Постанова

від 24.05.2007 по справі 6/669-06

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

6/669-06

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

24 травня 2007 р.                                                                                   № 6/669-06  

Колегія суддів Вищого господарського суду України у складі:

головуючого:Першикова Є.В.,

суддів:Савенко Г.В.,

Ходаківської І.П.,

розглянула

касаційну скаргутовариства з обмеженою відповідальністю "Комтех ЛТД" (далі Товариство)

на постановуДніпропетровського апеляційного господарського суду

від08.02.07

у справі№ 6/669-06

господарського судуДніпропетровської області     

за позовомтовариства з обмеженою відповідальністю "Балтімор-Фіш" (далі ТОВ "Балтімор-Фіш")

доТовариства

простягнення 7 209,05 грн.         

В засіданнях взяли участь  представники

- позивача:Осадчий С.І. (за дов. № 2404/07 від 24.04.07)- у судовому засіданні 26.04.07;

- відповідача:не з'явились.

Ухвалою від 02.04.07 Вищого господарського суду України касаційна скарга Товариства № 5/с від 16.02.07 була прийнята до провадження, розгляд справи призначено на 26.04.07.

У зв‘язку з неявкою представника Товариства у судове засідання, ухвалою від 26.04.07 Вищого господарського суду України розгляд справи було відкладено на 10.05.07.

У зв'язку з неявкою представників сторін у судове засідання, ухвалою від 10.05.07 розгляд справи було відкладено на 24.05.07.

Вказані ухвали суду були направлені сторонам у справі в установленому порядку, документів які б свідчили про їх неотримання сторонами у справі до Вищого господарського суду України не надходило, отже усіх учасників судового процесу відповідно до ст. 1114 Господарського процесуального кодексу України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

На день розгляду справи у судовому засіданні 24.05.07 будь-яких письмових заяв та клопотань від учасників судового процесу щодо відкладення розгляду справи до суду не надходило.

У судове засідання 24.05.07 представники сторін не з'явились.

Враховуючи, що ухвалою про призначення справи до розгляду учасників судового процесу було попереджено, що неявка без поважних причин у судове засідання не тягне за собою перенесення розгляду справи на інші строки, а від сторін повідомлень щодо неможливості участі у судовому засіданні 24.05.07 до колегії суддів Вищого господарського суду України не надходило, справа розглядається за наявними матеріалами справи, а повний текст постанови Вищого господарського суду України направляється сторонам у справі в установленому порядку.

Рішенням від 07.12.06 господарського суду Дніпропетровської області (суддя Коваленко О.О.) з Товариства на користь ТОВ "Балтімор-Фіш" стягнуто 4 280,03 грн. основного боргу, 700,00 грн. пені, 166,32 грн. річних, 62,70 грн. інфляційних, 102,00 грн. державного мита та 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. При цьому, в резолютивній частині рішення вказано про відстрочку його виконання до 07.12.07.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що сума боргу за договором підтверджена матеріалами справи та фактично ТОВ "Балтімор-Фіш"  не заперечується. Щодо стягнення суми пені місцевий суд задовольнив вимоги частково, посилаючись на її невірний розрахунок, зроблений Товариством.

Розпорядженням від 11.12.06 голови господарського суду Дніпропетровської області у зв'язку з закінченням п'ятирічного строку перебування на посаді судді Коваленка О.О. з 11.12.06 призначення справ і видачу наказів до обрання вказаного судді на посаду безстроково, покладено на суддю Мельничук І.Ф.

Ухвалою від 22.12.06 господарського суду Дніпропетровської області (суддя Мельничук І.Ф.) виправлено описку, допущену в резолютивній частині рішення від 07.12.06 господарського суду Дніпропетровської області, та викладено її в наступній редакції:

"З Товариства на користь ТОВ "Балтімор-Фіш" стягнути 4 280,03 грн. основного боргу, 700,00 грн. пені, 166,32 грн. річних, 62,70 грн. інфляційних, 102,00 грн. державного мита та 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, видати наказ з відстрочкою виконання судового рішення до 07.02.07. В решті позову відмовити".

Постановою від 08.02.07 Дніпропетровського апеляційного господарського суду (колегія суддів у складі: головуючий Голяшкін О.В., судді –Білецька Л.М., Науменко І.М.) апеляційну скаргу Товариства задоволено частково.

Рішення від 07.12.06 господарського суду Дніпропетровської області в частині стягнення пені скасовано, та змінено в частині розміру стягнення господарських витрат і строку відстрочки виконання рішення.

Резолютивну частину рішення викладено в наступній редакції:

"Позовні вимоги задовольнити частково.

З Товариства на користь ТОВ "Балтімор-Фіш" стягнути основний борг в сумі 4 280,03 грн., 850,79 грн. пені, 62,70 грн. інфляційний витрат, 166,32 грн. річних, 102,00 грн. державного мита та 87,73 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення  судового процесу.

Відстрочити виконання рішення до 07.02.07.

В решті позову відмовити."

Ухвалу від 22.12.06 господарського суду Дніпропетровської області скасовано.

При винесенні постанови апеляційний суд прийшов до висновку, що задовольняючи частково вимоги про стягнення пені місцевим судом не було наведено її розрахунку, в той час як в даному випадку необхідно було врахувати скорочені строки позовної давності, дату звернення Товариства з позовом та фактичний розмір заборгованості. При цьому, суд апеляційної інстанції врахував за можливе стягнути пеню за період з 24.10.05 по 29.09.06, у зв'язку з чим змінив розмір суми пені, що підлягає стягненню.  Щодо ухвали про виправлення описки в частині строку, на який розстрочується виконання рішення суду, то вона була скасована у зв'язку з порушенням процесуального законодавства, оскільки вказана ухвала була винесена іншим суддею, ніж тим, що виніс рішення по суті спору.

Не погоджуючись з рішеннями попередніх судових інстанцій Товариство звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою в якій просить рішення від 07.12.06 господарського суду Дніпропетровської області та постанову від 08.02.07 Дніпропетровського апеляційного господарського суду в частині стягнення пені скасувати та припинити провадження у справі в частині стягнення пені у зв'язку з відсутністю предмету спору.

Свої вимоги скаржник обґрунтовує тим, що при винесенні оскаржених судових актів було порушено норми матеріального та процесуального права, а саме: ст. 267 Цивільного кодексу України, ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України та ст. 101, п. 9 ст. 105 Господарського процесуального кодексу України.

У своєму відзиві на касаційну скаргу ТОВ "Балтімор-Фіш" щодо доводів скаржника заперечує, вважаючи їх безпідставними, у зв'язку з чим просить оскаржену постанову залишити без змін, а касаційну скаргу Товариства –без задоволення.

Розглянувши матеріали справи, касаційну скаргу, відзив на касаційну скаргу, заслухавши пояснення представників сторін, суддю-доповідача, оцінивши та дослідивши повноту встановлення попередніми судовими інстанціями обставин справи та їх правову оцінку, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено попередніми судовими інстанціями на підставі матеріалів справи, 04.07.05 між ТОВ "Балтімор-Фіш" (Продавець) та Товариством (Покупець) було укладено договір поставки № БФ/05-101 (далі Договір), згідно умов якого Продавець зобов'язався поставити на умовах цього договору продукцію (товар), а Покупець – прийняти та оплатити цей товар.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідно до п. 2.2 Договору та п. 1 додаткової угоди № 1 до Договору Покупець повинен сплатити Постачальнику вартість поставленого товару на умовах відстрочення платежу на строк 28 календарних днів з моменту поставки товару.          

Розглядаючи спір, судовими інстанціями також встановлено, що сторонами в п. 5.2 Договору було погоджено, що у разі несвоєчасної оплати товару Покупець сплачує Постачальнику пеню в розмірі 0,5% від суми простроченої до оплати за кожний прострочений день, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

На підставі наданих сторонами доказів по справі судом апеляційної інстанції встановлено, що на виконання умов Договору ТОВ "Балтімор-Фіш" поставило Товариству товар на загальну суму 81 296,56 грн., проте вартість отриманого товару Товариством було сплачено частково у сумі  35 230,18 грн., а частину товару повернуто ТОВ "Балтімор-Фіш".

При вирішенні спору по суті попередніми судовими інстанціями встановлено, що внаслідок неналежного виконання зобов'язань за Договором у Товариства склалась заборгованість перед ТОВ "Балтімор-Фіш" по оплаті вартості отриманого товару в розмірі 4 280,03 грн., що підтверджується складеним сторонами актом звірки взаєморозрахунків від 04.12.06.

На підставі матеріалів справи місцевим та апеляційним судами встановлено, що згідно позовних вимог та розрахунку ТОВ "Балтімор-Фіш" просило стягнути з Товариства пеню в сумі 1 192,38 грн. за період з 08.10.05 по 29.09.06 виходячи із суми боргу в розмірі 5 669,65 грн., посилаючись на несплату Товариством вартості товару, поставленого за накладною від 09.09.05 № БФ/002-0001221 суму 10 085,22 грн. При цьому, встановлено, що датою звернення ТОВ "Балтімор-Фіш" до суду з відповідним позовом є 24.10.06.

Під час вирішення справи судом першої інстанції Товариство звернулось до суду з заявою про відстрочення виконання рішення щодо стягнення основної суми заборгованості на термін 6 місяців.

Колегія суддів Вищого господарського суду України враховує, що відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання – відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до вимог ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні викону ватися належним чином та у встановлений строк у відповідності з вказівками закону, договору, одностороння відмова від виконання зобов'язань не допус кається.

Згідно вимог ч. 2 ст. 651 Цивільного кодексу України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

З юридичного аналізу рішення суду першої інстанції вбачається, що  до попередньої судової інстанції доказів щодо існування судових рішень про зміну умов Договору не надавалось.

Колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає, що згідно ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим кодексом, іншими законами або договором.          

Колегія суддів Вищого господарського суду України враховує, що відповідно до п. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником зобов'язання не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк з дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних з простроченої суми.

Згідно з ч. 2 ст. 551 Цивільного кодексу України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі. Сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків передбачених законом.

При реалізації в судовому порядку відповідальності за правопорушення у сфері господарювання відповідно до ст. 223 Господарського кодексу України застосовуються загальні та скорочені строки позовної давності, передбачені Цивільним кодексом України, якщо інші строки не встановлено цим Кодексом.

Згідно з ст. 260 Цивільного кодексу України порядок обчислення позовної давності не може бути змінений за домовленістю сторін.

За змістом ст. 256 Цивільного кодексу України під позовною давністю розуміється строк у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. При цьому, відносно стягнення неустойки (штрафу, пені) цей термін ч. 2 ст. 258 Цивільного кодексу України обмежено в один рік.

Статтею ж 232 Господарського кодексу України визначено порядок застосування штрафних санкцій та обмеження щодо періоду їх нарахування. Зокрема ч. 6 цієї статті передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Юридичний аналіз наведених правових норм свідчить, що ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України передбачає строк, у межах якого нараховуються штрафні санкції, а строк, протягом якого особа може звернутися до суду за захистом свого порушеного права, встановлюється Цивільним кодексом України.

Отже, неправильно застосувавши ст. 258 Цивільного кодексу України апеляційний суд прийшов до помилкового висновку про стягнення з Товариства пені за період з 24.10.05 по 29.09.06.

Водночас, колегія суддів Вищого господарського суду України звертає увагу на порушення попередніми судовими інстанціями норм процесуального права щодо правил оформлення судового рішення в порядку ст. 84 Господарського процесуального кодексу України.

Так, в порушення вказаної процесуальної норми рішення суду першої інстанції фактично не містить нормативно-правового обґрунтування розрахунку задоволеної суми пені.

Колегія суддів Вищого господарського суду України наголошує, що у відповідності зі ст. 4 Господарського процесуального кодексу України рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом.

Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. При цьому необхідно мати на увазі, що у відповідності зі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України наявні докази підлягають правовій оцінці у їх сукупності, і жодний доказ не має для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, господарські суди повинні у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці

доводи або докази не взято до уваги судом. Викладення у рішенні лише доводів та доказів сторони, на користь якої приймається рішення, є порушенням вимог статті 42 Господарського процесуального кодексу України щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Водночас, колегія суддів Вищого господарського суду України звертає увагу, що всупереч наведеному, попередніми судовими інстанціями при вирішенні спору не було надано належної правової оцінки відхиленим доводам Товариства щодо стягнення пені.

Колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає, що судами першої та апеляційної інстанцій при винесенні рішень по суті спору наведеним правовим положенням юридичного аналізу в контексті спірних правовідносин надано не було, в той час, як у даному випадку необхідно було керуватися вказаними нормами в комплексі.

У зв‘язку з зазначеним, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що без належної уваги та правової оцінки з боку суду першої та апеляційної інстанцій залишилися такі обставини, як дійсний обсяг робіт виконаних щодо об‘єкту оренди, та домовленість сторін за договором щодо порядку компенсації затрачених грошових коштів, витрачених на поліпшення орендованого об‘єкту за погодженням з Фондом, а також питання включення орендованого майна до переліку об‘єктів, що підлягають приватизації шляхом викупу. Належне з'ясування та оцінка судом цих та інших обставин, які мають істотне значення, є необхідними для правильного вирішення даного спору.

Колегія суддів Вищого господарського суду України бере до уваги, що скаржник в касаційній скарзі стверджує факт порушення апеляційною інстанцією не лише норм матеріального та процесуального права, а також і питання, які стосуються оцінки доказів. Колегія суддів Вищого господарського суду України наголошує, що оцінка доказів, не віднесена до компетенції касаційної інстанції.

Колегія суддів Вищого господарського суду України, враховуючи вимоги ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України, відзначає, що перегляд у касаційному порядку судового рішення здійснюється касаційною інстанцією на підставі встановлених фактичних обставин справи та перевіряється застосуванням попередніми інстанціями норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або

вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного суду України, викладених у пункті 1 Постанови від 29.12.76 № 11 “Про судове рішення”, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши всі обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Оскільки передбачені процесуальним законом межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, всі рішення, ухвалені у справі, підлягають скасуванню, а справа –направленню на новий розгляд до господарського суду міста Севастополя.

Під час нового розгляду справи господарському суду слід взяти до уваги викладене в цій постанові, вжити всі передбачені законом засоби для всебічного, повного і об'єктивного встановлення обставин справи, прав і обов'язків сторін і в залежності від встановленого та у відповідності з чинним законодавством вирішити спір.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11110 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Комтех ЛТД" № 5/с від 16.02.07 задовольнити частково.

Рішення від 07.12.06 господарського суду Дніпропетровської області та постанову від 08.02.07 Дніпропетровського апеляційного господарського суду по справі № 6/669-06 господарського суду Дніпропетровської області скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Головуючий Є.Першиков

судді:Г.Савенко

І.Ходаківська