Постанова

від 18.07.2018 по справі 569/16294/16-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

18 липня 2018 року

м. Київ

справа № 569/16294/16-ц

провадження № 61-7392св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Стрільчука В. А. (суддя-доповідач),

суддів: Карпенко С. О., Кузнєцова В. О., Погрібного С. О., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5,

третя особа - ОСОБА_6,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 26 червня 2017 року у складі судді Першко О. О. та ухвалу Апеляційного суду Рівненської області від 02 листопада 2017 рокуу складі колегії суддів: Григоренка М. П., Боймиструка С. В., Ковальчук Н. М.,

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_2 ОСОБА_7, ОСОБА_2 ОСОБА_8, ОСОБА_5, третя особа - ОСОБА_6, про усунення перешкод у користуванні майном, посилаючись на те, що їй та ОСОБА_6 на праві спільної часткової власності належить квартира АДРЕСА_1. Ухвалою Рівненського міського суду Рівненської області від 20 лютого 2008 року у справі № 2-85/08 було затверджено мирову угоду між власниками квартир про виділення частин земельної ділянки, відведеної для обслуговування вищевказаного будинку. Рішенням Рівненської міської ради від 22 липня 2008 року № 1727 їй та третій особі було передано у приватну власність земельну ділянку площею 270 кв. м для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд. Згідно із схематичним планом земельної ділянки її квартира розміщена в межах цієї ділянки, а згідно з планом квартири - під приміщенням кухні знаходиться належний їй та ОСОБА_6 погріб. Однак після затвердження судом мирової угоди відповідачі і надалі продовжують користуватися погребом, що порушує її права як власника. На неодноразові звернення про усунення перешкод у користуванні майном відповідачі не реагують, жодних дій не вчиняють. Враховуючи викладене, з урахуванням уточнених позовних вимог, позивач просила зобов'язати відповідачів звільнити приміщення погребу під квартирою № 3 та земельну ділянку площею 0,027 га, що знаходяться по АДРЕСА_1 від речей (майна), демонтувати й закласти цегляною кладкою дверний проріз у стіні фундамента під приміщенням кухні, а також демонтувати тамбур, прибудований до стіни приміщення цієї ж кухні.

Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 26 червня 2017 року позов задоволено частково. Зобов'язано ОСОБА_2, ОСОБА_2 ОСОБА_7, ОСОБА_2 ОСОБА_8, ОСОБА_5 звільнити земельну ділянку площею 0,027 га, кадастровий № НОМЕР_1, що по АДРЕСА_1 від власний речей (майна). В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_2, ОСОБА_2 ОСОБА_7, ОСОБА_2 ОСОБА_8, ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 судові витрати в сумі 551 грн 20 коп.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відповідачі самовільно зайняли частину належної позивачу та третій особі земельної ділянки під погріб, зберігаючи при цьому там свої речі. Тому позовні вимоги в частині усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом зобов'язання відповідачів звільнити її підлягають задоволенню. Відмовляючи у задоволенні решти позовних вимог, суд виходив з того, що позивач не довела належності їй спірного погребу. Також нею не надано будь-яких доказів того, що саме відповідачі збудували тамбур та встановили вхідні двері у стіні фундамента під приміщенням кухні її квартири.

Ухвалою Апеляційного суду Рівненської області від 02 листопада 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_6 відхилено. Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 26 червня 2017 року залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення норм матеріального та процесуального права.

У листопаді 2017 року ОСОБА_1 подаладо Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 26 червня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Рівненської області від 02 листопада 2017 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог про зобов'язання відповідачів звільнити приміщення погребу під квартирою, та ухвалити у цій частині нове рішення, яким задовольнити позов.

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що спірний погріб є приналежністю квартири як головної речі і не є самостійною нерухомою річчю, у зв'язку з чим право власності на таку споруду як на окремий об'єкт визнаватися не може. Тому висновок судів попередніх інстанцій про те, що вона не набула права власності на погріб, є необґрунтованим, оскільки таке право перейшло до неї одночасно із набуттям у власність квартири як головної речі.

Станом на час розгляду справи у Верховному Суді відзивів на касаційну скаргу не надійшло.

Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Судові рішення судів попередніх інстанцій оскаржуються в частині відмови у задоволенні позову про зобов'язання звільнити приміщення погребу, а тому переглядається в касаційному порядку лише в цій частині.

Відповідно до частини першої статті 319 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно з частиною першою статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

За змістом частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Аналіз наведених норм цивільного законодавства України дає підстави для висновку про те, що у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема, з позовом про усунення перешкод у користуванні власністю.

Судами встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_6 на праві спільної часткової власності належить квартира АДРЕСА_1.

Відповідачам ОСОБА_2, ОСОБА_2 ОСОБА_7, ОСОБА_2 ОСОБА_8, ОСОБА_5 на праві спільної сумісної власності належить квартира НОМЕР_2 у вказаному будинку.

Ухвалою Рівненського міського суду Рівненської області від 20 лютого 2008 року у справі № 2-85/08 затверджено мирову угоду, за якою, враховуючи розташування квартир в будинку АДРЕСА_1 виділено власникам квартири НОМЕР_3 частину земельної ділянки площею 270 кв. м для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка).

Рішенням Рівненської міської ради від 22 липня 2008 року № 1727 Про передачу земельних ділянок у власність, затвердження проектів землеустрою, внесення змін до рішень Рівненської міської ради, скасування їх окремих пунктів ОСОБА_9, ОСОБА_6, ОСОБА_1 передано в спільну сумісну власність земельну ділянку площею 270 кв.м для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд.

Державним актом на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_4 підтверджується, що ОСОБА_6 та ОСОБА_1 на підставі договору дарування земельної ділянки від 15 липня 2011 року № 474 є співвласниками земельної ділянки площею 0,0270 га по АДРЕСА_1

Згідно з технічним паспортом на квартиру АДРЕСА_1, виготовленим 05 липня 2011 року Комунальним підприємством Рівненське міське бюро технічної інвентаризації , до складу будівель та споруд входять: квартира площею 48,3 кв. м; прибудова (а) площею 15,7 кв. м; погріб (П г/а) площею 8,6 кв. м; тамбур (а1) площею 4,5 кв. м; вхідний ганок (а2) площею 2,8 кв. м; огорожа (№ 1); огорожа (№ 2); ворота з хвірткою (№ 3); вимощення (І).

Поповерховим планом житлового будинку АДРЕСА_1 станом на 16 липня 1970 року підтверджується, що погріб повністю розташований на належній позивачу та третій особі земельній ділянці та знаходиться під приміщеннями 3-1 та 3-2, які відносяться до квартири № 3.

Погребом користуються відповідачі, зберігаючи в ньому продукти харчування, що ними не заперечувалося.

Висновком експертного оціночно-будівельного дослідження від 19 квітня 2017 року, який суд першої інстанції визнав письмовим доказом (без заперечення зі сторони відповідачів) підтверджується, що погріб, позначений цифрою І на поповерховому плані житлового будинку АДРЕСА_1 станом на 16 липня 1970 року відносився до квартири № 3. Люк, через який здійснювався доступ до погреба під цифрою І, знаходиться у приміщенні 3-1 тамбура під літ. а2 квартири № 3. На поповерховому плані житлового будинку та на плані погребу не відображено ніяких прорізів дверей для загального доступу до погребу (позначеному на плані цифрою І). Стіни погреба є фундаментом прибудови а квартири № 3 і не відносяться до конструктивних елементів житлового будинку А-1 . Враховуючи відсутність на поповерховому плані будинку іншого окремого входу (прорізу дверей) до приміщення погребу, крім входу через люк (лаз) із приміщення кухні - 2 (прибудови а ), приміщення погребу І, яке відноситься до квартири № 3, не є допоміжним приміщенням загального користування усіх власників квартир у будинку № 71.

Відповідно до статті 186 ЦК України річ, призначена для обслуговування іншої (головної) речі і пов'язана з нею спільним призначенням, є її приналежністю. Приналежність слідує за головною річчю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з частиною четвертою статті 5 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень не підлягають державній реєстрації речові права та їх обтяження окремо на споруди, що є приналежністю головної речі, або складовою частиною речі.

Встановивши, що спірне приміщення погребу було складовою частиною квартири № 3 ще до її придбання позивачем, суди попередніх інстанцій дійшли неправильного висновку про те, що позивач не набула права власності на погріб у встановленому законом порядку, тому безпідставно відмовили у задоволенні позову про зобов'язання відповідачів звільнити вказане приміщення.

Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Зважаючи на те, що допущене судами неправильне застосування вищенаведеної норми матеріального права призвело до неправильного вирішення справи в частині відмови у задоволенні позову про зобов'язання відповідачів звільнити приміщення погребу , оскаржувані судові рішення в означеній частині слід скасувати з ухваленням нового рішення про задоволення позову.

Згідно з частинами першою, тринадцятою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до підпунктів б , в пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається, в тому числі, з резолютивної частини із зазначенням нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, - у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Враховуючи викладене, а також те, що за наслідками касаційного перегляду справи в кінцевому результаті задоволено дві з трьох заявлених позивачем вимог немайнового характеру, рішення суду першої інстанції в частині розподілу судових витрат слід змінити та стягнути з відповідачів на користь позивача по 275 грн 60 коп. ((551,20 х 2) : 4) судового збору, з кожного.

За подання апеляційної скарги ОСОБА_1сплатила 606 грн 32 коп., а за подання касаційної скарги - 661 грн 44 коп., всього - 1 267 грн 76 коп. Отже, з відповідачів на користь позивача підлягають стягненню по 316 грн 94 коп. (1 267,76 : 4), з кожного.

Керуючись статтями 141, 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 26 червня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Рівненської області від 02 листопада 2017 року в частині вирішення позовної вимоги про зобов'язання звільнити приміщення погребу скасувати і ухвалити в цій частині нове рішення, яким позов задовольнити.

Зобов'язати ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 звільнити від належних їм речей приміщення погребу під квартирою АДРЕСА_1

Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 26 червня 2017 року в частині розподілу судових витрат змінити.

Стягнути з ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 по 275 (двісті сімдесят п'ять) грн 60 коп. судового збору за подання позовної заяви, з кожного.

В решті рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 26 червня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Рівненської області від 02 листопада 2017 рокузалишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 по 316 (триста шістнадцять) грн 94 коп. судових витрат, понесених на сплату судового збору за подання апеляційної та касаційної скарг, з кожного.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийВ. А. Стрільчук Судді:С. О. Карпенко В. О. Кузнєцов С. О. Погрібний Г. І. Усик