Ухвала

від 01.11.2017 по справі 826/12485/16

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 листопада 2017 року м. Київ К/800/5850/17

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

Олендера І.Я. (доповідача), Бившевої Л.І., Юрченко В.П.,

секретар судового засідання Загородній А.А.,

за участю:

представника позивача Поддимая А.Б.,

представника відповідача Перепелюка О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Компанія Профікс до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, провадження в якій відкрито за касаційною скаргою Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 9 лютого 2017 року,-

В С Т А Н О В И В:

У серпні 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю Компанія Профікс (далі - позивач, Товариство) звернулось до суду з позовом про скасування податкових повідомлень-рішень Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві (далі - відповідач, контролюючий орган) від 05.08.2016 року №00140091404, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств за податковими зобов'язаннями на суму 132 202,00 грн., №0014071404, яким збільшено грошове зобов'язання за платежем податок на додану вартість (ПДВ) за податковими зобов'язаннями на суму 485 025,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями на суму 121 256,25 грн., №0014101404, яким зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток на суму 395 000,00 грн.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 1 листопада 2016 року позов залишено без задоволення.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд, з урахуванням встановлених контролюючим органом під час проведення перевірки обставин, виходив з того, що позивачем не доведено реальність здійснення господарських операцій з придбання робіт по розробці, модернізації та тестуванню програмного забезпечення у контрагента ТОВ Бертран - Сервіс з огляду на відсутність належних доказів щодо їх фактичного здійснення, зокрема суд вказав, що у вказаного контрагента в період спірних відносин працювало лише 5 осіб, які фактично не могли виконати обумовлені договором роботи.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 9 лютого 2017 року рішення суду першої інстанції скасовано та прийнято нове про задоволення позовних вимог Товариства. Оскаржувані податкові повідомлення - рішення визнано протиправними та скасовано.

Судове рішення обґрунтовано тим, що позивачем цілком правомірно сформовано витрати та податковий кредит з огляду на наявність у платника податку (позивача у справі) належним чином оформлених первинних документів та реальність здійснення господарських операцій, натомість висновки контролюючого органу ґрунтуються виключно на припущеннях та не підтверджені належними доказами.

Не погодившись з рішенням суду апеляційної інстанції, відповідач до Вищого адміністративного суду України подав касаційну скаргу, де посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить зазначене судове рішення скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

У поданих запереченнях на скаргу позивач просить у задоволенні скарги відмовити через її необґрунтованість.

Касаційний розгляд справи проведено у відкритому судовому засіданні, відповідно до ст. 221 Кодексу адміністративного судочинства України.

Так, судами першої та апеляційної інстанцій встановлено та підтверджено матеріалами справи, що контролюючим органом проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ Компанія Профікс з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійснені фінасово-господарських взаємовідносин з ТОВ Бертран - Сервіс за період з 01.02.2015 року по 30.06.2015 року та з 01.08.2015 року по 31.08.2015 року, за результатами якої складено акт від 22.07.2016 року № 168/26-15-14-04-04/24575426 та прийнято оскаржувані податкові повідомлення - рішення.

Відповідно до висновків контролюючого органу, викладених у акті перевірки, позивачем порушено вимоги п. 44.1 ст. 44, пп. 134.1.1 п. 134 ст. 134, п. 135.1 ст. 135 п. 137.1 ст. 137, п. 192.1 ст. 192, п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України в результаті чого завищено фінансовий результат оподаткування (завищено збитки) за 2015 рік в сумі 395 000,00 грн., занижено податок на прибуток на загальну суму 132 202,00 грн. та ПДВ на загальну суму 485 025,00 грн.

Висновки фахівців контролюючого органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства вмотивовано тим, що фактично господарські операції з придбання робіт у контрагента ТОВ Бертран - Сервіс по розробці, модернізації та тестуванню програмного забезпечення не мали реального характеру та не спричинили настання реальних правових наслідків, оскільки у вказаного контрагента відсутні достатні трудові та технологічні можливості для виконання взятих на себе зобов'язань за договором, що укладений з позивачем. Крім того контролюючий орган зазначає, що основним видом діяльності ТОВ Бертран - Сервіс є неспеціалізована оптова торгівля, що не відповідає здійсненню діяльності у сфері надання послуг з тестування програмного забезпечення. Як на підставу таких висновків контролюючий орган посилається на податкову інформацію, отриману в результаті здійснення заходів податкового контролю, зокрема використано інформацію підсистеми Податковий блок .

Таким чином, контролюючий орган дійшов висновку про недостовірність відомостей зазначених у первинних документах, а отже фактично було створено штучну видимість здійснення господарських операцій, що виключає можливість позивача формувати від'ємне значення об'єкту оподаткування податком на прибуток та податкового кредиту з ПДВ за такими господарськими операціями.

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів приходить до висновку, що зазначена касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних мотивів.

Так, відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

За змістом положень п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу).

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

А відповідно до пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Податкового кодексу України (в редакції з 01.01.2015 року) об'єктом оподаткування податку на прибуток є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень розділу III Податкового кодексу України.

Відповідно до Національного положення (стандарту) бухгалтерського обліку 1 Загальні вимоги до фінансової звітності , затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 07.02.2013 року № 73, витрати - зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, які призводять до зменшення власного капіталу (за винятком зменшення капіталу за рахунок його вилучення або розподілення власниками).

Основним документом, який регулює формування витрат у бухгалтерському обліку, є Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 Витрати (П(С)БУ16), затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.12.1999 року № 318.

Згідно п. 4 П(С)БУ 16 об'єкт витрат - продукція, роботи, послуги або вид діяльності підприємства, які потребують визначення пов'язаних з їх виробництвом (виконанням) витрат.

Витратами звітного періоду визнаються або зменшення активів, або збільшення зобов'язань, що призводить до зменшення власного капіталу підприємства (за винятком зменшення капіталу внаслідок його вилучення або розподілу власниками), за умови, що ці витрати можуть бути достовірно оцінені (п. 6 П(С)БУ 16).

Згідно з п. 7 П(С)БУ 16 витрати визнаються витратами певного періоду одночасно з визнанням доходу, для отримання якого вони здійснені. Витрати, які неможливо прямо пов'язати з доходом певного періоду, відображаються у складі витрат того звітного періоду, в якому вони були здійснені.

Відповідно до Національного положення (стандарту) бухгалтерського обліку 1 Загальні вимоги до фінансової звітності , затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 07.02.2013 року № 73, фінансова звітність - бухгалтерська звітність, що містить інформацію про фінансовий стан, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства за звітний період.

Фінансова звітність складається з балансу (звіту про фінансовий стан), звіту про фінансові результати (звіту про сукупний дохід) (далі - звіт про фінансові результати), звіту про рух грошових коштів, звіту про власний капітал і приміток до фінансової звітності.

У Звіті про фінансові результати розкривається інформація про доходи, витрати, прибутки і збитки, інший сукупний дохід та сукупний дохід підприємства за звітний період.

Джерелом відомостей для заповнення Звіту про фінансові результати є дані регістрів бухгалтерського обліку, що містять інформацію про доходи, витрати, прибуток, збитки та сукупний дохід.

Згідно з п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій (ч. 1 ст. 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні ).

Згідно зі ст. 1, ст. 3 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтується на даних бухгалтерського обліку. Первинні документи по відображенню господарських операцій являються основою і для податкового обліку.

Тому, будь-які документи (у тому числі договори, акти виконаних робіт, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Інформація, що міститься у прийнятих до обліку первинних документах, систематизується на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов'язаних рахунках бухгалтерського обліку (ч. 3 ст. 9 вказаного Закону).

Згідно ст. 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

З аналізу наведених норм вбачається, що правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат та податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

Відповідно, якщо господарська операція фактично не відбулася, то первинні документи, складені платником податку та його контрагентом на підтвердження такої операції, не відповідають дійсності, та свідчать про відсутність у сторін волевиявлення щодо реального здійснення господарської операції.

Таким чином, наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, що є обов'язковою умовою для формування об'єкту оподаткування податком на прибуток та податкового кредиту, і вказана обставина є визначальною для дослідження судами під час вирішення цієї справи.

При вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, зокрема якщо предметом спору є достовірність первинних документів та підтвердження інших обставин реальності відображених у податковому обліку господарських операцій, суди повинні врахувати, що відповідно до вимог ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України обов'язок доведення відповідних обставин у спорах між особою та суб'єктом владних повноважень покладається на суб'єкта владних повноважень, якщо він заперечує проти позову.

У разі надання податковим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать, що документи, на підставі яких платник податків задекларував суми витрат та/або податкового кредиту, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи. Наведене випливає зі змісту ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що між позивачем та контрагентом ТОВ Бертран - Сервіс укладено договір від 29.12.2014 року № Т157-1214 на виконання замовлень з розробки, модернізації та тестування програмного забезпечення.

У ході розгляду справи судом апеляційної інстанції було надано належну оцінку доказам, наданих позивачем та зібраних судом на підставі ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України, та іншим обставинами, що спростовують позицію контролюючого органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства. Зокрема, судом досліджено первинні документи, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку, встановлено реальне виконання господарських операцій з придбання робіт (послуг), які відповідають дійсному економічному змісту, відображеному в укладеному позивачем договорі та призвели до фактичного руху його активів, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями належно оформлених, у відповідності до вимог законодавства, первинних документів (договір, доповнення до договору, платіжні доручення,протокол замовлення, акти приймання - передачі виконаних робіт, додатки до актів приймання - передачі виконаних робіт, реєстри знайдених помилок, диски з інсталяцією та документацію програмного забезпечення).

Також судом першої інстанції було встановлено, що основним видом діяльності ТОВ Бертран - Сервіс є неспеціалізована оптова торгівля. В той же час, згідно Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань одним і з видів діяльності вказаного контрагента є також і КВЕД за кодом 62.02 Консультування з питань інформатизації , а отже безпідставним є посилання контролюючого органу на те, що надані контрагентом послуги позивачу з розробки, модернізації та тестування програмного забезпечення не відповідають діяльності, яку має право здійснювати контрагент ТОВ Бертран - Сервіс .

Також, колегія суддів зазначає, що вищенаведені норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема і у вигляді позбавлення права на податковий кредит, за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженість дій між ними.

Крім того, норми податкового законодавства не визначають і певний обсяг матеріальних та/чи трудових ресурсів у платника податків (даному випадку контрагента) при здійсненні господарської діяльності, як критерію правового статусу платника податків (позивача) щодо формування витрат та отримання податкової преференції у формі податкового кредиту.

Таким чином, суд апеляційної обґрунтовано не взяв до уваги посилання контролюючого органу на неможливість здійснення контрагентом позивача відповідного обсягу робіт з огляду на недостатність трудових ресурсів (у штаті контрагента - 5 чоловік). Крім того, такі посилання не підтверджено належними та допустимими доказами, а ґрунтуються лише на припущеннях відповідача.

Також суд зазначає, що будь - яке автоматизоване співставлення, чи дані отримані з автоматизованих систем контролюючого органу не є належними доказами в розумінні процесуального Закону, оскільки, автоматизоване співставлення, зокрема задекларованих податкових зобов'язань та податкового кредиту, не віднесено до засобів перевірки правильності та повноти визначення таких податкових зобов'язань, а тому здобуті таким чином докази не можуть визнаватись належними.

Таким чином, оцінивши з дотриманням норм ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України у сукупності докази, надані позивачем на спростування доводів податкового органу про недостовірність даних його податкового обліку, та з огляду на відсутність доказів з боку контролюючого орану щодо підтвердження обізнаності позивача про порушення контрагентом податкового законодавства чи-то сприяння йому в цьому, а також доказів про встановлення порушення податкового законодавства з боку контрагента та притягнення його до відповідальності, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про протиправність податкових повідомлень-рішень, з приводу правомірності яких виник спір у цій справі.

За змістом ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим - ухвалене судом на підставі повного та всебічного з'ясування обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 223 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін.

Враховуючи зазначене, колегія суддів приходить до висновку, що при ухваленні оскаржуваного судового рішення, суд апеляційної інстанції не допустив порушень норм матеріального та процесуального права, які могли б бути підставою для скасування судового рішення.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В:

Касаційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 9 лютого 2017 року у справі № 826/12485/16 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає, може бути переглянута в порядку передбаченому ст.ст. 235-244-2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді: І.Я. Олендер

Л.І. Бившева

В.П. Юрченко

Повний текст виготовлено 06.11.2017 року.