Постанова

від 01.11.2017 по справі 922/688/17

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 листопада 2017 року Справа № 922/688/17

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддівМачульського Г.М. (доповідач), Коробенка Г.П., Кравчука Г.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргузаступника прокурора Харківської області на постановуХарківського апеляційного господарського суду від 12.07.2017 у справі№922/688/17 Господарського судуХарківської області за позовомзаступника керівника Первомайської місцевої прокуратури Харківської області в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Харківській області до 1. Кегичівської районної державної адміністрації Харківської області 2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Кегичівський агрошляхбуд" провизнання недійсним договору,

за участю

- прокурора: - відповідача-2:Кравчук О.А. (посвідчення №043796 від 01.08.2016 ) Князєв В.В. (договір про надання правової допомоги від 03.04.2017)

ВСТАНОВИВ:

Заступник керівника Первомайської місцевої прокуратури (далі - прокурор) звернувся до суду в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Харківській області (далі - позивач) з позовом до Кегичівської районної державної адміністрації Харківської області (далі - відповідач-1) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Кегичівський агрошляхбуд" (далі - відповідач-2) про визнання недійсним договору оренди землі, укладеного між відповідачами, про що у Харківській регіональній філії ДП "Центр державного земельного кадастру" при Державному комітеті України по земельним ресурсам України у державному реєстрі земель вчинено запис від 02.07.2007 за №040769600014. Позовні вимоги обґрунтовані порушенням норм земельного законодавства при укладанні оспорюваного правочину шляхом передання земельної ділянки в платне користування без проведення її нормативної грошової оцінки.

Рішенням господарського суду Харківської області від 11.05.2017 (суддя Калантай М.В.), залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 12.07.2017 (колегія суддів у складі: Гребенюк Н.В. - головуючий суддя, судді: Медуниця О.Є., Пушай В.І.), в позові відмовлено.

Заступник прокурора Харківської області звернувся з касаційною скаргою на ці судові рішення, в якій просить скасувати їх та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги прокурора задовольнити, посилаючись на те що прокурору та позивачу стало відомо про порушення земельного законодавства під час укладання спірного договору лише у 2017 році.

Також прокурор вказує, що до набрання чинності Закону України від 06.09.2012 №5245-VI "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності", яким до чинного законодавства внесені зміни, відповідно до яких з 01.01.2013 розпорядником земель сільськогосподарського призначення державної власності визначено Держземагенство України, розпорядження землями відбувалось відповідно до приписів п.12 Перехідних положень Земельного кодексу України.

В подальшому згідно з п.1 постанови Кабінету Міністрів України від 10.09.2014 №442 "Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади" утворено Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, реорганізувавши Державне агентство земельних ресурсів України шляхом перетворення.

На думку прокурора поза увагою судів залишилось те, що Державне агентство земельних ресурсів України, яке є правонаступником Державного комітету України із земельних ресурсів, не мало повноважень щодо здійснення державного контролю за використанням та охороною земель.

Натомість, згідно положення про Державну інспекцію сільського господарства України, затвердженого Указом Президента України №459/2011 від 13.04.2011, Держінспекція є центральним органом виконавчої влади, забезпечує реалізацію державної політики у сфері нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі.

У подальшому постановою Кабінету Міністрів України №442 від 10.09.2014 ліквідовано Державну інспекцію сільського господарства, функції із здійснення державного нагляду (контролю) в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій та форм власності, родючості ґрунтів покладено на Державну службу з питань геодезії, картографії та кадастру, при цьому не зазначаючи правонаступництва ліквідованого органу.

Відповідно до підпункту 31 пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 14.01.2015 № 15 "Про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру" до основних завдань Держгеокадастру віднесено розпорядження землями державної власності сільськогосподарського призначення в межах, визначених Земельним кодексом України, безпосередньо або через визначені в установленому порядку його територіальні органи.

Разом з тим прокурор вважає, що судами не досліджено і не враховано, що орган державної влади, в інтересах якого прокурором заявлено позов, не є стороною спірного договору.

Сам по собі факт передачі державою позивачу такої правомочності як проведення перевірок, на думку прокурора, не може свідчити про початок перебігу позовної давності, оскільки відповідні обставини можуть бути встановлені з урахуванням конкретних даних про характер вчиненого правопорушення, зв'язку між особою, яка вчинила правопорушення та особою в інтересах якої прокурором заявлено позов та інших даних, на підставі яких можна достеменно встановити дату, з якої слід розраховувати позовну давність.

Учасники судового процесу відповідно до приписів статті 111 4 Господарського процесуального кодексу України належним чином повідомлялися про день, час і місце розгляду касаційної скарги, однак позивач, відповідач-1 не використали наданого законом процесуального права на участь своїх представників у судовому засіданні, що не перешкоджає розгляду касаційної скарги.

Переглянувши у касаційному порядку судові рішення, колегія суддів Вищого господарського суду України, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, виходить з наступного.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, розпорядженням відповідача-1 від 03.08.2006 №216 відповідачу-2 надано дозвіл на виготовлення технічної документації з землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки площею 58,0га на території Кегичівської селищної ради.

Розпорядженням відповідача-1 від 06.03.2007 №103 затверджено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та складання документів, що посвідчують право користування на земельну ділянку площею 59,4679га на території Кегичівської селищної ради на правах оренди відповідачу-2.

Між відповідачем-1, як орендодавцем, та відповідачем-2, як орендарем, 02.07.2007 укладено спірний договір оренди земельної ділянки, який зареєстрований у Харківській регіональній філії ДП "Центр державного земельного кадастру" при Державному комітеті України по земельним ресурсам України, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 02.07.2007 за №040769600014.

На виконання умов зазначеного договору орендодавець надав, а орендар за актом прийому-передачі від 02.07.2007 прийняв у строкове платне користування для ведення товарного сільськогосподарського виробництва земельну ділянку сільськогосподарського призначення загальною площею 59,4629га, у тому числі ріллі 59,4679га на підставі технічної документації із землеустрою і розпорядження №216 від 03.08.2006, яка знаходиться на території Кегичівської селищної ради, із земель запасу, поле №5 ґрунтозахисної сівозміни (пункти 1, 2, 15 договору).

Відповідно до пункту 5 договору нормативна грошова оцінка земельної ділянки відсутня. Договір укладено на 10 років (пункт 8 договору).

Приймаючи оскаржувані рішення та постанову у справі, суди попередніх інстанцій визнали позовні вимоги прокурора обґрунтованими, позаяк вищевказаний договір оренди землі укладений між відповідачами з порушенням положень статті 13 Закону України "Про оцінку земель", статей 15, 21 Закону України "Про оренду землі" за відсутності відповідного рішення про затвердження нормативної грошової оцінки орендованої земельної ділянки. Разом з тим, враховуючи звернення прокурора з даним позовом у лютому 2017 року, суд першої інстанції, який підтримала апеляційна інстанція, відмовив у позові за наслідками спливу позовної давності за заявленими вимогами.

Суд першої інстанції мотивував свій висновок тим, що позовну давність пропущено прокурором, однак апеляційний суд зазначив, що у даному випадку вказаний строк слід обраховувати від дати, коли особі, в інтересах якої прокурором заявлено даний позов, а не прокурору стало чи могло стати відомо про порушення її прав.

Суд касаційної інстанції погоджується із такими висновками суду апеляційної інстанції виходячи із наступного.

Так, визначення початку відліку позовної давності міститься в статті 261 Цивільного кодексу України, зокрема, відповідно до частини 1 цієї статті перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Разом із тим частинами 1, 2, 4 статті 29 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що прокурор бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, порушену за позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду для представництва інтересів громадянина або держави. У разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. Прокурор, який бере участь у справі, несе обов'язки і користується правами сторони, крім права на укладення мирової угоди.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів.

Незважаючи на викладене, суд першої інстанції фактично наділив прокурора статусом самостійного позивача позаяк у спірних правовідносинах саме зазначений прокурором орган набуває статусу позивача.

Між тим, апеляційна інстанція дійшла висновку про те, що про порушення норм земельного законодавства позивач довідався 01.01.2013, тобто з дня його створення як юридичної особи, а тому, звернувшись в інтересах позивача з позовом у лютому 2017 року, було пропущено трирічний строк позовної давності.

Проте повністю погодитись з такими висновками апеляційного суду не можна виходячи із наступного.

Відповідно до статті 21 частини 2 Закону України "Про оренду землі" (у редакції від 19.12.2006, котра діяла з 01.01.2007 і була чинною на час укладення оспорюваної угоди) розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Закону України "Про плату за землю").

Стаття 2 Закону України "Про плату за землю" (редакція від 01.01.2007 чинна на час укладання опорюваного правочину) передбачала, що плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки земель.

Частинами 4-5 статті 5 Закону України "Про оцінку земель" (у редакції від 17.06.2004, котра діяла на час укладання опорюваного договору) унормовано, що грошова оцінка земельних ділянок залежно від призначення та порядку проведення може бути нормативною і експертною. Нормативна грошова оцінка земельних ділянок використовується, зокрема, для визначення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності.

Отже, нормативна грошова оцінка земель є основою для визначення розміру орендної плати для земель державної та комунальної власності.

Однак судами встановлено, що в матеріалах справи відсутні документи на підтвердження затвердження чи проведення нормативної грошової оцінки земельної ділянки переданої в оренду, а у пункті 5 оспорюваного договору визначено, що нормативної грошової оцінки земельної ділянки при передачі її в оренду немає.

Відповідно до інформації Кегичівської районної ради Харківської області від 20.01.2017 №02-18/43, технічна документація з нормативної грошової оцінки земельної ділянки площею 59,4679га (кад.№6323155100:09:002:0075), яку передано в оренду за Договором, не затверджувалася.

Крім того, відповідно до інформації відділу Держгеокадастру у Кегичівському районі Харківської області від 20.01.2017 №10-20.22-0.3-88/2-17 відомості щодо затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земельної ділянки площею 59,4679га (кад.№6323155100:09:002:0075), яку передано в оренду за спірним договором, відсутні.

Оскільки укладення договору оренди землі без проведення нормативної грошової оцінки земельної ділянки, що є обов'язковим у разі визначення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, є порушенням вищевказаних приписів законодавства, суди попередніх інстанцій правомірно визнали, що заявлені прокурором позовні вимоги про визнання оспорюваного правочину недійсним є обґрунтованими в силу положень частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України, якою унормовано, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Так відповідно до частини 1 вказаної статті 203 зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства.

Дана правова позиція узгоджується з висновками Верховного Суду України викладеними, зокрема, у постановах від 01.07.2015 зі справ №3-297гс15 і №3-298гс15, від 08.04.2015 зі справи № 3-41гс15, від 20.05.2015 зі справи № 3-70гс15.

Поряд з цим, судами встановлено, що другим відповідачем під час розгляду справи у суді першої інстанції заявлено про застосування до даних правовідносин наслідків спливу позовної давності.

У Цивільному кодексі України позовну давність визначено як строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ст. 256 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Тобто позовна давність встановлює строки захисту цивільних прав.

При цьому відповідно до частин першої та п'ятої статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Крім того, інститут позовної давності передбачає обставини, які є підставами для зупинення та переривання строку давності, вичерпний перелік яких встановлено статтями 263, 264 Цивільного кодексу України.

Як зазначив Європейський Суд з прав людини у своїх рішеннях від 20.09.2011 у справі ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії", та від 22.10.1996 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства", позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу.

Згідно ж із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Отже вказані рішення Європейського суду з прав людини суд касаційної інстанції застосовує у даній справі як джерело права.

За приписами ч.4 статті 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Отже, коли судом на підставі досліджених у судовому засіданні доказів буде встановлено, що право особи, про захист якого вона просить, порушене, а стороною у спорі до винесення рішення буде заявлено про застосування позовної давності, і буде встановлено, що строк позовної давності пропущено без поважних причин, суд на підставі статті 267 Цивільного кодексу України ухвалює рішення про відмову в задоволенні позову за спливом позовної давності.

Як вже зазначалося, у разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача.

Перебіг позовної давності у справах за позовами, заявленими прокурором в інтересах держави в особі її органів, починається від дня коли про порушене право довідався або міг довідатися саме такий державний орган, а не прокурор, який звернувся з позовом до суду.

Така ж правова позиція наведена, зокрема, в постановах Верховного Суду України від 27.05.2014 у справі №3-23гс14, від 23.12.2014 у справі №3-194гс14, від 23.03.2015 у справі №3-21гс15, від 01.07.2015 у справі №6-178цс15.

Як слідує з матеріалів справи в даному випадку прокурор звернувся до суду в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру в Харківській області.

Статтею 13 Конституції України визначено, що земля, її надра, які знаходяться в межах території України, є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

До 2013 року земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності надавалися в оренду за рішенням районних державних адміністрацій (ст. 122 Земельного кодексу України в редакції до 2013 року).

Згідно з положеннями п. 12 перехідних положень Земельного кодексу України, в редакції що діяла на час прийняття розпоряджень Кегичівською районною державною адміністрацією №216 від 03.08.2006 і №103 від 06.03.2007 та укладання спорюваного договору оренди землі від 02.07.2007, до розмежування земель державної та комунальної власності щодо розпорядження землями (крім земель, переданих у приватну власність, та земель, зазначених у абзаці третьому цього пункту) в межах населених пунктів здійснювали відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

Законом України від 06.09.2012 № 5245-УІ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності" (який набрав чинності 01.01.2013) внесено зміни до Земельного кодексу України відповідно до яких з 01.01.2013 повноваження щодо розпорядження земельними ділянками сільськогосподарського призначення державної власності перейшли до Центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальних органів.

Цей Закон, на який посилається суд апеляційної інстанції, не встановлює і не змінює строку позовної давності, підстав його зупинення або переривання для звернення до суду з відповідним позовом.

Постановою Кабінету Міністрів України від 14.01.2015 № 5 "Про утворення територіальних органів Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру" постановлено утворити як юридичні особи публічного права територіальні органи Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру за переліком згідно з додатком 1. Реорганізувати територіальні органи Державного агентства земельних ресурсів шляхом їх приєднання до відповідних територіальних органів Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру за переліком згідно з додатком 2 (п. 2). Установити, що територіальні органи Державного агентства земельних ресурсів, які реорганізуються, продовжують виконувати свої повноваження до передачі таких повноважень територіальним органам Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру (п. 3).

Згідно розпорядження Кабінету Міністрів України від 31.03.2015 №294-р питання Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру функції та повноваження Державного агентства земельних ресурсів у зв'язку з розформуванням покладено на Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру.

Таким чином, з 01.01.2013 від імені та в інтересах держави України право власності земельними ділянками сільськогосподарського призначення державної власності здійснював центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів та його територіальні органи, а отже, районні державні адміністрації з 2013 року позбавлені таких повноважень.

У даній справі суд апеляційної інстанції виходив з того, що у зв'язку із наведеними положеннями правових актів у позивача виникло право на позов протягом трьох років з дати його створення як юридичної особи (01.01.2013).

Однак наведені судом апеляційної інстанції правові акти не встановлюють і не змінюють строку позовної давності, підстав його зупинення або переривання для звернення до суду з відповідним позовом.

З огляду на викладене висновки апеляційного суду про те, що позовна давність для Головного управління Держгеокадастру у Харківській області почалась з дати його створення як юридичної особи (01.01.2013) визнаються касаційним судом помилковими.

Відповідно до приписів статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Отже, виходячи із наведених положень зазначені судом апеляційної інстанції органи, які є попередниками позивача у здійсненні повноважень власника на землю, не були позбавлені права звернутися до суду з вимогою про захист цивільного права або інтересу у межах строку позовної давності.

Зміна розпорядника землі не може мати наслідком зміни позовної давності, оскільки повноваження державних органів здійснювати на підставі статті 13 Конституції України від імені Українського народу права власника на землю не припинялися, а передавалися від одного органу до іншого.

Слід також зазначити, що оскільки держава зобов'язана забезпечити належне правове регулювання відносин і відповідальна за діяльність її органів, прийняття нормативно-правових актів не повинно ставити під сумнів стабільність цивільного обороту, підтримувати яку мають норми про позовну давність, тому, на відміну від інших учасників цивільних правовідносин, держава несе ризик спливу строку позовної давності на оскарження нею незаконних дій державних органів, зокрема шляхом укладання правочинів з порушенням вимог законодавства.

Відповідної правової позиції дотримується Верховний Суд України, зокрема, у постанові від 11.05.2016 зі справи №910/3723/14.

Оскільки за наслідками розгляду даного спору судами достеменно встановлено, що спірний правочин укладено між Кегичівською районною державною адміністрацією, як орендодавцем, та TOB "Кегичівський агрошляхбуд", як орендарем, 02.07.2007 з порушенням вимог земельного законодавства, то саме з цієї дати для особи, яка уповноважена здійснювати права власника спірної земельної ділянки (районної державної адміністрації до 01.01.2013 і центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів та його територіальних органів після цієї дати) розпочався перебіг позовної давності для позовних вимог про визнання цього правочину недійсним.

Позаяк даний позов заявлено у лютому 2017 року і судами не встановлено поважних причин пропуску позивачем позовної давності за заявленими вимогами, постанова у справі про відмову у позові за наслідками спливу трирічної позовної давності підлягає залишенню без змін з підстав, викладених у цій постанові суду касаційної інстанції.

Керуючись ст.ст. 111 5 , 111 7 , 111 9 п.1, 111 11 Господарського процесуального кодексу України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу заступника прокурора Харківської області залишити без задоволення, а постанову Харківського апеляційного господарського суду від 12.07.2017 у справі Господарського суду Харківської області №922/688/17, залишити без змін.

Головуючий суддя Г.М. Мачульський

Судді Г.П. Коробенко

Г.А. Кравчук