Ухвала

від 03.11.2017 по справі 3/74-752

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

УХВАЛА

03 листопада 2017 року Справа № 3/74-752

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого - суддіГрека Б.М., - (доповідача у справі), суддів :Вовка І.В., Студенця В.І. перевіривши матеріали касаційної скаргиМіністерства культури України на постановуЛьвівського апеляційного господарського суду від 24.12.2007 у справі№3/74-752 господарського судуТернопільської області за позовомКременецького обласного гуманітарно-педагогічного інституту ім. Т. Шевченка до 1)Кременецької міської ради, 2)Кременецького бюро технічної інвентаризації треті особи 1)Тернопільська обласна рада, 2)Кременецько-Почаївське ДІАЗ, 3)Регіональне відділення Фонду державного майна України провизнання права власності на нежитлові приміщення,

ВСТАНОВИВ:

Міністерство культури України звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 24.12.2007 та рішення господарського суду Тернопільської області від 31.05.2007 у справі № 3/74-752.

Вищий господарський суд України дійшов висновку про необхідність повернення касаційної скарги з огляду на наступне.

Так, ч. 1 ст. 50 ГПК України встановлено, що процесуальні дії вчиняються у строки, встановлені цим Кодексом.

Відповідно до ст. 110 ГПК України касаційна скарга може бути подана протягом двадцяти днів з дня набрання рішенням місцевого господарського суду чи постановою апеляційного господарського суду законної сили.

У даному разі оскаржувана постанова апеляційної інстанції згідно з частиною третьою ст. 105 ГПК України набрала законної сили з дня її прийняття (тобто, з 24.12.2007).

Згідно з приписами частини третьої статті 105, статей 51, 110 ГПК України останнім днем для подання касаційної скарги в даному випадку було 25.01.2008.

Міністерством культури України касаційну скаргу було надіслано 31.08.2017 (згідно відбитку штемпеля на поштовому конверті) та зареєстровано Львівським апеляційним господарським судом 05.09.2017 (вх. № 01-07/1149/17), тобто з пропуском встановленого строку для її подання більше ніж на 9 років.

Як вбачається з клопотання про поновлення строку, скаржником в обґрунтування поважності пропуску строку на оскарження постанови Львівського апеляційного господарського суду від 24.12.2007 вказується на ту обставину, що Міністерству культури України про існування оскаржуваної постанови не було відомо, так як його не було залучено стороною по справі, а постанова Львівського апеляційного господарського суду від 24.12.2007 порушує його права та обов'язки.

Крім того, скаржник стверджує, що йому стало відомо про оскаржувану постанову з рішення господарського суду міста Києва від 06.04.2017 та постанови Київського апеляційного господарського суду від 25.07.2017 у справі №910/1955/16.

Проте Міністерство культури України навіть після того, як йому стало відомо (06.04.2017) про існування постанови Львівського апеляційного господарського суду від 24.12.2007, звернувся до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою лише (31.08.2017), тобто зі спливом більше ніж чотирьох місяців.

Відповідно до ст. 53 ГПК України господарський суд за заявою сторони, прокурора чи з своєї ініціативи може визнати причину пропуску встановленого законом процесуального строку поважною і відновити пропущений строк, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Отже, у кожному випадку суд з урахуванням конкретних обставин пропуску строку оцінює доводи, що наведені в обґрунтування клопотання про його відновлення, та робить висновок щодо поважності чи неповажності причин пропуску строку. Клопотання чи заява про відновлення процесуального строку повинна містити роз'яснення причин пропуску і підстави, з яких заявник вважає ці причини поважними. В клопотанні чи заяві повинні бути докази того, що здійснити відповідні процесуальні дії у визначений строк у заявника не було можливості.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Пунктом першим статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантовано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.

Порушення пункту першого статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод констатував Європейський суд з прав людини у справі "Устименко проти України".

Зокрема, Високий Суд вказав, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності , яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення , згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов'язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (рішення у справі "Рябих проти Росії" (Ryabykh v. Russia), заява № 52854/99, пп. 51 і 52, ECHR 2003-X) (п. 46 рішення).

Суд постановив, що якщо звичайний строк оскарження поновлюється зі спливом значного періоду часу, таке рішення може порушити принцип правової визначеності. Хоча саме національним судам, перш за все, належить виносити рішення про поновлення строку оскарження, їх свобода розсуду не є необмеженою. Суди повинні обґрунтовувати відповідне рішення. У кожному випадку національні суди повинні встановити, чи виправдовують причини поновлення строку оскарження втручання у принцип res judicata, особливо коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів стосовно часу або підстав для поновлення строків (див. рішення у справі "Пономарьов проти України" (Ponomaryov v. Ukraine), заява № 3236/03, п. 41, від 3 квітня 2008 року) (п. 47 рішення).

Норми ГПК України, встановлюючи строки для подачі скарг, тим самим визначають баланс між принципом правової визначеності, забезпечуючи право на справедливі строки судового розгляду.

Наведені скаржником причини пропуску строку на касаційне оскарження не свідчать про відсутність об'єктивної можливості для оскарження у інший (адекватний) строк. Тому у задоволенні клопотання про відновлення строку слід відмовити.

Скаржник, стверджуючи про необізнаність з текстами судових рішень та з правовою позицією судів, не додав жодних належних доказів того, що у нього не було можливості ознайомитися зі змістом прийнятих у справі судових рішень в єдиному державному реєстрі судових рішень, повні тексти яких оприлюднені 31.01.2008 та 28.05.2009.

Відтак Вищий господарський суд України не визнає виправданими посилання касатора на необізнаність щодо результатів розгляду даної справи протягом тривалого часу та виходить з того, що немотивоване поновлення строку на касаційне оскарження у даній справі призведе до порушення принципу правової визначеності.

Враховуючи викладене та керуючись п. 5 ч. 1 ст. 111 3 ГПК України, Вищий господарський суд України,

У Х В А Л И В :

Відхилити клопотання Міністерства культури України про відновлення пропущеного процесуального строку для подання касаційної скарги.

Касаційну скаргу Міністерства культури України на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 24.12.2007 у справі №3/74-752 повернути скаржнику.

Головуючий - суддя Б. М. Грек

Судді І. В. Вовк

В. І. Студенець