Постанова

від 31.10.2017 по справі 910/7419/17

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"31" жовтня 2017 р. Справа № 910/7419/17

Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії :

головуючого судді М.І. Хабіб

суддів О.В. Зварич

ОСОБА_1

за участю секретаря судового засідання Карнидал Л.Ю.

та представників сторін:

позивача - не з'явився,

відповідача- Дзундза О.В.( довіреність б/н від 02.06.2017),

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Ескає» , вих. №07/08-2017 від 07.08.2017 (вх.№01-05/3912/17 від 15.08.2017)

на рішення Господарського суду Львівської області від 18.07.2017

у справі №910/7419/17

за позовом : Товариства з обмеженою відповідальністю «Ескає» , м. Київ

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «ПМС» , м. Яворів Львівської області

про визнання недійсною додаткової угоди №2/02/2014 від 01.02.2014

ВСТАНОВИВ:

У травні 2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю Ескає ( скорочена назва ТОВ С.К.Є. ) звернулося до Господарського суду м.Києва з позовом до ТОВ ПМС про визнання недійсною додаткової угоди №2/02/2014 від 01.02.2014 до договору поставки №4/2013 від 14.01.2013.

Позовні вимоги обгрунтовані тим, що позивачем та відповідачем був укладений договір поставки №4/2013 від 14.01.2013, за умовами якого відповідач зобов'язаний поставити позивачу товар на загальну суму 1 000 000,00грн. В подальшому сторони уклали додаткову угоду №2/02/2014 від 01.02.2014 до договору поставки, якою збільшили загальну суму договору до 4 500 000,00грн. Позивач вказує, що згідно з п.п.13.1.20 п. 13.1 розділу 13 статуту ТОВ С.К.Є. директор товариства не вправі без попереднього рішення загальних зборів товариства підписувати договори, сума яких перевищує 20 000,00грн. Посилаючись на ст. ст. 92, 203,215, 238 ЦК України, позивач просив визнати додаткову угоду недійсною, оскільки директор позивача не мав відповідних повноважень на укладення такої угоди.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 12.05.2017 у справі №910/7419/17 на підставі ст.ст. 15, 17 ГПК України вказану позовну заяву ТОВ С.К.Є. з додатками, зареєстровану за №910/7419/17, направлено за підсудністю до Господарського суду Львівської області.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 25.05.2017 у справі №910/7419/17 позовну заяву прийнято до розгляду.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 18.07.2017 у справі №910/7419/17 (суддя Ділай У.І.) відмовлено у задоволенні позову.

Рішення суду мотивоване ст.ст. 16, 203, 215, 241 ЦК України, правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 06.04.2016 у справі №922/796/15.

При відмові у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що доводи позивача про перевищення директором повноважень при укладенні додаткової угоди не підтверджені доказами та спростовуються матеріалами справи, а також з того, що оспорювана додаткова угода прийнята позивачем до виконання та значною мірою виконана. Відтак суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для визнання додаткової угоди недійсною.

Позивач не погодився з рішенням суду першої інстанції, оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає рішення таким, яке прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задоволити. Скаржник вважає помилковим висновок суду про наявність у директора повноважень на укладення додаткової угоди та зазначає, що пунктом 13.1.20 статуту товариства встановлено, що до компетенції зборів учасників товариства відноситься вирішення питання затвердження договорів (угод), укладених на суму, що перевищує 20 000,00грн. Вказує, що статут ТОВ С.К.Є. зареєстрований належним чином в органах державної реєстрації, однак з незалежних від нього причин обмеження щодо укладення директором товариства договорів на суму 20 000,00грн не внесено до ЄДРПОУ. Зазначає, що суд не дослідив оригінал статуту позивача та відмовив у задоволенні усного клопотання представника позивача про відкладення розгляду справи з метою надання оригіналів статуту, договору поставки №4/2013 від 14.01.2013 та спірної додаткової угоди №2/02/2014 від 01.02.2014. Відтак стверджує, що рішення суду грунтується лише на припущеннях.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач заперечує доводи скаржника, просить залишити оскаржуване рішення суду першої інстанції без змін, апеляційну скаргу без задоволення.

Апеляційну скаргу прийнято до провадження ухвалою від 18.08.2017, розгляд справи призначено на 05.09.2017.

Судове засідання 05.09.2017 не відбулося у зв'язку з перебуванням члена колегії судді Скрипчук О.С. у відпустці.

Ухвалою від 11.09.2017 розгляд справи призначено на 17.10.2017.

Ухвалою від 17.10.2017 продовжено на 15 днів строк розгляду апеляційної скарги, розгляд справи відкладено на 31.10.2017.

В судове засідання 31.10.2017 скаржник не забезпечив явки свого представника. Представник позивача в судове засідання з'явився, доводи скаржника заперечив, просив залишити рішення суду першої інстанції без змін, апеляційну скаргу без задоволення.

Розглянувши апеляційну скаргу, матеріали справи, Львівський апеляційний господарський суд встановив наступне.

14.01.2013 ТОВ ПМС (постачальник) та ТОВ ЕСКАЄ (покупець) уклали договір поставки № 4/2013, за умовами якого постачальник зобов'язується поставляти і передавати у власність покупцю ненасичені поліефірні смоли, гелькаути та додатки до них (далі-товар), а покупець зобов'язується оплатити товар у порядку і на умовах, передбачених договором. Перелік, кількість та ціна товару,що відпускається покупцю, зазначається постачальником у видаткових накладних. Товар вважається переданим постачальником і прийнятим покупцем за кількістю та якістю згідно з підписаними сторонами накладними. Платежі за товар здійснюються покупцем упродовж 10-ти календарних днів з дня отримання товару( пункти 1.1, 2.2,4.2, 5.1 договору).

Згідно з п.1.2 загальна сума договору становить 1 000 000,00 грн.

01.02.2014 сторони уклали додаткову угоду №2/02/2014 до вказаного договору, якою встановили загальну суму договору - 4 500 000,00грн.

Додаткова угода підписана зі сторони ТОВ ПМС генеральним директором товариства ОСОБА_2, а зі сторони ТОВ С.К.Є. - директором ОСОБА_3, їх підписи скріплені печатками сторін.

Відповідно до статуту ТОВ С.К.Є. , затвердженого зборами учасників товариства згідно з протоколом №6 від 19.10.2009, зареєстрованого 23.12.2009( а.с.17-24), органами товариства є збори учасників товариства, директор і ревізійна комісія. Посадовими особами є директор, його заступники та головний бухгалтер(розділ 11).

Згідно з п.16.5 розділу 16 статуту директор без доручення діє від імені товариства, в тому числі, укладає договори та інші угоди, колективний договір, з урахуванням обмежень, встановлених статутом.

За приписами п.13.1 розділу 13 статуту до компетенції зборів учасників товариства відноситься, зокрема, вирішення питання затвердження договорів (угод), укладених на суму, що перевищує 20 000,00грн(пп.13.1.20).

Збори учасників своїм рішення правомочні передавати на вирішення виконавчого органу товариства будь-які питання, крім тих, що передбачені підпунктами 13.1.1, 13.1.2,13.1.3, 13.1.6, 13.1.7, 13.1.10, 13.1.12, 13.1.15 пункту 13.1.

Згідно з витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань ТОВ С.К.Є. , сформованого станом на 01.02.2014, керівником товариства є ОСОБА_4 Відомості про наявність обмежень щодо представництва від імені юридичної особи відсутні.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов договору поставки відповідач поставляв позивачу товар, а позивач приймав та оплачував його.

Факт поставки товару відповідачем на підставі договору поставки від 14.01.2013 № 4/2013, в редакції додаткової угоди від 01.02.2014 №2/02/2014, та прийняття товару позивачем підтверджується наданими суду видатковими накладними за період з 23.12.2015 по 12.07.2016 ( 21 накладна) на загальну суму 771 771,86грн, які підписані двома сторонами та скріплені їх печатками ( а.с. 51-71).

Крім того, актами звірки розрахунків підтверджено поставку товару позивачу та підтверджено здійснення позивачем часткової оплати за товар.

Так, згідно з актом звірки розрахунків за період з 01.01.2014 по 30.11.2014, підписаним двома сторонами та скріпленими їх печатками, заборгованість позивача за поставлений йому товар станом на 01.01.2014 становила 310 640,02грн; поставлено товару за цей період на суму 677 690,54грн, сплачено за цей період за товар 578 275,67грн, заборгованість станом на 30.11.2014 становила 410 054,89 (310 640,02 +677 690,54 - 578 275,67) грн (а.с. 48).

Згідно з актом звірки розрахунків за період з 01.08.2015 по 24.12.2015, підписаним двома сторонами та скріпленими їх печатками, заборгованість позивача за поставлений йому товар станом на 01.08.2015 становила 623 447,45грн; поставлено товару за цей період на суму 1 283 008,46грн, сплачено за цей період за товар 1 171 281,86грн, заборгованість станом на 24.12.2015 становила 735 174,05 (623 447,45 +1 283 008,46 - 1 171 281,86) грн ( а.с. 50).

Згідно з актом звірки розрахунків за період з 01.01.2016 по 15.08.2016, підписаним двома сторонами та скріпленими їх печатками, заборгованість позивача за поставлений йому товар станом на 01.01.2016 становила 670 128,05грн; поставлено товару за цей період на суму 683 085,86грн, сплачено за цей період за товар 506 672,13грн, заборгованість станом на 15.08.2016 становить 846 541,78 (670 128,05 +683 085,86 - 506 672,13) грн ( а.с. 49).

Дослідивши обставини справи, доводи сторін, заслухавши пояснення представника відповідача, Львівський апеляційний господарський суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.

Підставою недійсності правочину згідно з частиною першою статті 215 ЦК України є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до частини третьої статті 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Частинами першою - третьою статті 203 ЦК України визначено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Підставою недійсності додаткової угоди №2/02/2014 від 01.02.2014 до договору поставки №4/2013 від 14.01.2013 позивач вказував те, що цією угодою змінено суму договору поставки з 1 000 000,00грн на на 4 500 000,00грнн, в той час як згідно з п.п.13.1.20 п. 13.1 розділу 13 статуту ТОВ С.К.Є. директор товариства не вправі без попереднього рішення загальних зборів товариства підписувати договори, сума яких перевищує 20 000,00грн.

Цивільну дієздатність юридичної особи встановлено статтею 92 ЦК України, згідно з частиною першою якої юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону; порядок створення органів юридичної особи встановлюється установчими документами та законом.

Частиною 3 вказаної статті встановлено, що орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, статутом товариства не передбачено, що для укладення директором договору на суму, що перевищує 20 000,00грн, необхідне попереднє рішення загальних зборів. За приписами п.п.13.1.20 п. 13.1 розділу 13 статуту до компетенції зборів учасників товариства відноситься вирішення питання затвердження договорів (угод), укладених на суму, що перевищує 20 000,00грн. Тобто, збори не надають попередньої згоди на укладення директором договорів на суму, що перевищує 20 000,00грн, а вирішують питання затвердження таких договорів, укладених директором.

Отже, доводи позивача про те, що директор не вправі без попереднього рішення загальних зборів товариства підписувати договори, сума яких перевищує 20 000,00грн, суперечить фактичним обставинам справи, оскільки згідно з положеннями статуту позивача такий договір після його укладення підлягає наступному затвердженню (схваленню) загальними зборами учасників товариства.

У позовній заяві та в апеляційній скарзі позивач не вказує чи був затверджений загальними зборами договір поставки №4/2013 від 14.01.2013, сума якого (1 000 000,00грн) також перевищує 20 000,00грн, як і не вказує про затвердження чи не затвердження загальними зборами додаткової угоди №2/02/2014 від 01.02.2014. Доказів їх затвердження чи не затвердження загальними зборами товариства суду не надано.

Поряд з тим, судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи,що на виконання договору поставки від 14.01.2013 № 4/2013, в редакції додаткової угоди від 01.02.2014 №2/02/2014, відповідач поставив товар позивачу, а позивач його прийняв та значною мірою оплатив. Даних фактів позивач не заперечує і не спростовує.

За приписами ст.241 ЦК України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.

Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину.

Як роз'яснено у постанові пленуму Вищого господарського суду України від 29 травня 2013 року № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними", наступне схвалення юридичною особою правочину, вчиненого від її імені представником, з перевищенням повноважень, унеможливлює визнання такого правочину недійсним (стаття 241 ЦК України). Настання передбачених цією статтею наслідків ставиться в залежність від того, чи було в подальшому схвалено правочин особою, від імені якої його вчинено; тому господарський суд повинен у розгляді відповідної справи з'ясовувати пов'язані з цим обставини. Доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення уповноваженого органу (посадової особи) такої юридичної особи до другої сторони правочину чи до її представника (лист, телефонограма, телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення зазначеним органом (посадовою особою) дій, які свідчать про схвалення правочину (прийняття його виконання, здійснення платежу другій стороні, підписання товаророзпорядчих документів і т. ін.). Якщо спірний договір не тільки прийнято до виконання, але і значною мірою виконано, то відсутність у представника повноважень на укладення від імені товариства такого договору не є підставою для визнання його недійсним.

Такі ж висновки викладені Верховном Судом України у постанові від 6 квітня 2016 року у справі № 922/796/15, винесеній за наслідками перегляду постанови касаційного суду з підстав неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права.

На підставі викладеного апеляційний суд відхиляє як необгрунтовані доводи скаржника, погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність правових підстав для визнання недійсною додаткової угоди та вважає, що суд вірно застосував норми матеріального права та правомірно і обгрунтовано відмовив у задоволенні позову.

Не можуть братися до уваги доводи скаржника про порушення судом норм процесуального права, а саме: незадоволення судом його клопотання про відкладення розгляду справи та ненадання йому можливості подати оригінали статуту, договору поставки та додаткової угоди та недослідження цих оригіналів судом, оскільки суд неодноразово відклав розгляд справи (ухвалою від 15.06.2016 розгляд справи відкладено на 04.07.2017 у зв'язку з неявкою представника позивача, ухвалою від 04.07.2017 розгляд справи відкладено на 18.07.2017 за клопотанням позивача). Крім того, при поданні позовної заяви позивач надав суду належним чином засвідчені ним же копії статуту товариства, договору поставки та додаткової угоди, які досліджені судом першої інстанції, що відповідає вимогам ст.ст.34, 36 ГПК України щодо належності і допустимості письмових доказів.

Інші доводи скаржника відхиляються як такі,що не спростовують висновків, покладених в основу оскаржуваного рішення.

Відповідно до ст.32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

В силу вимог ст.ст.33,34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно з ч.2 ст.101 ГПК України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

На підставі викладеного колегія суддів дійшла висновку, що скаржником не доведено, доказів не подано наявності підстав, передбачених ст. 104 ГПК України, для скасування рішення та для задоволення апеляційної скарги.

Судовий збір, сплачений скаржником при поданні апеляційної скарги, покладається на скаржника.

Керуючись ст.ст. 43, 49, 91, 99, 101, 103, 105 ГПК України, Львівський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення Господарського суду Львівської області від 18.07.2017 у справі №910/7419/17 залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення.

2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

3. Справу повернути до місцевого господарського суду.

Постанова підписана 06.11.2017.

Головуючий суддя М.І. Хабіб

Суддя О.В. Зварич

Суддя О.С. Скрипчук