Рішення

від 21.10.2017 по справі 278/3160/16-ц

ЖИТОМИРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 278/3160/16-ц

РІШЕННЯ

ІМ'ЯМ УКРАЇНИ

21 жовтня 2017 року Житомирський районний суд Житомирської області в складі: головуючого судді - Зубчук І.В.

секретаря с/з - ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Житомирі цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, третіх осіб Новогуйвинської селищної ради Житомирського району Житомирської області, Житомирської районної державної адміністрації, Головного Управління Держгеокадастру у Житомирській області, Державної інспекції сільського господарства в Житомирській області, Першої державної нотаріальної контори, приватного нотаріуса Житомирського міського нотаріального округу Житомирської області ОСОБА_6, приватного нотаріуса Житомирського районного нотаріального округу Житомирської області ОСОБА_7 про визнання правочину недійсним, -

В С Т А Н О В И В :

Представник позивача ОСОБА_2 - ОСОБА_8 звернувся до суду з даним позовом в обґрунтування якого зазначив, що рішенням 25 сесії Новогуйвинської селищної ради 6 скликання №464 від 12.04.2013 р. Про надання дозволу на розробку проекту відведення земельної ділянки у власність громадянам надано дозвіл на розробку проекту землеустрою, щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_2, орієнтовною площею 0,15 га., з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських споруд в смт.Гуйва (Великий Шумськ) ділянка №397 на території Новогуйвинської селищної ради Житомирського району та встановлено термін дії даного дозволу на розробку проектів землеустрою, щодо відведення земельних ділянок у власність, на період 1 (одного) року з дня прийняття рішення.

Рішенням 4 сесії Новогуйвинської селищної ради Житомирського району 7 скликання №35 від 28.01.2016 р. Про поновлення рішення про надання дозволу на розробку проекту продовжено до 28.01.2017 р. термін дії вищезазначеного рішення Новогуйвинської селищної ради №464 від 12.04.2013 р. Рішення набирає чинності після зняття судом заборони по судовій справі №806/3823/14 від 01.10.2014 року.

Про те земельна ділянка №397, на яку позивач мала намір замовити у виконавця проект землеустрою щодо її відведення у її власність, продана згідно договору купівлі-продажу (земельної ділянки), серія та номер: 1086, виданий 28.05.2015 року, приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу ОСОБА_6В. громадянину ОСОБА_4 на час існування заборони на її відчуження.

В ході судового розгляду справи представник позивача уточнив позов та просив визнати недійсними договори купівлі-продажу земельних ділянок №1086 від 28 травня 2015 року, посвідчений приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу ОСОБА_6, визнати недійсним договір дарування земельної ділянки №97 від 21 лютого 2017 року, виданий приватним нотаріусом Житомирського районного нотаріального округу ОСОБА_7

Представник позивача підтримав з підстав зазначених в ньому.

Відповідач ОСОБА_4 подав до суду заяву про розгляд справи у його відсутність, позов не визнав (а.с.42).

Відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_5 в судове засідання не з'явилися не повідомивши причину неявки. Про час і день розгляду справи повідомлені за місцем проживання.

Представники третіх осіб подали до суду заяви про розгляд справи у їх відсутність (а.с.49, 55, 170, 174, 176, 32).

З огляду на зазначене суд не вбачає перешкод у судовому розгляді справи.

Відповідно до ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі ст.214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані ( пропущення строку позовної давності, тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Пунктом 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України Про судове рішення у цивільній справі №14 від 18 грудня 2009 року передбачено, що рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права. У зв'язку з цим суди повинні неухильно додержувати вимог про законність і обґрунтованість рішення у цивільній справі (частина перша статті 213 ЦПК).

За змістом частини 1 ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних осіб, поданим відповідно до цьогоКодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Судом встановлено, що рішенням 25 сесії Новогуйвинської селищної ради Житомирського району 6 скликання №464 від 12.04.2013 р. Про надання дозволу на розробку проекту відведення земельної ділянки у власність громадянам надано дозвіл на розробку проекту землеустрою, щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_2, орієнтовною площею 0,15 га., з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських споруд в смт.Гуйва (Великий Шумськ) ділянка №397 на території Новогуйвинської селищної ради Житомирського району, на період 1 (один) рік з дня прийняття рішення (а.с.8).

Рішенням 4 сесії Новогуйвинської селищної ради Житомирського району 7 скликання №35 від 28.01.2016 р. Про поновлення рішення надання дозволу на розробку проекту термін дії вищезазначеного рішення продовжено до 28.01.2017 р. (а.с.9).

Також судом встановлено, що в той же час земельна ділянка площею 0,15 га., з цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 1822055600:01:000:1153, що розташована на території Новогуйвинської селищної ради Житомирського району Житомирської області і яку позивачка мала намір отримати, розпорядженням голови Житомирської районної державної адміністрації від 21.10.2011 року №1026 була передана у власність ОСОБА_3, державний акт про право власності на землю серії ЯМ №706415.

В подальшому вищезазначене розпорядження голови Житомирської районної державної адміністрації та державний акт, що посвідчував право власності на спірну земельну ділянку рішенням Черняхівського районного суду Житомирської області від 15 квітня 2015 року визнано недійсним та скасовано (а.с.17-19).

28 травня 2015 року на підставі договору купівлі-продажу земельна ділянка площею 0,15 га., з цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 1822055600:01:000:1153, що розташована на території Новогуйвинської селищної ради Житомирського району Житомирської області була продана ОСОБА_4 (а.с.15 зв.), а 21 лютого 2017 року на підставі договору дарування передана у власність безоплатно ОСОБА_5 (а.с.130-131).

Зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу України (далі - ЦК України), іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, а недодержання стороною (сторонами) правочину в момент його вчинення цих вимог є підставою для визнання недійсності відповідного правочину (частина перша статті 203, частина перша статті 215 ЦК України).

Згідно із частинами другою та третьою статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Загальним правовим наслідком недійсності правочину (стаття 216 ЦК України) є реституція, яка застосовується як належний спосіб захисту цивільного права та інтересу за наявності відносин, які виникли у зв'язку із вчиненням особами нікчемного правочину та внаслідок визнання його недійсним.

При цьому правом оспорювати правочин і вимагати проведення реституції ЦК України наділяє не лише сторону (сторони) правочину, але й інших, третіх осіб, що не є сторонами правочину, визначаючи їх статус як заінтересовані особи (статті 215, 216 ЦК України).

З огляду на зазначені приписи, правила статей 15, 16 ЦК України, статей 1, 2-4, 14, 215 ЦПК України кожна особа має право на захист, у тому числі судовий, свого цивільного права та інтересу, що загалом може розумітися як передумова для виникнення або обов'язковий елемент конкретного суб'єктивного права, як можливість задовольнити свої вимоги за допомогою суб'єктивного права та виражатися в тому, що особа має обґрунтовану юридичну заінтересованість щодо наявності (відсутності) цивільних прав або майна в інших осіб.

Статтею 116 Земельного кодексу України передбачено, що громадяни та юридичні особи набувають право власності на право користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

Тільки при набутті права власності або право користування земельною ділянкою у позивача виникає юридичне право задовольнити свої вимоги за допомогою суб'єктивного права тобто обґрунтовану юридичну заінтересованість щодо цивільних прав в інших осіб.

В правовій позиції, висловленій в постанові від 18.12.2013 року №6-127цс13, Верховний Суд України зазначив, що своє волевиявлення на укладення договору учасник правочину виявляє в момент досягнення згоди з усіх істотних умов, складання та скріплення підписом письмового документа.

Земельна ділянка №397, на яку позивач мала намір замовити у виконавця проект землеустрою щодо її відведення у її власність, продана громадянином ОСОБА_3 згідно договору «купівлі-продажу (земельної ділянки), серія та номер: 1086, виданий 28.05.2015 року, приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу ОСОБА_6В.» громадянину ОСОБА_4

У відповідності ст.657 ЦК України договір купівлі-продажу нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

Договір в силу приписів ст.638 ЦК України є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Сторони вказаного правочину своїми підписами письмово підтвердили, що вони діяли свідомо, були вільні в укладенні договору та умов договору.

Правочин - є актом вільного волевиявлення особи, тобто підписуючи договір купівлі-продажу та договір дарування сторони були вільними в укладанні правочину.

За даним договором сторонами досягнуто всіх істотних умов та створено правові наслідки та позивачем виконано всі умови даного договору.

Згідно ст.657 ЦК України договір купівлі - продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна полягає в письменний формі і підлягає нотаріальному посвідченню і державній реєстрації.

Статтею 662 ЦК України передбачено, що продавець зобовязаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст.202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою, та шостою статті 203 цього Кодексу.

У відповідності до цивільного законодавства особа, яка вважає, що її речові права порушено, має право звернутися до суду з позовом про визнання відповідної угоди недійсною (ст.ст. 215, 235 ЦК України).

Відповідно до п.4 Постанови Пленуму Верховного суду України №9 Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними від 06 листопада 2009 року оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду.

Таким чином суд прийшов до висновку, що оспорюваними договорами права позивачки не порушено, оскільки на час їх укладення позивачка не була наділена відповідно до Закону правом на користування або розпорядження спірною земельною ділянкою, а зміст правочинів та їх форма не суперечать вимогам цивільного законодавства, доказів фіктивності правочинів позивачка суду не надала.

Суд також відмовляє в задоволенні позовної вимоги про визнання договору дарування від 21 лютого 2017 року укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_5, посвідчений приватним нотаріусом Житомирського районного нотаріального округу ОСОБА_7, зареєстровано в реєстрі за №97.

Відповідно до ст.ст. 10, 60 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Таким чином, враховуючи викладене, позивачем та її представником не надано доказів того, що в момент укладення оспорюваного договору в силу вимог ЦК України продавець не мав достатнього обсягу цивільної дієздатності.

Відповідно до частини першої статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного суду України від 03.09.2014 року при розгляді справи № 6-84цс14.

Аналізуючи зазначені норми права, роз'яснення Пленуму Верховного Суду України, з'ясовуючи вказані обставини та оцінюючи докази, що містяться в матеріалах справи позивачем ОСОБА_2 не доведено належними та допустимими доказами те, що її права були порушені при укладенні договору купівлі-продажу земельної ділянки, а тому підлягають захисту.

Отже, судом не встановлені умови, передбачені ч.2 ст.203, ст.215 ЦК України, за яких оспорювані позивачем договори, можуть бути визнані недійсними, а тому підстави для задоволення вказаних позовних вимог відсутні.

Таким чином, суд приходить до висновку, що позовні вимоги по є необґрунтованими, безпідставними, а відтак не підлягають задоволенню.

Керуючись ст.230 ЦК України, ст.ст. 10, 11, 209, 212, 214-215 ЦПК України, Постанови Пленуму Верховного суду України від 28.04.1978 року №3 Про практику у справах про визнання угод недійсними , суд, -

В И Р І Ш И В :

В позові ОСОБА_2 відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду Житомирської області протягом десяти днів з дня його проголошення через Житомирський районний суд Житомирської області. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя: І. В. Зубчук