Ухвала

від 01.11.2017 по справі 826/18982/16

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 826/18982/16 Головуючий у 1-й інстанції: Аблов Є.В., Суддя-доповідач: Кобаль М.І.

У Х В А Л А

Іменем України

01 листопада 2017 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Кобаля М.І.,

суддів: Епель О.В., Карпушової О.В.

при секретарі: Хмарській К.І.

розглянувши в порядку письмового провадження матеріали апеляційної скарги Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 липня 2017 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Кофко Агрі Ресорсіз Україна до Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби про визнання протиправними та скасування наказу про проведення перевірки, податкового повідомлення - рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Кофко Агрі Ресорсіз Україна (далі - Позивач, ТОВ Кофко Агрі Ресорсіз Україна ) звернулось до суду із адміністративним позовом до Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби (далі - Відповідач, Офіс великих платників податків ДФС) у якому просило (з урахуванням заяви про зміну позовних вимог від 24.04.2017 року): визнати протиправними та скасувати наказ № 1007 від 25.11.2016 року та податкове повідомлення-рішення від 02.02.2017 року №0000334106.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 липня 2017 року зазначений адміністративний позов задоволено частково.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить суд апеляційної інстанції скасувати постанову суду першої інстанції та відмовити в задоволенні позову повністю (за текстом апеляційної скарги).

Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Заслухавши представників сторін, що прибули у судове засідання, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувану постанову - без змін, виходячи з наступного.

Згідно із п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, не може бути скасовано правильне по суті рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, посадовими особами податкового органу на підставі пп. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75, пп. 78.1.11 п. 78.1 ст. 78 Податкового кодексу України, за наслідками отримання ухвали слідчого судді Солом'янського районного суду м. Києва від 14.07.2016 року у справі № 760/12179/16-к про призначення документальної позапланової перевірки в рамках досудового розслідування, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №320150406550000033 від 13.05.2013 року, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 27, ч. 3 ст. 212, ч. ст. 205 Кримінального кодексу України, відповідно до наказу від 25.11.2016 року №1007 (далі по тексту - оскаржуваний наказ) та направлень на перевірку від 30.11.2016 року, наказу про продовження термінів проведення перевірки від 20.12.2016 року № 1135 і відповідних направлень на перевірку було проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ Кофко Агрі Ресорсіз Україна з питань дотримання ним вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ТОВ Юран (код ЄДРПОУ 23585931) за весь період взаємовідносин.

За результатами вищезазначеної перевірки, контролюючим органом був складений акт від 12.01.2017 року № 16/28-10-41-08/35919521 (далі по тексту - акт перевірки).

Згідно висновків акта перевірки, відповідачем встановлено порушення позивачем норм п. 44.1 ст. 44, пп. 138.1.1, п. 138.1, п. 138.2, п.138.8 ст. 138, пп. 139.1.9, п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, а саме: завищення від'ємного значення об'єкту оподаткування від усіх видів діяльності за 2014 рік всього у сумі 3 605 474 грн.

На підставі наведених висновків акта перевірки, контролюючим органом прийнято податкове повідомлення-рішення форми П від 02.02.2017 року № 0000334106, яким позивачу зменшено від'ємне значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 3 605 474,00 грн.(далі по тексту - оскаржуване податкове повідомлення-рішення).

Не погоджуючись із прийнятим податковим повідомленням-рішенням ТОВ КОФКО Агрі Ресорсіз Україна звернулось із скаргою від 15.02.2017 року до Державної фіскальної служби України (далі по тексту - ДФС України).

За наслідками розгляду зазначеної скарги ДФС України прийнято рішення від 31.03.2017 року № 6686/6/99-99-11-06-02-25 відповідно до якого, оскаржуване податкове повідомлення-рішення залишено без змін, а скаргу - без задоволення.

Не погоджуючись із наказом від 25.11.2016 року №1007 та оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням, позивач звернувся до суду з даним позовом за захистом своїх прав та законних інтересів.

Приймаючи рішення про часткове задоволення адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не надано будь-яких належних доказів, які покладено в основу висновків акту перевірки на підтвердження відсутності факту реальності господарських операцій, вчинених позивачем з контрагентом, а також фактів суперечності відповідних правочинів фіскальним інтересам держави.

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з таким висновком суду першої інстанції, оскільки він знайшов своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи.

Щодо позовних вимог про визнання протиправним та скасувати наказу № 1007 від 25.11.2016 року, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає наступне.

Відповідно до п. 75.1. ст. 75 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент спірних правовідносин) (далі по тексту - ПК України) контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Камеральні та документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки-цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи.

Відповідно до пп. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75 ПК України документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Документальна позапланова перевірка не передбачається у плані роботи контролюючого органу і проводиться за наявності хоча б однієї з обставин, визначених цим Кодексом.

Документальною виїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться за місцезнаходженням платника податків чи місцем розташування об`єкта права власності, стосовно якого проводиться така перевірка.

Вичерпний перелік обставин для здійснення документальної позапланової перевірки встановлено у пункті 78.1 статті 78 ПК України.

Як свідчить зміст оскаржуваного наказу, в якості підстав для проведення документальної позапланової виїзної перевірки позивача зазначено пп. 75.1.2. п. 75.1 ст. 75, пп. 78.1.11 п. 78.1 ст. 78, ст. 81 ПК України.

Відповідно до п. 78.4 ст. 78 ПК України про проведення позапланової перевірки керівник контролюючого органу приймає рішення, яке оформлюється наказом.

Згідно із пп. 78.1.11 п. 78.1 ст. 78 ПК України, посилання на який міститься в оскаржуваному наказі, документальна позапланова перевірка здійснюється у разі отримання судового рішення суду (слідчого судді) про призначення перевірки або постанову органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, слідчого, прокурора, винесену ними відповідно до закону.

Таким чином, з аналізу наведених правових норм вбачається, що документальна позапланова виїзна перевірка проводиться на підставі наказу керівника контролюючого органу та за наявності підстав для її проведення.

У свою чергу можливість для проведення документальної позапланової виїзної перевірки та прийняття відповідного наказу на підставі пп. 78.1.11 п. 78.1 ст. 78 ПК України виникає виключно за наявності двох умов: 1) отримання ухвали слідчого судді (суду); 2) відповідності ухвали слідчого судді (суду) закону.

Вирішуючи питання про наявність підстав для проведення спірної документальної позапланової виїзної перевірки позивача, та, відповідно, для прийняття наказу про призначення такої перевірки, суд першої інстанції обґрунтовано прийшов до висновку, про протиправність оскаржуваного наказу, оскільки строк пред`явлення ухвали слідчого судді до виконання, яка зазначена як підстава для прийняття оскаржуваного наказу, на час прийняття рішення відповідачем закінчився.

Ухвалою суду надано наступні роз'яснення ухвали слідчого судді Солом`янського районного суду м. Києва від 14.07.2016 року у справі № 760/12179/16-к: зазначений в ухвалі слідчого судді порядок оскарження даної ухвали фактично передбачає, що ухвала оскарженню не підлягає та набирає законної сили з моменту її винесення, при цьому строк пред'явлення ухвали до виконання не може перевищувати одного місяця з моменту її постановлення.

Поряд з цим, ухвала слідчого судді по справі № 760/12179/16-к про призначення позапланової документальної перевірки ТОВ КОФКО Агрі Ресорсіз Україна постановлена 14.07.2016 року, натомість наказ Про проведення документальної позапланової виїзної перевірки прийнятий Офісом великих платників податків ДФС - 25.11.2016 року, тобто, зі спливом майже 5 місяців.

Між тим, приписами п. 56.21 ст. 56 ПК України встановлено, що у разі коли норма цього Кодексу чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі цього Кодексу, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів, або коли норми одного і того ж нормативно-правового акта суперечать між собою та припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.

Положення Кримінально процесуального кодексу України не містять безпосередньої норми, якою визначено компетенцію слідчого судді щодо вирішення питання про надання дозволу на проведення податкової перевірки, та не передбачають порядок розгляду питання призначення позапланової перевірки слідчим суддею.

Отже, з аналізу норм Податкового кодексу України та положень Кримінального процесуального кодексу України вбачається певна неузгодженість. Визначена в Податковому кодексі України процедура проведення позапланової перевірки за рішенням слідчого судді (суду) не узгоджується з приписами кримінального процесуального закону стосовно повноважень слідчого судді на призначення такої перевірки за клопотанням слідчого в рамках кримінального провадження та, крім того, взагалі відсутня процедура розгляду такого клопотання.

Основними засадами податкового законодавства є принципи, в яких визначено зміст і спрямованість правового регулювання податкових правовідносин.

Зважаючи на суперечність, непослідовність та неузгодженість зазначених вище положень нормативно-правових актів, суд приходить до висновку про наявність неоднозначного (множинного) трактування прав та обов'язків контролюючого органу у спірному випадку, а саме у правомірності прийняття рішення, оформленого наказом, про проведення перевірки на підставі ухвали слідчого судді, прийнятої в рамках кримінального провадження.

Враховуючи зазначене, суд апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції про застосування до спірних правовідносин приписів п.56.21. ст. 56 ПК України та ухвалення рішення на користь позивача.

З огляду на викладене, у межах спірних правовідносин відсутні обставини, з якими положення пп. 78.1.11 п. 78.1 ст. 78 ПК України пов'язують можливість призначення та проведення перевірки, а тому наказ відповідача від 25.11.2016 року №1007 про проведення виїзної позапланової перевірки позивача та дії по її організації та проведенню суперечать нормам ПК України, а тому є протиправними.

Разом з тим, наведені обставини мали бути підставою для недопуску працівників відповідача до перевірки, проте позивач зазначеним правом не скористався.

Згідно правової позиції Верховного Суду України, висловленої в постанові від 24.12.2010 №21-25а10, платник податків, який вважає порушеним порядок та підстави призначення податкової перевірки щодо нього, має захищати свої права шляхом недопуску посадових осіб контролюючого органу до такої перевірки. Якщо ж допуск до проведення перевірки відбувся, в подальшому предметом розгляду в суді має бути лише суть виявлених порушень податкового та іншого законодавства, дотримання якого контролюється контролюючими органами.

Тобто, саме на етапі допуску до перевірки платник податків може поставити питання про необґрунтованість її призначення та проведення, реалізувавши своє право на захист від безпідставного та необґрунтованого здійснення податкового контролю щодо себе. Водночас допуск до перевірки нівелює правові наслідки процедурних порушень, допущених контролюючим органом при призначенні податкової перевірки.

Відповідно до ч.1 ст.244-2 КАС України, зокрема, висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

До аналогічних висновків дійшов також Вищий адміністративний суд України в ході розгляду адміністративних справи про скасування наказу та визнання протиправними дій, скасування податкових повідомлень-рішень (ухвали від 26.04.2017 року № К/800/23565/15, 12.04.2016 № К/800/34845/14, 04.10.2016 № К/800/8821/16).

Як вбачається з тексту акта перевірки, позапланова виїзна перевірка, ініційована на підставі оскаржуваного наказу, проводилась в присутності посадових осіб ТОВ КОФКО Агрі Ресорсіз Україна з наданням певних документів для дослідження.

Таким чином, наявні матеріали справи свідчать про допущення працівників контролюючого органу до проведення позапланової виїзної перевірки товариства, проведення такої перевірки та оформлення її результатів відповідним актом перевірки.

Отже, враховуючи вищенаведене та встановлені обставини справи, зокрема, допуск позивачем посадових осіб контролюючого органу до проведення позапланової виїзної перевірки, надання відповідних документів під час проведення перевірки, колегія суддів апеляційної інстанції приходить до висновку про відсутність правових підстав для скасування оскаржуваного наказу про проведення перевірки.

Щодо визнання протиправним та скасування оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, між ТОВ Кофко Агрі Ресорсіз Україна (за договором - покупець) та ТОВ ЮРАН (за договором - постачальник) було укладено рід договорів поставки.

Згідно з умовами, які зазначені в договорах, постачальник зобов'язується передати у встановлений строк товар - українську кукурудзу врожаю 2013 року, на умовах DAP (доставка до місця призначення на ТОВ Одемара-Інтер м. Одеса, Митна площа, буд. 1-А) у власність покупця, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього грошові кошти.

На підтвердження реального характеру виконання зазначених вище договорів поставки позивач надав видаткові накладні № 7 від 03.04.2014 року, № 23 від 23.01.2014 року, № 24 від 24.01.2014 року, № 25 від 26.01.2014 року, № 24 від 15.02.2014 року, № 30 від 19.02.2014 року, № 37 від 12.03.2014 року, № 42 від 13.03.2014 року, № 9 від 04.04.2014 року, № 11 від 05.04.2014 року, № 13 від 06.04.2014 року, № 16 від 07.04.2014 року, № 18 від 08.04.2014 року, № 22 від 09.04.2014 року, № 71 від 23.03.2014 року, № 68 від 22.03.2014 року, № 25 від 22.04.2014 року; податкові накладні № 7 від 03.04.2014 року, № 23 від 23.01.2014 року, № 24 від 24.01.2014 року, № 25 від 26.01.2014 року, № 24 від 15.02.2014 року, № 30 від 19.02.2014 року, № 37 від 12.03.2014 року, № 42 від 13.03.2014 року, № 9 від 04.04.2014 року, № 11 від 05.04.2014 року, № 13 від 06.04.2014 року, № 16 від 07.04.2014 року, № 18 від 08.04.2014 року, № 22 від 09.04.2014 року, № 71 від 23.03.2014 року, № 68 від 22.03.2014 року, № 25 від 22.04.2014 року; рахунки на оплату № 7 від 03.04.2014 року, № 23 від 23.01.2014 року, № 24 від 24.01.2014 року, № 25 від 26.01.2014 року, № 24 від 15.02.2014 року, № 30 від 19.02.2014 року, № 37 від 12.03.2014 року, № 42 від 13.03.2014 року, № 9 від 04.04.2014 року, № 11 від 05.04.2014 року, № 13 від 06.04.2014 року, № 16 від 07.04.2014 року, № 18 від 08.04.2014 року, № 22 від 09.04.2014 року, № 68 від 22.03.2014 року, № 71 від 23.03.2014 року, № 25 від 22.04.2014 року; дебетові повідомлення № 1636 від 04.04.2014 року, № 479 від 04.02.2014 року, № 477 від 04.02.2014 року, № 478 від 04.02.2014 року, № 758 від 18.02.2014 року, № 777 від 24.02.2014 року, № 1157 від 17.03.2014 року, № 1146 від 17.03.2014 року, № 1654 від 07.04.2014 року, № 1676 від 07.04.2014 року, № 1677 від 07.04.2014 року, № 1714 від 08.04.2014 року, № 1768 від 09.04.2014 року, № 1785 від 10.04.2014 року, № 1424 від 26.03.2014 року, № 1423 від 26.03.2014 року, № 1990 від 23.04.2014 року.

Крім того, в матеріалах справи наявні товарно-транспортні накладні № 148119 від 03.04.2014 року, № 37114 від 22.01.2014 року, № 37123 від 23.01.2014 року, № 37122 від 22.01.2014 року, № 37194 від 23.01.2014 року, 37195 від 23.01.2014 року, № 37223 від 24.01.2014 року, 37225 від 24.01.2014 року, № 37250 від 24.01.2014 року, № б/н від 26.01.2014 року, № 40052 від 14.02.2014 року, № 40090 від 19.02.2014 року, № 65553 від 12.03.2014 року, № 40119 від 12.04.2014 року, № 148231 від 03.04.2014 року, № 148030 від 03.04.2014 року, № 148120 від 04.04.2014 року, № 148121 від 04.04.2014 року, № 148053 від 04.04.2014 року, № 148122 від 04.04.2014 року, № 148123 від 06.04.2014 року, № 148185 від 07.04.2014 року, № 14858 від 07.04.2014 року, № 148005 від 07.04.2014 року, № 148004 від 07.04.2014 року, № 148006 від 07.04.2014 року, № 148055 від 07.04.2014 року, № 148186 від 08.04.2014 року, № 148113 від 21.03.2014 року, № 148114 від 21.03.2014 року, № 148116 від 21.03.2014 року, № 65593 від 22.03.2014 року, № 65594 від 22.03.2014 року, № 65552 від 02.03.2014 року, № 148082 від 22.03.2014 року, № 148084 від 22.03.2014 року, № 40220 від 22.03.2014 року, № 4/6/2305 від 22.04.2014 року.

Всі вищезазначені первинні документи містяться в матеріалах справи та досліджені колегією суддів апеляційної інстанції в повному обсязі.

Сплачені за усіма вказаними вище зобов'язаннями кошти були включені позивачем до сум податкового кредиту з податку на додану вартість звітних періодів, що перевірялись податковим органом.

В той же час, як зазначено в акті та поясненнях відповідача при проведенні аналізу товарно-транспортних накладних, встановлено що послуги з перевезення сільськогосподарської продукції надавались відповідно третіми особами та безпосередньо здійснювались ТОВ ЮРАН .

Проте, згідно інформаційних баз ДФС, Єдиного реєстру податкових накладних та зібраної податкової інформації протягом 2014 року не встановлено взаємовідносин ТОВ ЮРАН з автомобільними перевізниками по отриманню транспортних послуг, та залучення інших осіб, які безпосередньо здійснювали організацію транспортних перевезень. Крім того, не у всіх наданих товарно-транспортних накладних зазначено конкретну адресу пункту навантаження та автомобільного перевізника, що не дає ідентифікувати місце навантаження та встановити осіб, що здійснюють транспортування товару.

Також, відповідач в поясненнях посилається на вирок суду відносно посадової особи ТОВ ЮРАН ОСОБА_1, яким затверджена угода про визнання винуватості у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 205 КК України.

Висновки контролюючого органу викладені в акті перевірки під час проведення перевірки спрямовані на відсутність реального характеру господарських операцій позивача з контрагентом ТОВ ЮРАН , що і стало підставою для визнання відповідачем порушення ТОВ КОФКО Агрі Ресорсіз Україна вимог податкового законодавства.

Враховуючи вищенаведене, тобто інформацію по контрагенту-постачальнику, відповідач вважає, що проведені фінансово-господарські операції були оформлені лише первинними документами з метою створення зовнішніх ознак фактичного здійснення операцій та правомірності формування сум податковою кредиту, наслідком чого є завищення позивачем від`ємного значення об`єкту оподаткування від усіх видів діяльності за період, що перевірявся.

Колегія суддів апеляційної інстанції не бере до уваги висновки податкового органу щодо відсутності реального характеру господарських операцій позивача з контрагентом ТОВ ЮРАН , які зроблені на підставі акту перевірки виходячи з наступного.

В даному випадку наявність певної інформації, одержаної з інформаційних баз ДФС, Єдиного реєстру податкових накладних та зібраної податкової інформації протягом 2014 року, що не оформлена певним рішенням і не є юридичним фактом, утворює лише привід і підстави для перевірки такої інформації, може породжувати певні сумніви щодо законності господарських операцій платника податків, однак не є беззаперечним доказом того факту, що в дійсності товари (роботи, послуги) не отримувались платником податків від його контрагента.

Разом з тим, недотримання контрагентом позивача податкової дисципліни не має правового значення для вирішення цього спору, оскільки порушення платником вимог податкового законодавства тягне застосування заходів відповідальності саме до такого платника та не може негативно впливати на податковий облік інших осіб (зокрема, його контрагентів) за відсутності факту причетності останніх до таких правопорушень та за наявності факту здійснення господарської операції.

Колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що на час існування спірних правовідносин, контрагент позивача був належним чином зареєстрований як юридична особа та як платник податку на додану вартість, відтак мав належний обсяг правосуб'єктності для здійснення господарських операцій.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що податковий орган ані в ході проведення перевірки, ані під час судового розгляду в суді першої інстанції не надав належних та допустимих доказів про невідповідність первинних бухгалтерських документів позивача вимогам чинного податкового законодавства.

Крім того, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що будь-які документи мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

З наданих позивачем доказів вбачається, що договір укладений між останнім та його контрагентом, мав на меті настання реальних правових наслідків, що обумовлений ним.

Згідно із ст. 4 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні бухгалтерський облік та фінансова звітність ґрунтуються на таких основних принципах, зокрема превалювання сутності над формою - операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми.

Частинами 2 та 3 ст. 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні і зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити: назва документа; дата і місце складання; назва підприємства, від імені якого складається документ; зміст і обсяг господарської операції; одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що мають можливість ідентифікувати особу, які брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88, первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що всі вищезазначені первинні бухгалтерські документи, які надані позивачем оформлені у відповідності до ст. 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні та п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88 та повністю відображають реальність проведених господарських операцій між позивачем та його контрагентом.

Згідно із п.138.2. ст.138 ПК України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що вчинення платником податків дій, що мають своїм результатом одержання податкової вигоди (звільнення від оподаткування, зменшення бази або ставки оподаткування, одержання права на залік або відшкодування податку на додану вартість тощо), саме по собі не означає, що відповідні правочини були вчинені з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

З огляду на принцип персональної відповідальності платника податку право на податковий кредит не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами. Тобто, якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, а тому сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) не може бути підставою для відмови у праві платника податку на податковий кредит за наявності факту здійснення господарської операції.

В інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 № 742/11/13-11, зазначено, що при дослідженні факту здійснення господарської операції оцінюватися повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку. Не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання, зокрема, тим, який не був постачальником товарів (послуг), на вартість яких нарахований ПДВ, що включений платником податку до податкового кредиту.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного суду України від 31.01.2011 у справі за позовом ЗАТ Мукачівський лісокомбінат до Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції в Закарпатській області про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення.

Крім того, в постанові Верховного Суду України від 22.09.2015 року (справа № 21-1359а15) викладена правова позиція, що визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій.

У своєму рішенні Верховний Суд України вказав на те, що господарські операції для визначення податкового кредиту мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Крім того, довести правомірність своїх дій чи бездіяльності, відповідно до принципу офіційності в адміністративному судочинстві, зобов'язаний суб'єкт владних повноважень.

Контролюючим органом в ході перевірки було встановлено, що правочини укладені між позивачем та його контрагентом ТОВ ЮРАН не спрямовані на реальне настання правових наслідків. Таким чином, надані до перевірки первинні документи бухгалтерського та податкового обліку не можуть бути взяті до уваги як первинні документи, що підтверджують проведення господарських операцій між юридичними особами.

Під час судового розгляду, судом апеляційної інстанції були досліджені та оцінені надані позивачем договори та первинні документи по взаємовідносинам з контрагентом ТОВ ЮРАН , в результаті чого судом не встановлено їх невідповідності вимогам чинного законодавства.

Разом з тим, зазначені первинні документи складені належним чином та містять всі обов'язкові реквізити, а тому такі документи можна вважати належними доказами реальності здійснених господарських операцій, які не містять дефектів форми та змісту.

Також, в матеріалах справи наявні документи якими підтверджується використання у своїй господарській діяльності ТОВ КОФКО Агрі Ресорсіз Україна товару придбаного у ТОВ ЮРАН : контракти, додаткові угоди, інвойси, акти прийому-передачі товарів, декларації, коносаменти.

В інформаційному листі Вищого адміністративного суду України № 742/11/13-11 від 02.06.2011 зазначено, що судам належить звертати особливу увагу на дослідження обставин реальності здійснення господарських операцій платника податку, на підставі яких таким платником були сформовані дані податкового обліку. При цьому приймати на підтвердження даних податкового обліку можна лише достовірні первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати рух активів у процесі здійснення господарської операції.

При цьому, дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо.

Суд апеляційної інстанції бере до уваги, рішення Європейського суду з прав людини у справах Інтерсплав проти України (2007 рік, заява № 803/02), Булвес АД проти Болгарії (2009 рік, заява № 3991/03) і Бізнес Супорт Центр проти Болгарії (2010 рік, заява № 6689/03), які відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини підлягають застосуванню судами як джерела права, у яких визначено, що платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування; при цьому платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати.

Отже, чинним законодавством не передбачено настання негативних наслідків для добросовісного платника податку у вигляді позбавлення його права на віднесення відповідних сум до складу податкового кредиту, навіть за умови допущення попередніми постачальниками у ланцюгу постачання товару/надання послуг певних порушень податкового законодавства, дані обставини повинні тягнути негативні наслідки саме для таких постачальників та не впливати на права платника податків.

Щодо посилань відповідача на вирок суду, в обґрунтування правомірності прийняття оскаржуваного рішення, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає наступне.

Суд апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції, що оскільки зазначений вирок суду не містить відомостей про господарські операції між ТОВ Кофко Агрі Ресорсіз Україна та ТОВ ЮРАН , таке рішення суду не може бути визнано належним доказом на підтвердження порушення позивачем вимог податкового законодавства, які зумовили визначення податкового зобов`язання з податку на прибуток спірним податковим повідомленням-рішенням.

Крім того, встановлення факту фіктивності підприємства - контрагента позивача саме по собі не може свідчити про незаконність господарських операцій, та не є беззаперечним доказом того факту, що в дійсності платнику податків його контрагентом товари не постачались.

Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного суду України від 11.04.2017 року у справі № 826/18925/14.

Висновок контролюючого органу про те, що відсутність товарно-транспортних накладних є підставою для визнання безтоварними господарських операцій та безпідставність формування валових витрат не заслуговують на увагу суду, оскільки податкове законодавство не ставить у залежність право платника податків на податковий кредит від наявності чи відсутності товарно-транспортної накладної.

Наявність чи відсутність товарно-транспортних накладних є лише дотриманням чи порушенням правил перевезень автомобільним транспортом, які не пов'язані з дотриманням вимог податкового законодавства та не свідчать про безтоварність операцій за наявності інших підтверджуючих документів.

Водночас, слід зауважити те, що товарно-транспортні накладні є обов`язковими, якщо суб`єкт господарювання займається експедиторською діяльністю або перевезенням, натомість позивач до таких суб`єктів не відноситься, оскільки його діяльність була пов`язана з придбанням товару, та позивач не виступав в якості замовника за договором перевезення.

Аналогічний правовий висновок викладений в ухвалах Вищого адміністративного суду України, зокрема в ухвалах від 27.10.2014 (К/800/28931/14), від 19.04.2016 року (К/800/4845/15), від 06.09.2016 року (К/800/15212/15), від 27.03.2017 року (К/800/29662/16).

Аналіз наведених правових положень та обставин справи дає підстави колегії суддів апеляційної інстанції дійти висновку, що податковим органом не доведена правомірність та обґрунтованість спірного податкового повідомлення-рішення з урахуванням вимог чинного законодавства України.

Колегія суддів апеляційної інстанції приходить до висновку, що інші доводи апелянта не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, а тому судом до уваги не приймаються.

Отже, судом першої інстанції було вірно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, прийнято законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права. Обставини, викладені в апеляційній скарзі, до уваги не приймаються, оскільки є необґрунтованими та не є підставами для скасування рішення суду першої інстанції.

В зв'язку з цим, колегія суддів апеляційної інстанції вважає необхідним апеляційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 КАС України, Київський апеляційний адміністративний суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби - залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 липня 2017 року - без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення.

Касаційну скаргу може бути подано безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, а в разі складення в повному обсязі відповідно до ст. 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі.

Головуючий - суддя М.І. Кобаль

судді: О.В. Епель

О.В. Карпушова