Ухвала

від 02.11.2017 по справі 569/16294/16-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 листопада 2017 року м. Рівне

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Рівненської області в складі :

головуючого судді Григоренка М.П.,

суддів : Боймиструка С.В., Ковальчук Н.М.,

секретар судового засідання Шептицька С.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 26 червня 2017 року в справі за позовом ОСОБА_2, третя особа на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 про усунення перешкод у користуванні майном,

В С Т А Н О В И Л А :

09 грудня 2016 року ОСОБА_2 звернулася в Рівненський міський суд із позовною заявою, в якій вказала, що їй та третій особі на стороні позивача ОСОБА_1 на праві спільної часткової приватної власності належить квартира АДРЕСА_1 та земельна ділянка за цією ж адресою, площею 0,027 га, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) кадастровий № НОМЕР_1.

Ухвалою Рівненського міського суду від 20 лютого 2008 року у справі №2-85/08 було визнано мирову угоду між власниками квартир у будинку АДРЕСА_2 про виділення частин земельної ділянки, відведеної для обслуговування відповідного будинку, згідно варіанту № 1 висновку № 50 судової будівельно-технічної експертизи від 31 березня 2006 року. 22 липня 2008 року на підставі заяв громадян, з урахуванням ухваленого судом рішення, рішенням Рівненської міської ради №1727, передано позивачу та третій особі ОСОБА_1 у приватну власність земельну ділянку площею 270 кв.м. Відповідно до схематичного

Провадження № 22-ц/787/ 1372 /2017 Головуючий у 1 інстанції : Першко О.О. Доповідач : Григоренко М.П.

плану земельної ділянки, квартира №3 у житловому будинку АДРЕСА_2, розміщена в межах цієї земельної ділянки. Згідно плану цієї квартири, під приміщенням кухні, знаходиться належний позивачу та ОСОБА_1 погріб. Однак, починаючи з дня визнання судом мирової угоди, відповідачі продовжують користуватись погребом, що знаходиться під приміщенням кухні та на земельній ділянці, які належать позивачу та третій особі. Таке користування порушує права власників квартири та земельної ділянки. Протягом тривалого часу, на неодноразові звернення позивача та третьої особи щодо усунення перешкод у користуванні майном відповідачі не реагують, жодних дій на усунення порушень не вчиняють, а тому ОСОБА_2 просила суд зобов'язати відповідачів звільнити приміщення погребу під квартирою АДРЕСА_1 та земельну ділянку площею 0,027 га, кадастровий НОМЕР_2, що у АДРЕСА_1 від речей (майна) відповідачів, демонтувати й закласти цегляною кладкою дверний проріз у стіні фундаменту під приміщенням кухні, а також демонтувати тамбур прибудований до стіни приміщення цієї ж кухні.

Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 26 червня 2017 року позов ОСОБА_2 задоволено частково.

Зобов'язано ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_6 звільнити земельну ділянку площею 0,027 га, кадастровий НОМЕР_2, що у АДРЕСА_1 від власний речей (майна).

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_6 на користь ОСОБА_2 судові витрати в сумі 551,20 грн.

Не погодившись із оскаржуваним рішенням в частині залишенння без задоволення решти позовних вимог, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій вказує, що суд першої інстанції, визначивши приміщення погрібу, як спірне майно, вийшов за межі заявлених позовних вимог чим порушив принцип диспозитивності визначений ст. 11 ЦПК України, оскільки цей погріб є складовою частиною її квартири, оскільки безпосередньо знаходиться під її кухнею і він не відноситься до допоміжних приміщень усього будинку.

Приймаючи до уваги неправильно встановлені судом правовідносини щодо предмета спору про право на майно, а не про усунення перешкод у його користуванні, суд фактично встановив для позивача обов'язок довести право власності на невід'ємну частину об'єкта права власності позивача, яка не підлягає відповідно до закону окремій державній реєстрації.

Погріб, що знаходиться в будівельному об'ємі їхньої з позивачкою квартири є приналежним до цієї квартири, так само як і прибудова, тамбур чи вхідний ганок.

Не підлягають державній реєстрації речові права та їх обтяження окремо на споруди, що є приналежністю головної речі, або складовою частиною речі.

Суд не прийняв до уваги доводи представника позивача, що відомості про цю частину квартири є вже внесені у реєстр опису об'єкта нерухомого майна .

Погріб не потребує окремої державної реєстрації, а відтак висновок суду, що позивачка не набула та не довела право власності на погріб є протиправним. Такий висновок суперечить фактичним обставинам справи, а саме набутому і зареєстрованому у встановленому законом порядку ним та позивачкою права власності на квартиру й землю.

Оскаржуване рішення суду порушує його з позивачкою право власності на невід'ємні частини їхнього майна.

Із цих підстав просить змінити оскаржуване рішення суду, зобов'язавши ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_6 звільнити з погреба під квартирою АДРЕСА_1 усі належні їм речі (майно), в решті рішення суду залишити без змін, здійснити розподіл судових витрат.

В ході апеляційного розгляду справи представник ОСОБА_2 ОСОБА_1 підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити.

Представники відповідачів - ОСОБА_7, ОСОБА_8 просили відхилити апеляційну скаргу, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Заслухавши доповідача, пояснення сторін, перевіривши доводи апеляційної скарги та вивчивши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає відхиленню.

Залишаючи без задоволення позовні вимоги ОСОБА_2 в частині зобов'язання відповідачів звільнити приміщення погребу під квартирою АДРЕСА_1 від їх речей (майна), суд першої інстанції виходив із того, що жодних правовстановлюючих документів на спірне майно позивачем не надано. Позивач не довела, що є власником спірного приміщення і на нього оформлене право власності.

Технічний паспорт не є правовстановлюючим документом (а.с.39-42), а лише відображає технічну характеристику будівлі на момент обстеження, вимоги позивача фактично ґрунтуються на порушенні її права власності щодо вищезазначеного спірного майна, що має виникнути в майбутньому.

Щодо зобов язання відповідачів демонтувати двері й закласти цегляною кладкою дверний проріз у стіні фундаменту під приміщенням кухні квартири №3 у АДРЕСА_1, а також демонтувати тамбур прибудований до стіни приміщення кухні квартири №3 у АДРЕСА_1, суд першої інстанції вказав, що стороною позивача не надано відповідних доказів, які б свідчили про те, що саме відповідачі здійснили відповідні будівельні роботи з даного приводу.

Колегія суддів погоджується із даними висновками суду першої інстанції, оскільки вони відповідають фактичним обставинам справи, наявним у справі доказам та ґрунтується на законі.

Доводи апеляційної скарги також не спростовують правильність висновків оскаржуваного рішення, оскільки ці доводи зводяться до посилання на ті ж самі обставини та наведення обґрунтувань заявлених вимог, які вказані у позовній заяві позивача, яким суд першої інстанції надав належну оцінку в оскаржуваному рішенні і колегія суддів повністю погоджується із цією оцінкою та прийнятим рішенням у даній цивільній справі.

Звертаючись до суду із своїм позовом ОСОБА_2 ставила питання про усунення перешкод, шляхом зобов язання відповідачів звільнити погріб від своїх речей.

Але, по справі однозначно встановлено, що відповідачі користувались спірним приміщенням ще до винесення Рівненським міским судом ухвали про визнання мирової угоди щодо розподілу земельної ділянки між власниками квартир житлового будинку АДРЕСА_1 та оформлення позивачем ОСОБА_2 та третьою особою ОСОБА_1 права власності на свою частину земельної ділянки.

В матерілах справи відсутні будь-які дані, які б свідчили про те, що при укладенні мирової угоди щодо користування земельною ділянкою, власники квартир житлового будинку АДРЕСА_1 одночасно вирішили між собою і питання користування допоміжними приміщеннями, в тому числі і спірним погрібом, а тому, на переконання колегії суддів, позивачу спочатку нележить довести своє право на користування спірним погрібом, а потім вже ставити питання про усунення перешкод щодо користування ним. Тим більше, що чинним законодавством України не виключається можливість користування особою тим чи іншим майном, що знаходиться на чужій земельній ділянці (розділ ІІ книги третя ЦК України).

Внесення змін до Державного реєстру щодо опису складових приміщень квартири АДРЕСА_1 яке відбулось за ініциативою сторони позивача вже в ході судового розгляду даної цивільної справи, на переконання колегії суддів, також жодним чином ще не свідчить про безпідставність користування відповідачами спірним погрібом.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції були правильно, всебічно і повно встановлені обставини справи, характер правовідносин, які виникли між сторонами та застосовано правові норми, які підлягали застосуванню при вирішенні даного спору, в зв'язку із чим рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 26 червня 2017 року підлягає залишенню без змін, як ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313-314, 315 ЦПК України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 26 червня 2017 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення.

Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають право оскаржити ухвалу апеляційного суду та рішення суду першої інстанції до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили ухвали апеляційної інстанції.

Головуючий М.П. Григоренко

Судді : С.В. Боймиструк

Н.М. Ковальчук