Постанова

від 01.11.2017 по справі 906/529/17

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" листопада 2017 р. Справа № 906/529/17

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючого судді Василишин А.Р.

судді Філіпова Т.Л. ,

судді Грязнов В.В.

при секретарі Першко А.А.

розглянувши апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Українська франчайзингова компанія" на рішення господарського суду Житомирської області від 15 серпня 2017 року у справі № 906/529/17

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Українська франчайзингова компанія"

до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

про стягнення 26 354 грн 13 коп.

за участю представників сторін:

позивача - Терлецький О.М.. керівник;

відповідача - не з'явився.

Судом роз'яснено права та обов'язки, передбачені ст.ст.20, 22 ГПК України. Клопотання про технічну фіксацію судового процесу не поступало та заяв про відвід суддів не надходило.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Українська франчайзингова компанія" (надалі - Позивач) звернулось в господарський суд Житомирської області з позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (надалі - Відповідач) про стягнення 10 000 грн боргу, 1 633 грн 70 коп. пені, 21 900 грн 1% річних, 720 грн 43коп. інфляційних нарахувань.

Разом з тим. під час розгляду даної справи в суді першої інстанції, Позивач подав заяву про збільшення розміру позовних вимог (а.с.91-93), в якій з підстав. висвітлених в ній просив суд стягнути з Відповідача 10 000 грн боргу, 1 633 грн 70 коп. пені, 14 000 грн 1% річних, 720 грн 43 коп. інфляційних нарахувань та 80 000 грн. штрафу.

Рішенням господарського суду Житомирської області від 15 серпня 2017 року в задоволенні позову було відмовлено. При цьому, в описовій частині рішення, місцевий господарський суд вказав на не прийняття заяви про збільшення в частині вимоги про стягнення 80 000 грн штрафу, вказавши, що в даному випадку Позивач не збільшує позовні вимоги, а заявляє нову самостійну вимогу, котрою фактично змінюється одночасно предмет і підстава позову.

Не погоджуючись з прийняти судом першої інстанції рішенням, Позивач звернувся до Рівненського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення місцевого господарського суду скасувати та прийняти нове, яким задоволити позовні вимоги у повному обсязі та стягнути з Відповідача на користь Позивача 10 000 грн боргу, 1 633 грн 70 коп. пені, 14 000 грн 1% річних, 720 грн 43 коп. інфляційних нарахувань та 80 000 грн. штрафу.

Ухвалою суду від 11 вересня 2017 року апеляційну скаргу прийнято до провадження, а справу призначено до слухання.

Автоматизованою системою документообігу суду визначено колегію суддів для розгляду справи №924/167/17 у складі: головуючий суддя Василишин А.Р., суддя Філіпова Т.Л., суддя Бучинська Г.Б..

Розпорядженням керівника апарату Рівненського апеляційного господарського суду від 10 жовтня 2017 року в справі №906/529/17 у зв'язку із перебуванням у відпустці судді Бучинської Г.Б., та відповідно до п.2.3.25 Положення про автоматизовану систему документообігу суду та п.8.2 Засад використання автоматизованої системи документообігу суду у Рівненському апеляційному господарському суді, призначено автоматичну заміну складу колегії суддів.

Відповідно до протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів автоматизованою системою документообігу суду внесено зміни до колегії суддів та визначено колегію у складі: головуючий суддя Василишин А.Р., суддя Філіпова Т.Л., суддя Грязнов В.В..

Ухвалою суду від 10 жовтня 2017 року апеляційну скаргу прийнято до провадження у новому складі суду (а.с. 121).

11 жовтня 2017 року від Позивача надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи витяг з ЄДР, який судом долучений до матеріалів справи (а.с. 122-125).

Ухвалою суду від 11 жовтня 2017 року (а.с. 128), з підстав, висвітлених в ній, розгляд справи було відкладено на 01 листопада 2017 року на 14:50 год.. та було повторно зобов'язано Відповідача надати суду документовано обґрунтований відзив на апеляційну скаргу.

В судових засіданнях від 11 жовтня 2017 року та від 01 листопада 2017 року представник Позивача підтримав доводи, висвітлені в апеляційній скарзі, просить її задоволити, рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове, яким задоволити позовні вимоги у повному обсязі.

В судове засідання від 11 жовтня 2017 року та від 01 листопада 2017 року представник Відповідача не прибув, про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлений у встановленому законом порядку.

Враховуючи положення статті 102 ГПК України щодо строку розгляду апеляційної скарги на рішення місцевого господарського суду, а також те, що судом вчинено всі необхідні дії для належного повідомлення всіх учасників провадження у справі про час і місце розгляду справи, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в даному судовому засіданні за відсутності представника Відповідача за наявними у справі матеріалами, у відповідності до вимог статті 101 ГПК України.

Заслухавши представника Позивача, дослідивши матеріали справи та обставини на предмет повноти їх встановлення, надання їм судом першої інстанції належної юридичної оцінки, вивчивши доводи апеляційної скарги стосовно дотримання норм матеріального і процесуального права судом першої інстанції, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду прийшла до висновку, що її слід задоволити частково, а оскаржуване рішення скасувати. При цьому колегія виходила з наступного.

Як встановлено апеляційним судом, між Позивачем та Відповідачем 02 листопада 2016 року було укладено договір № 9-16 УФК комерційної концесії (франчайзинг) (надалі - Договір; а. с. 9 - 14), згідно якого Відповідач прийняв від Позивача за визначену в додатку №1 до Договору (а. с. 15) винагороду (роялті) право користування комплексом належних позивачу прав інтелектуальної власності, комерційної інформації, з метою використання, застосування, впровадження у торгівельній діяльності, транспортування, надання пропозицій до продажу та іншого введення в господарський обіг Відповідача товарів, надання послуг і виконання робіт з використанням торговельної марки "АВС МАРКЕТ", на строк дії даного Договору, у відповідності до визначених цим Договором вимог.

Пунктом 1.2 Договору передбачено, що до об'єктів інтелектуальної власності, які надаються Відповідачу Позивачем, належать торгівельна марка "АВС МАРКЕТ" та система торгівлі Позивача.

В силу дії пункту 1.3 Договору, користування вищевказаними правами має здійснюватися у приміщенні, розташованому за адресою: Житомирська обл., Олевський район, м. Олевськ, вул. Привокзальна (Ворошилова), будинок 8, загальною площею 74,8 кв.м., торговою площею 60,6 кв.м, що належить Відповідачу на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 17травня 2012 року, виданого на підставі рішення виконавчого комітету Олевської міської ради від 18 квітня 2012 року № 98.

В Розділі 2 укладеного Договору сторони погодили їх права та обов'язки по відношенню один до одного. Так, до відкриття приміщення Позивач зобов'язаний був надати Відповідачу один екземпляр Франчайзингового пакету з метою його використання Відповідачем для ведення бізнесу.

Згідно з додатком №2 до Договору (а. с. 16), франчайзинговий пакет це спеціально розроблений Позивачем комплекс інструкцій, форм та іншої документації, що передається Відповідачу для успішного ведення бізнесу.

Відповідно до пункту 2.1.1 Договору, франчайзинговий пакет є власністю Позивача та захищається правом інтелектуальної власності.

В свою чергу, відповідно до пункту 2.4.1 Договору, Відповідач зобов'язався використовувати надані Позивачем об'єкти інтелектуальної власності на виключних умовах, визначених Договором та додатками до нього.

Зокрема, як вбачається з пунктів 2.4.5.1, 2.4.7.4, 2.4.8.1, 2.4.8.6 та 2.4.9.3 Договору: Відповідач зобов'язався вести бізнес у приміщенні тільки під торгівельною маркою з використанням системи торгівлі Позивача; використовувати передану Позивачем систему торгівлі тільки для цілей ведення бізнесу; забезпечувати необхідну кількість працівників відповідно до затвердженого та погодженого з Позивачем штатного розкладу; забезпечувати, щоб персонал Відповідача був одягнутий у чисту та охайну спеціальну форму, котра встановлена Позивачем у Франчайзинговому пакеті; надавати Позивачеві фінансові та інші звіти щодо ведення бізнесу за формами та періодичністю, наведеними у Франчайзинговому пакеті.

Окрім того, пунктом 2.4.12.8 Договору, сторони визначили, що обов'язок Відповідача - своєчасно в повному обсязі та відповідно до цього Договору виплачувати всі необхідні платежі Позивачу.

Додатком № 1 до Договору, погоджено розмір винагороди Позивача (надалі - роялті) за користування комплексом належних Позивачу прав інтелектуальної власності, комерційної інформації, який у відповідності до пункту 1 - 3 вищевказаного додатку, починаючи з дати відкриття приміщення становить розмір 1 % від обсягу місячного товарообігу у приміщенні, проте в будь-якому випадку не менше як 2 500 грн.

Водночас, судом встановлено, що сторони в додатку №1 до Договору погодили, що Відповідач сплачує роялті щомісячно до 05 числа місяця наступного за розрахунковим, а також Відповідач здійснює передоплату роялті в сумі 10000,00 грн протягом 5 календарних днів з моменту укладення даного Договору; зазначена сума є передоплатою роялті за перші три календарних місяці незалежно від місячного товарообігу.

З матеріалів справи вбачається, що Позивач листами від 29 березня 2017 року, 03 травня 2017 року та 10 липня 2017 року звертався до Відповідача з вимогою про погашення заборгованості в сумі 10 000 грн (а. с. 17-19, 65-66) та надсилав повідомлення про розірвання Договору та сплату штрафних санкцій (а. с. 94-96), які були залишенні Відповідачем без відповіді та задоволення.

Рівненський апеляційний господарський суд констатує, що за змістом статті 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставою виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договір.

Приписами статті 526 ЦК України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 193 ГК України визначено, що: суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться; до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом; не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Статтею 625 ЦК України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Відповідно до статті 366 ГК України, за договором комерційної концесії одна сторона (правоволоділець) зобов'язується надати другій стороні (користувачеві) на строк або без визначення строку право використання в підприємницькій діяльності користувача комплексу прав, належних правоволодільцеві, а користувач зобов'язується дотримуватися умов використання наданих йому прав та сплатити правоволодільцеві обумовлену договором винагороду; договір комерційної концесії передбачає використання комплексу наданих користувачеві прав, ділової репутації і комерційного досвіду правоволодільця в певному обсязі, із зазначенням або без зазначення території використання щодо певної сфери підприємницької діяльності.

Приписами частини 1 статті 1120 ЦК України передбачено обов'язок правоволодільця передати користувачеві технічну та комерційну документацію і надати іншу інформацію, необхідну для здійснення прав, наданих йому за договором комерційної концесії, а також проінформувати користувача та його працівників з питань, пов'язаних із здійсненням цих прав.

В силу дії статті 1121 ЦК України, з урахуванням характеру та особливостей діяльності, що здійснюється користувачем за договором комерційної концесії, користувач зобов'язаний: використовувати торговельну марку та інші позначення правоволодільця визначеним у договорі способом; забезпечити відповідність якості товарів (робіт, послуг), що виробляються (виконуються, надаються) відповідно до договору комерційної концесії, якості аналогічних товарів (робіт, послуг), що виробляються (виконуються, надаються) правоволодільцем; дотримуватися інструкцій та вказівок правоволодільця, спрямованих на забезпечення відповідності характеру, способів та умов використання комплексу наданих прав використанню цих прав правоволодільцем; надавати покупцям (замовникам) додаткові послуги, на які вони могли б розраховувати, купуючи (замовляючи) товари (роботи, послуги) безпосередньо у правоволодільця; інформувати покупців (замовників) найбільш очевидним для них способом про використання ним торговельної марки та інших позначень правоволодільця за договором комерційної концесії; не розголошувати секрети виробництва правоволодільця, іншу одержану від нього конфіденційну інформацію.

Частинами 2 та 3 статті 538 ЦК України передбачено, що: при зустрічному виконанні зобов'язання сторони повинні виконувати свої обов'язки одночасно, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства, не випливає із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту; сторона, яка наперед знає, що вона не зможе виконати свого обов'язку, повинна своєчасно повідомити про це другу сторону; у разі невиконання однією із сторін у зобов'язанні свого обов'язку або за наявності очевидних підстав вважати, що вона не виконає свого обов'язку у встановлений строк (термін) або виконає його не в повному обсязі, друга сторона має право зупинити виконання свого обов'язку, відмовитися від його виконання частково або в повному обсязі.

У відповідно до статті 613 ЦК України: прострочення кредитора має місце у разі не вчинення ним дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов'язку; в такому разі виконання зобов'язання може бути відстрочене на час прострочення кредитора.

Суд констатує, що в силу дії статті 901 ЦК України, між сторонами виникли правовідносини за договором про надання послуг відповідно до якого одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до частини 1 статті 903 ЦК України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Частиною 1 статті 530 ЦК України визначено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як вже встановлено вище і вбачається з матеріалів справи, між Позивачем та Відповідачем укладено Договір комерційної концесії та додатки №1 та №2 до Договору від 02 листопада 2016 року, які підписані уповноваженими представниками сторін та скріплені печатками Позивача та Відповідача.

Водночас, як вказано вище у даній судовій постанові, в пункті 3 додатку №1 до Договору визначено, що Відповідач зобов'язався сплатити роялті щомісячно до 05 числа місяця наступного за розрахунковим, а також Відповідач здійснює передоплату роялті в сумі 10000 грн протягом 5 календарних днів з моменту укладення даного договору; зазначена сума є передоплатою роялті за перші три календарних місяці незалежно від місячного товарообігу.

З даної норми чітко вбачається, що Відповідач зобов'язаний був сплатити Позивачу передоплату Роялті в розмірі 10 000 грн до 07 листопада 2016 року (понеділок) включно. В той же час, Відповідач не довів здійснення такої передоплати.

В силу дії статті 369 ГК України, винагорода за договором комерційної концесії може виплачуватися користувачем правоволодільцеві у формі разових або періодичних платежів або в іншій формі, передбаченій договором.

Статтею 570 ЦК України визначено, що завдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов'язання і на забезпечення його виконання.

Проаналізувавши діючі норми права та умови Договору, апеляційний господарський суд приходить до висновку, що посилання Відповідача на те, що не вчинення Позивачем дій по передачі Відповідачу Франчайзингового пакету для використання у сфері ведення бізнесу, обов'язок вчинення яких передбачений Договором та випливає із суті зобов'язання, унеможливлює виникнення зустрічного обов'язку у Відповідача по вчиненню ним дій по оплаті винагороди Позивачу до передачі йому права користування комплексом належних Позивачу прав інтелектуальної власності, комерційної інформації у спосіб та в порядку, передбаченому умовами Договору - є безпідставними та такими, що суперечать умовам Договору.

При цьому, апеляційний господарський суд звертає увагу на наступні обставини.

Так, підпунктом 2.1.1 пункту 2.1 Договору, зокрема, передбачено, що до відкриття приміщення Позивач зобов'язаний надати Відповідачу один екземпляр Франчайзингового пакету з метою його використання Відповідачем для ведення бізнесу; Відповідач повинен докласти усіх можливих зусиль для того, що б кожна посадова особа і працівник Відповідача отримували лише необхідну для безпосереднього виконання ними своїх трудових обов'язків інформацію/документи з Франчайзингового пакету; призначити уповноваженого представника (куратора відкриття торгового закладу), який буде консультувати з питань організації виробничих процесів та контролювати їх дотримання до та в період відкриття приміщення; розробити і надати Відповідачу відповідні плани, специфікації для оформлення приміщення (всередині та фасад) у відповідності з вимогами, зазначеними у Франчайзинговому пакеті, планограму торгового залу, схему розташування відділів та товарів на полицях; надати Відповідачу рекомендації, вказівки, інші поради щодо оформлення/будівництва приміщення відповідно до вимог Позивача, якщо від Відповідача поступило письмове прохання надати такі рекомендації.

Крім цього, пунктами 3.1 та 3.4 Договору, зокрема, також передбачено, що: Позивач для успішного ведення бізнесу Відповідачем, проводить стажування Відповідача в особі його посадових осіб та персоналу, з метою передачі їм секретів функціонування системи торгівлі, способів адміністрування, інших умов ведення бізнесу; стажування проводиться на базі іншого функціонуючого приміщення мережі до дати відкриття; стажування працівників Відповідача проводиться Позивачем за 2 (тижні) до відкриття магазину.

Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції констатує, що Франчайзинговий пакет є комплексом інструкцій, форм та іншої документації, який передається поступово в процесі відкриття магазину, та який не може передаватися одним суцільним об'ємом інформації та передача якого умовами Договору передбачена до дати відкриття , яка умовами Договору не визначена, сторонами не обумовлена.

При цьому суд констатує, що такій передачі передує багато етапів, в тому числі двотижневе стажування працівників Відповідача, котре в будь-якому випадку (тільки цей етап) перевищує п'ятиденний строк для передоплати за Договором на 9 (дев'ять) днів. То ж суд вважає нелогічним і апріорі неможливим, що б п'ятиденний термін, описаний вище, наступав пізніше, ніж всі етапи передачі Фрайчайзингового пакету (один із етапів котрого складає 14 днів). Відтак, умова передоплати, апріорі жодним чином не залежить від факту передачі/не передачі такого Фрайчайзингового пакету. Відтак, у разі прострочення сплати передоплати Роялті, винна сторона повинна також сплатити і всі нараховані платежі згідно Договору і Закону.

При цьому, суд звертає увагу і на те, що у разі ж коли сторони все ж таки не перейдуть до безпосереднього виконання Договору чи розірвуть його, дане не спростовуватиме законність нарахування на суму передоплати (заборгованості по Договору) відповідних нарахувань (інфляційних, пені та інше). В такому випадку сторона, що сплатила суму передоплати. не позбавлена права звернутися з самостійним позовом щодо повернення саме цієї суми, котрий, в свою чергу, буде оцінюватись судом за чинним Законодавством України (в тому числі і з урахуванням статті 571 ЦК України).

З огляду на усе вищевикладене, колегія апеляційного господарського суду констатує, що в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази, в розумінні статей 33-34 ГПК України, що Відповідач виконав умови Договору щодо сплати передоплати Позивачу Роялті в розмірі 10 000 грн до 07 листопада 2016 року.

Враховуючи вищевказане, суд визнає вимоги Позивача щодо стягнення із Відповідача суми заборгованості по Договору (суми передоплати Роялті) у розмірі 10 000 грн обґрунтованими, правомірними, доведеними матеріалами справи та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі. Відповідно, суд задовольняє позов у цій частині.

Водночас, Рівненський апеляційний господарський суд констатує, що при розгляді даного спору в суді першої інстанції, Позивачем була подана заява про збільшення розміру позовних вимог (а.с. 86-88), згідно якої Позивач просив стягнути з Відповідача окрім 10 000 грн основного боргу (що задоволено вище у даній судовій постанові), 1 633 грн 70 коп. пені, 14 000 грн відсотків за користування грошовими коштами, 720 грн 43 коп. інфляційних та 80 000 грн. штрафу (зазначена сума штрафу не була предметом позову за позовною заявою).

З огляду на вищевказане, досліджуючи питання про неможливість розгляду позовної вимоги щодо стягнення штрафу, суд апеляційної інстанції констатує наступне.

Відповідно до приписів частини 4 статті 22 ГПК України, Позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Суд зазначає, що під зменшенням/збільшенням розміру позовних вимог слід розуміти зміну (у бік зменшення/збільшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, в тому числі ціни позову.

В той же час, під зміною предмета позову слід розуміти зміну матеріально-правової вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача. Зміна підстави позову означає зміну обставин, якими позивач обґрунтує свою вимогу до відповідача.

Проаналізувавши зміст поданої Позивачем на розгляд суду заяви від 14 серпня 2017 року, суд встановив, що заявляючи вимогу про стягнення з Відповідача 80 000 грн штрафу за одностороннє розірвання Позивачем Договору, Позивач не збільшує позовні вимоги, як вказано ним у даній заяві, а фактично змінює не тільки предмет, але й підставу позову, оскільки заявляє самостійну вимогу, ґрунтуючи свої доводи стосовно останньої на обставинах, які не входять в предмет дослідження за поданим позовом, а саме на факті невиконання Відповідачем умов Договору в частині реалізації плану відкриття магазину.

Окрім того, при вирішенні питання про наявність підстав для прийняття до розгляду заяви про збільшення розміру позовних вимог, суд зважає і на те, що право Позивача на зміну предмета чи підстави позову пов'язується саме з початком розгляду господарським судом справи по суті.

Як вбачається з протоколу засідання та ухвали місцевого господарського суду від 25 липня 2017 року(а. с. 77-78), суд першої інстанції перейшов до розгляду справи по суті до подачі вищевказаної заяви (14 серпня 2017 року; а.с. 86-88).

З огляду на викладене, враховуючи, що одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається та з огляду на початок розгляду справи до моменту подачі цієї заяви,суд приходить до висновку, що Позивач всупереч приписам частини 4 статті 22 ГПК України, подав заяву від 14 серпня 2017 року, в якій містяться додаткові вимоги до Відповідача, після переходу до розгляду справи по суті, що є недопустимим.

Відтак, з урахуванням вищевказаного, Рівненський апеляційний господарський суд приходить до висновку про відмову в задоволенні заяви Позивача в частині прийняття до розгляду позовної вимоги про стягнення з Відповідача 80 000 грн штрафу.

Водночас, суд задовольняє подану заяву в частині зменшення позовної вимоги про стягнення з Відповідача суми відсотків за користування грошовими коштами до 14 000 грн, оскільки зменшення розміру позовних вимог не суперечить чинному законодавству та не порушує чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси.

Відтак, суд констатує, що крім основної суми боргу, Позивач також просив суд стягнути з Відповідача 720 грн 43 коп. інфляційних за період з 08 листопада 2016 року по 14 червня 2017 року, пеню в розмірі 1 633 грн 70 коп. за період з 08 листопада 2016 року по 14 червня 2017 року та 14 000 грн відсотків за користування грошовими коштами за період з 08 листопада 2016 року по 28 березня 2017 року (з врахуванням заяви Позивача; а.с. 86-88).

Суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідно до статті 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно частиною 1 статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Відповідно до частини 1 статті 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Пунктом 5.9 Договору, сторони встановили, що разі прострочення терміну оплати платежів Відповідач зобов'язується сплатити Позивачу пеню в розмірі 0.5 % від вартості несвоєчасно оплаченої винагороди за кожен день прострочення оплати, до моменту повного розрахунку з врахуванням встановленого індексу інфляції, а також один відсоток в день від простроченої суми, як відсотки за користування чужими грошовими коштами, у відповідності до статті 625 ЦК України, за весь період прострочення..

Здійснивши перевірку розрахунку пені, апеляційний суд констатує, що при його перерахунку виходять більші суми, ні ж ті, що просить стягнути Позивач у заяві про збільшення розміру позовних вимог (а.с. 86-88), хоча сам розрахунок по суті проведено правильно - з розрахунку подвійної облікової ставки НБУ.

Відтак, з огляду ж на неможливість задоволення позову в більших сумах ніж просить Позивач, Рівненський апеляційний господарський суд задовольняє позов саме в частині стягнення пені в розмірі 1 633 грн. 70 коп..

В той же час, як зазначалося вище у даній постанові, пунктом 5.9 Договору, зокрема, передбачено, що у випадку несвоєчасної оплати Роялті, Відповідач сплачує Позивачу інфляційні та один відсоток в день від простроченої суми, як відсотки за користування чужими грошовими коштами, у відповідності до приписів статті 625 ЦК України.

Згідно частини 2 статті 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Частиною 2 статті 536 ЦК України визначено, що розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Апеляційний суд вважає, що за своєю правовою природою проценти, передбачені пунктом 5.9 Договору такими не є, оскільки встановлюються і нараховуються по Договору не за рік, а за день , тому підпадають під визначення неустойки, а саме - пені, згідно статті 549 ЦК України, частина третя якої встановлює, що пеня обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

При цьому, апеляційний господарський суд констатує, що правовий аналіз пункту 5.9 Договору вказує на те, що в Договорі вже передбачено нарахування пені у розмірі 0.5 % від вартості несвоєчасно оплаченої винагороди за кожен день прострочення оплати, при цьому даним пунктом також і передбачено сплату процентів за користування чужими грошовими коштами, які також нараховуються у розмірі 1 (одного) відсотка від простроченої суми за кожен день такого прострочення, що є неустойкою (пенею) у відповідності до частини 3 статті 549 Цивільного кодексу України.

Зазначене дає можливість дійти висновку про те, що умовами Договору передбачено, а Позивачем здійснено подвійне нарахування пені за несвоєчасне виконання зобов'язання Відповідачем, що не узгоджується з приписами статті 61 Конституції України, відповідно до якої ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

За таких обставин, колегія апеляційного господарського суду приходить до висновку про безпідставність нарахування Позивачем відсотків за користування грошовими коштами в розмірі 14 000 грн, а тому відмовляє в задоволенні даної позовної вимоги.

Відповідна позиція висвітлена в постанові ВСУ від 24 грудня 2013 року в справі №3-37гс13.

Окрім усього вищевказаного, Позивач просить стягнути з Відповідача інфляційні втрати у розмірі 720 грн 43 коп..

Апеляційний господарський суд констатує, що відповідно пункту 3.1 Постанови Пленуму ВГСУ від 17 грудня 2013 року № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються о к р е м о за кожен період часу, протягом якого діяв в і д п о в і д н и й індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає м і с я ц ь.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (п. 3.2 постанови).

Згідно частини 2 статті 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи вищевикладене, апеляційним господарським судом здійснено перерахунок інфляційних втрат за допомогою системи Ліга Закон та встановлено, що інфляційні втрати, які підлягають стягненню становлять 700 грн, а саме: грудень місяць 2016 року - 90 грн; за січень місяць 2017 року - 110 грн , за лютий місяць - 100 грн, за березнь місяць 2017 року - 180 грн, за квітень місяць 2017 року - 90 грн та за травень місяць 2017 року - 130 грн.

На основі статті 625 ЦК України, підлягають задоволенню вимоги Позивача щодо стягнення з Відповідача інфляційних втрат у розмірі 700 грн. Відтак, в частині стягнення 20,43 грн інфляційних втрат суд відмовляє.

З огляду на усе вищевикладене у даній судовій постанові, апеляційний господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги Позивача підлягають частковому задоволенню, а саме в частині стягнення 10 000 грн основної суми заборгованості, 1 633 грн 70 коп. пені та 700 грн інфляційних втрат. В задоволенні позову в частині стягнення 20 грн 43 коп. інфляційних втрат та 14 000 грн відсотків за користування грошовими коштами суд відмовляє з огляду на їх безпідставність та необґрунтованість.

Усе вищевказане у даній судовій постанові, вказує на неповне з'ясування місцевим господарським судом всіх обставин справи, про невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи, та про порушення господарським судом першої інстанції норм матеріального права - що в силу дії пунктів 1, 3, 4 частини 1 статті 104 Господарського процесуального кодексу України є підставами для часткового скасування оскаржуваного рішення господарського суду Житомирської області.

Судові витрати за подачу апеляційної скарги, відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, суд покладає на Відповідача.

Керуючись статтями 49, 99, 101, 103 - 105 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Українська франчайзингова компанія" на рішення господарського суду Житомирської області від 15 серпня 2017 року в справі №906/529/17 - задоволити частково.

2. Рішення господарського суду Житомирської області від 15 серпня 2017 року в справі №906/529/17 - скасувати.

3. Прийняти нове рішення, яким позов задоволити частково.

4. Стягнути з фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1; код НОМЕР_1) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Українська франчайзингова компанія" (43006, м. Луцьк, провул. Макарова, 5; код 38474322) 10 000 грн основної суми боргу, 1 633 грн 70 коп. пені та 700 грн інфляційних втрат.

5. В задоволенні позову в частині стягнення 20 грн 43 коп. інфляційних втрат та 14 000 грн відсотків за користування грошовими коштами - відмовити.

6. Стягнути з фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1; код НОМЕР_1) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Українська франчайзингова компанія" (43006, м. Луцьк, провул. Макарова, 5; код 38474322) 748 грн 80 коп. судового збору за розгляд позовної заяви та 823 грн 68 коп. судового збору за розгляд апеляційної скарги.

7. Доручити господарському суду Житомирської області видати відповідні накази.

8. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

9. Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

10. Справу № 906/529/17 повернути до господарського суду Житомирської області.

Головуючий суддя Василишин А.Р.

Суддя Філіпова Т.Л.

Суддя Грязнов В.В.