Постанова

від 23.01.2019 по справі 335/1418/17

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

23 січня 2019 року

м. Київ

справа № 335/1418/17

провадження № 61-1766 св 18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Висоцької В. С., МартєваС. Ю., Пророка В. В. (суддя-доповідач), Фаловської І. М., Штелик С. П.,

учасники справи:

позивач -ОСОБА_6, відповідач -Координаційний центр з надання правової допомоги,

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу Координаційного центру з надання правової допомоги на рішення Апеляційного суду Запорізької області у складі суддів: Гончар М. С., Маловічко С. В., Онищенко Е. А., від 02 листопада 2017 року.

Встановив:

У лютому 2017 року ОСОБА_6 звернулася з позовом до Координаційного центру з надання правової допомоги про стягнення заборгованості із заробітної плати.

Позовні вимоги ОСОБА_6 мотивувала тим, що на виконання рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 04 грудня 2015 року наказом відповідача від 23 грудня 2016 року № 343-к її поновлено на роботі на посаді директора Регіонального центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги у Запорізькій області з 10 липня 2015 року. При цьому, у порушення вимог частини першої статті 115 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), їй заробітна плата з 10 липня 2015 року і до моменту звернення до суду з цим позовом не виплачувалась.

На підставі наведеного ОСОБА_6 просила суд визнати незаконними дії директора Координаційного центру з надання правової допомоги Вишневського А. В. щодо невиплати позивачеві заробітної плати і стягнути з відповідача на її користь 55 296,00 грн заборгованості по заробітній платі.

У червні 2017 року до суду першої інстанції надійшла уточнена позовна заява ОСОБА_6 з вимогою стягнення з відповідача на користь позивача 21 925,70 грн.

Ухвалою Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 07 червня 2017 року в прийнятті уточненої позовної заяви ОСОБА_6 відмовлено та роз'яснено позивачеві право на звернення до суду із окремим позовом в загальному порядку.

Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 07 червня 2017 року в позові відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що предметом позову ОСОБА_6 є стягнення заборгованості із заробітної плати у сумі 55 296,00 грн. Водночас, як встановлено судом першої інстанції, заборгованість ОСОБА_6 із заробітної плати була виплачена у загальній сумі 120 606,79 грн, з якої утримано податок та військовий збір. Відтак, у цьому випадку відсутній предмет спору. Також у рішенні суд зазначив, що правовою підставою позову ОСОБА_6 визначила положення статті 115 КЗпП України, яка визначає строки виплати заробітної плати, однак ОСОБА_6 була двічі звільнена із займаної посади та поновлювалась на роботі, з огляду на що стаття 115 КЗпП України у цьому випадку не підлягає застосуванню. Суд встановив, що предметом позову ОСОБА_6 не є порушення строків виплати заробітної плати та застосування у зв'язку із цим передбаченої законом відповідальності до роботодавця. У цьому випадку позивач ототожнює виплату заробітної плати та виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу, внаслідок чого вона не вірно обрала спосіб захисту порушеного права, заявляючи вимогу про стягнення заборгованості по заробітній платі, замість стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Рішенням Апеляційного суду Запорізької області від 02 листопада 2017 року рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 07 червня 2017 року скасовано і ухвалено у справі нове рішення про часткове задоволення вимог позову. Стягнуто з Координаційного центру з надання правової на користь ОСОБА_6 21 925,70 грн. (сума надана без відрахування податків і обов'язкових зборів). В решті позову відмовлено.

Рішення апеляційного суду мотивовано тим, що вищезазначена уточнена позовна заява позивача (а. с. 100 - 104, том 1), яку суд першої інстанції безпідставно не прийняв до розгляду в цій справі, фактично є зміною позовних вимог позивача щодо зміни розміру середнього заробітку, який позивач фактично просила стягнути з відповідача у цій справі за своїм первісним позовом. Апеляційний суд дійшов висновків, що суд першої інстанції мав приймати та розглядати дану справу по суті з урахуванням уточненої позовної заяви.

Приймаючи до уваги та розглядаючи первісні та уточнені позовні вимоги, оцінюючи зібрані апеляційним судом докази у справі, а також, погоджуючись з правильністю розрахунків позивача щодо наявності боргу в сумі 21 925,70 грн, те, що відповідачем не було спростовано належними і допустимими доказами цей борг, апеляційний суд дійшов висновків, що апеляційну скаргу ОСОБА_6 слід задовольнити, рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 07 червня 2017 року скасувати, ухвалити у цій справі нове рішення, яким позов ОСОБА_6 задовольнити частково та стягнути з відповідача на користь позивача 21 925,70 грн. (сума надана без відрахування податків і обов'язкових зборів). В решті позову апеляційний суд відмовив з посиланням на його часткове задоволення відповідачем після звернення позивача до суду з цим позовом.

У касаційній скарзі, поданій у листопаді 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Координаційний центр з надання правової допомоги просить скасувати рішення Апеляційного суду Запорізької області від 02 листопада 2017 року і залишити в силі рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 07 червня 2017 року.

Касаційна скарга Координаційного центру з надання правової допомоги мотивована тим, що суд апеляційної інстанції, задовольняючи уточнені позовні вимоги, вийшов за межі вимог і правового обґрунтування позову, який було заявлено при зверненні до суду. Крім того, апеляційний суд вирішив спір на підставі доказів, які не подавалися до суду першої інстанції, і не мотивував необхідності прийняття нових доказів позивача на стадії апеляційного розгляду справи. У касаційній скарзі відповідач зазначає про упередженість суду апеляційної інстанції, оскільки судом оцінено лише докази позивача і не спростовано жодним чином докази відповідача про відсутність відповідного боргу і проведення з ОСОБА_6 повного розрахунку з дотриманням усіх вимог постанови Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати .

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до положень статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

15 січня 2018 року касаційну скаргу передано на розгляд Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 22 січня 2018 року, крім іншого, відкрито касаційне провадження у справі, роз'яснено сторонам право на подання відзиву на касаційну скаргу.

Правом на подання відзиву на касаційну скаргу сторони не скористалися.

Ухвалою Верховного Суду від 29 серпня 2018 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п'яти суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

У частині третій статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частина друга статті 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких згідно з пунктом 3 вказаної частини є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Частина третя статті 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частина друга статті 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких згідно з пунктом 3 вказаної частини є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

До спірних правовідносин підлягають застосуванню такі норми права.

Згідно із статтею 27 Закону України Про оплату праці порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до пунктів 2, 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100, середньомісячна заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 цього Порядку. Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Судом встановлено, що наказом Координаційного центру з надання правової допомоги від 23 грудня 2016 № 343-К Про поновлення на роботі ОСОБА_6 , скасовані накази від 07 липня 2015 № 370-к Про звільнення ОСОБА_6 , від 17 березня 2016 № 88-к Про поновлення на роботі ОСОБА_6 , від 25 квітня 2016 № 116-к Про звільнення ОСОБА_6 ; поновлено ОСОБА_6 на посаді директора Регіонального центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги у Запорізькій області з 10 липня 2015 року.

Після звернення позивача до суду з позовом про стягнення заборгованості із заробітної плати, відповідач у лютому 2017 року у добровільному порядку сплатив позивачу середній заробіток. Однак ОСОБА_6 не погодилася з його розміром, тому звернулася до суду першої інстанції із заявою про уточнення розміру заборгованості.

В уточненій позовній заяві ОСОБА_6 просила стягнути з відповідача заборгованість із заробітної плати у розмірі 21 925,00 грн, посилаючись на те, що відповідач сплатив їй (після звернення позивача до суду) 57 108,79 грн заборгованості, однак при розрахунку заборгованості за період з 05 грудня 2015 року до 24 січня 2017 року він використав занижений коефіцієнт її середньомісячної заробітної плати 291,03 грн. Однак Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 04 грудня 2015 року, яке ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 18 січня 2017 року залишене без змін, визначено середній заробіток ОСОБА_6 за період з 10 липня 2015 року до 04 грудня 2015 року у розмірі 327,01 грн.

У касаційній скарзі Координаційний центр з надання правової допомоги посилається на порушення апеляційним судом норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що судом не враховано того, що відповідно до положень ЦПК України позивач не наділена правом уточнювати позовні вимоги, змінювати предмет або підстави позову. Крім того, відповідач не погоджується з розміром середньоденного заробітку.

Слід зазначити, що суд апеляційної інстанції обґрунтовано дійшов висновку про те, що позивач правомірно скористалася правом на подання уточненої позовної вимоги, зменшивши розмір позовних вимог.

Оскаржуваним рішенням апеляційного суду встановлено, що розмір заробітної плати позивача не змінювався, а тому суд приходить до висновку, що уточнені позовні вимоги ОСОБА_6 про стягнення із відповідача середнього заробітку є обґрунтованими, оскільки визначення суми заборгованості слід рахувати виходячи із визначеної рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 04 грудня 2015 року суми середньоденного заробітку у розмірі 327,01 грн

Беручи до уваги розмір середньоденного заробітку суд обґрунтовано виходив з того, що його встановлено іншим судовим рішенням, яке не скасоване, а відповідно до частини четвертої статті 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Крім того, відповідач не спростував належними та допустимими доказами наданий позивачем розрахунок заборгованості.

Таким чином, суд апеляційної інстанції, з урахуванням наявних у матеріалах справи доказів, дійшов правильного висновку про часткове задоволення позову, оскільки позивач належним чином довів обґрунтованість своїх позовних вимог.

Наведені в касаційній скарзі доводи висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують і фактично зводяться до переоцінки доказів, що згідно зі статтею 400 ЦПК України на стадії перегляду справи у касаційному порядку не передбачено.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Суд апеляційної інстанції правильно встановив характер правовідносин між сторонами у справі та обґрунтовано застосував норми 27 Закону України Про оплату праці та пунктів 2, 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, що регулюють спірні правовідносини, тому наявні підстави для залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення апеляційного суду без змін.

Враховуючи, що рішення суду апеляційної інстанцій слід залишити без змін, а скаргу без задоволення, суд касаційної інстанції не має підстав для зміни розподілу судових витрат, визначених судами попередніх інстанцій. Сторони не заявляли до відшкодування судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416, 419 та підпунктом 4 пункту 1 розділу ХIII Перехідні положення ЦПК України,

Постановив:

Касаційну скаргу Координаційного центру з надання правової допомоги залишити без задоволення.

Рішення Апеляційного суду Запорізької області від 02 листопада 2017 року залишити без змін.

Судовий збір за подання касаційної скарги покласти на Координаційний центр з надання правової допомоги.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: В. С. Висоцька

С.Ю. Мартєв

В.В. Пророк

І.М. Фаловська

С.П. Штелик