Постанова

від 21.03.2018 по справі 826/11298/14

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 826/11298/14 Суддя (судді) першої інстанції: Келеберда В.І.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 березня 2018 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Карпушової О.В., суддів: Епель О.В., Кобаля М.І., секретар судового засідання Харитонова Х.Б., за участі представника позивача Суслікова Ю.А., представника відповідача Негер І.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління Державної фіскальної служби України у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 листопада 2017 р. у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Маркетингове Агенство "Сейлз АП" до Державної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В :

01.09.2014 р. Товариство з обмеженою відповідальністю Маркетингове агентство Сейлз АП (надалі - ТОВ Маркетингове агентство Сейлз АП ) звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 18.02.2014 року № 0000642203 та № 0000652203.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що висновки відповідача щодо не реальності здійснення господарських операцій позивача з контрагентом Товариством з обмеженою відповідальністю Ріо-Грандес є хибними та спростовуються наданими позивачем первинними документами, які відповідають вимогам чинного законодавства.

Постановою Окружним адміністративним судом міста Києва 05.09.2014 р. у задоволені позовних вимог було відмовлено (т.1 а.с.55).

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 10.12.2014 р. постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 05.09.2014 р. скасовано та прийнято нову постанову, якою позовні вимоги задоволено в повному обсязі (т. 1 а.с.149).

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 09.02.2016 р. касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві задоволено частково, постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 10.12.2014 р. та постанову Окружного адміністративного суду м.Києва від 05.09.2014 р. скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції (т.1 а.с.194).

Вищий адміністративний суд України скасовуючи судові рішення зазначив, що судам необхідно було дослідити чи підтверджено первинними бухгалтерськими документами реальність здійснення господарських операцій між позивачем та контрагентом та чи спричинили такі операції реальні зміни в майновому стані позивача. Крім того, встановленню підлягає також наявність спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції, а також зв'язок між фактом придбання послуг і господарською діяльністю платника податку. Включенню до складу податкового кредиту та витрат підлягають лише суми податку, сплачені (нараховані) у зв'язку з придбанням послуг, що підлягають використанню у господарській діяльності платника податку. Судами попередніх інстанцій не досліджено факт надмірної сплати податку на додану вартість у ціні послуг, що придбані платником податку у ТОВ Ріо-Грандес . Для вирішення спору також важливе значення має встановлення факту реєстрації та перебування вказаного контрагента позивача в стані платника податку на додану вартість, що надає право такому платнику видавати податкові накладні, які є підставою для формування податкового кредиту.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 08.11.2017 р. позовні вимоги задоволено у повному обсязі.

Суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не доведено правомірність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, а надані позивачем документи спростовують необґрунтовані висновки податкового органу.

Відповідач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 08.11.2017 р. як таку, що прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права та прийняти нову постанову якою відмовити у задоволені позовних вимог у повному обсязі.

Апеляційну скаргу обґрунтовано тим, що взаємовідносини позивача із зазначеним контрагентом не мали реального характеру, оскільки згідно податкової інформації та протоколу допиту свідка ОСОБА_4, в межах кримінальної справи, ОСОБА_4 як директор ТОВ ТОВ Ріо-Грандес фінансово-господарську діяльність не вів, статут підприємства не формував, працівників на роботу не приймав, оскільки вказаним займались його знайомі, проте він мав право підпису і отримував за вказане гроші.

Позивачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначено, що перевіряючі послалися в акті перевірки на номер кримінального провадження №32013110100000 який не відповідає вимогам Положення про порядок ведення Єдиного державного реєстру досудових розслідувань , оскільки не складається з чотирнадцяти цифр, отже не є номером кримінального провадження.

В судовому засідання представник апелянта підтримав аргумент апеляційної скарги, представник відповідача заперечував проти задоволення апеляційної скарги, підтримавши відзив на апеляційну скаргу.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що державною податковою інспекцією у Деснянському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ Маркетингове агентство Сейлз АП з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ТОВ Ріо-Грандес за період з 01.09.2012 р. по 31.05.2013 р. за результатами якої складено акт від 27.01.2014 р. № 170/26-52-22-03-14/37589481 (т.1 а.с.17).

В акті перевірки вказано, що перевіряючі прийняли до уваги податкову інформацію від ГУ Міндоходів у м.Києві від 05.11.2013р., а саме, що згідно протоколу допиту свідка ОСОБА_4 від 11.09.2013р., останній рахувався директором ТОВ ТОВ Ріо-Грандес , основну фінансово-господарську діяльність від ОСОБА_5, ОСОБА_6, право підпису на всіх документах ТОВ Ріо-Грандес мав тільки ОСОБА_4, місцезнаходженням контрагентів та складанням договорів займався ОСОБА_6, і після реалізації договорів ОСОБА_6 давав допитуваному грошові кошти (т.1 а.с.20).

Згідно висновків податкового органу, перевіркою встановлено порушення позивачем пунктів 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України в результаті чого підприємством занижено суму ПДВ, яка підлягає нарахуванню та сплаті до бюджету всього у сумі 430840,00 грн, в тому числі у вересні 2012 року в сумі 89333,00 грн, у лютому 2013 року в сумі 66509,00 грн, у квітні 2013 року в сумі 156140,00 грн, у травні 2013 року у сумі 118858 грн. та про порушення підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток за ІІІ квартал 2012 р. у сумі 93800,00 грн.

На підставі вказаного акту перевіряючим органом 18.02.2014 р. прийнято податкові повідомлення-рішення: № 0000642203, за яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість всього в сумі 538550,00 (п'ятсот тридцять вісім тисяч п'ятсот п'ятдесят) грн, в тому числі за основним платежем - 430840,00 (чотириста тридцять тисяч вісімсот сорок) грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 107710,00 (сто сім тисяч сімсот десять) грн. та № 0000652203, за яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток всього в сумі 117250 (сто сімнадцять тисяч двісті п'ятдесят) грн., в тому числі за основним платежем - 93800,00 (дев'яносто три тисячі вісімсот) грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 23450,00 (двадцять три тисячі чотириста п'ятдесят) грн. (т.1 а.с.30, 31).

Вищенаведені обставини підтверджені належними та допустимими доказами, і не є спірними.

Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявності у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до п.1.1. ст.1 Податкового кодексу України даний кодекс регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства. Цим Кодексом визначаються функції та правові основи діяльності контролюючих органів, визначених пунктом 41.1 статті 41 цього Кодексу, та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.

Підпунктом 20.1.4. пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України органам державної податкової служби надане право проводити перевірки платників податків (крім Національного банку України) в порядку, встановленому цим Кодексом. Порядок проведення перевірок визначений статтями 75-86 Податкового кодексу України.

Платники податку на додану вартість, об'єкти, база та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету визначені розділом 5 Податкового кодексу України.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Пунктом 198.6. цієї статті встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

З аналізу положень підпунктів 198.6 та 198.3. статті 198 Податкового кодексу України випливає, що виникнення у платника ПДВ права на включення податку до податкового кредиту пов'язано із фактичним відбуттям господарської операції з постачання товарів (виконання робіт, надання послуг), визначеної в первинних документах, складених відповідно до Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні (далі за текстом Закон №996-XIV). Наслідки в податковому обліку створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов'язані із рухом активів, зміною зобов'язань та власного капіталу платника податків та відповідають змісту укладених договорів.

Згідно листа Вищого адміністративного суду України № 742/11/13-11 від 02.06.2011 необхідною умовою для віднесення позивачем сум податку з придбаних товарів (робіт, послуг) до податкового кредиту та до складу валових витрат є факт придбання таких товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в межах його власної господарської діяльності, що полягає у намірі платника податку отримати користь від придбаних товарів (робіт, послуг), тому в межах даного спору підлягає встановленню факт підтвердження сум витрат на придбання товарів (робіт, послуг) належним чином оформленими первинними документами, факт здійснення (реальність) господарських операцій між позивачем та його контрагентом та спеціальна податкова правосуб'єктність учасників господарської операції.

Таким чином, в даному випадку дослідженню підлягає реальність вчинення господарської операції, відповідність вчиненої господарської операції господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у документах, що надають право на формування податкового кредиту.

Згідно зі статтею 3 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність Україні від 16 липня 1999 року N 996-XIV (надалі за текстом Закон № 996) метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства. Частина 2 даної статті передбачає, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до статті 1 Закону № 996 документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення є первинним документом.

Згідно частини 1 статті 9 Закону № 996 первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій є підставою для бухгалтерського обліку. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Підпункт 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (тут і далі в редакції, чинні на момент виникнення спірних правовідносин) визначає витрати як суму будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Згідно з підпунктом 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Відповідно до пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України визначено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

За правилами пунктів 138.4 та 138.5 статті 138 Податкового кодексу України передбачено, що витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг; інші витрати визнаються витратами того звітного періоду, в якому вони були здійснені, згідно з правилами ведення бухгалтерського обліку.

Згідно з пунктом 138.6 статті 138 Податкового кодексу України собівартість придбаних та реалізованих товарів формується відповідно до ціни їх придбання з урахуванням ввізного мита і витрат на доставку та доведення до стану, придатного для продажу.

Підпункт 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України встановлює, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Наведені правові норми вказують, що визначальною умовою правомірності формування витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, є їх здійснення для провадження господарської діяльності платника податку, та підтвердження відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

З матеріалів справи вбачається, що 07.08.2012 р. між ТОВ Маркетинговим агентством Сейлз Ап (замовник) та ТОВ Ріо-Грандес (виконавець) укладено договір №52 про надання послуг (т.1 а.с. 43).

Згідно п.1.1 вказаного договору, замовник доручає і оплачує, а виконавець бере на себе зобов'язання надати послуги з: організації заходів інформування споживачів; проведення промо-акцій; рекламні послуги; послуг мерчандайзингу; послуги з проведення перевірок, маркетингові послуги.

Позивач на підтвердження здійснення реальності здійснення господарської операції за вказаним договором надав наступні документи: податкову накладну № 32 від 30 вересня 2012 року; податкову накладну № 31 від 30 вересня 2012 року, акт здачі-приймання виконаних робіт № 9-1/СА від 30 вересня 2012 року з додатками, витяг з Єдиного реєстру податкових накладних № 18184639 від 18 жовтня 2012 року, витяг з Єдиного реєстру податкових накладних № 18184640 від 18 жовтня 2012 року, податкову накладну № 125 від 28 лютого 2013 року, податкову накладну № 126 від 28 лютого 2013 року, акт здачі-приймання виконаних робіт № 3-2/СА від 28 лютого 2013 року з додатками, витяг з Єдиного реєстру податкових накладних № 15185321 від 15 березня 2013 року з квитанцією № 1, податкову накладну № 137 від 30 квітня 2013 року; податкову накладну № 136 від 30 квітня 2013 року, податкову накладну № 135 від 30 квітня 2013 року; податкову накладну № 138 від 30 квітня 2013 року, витяг з Єдиного реєстру податкових накладних № 15120729 від 15 травня 2012 року, витяг з Єдиного реєстру податкових накладних № 15120902 від 15 травня 2012 року, акт здачі-приймання робіт (надання послуг) № 135 за квітень 2013 року з додатками, рахунок-фактуру № 136 від 30 квітня 2013 року, акт здачі-приймання робіт (надання послуг) № 137 за квітень 2013 року з додатками, рахунок-фактуру № 137 від 30 квітня 2013 року, акт здачі-приймання робіт (надання послуг) № 138 за квітень 2013 року з додатками, рахунок-фактуру № 138 від 31 травня 2013 року, податкову накладну № 90 від 31 травня 2013 року, податкову накладну № 91 від 31 травня 2013 року, податкову накладну № 92 від 31 травня 2013 року, акт здачі-приймання робіт (надання послуг) № 90 за травень 2013 року з додатками, рахунок-фактуру № 90 від 31 травня 2013 року, акт здачі-приймання робіт (надання послуг) № 91 за травень 2013 року з додатками, рахунок-фактуру № 91 від 31 травня 2013 року, акт здачі-приймання робіт (надання послуг) № 92 за травень 2013 року з додатками, рахунок-фактуру № 92 від 31 травня 2013 року (т.1 а.с.45-161).

Крім того, позивач на підтвердження здійснення господарської операції надав додаткові документи, а саме, що всі придбані у ТОВ Ріо-Грандес роботи (послуги) у подальшому ним було використано при провадженні власної господарської діяльності, спрямованої на отримання доходу, а саме укладено з ТОВ СП Укркоттон , ПзП Осрам Україна договорів як з Замовниками, яким позивач у свою чергу надав відповідні роботи (послуги), що підтверджується договорами та первинним документами (т.1 а.с.162-248, т.2 а.с.1 -34).

Контрагент позивача на момент укладення договору 07.08.2012р. був зареєстрований як платник ПДВ, мав свідоцтво платника ПДВ, вказане апелянтом не спростовано, згідно інформаційної системи Податковий блок ТОВ Ріо-Грандес було включено до Реєстру платників податку на додану вартість 17.07.2012 р. та виключено за рішенням контролюючого органу 14.11.2013 р. тобто ТОВ Ріо-Грандес під час здійснення господарської операції у вересні 2012р. був зареєстрований органами державної податкової служби як платник податку на додану вартість, отже, у вересні 2012р. мав право видавати податкові накладні.

Таким чином, на момент складання податкових накладних контрагент позивача був зареєстровані як платник податку на додану вартість у встановленому законодавством порядку, отже мав право нараховувати податок на додану вартість та складати податкові накладні, в свою чергу, податкові накладні, на підставі яких позивач формував податковий кредит, та копії яких знаходяться в матеріалах справи, відповідають вимогам, встановленим пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України, що не заперечується апелянтом.

Довід апелянта про прийняття до уваги правової позиції Верховного Суду висловлену в ухвалі від 23.01.2018р., колегія суддів не приймає до уваги, оскільки відповідачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що взагалі мало місце порушення кримінальної справи під № 32013110100000 на який посилався податковий орган в акті перевірки (т.1 а.с.21).

Крім того, також представник відповідача підтвердив в судовому засіданні інформацію про відсутність обвинувального висновку відносно посадових осіб контрагента.

Таким чином, аналізуючи вищенаведені норми закону та встановлені обставини, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог, що операції позивача з контрагентом здійснені в межах господарської діяльності, є реальними, відповідають дійсному економічному змісту та підтверджуються належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами, отже, як наслідок, позивачем правомірно сформовано податковий кредит з податку на додану вартість та витрати по вищевказаним взаємовідносинам.

Згідно з частиною 2 статті 74 КАС України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Частиною 1 ст. 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Таким чином, обставини встановлені судом першої інстанції та перевірені апеляційним судом, апелянтом не спростовано, внаслідок чого, всі наведені апелянтом доводи не заслуговують уваги, оскільки не спростовують вірних висновків суду першої інстанції.

Колегія суддів зазначає, що при постановлені даного рішення також враховуються рішення Європейського суду з прав людини у справах Інтерсплав проти України (2007 рік, заява № 803/02), Булвес АД проти Болгарії (2009 рік, заява № 3991/03) і Бізнес Супорт Центр проти Болгарії (2010 рік, заява № 6689/03), які відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини підлягають застосуванню судами як джерела права, у яких визначено, що платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування; при цьому платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати.

На підставі вищезазначеного, судова колегія вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив постанову з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому відсутні підстави для скасування постанови.

Повний текст постанови виготовлено 26.03.2018 р.

Керуючись статтями 308, 309, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління Державної фіскальної служби України у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 листопада 2017 р. - залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 листопада 2017 р. у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Маркетингове Агенство "Сейлз АП" до Державної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Колегія суддів: О.В. Карпушова

О.В. Епель

М.І. Кобаль