Рішення

від 02.11.2017 по справі 335/1418/17

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Дата документу Справа №

Апеляційний суд Запорізької області

ЄУН 335/1418/17Головуючий у 1-й інстанції Шалагінова А.В. Пр. № 22-ц/778/3142/17Суддя-доповідач ОСОБА_1

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 листопада 2017 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Запорізької області у складі

головуючого судді Гончар М.С.

суддів Маловічко С.В., Онищенко Е.А.

за участі секретаря Путій Д.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 07 червня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 центру з надання правової допомоги про стягнення заборгованості із заробітної плати,-

ВСТАНОВИЛА:

03 лютого 2017 року ОСОБА_2 звернулась до суду із вищезазначеним позовом, в якому просила:

- визнати незаконними дії директора ОСОБА_3 центру з надання правової допомоги ОСОБА_4 щодо невиплати їй заробітної плати;

- стягнути з ОСОБА_3 центру з надання правової допомоги на її користь заборгованість по заробітній платі у розмірі 55296,00 грн.

В обґрунтування заявлених позовних вимог зазначила, що вона була поновлена на посаді директора Регіонального центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги у Запорізькій області.

Відповідно наказу № 343-к від 23.12.2016 року її було поновлено на роботі з 10.07.2015 року на підставі рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 04.12.2015 року.

З вищезазначеним наказом вона була ознайомлена лише 23 січня 2017 року.

24 січня 2017 року вона вийшла на роботу.

Проте, заробітна плата з дня поновлення на роботі їй не виплачувалась. Вона звернулась письмово із заявою про виплату заробітної плати, але отримала відповідь про необхідність надати пояснення з приводу причин відсутності на роботі з 12 по 23 січня 2017 року.

Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 07 червня 2017 року (а.с. 152-158) позов ОСОБА_2 залишено без задоволення.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права судом першої інстанції при його ухваленні, позивач ОСОБА_2 у своїй апеляційній скарзі (а.с.161-167) просила рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким стягнути з ОСОБА_3 центру з надання правової допомоги на її користь заборгованість по заробітній платі у розмірі 21925,70 грн.

В автоматизованому порядку у цій справі було визначено склад колегії суддів апеляційного суду (а.с.175): головуючий (суддя-доповідач ОСОБА_1С.), судді Кочеткова І.В. та Маловічко С.В.

Ухвалою апеляційного суду Запорізької області (а.с.176) апеляційне провадження за вищезазначеною апеляційною скаргою відкрито, справу призначено до розгляду (а.с.178).

Розгляд цієї справи, призначений апеляційним судом на 17.08.2017 року, не відбувся та був відкладений через задоволення колегією суддів апеляційного суду заяви судді-члена колегії ОСОБА_5 про самовідвід (а.с. 182-187).

19 серпня 2017 року в автоматизованому порядку у цій справі визначено нового суддю - члена колегії суддів Онищенко Е.А. (а.с. 188-189), якій перебував у відпустці по 28 серпня 2017 року включно.

Ухвалою апеляційного суду у новому складі суддів (а.с.192) було призначено дану справу до розгляду з урахуванням навантаженості колегії суддів та судді-доповідача на 12 вересня 2017 року.

Розгляд цієї справи, призначений апеляційним судом на 12 вересня 2017 року, не відбувся та був відкладений через неявку у дане судове засідання позивача та представника останньої, відносно яких в апеляційного суду не було відомостей про вручення їм судової повістки на дане судове засідання (а.с. 194-197).

На виконання вимог ст. 10 ч. 4 ЦПК України з метою повного та всебічного перегляду апеляційним судом законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції у цій справі в межах доводів апеляційної скарги позивача апеляційним судом ухвалою від 12 вересня 2017 року (а.с. 198-199) було витребувано у відповідача ОСОБА_3 центру з надання правової допомоги (вул. Січових Стрільців, 73 офіс 312 м. Київ 04053) інформацію про те:

-чи збільшувався розмір заробітної плати директора Регіонального центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги у Запорізькій області (ЄДРПОУ 38362273) у період з 05.12.2015 року по 24.01.2017 року?

-якщо так, то яким чином і чим це підтверджується (штатний розпис, наказ установи, нормативно - правові акти тощо), надати копії останніх для долучення до матеріалів цієї справи.

- чи було це враховано при розрахунку середньоденної заробітної плати ОСОБА_2 при нарахуванні 10.03.2017 року та виплаті їй середнього заробітку за час вимушеного прогулу у добровільному порядку у сумі 70142,60 грн., якій після вирахування обов'язкових податків та зборів, становив 56464,79 грн. (копія розрахунку додається ).

Розгляд цієї справи відкладено з урахуванням навантаженості судді -доповідача та колегії суддів апеляційного суду, а також відпустки судді - доповідача Гончар М.С. у період з 14 вересня по 17 жовтня 2017 року включно (а.с. 202).

04 жовтня 2017 року на виконання вищезазначеної ухвали апеляційного суду відповідач через свого представника надав апеляційному суду пояснення із додатками (а.с. 206-212), за змістом яких розмір заробітної плати директора Регіонального центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги у Запорізькій області не змінювався.

У судове засідання 02 листопада 2017 року належним чином повідомлені апеляційним судом про час та місце розгляду цієї справи, у тому числі позивач ОСОБА_2 через свого представника за довіреністю (а.с.28) ОСОБА_6, що узгоджується із вимогами ст. 76 ч. 5 ЦПК України, (а.с. 203, 205) позивач ОСОБА_2 та представник відповідача ОСОБА_3 центру з надання правової допомоги не з'явились, позивач та відповідач про причини своєї неявки та неявки свого представника апеляційний суд не сповістили, клопотань про відкладення розгляду цієї справи апеляційному суду не подавали.

В силу вимог ст. 305 ч. 2 ЦПК України неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи апеляційним судом.

При вищевикладених обставинах, колегія суддів апеляційного суду визнала неповажними причини неявки у дане судове засідання позивача ОСОБА_2 та представника відповідача ОСОБА_3 центру з надання правової допомоги і на підставі ст. 305 ч. 2 ЦПК України ухвалила розглядати дану справу апеляційним судом у даному судовому засіданні за відсутністю останніх за присутністю представника позивача ОСОБА_2 - ОСОБА_6

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивача ОСОБА_2 - ОСОБА_6, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що апеляційна скарга позивача ОСОБА_2 підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно із п. 2 ч.1 ст. 307 ЦПК за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право його скасувати і ухвалити нове рішення по суті.

Відповідно до ст. 309 ч. 1 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для вирішення справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

Встановлено, що відмовляючи у задоволенні позову позивача у цій справі, суд першої інстанції керувався ст.ст. 10, 11, 57- 61, 64, 88, 208, 209, 212-215 ЦПК України та виходив із необґрунтованості заявленого позову ОСОБА_2 та відсутності підстав для його задоволення.

Оскільки, відповідно до листа ОСОБА_3 центру з надання правової допомоги від 14.03.2017 № 29-686 та доданих до нього матеріалів, наданих на виконання ухвали суду від 27.02.2017, заборгованість із заробітною платою перед ОСОБА_2 відсутня (а.с. 73 -76).

Предметом позову ОСОБА_2 є стягнення заборгованості із заробітної плати у сумі 55296,00 грн. В цей же час, як встановлено судом вище, заборгованість ОСОБА_2 із заробітної плати була виплачена останній у загальній сумі 120606,79 грн., з якої утримано податок та військовий збір. Відтак, у даному випадку відсутній предмет спору.

Крім того, правовою підставою позову ОСОБА_2 визначила положення ст. 115 КЗпП України, яка визначає строки виплати заробітної плати. В цей же час, у даних правовідносинах ОСОБА_2 була двічі звільнена з займаної посади та поновлювалась на роботі, з огляду на що ст. 115 КЗпП України у даному випадку не підлягає застосуванню.

Крім того, предметом позову ОСОБА_2 не є порушення строків виплати заробітної плати та застосування у зв'язку із цим передбаченої законом відповідальності до роботодавця. У даному випадку позивач ототожнює виплату заробітної плати та виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу, внаслідок чого невірно обрала спосіб захисту порушеного права як стягнення заборгованості по заробітній платі замість стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

З урахуванням наведених положень, саме позивачу належить право визначати предмет та підставу позову.

Проте з такими висновками суду першої інстанції погодитись не можна з огляду на наступне.

Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Рішення суду першої інстанції у цій справі вказаним вимогам не відповідає.

Встановлено, що ОСОБА_7 у своєму позові від 01.02.2017 року первісно заявляла позовні вимоги про стягнення з відповідача заборгованості по заробітній платі у розмірі 55296,00 грн. (а.с.1-3) на підставі ст. 115 КЗпП України (строки виплати заробітної плати ), хоча фактично із змісту позовної заяви позивача та її обґрунтування вбачається, що позивач просила стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу (ст. 235 КЗпП України) з 10.07.2017 року і по 23.01.2017 року включно, враховуючи, що її було поновлено на роботі з 10.07.2015 року на підставі рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 04.12.2015 року (а.с. 108-112), яке набрало законної сили 18 січня 2017 року, так як було залишено без змін ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 18 січня 2017 року (а.с. 125-130), але фактично з наказом про поновлення на роботі її було ознайомлено лише 23 січня 2017 року, 24.01.2017 року вона вийшла на роботу.

Ухвалюючи рішення, суд згідно із ч. 1 ст. 214 ЦПК України має визначати, які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин та яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. При цьому, суд має навести у рішенні мотиви, з яких він не застосував норми права, що на них посилалися особи, які беруть участь у справі. У зв'язку із цим, посилання позивача у позовній заяві на норми права, які не підлягають застосуванню у дані справі, не є підставою для відмови в задоволенні пред'явленого позову, оскільки при вирішенні справи суд враховує підставу (обґрунтування) та зміст позовних вимог (ст. 119 ЦПК України).

Крім того, з урахуванням виплаченого ОСОБА_7 відповідачем під час розгляду цієї справи судом першої інстанції суми середнього заробітку у лютому 2017 року (а.с.73-76), остання через свого представника уточнила свої позовні вимоги у цій справі та подала уточнену позовну заяву до відповідача у цій справі (а.с. 100-104), в якій просила стягнути з відповідача заборгованість по заробітній платі у розмірі 21925,70 грн., враховуючи, що при розрахунку та виплаті їй вищезазначеного середнього заробітку за час вимушеного прогулу відповідач застосував середньоденну заробітну плату не 327,01 грн., яка правильно зазначена в довідці відповідача в іншій цивільній справі за участю тих самих сторін, яка стосувалась поновлення позивача на роботі (а.с. 107), а 291,03 грн. - за період з 05.12.2015 року по 27.04.2016 року та за період з 28.04.2016 року по 22.12.2016 року, 300,70 грн. - за період з 10.07.2015 по 27.04.2016 року, 291,03 грн. - за період з 23.12.2016 року по 11.012016 року, в зв'язку із чим, недоплата становить 21925,70 грн. (розрахунок а.с. 105-106).

Однак, суд першої інстанції безпідставно відмовив позивачу ОСОБА_7 у прийнятті вищезазначеної уточненої заяви у цій справі до розгляду ухвалою від 07 червня 2017 року через зміну останньою одночасно і предмету, і підстави позову після початку розгляду справи, що є порушенням вимог ст. 31 ч. 2 ЦПК України (а.с.156), при цьому в ухвалі суд першої інстанції зазначав, що остання окремому апеляційному оскарженню не підлягає, заперечення проти неї можуть бути включені до апеляційної скарги на рішення суду, що й було зроблено позивачем ОСОБА_2 у цій справі (апеляційна скарга, а.с. 163).

В силу вимог ст. 31 ч. 2 ЦПК України позивач має право протягом усього часу розгляду справи збільшити або зменшити позовні вимоги…

Вищезазначена уточнена позовна заява позивача (а.с. 100-104), яку суд першої інстанції безпідставно не прийняв до розгляду у цій справі, фактично є зміною позовних вимог позивача щодо зміни розміру середнього заробітку , якій остання фактично просила стягнути з відповідача у цій справі за своїм первісним позовом.

А тому суд першої інстанції мав приймати та розглядати дану справу по суті з урахуванням саме вищезазначеної уточненої позовної заяви позивача (а.с. 100-104).

Крім того, суд першої інстанції у порушення вимог ст. 169 ч. 1 п. 3 ЦПК України безпідставно розглянув дану справу у судовому засіданні 07 червня 2017 року за відсутності позивача ОСОБА_2 та її представника, які не подавали суду першої інстанції заяв у цій справі про розгляд цієї справи за їх відсутністю.

При вищевикладених встановлених обставинах, вбачається, що суд першої інстанції у порушення вимог ст. 10 ч. 4 ЦПК України взагалі не сприяв повному та всебічному з'ясуванню обставин цієї справи.

Але, на жаль, апеляційний суд в силу своїх повноважень, передбачених ЦПК України, позбавлений можливості скасувати рішення суду першої інстанції у цій справі з направленням даної справи на новий розгляд до суду першої інстанції, а має в разі скасування рішення суду першої інстанції у цій справі постановляти нове (своє) рішення у цій справі по суті заявлених у цій справі позовних вимог.

За таких обставин, зокрема:

- приймаючи до уваги та розглядаючи первісні та уточнені позовні вимоги позивача;

-дотримуючись вимог ст. 214 ЦПК України, за змістом яких саме суд має визначати, які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин та яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин, а, відповідно, що посилання позивача у позовній заяві на норми права, які не підлягають застосуванню у даній справі, не є підставою для відмови в задоволенні пред'явленого позову, оскільки при вирішенні справи суд враховує підставу (обґрунтування) та зміст позовних вимог (ст. 119 ЦПК України);

-враховуючи часткову добровільну у позасудовому порядку виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу позивача відповідачем під час розгляду цієї справи судом першої інстанції із розрахунку середнього заробітку, якій не відповідає довідці бухгалтера Регіонального центру з надання безоплатної правової допомоги у Запорізькій області (ксерокопія а.с.107, належним чином завірена копія а.с. 220), в якому працювала директором ОСОБА_7;

-приймаючи до уваги, що розмір заробітної плати директора Регіонального центру з надання безоплатної правової допомоги у Запорізькій області за період з 05.12.2015 року по 24.01.2017 року не змінювався (інформація та копії документів відповідача на підтвердження даного факту, надані апеляційному суду відповідачем на виконання вимог ухвали апеляційного суду у цій справі від 12.09.2017 року (а.с.198, та які можуть бути прийняті апеляційним судом до уваги у цій справі як докази, передбачені ст. 303 ч. 2 ЦПК України, на виконання вимог ст. 10 ч. 4 ЦПК України з метою повного та всебічного апеляційного перегляду законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції у цій справі в межах доводів апеляційної скарги позивача);

- погоджуючись із правильністю розрахунку позивача на суму 21925,70 грн. (а.с. 105-106), якій відповідачем у цій справі не був спростований належними, допустимими доказами,

суд першої інстанції мав задовольнити позов позивача у цій справі частково та стягнути з відповідача на користь позивача 21925,70 грн. (сума надана без відрахування податків і обов'язкових зборів).

В силу вимог ст. 303 ч. 1 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді в першій інстанції.

За таких обставин, доводи позивача ОСОБА_2 , як особи, яка подала апеляційну скаргу, ґрунтуються на законі та доказах, наявних у матеріалах цієї справи, а рішення суду першої інстанції не відповідає вимогам ст.ст. 213-214 ЦПК України щодо його законності та обґрунтованості.

Тому, апеляційну скаргу ОСОБА_2 у цій справі слід задовольнити; рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 07 червня 2017 року у цій справі скасувати; ухвалити у цій справі нове рішення, яким позов ОСОБА_2 задовольнити частково; стягнути з ОСОБА_3 центру з надання правової допомоги на користь ОСОБА_2 21925,70 грн. (сума надана без відрахування податків і обов'язкових зборів); в решті позову відмовити через його задоволення відповідачем після пред'явлення позову позивачем до суду у цій справі.

Відповідно до п. 6 розділу ХІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України від 02 червня 2016 року № 1402- VІІІ Про судоустрій і статус суддів Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 316 - 317 ЦПК України, колегія суддів

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 07 червня 2017 року у цій справі скасувати.

Ухвалити у цій справі нове рішення.

Позов ОСОБА_2 задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_3 центру з надання правової допомоги (ЄДРПОУ 38259562) на користь ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1) 21925,70 грн. (сума надана без відрахування податків і обов'язкових зборів).

В решті позову відмовити.

Судове рішення набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржено безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий суддяСуддяСуддя ОСОБА_1 ОСОБА_8ОСОБА_9