, визначається у завданні сторони-1, яке надається ним стороні-2. Завдання надається у письмовій формі. Послуги надаються стороною-1 стороні-2 на підставі акту приймання-передачі.

Відповідно до пунктів 2.1.3, 2.1.4 договору, грошова сума, яку сторона 2 зобов`язується перерахувати стороні 1 за надані послуги складає 1 897 200 грн., тобто 1550 грн. за 1 га незалежно від розміру отриманого річного доходу сторони 2 за рахунок реалізації сільськогосподарської продукції.

Оплата стороною 2 на користь сторони 1 проводиться у наступному порядку щомісячно рівними частинами у розмірі 158 100 грн. на рахунок сторони 1.

Як зазначає КЕВ м. Харків під час розгляду даної справи, даний договір ним укладено на підставі того, що зазначена земельна ділянка перебуває в його постійному користуванні згідно з Державним актом серії Б № 047822 від 1982 року.

Судом встановлено, що предметом договору є: земельна ділянка площею 1224 га, яка є складовою Чугуївського полігону.

Як зазначають відповідачі у даній справі, КЕВ м. Харків не приступило до виконання зобов`язань за договором №278 від 09.08.17 р.

Відповідачі наполягають на тому, що в рамках зазначеного договору КЕВ м. Харків не передавав ТОВ "Ніка" земельні ділянки з метою виконання умов договору, відповідно і ТОВ "Ніка" в рамках договору не використовував ці земельні ділянки, в т.ч. не здійснював її посів сільськогосподарськими культурами, та не здійснював збирання врожаю.

Прокурор при звернені до господарського суду з позовом по даній справі, зокрема, зазначає, що сторони при укладанні договору №278 від 09.08.17 р. порушили вимоги чинного законодавства України, зокрема ст. 4 Закону України Про управління об`єктами державної власності, ст. 3 Закону України Про правовий режим майна в Збройних силах України, оскільки не узгоджували відповідного питання з Міністерством оброни України, до сфери відання якого належать землі, які є предметом цього договору. Крім того, прокурор також зазначає, що укладений між відповідачами договір за своєю правовою природою є договором оренди (користування) землі, тоді як 1-й відповідач не наділений повноваженнями на передачу земель без погодження з уповноваженими органами.

З урахуванням викладеного, прокурор просить суд визнати недійсним договір №278 від 09.08.2017р., укладений між КЕВ м. Харків та ТОВ "Ніка".

Надаючи правову кваліфікацію відносинам, що стали предметом спору, суд виходить з наступного:

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Частиною 1 ст. 43 ГПК України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Згідно з ч. 1 ст. 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно зі ст. 34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

В пункті 2.5. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", зокрема, зазначено, що будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи. Суд обґрунтовує своє рішення лише тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Подані докази не можуть бути відхилені судом з тих мотивів, що вони не передбачені процесуальним законом.

Статтею 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. ч. 1 3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Статтею 203 ЦК України передбачено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Зокрема: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

В пункті 2.1.-2.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013 р. Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, зокрема зазначено, що вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин. За загальним правилом невиконання чи неналежне виконання правочину не тягне за собою правових наслідків у вигляді визнання правочину недійсним. У такому разі заінтересована сторона має право вимагати розірвання договору або застосування інших передбачених законом наслідків, а не визнання правочину недійсним.

Відповідно до ст. 125 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Згідно зі ст. 126 Земельного кодексу України, право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом.

Відповідно до ст. 92 ЗК України, право постійного користування земельною ділянкою - право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває в державній або комунальній власності без встановлення строку.

Статтею 95 Земельного кодексу України передбачено, що землекористувачі, якщо інше не передбачено законом або договором, мають право самостійно господарювати на землі. Порушені права землекористувачів підлягають відновленню в порядку, встановленому законом.

Згідно з п. 7 Перехідних положень Земельного кодексу України, громадяни та юридичні особи, що одержали у власність, тимчасове користування, в тому числі на умовах оренди, земельні ділянки у розмірах, що були передбачені раніше діючим законодавством, зберігають права на ці ділянки.

Зазначене є одним з принципів гарантованості прав на землю, яке набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону (ст. 14 Конституції України).

Відповідно до ст. 41 Конституції України, ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності, право приватної власності є непорушним.

Згідно з положеннями ст. 77 Земельного кодексу України та ст. 1 Закону України Про використання земель оборони, землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України.

Відповідно до вимог ст. ст. 9, 14 Закону України Про Збройні Сили України - земля, води, інші природні ресурси, а також майно, закріплені за військовими частинами, військовими навчальними закладами, установами та організаціями Збройних Сил України, є державною власністю і належить їм на праві оперативного управління.

Згідно зі ст. З Закону України Про правовий режим майна в Збройних Силах України, військове майно, в тому числі і земельні ділянки, закріплюються за військовими частинами Збройних Сил України на праві оперативного управління. З моменту надходження майна до Збройних Сил України і закріплення його за військовою частиною, воно набуває статусу військового майна, яке повинно використовуватись лише за його цільовим та функціональним призначенням.

Відповідно до ст. 84 ЗК України, у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Право державної власності на землю набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій, державних органів приватизації відповідно до закону. До земель державної власності, які не можуть перебувати у комунальній власності, належать, окрім іншого, землі оборони, крім земельних ділянок під об`єктами соціально-культурного, виробничого призначення.

Крім того, згідно зі ст. 4 Закону України Про управління об`єктами державної власності, суб`єктами управління об`єктами державної власності є: Кабінет Міністрів України, Фонд державного майна України, міністерства та інші органи виконавчої влади, органи, які здійснюють управління державним майном відповідно до повноважень, визначених окремими законами тощо.

Як свідчать матеріали справи, станом на момент укладання договору №278 від 09.08.2017р. погодження Міністерства оборони України на укладання вказаного договору надано не було.

Оскільки, при укладанні договору №278 від 09.08.2017р. його сторони не узгоджували питання використання земельної ділянки з Міністерством оборони України, суд приходить до висновку, що зазначений договір укладено з порушенням вимог ст. 92, 95 ЗК України, ст. 4 Закону України Про управління об`єктами державної власності.

Посилання відповідачів на наявність у КЕВ міста Харкова державного акту на право постійного користування земельною ділянкою не спростовують факт передачі земельної ділянки до сфери управління Міністерства оборони України.

Водночас, згідно зі ст. 96 ЗК України, землекористувачі зокрема зобов`язані забезпечувати використання землі за цільовим призначенням та за свій рахунок приводити її у попередній стан у разі незаконної зміни її рельєфу.

Відповідно до ст. ст. 1, 2 Закону України Про використання земель оборони, землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України (далі - військові частини).

Військові частини зобов`язані використовувати надані їм земельні ділянки відповідно до вимог земельного і природоохоронного законодавства та з дотриманням вимог щодо забезпечення безпеки населення у процесі проведення ними постійної діяльності.

Відповідно до ст. 4 Закону України Про використання земель оборони, військові частини за погодженням з органами місцевого самоврядування або місцевими органами виконавчої влади і в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, можуть дозволяти фізичним і юридичним особам вирощувати сільськогосподарські культури, випасати худобу та заготовляти сіно на землях, наданих їм у постійне користування.

Разом з тим, Положенням про порядок надання в користування земель (земельних ділянок) для потреб Збройних Сил України та основні правила користування наданими землями, затвердженим Наказом Міністра оборони України 22.12.1997 року №483 (далі - Положення) передбачено наступне:

Згідно з п. 19 Положення, право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються відповідними радами.

Згідно з п. 20 Положення, право тимчасового користування землею, в тому числі на умовах оренди, оформлюється договором.

Згідно з п. 21 Положення якщо необхідне продовження терміну користування земельними ділянками, відведеними в тимчасове користування або взятими в оренду, порушується клопотання щодо продовження терміну використання шляхом укладення нового договору.

Відповідно до п. 38 Положення, ділянки, території, що тимчасово не використовуються, полігонів, танкодромів, стрільбищ та інших об`єктів Збройних Сил України, придатних для сінокосіння, випасу скоту та посіву сільськогосподарських культур, дозволяється передавати у тимчасове використання (але не у збиток бойовій підготовці та при умові забезпечення збереження державної таємниці) військовим радгоспам, а також іншим сільськогосподарським підприємствам.

При цьому, п. 39 Положення передбачено, що передача земель в тимчасове користування відбувається з погодження: заступників Міністра оборони України - командувачів видів Збройних Сил України, начальників управлінь центрального апарату Міністерства оборони України - щодо земель спеціальних об`єктів центрального підпорядкування; командуючих і військами військових округів, Північного оперативно-територіального командування - щодо і земель для об`єктів окружного, Північного оперативно-територіального командування і підпорядкування.

Пунктом 40 Положення передбачено, що передача земель в тимчасове користування оформлюється рішенням сільської, селищної чи міської рад.

Таким чином, сторонами при укладанні договору №278 від 09.08.2017р. не було дотримано порядку передачі землі в тимчасове користування, передбаченого п. п. 20, 38, 39, 40 Положення Про порядок надання в користування земель (земельних ділянок) для потреб Збройних Сил України та основні правила користування наданими землями, затвердженим Наказом Міністра оборони України 22.12.1997 року № 483, щодо належного оформлення права тимчасового користування землею з боку ТОВ "Ніка" та її передачі в таке користування за відповідним погодженням з уповноваженим органом, визначеним п. 39 Положення, та оформлення відповідним місцевої ради, на території якої перебуває земельна ділянка, що є предметом зазначеного договору.

Також, відповідно до ст. 123 ЗК України, надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Рішення зазначених органів приймається на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у разі: зміни цільового призначення земельних ділянок; надання в користування земельних ділянок, межі яких не встановлені в натурі (на місцевості).

З наведеного випливає, що для передачі земель державної власності у користування необхідно розробити відповідну технічну документацію на такі ділянки (проекти землеустрою), однак зазначена документація на спірні ділянки розроблена відповідачами не була, та навіть не замовлена.

Доводи відповідачів проте, що зі змісту договору вбачається, що фактично земельна ділянка в повне користування 2-му відповідачу не передається, спростовуються матеріалами справи, оскільки фактично дії щодо посіву насіннєвої продукції, іх обробки та висадження та збору буде здійснюватися на земельній ділянці, що належить 1-му відповідачу згідно Державного акту серії Б № 047822 від 1982 року, тому відсутність підписаного між сторонами акту прийому передачі не змінює природи правовідносин, що склалися між сторонами.

Суд вважає, що Методичні рекомендації щодо укладання договорів спільної обробки землі з вирощування сільськогосподарських культур на земельних ділянках землекористувачів Міністерства оборони України, про які зазначає Мінстерство оборони України, як підстава для укладання спірного договору суперечать чинному законодавству щодо порядку передачі у користування земельних ділянок, що закріплені за військовими частинами та є об`єктами Збройних Сил України.

За таких обставин, суд приходить до висновку про те, що сторонами при укладанні договору №278 від 09.08.2017р. порушено вимоги чинного законодавства України, що з урахуванням вимог п. 1 ст. 203, ст. 215 ЦК України, є підставами для задоволення поданого прокурором позову та визнання такого договору не дійсним з моменту його укладання.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат суд зазначає наступне.

При прийнятті позовної заяви ухвалою від 15.08.2017 р. було задоволено клопотання прокурора про відстрочення сплати судового збору до прийняття рішення у даній справі.

Проте, під час розгляду справи прокурором надано до справи докази сплати судового збору у розмірі 1600,00 грн. Генеральною прокуратурою України.

За таких обставин, та з урахуванням вимог ст. ст. 44, 49 ГПК України, з кожного з відповідачів на користь Генеральною прокуратурою України підлягає стягненню судовий збір за подання позову в межах даної справи в рівних частинах, а саме, в сумі 800,00 грн.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 526, 530 Цивільного кодексу України, статтями 1, 4, 12, 22, 33, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Визнати недійсним договір №278 від 09.08.2017р., укладений між Квартирно-експлуатаційним відділом м. Харкова та Приватним підприємством виробничо-торгівельною компанією "Ніка".

3. Стягнути з Квартирно-експлуатаційного відділу м. Харкова (61024, м. Харків, вул. Пушкінська, 61, код ЄДРПОУ 07923280, р/р 31257274210113 у ГУДКС у Харківській області, МФО 851011) на користь Генеральної прокуратури України (01011, м. Київ, вул. Різницька 13/15, код 00034051, платник: Генеральна прокуратура України, банк платника: Державна казначейська служба України м. Київ, код банку 820172, рах.№35211001000164) судовий збір у розмірі 800,00 грн.

4. Стягнути з Приватного підприємства виробничо-торгівельної компанії "Ніка" (64270, Харківська область, Балаклійський район, смт. Савинці, вул. 20 Гвардійської Дивізії, 32, код ЄДРПОУ 37685782, р/р НОМЕР_1 у ПАТ "Мегабанк", МФО 351629) на користь Генеральної прокуратури України (01011, м. Київ, вул. Різницька 13/15, код 00034051, платник: Генеральна прокуратура України, банк платника: Державна казначейська служба України м. Київ, код банку 820172, рах.№35211001000164) судовий збір у розмірі 800,00 грн.

Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 02.11.2017 р.

СуддяЮ.В. Светлічний