Ухвала

від 06.11.2017 по справі 813/8725/14

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 листопада 2017 рокуЛьвів№ 876/9864/17

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого-судді Сапіги В.П.,

суддів: Кухтея Р.В., Обрізка І.М.,

за участі секретаря судових засідань ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Дунай Агро" на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 17 серпня 2017 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Дунай Агро" до Львівської митниці ДФС України про скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Дунай Агро звернулось в суд з адміністративним позовом до Львівської митниці ДФС України про визнання протиправним та скасування рішення Львівської митниці ДФС України щодо визначення митної вартості товарів 209000006/2014/000012/1 від 26.09.2014 та зобов'язання визначити митну вартість товарів за ціною Контракту №UA01-2014 від 25.03.2014 року.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 17 серпня 2017 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено за недоведеністю вимог.

Не погодившись із вказаною постановою, її оскаржило ТОВ Дунай Агро , яке покликаючись на те, що при прийнятті рішення суд першої інстанції невірно застосував норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, тому просить постанову суду скасувати та постановити нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги повністю.

В обґрунтування апеляційних вимог покликається на те, що судом не правильно було застосовано ст. 55 МК України, зокрема щодо відсутності обґрунтування застосування митним органом коригування митної вартості. Також вважає, що суд безпідставно погодився з протиправною позицією митного органу про наявність підстав для витребування документів, і таким чином неправильно застосував вимоги ст. 53 МК України. Крім того вважає, що суд неправильно застосував ст. 71 КАС України, поклавши обов'язок доказування на позивача. Апелянт зазначає, що норми КАС України не врегульовують порядок використання електронних доказів, тому суд мав розцінювати їх як неналежні та недопустимі. Враховуючи відомості з соціальних мереж та веб-сайтів, суд вийшов за межі предмета доказування.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та апеляційну скаргу в межах наведених у ній доводів, колегія суддів дійшла до висновку про те, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити з наступних підстав.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що у зв'язку

з неподанням декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно ч.ч. 2, 3 ст. 53 МК України, відповідачем при митному оформленні за заявленою декларантом митною вартістю правомірно прийнято рішення про коригування митної вартості № 209000006/2014/000012/1 від 26.09.2014. У свою чергу позивач не надав суду належних, необхідних та достатніх доказів щодо неправомірності поведінки відповідача.

З таким висновком суду першої інстанції погоджується колегія суддів апеляційної інстанції з врахуванням наступних встановлених обставин справи та норм матеріального права, які регулюють спірні правовідносини.

Так, згідно встановлених судом обставин між Probstdorfer Saatzbcht GesmbH&CoKG (продавець) та ТОВ Дунай Агро (покупець) укладений контракт від 25 березня 2014 року № UA01-2014 на купівлю насіння на умовах поставки FCA 2301 Пробстдорф, Австрія.

Під час митного оформлення імпортованого на виконання умов названого договору товару (митна декларація № 209160000/2014/014335), а саме зразків насіння озимої м'якої пшениці Triticum aestivum врожаю 2014 року, сорту MIDAS (МІДАС) 1-ша репродукція, обробленого розфасованого у паперові мішки по 30 кг, призначених для вивчення попиту і реклами та продукції, ТОВ Дунай Агро заявлено митну вартість товару за основним методом на рівні 51,60 Євро (20 Євро за тону товару).

Рішенням посадової особи митного посту «Запитів» Львівської митниці від 26.09.2014 № 209000006/2014/000012/1 заявлену митну вартість було скориговано і визначено вартість товару в розмірі 1780,20 Євро з таких мотивів, що митна вартість імпортованих товарів не може бути визнана за ціною договору щодо товарів, які імпортуються, у зв'язку з неподанням декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов зазначених у частинах другій-третій статті 53 Митного кодексу України.

Колегія суддів апеляційного суду вважає, що при вирішенні даного адміністративного спору підлягають застосуванню положення Митного кодексу України (далі - МКУ).

Відповідно до статті 49 МКУ митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Пунктом 1 ч. 4 ст. 54 МКУ визначено, що митний орган під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів зобов'язаний: здійснювати контроль заявленої декларантом або уповноваженою ним особою митної вартості товарів шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості, наявності в поданих зазначеними особами документах усіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Згідно із ст. 53 МКУ у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає митному органу документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.

Документами, які підтверджують митну вартість товарів, є: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п'ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об'єктом купівлі-продажу);

4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) копія імпортної ліцензії, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.

Відповідно до ч. 3 ст. 53 МКУ у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу органу доходів і зборів зобов'язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) додаткові документи.

За змістом ч. 2 ст. 55 МКУ прийняте митним органом письмове рішення про коригування заявленої митної вартості товарів має містити: 1) обґрунтування причин, через які заявлену декларантом митну вартість не може бути визнано; 2) наявну в митного органу інформацію (у тому числі щодо числових значень складових митної вартості, митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, інших умов, що могли вплинути на ціну товарів), яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом; 3) вичерпний перелік вимог щодо надання додаткових документів, передбачених частиною третьою статті 53 цього Кодексу, за умови надання яких митна вартість може бути визнана органом доходів і зборів; 4) обґрунтування числового значення митної вартості товарів, скоригованої органом доходів і зборів, та фактів, які вплинули на таке коригування; 5) інформацію про: а) право декларанта або уповноваженої ним особи на випуск у вільний обіг товарів, що декларуються: у разі згоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням органу доходів і зборів про коригування митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно з митною вартістю, визначеною органом доходів і зборів; у разі незгоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням органу доходів і зборів про коригування заявленої митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно із заявленою митною вартістю товарів та надання гарантій відповідно до розділу Х цього Кодексу в розмірі, визначеному органом доходів і зборів відповідно до частини сьомої цієї статті; б) право декларанта або уповноваженої ним особи оскаржити рішення про коригування заявленої митної вартості до органу вищого рівня відповідно до глави 4 цього Кодексу або до суду.

З аналіз наведених положень необхідно зробити висновок, що митний орган при здійсненні контролю за правильністю визначення митної вартості зобов'язаний перевірити складові числового значення митної вартості, правильність розрахунку, здійсненого декларантом, упевнитись в достовірності та точності заяв, документів чи розрахунків, поданих декларантом, а також відсутності обмежень для визначення митної вартості за ціною договору, наведених у статті 58 МКУ (у разі визначення декларантом митної вартості імпортованого товару за першим методом).

При цьому, митний орган має право відійти від наведених вище законодавчих обмежень, пов'язаних з перевіркою основного переліку документів, які підтверджують митну вартість товарів, та витребувати від декларанта додаткові документи лише у тому випадку, якщо надані декларантом документи містять розбіжності, наявні ознаки підробки або ці документи не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, або ж у разі якщо митний орган має обґрунтовані підстави вважати, що існуючий взаємозв'язок між продавцем і покупцем вплинув на заявлену декларантом митну вартість.

З огляду на викладене, у справах цієї категорії, серед іншого, дослідженню підлягає обґрунтованість дій митного органу щодо витребування у декларанта додаткових документів на стадії первинного декларування.

Судом встановлено і такі обставини підтверджуються матеріалами справи, що митним органом здійснено контроль наявності у підтверджуючих документах усіх відомостей в кількісному виразі, використаних при обчисленні митної вартості та встановив, що подані до митного оформлення документи містять розбіжності. Зокрема, експортна декларація країни відправлення №14AT100200ENKY6Е14 від 17.09.2014 була включена декларантом до переліку документів, які подавались разом з МД 209160000/2014/014233 від 25.09.2014, що підтверджується гр. 44 МД.

Отже, твердження позивача щодо того, що декларація країни відправлення була надана декларантом лише на вимогу митного органу не відповідає дійсності.

До митного оформлення була надана спрощена версія декларації країни відправлення №14AT100200ENKY6Е14 від 17.09.2014, яка не передбачає заповнення ряду граф, зокрема щодо умов поставки, фактурної вартості. З тих підстав декларанту було запропоновано надати повну версію документа.

Відповідачем встановлено, що фактурна вартість товарів, вказана у інвойсі №UA08-2014 від 05.09.2014, складає 8551,60 євро. Натомість, статистична вартість цих товарів вказана у декларації країни відправлення №14AT100200ENKY6Е14 від 17.09.2014 у розмірі 7551,60 євро, що суперечить інформації з інвойсів та потребує додаткового з'ясування.

Рахунок-фактура відноситься до переліку обов'язкових документів.

У зв'язку з чим відповідач відповідно до ч. 3 ст. 53 МКУ виставив декларанту вимогу про надання додаткових документів, на підставі яких митна вартість може бути визнана, а саме зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього, якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару (платіжне доручення про передоплату товару, рахунок-проформу, замовлення), каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; копію митної декларації країни відправлення, висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, інформація біржових організацій про вартість товару або сировини, договір про транспортно-експедиційне перевезення, заявку на перевезення, акт виконаних робіт, міжнародний транспортний документ.

При здійсненні аналізу документів, наданих позивачем на запит посадової особи відповідача, встановлено, що у поданій декларації країни відправлення 14АТ100200ЕNКY6Е14 від 25.09.2014 зазначено вартість 7551,60 ЕUR, а згідно з фактурою № UА08-2014 - 8551,60 ЕUR.

Відповідно до ст. 57 МКУ митний орган провів консультації з декларантом за результатами яких, прийнято рішення про неможливість застосування наступних методів визначення митної вартості, а саме: методу 2а (ст. 59 МКУ) та методу 2б (ст.60 МКУ) з причини відсутності в органу доходів і зборів та декларанта інформації про ідентичні та подібні (аналогічні) товари, методу 2в (ст.62 МКУ) та методу 2г (ст.63 МКУ) з причини відсутності вартісної основи для розрахунку митної вартості. Застосовано метод 2 ґ (ст.64 МКУ).

Джерелом інформації для коригування митної вартості слугувала МД № 125110011/2014/15194 від 29.08.2014 (ІМ 40ДЕ). Розрахунок митної вартості 0,60 ЕUR/кг +15% (за інший вид пакування в мішки по 30кг.)=0,69 ЕUR/кг. Вартість обробки одиниці товару митним органом отримано з прайс-листів виробника імпортованого товару

Таким чином, декларанту обґрунтовано виставлено вимогу про надання додаткових документів, однак з наведеного у вимозі переліку такі документи як висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями декларантом не були надані.

Оскільки декларантом позивача не подано документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах 2, 3 статті 53 МКУ, відповідачем не визначено митну вартість імпортованих товарів за ціною договору щодо товарів, які імпортуються.

З причини відсутності у митного органу та декларанта інформації про ідентичні та подібні (аналогічні) товари, відповідач не мав змоги застосувати методи визначення митної вартості №2а та №2б.

Метод визначення митної вартості №2в не був застосований, оскільки на момент визначення заявленої позивачем митної вартості було відсутнє документальне підтвердження про ціну одиниці товару, що були продані на території України, з поправкою положень частини 2, 3 статті 62 МКУ.

Метод визначення митної вартості № 2г не був застосований, оскільки відсутнє документальне підтвердження щодо витрат, які включаються в ціну товарів згідно ст. 63 МК України.

Таким чином, не маючи можливості визначення митної вартості за методами 2а - 2г, відповідач згідно з ст. 64 МКУ правомірно визначив митну вартість на імпортований позивачем товар з використанням резервного методу (метод №6).

Суд підставно прийняв до уваги також заперечення відповідача, що відповідно до додатку №4 від 04.09.2014 до контракту №UA01-14 від 25.03.2014 та інвойсі №UA04-14 від 04.09.2014 містилась інформація, що оплата за товар відповідно до цих документів не здійснюється, він переміщується на безоплатній основі, а ціна вказана лише для митних цілей.

Згідно положень частин 4 та 5 ст. 58 МК України митною вартістю товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт в Україну, скоригована в разі потреби з урахуванням положень частини десятої цієї статті.

Таким чином, при відсутності оплати за товар із вказівкою ціни лише для митних цілей виключає можливість застосування першого методу визначення митної вартості товарів.

Згідно п. 4 ч. 1 ст. 58 МКУ метод визначення митної вартості за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, застосовується у разі, якщо покупець і продавець не пов'язані між собою особи або хоч і пов'язані між собою особи, однак ці відносини не вплинули на ціну товарів.

Відповідно до ч. 16 ст. 58 МК України для цілей цього Кодексу особи вважаються пов'язаними між собою у випадках, зазначених у статті 15 Угоди про застосування статті VII Генеральної угоди з тарифів і торгівлі 1994 року.

Частиною 4 статті 15 Угоди про застосування статті VII Генеральної угоди з тарифів і торгівлі 1994 року передбачено, що для цілей цієї Угоди особи вважаються пов'язаними між собою, тільки якщо: a) вони є службовцями або директорами підприємств один в одного; b) вони юридично визнані партнерами по бізнесу; c) вони є роботодавцем і працівником; d) будь-яка особа безпосередньо чи опосередковано володіє, контролює або утримує 5 чи більше відсотків випущених акцій, що дають право голосу, або акцій обох з них; e) один з них безпосередньо або опосередковано контролює іншого; f) обидва безпосередньо або опосередковано контролюються третьою особою; g) разом вони безпосередньо або опосередковано контролюють третю особу; h) вони є членами однієї й тієї самої сім'ї.

Відповідно до 4.5 ст.15 цієї Угоди особи, які пов'язані одна з одною в бізнесі таким чином, що одна з них є одноосібним агентом, одноосібним дистриб'ютором чи одноосібним концесіонером іншого, як би це не називалося, уважаються пов'язаними для цілей цієї Угоди, якщо вони підпадають під критерії пункту 4.

Митним органом також встановлено, що за даними сайту LinkedIn, ОСОБА_2 (директор ТОВ «Дунай Агро» ) є працівницею фірми Probstdorfer Saatzucht Gmbh та займається розвитком бізнесу в Україні. Це підтверджується відомостями з сайту mauthner.co.at (офіційна сторінка фірми засновника компанії Probstdorfer Saatzucht Gmbh - Mauthner Warenhandels - und Vermogensverwaltungs Gmbh.), де ОСОБА_2 зазначена як керівник бізнесу в Україні та має поштову скриньку на сайті компанії - ozimmermann@probstdorfer.at.

Такі ж обставини підтверджуються представленою відповідачем суду відповіддю митних органів Республіки Австрія від 02.10.2015 за вих. №100000/85171/2015 на запит щодо перевірки законності зовнішньоекономічної діяльності ТОВ Дунай Агро , згідно якої компанія Probstdorfer Saatzucht Gmbh & Со KG володіє 50% акцій компанії Agro Consulting Gmbh. Компанія Bio Oil Equity Gmbh володіє іншими 50% акцій. Корпоративною ціллю компанії Agro Consulting Gmbh є торгівля сільськогосподарською продукцією в Україні. Пані ОСОБА_3 ОСОБА_2 працює в компанії Probstdorfer Saatzucht Gmbh & Со KG з 01.06.2014 року. Вона є відповідальною за бізнес компанії в Україні. Вона є також менеджером компанії ТзОВ «Дунай Агро » . Компанія ТзОВ «Дунай Агро» є 100% філією компанії Agro Consulting Gmbh, а отже, асоційованою компанією компанії Probstdorfer Saatzucht Gmbh & СоKG

З тих підстав суд не приймає до уваги доводи апелянта, що вказані відомості взяті лише з соціальних мереж чи мережі Інтернет.

Отже, наведене свідчить, що покупець та продавець пов'язані між собою у розумінні ст. 15 Угоди про застосування статті VII ГАТТ 1994 рок, а тому метод визначення митної вартості за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, не може бути застосований.

За таких обставин на переконання колегії суддів відповідачем при митному оформленні за заявленою декларантом митною вартістю правомірно прийнято рішення про коригування митної вартості № 209000006/2014/000012/1 від 26.09.2014.

Закріплений у ч. 1 ст. 11 КАС України принцип змагальності сторін передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 69 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Предметом доказування відповідно до ч. 1 ст. 138 КАС України є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи (причини пропуску строку звернення до адміністративного суду тощо) та які належить встановити при ухваленні судового рішення у справі.

Згідно ст. 86 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Відповідно до ч. 1, 2 ст.71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Матеріали справи свідчать, що відповідні критерії позивачем не дотримані. Водночас, відповідач, як суб'єкт владних повноважень довів правомірність прийняття оскаржуваного рішення, діючи при тому в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Колегія суддів відхиляє решта доводів апелянта, які наведені у поданій ним апеляційній скарзі, оскільки такі на правильність висновків суду не впливають.

Узагальнюючи наведене, суд апеляційної інстанції переконаний, що судом першої інстанції надано належну оцінку наявним у справі доказам, а їх достатня кількість та взаємний зв'язок у сукупності дали змогу суду першої інстанції зробити вірний висновок про наявність підстав для задоволення адміністративного позову.

В зв'язку з цим колегія суддів апеляційного суду вважає, що суд першої інстанції при вирішенні даної справи всебічно, повно та об'єктивно встановив обставини справи, дослідив та оцінив всі докази, які містяться в матеріалах справи.

З огляду на таке, наведені в апеляційній скарзі доводи не викликають сумнівів щодо правильності висновків суду першої інстанції та застосування норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на те, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а постанову суду - без змін.

Керуючись ст.ст. 160 ч.3, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Дунай Агро" залишити без задоволення.

Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 17 серпня 2017 року у справі № 813/8725/14 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя ОСОБА_4 судді ОСОБА_5 ОСОБА_6

Повний текст виготовлено 09.11.2017.