Постанова

від 08.11.2017 по справі 826/11298/14

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

08 листопада 2017 року № 826/11298/14

Окружний адміністративний суд міста Києва під головуванням судді Келеберди В.І., розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Маркетингове агентство Сейлз АП до Державної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві, про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Маркетингове агентство Сейлз АП (далі - Позивач) звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві (далі - Відповідач), та просить суд:

визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 18 лютого 2014 року № 0000642203 на суму 538550,00 (п'ятсот тридцять вісім тисяч п'ятсот п'ятдесят) грн, в тому числі за основним платежем - 430840,00 (чотириста тридцять тисяч вісімсот сорок) грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 107710,00 (сто сім тисяч сімсот десять) грн;

визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 18 лютого 2014 року № 0000652203 на суму 117250 (сто сімнадцять тисяч двісті п'ятдесят)грн. в тому числі за основним платежем - 93800,00 (дев'яносто три тисячі вісімсот) грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 23450,00 (двадцять три тисячі чотириста п'ятдесят) грн;

стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати у розмірі 487,20 грн (чотириста вісімдесят сім гривень та двадцять копійок).

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 18 лютого 2014 року відповідачем на підставі акта перевірки № 170/26-52-22-03-14/37589481 від 21 січня 2014 року прийнято податкові повідомлення-рішення:

№ 0000642203, за яким позивачу за порушення пунктів 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 Податкового кодексу України збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість всього в сумі 538550,00 (п'ятсот тридцять вісім тисяч п'ятсот п'ятдесят) грн, в тому числі за основним платежем - 430840,00 (чотириста тридцять тисяч вісімсот сорок) грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 107710,00 (сто сім тисяч сімсот десять) грн;

№ 0000652203, за яким позивачу за порушення пункту 139.1.9 Податкового кодексу України збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток всього в сумі 117250 (сто сімнадцять тисяч двісті п'ятдесят) грн. в тому числі за основним платежем - 93800,00 (дев'яносто три тисячі вісімсот) грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 23450,00 (двадцять три тисячі чотириста п'ятдесят) грн.

Збільшення грошового зобов'язання та застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій ґрунтується на обставинах, в тому числі, відсутності об'єктів оподаткування ПДВ та податком на прибуток по господарських взаємовідносинах позивача з ТОВ Ріо-Грандес .

Окружним адміністративним судом міста Києва 05 вересня 2014 року винесено постанову про відмову у задоволенні позовних вимог.

Київським апеляційним адміністративним судом 10 грудня 2014 року винесено постанову про задоволення апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю Маркетингове агентство Сейлз АП . Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 вересня 2014 року скасовано та прийнято нову постанову, якою позовні вимоги задоволено в повному обсязі. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві від 18 лютого 2014 року № 0000642203, № 0000652203.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 09 лютого 2016 року касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві задоволено частково. Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 10 грудня 2014 року та постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 вересня 2014 року скасовано. Справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвалою судді Окружного адміністративного суду міста Києва Шулежко В.П. справу прийнято до свого провадження та призначено в судове засідання.

21 квітня 2016 року Окружним адміністративним судом міста Києва постановлено ухвалу про задоволення клопотання ТОВ Маркетингове агентство Сейлз АП про відвід судді.

За результатами повторного автоматизованого розподілу справ між суддями справу № 826/11298/14 (далі - справа) передано на вирішення судді Келеберді В.І., яким постановлено ухвалу про прийняття справи до свого провадження та призначено до вирішення в судовому засіданні.

В судовому засіданні позивач підтримав позовні вимоги.

Відповідач проти позову заперечив з підстав, викладених у письмових запереченнях, які долучено до матеріалів справи та в яких зазначено про те, що встановлені при перевірці позивача порушення належним чином зафіксовано в акті перевірки, а оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті цілком на законних підставах та відповідають чинному законодавству, у зв'язку з чим просив у задоволенні позову відмовити.

В судовому засіданні за згодою сторін ухвалено про продовження вирішення справи у письмовому провадженні відповідно до частини четвертої статті 122 КАС України.

В силу частини першої статті 41 КАС України суд під час судового розгляду адміністративної справи здійснює повне фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу. У разі неявки у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності осіб, які беруть участь у справі (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Оцінивши у порядку письмового провадження належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд

ВСТАНОВИВ:

У період з 15 січня 2014 року по 21 січня 2014 року державною податковою інспекцією у Деснянському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві проведено документальну позапланову невиїзну перевірку товариства з обмеженою відповідальністю Маркетингове агентство Сейлз АП з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ТОВ Ріо-Грандес за період з 01 вересня 2012 року по 31 травня 2013 року.

За результатами перевірки складено акт від 27 січня 2014 року № 170/26-52-22-03-14/37589481.

Згідно акта перевірки, контролюючий орган дійшов висновку, що позивачем порушено:

- пункти 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України (далі - ПК України), в результаті чого підприємством занижено суму ПДВ, яка підлягає нарахуванню та сплаті до бюджету всього у сумі 430840,00 грн, в тому у вересні 2012 року в сумі 89333,00 грн, у лютому 2013 року в сумі 66509,00 грн, у квітні 2013 року в сумі 156140,00 грн, у травні 2013 року у сумі 118858 грн;

- підпункт 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України в результаті чого занижено податок на прибуток за ІІІ квартал 2012 року у сумі 93800,00 грн.

18 лютого 2014 року відповідачем на підставі акта перевірки № 170/26-52-22-03-14/37589481 від 21 січня 2014 року прийнято податкові повідомлення-рішення:

№ 0000642203, за яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість всього в сумі 538550,00 (п'ятсот тридцять вісім тисяч п'ятсот п'ятдесят) грн, в тому числі за основним платежем - 430840,00 (чотириста тридцять тисяч вісімсот сорок) грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 107710,00 (сто сім тисяч сімсот десять) грн;

№ 0000652203, за яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток всього в сумі 117250 (сто сімнадцять тисяч двісті п'ятдесят) грнв тому числі за основним платежем - 93800,00 (дев'яносто три тисячі вісімсот) грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 23450,00 (двадцять три тисячі чотириста п'ятдесят) грн..

Висновок податкового органу, що ліг в основу спірних податкових повідомлень-рішень, ґрунтується на відсутності об'єктів оподаткування податком на додану вартість та податком на прибуток по господарських взаємовідносинах позивача з ТОВ Ріо-Грандес .

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, оцінюючи подані сторонам докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, з урахуванням встановлених обставин, суд прийшов до наступних висновків.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює Податковий кодекс України.

Так, пунктом 6.1 статті 6 ПК України встановлено, що податком є обов'язковий, безумовний платіж до відповідного бюджету, що справляється з платників податку відповідно до цього Кодексу.

Відповідно до підпунктів 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України (далі по тексту в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Пунктом 198.1 статті 198 ПК України передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема: з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України.

Згідно з пунктом 198.2. статті 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: - дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; - дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3 статті 198 ПК України встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається, виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з пунктом 198.6. статті 198 ПК України, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 Кодексу). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Відповідно до пункту 201.1 статті 201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, в якій зазначаються в окремих рядках певні обов'язкові реквізити.

Згідно з пунктом 201.4 статті 201 ПК України податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Пунктом 201.8 статті 201 ПК України передбачено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Податкова накладна, відповідно до пункту 201.10 статті 201 ПК України, видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Таким чином, враховуючи викладені норми Податкового кодексу України, для формування податкового кредиту має бути наявність у платника податку - покупця належно оформленої податкової накладної, фактична сплата грошових коштів контрагенту, в сумі визначеній в податковій накладній, а також фактичне виконання господарської операції, за наслідками якої у платника податку на додану вартість виникає право на податковий кредит.

Витрати у розумінні Податкового кодексу України - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілом власником) (підпункт 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України).

Відповідно до статті 134 ПК України об'єктом оподаткування є:

прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135-137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138-143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу;

дохід (прибуток) нерезидента, що підлягає оподаткуванню згідно зі статтею 160 цього Кодексу, з джерелом походження з України.

До складу валових витрат що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування відповідно до пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України, входять: витрати від операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, 138.11 цієї статті:інші витрати, визначені згідно з пунктами 138.5, 138.10 -138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

При цьому, згідно з пунктом 138.2 статті 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно з підпунктом 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України не включаються до складу витрат: витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Аналіз положень податкового законодавства, що діяло на момент виникнення спірних правовідносин, дозволяє дійти висновку, що право на формування податкового кредиту виникає у платника податків за наявності сукупності таких елементів: 1) наявності у сторін спеціальної податкової правосуб'єктності (особа, що видає податкову накладну, повинна бути зареєстрованою як платник ПДВ); 2) фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій постачальником на користь покупця; 3) наявності причинно-наслідкового зв'язку між операцією з придбання товарів чи послуг та потребою використання в господарській діяльності; 4) документального підтвердження факту здійснення господарської операції сукупністю належним чином складених (оформлених) первинних та інших документів (у т. ч. платіжних), які зазвичай супроводжують операції певного виду та підтверджують їх фактичне виконання; 5) наявності у покупця належним чином складеної податкової накладної (має усі обов'язкові реквізити).

Крім того, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Водночас за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі, якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Отже, предметом доказування у відповідній категорії спорів є реальність господарських операцій, що є підставою для формування валових витрат, виникнення права на податковий кредит; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у документах, що надають право на податковий кредит.

У акті перевірки, який міститься в матеріалах справи, контролюючим органом зазначено, що згідно наданих до перевірки документів та проведеного аналізу податкової звітності з ПДВ за період з 01 вересня 2012 року по 31 травня 2013 року встановлено, що ТОВ МА Сейлз АП мало взаємовідносини з ТОВ Ріо-Грандес у вересні 2012 року, лютому, квітні та травні 2013 року.

Перевірку проведено на підставі отриманої податкової інформації Головного управління Міндоходів у місті Києві листом від 05 листопада 2013 року № 11407/7/26-15-22-12-07 з додатками копій матеріалів доказової бази та отриманої від Вишгородської ОДПІ ГУ Міндоходів у Київській області акту від 10 жовтня 2013 року № 1188/22-00/38256561 про результати документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ Ріо-Грандес щодо підтвердження господарських відносин із платниками податків з 01 червня 2012 року по 31 серпня 2013 року.

…СУ ФР ДПІ у Шевченківському районі ГУ Міндоходів у місті Києві проводиться досудове розслідування у кримінальному провадженні № 32013110100000 від 02 серпня 2013 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 205 КК України, під час якого встановлено, що громадянин України на прохання невстановлених слідством осіб, протягом 2012 року, за разову винагороду без наміру займатись будь-якою господарською діяльністю зареєстрував суб'єкт підприємницької діяльності ТОВ Ріо-Грандес , яке упродовж 2012-2013 років використовувалось для легалізації коштів отриманих злочинним шляхом, та в схемах ухилення від сплати податків, шляхом незаконного завищення валових витрат з податку на прибуток підприємства та податкового кредиту з ПДВ іншими підприємствами.

Слідчими діями встановлено, що за юридичною та фактичною адресою підприємство відсутнє, не встановлено наявності трудових, виробничо-складських приміщень, та іншого майна, які економічно необхідні для здійснення господарської діяльності… .

У зв'язку із зазначеним контролюючий орган вважає, що вказані вище обставини свідчать про відсутність факту реального здійснення господарської операції.

Таким чином, висновок контролюючого органу про безпідставність формування позивачем витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування податком на прибуток та податкового кредиту за рахунок вище вказаних господарських операцій ґрунтується на підставі оцінки фінансово-господарської діяльності контрагентів.

З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість суду належить з'ясовувати, зокрема, рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції; установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

З огляду на викладене, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Законодавством України на одну із сторін цивільно-правової угоди - покупця товару (робіт, послуг), яка є платником податків, не покладено обов'язку здійснення контролю за дотриманням усіма виконавцями, постачальниками по ланцюгу постачання вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, сплати податку і в подальшому за можливі будь-які неправомірні дії будь-кого з виконавців, постачальників у ланцюгу постачання або через відсутність висновків зустрічних перевірок, зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на декларування валових витрат та права на податковий кредит з податку на додану вартість, яке виникло в результаті сплати податку на додану вартість при придбанні товарів (робіт, послуг).

Відповідальність за порушення норм податкового законодавства є самостійним видом юридичної відповідальності і застосовується незалежно від відповідальності за порушення правил здійснення господарської діяльності. Отже, в даному разі для перевірки законності здійснених донарахувань оспорюваних сум податкових зобов'язань позивачеві дослідженню підлягають обставини щодо реальності здійснення господарських операцій та правильності формування даних податкового обліку за наслідками виконання цих операцій.

Таким чином, необхідними та достатніми підставами для формування валових витрат та включення позивачем до складу податкового кредиту відповідних сум податку на додану вартість є: придбання ним товару, робіт чи послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності; сплата чи нарахування сум податку на додану вартість у зв'язку з таким придбанням.

Відповідно до статті 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні (далі - Закон), первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійсненне.

Згідно з частиною першою статті 9 Закону, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Відповідно до абзацу другого пункту 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88, господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Аналіз вказаних норм свідчить про те, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.

Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Як свідчать матеріали справи, 07 серпня 2015 року між позивачем (замовник) і ТОВ Ріо-Грандес (виконавець) укладено договір № 52, відповідно до якого замовник доручає і оплачує, а виконавець бере на себе зобов'язання надати послуги з: організації заходів інформування споживачів; проведення промо-акцій; реклами; послуг мерчандайзингу; маркетингу.

Позивачем на підтвердження здійснення господарських операцій між ним та зазначеним контрагентом до матеріалів справи надано:

податкову накладну № 32 від 30 вересня 2012 року;

податкову накладну № 31 від 30 вересня 2012 року,

акт здачі-приймання виконаних робіт № 9-1/СА від 30 вересня 2012 року з додатками,

витяг з Єдиного реєстру податкових накладних № 18184639 від 18 жовтня 2012 року,

витяг з Єдиного реєстру податкових накладних № 18184640 від 18 жовтня 2012 року,

податкову накладну № 125 від 28 лютого 2013 року,

податкову накладну № 126 від 28 лютого 2013 року,

акт здачі-приймання виконаних робіт № 3-2/СА від 28 лютого 2013 року з додатками,

витяг з Єдиного реєстру податкових накладних № 15185321 від 15 березня 2013 року з квитанцією № 1,

податкову накладну № 137 від 30 квітня 2013 року;

податкову накладну № 136 від 30 квітня 2013 року,

податкову накладну № 135 від 30 квітня 2013 року;

податкову накладну № 138 від 30 квітня 2013 року,

витяг з Єдиного реєстру податкових накладних № 15120729 від 15 травня 2012 року,

витяг з Єдиного реєстру податкових накладних № 15120902 від 15 травня 2012 року,

акт здачі-приймання робіт (надання послуг) № 135 за квітень 2013 року з додатками,

рахунок-фактуру № 136 від 30 квітня 2013 року,

акт здачі-приймання робіт (надання послуг) № 137 за квітень 2013 року з додатками,

рахунок-фактуру № 137 від 30 квітня 2013 року,

акт здачі-приймання робіт (надання послуг) № 138 за квітень 2013 року з додатками,

рахунок-фактуру № 138 від 31 травня 2013 року,

податкову накладну № 90 від 31 травня 2013 року,

податкову накладну № 91 від 31 травня 2013 року,

податкову накладну № 92 від 31 травня 2013 року,

акт здачі-приймання робіт (надання послуг) № 90 за травень 2013 року з додатками,

рахунок-фактуру № 90 від 31 травня 2013 року,

акт здачі-приймання робіт (надання послуг) № 91 за травень 2013 року з додатками,

рахунок-фактуру № 91 від 31 травня 2013 року,

акт здачі-приймання робіт (надання послуг) № 92 за травень 2013 року з додатками,

рахунок-фактуру № 92 від 31 травня 2013 року.

Позивач стверджує, що фактичність здійснення господарських операцій між ним та контрагентом ТОВ Ріо-Грандес підтверджується зазначеними первинними документами. Здійснені господарські операції відповідають видам діяльності ТОВ МА Сейлз АП , передбачених його статутом, тобто дані господарські операції проведено з метою отримання від них господарського результату в дійсності.

Окрім того, за висновками перевіряючих такі документи не були визнані недійсними.

Отже, при виконанні договору між позивачем та контрагентом було складно всі необхідні і передбачені статтею 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні первинні бухгалтерські документи та передбачені пунктом 198.6 статті 198, пунктом 201.1- статті 201 ПК України податкові накладні, які також було видано ТОВ Ріо-Грандес , і отримані позивачем, було надано для перевірки на підтвердження здійсненних господарських операцій. Таким чином, реальність здійснених господарських операцій підтверджується первинними документами.

Суд звертає увагу на те, що відповідачем не наведено жодних зауважень щодо складених позивачем первинних документів, а інформація наявна в системах ІС Податковий блок стосовно контрагента не є безумовною підставою для висновків про відсутність фактичного виконання спірних правочинів за умови наявності первинних документів.

Окрім того, чинне законодавство не ставить умовою виникнення податкових зобов'язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, фактичного знаходження їх за місцем реєстрації та наявності чи відсутності основних фондів або спеціальних дозволів у останніх. Позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх зобов'язань, адже поняття добросовісний платник , яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а саме, платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов'язань.

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (стаття 204 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статтею 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним та правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

При цьому суд зауважує, що вчинення платником податків дій, що мають своїм результатом одержання податкової вигоди (звільнення від оподаткування, зменшення бази або ставки оподаткування, одержання права на залік або відшкодування податку на додану вартість тощо), саме по собі не означає, що відповідні правочини були вчинені з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Тому, для встановлення факту вчинення правочину з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, зокрема, з метою ухилення від сплати податків, необхідно встановити необґрунтованість отриманої платником податків податкової вигоди, наприклад, внаслідок її виникнення не у зв'язку із здійсненням реальної підприємницької або іншої економічної діяльності.

При цьому, з огляду на принцип персональної відповідальності платника податку право на податковий кредит не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами. Тобто якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, а тому сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) не може бути підставою для відмови у праві платника податку на податковий кредит за наявності факту здійснення господарської операції.

В даному випадку, відповідачем не надано суду жодних доказів, які підтверджували б те, що укладення договору, на підставі якого виникли взаємовідносини між позивачем та контрагентом, не відповідав дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав та обов'язків та не надано належних доказів, які свідчили б про невідповідність первинних документів.

При цьому, мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника - фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Слід зазначити, що наявність мети зазначеної в диспозиції статті 228 ЦК України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями Кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину. Такі обставини можуть бути доведені лише обвинувальним вироком. Матеріали справи містять відомості лише про те, що кримінальне провадження за ознаками кримінального правопорушення передбаченого частиною другою статті 205 КК України проводилося слідчим управлінням фінансових розслідувань ДПІ у Шевченківському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві.

Інформації щодо наявного обвинувального висновку матеріали справи не містять.

Крім того, відповідачем не доведено того, що контрагент позивача на момент укладення договору не був зареєстрований як платник ПДВ, не мав свідоцтва платника ПДВ.

Натомість, відповідачем повідомлено, що основне місце обліку ТОВ Ріо-Грандес Херсонська ОДПІ у Херсонській області та згідно даних інформаційної системи Податковий блок вказане товариство було включено до Реєстру платників податку на додану вартість 17 липня 2012 року та виключено за рішенням контролюючого органу 14 листопада 2013 року.

Таким чином, ТОВ Ріо-Грандес під час здійснення вказаних у акті перевірки від 27 січня 2014 року операцій, відповідно до вимог статей 18, 182, 183 ПК України був зареєстрований органами державної податкової служби як платник податку на додану вартість та відповідно мав право видавати податкові накладні.

Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платника, тобто з презумпції економічної виправданості дій платника, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди, та достовірність відомостей у бухгалтерській та податковій звітності платника.

Чинне законодавство не ставить умову виникнення податкових зобов'язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, фактичного знаходження їх за місцем реєстрації, наявності чи відсутності основних фондів. Позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх зобов'язань, адже, поняття добросовісний платник , яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а саме, платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов'язань. А відтак, за умови не встановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальників для одержання товариством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.

Також, якщо контрагенти по ланцюгу постачання товарів (послуг) не виконали свого зобов'язання по сплаті податку на додану вартість до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цих осіб.

Також, визначальним критерієм для підтвердження права платника податку на податковий кредит та/або віднесення відповідних сум до валових витрат є реальність вчинюваної господарської операції, тобто встановлення факту зміни руху активів чи зміни стану зобов'язань платника податку внаслідок придбання ним товарів (послуг), що використовуються таким платником у своїй господарській діяльності. Підтвердження зазначеного підходу знайшло відображення в постанові Верховного суду України № 40/11 від 21 січня 2011 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю СІБ до Державної податкової інспекції у Жовтневому районі міста Луганська про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення.

Позивачем вчинено дії та досягнуто конкретних результатів, які визначають саме поняття господарської операції - факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань та фінансових ресурсів.

Під час розгляду справи, відповідачем без відповідних доказів лише зазначено про здійснення господарських операцій без мети реального настання правових наслідків, що є тільки припущеннями.

Разом з тим, відповідачем не було надано доказів щодо неотримання позивачем послуг, визначених у договорах.

Позивач зауважив, що всі придбані у ТОВ Ріо-Грандес роботи (послуги) у подальшому ним використано при провадженні власної господарської діяльності, спрямованої на отримання доходу, а саме укладено з ТОВ СП Укркоттон , ПзП Осрам Україна договорів як з Замовниками, яким позивач у свою чергу надав відповідні роботи (послуги).

Таким чином, ТОВ Маркетингове агентство Сейлз АП , за наслідками фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ Ріо-Грандес , включило до складу податкового кредиту з метою оподаткування податком на додану вартість загальну суму 430840,00 грн відповідно до положень пункту 198.3 статті 198 ПК України.

Також, ТОВ Маркетингове агентство Сейлз АП правомірно включило до складу валових витрат з метою оподаткування податком на прибуток витрати на загальну суму 446666,67 грн за наслідками фінансово-господарських операцій з ТОВ Ріо-Грандес .

Окрім того, суд зазначає, що висновки про порушення платником податків вимог податкового законодавства можуть робитися контролюючим органом виключно на підставі проведеної перевірки.

Як звертає увагу Вищий адміністративний суд України в ухвалі від 10 червня 2013 року в справі № К/9991/69832/12, відповідно до пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України право платника податку на податковий кредит ставить в залежність від отримання податкової накладної, а не від проведення зустрічних звірок контрагентів платника податку (позивача) та знаходження їх посадових осіб за юридичними адресами.

Суд звертає увагу, що висновок акту перевірки, на підставі якого прийняті оскаржувані податкові повідомлення-рішення, ґрунтуються на аналізі господарської діяльності контрагента, та не містять жодного доказу щодо встановлення наявності умислу посадових осіб позивача на ухилення від оподаткування.

Відповідно до частин першої та четвертої статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Таким чином, в даному випадку, відповідачем не надано суду жодних доказів, які підтверджували б те, що вчинення правочину (укладення договору), на підставі якого виникли взаємовідносини між позивачем та ТОВ Ріо-Гранд не відповідали дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав та обов'язків. Отже, доводи відповідача щодо відсутності факту нереальності здійснення господарських операцій, сприймаються судом критично та до уваги не беруться.

За таких обставин, враховуючи наявні в матеріалах справи докази, суд приходить до переконання, що операції позивача з контрагентом здійснені в межах господарської діяльності, є реальними, відповідають дійсному економічному змісту та підтверджуються необхідними документами, що є свідченням добросовісності позивача при здійсненні вказаних операцій.

У зв'язку з викладеним, суд вважає, що позивачем правомірно сформовано податковий кредит з податку на додану вартість та витрати по вищевказаним взаємовідносинам, а висновки акту перевірки про порушення позивачем вимог Податкового кодексу України є безпідставними та необґрунтованими, відтак збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість та з податку на прибуток є протиправними.

Таким чином, суд дійшов висновку про протиправність прийняття відповідачем оскаржуваних податкових повідомлень-рішень відповідача від 18 лютого 2014 року № 0000642203 та № 0000652203.

Згідно з вимогами частини першої статті 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Частиною другою статті 71 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Разом з тим, під час розгляду справи належних та допустимих доказів на підтвердження правомірності прийняття спірних рішень податковий орган до суду не надав.

За таких обставин, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд дійшов висновку, що адміністративний позов є обґрунтованим та підлягає задоволенню.

Відповідно, беручи до уваги положення статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, на користь позивача підлягає присудженню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача всі здійсненні ним судові витрати.

Керуючись ст.ст. 69-71, 94, 122, 158-163, 167, 254 КАС України суд,

П О С Т А Н О В И В:

1. Адміністративний позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві від 18 лютого 2014 року:

№ 0000642203 на суму 538550,00 (п'ятсот тридцять вісім тисяч п'ятсот п'ятдесят) грн, в тому числі за основним платежем - 430840,00 (чотириста тридцять тисяч вісімсот сорок) грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 107710,00 (сто сім тисяч сімсот десять) грн;

№ 0000652203 на суму 117250 (сто сімнадцять тисяч двісті п'ятдесят)грнв тому числі за основним платежем - 93800,00 (дев'яносто три тисячі вісімсот) грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 23450,00 (двадцять три тисячі чотириста п'ятдесят) грн..

3. Присудити на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Маркетингове агентство Сейлз АП (код ЄДРПОУ 37589481) за рахунок бюджетних асигнувань Державної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві сплачений ним судовий збір у розмірі 487 грн 20 коп грн.

Постанова набирає законної сили в порядку передбаченому статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства та може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими статтями 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Головуючий суддя В.І. Келеберда